¹

И҆ речѐ ко мнѣ̀: ѿ нача́ла крꙋ́га земна́гѡ и҆ пре́жде ѡ҆снова́нїѧ и҆схо́дѡвъ вѣ́ка, и҆ пре́жде не́же бы́ша ды́шꙋще собра̑нїѧ вѣ́трѡвъ

¹

І сказав Він мені: від початку творіння кола земного і раніше ніж установлені були межі віку, і раніше ніж подули вітри;

²

и҆ пре́жде не́же возшꙋмѣ́ша гла́си гро́мнїи, и҆ пре́жде не́же возсїѧ́ша свѣ́тлѡсти блиста́нїй и҆ пре́жде не́же оу҆тверди́шасѧ ѡ҆снова̑нїѧ ра̑йскаѧ,

²

раніше ніж почутий був голос грому, раніше ніж заблищала блискавка, раніше ніж утвердилися основи раю;

³

и҆ пре́жде не́же ви́дѣни бы́ша кра́снїи цвѣ́ти и҆ пре́жде не́же оу҆крѣпи́шасѧ си̑лы подви́жєныѧ, и҆ пре́жде не́же собра́шасѧ безчи́слєннаѧ вѡ́инства а҆́гг҃лскаѧ

³

раніше ніж з’явилися прекрасні квіти, раніше ніж утвердилися сили рухів, і раніше ніж зібралися незліченні воїнства ангелів;

⁴

и҆ пре́жде не́же вознесо́шасѧ высѡты̀ воздꙋ̑шныѧ, и҆ пре́жде не́жели наименова́хꙋсѧ мѣ̑ры тве́рдей и҆ пре́жде не́жели возгорѣ́шасѧ пє́щи въ сїѡ́нѣ,

⁴

раніше ніж піднялися висоти повітряні, раніше ніж визначилися міри тверді, раніше ніж запалали вогні на Сионі;

⁵

и҆ пре́жде не́же и҆зслѣ̑дована бы́ша настоѧ̑щаѧ лѣ̑та и҆ пре́жде не́же ѿчꙋжди́шасѧ си́хъ, и҆̀же нн҃ѣ согрѣша́ютъ, начина̑нїѧ, и҆ пре́жде не́же назна́менани бы́ша ті́и, и҆̀же вѣ́рꙋ сокро́виществоваша:

⁵

раніше ніж досліджені були літа, і відокремлені ті, які грішать нині, і відзначені ті, які зберігали віру, як скарб:

⁶

тогда̀ а҆́зъ помы́слихъ, и҆ сотворє́на сꙋ́ть чрез̾ менѐ є҆ди́наго, а҆ не чрез̾ и҆но́го, и҆ коне́цъ бꙋ́детъ мно́ю, а҆ не и҆ны́мъ.

⁶

тоді Я помислив, і створено було все Мною одним, а не через будь-кого іншого; від Мене також прийде і кінець, а не від будь-кого іншого.

⁷

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: ко́е бꙋ́детъ раздѣле́нїе време́нъ; и҆лѝ когда̀ пе́рвомꙋ коне́цъ, а҆ дрꙋго́мꙋ нача́ло;

⁷

Тоді я відповів: який поділ часів, і коли буде кінець першого і початок останнього?

⁸

И҆ речѐ ко мнѣ̀: ѿ а҆враа́ма да́же до і҆саа́ка, є҆гда̀ рожде́ни сꙋ́ть ѿ негѡ̀ і҆а́кѡвъ и҆ и҆са́ѵъ, рꙋка̀ і҆а́кѡвлѧ держа́ше ѿ нача́ла пѧ́тꙋ и҆са́ѵовꙋ:

⁸

Від Авраама навіть до Ісаака, коли народилися від нього Яків та Ісав, рука Якова тримала від початку п’яту́ Ісава.

⁹

коне́цъ бо вѣ́ка сегѡ̀ и҆са́ѵъ, а҆ дрꙋга́гѡ нача́ло і҆а́кѡвъ:

⁹

Кінець цього віку — Ісав, а початок наступного — Яків.

¹⁰

человѣ́ка рꙋка̀ междꙋ̀ пѧто́ю и҆ рꙋко́ю, и҆но́гѡ не и҆щѝ, є҆́здро.

