Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Ѡ҆ зна́менїихъ же: сѐ, дні́е прїи́дꙋтъ, въ ни́хже живꙋ́щїи на землѝ ѡ҆бремене́ни бꙋ́дꙋтъ да́ньми мно́гими, и҆ скры́етсѧ пꙋ́ть пра́вды, и҆ бꙋ́детъ вселе́ннаѧ непло́дна ѿ вѣ́ры,
1
Про знамення: ось, настануть дні, в які багато хто з тих, що живуть на землі, які володіють віданням, будуть захоплені, і шлях істини сховається, і вселенна збідніє вірою,
2
и҆ оу҆мно́житсѧ непра́вда па́че сеѧ̀, ю҆́же ты̀ ви́диши, и҆ па́че тоѧ̀, ѡ҆ не́йже є҆сѝ слы́шалъ и҆здре́вле:
2
і примножиться неправда, яку тепер ти бачиш і про яку здавна чув.
3
и҆ бꙋ́детъ землѧ̀, въ ню́же вше́дъ нн҃ѣ ви́диши ца́рствꙋюшꙋю, и҆ оу҆́зрѧтъ ю҆̀ ѡ҆пꙋстѣ́нꙋ:
3
І буде, що країна, яку ти тепер бачиш панівною, піддасться спустошенню.
4
а҆́ще же тебѣ̀ да́стъ вы́шнїй жи́вꙋ бы́ти, оу҆́зриши по тре́тїей трꙋбѣ̀, и҆ возсїѧ́етъ внеза́пꙋ со́лнце въ нощѝ, и҆ лꙋна̀ три́жды въ де́нь,
4
А якщо Всевишній дасть тобі дожити, то побачиш, що після третьої труби раптово засяє серед ночі сонце і місяць тричі на день;
5
и҆ воска́плетъ кро́вь ѿ дре́ва, и҆ ка́мень да́стъ гла́съ сво́й, и҆ поколе́блютсѧ лю́дїе:
5
і з дерева буде капати кров, камінь подасть голос свій, і народи похитнуться.
6
и҆ то́й бꙋ́детъ ца́рствовати, є҆гѡ́же не надѣ́ютсѧ живꙋ́щїи на землѝ, и҆ пти̑цы пре́йдꙋтъ ѿ мѣ́ста своегѡ̀,
6
Тоді буде царювати той, якого ті, що живуть на землі, не очікують, і птахи перелетять на інші місця.
7
и҆ мо́ре содо́мское ры̑бы и҆зри́нетъ и҆ да́стъ гла́съ но́щїю, є҆гѡ́же мно́зи не зна́ша, и҆ всѝ оу҆слы́шатъ гла́съ є҆гѡ̀:
7
Море Содомське вивергне риб, буде подавати вночі голос, невідомий для багатьох; однак же усі почують голос його.
8
и҆ смѧте́нїе бꙋ́детъ на мѣ́стѣхъ мно́зѣхъ, и҆ ѻ҆́гнь ча́стѡ низпꙋ́ститсѧ, и҆ ѕвѣ́рїе по́льстїи преселѧ́тсѧ, и҆ жєны̀ бѡлѣ́знивыѧ породѧ́тъ щꙋ̑да,
8
Буде сум’яття у багатьох місцях, часто буде посилатися з неба вогонь; дикі звірі перемінять місця свої, і нечисті жінки будуть народжувати чудовиськ.
9
и҆ въ сла́дкихъ вода́хъ сла̑ны ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ, и҆ дрꙋ́зи всѝ са́ми на сѧ̀ ѡ҆полча́тсѧ: и҆ скры́етсѧ тогда̀ оу҆́мъ, и҆ ра́зꙋмъ ѿлꙋчи́тсѧ въ храни́лище своѐ,
9
Солодкі води зробляться солоними, і всі друзі повстануть одне проти одного; тоді сховається розум, і розуміння відійде у своє сховище.
