Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Тогда̀ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ а҆́гг҃лъ, и҆́же по́сланъ бѣ̀ ко мнѣ̀, є҆мꙋ́же и҆́мѧ оу҆рїи́лъ,
1
Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл,
2
и҆ речѐ мѝ: во оу҆́жасѣ и҆зстꙋпѝ се́рдце твоѐ въ вѣ́цѣ се́мъ, поне́же хо́щеши пости́гнꙋти пꙋти̑ вы́шнѧгѡ. А҆́зъ же ѿвѣша́хъ:
2
і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього.
3
та́кѡ є҆́сть, го́споди мо́й. Ѻ҆́нъ же ко мнѣ̀ речѐ си́це: трѝ пꙋти̑ по́сланъ є҆́смь показа́ти тебѣ̀ и҆ трѝ подѡ́бїѧ предложи́ти пред̾ тобо́ю:
3
Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі.
4
ѿ ни́хже є҆гда̀ мѝ є҆ди́но и҆з̾ѧви́ши, и҆ а҆́зъ тѝ покажꙋ̀ пꙋ́ть, є҆го́же жела́еши ви́дѣти, и҆ наꙋчꙋ̀ тѧ̀, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть се́рдце лꙋка́во.
4
Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве.
5
И҆ реко́хъ: возвѣстѝ, го́споди мо́й. И҆ речѐ ко мнѣ̀: и҆дѝ и҆ и҆звѣ́си мѝ ѻ҆гнѧ̀ тѧ́гость, и҆лѝ и҆змѣ́ри дыха́нїе вѣ́тра, и҆лѝ возвратѝ вспѧ́ть де́нь, и҆́же мимои́де.
5
Тоді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув.
6
А҆́зъ же ѿвѣша́хъ и҆ реко́хъ: кто̀ ѿ человѣ̑къ мо́жетъ сотвори́ти, ѡ҆ ни́хже мѧ̀ вопроша́еши;
6
Яка людина, — відповів я, — може зробити те, чого ти вимагаєш від мене?
7
Ѻ҆́нъ же речѐ ко мнѣ̀: а҆́ще бы́хъ вопроси́лъ тѧ̀, глаго́лѧ: ко́ль мно́гѡ жили́щъ є҆́сть въ се́рдцы морстѣ́мъ, и҆лѝ ко́ль мно́гѡ и҆сто́чникѡвъ въ нача́лѣ бе́здны, и҆лѝ ко́ль мно́гѡ жи̑лъ є҆́сть над̾ тве́рдїю небе́сною, и҆лѝ кі́и сꙋ́ть предѣ́лы ра́йстїи;
7
А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скільки жил над твердю, або які межі у раю,
8
не́гли ѿвѣща́лъ бы мѝ є҆сѝ: въ бе́зднꙋ не снидо́хъ, ни во а҆́дъ є҆щѐ, нижѐ на небеса̀ когда̀ взыдо́хъ:
8
ти, можливо, сказав би мені: «у безодню я не схо́див, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався».
9
нн҃ѣ же ѡ҆ се́мъ не вопроси́хъ тѧ̀, то́чїю ѡ҆ ѻ҆гнѝ и҆ ѡ҆ вѣ́трѣ и҆ ѡ҆ днѝ, въ ѻ҆́ньже є҆сѝ пребыва́лъ, и҆ без̾ си́хъ веще́й бы́ти не мо́жеши: и҆ ты̀ ѡ҆ си́хъ ничто́же мѝ ѿвѣща́лъ є҆сѝ.
9
Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені.
10
И҆ речѐ мѝ: ты̀ си́хъ, ꙗ҆̀же твоѧ̑ сꙋ́ть и҆ съ тобо́ю возрасто́ша, позна́ти не мо́жеши:
10
І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати;
11
и҆ ка́кѡ сосꙋ́дъ тво́й возмо́жетъ вмѣсти́ти пꙋти̑ вы́шнѧгѡ, и҆ оу҆жѐ мі́рꙋ ѿвнѣ̀ растлѣ́ннꙋ сꙋ́щꙋ, оу҆разꙋмѣ́ти раслѣ́нїе ꙗ҆́вное пред̾ лице́мъ мои́мъ;
11
як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх?
12
И҆ реко́хъ къ немꙋ̀: лꙋ́чше на́мъ дабы̀ є҆смы̀ не бы́ли, не́жели є҆щѐ живꙋ́щымъ жи́ти въ нече́стїихъ и҆ претерпѣва́ти и҆ не вѣ́дати, ко́еѧ ра́ди ве́щи.