¹⁰

Рука людини — початок її, а кінець — п’ята її. Про інше, Ездро, не запитуй Мене.

¹¹

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и, а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма,

¹¹

Я ж у відповідь сказав Йому: о, Владико Господи! якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми,

¹²

молю́ тѧ, да пока́жеши рабꙋ̀ твоемꙋ̀ коне́цъ зна́менїй твои́хъ, и҆́хже ча́сть показа́лъ є҆сѝ мнѣ̀ но́щи преше́дшїѧ.

¹²

молю Тебе, покажи рабові Твоєму кінець знамень Твоїх, частину яких показав Ти мені минулої ночі.

¹³

И҆ ѿвѣща̀ и҆ рече́ ми: воста́ни на но́ги твоѧ̑ и҆ оу҆слы́ши гла́съ и҆спо́лненъ шꙋ́ма:

¹³

Він відповів мені і сказав: встань на ноги твої, і слухай голос, сповнений шуму,

¹⁴

и҆ бꙋ́детъ а҆́ки колеба́нїе, а҆ не поколе́блетсѧ мѣ́сто, на не́мже стои́ши:

¹⁴

і буде ніби землетрус, але місце, на якому ти стоїш, не захитається.

¹⁵

сегѡ̀ ра́ди, є҆гда̀ гл҃етъ, ты̀ не оу҆жаса́йсѧ, и҆́бо ѡ҆ концы̀ сло́во и҆ ѡ҆снова́нїе землѝ разꙋмѣ́етсѧ:

¹⁵

Тому, коли буде говорити, ти не жахайся; бо про кінець буде слово, і основи землі маються на увазі.

¹⁶

поне́же ѡ҆ си́хъ ве́щехъ сло́во, трѧсе́тсѧ и҆ коле́блетсѧ: вѣ́сть бо, ꙗ҆́кѡ коне́цъ и҆́хъ и҆́мать и҆змѣни́тисѧ.

¹⁶

А оскільки йдеться про них самих, то земля затремтить і похитнеться, бо знає, що кінець їх повинен змінитися.

¹⁷

И҆ бы́сть є҆гда̀ слы́шахъ, воста́хъ на но́зѣ моѝ и҆ слы́шахъ: и҆ сѐ, гла́съ глаго́лющь, и҆ шꙋ́мъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ шꙋ́мъ во́дъ мно́гихъ.

¹⁷

І було, коли я почув голос, встав на ноги мої, і чув, і ось голос, який говорить, і шум його, як шум вод многих,

¹⁸

И҆ речѐ: сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, и҆ бꙋ́детъ, внегда̀ приближа́тисѧ начнꙋ̀, да посѣщꙋ̀ ѡ҆бита́ющихъ на землѝ,

¹⁸

і сказав: ось, настають дні, коли Я почну наближатися, щоб відвідати тих, що живуть на землі,

¹⁹

и҆ є҆гда̀ и҆ска́ти начнꙋ̀ ѿ си́хъ, и҆̀же непра́веднѡ повреди́ша непра́вдою свое́ю, и҆ є҆гда̀ и҆спо́лнитсѧ смире́нїе сїѡ́не,

¹⁹

коли почну Я стягувати з тих, які неправдою своєю зробили неправедно велику шкоду, і коли виповниться міра приниження Сиону.

²⁰

и҆ є҆гда̀ назна́менаетсѧ вѣ́къ, и҆́же начина́етъ преходи́ти, сїѧ̑ зна́мєнїѧ сотворю̀: кни̑ги разгнꙋ́тсѧ пред̾ лице́мъ тве́рди, и҆ всѝ оу҆́зрѧтъ вкꙋ́пѣ,

²⁰

А коли назнаменується вік, який почне проходити, то ось знамення, які Я покажу: книги розкриються перед лицем тве́рди, й усі разом побачать;

²¹

и҆ є҆динолѣ́тнїи младе́нцы возглаго́лютъ гла̑сы свои́ми, и҆ чрева̑тыѧ недозрѣ́лыхъ родѧ́тъ младе́нцевъ, трїе́хъ и҆ четы́рехъ мцⷭ҇ей, и҆ поживꙋ́тъ и҆ воздви́жꙋтсѧ:

²¹

і однолітні немовлята заговорять своїми голосами, і вагітні жінки будуть народжувати недозрілих немовлят через три і чотири місяці, і вони залишаться живими і зміцняться;

²²

и҆ а҆́бїе ꙗ҆вѧ́тсѧ мѣста̀ насѣ̑ѧннаѧ ненасѣ̑ѧна, и҆ пѡ́лнаѧ храни̑лища внеза́пꙋ ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ пра̑здна:

²²

засіяні поля раптово стануть ніби незасіяними, і повні житниці виявляться порожніми;

²³

и҆ трꙋба̀ вострꙋ́битъ съ шꙋ́момъ, ю҆́же є҆гда̀ всѝ оу҆слы́шатъ, а҆́бїе оу҆жа́снꙋтсѧ:

²³

потім засурмить труба з шумом, і коли почують її, всі раптово жахнуться.

²⁴

и҆ бꙋ́детъ въ то̀ вре́ м, воѡрꙋжа́тсѧ прїѧ́телє на прїѧ́телей а҆́ки вразѝ, и҆ оу҆жа́снетсѧ землѧ̀ съ ни́ми, и҆ жи̑лы и҆сто́чникѡвъ ста́нꙋтъ и҆ не стекꙋ́тъ въ часѣ́хъ трїе́хъ:

²⁴

І буде у той час, озброяться друзі проти друзів, як вороги, й устрашиться земля з тими, що живуть на ній, і жи́ли джерел зупиняться і три години не будуть текти.

²⁵

и҆ бꙋ́детъ, всѧ́къ, и҆́же ѡ҆ста́вленъ бꙋ́детъ ѿ всѣ́хъ си́хъ, и҆́миже предреко́хъ тебѣ̀, то́й спасе́тсѧ и҆ оу҆́зритъ спⷭ҇нїе моѐ и҆ коне́цъ вѣ́ка ва́шегѡ:

²⁵

Усякий, хто після всього цього, про що Я передрік тобі, залишиться у живих, сам спасеться, і побачить спасіння Моє і кінець вашого віку.

²⁶

и҆ оу҆́зрѧтъ, и҆̀же прїѧ́ти сꙋ́ть лю́дїе, и҆̀же сме́рти не вкꙋси́ша ѿ рожде́нїѧ своегѡ̀, и҆ премѣни́тсѧ се́рдце ѡ҆бита́ющихъ и҆ ѡ҆брати́тсѧ въ чꙋ́вство и҆но́е:

²⁶

І побачать люди обрані, які не зазнали смерти від народження свого, і зміниться серце тих, що живуть, і перетвориться на почуття інше.

²⁷

загла́дитбосѧ лꙋка́вое, и҆ погаси́тсѧ ле́сть,

²⁷

Бо зло знищиться, і зникне лукавство;

²⁸

процвѣте́тъ же вѣ́ра, и҆ побѣди́тсѧ растлѣ́нїе, и҆ ꙗ҆ви́тсѧ и҆́стина, ꙗ҆́же без̾ плода̀ бѧ́ше дни̑ толи̑ки.

²⁸

процвіте віра, переможене буде розтління, явиться істина, яка стільки часу залишалася без плоду.

²⁹

И҆ бы́сть, є҆гда̀ мѝ гл҃а, и҆ сѐ, ти́хѡ смотрѣ́хъ на́нь, пред̾ ни́мже стоѧ́хъ,

²⁹

Коли Він говорив, я глянув на того, перед яким стояв.

³⁰

и҆ речѐ ко мнѣ̀ сїѧ̑: прїидо́хъ къ тебѣ̀ показа́ти вре́мѧ бꙋ́дꙋщїѧ но́щи:

³⁰

І він сказав мені: я прийшов показати тобі час грядущої ночі.

³¹

а҆́ще оу҆́бѡ па́ки помо́лишисѧ и҆ па́ки попости́шисѧ се́дмь дні́й, па́ки тебѣ̀ возвѣщꙋ̀ ѿ си́хъ бо́лшыѧ ве́щы, въ де́нь въ ѻ҆́ньже слы́шахъ:

³¹

Отже, якщо ти знову помолишся і знову сім днів будеш поститися, то я покажу тобі більше у день, в який я почув тебе.

³²

слы́шанъ бо є҆́сть гла́съ тво́й пред̾ вы́шнимъ: ви́дѣ бо крѣ́пкїй и҆справле́нїе твоѐ и҆ прови́дѣ чистотꙋ̀, ю҆́же ѿ ю҆́ности твоеѧ̀ и҆мѣ́лъ є҆сѝ,

³²

Голос твій почутий у Всевишнього; побачив Сильний правильну дію, побачив і чистоту, яку зберігав ти від юности твоєї.

³³

и҆ сегѡ̀ ра́ди посла́ мѧ показа́ти тебѣ̀ всѧ̑ ве́щы сїѧ̑ и҆ рещѝ тебѣ̀: дерза́й и҆ не бо́йсѧ,

³³

Тому Він послав мене показати тобі все це і сказати: уповай і не бійся;

³⁴

и҆ не тщи́сѧ съ пе́рвыми времены̀ мы́слити сꙋ́єтнаѧ, да не поспѣши́ши ѿ послѣ́днихъ време́нъ.

³⁴

не поспішай у перші часи помишляти суєтне, щоб не судити тобі з таким самим поспіхом про часи останні.

³⁵

И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ пла́кахсѧ па́ки и҆ та́кожде постѧ́хсѧ се́дмь дні́й, да и҆спо́лню трѝ седми̑цы, ꙗ҆̀же речє́ны сꙋ́ть мнѣ̀.

³⁵

Після цього я знову зі сльозами молився, і також постився сім днів, щоб виконати три седмиці, заповідані мені.

³⁶

И҆ бы́сть во ѻ҆смꙋ́ю но́щь, и҆ се́рдце моѐ смꙋща́шесѧ па́ки во мнѣ̀, и҆ нача́хъ глаго́лати пред̾ вы́шнимъ:

³⁶

У восьму ж ніч серце моє прийшло знову у збудження, і я почав говорити перед Всевишнім,

³⁷

распала́шесѧ бо дꙋ́хъ мо́й ѕѣлѡ̀, и҆ дꙋша̀ моѧ̀ оу҆ныва́ше.

³⁷

бо дух мій запалав сильно, і душа моя томилася.

³⁸

И҆ реко́хъ: ѽ, гдⷭ҇и! гл҃ѧ гл҃алъ є҆сѝ ѿ нача́ла сотворе́нїѧ въ пе́рвый де́нь (гл҃ющь): да бꙋ́детъ не́бо и҆ землѧ̀, и҆ твоѐ сло́во дѣ́ло соверше́нно:

³⁸

І сказав я: Господи! Ти від початку творіння говорив; у перший день сказав: «нехай буде небо і земля», і слово Твоє було звершеним ділом.

³⁹

и҆ бы́сть тогда̀ дх҃ъ, и҆ тма̀ ѡ҆́крестъ ноша́шесѧ и҆ молча́нїе: шꙋ́мъ гла́са человѣ́ча є҆щѐ не бѣ̀ (сотворе́нъ) ѿ тебє̀:

³⁹

Тоді носився Дух, і темрява облягала навколо і мовчання: звуку людського голосу ще не було.

⁴⁰

тогда̀ гл҃алъ є҆сѝ, да ѿ сокро́вищъ твои́хъ произнесе́тсѧ свѣ́тъ свѣ́тлый, и҆́мже бы ꙗ҆ви́лосѧ дѣ́ло твоѐ.

⁴⁰

Тоді повелів Ти зі скарбниць Твоїх вийти яскравому світлу, щоб явилося діло Твоє.

⁴¹

И҆ въ де́нь вторы́й созда́лъ є҆сѝ дꙋ́хъ тве́рди и҆ повелѣ́лъ є҆сѝ є҆́й, да раздѣли́тъ и҆ раздѣле́нїе сотвори́тъ междꙋ̀ вода́ми, да ча́сть нѣ́каѧ вы́ше оу҆стꙋ́питъ и҆ ча́сть втора́ѧ ни́зꙋ пребыва́етъ.

⁴¹

У другий день створив Ти дух тверди і повелів йому відокремити і зробити поділ між водами, щоб деяка частина їх піднялася вгору, а інша залишилася внизу.

⁴²

И҆ въ тре́тїй де́нь повелѣ́лъ є҆сѝ вода́мъ собра́тисѧ въ седмꙋ́ю ча́сть землѝ, ше́сть же часте́й ѡ҆сꙋши́лъ и҆ сохрани́лъ є҆сѝ, є҆́же бы пред̾ тобо́ю слꙋжи́ли насѣ̑ѧны ѿ бг҃а и҆ оу҆стро́єны:

⁴²

У третій день Ти повелів водам зібратися на сьомій частині землі, а шість частин висушив, щоб вони служили перед Тобою для засівання й оброблення.

⁴³

сло́во бо твоѐ и҆зы́де, и҆ дѣ́ло а҆́бїе творѧ́шесѧ:

⁴³

Слово Твоє виходило, і негайно ставало ділом;

⁴⁴

и҆зы́де бо а҆́бїе пло́дъ мно́жества безмѣ́рнагѡ, и҆ жела̑нїѧ вкꙋше́нїѧ разли̑чнаѧ, и҆ цвѣ́ти ви́домъ непремѣ́ннымъ, и҆ благово́нїе ѡ҆бонѧ́нїѧ неизслѣ́дованнагѡ, и҆ въ де́нь тре́тїй сїѧ̑ сотворє́на сꙋ́ть.

⁴⁴

раптово явилася безмірна кількість плодів і різноманітні приємності для смаку, квіти виглядом своїм незмінні, з запахом, невимовно запашним: усе це звершено було у третій день.

⁴⁵

Въ четве́ртый же де́нь повелѣ́лъ є҆сѝ со́лнечнѣй бы́ти свѣ́тлости, лꙋ́нномꙋ свѣ́тꙋ и҆ ѕвѣ́здъ расположе́нїю:

⁴⁵

У четвертий день Ти повелів бути сяйву сонця, світлу місяця, розташуванню зірок,

⁴⁶

и҆ повелѣ́лъ є҆сѝ и҆̀мъ, да слꙋ́жатъ и҆мꙋ́щемꙋ бы́ти созда́нномꙋ человѣ́кꙋ.

⁴⁶

і повелів, щоб вони служили людині, яка має бути створеною.

⁴⁷

Въ пѧ́тый же де́нь ре́клъ є҆сѝ седмѣ́й ча́сти, и҆дѣ́же бѧ́ше вода̀ собрана̀, да произведе́тъ живѡ́тнаѧ и҆ лета̑ющаѧ и҆ ры̑бы, и҆ та́кѡ творѧ́шесѧ:

⁴⁷

У п’ятий день Ти сказав сьомій частині, в якій була зібрана вода, щоб вона породила тварин, тих, що літають, і риб, що і сталося.

⁴⁸

вода̀ нѣма̀ и҆ бездꙋ́шна, ꙗ҆̀же бж҃їимъ манове́нїемъ повелѣва́хꙋсѧ, живѡ́тнаѧ творѧ́ше, да ѿ сегѡ̀ ди̑внаѧ твоѧ̑ ро́дове возвѣща́ютъ:

⁴⁸

Вода німа і бездушна, за помахом Божим, породила тварин, щоб усі роди сповіщали про дивні діла Твої.

⁴⁹

и҆ тогда̀ сохрани́лъ є҆сѝ двѣ̀ дꙋши̑: и҆́мѧ є҆ди́нѣй назва́лъ є҆сѝ є҆нѡ́хъ, и҆ и҆́мѧ вторѣ́й назва́лъ є҆сѝ леѵїаѳа́мъ,

⁴⁹

Тоді Ти зберіг двох тварин: одна називалася бегемотом, а інша левіафаном.

⁵⁰

и҆ разлꙋчи́лъ є҆сѝ ѧ҆̀ є҆ди́но ѿ дрꙋга́гѡ: не бо̀ можа́ше седма́ѧ ча́сть, и҆дѣ́же бѧ́ше вода̀ собрана̀, вмѣсти́ти и҆̀хъ:

⁵⁰

І Ти відокремив їх одне від одного, бо сьома частина, де була зібрана вода, не могла прийняти їх разом.

⁵¹

и҆ да́лъ є҆сѝ є҆нѡ́хꙋ є҆ди́нꙋ ча́сть, ꙗ҆́же ѡ҆сꙋшена̀ є҆́сть въ тре́тїй де́нь, да ѡ҆бита́етъ на не́й, и҆дѣ́же сꙋ́ть го́ръ ты́сѧща:

⁵¹

Бегемоту Ти дав одну частину з землі, осушеної на третій день, нехай живе у ній, в якій тисячі гір.

⁵²

леѵїаѳа́мꙋ же да́лъ є҆сѝ седмꙋ́ю ча́сть мо́крꙋю и҆ сохрани́лъ є҆сѝ ю҆̀, да бꙋ́детъ въ снѣ́дь, и҆̀мже хо́щеши и҆ когда̀ хо́щеши.

⁵²

Левіафану дав сьому частину водяну, і зберіг його, щоб він був споживою тим, кому Ти хочеш, і коли хочеш.

⁵³

Въ шесты́й же де́нь повелѣ́лъ є҆сѝ землѝ, да сотвори́тъ пред̾ тобо́ю скоты̀ и҆ ѕвѣ̑ри и҆ га́ды,

⁵³

У шостий же день повелів Ти землі породити перед Тобою худобу, звірів і плазунів;

⁵⁴

и҆ свы́ше си́хъ (сотвори́лъ є҆сѝ) а҆да́ма, є҆го́же поста́вилъ є҆сѝ вожда̀ и҆ кнѧ́зѧ над̾ всѣ́ми сотворе́нными, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ ѿ негѡ̀ роди́мсѧ мы̀ всѝ, и҆̀хже и҆збра́лъ є҆сѝ лю́ди.

⁵⁴

а після їх Ти створив Адама, якого поставив володарем над усіма Твоїми тварями і від якого походимо всі ми і народ, який Ти обрав.

⁵⁵

Сїѧ̑ же всѧ̑ реко́хъ пред̾ тобо́ю, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ра́ди на́съ созда́лъ є҆сѝ вѣ́къ:

⁵⁵

Усе це сказав я перед Тобою, Господи, тому що для нас створив Ти вік цей.

⁵⁶

про́чыѧ же ꙗ҆зы́ки ѿ а҆да́ма рождє́ны, ре́клъ є҆сѝ ѡ҆́ныѧ ничто́же бы́ти: ꙗ҆́кѡ сли́нѣ оу҆подо́блени сꙋ́ть, и҆ ꙗ҆́кѡ ка́пленїе ѿ сосꙋ́да оу҆подо́билъ є҆сѝ мно́жество и҆́хъ:

⁵⁶

Про інші ж народи, які народилися від Адама, Ти сказав, що вони ніщо, але подібні до слини, і всю безліч їх Ти уподібнив краплям, що крапають із посудини.

⁵⁷

и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, сѐ, ті́и ꙗ҆зы́цы, и҆̀же ни во что́же вмѣне́ни сꙋ́ть, нача́ша владѣ́ти на́ми и҆ пожира́ти на́съ:

⁵⁷

І нині, Господи, ось, ці народи, за ніщо Тобою визнані, почали володарювати над нами і пожирати нас.

⁵⁸

мы́ же лю́дїе твоѝ, и҆̀хже наре́клъ є҆сѝ пе́рвенцемъ є҆диноро́днымъ возлю́бленнымъ твои́мъ, пре́дани є҆смы̀ въ рꙋ́ки и҆́хъ:

⁵⁸

Ми ж, народ Твій, який Ти назвав Твоїм первістком, єдинородним, улюбленим Твоїм, віддані у руки їх.

⁵⁹

и҆ а҆́ще ра́ди на́съ сотворе́нъ бы́сть вѣ́къ, вскꙋ́ю достоѧ́нїѧ не ѡ҆держи́мъ съ вѣ́комъ; доко́лѣ сїѧ̑ (бꙋ́дꙋтъ);

⁵⁹

Якщо для нас створений вік цей, то чому не одержуємо ми спадщини з віком? І доки це?