10
и҆ взы́щетсѧ ѿ мно́гихъ и҆ не ѡ҆брѧ́щетсѧ: непра́вда же и҆ невоздержа́нїе оу҆мно́житсѧ на землѝ,
10
Багато хто буде шукати його, але не знайде, і збільшиться на землі неправда і нестриманість.
11
и҆ вопро́ситъ страна̀ бли́жнюю свою̀ и҆ рече́тъ: не пре́йде ли по тебѣ̀ пра́вда пра́веднаго творѧ́щаѧ; и҆ сегѡ̀ ѿрече́тсѧ:
11
Одна область буде запитувати іншу сусідню: «чи не проходила по тобі правда, яка робить праведним?» І та скаже: «ні».
12
и҆ бꙋ́детъ въ то̀ вре́мѧ, и҆ оу҆пова́ти бꙋ́дꙋтъ человѣ́цы и҆ не воспрїи́мꙋтъ: трꙋди́тисѧ бꙋ́дꙋтъ, и҆ не оу҆пра́вѧтсѧ пꙋтїѐ и҆́хъ.
12
Люди у той час будуть сподіватися, і не досягнуть бажаного, будуть трудитися, і не управляться путі їхні.
13
Сїѧ̑ зна́мєнїѧ попꙋще́но є҆́сть мнѣ̀ глаго́лати къ тебѣ̀: и҆ а҆́ще помо́лишисѧ па́ки, и҆ воспла́чешисѧ, ꙗ҆́коже и҆ нн҃ѣ, и҆ попости́шисѧ се́дмь дні́й, є҆щѐ бѡ́лшаѧ си́хъ оу҆слы́шиши.
13
Про ці знамення мені дозволено сказати тобі, і якщо знову помолишся і поплачеш, як тепер, і попостишся сім днів, то почуєш ще більше за те.
14
И҆ возбнꙋ́хъ, и҆ тѣ́ло моѐ оу҆страши́сѧ ѕѣлѡ̀, и҆ дꙋша̀ моѧ̀ оу҆трꙋди́сѧ, а҆́ки бы и҆счеза́ла.
14
І я отямився, і тіло моє сильно тремтіло, і душа моя знемогла, ніби зникала.
15
И҆ оу҆держа́ мѧ, и҆́же приі́де а҆́гг҃лъ, и҆́же глаго́лаше ко мнѣ̀, и҆ оу҆крѣпи́ мѧ и҆ поста́ви мѧ̀ на нога́хъ.
15
Але ангел, який прийшов до мене, підтримав мене й укріпив мене, і поставив на ноги.
16
И҆ бы́сть въ но́щь вторꙋ́ю, и҆ прїи́де ко мнѣ̀ салаѳі́илъ во́ждь лю́демъ и҆ речѐ мнѣ̀: гдѣ̀ бы́лъ є҆сѝ, и҆ вскꙋ́ю лицѐ твоѐ ско́рбно;
16
І було, у другу ніч прийшов до мене Салафиїл, вождь народу, і запитав мене: де ти був, і від чого лице твоє таке сумне?
17
и҆лѝ не вѣ́си, ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ ввѣ́ренъ є҆́сть і҆и҃ль во странѣ̀ преселе́нїѧ и҆́хъ;
17
Хіба не знаєш, що тобі довірений Ізраїль у країні переселення його?
18
воста́ни оу҆́бѡ и҆ вкꙋсѝ хлѣ́ба, и҆ не ѡ҆ста́ви на́съ, ꙗ҆́коже па́стырь ста́до своѐ въ рꙋка́хъ волкѡ́въ лꙋка́выхъ.
18
Отже, встань і споживи хліба, і не залишай нас, як пастир свого стада, у руках лукавих вовків.
19
И҆ реко́хъ є҆мꙋ̀: и҆дѝ ѿ менє̀ и҆ не приближа́йсѧ ко мнѣ̀. И҆ оу҆слы́ша, ꙗ҆́коже реко́хъ, и҆ ѿи́де ѿ менє̀.
19
Тоді сказав я йому: відійди від мене, і не наближайся до мене. І він, почувши це, відійшов від мене.