12
На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому.
13
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀ мѝ и҆ речѐ: ше́дъ и҆до́хъ въ дꙋбра́вꙋ древе́съ по́льныхъ, и҆дѣ́же древа̀ совѣ́тъ сотвори́ша
13
Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду.
14
глаго́люще: прїиди́те и҆ и҆́демъ и҆ дви́гнемъ бра́нь на мо́ре, да оу҆стꙋ́питъ на́мъ, и҆ да сотвори́мъ себѣ̀ и҆ны̑ѧ дꙋбра̑вы:
14
Вони говорили: «прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси».
15
та́кожде и҆ вѡ́лны мѡрскі́ѧ совѣ́тъ сотвори́ша глаго́лющѧ: по́йдемъ и҆ дви́гнемъ бра́нь на лѣ́сы пѡ́льныѧ, да побѣди́вшѧ и҆̀хъ воспрїи́мемъ себѣ̀ та́мѡ и҆но́е мѣ́сто:
15
Подібним чином і хвилі морські мали нараду: «прийдіть», — говорили вони, — «піднімемося і завоюємо ліси польові, щоб і там придбати для себе інше місце».
16
и҆ бы́сть оу҆мышле́нїе дꙋбра́вы пра́здно, поне́же прїи́де ѻ҆́гнь и҆ пожжѐ ю҆̀,
16
Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його.
17
та́кожде и҆ оу҆мышле́нїе во́лнъ морски́хъ, поне́же ста̀ песо́къ и҆ оу҆держа̀ и҆̀хъ:
17
Подібним чином скінчився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм.
18
и҆ є҆гда́ бы є҆сѝ бы́лъ сꙋдїѧ̀ и҆́хъ, ко́его бы є҆сѝ ѿ си́хъ ѡ҆правда́лъ, и҆лѝ ко́его ви́нна сотвори́лъ;
18
Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати?
19
Ѿвѣща́хъ а҆́зъ и҆ рѣ́хъ: вои́стиннꙋ въ совѣ́тъ сꙋ́етенъ вда́шасѧ, поне́же землѧ̀ дана̀ є҆́сть лѣсѡ́мъ, и҆ мо́рю мѣ́сто, є҆́же носи́ти вѡ́лны своѧ̑.
19
Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі.
20
Ѻ҆́нъ же речѐ ко мнѣ̀: пра́вѡ разсꙋди́лъ є҆сѝ: чесѡ́ же ра́ди себѐ не сꙋ́диши;
20
Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого?
21
поне́же ꙗ҆́коже землѧ̀ дꙋбра́вамъ дана̀ є҆́сть и҆ мо́ре волна́мъ свои̑мъ (дано̀ є҆́сть): та́кѡ и҆̀же ѡ҆бита́ютъ на землѝ, то́кмѡ ве́щы назє́мныѧ разꙋмѣ́ти мо́гꙋтъ, а҆ сꙋ́щїи на нб҃сѣ́хъ, ꙗ҆̀же на высотѣ̀ нб҃съ.
21
Бо як земля дана лісу, а море хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес.
22
И҆ ѡ҆вѣша́хъ и҆ реко́хъ: молю́тисѧ, го́споди, да мнѣ̀ да́стсѧ оу҆́мъ разꙋмѣ́нїѧ,
22
І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасться мені сенс розуміння.
23
не бо̀ хотѣ́хъ вопроси́ти ѡ҆ вы́шнихъ твои́хъ, но ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆̀же всегда̀ въ на́съ быва́ютъ, чесѡ̀ ра́ди і҆и҃ль да́нъ въ порꙋга́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ; и҆ чесѡ̀ ра́ди лю́дїе твоѝ возлю́бленнїи даны̀ ꙗ҆зы́кѡмъ нечєсти́вымъ; и҆ чесѡ̀ ра́ди зако́нъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ въ па́гꙋбꙋ низведе́нъ бы́сть, и҆ оу҆строє́нїѧ пи̑саннаѧ нигдѣ̀ сꙋ́ть;
23
Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає?
24
и҆ преидо́хомъ ѡ҆ вѣ́ка а҆́ки прꙋ́зи и҆ живе́мъ въ вели́цѣмъ стра́сѣ и҆ оу҆́жасѣ, и҆ недосто́йни є҆смы̀ ми́лости твоеѧ̀ наслѣ́дити:
24
Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жаху, і ми зробилися недостойними милосердя.
