¹

Лѣ́та тридесѧ́тагѡ ѿ разоре́нїѧ гра́да, бѣ́хъ въ вавѷлѡ́нѣ и҆ смѧто́хсѧ на ѻ҆дрѣ̀ мое́мъ лежа́щь, и҆ помышлє́нїѧ моѧ̑ восхожда́хꙋ на се́рдце моѐ,

¹

У тридцятому році після розорення міста був я у Вавилоні, і засмучувався, лежачи на постелі моїй, і помисли входили у серце моє,

²

поне́же ви́дѣхъ ѡ҆пꙋстѣ́нїе сїѡ́на и҆ и҆з̾ѻби́лїе ве́лїе живꙋ́щихъ въ вавѷлѡ́нѣ.

²

бо я бачив спустошення Сиону і багатство тих, що жили у Вавилоні.

³

(Тогѡ̀ ра́ди) смꙋти́сѧ дꙋ́хъ мо́й ѕѣлѡ̀, и҆ нача́хъ оу҆миле́нными словесы̀ глаго́лати къ вы́шнемꙋ

³

І обурився дух мій, і я почав зі страхом говорити до Всевишнього,

⁴

и҆ реко́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и! ты̀ (са́мъ) ре́клъ є҆сѝ ѿ нача́ла, є҆гда̀ созда́лъ є҆сѝ зе́млю, и҆ сїѐ є҆ди́нъ, и҆ повелѣ́лъ є҆сѝ лю́демъ,

⁴

і сказав: Владико Господи! Ти сказав від початку, коли єдиний заснував землю, і повелів пороху,

⁵

и҆ да́лъ є҆сѝ а҆да́мꙋ пло́ть ме́ртвенꙋ, но и҆ сїѧ̀ бѧ́ше дѣ́ло рꙋ́къ твои́хъ, и҆ вдохнꙋ́лъ є҆сѝ въ него̀ дꙋ́хъ жи́зни, и҆ бы́сть жи́въ пред̾ тобо́ю:

⁵

і дав Адаму тіло смертне, яке було також творінням рук Твоїх, і вдихнув у нього дух життя, і він зробився живим перед Тобою,

⁶

и҆ вве́лъ є҆сѝ є҆го̀ въ ра́й, є҆го́же насадѝ десни́ца твоѧ̀, пре́жде не́же прозѧбѐ землѧ̀:

⁶

і ввів його у рай, який насадила правиця Твоя, раніше ніж земля виростила плоди;

⁷

и҆ завѣща́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ сохрани́ти за́повѣдь твою̀, и҆ престꙋпѝ ю҆̀, и҆ а҆́бїе пре́далъ є҆сѝ є҆го̀ сме́рти и҆ ро́дъ є҆гѡ̀, и҆ роди́шасѧ ꙗ҆зы́цы и҆ племена̀, и҆ лю́дїе и҆ наро́ди, и҆̀мже нѣ́сть числа̀:

⁷

Ти повелів йому зберігати заповідь Твою, але він порушив її, і Ти засудив його на смерть, і рід його і покоління, які народилися від нього, і племена, народи і паростки їх, яким немає числа.

⁸

и҆ хожда́ше кі́йждо наро́дъ по по́хотемъ свои̑мъ, и҆ ди̑внаѧ дѣ́лаша пред̾ тобо́ю, и҆ презира́ша за́пѡвѣди твоѧ̑:

⁸

Кожен народ став ходити за своїм бажанням, чинив перед Тобою діла нерозумні і нехтував заповіді Твої.

⁹

па́ки же во вре́мѧ наве́лъ є҆сѝ на ни́хъ пото́пъ и҆ потреби́лъ є҆сѝ живꙋ́щихъ на землѝ,

⁹

З часом Ти навів потоп на жителів землі і знищив їх,

¹⁰

и҆ бы́сть коемꙋ́ждо и҆́хъ, ꙗ҆́коже а҆да́мꙋ оу҆мре́ти, та́кѡ си̑мъ пото́пъ:

¹⁰

і сповнилося на кожному з них, — як на Адамі смерть, так на цих потоп.

¹¹

ѡ҆ста́вилъ же є҆сѝ є҆ди́наго ѿ ни́хъ нѡ́ѧ съ до́момъ є҆гѡ̀, и҆з̾ негѡ́же (роди́шасѧ) всѝ пра́веднїи:

¹¹

Одного з них Ти залишив — Ноя з родиною його, і від нього пішли всі праведні.

¹²

и҆ бы́сть, є҆гда̀ нача́ша мно́житисѧ живꙋ́щїи на землѝ, и҆ оу҆мно́жиша сы́ны и҆ лю́ди и҆ ꙗ҆зы́ки мнѡ́ги, и҆ нача́ша па́ки нече́стїе твори́ти мно́жае пре́жнихъ:

¹²

Коли почали розмножуватися жителі землі, і примножилися сини і народи і численні покоління, і знову почали віддаватися нечестю, більше ніж попередні,

¹³

и҆ бы́сть, є҆гда̀ беззако́нїе творѧ́хꙋ пред̾ тобо́ю, и҆збра́лъ є҆сѝ себѣ̀ мꙋ́жа ѿ си́хъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ бѣ̀ а҆враа́мъ,

¹³

коли почали чинити перед Тобою беззаконня: Ти обрав Собі з них мужа, якому ім’я Авраам,

¹⁴

и҆ возлюби́лъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ показа́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ є҆ди́номꙋ хотѣ́нїе твоѐ,

¹⁴

і полюбив його і відкрив йому одному волю Твою,

¹⁵

и҆ положи́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ завѣ́тъ вѣ́чный, и҆ ре́клъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ никогда̀ ѡ҆ста́виши сѣ́мене є҆гѡ̀, и҆ да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ і҆саа́ка, і҆саа́кꙋ же да́лъ є҆сѝ і҆а́кѡва и҆ и҆са́ѵа:

¹⁵

і уклав з ним завіт вічний, і сказав йому, що ніколи не залишиш сімені його. І дав йому Ісаака, й Ісааку дав Якова та Ісава;

¹⁶

и҆ и҆збра́лъ є҆сѝ себѣ̀ і҆а́кѡва, и҆са́ѵа же ѿри́нꙋлъ є҆сѝ, и҆ размно́жисѧ і҆а́кѡвъ во мно́жество ве́лїе:

¹⁶

Ти обрав Собі Якова, Ісава ж відкинув. І примножився Яків надзвичайно.

¹⁷

и҆ бы́сть, є҆гда̀ и҆зве́лъ є҆сѝ и҆з̾ є҆гѵ́пта сѣ́мѧ є҆гѡ̀, приве́лъ є҆сѝ къ горѣ̀ сина́йстѣй,

¹⁷

Коли Ти вивів з Єгипту сíм’я його і привів до гори Синайської,

¹⁸

и҆ преклони́лъ є҆сѝ нб҃са̀, и҆ оу҆ста́вилъ є҆сѝ зе́млю, и҆ поколеба́лъ є҆сѝ вселе́ннꙋю, и҆ трепета́ти сотвори́лъ є҆сѝ бє́здны, и҆ возмꙋти́лъ є҆сѝ мі́ръ,

¹⁸

тоді прихилив небеса, впорядкував землю, захитав вселенну, привів у трепет безодні й увесь світ у сум’яття.

¹⁹

и҆ про́йде сла́ва твоѧ̀ враты̀ четы́рьми, ѻ҆гне́мъ и҆ земны́мъ трѧсе́нїемъ, и҆ вѣ́тромъ и҆ мра́зомъ, да да́си зако́нъ сѣ́мени і҆а́кѡвлю и҆ ро́дꙋ і҆и҃левꙋ прилѣжа́нїе:

¹⁹

І пройшла слава Твоя в чотирьох явищах: у вогні, землетрусі, бурхливому вітрі і морозі, щоб дати закон сімені Якова і радіння роду Ізраїля,

²⁰

и҆ не ѿѧ́лъ є҆сѝ ѿ ни́хъ се́рдца лꙋка́вагѡ, да зако́нъ тво́й сотвори́тъ въ ни́хъ пло́дъ:

²⁰

але не відібрав у їх серця лукавого, щоб закон Твій приніс у них плід.

²¹

се́рдце бо лꙋка́во носѧ̀ пе́рвый а҆да́мъ, престꙋпѝ и҆ побѣжде́нъ бы́сть, и҆ та́кѡ всѝ, и҆̀же ѿ негѡ̀ роди́шасѧ:

²¹

Із серцем лукавим перший Адам переступив заповідь, і був переможений; так і всі, що від нього пішли.

²²

и҆ пребыва́ше не́мощь и҆ зако́нъ съ се́рдцемъ человѣ́ческимъ, съ лꙋка́встомъ ко́рене, и҆ преста̀ благо́е, и҆ наста̀ ѕло́е:

²²

Залишилася неміч і закон у серці народу з коренем зла, і відступило добре, і залишилося лихе.

²³

и҆ преидо́ша времена̀, и҆ сконча́шасѧ лѣ̑та, и҆ воздви́глъ є҆сѝ себѣ̀ раба̀ и҆́менемъ даві́да,

²³

Минули часи і закінчилися літа, — і Ти воздвиг Собі раба, на ім’я Давид;

²⁴

и҆ повелѣ́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ созда́ти гра́дъ и҆́мени твоемꙋ̀ и҆ приноси́ти въ не́мъ тебѣ̀ ѳѷмїа́мъ и҆ жє́ртвы:

²⁴

повелів йому побудувати місто імені Твоєму і в ньому приносити Тобі фіміам і жертви.

²⁵

и҆ бы́сть сїѐ чрез̾ мнѡ́га лѣ̑та, и҆ согрѣши́ша живꙋ́щїи въ то́мъ гра́дѣ,

²⁵

Багато років це виконувалось, і потім згрішили ті, що населяли місто,

²⁶

во всѣ́хъ творѧ́ще, ꙗ҆́коже сотворѝ а҆да́мъ и҆ всѝ ро́дове є҆гѡ̀, поне́же и҆ са́ми бы́ша се́рдцемъ лꙋка́ви,

²⁶

в усьому чинячи так, як учинив Адам і всі його нащадки; бо й у них було серце лукаве.

²⁷

и҆ тогѡ̀ ра́ди гра́дъ тво́й пре́далъ є҆сѝ въ рꙋ́ки врагѡ́въ твои́хъ:

²⁷

І Ти віддав місто Твоє до рук ворогів Твоїх.

²⁸

є҆да̀ лꙋ̑чшаѧ творѧ́тъ, и҆̀же ѡ҆бита́ютъ въ вавѷлѡ́нѣ, и҆ тогѡ̀ ра́ди владѣ́ютъ сїѡ́номъ;

²⁸

Невже краще живуть мешканці Вавилона і за це володіють Сионом?

²⁹

и҆ бы́сть є҆гда̀ прїидо́хъ сѣ́мѡ и҆ ви́дѣхъ нечє́стїѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀, и҆ мно́гихъ согрѣша́ющихъ ви́дѣ дꙋша̀ моѧ̀ въ сїѐ тридесѧ́тое лѣ́то, и҆ оу҆жасе́сѧ се́рдце моѐ,

²⁹

Коли я прийшов сюди, бачив нечестя, яким немає числа, і у цьому тридцятому році полонення бачить душа моя багатьох грішників, — і знемогло серце моє,

³⁰

поне́же ви́дѣхъ, ка́кѡ терпи́ши согрѣша́ющымъ и҆ пощади́лъ є҆сѝ нече́ствꙋющихъ и҆ погꙋби́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑, сохрани́лъ же є҆сѝ врагѝ твоѧ̑ и҆ не возвѣсти́лъ є҆сѝ (ни комꙋ́же):

³⁰

бо я бачив, як Ти підтримуєш цих грішників і щадиш нечестивців, а народ Твій погубив, ворогів же Твоїх зберіг і не явив про те ніякого знамення.

³¹

вои́стиннꙋ не вѣ́мъ, ка́кѡ сїѧ̑ оу҆разꙋмѣ́ти и҆́мамъ; є҆да̀ сꙋ́ть дѣла̀ лꙋ̑чшаѧ вавѷлѡ̑нскаѧ, не́жели сїѡ̑нскаѧ;

³¹

Не розумію, як цей путь міг змінитися. Невже Вавилон чинить краще, ніж Сион?

³²

є҆да̀ позна́ша тебѐ и҆́нїи ꙗ҆зы́цы кромѣ̀ і҆и҃лѧ; и҆лѝ ка̑ѧ племена̀ вѣ́роваша свидѣ́нїємъ твои̑мъ, ꙗ҆́коже і҆а́кѡвъ;

³²

Чи інший народ пізнав Тебе, крім Ізраїля? або які племена вірували завітам Твоїм, як Яків?

³³

и҆́хже мзда̀ не ꙗ҆ви́сѧ, нижѐ трꙋ́дъ и҆́хъ твори́тъ плода̀, поне́же прохожда́ѧ проидо́хъ посредѣ̀ ꙗ҆зы̑къ и҆ ви́дѣхъ ѧ҆̀ процвѣта́ющѧ и҆ не по́мнѧщыѧ повелѣ́нїй твои́хъ:

³³

Ні винагорода їм не рівномірна, ні труд їхній не приніс плоду, бо я пройшов серед народів, і бачив, що вони живуть у достатку, хоч і не згадують про заповіді Твої.

³⁴

нн҃ѣ оу҆́бѡ и҆змѣ́ри на мѣ́рилѣхъ непра̑вды на́шѧ и҆ живꙋ́щихъ на землѝ, и҆ нигдѣ̀ ѡ҆брѧ́щетсѧ и҆́мѧ твоѐ, то́кмѡ во і҆и҃ли:

³⁴

Отже, зваж на терезах і наші беззаконня, і діла тих, що живуть на землі, і ніде не знайдеться ім’я Твоє, як тільки в Ізраїля.

³⁵

и҆ когда̀ не согрѣши́ша пред̾ тобо́ю живꙋ́щїи на землѝ; и҆лѝ кі́й ꙗ҆зы́къ та́кѡ сохрани́лъ за́пѡвѣди твоѧ̑;

³⁵

Коли не грішили перед Тобою ті, що живуть на землі? або який народ так зберіг заповіді Твої?

³⁶

си́хъ оу҆́бѡ по и҆менѡ́мъ ѡ҆брѧ́щеши сохрани́вшихъ повєлѣ́нїѧ твоѧ̑, ꙗ҆зы́кѡвъ же не ѡ҆брѧ́щеши.

³⁶

Між цими хоч за іменами знайдеш тих, що зберігають заповіді Твої, а в інших народів не знайдеш.