20
И҆ а҆́зъ пости́хсѧ дні́й се́дмь стенѧ̀ и҆ пла́чѧ, ꙗ҆́коже мнѣ̀ заповѣ́да оу҆рїи́лъ а҆́гг҃лъ.
20
А я сім днів постився, стогнучи і плачучи, як повелів мені ангел Уриїл.
21
И҆ бы́сть по дне́хъ седми́хъ, и҆ па́ки помышлє́нїѧ се́рдца моегѡ̀ трꙋ̑дна бѧ́хꙋ мнѣ̀ ѕѣлѡ̀:
21
І після семи днів помисли серця мого знову були для мене вкрай обтяжливими;
22
и҆ воспрїѧ̀ дꙋша̀ моѧ̀ дꙋ́хъ ра́зꙋма, и҆ па́ки нача́хъ глаго́лати пред̾ вы́шнимъ словеса̀
22
але душа моя отримала дух розуміння, і я знову почав говорити перед Всевишнім
23
и҆ рѣ́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и! ѿ всѣ́хъ дꙋбра́въ землѝ и҆ ѿ всѣ́хъ древе́съ є҆ѧ̀ и҆збра́лъ є҆сѝ вїногра́дъ є҆ди́нъ,
23
і сказав: о, Владико Господи! Ти з усіх лісів на землі і з усіх дерев на ній обрав тільки одну виноградну лозу;
24
и҆ ѿ всегѡ̀ крꙋ́га земна́гѡ и҆збра́лъ є҆сѝ себѣ̀ ю҆до́ль є҆ди́нꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ цвѣтѡ́въ вселе́нныѧ и҆збра́лъ є҆сѝ себѣ̀ крі́нъ є҆ди́нъ,
24
Ти з усього кола земного обрав Собі одну печеру, і з усіх квітів у вселенній Ти обрав Собі одну лілею;
25
и҆ ѿ всѣ́хъ бе́зднъ морски́хъ и҆спо́лнилъ є҆сѝ себѣ̀ и҆сто́чникъ є҆ди́нъ, и҆ ѿ всѣ́хъ созда́нныхъ градѡ́въ ѡ҆ст҃и́лъ є҆сѝ себѣ̀ сїѡ́нъ,
25
Ти з усіх безодень морських наповнив для Себе одне джерело, а з усіх побудованих міст освятив для Себе один Сион.
26
и҆ ѿ всѣ́хъ сотворе́нїй лета́ющихъ и҆менова́лъ є҆сѝ себѣ̀ голꙋби́цꙋ є҆ди́нꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ сотворе́нныхъ скотѡ́въ промы́слилъ є҆сѝ себѣ̀ ѻ҆́вцꙋ є҆ди́нꙋ,
26
З усіх створених птахів Ти найменував для Себе одну голубицю, і з усіх створених тварин Ти обрав Собі одну вівцю;
27
и҆ ѿ всѣ́хъ оу҆мно́женныхъ люді́й взыска́лъ є҆сѝ себѣ̀ наро́дъ є҆ди́нъ, и҆ ѿ всѣ́хъ и҆скꙋше́нъ зако́нъ да́лъ є҆сѝ си̑мъ, и҆̀хже возлюби́лъ є҆сѝ, лю́демъ:
27
із усіх численних народів Ти придбав Собі один народ, і полюбив його, дав йому закон довершений.
28
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, вскꙋ́ю преда́лъ є҆сѝ є҆ди́наго мнѡ́гимъ и҆ оу҆гото́валъ є҆сѝ на є҆ди́нъ ко́рень мнѡ́ги и҆ны̑ѧ и҆ расточи́лъ є҆сѝ є҆ди́нъ тво́й во мнѡ́ги;
28
Але нині, Господи, чому ж Ти віддав одного багатьом, і на одному корені Ти насадив інші паростки і розсіяв Твій єдиний народ між багатьма народами?
29
и҆ потопта́ша є҆го̀, и҆̀же проти́вꙋ глаго́лаша ѡ҆бѣтова́нїємъ твои̑мъ и҆ и҆̀же твои̑мъ завѣ́тѡмъ не вѣ́ровахꙋ:
29
І потоптали його супротивники, які обітницям Твоїм і завітам Твоїм не вірували.