25
но что̀ сотвори́тъ и҆́мени своемꙋ̀, є҆́же мы̀ нарица́емъ; сїѧ̑ сꙋ́ть, є҆гѡ́же а҆́зъ вопроси́хъ.
25
Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував.
26
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: коли́кѡ бо́лѣе и҆спыта́ти бꙋ́деши, толи́кѡ бо́лѣе и҆ оу҆диви́шисѧ, поне́же ско́рѡ спѣши́тъ вѣ́къ преитѝ
26
Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення,
27
и҆ не мо́жетъ носи́ти, ꙗ҆̀же въ бꙋ̑дꙋщаѧ времена̀ пра́вєднымъ ѡ҆бѣща̑нна сꙋ́ть,
27
і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами.
28
поне́же непра́вды и҆спо́лнь вѣ́къ се́й и҆ не́мощей: а҆ ѡ҆ ни́хже вопроша́еши, возвѣщꙋ̀ тебѣ̀: насѣ́ѧно бо є҆́сть ѕло̀, и҆ не оу҆̀ прїи́де погꙋбле́нїе є҆гѡ̀:
28
А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його.
29
а҆́ще оу҆́бѡ не преврати́тсѧ, є҆́же насѣ́ѧно є҆́сть, и҆ не оу҆стꙋ́питъ мѣ́сто, и҆дѣ́же насѣ́ѧно лꙋка́вство, не прїи́детъ, и҆дѣ́же насѣ́ѧно є҆́сть бла́го:
29
Тому, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, — не прийде місце, на якому посіяне добро.
30
поне́же ѕла́къ сѣ́мене ѕла́гѡ всѣ́ѧнъ є҆́сть въ се́рдце а҆да́мово и҆з̾ нача́ла, и҆ ко́ль мно́гѡ ѕла̀ родѝ и҆ донн҃ѣ и҆ ражда́етъ, до́ндеже прїи́детъ млаче́нїе;
30
Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба!
31
разсꙋди́ же въ себѣ̀ ѕла́къ ѕла́гѡ сѣ́мене, коли́къ пло́дъ нече́стїѧ породѝ;
31
Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечестя!
32
є҆гда̀ пожа́ти бꙋ́дꙋтъ кла́си, и҆̀мже нѣ́сть числа̀, ко́ль ве́лїю молотьбꙋ̀ начнꙋ́тъ твори́ти;
32
Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік!
33
И҆ ѿвѣща́хъ и҆ рѣ́хъ: ка́кѡ и҆ когда̀ сїѧ̑ (бꙋ́дꙋтъ); и҆ чесѡ̀ ра́ди кра̑тка и҆ ѕла̑ лѣ̑та на̑ша;
33
Як же і коли це буде? — запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі?
34
И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ мѝ: не спѣшѝ ты̀ вы́ше вы́шнѧгѡ, ты́ бо тщи́шисѧ всꙋ́е бы́ти вы́ше є҆гѡ̀, и҆́бо и҆зстꙋпле́нїе твоѐ мно́го:
34
Не поспішай підніматися, — відповів він, — вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто далеко заходиш.
35
є҆да̀ не вопроша́ша дꙋ́ши пра́ведныхъ ѡ҆ си́хъ въ затво́рѣхъ свои́хъ, глаго́люще: доко́лѣ та́кѡ надѣ́ющесѧ бꙋ́демъ; и҆ когда̀ прїи́детъ пло́дъ жа́твы мзды̀ на́шеѧ;
35
Чи не про те саме запитували душі праведних у затворах своїх, говорячи: «доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?»
36
и҆ ѿвѣща̀ на сїѧ̑ і҆еремїи́лъ а҆рха́гг҃лъ и҆ речѐ: є҆гда̀ и҆спо́лнитсѧ число̀ сѣ́менъ въ ва́съ, поне́же на мѣ́рилѣ и҆звѣ́силъ вѣ́къ
36
На це відповів мені Ієремиїл архангел: «коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей,
37
и҆ мѣ́рою и҆змѣ́рилъ времена̀ и҆ число́мъ сочтѐ часы̀, и҆ не восколеба̀, ни возбꙋдѝ, до́ндеже и҆спо́лнитсѧ предрѣче́ннаѧ мѣ́ра.
37
і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра».
38
И҆ ѿвѣща́хъ и҆ рѣ́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и! но и҆ мы̀ всѝ и҆спо́лнени є҆смы̀ нече́стїѧ:
38
Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям.