30
и҆ а҆́ще ненави́дѧщь возненави́дѣлъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑, твои́ми рꙋка́ми до́лженствꙋютъ наказа́тисѧ.
30
І якщо вже Ти сильно зненавидів народ Твій, те нехай би він Твоїми руками карався.
31
И҆ бы́сть є҆гда̀ глаго́лахъ словеса̀, и҆ по́сланъ є҆́сть а҆́гг҃лъ ко мнѣ̀, и҆́же пре́жде прїи́де ко мнѣ̀ въ преше́дшꙋю но́щь,
31
Коли я промовляв слова ці, посланий був до мене ангел, який приходив до мене раніше уночі,
32
и҆ рече́ ми: послꙋ́шай мѧ̀, и҆ наꙋчꙋ́ тѧ: и҆ вонми́ ми, и҆ предложꙋ̀ пред̾ тобо́ю.
32
і сказав мені: послухай мене, і я навчу тебе; слухай мене, і я скажу тобі ще більше.
33
И҆ реко́хъ: глаго́ли, го́споди мо́й. И҆ речѐ ко мнѣ̀: ѕѣлѡ̀ ты̀ во оу҆́жасѣ оу҆ма̀ сотвори́лсѧ є҆сѝ ра́ди і҆и҃лѧ: и҆лѝ па́че возлюби́лъ є҆сѝ є҆го̀, не́же сотвори́вый є҆го̀;
33
Говори, сказав я, господарю мій. І він сказав мені: ти занадто далеко зайшов допитливістю розуму твого про Ізраїль; невже ти більше любиш його, ніж Той, Який створив його?
34
И҆ рѣ́хъ къ немꙋ̀: нѝ, го́споди, но болѧ́щь глаго́лалъ є҆́смь: мꙋ́чатъ бо мѧ̀ лѧ̑двїѧ моѧ̑ по всѧ̑ часы̀ и҆́щꙋщаго пости́гнꙋти стезю̀ вы́шнѧгѡ, и҆зслѣ́довати ча́сть сꙋда̀ є҆гѡ̀.
34
Ні, господарю мій, відповів я, але говорив від великої скорботи. Нутрощі мої мучать мене весь час, коли я намагаюся осягнути шлях Всевишнього і зрозуміти хоч частину суду Його.
35
И҆ речѐ ко мнѣ̀: не мо́жеши. И҆ реко́хъ: чесѡ̀ ра́ди, го́споди; почто̀ роди́хсѧ; и҆лѝ вскꙋ́ю не сотвори́сѧ оу҆тро́ба ма́тере моеѧ̀ мнѣ̀ гро́бъ, да не ви́дѣлъ бы́хъ трꙋда̀ і҆а́кѡвлѧ и҆ и҆знеможе́нїѧ ро́да і҆и҃лева;
35
Він відповів: не можеш. Чому ж, господарю мій? — запитав я. Краще б я не народився, й утроба материнська зробилася для мене гробом, ніж бачити гноблення Якова і виснаження роду Ізраїльського.
36
И҆ речѐ ко мнѣ̀: сочтѝ мѝ сїѧ̑, ꙗ҆̀же є҆щѐ не прїидо́ша, и҆ собери́ ми разсѣ̑ѧнныѧ ка̑пли, и҆ ѡ҆зелени́ ми сꙋхі̑ѧ цвѣты̀,
36
І він сказав мені: обчисли мені те, що ще не прийшло, і збери мені розсіяні краплі, й оживи засохлі квіти;
37
и҆ ѿве́рзи мѝ запє́ртаѧ храни́лища, и҆ и҆зведи́ ми заключє́нныѧ въ ни́хъ вѣ́тры: покажи́ ми гла́са ѡ҆́бразъ, и҆ тогда̀ покажꙋ́ ти трꙋ́дъ, є҆гѡ́же жада́еши ви́дѣти.
37
відкрий закриті сховища і виведи мені закриті у них вітри, і покажи мені образ голосу: і тоді я покажу тобі те, що ти намагаєшся бачити.
38
И҆ рѣ́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и! кто́ бо є҆́сть, и҆́же мо́жетъ сїѧ̑ вѣ́дѣти, ра́звѣ то́й, и҆́же съ челѡвѣ́ки ѡ҆бита́нїѧ не и҆́мать;
38
Владико Господи! — відповів я, — хто може знати це, хіба тільки той, хто не живе з людьми?
39
а҆́зъ же безꙋ́менъ, и҆ ка́кѡ могꙋ̀ глаго́лати ѡ҆ си́хъ, ѡ҆ ни́хже менѐ вопроси́лъ є҆сѝ;
39
А я безумний, і як можу говорити про те, про що Ти запитав мене?
40
И҆ речѐ ко мнѣ̀: ꙗ҆́коже не мо́жеши сотвори́ти є҆ди́но ѿ си́хъ, ꙗ҆̀же глагѡ́лана сꙋ́ть, та́кѡ не мо́жеши ѡ҆брѣстѝ сꙋда̀ моегѡ̀, и҆лѝ въ коне́цъ любвѐ, ю҆́же лю́демъ ѡ҆бѣща́хъ.
40
Тоді Він сказав мені: як ти не можеш зробити нічого зі сказаного, так не можеш пізнати провидіння Мого, ні межі любови, яку обіцяв Я народу. —
41
И҆ рѣ́хъ: но сѐ, гдⷭ҇и, ты̀ бли́з̾ є҆сѝ си́хъ, и҆̀же при концы̀ сꙋ́ть, и҆ что̀ сотворѧ́тъ, и҆̀же пре́жде менє̀ бы́ша, и҆лѝ мы̀, и҆лѝ и҆̀же послѣдѝ на́съ;
41
Але ось, Господи, Ти близький до тих, які наближаються до кінця, і що будуть робити ті, які раніше мене були, або ми, або які після нас будуть?
42
И҆ гл҃а ко мнѣ̀: вѣнцꙋ̀ оу҆подо́блю сꙋ́дъ мо́й: ꙗ҆́коже не послѣ́днихъ оу҆медле́нїе, та́кѡ нижѐ пе́рвыхъ оу҆скоре́нїе.
42
Він сказав мені: до вінця уподібню я суд Мій; як немає запізнення останніх, так і прискорення перших.
43
И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: не мо́глъ ли є҆сѝ сотвори́ти си́хъ, и҆̀же сотворе́ни бы́ша, и҆ и҆̀же сꙋ́ть, и҆ и҆̀же бꙋ́дꙋтъ вкꙋ́пѣ, дабы̀ сеорѣ́е сꙋ́дъ тво́й показа́лъ є҆сѝ;
43
Відповів я і сказав: чи не міг би Ти з’єднати в єдине як тих, які створені були раніше, так і тих, які існують і які будуть, щоб скоріше оголосити їм суд Твій?
44
И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: не мо́жетъ оу҆скори́ти творе́нїе над̾ творца̀, нижѐ снестѝ вѣ́къ си́хъ, и҆̀же въ не́мъ твори́ми сꙋ́ть вкꙋ́пѣ.
44
Він відповів мені: не може прискорити творіння Творця свого, ні вік цей не може вмістити у собі всіх разом, які повинні бути створені.
45
И҆ рѣ́хъ: ка́кѡ ре́клъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, поне́же ѡ҆живлѧ́ѧ ѡ҆живи́лъ є҆сѝ ѿ тебє̀ сотворе́ное творе́нїе во є҆ди́но, и҆ сноси́ло творе́нїе: мо́жетъ и҆ нн҃ѣ носи́ти настоѧ́щихъ во є҆ди́но.
45
І сказав я: як же Ти сказав рабу Твоєму, що Ти дав життя створеному творінню вкупі, і однак творіння витримало це; тому могли б понести і ті, що нині існують, вкупі.
46
И҆ речѐ ко мнѣ̀: вопросѝ ложе́снъ же́нскихъ и҆ рече́ши къ не́й: и҆ а҆́ще роди́ши, вскꙋ́ю по вре́мени; молѝ оу҆̀бо ю҆̀, да роди́тъ де́сѧть во є҆ди́но.
46
Він сказав мені: запитай жінку, і скажи їй: «якщо ти народжуєш десять, то чому народжуєш за часом?», і проси її, щоб вона народила десять разом.
47
И҆ реко́хъ: не мо́жетъ, но по вре́мени.
47
Я ж сказав Йому: неможливо це, але має бути за часом.
48
И҆ речѐ ко мнѣ̀: и҆ а҆́зъ да́хъ ложесна̀ землѝ си̑мъ, и҆̀же посѣ́ѧни сꙋ́ть на не́й по вре́мени:
48
Тоді Він сказав мені: і Я дав надрам землі здатність посіяне на ній вирощувати за часом.
49
и҆́мже бо ѡ҆́бразомъ младе́нецъ не роди́тъ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же ста́рыхъ сꙋ́ть, та́кѡ а҆́зъ оу҆стро́ихъ ѿ менє̀ сотворе́ный вѣ́къ.
49
Як немовля не може робити того, що властиво старцям, так Я упорядкував створений Мною вік.
50
И҆ вопроси́хъ и҆ реко́хъ: поне́же оу҆жѐ дае́ши мѝ пꙋ́ть, возглаго́лю пред̾ тобо́ю: и҆́бо ма́ти на́ша, ѡ҆ не́йже гл҃алъ є҆сѝ мнѣ̀, є҆щѐ млада̀ є҆́сть, а҆ оу҆жѐ къ ста́рости приближа́етсѧ.
50
Тоді я запитав Його і сказав: коли Ти відкрив мені путь, то дозволь мені сказати Тобі: мати наша, про яку Ти говорив мені, чи молода ще, чи наближається до старости?
51
И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: вопросѝ тоѧ̀, ꙗ҆́же роди́тъ, и҆ рече́тъ тебѣ̀.
51
Запитай про це ту, яка народжує, і вона скаже тобі.
52
Рече́ши бо є҆́й: вскꙋ́ю, ко́ихъ родила̀ є҆сѝ, нн҃ѣ не сꙋ́ть подо́бни тѣ̑мъ, и҆̀же пре́жде тебє̀, но ме́нши во́зрастомъ;
52
Скажи їй: «чому народжені тобою нині не подібні до тих, які народжені були колись, але менші за них на зріст?»
53
И҆ рече́тъ тебѣ̀ и҆ та̀: и҆ні́и сꙋ́ть, и҆̀же въ ю҆́ности си́лы рожде́ни сꙋ́ть, и҆ и҆ні́и и҆̀же под̾ вре́мѧ ста́рости ѡ҆скꙋдѣва́ющымъ ложесна́мъ роди́шасѧ.
53
І вона скаже тобі: «одні народжені мною у міцності молодої сили, а інші народжені на старість, коли утроба почала втрачати свою силу».
54
Разꙋмѣ́й оу҆́бѡ и҆ ты̀, ꙗ҆́кѡ ме́нши во́зрастомъ є҆стѐ ѿ тѣ́хъ, и҆̀же пре́жде ва́съ,
54
Розміркуй же ти: ви тепер менші за станом, ніж ті, які були перед вами;
55
и҆ и҆̀же послѣдѝ ва́съ, ме́нши не́же вы̀, а҆́ки оу҆жѐ старѣ̑ющаѧсѧ творє́нїѧ, и҆ крѣ́пость ю҆́ности преминꙋ́ющаѧ.
55
і ті, які після вас народяться, будуть ще менші за вас, тому що творіння уже постаріло, і сила юнака уже минула.
56
И҆ реко́хъ: молю̀, гдⷭ҇и, а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, покажѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́мже посѣти́ши творе́нїе твоѐ.
56
І сказав я: якщо я придбав благовоління перед очима Твоїми, покажи рабові Твоєму, через кого Ти відвідуєш творіння Твоє?