39
и҆ є҆да́ ли на́съ ра́ди не напо́лнѧтсѧ пра́ведныхъ жи̑тницы, за грѣхѝ ѡ҆бита́ющихъ на землѝ;
39
І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі.
40
И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: и҆дѝ и҆ вопросѝ и҆мꙋ́щꙋю во чре́вѣ, є҆да̀ и҆спо́лнивши де́вѧть мцⷭ҇ей свои́хъ, є҆щѐ возмо́гꙋтъ ложесна̀ є҆ѧ̀ въ себѣ̀ оу҆держа́ти пло́дъ;
40
На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, після виповнення дев’ятимісячного терміну, утроба її утримати у собі плід?
41
И҆ а҆́зъ ѿвѣща́хъ: вои́стиннꙋ не мо́гꙋтъ, го́споди. Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀: во а҆́дѣ ѡ҆би́тєли дꙋ́шъ подѡ́бныѧ сꙋ́ть ложесна́мъ:
41
Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подібні до утроби й оселі душ у пеклі.
42
поне́же ꙗ҆́коже родѧ́щаѧ хо́щетъ вско́рѣ роди́ти, да и҆збѣжи́тъ нꙋ́жды рожде́нїѧ, та́кѡ и҆ сїѧ̑ тща́тсѧ и҆зда́ти ѡ҆́наѧ, ꙗ҆̀же вдана̑ и҆̀мъ сꙋ́ть:
42
Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм.
43
и҆з̾ нача́ла возвѣщꙋ̀ и҆ и҆з̾ѧвлю̀ тебѣ̀ ѡ҆ си́хъ, и҆̀хже жела́еши ви́дѣти.
43
Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити.
44
И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, и҆ а҆́ще возмо́жно є҆́сть, и҆ а҆́ще досто́инъ є҆́смь,
44
Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, — відповів я, — і якщо це можливо і я здатний до того,
45
покажѝ мѝ, є҆да́ ли мно́жайшее є҆́сть вре́мѧ преше́дшее, не́жели и҆мꙋ́щее прїитѝ; и҆лѝ мнѡ́жайшаѧ преидо́ша, не́же бꙋ̑дꙋщаѧ сꙋ́ть;
45
покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде?
46
вѣ́мъ бо, є҆́же пре́йде, а҆ тогѡ̀ не вѣ́мъ, є҆́же прейтѝ и҆́мать.
46
Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю.
47
Ѻ҆́нъ же речѐ: ста́ни ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, и҆ и҆з̾ѧвлю̀ тебѣ̀ толкова́нїе при́тчи.
47
Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою.
48
И҆ ста́хъ и҆ ви́дѣхъ, и҆ сѐ, пе́щь горѧ́щаѧ про́йде предо мно́ю: и҆ бы́сть є҆гда̀ пре́йде пла́мень, ви́дѣхъ, и҆ сѐ, превзы́де ды́мъ.
48
І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишився дим.
49
По си́хъ про́йде предо мно́ю ѡ҆́блакъ и҆спо́лненъ воды̀, и҆з̾ негѡ́же и҆спꙋсти́сѧ до́ждь ве́лїй со оу҆стремле́нїемъ: и҆ є҆гда̀ про́йде стремле́нїе дождѧ̀, преꙋмно́жишасѧ въ не́мъ ка̑пли.
49
Після цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрімкість дощу припинилася, залишилися краплі.
50
И҆ речѐ ко мнѣ̀: внима́й себѣ̀: ꙗ҆́коже расте́тъ до́ждь па́че не́же ка̑пли, и҆ ѻ҆́гнь, не́же ды́мъ, та́кѡ превзы́де преше́дшаѧ мѣ́ра: преꙋмно́жишасѧ же ка̑пли и҆ ды́мъ.
50
Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим.
51
И҆ моли́хсѧ и҆ рѣко́хъ: мни́ши ли, ꙗ҆́кѡ жи́ти и҆́мамъ да́же до дні́й ѻ҆́ныхъ; и҆лѝ что̀ бꙋ́детъ во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ;
51
Тоді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні?
52
И҆ ѿвѣща́ ми глаго́лѧ: ѡ҆ зна́менїихъ, ѡ҆ ни́хже мѧ̀ вопроша́еши, ѿ ча́сти могꙋ́ ти глаго́лати, ѡ҆ животѣ́ же твое́мъ нѣ́смь по́сланъ повѣ́дати тебѣ̀, но не свѣ́мъ.
52
На це відповів він, і сказав: про знамення, про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю.