¹

И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: се́й вѣ́къ сотвори́лъ вы́шнїй мно́гихъ ра́ди, бꙋ́дꙋщїй же ра́ди ма́лыхъ:

¹

Він відповів мені і сказав: цей вік Всевишній створив для багатьох, а майбутній для небагатьох.

²

рекꙋ́ же тебѣ̀ оу҆подобле́нїе, є҆́здро: ка́кѡ же вопроси́ши землѝ, и҆ рече́тъ тѝ, ꙗ҆́кѡ да́стъ землѝ мно́гѡ бо́лши, ѿ неѧ́же бꙋ́детъ скꙋде́льное, ма́лѡ же пра́ха, ѿѻнꙋ́дꙋже зла́то быва́етъ: та́кѡ и҆ дѣѧ́нїе настоѧ́щагѡ вѣ́ка:

²

Скажу тобі, Ездро, подобу. Як коли запитаєш землю, вона скаже тобі, що дає дуже багато речовини, з якої робляться глиняні речі, а не багато пороху, з якого буває золото, так і діла нинішнього віку.

³

мно́зи оу҆́бѡ сотворе́ни сꙋ́ть, не мно́зи же спасꙋ́тсѧ.

³

Багато хто створений, але небагато спасеться.

⁴

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: дꙋшѐ моѧ̀! пожрѝ оу҆́бѡ разꙋмѣ́нїе и҆ поглотѝ мꙋ́дрость,

⁴

Я відповів і сказав: душе́! пожери сенс і поглинь мудрість.

⁵

поне́же ѡ҆бѣща́ла є҆сѝ слꙋ́шати, и҆ прⷪ҇ро́чествовати хотѧ́щи, не бо̀ дано̀ є҆́сть тебѣ̀ вре́мѧ, ра́звѣ то́кмѡ жи́ти:

⁵

Бо ти обіцяла слухати, і побажала пророкувати, а тобі дано час тільки, щоб жити.

⁶

ѽ, гдⷭ҇и! а҆́ще не попꙋ́стиши рабꙋ̀ твоемꙋ̀, да помо́лимсѧ пред̾ тобо́ю, и҆ да́си на́мъ сѣ́мѧ въ се́рдце и҆ чꙋ́вствꙋ ѡ҆чище́нїе, ѿѻнꙋ́дꙋже пло́дъ бы́лъ бы, гдѣ̀ жи́ти возмо́жетъ всѧ́къ растлѣ́нный, и҆́же носи́ти бꙋ́детъ мѣ́сто человѣ́ка;

⁶

О, Господи! невже Ти не дозволиш рабу Твоєму, щоб ми молилися перед Тобою про дарування серцю нашому сімені й розуму обробляти, щоб народився плід, яким міг би жити всякий розтлінний, хто буде носити ім’я людини?

⁷

є҆ди́нъ бо є҆сѝ, и҆ є҆ди́но сотворе́нїе мы̀ є҆смы̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ:

⁷

Ти єдиний, і ми єдине творіння рук Твоїх, як сказав Ти.

⁸

и҆ ка́кѡ нн҃ѣ въ ложесна́хъ создано̀ є҆́сть тѣ́ло, и҆ подае́ши соста́вы; содержи́тсѧ во ѻ҆гнѝ и҆ въ водѣ̀ твоѐ творе́нїе, и҆ де́вѧть мцⷭ҇ъ терпи́тъ твоѐ созда́нїе твою̀ тва́рь, ꙗ҆́же въ не́мъ создана̀ є҆́сть:

⁸

І як же нині в утробі материнській утворюється тіло, і Ти даєш члени, як зберігається Твоє творіння у вогні й воді, і як дев’ять місяців терпить у собі Твоє ж створіння Твою твар, яка у ньому створена?

⁹

са́мое же є҆́же храни́тъ, и҆ є҆́же храни́тсѧ, ѻ҆боѧ̀ сохранѧ́тсѧ: сохранє́наѧ же нѣ́когда па́ки и҆здаю́тъ ложесна̀, ꙗ҆̀же въ ни́хъ расто́ша:

⁹

І те, що зберігає, і те, що зберігається, і те й інше зберігаються, й утроба матері у свій час віддає те збережене, що у ній виросло.

¹⁰

повелѣ́лъ бо є҆сѝ ѿ са́мыхъ чле́нѡвъ, си́рѣчь ѿ сосцє́въ и҆здаѧ́ти млеко̀ плодꙋ̀ сосцє́въ,

¹⁰

Ти повелів із самих членів, тобто із сосків, давати молоко, плід сосків,

¹¹

да пита́етсѧ то̀, є҆́же создано̀ є҆́сть, да́же до вре́мене нѣ́коегѡ, и҆ пото́мъ оу҆пра́виши є҆го̀ твоемꙋ̀ млⷭ҇рдїю:

¹¹

нехай годується створене до деякого часу, а після передаси його Твоєму милосердю.

¹²

воспита́лъ є҆сѝ є҆го̀ твое́ю пра́вдою и҆ наꙋчи́лъ є҆сѝ є҆го̀ зако́нꙋ твоемꙋ̀ и҆ наказа́лъ є҆сѝ є҆го̀ твои́мъ ра́зꙋмомъ,

¹²

Ти виховав його Твоєю правдою, навчив його Твого закону, настановив його Твоїм розумом,

¹³

и҆ оу҆мертви́ши є҆го̀ ꙗ҆́коже твоѐ сотворе́нїе, и҆ па́ки ѡ҆живи́ши є҆го̀, ꙗ҆́коже дѣ́ло твоѐ:

¹³

і умертвиш його, як Твоє творіння, і знову оживиш, як Твоє діло.

¹⁴

а҆́ще оу҆̀бо погꙋби́ши є҆го̀, и҆́же толи́кими трꙋды̑ созда́нъ є҆́сть, твои́мъ повелѣ́нїемъ оу҆до́бно є҆́сть оу҆стро́ити, да и҆ то̀, є҆́же творѧ́шесѧ, сохрани́тсѧ:

¹⁴

Якщо Ти погубиш створене з таким піклуванням, то повелінню Твоєму легко влаштувати, щоб і зберігалося те, що було створено.

¹⁵

и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, возглаго́лю: ѡ҆ всѧ́цѣмъ человѣ́цѣ ты̀ па́че вѣ́си, и҆ ѡ҆ лю́дехъ твои́хъ, ѡ҆ ни́хже болѣ́знꙋю,

¹⁵

І нині, Господи, я скажу: про всяку людину Ти більше знаєш; але скажу про народ Твій, за який уболіваю,

¹⁶

и҆ ѡ҆ наслѣ́дїи твое́мъ, є҆гѡ́же ра́ди а҆́зъ рыда́ю, и҆ ра́ди і҆и҃лѧ, ѡ҆ не́мже ско́рбенъ є҆́смь, и҆ і҆а́кѡва ра́ди, ѡ҆ не́мже а҆́зъ болѣ́знꙋю:

¹⁶

про спадщину Твою, за яку проливаю сльози, про Ізраїля, за якого болію серцем, про Якова, про якого тужу.

¹⁷

сегѡ̀ ра́ди начнꙋ̀ моли́тисѧ пред̾ тобо́ю за мѧ̀ и҆ за ни́хъ, ꙗ҆́кѡ ви́ждꙋ паде́нїе на́ше, и҆̀же ѡ҆бита́емъ на землѝ:

¹⁷

Почну молитися перед Тобою за себе і за них, бо бачу гріхопадіння нас, які живуть на землі.

¹⁸

но слы́шахъ ско́рость сꙋ́дїѝ, и҆́же прїи́детъ,

¹⁸

Але я чув, що скоро прийде Суддя.

¹⁹

сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́ши гла́съ мо́й и҆ разꙋмѣ́й сло́во моѐ, и҆ возглаго́лю пред̾ тобо́ю. Нача́ло слове́съ є҆́здриныхъ, пре́жде не́же взѧ́тъ бы́сть.

¹⁹

Тому почуй мій голос, прислухайся до слів моїх, і я буду говорити перед Тобою. [Початок слів Ездри, перш ніж він був узятий.]

²⁰

И҆ рѣ́хъ: гдⷭ҇и, и҆́же ѡ҆бита́еши во вѣ́къ, є҆гѡ́же ѻ҆́чи вознесє́нны на вы̑шнѧѧ и҆ на воздꙋ́сѣ,

²⁰

Я сказав: Господи, що живеш вічно, Якого очі звернені на піднесене і небесне,

²¹

и҆ є҆гѡ́же прⷭ҇то́лъ безцѣ́нный є҆́сть и҆ сла́ва непостижи́ма, є҆мꙋ́же предстоѧ́тъ вѡ́и а҆́гг҃лстїи съ тре́петомъ, и҆́хже сохране́нїе въ вѣ́трѣ и҆ ѻ҆гнѝ ѡ҆браща́етсѧ, є҆гѡ́же сло́во и҆́стинно и҆ гл҃го́лы вѣ́чнїи,

²¹

Якого престіл неоціненний і слава незбагненна, Якому з трепетом предстоять воїнства ангелів, що служать у вітрі і вогні, Якого слово істинне і глаголи непорушні,

²²

є҆гѡ́же повелѣ́нїе крѣ́пко и҆ разсмотре́нїе стра́шно, є҆гѡ́же зра́къ и҆зсꙋша́етъ бє́здны и҆ гнѣ́въ растаѧва́ти твори́тъ го́ры и҆ и҆́стина свидѣ́телствꙋетъ:

²²

повеління сильне і правління страшне, Якого погляд висушує безодні, гнів розплавляє гори й істина перебуває повік!

²³

оу҆слы́ши моли́твꙋ раба̀ твоегѡ̀ и҆ во оу҆шеса̀ прїимѝ моле́нїе творе́нїѧ твоегѡ̀:

²³

Почуй молитву раба Твого, і послухай моління створіння Твого.

²⁴

є҆гда́ бо живꙋ̀, глаго́лати бꙋ́дꙋ, и҆ є҆гда̀ разꙋмѣ́ю, ѿвѣща́ти бꙋ́дꙋ: не смотрѝ на люді́й твои́хъ грѣхѝ, но и҆̀же тебѣ̀ во и҆́стинѣ слꙋ́жатъ,

²⁴

Доки живу, буду говорити, і доки розумію, буду відповідати. Не дивися на гріхи народу Твого, але на тих, які Тобі в істині служать;

²⁵

ни внемлѝ нечєсти́вымъ ꙗ҆зы́кѡвъ начина́нїємъ, но и҆̀же твоѧ̑ свидѣ̑нїѧ со болѣ́знїю сохрани́ша,

²⁵

не звертай уваги на нечестиві діла язичників, але на тих, які завіти Твої зберегли серед бід;

²⁶

ни помы́сли и҆̀же пред̾ тобо́ю лжи́вѡ пожи́ша, но помѧнѝ си́хъ, и҆̀же по во́ли твое́й стра́хъ позна́ша,

²⁶

не помишляй про тих, які перед Тобою неправдиво чинили, але пом’яни тих, які, з волі Твоєї, пізнали страх;

²⁷

нижѐ хощѝ погꙋби́ти, и҆̀же скѡ́тскїѧ ѡ҆бы̑чаи и҆мѣ́ша, но воззрѝ на тѣ́хъ, и҆̀же зако́нꙋ твоемꙋ̀ ꙗ҆́снѡ оу҆чи́ша,

²⁷

не погубляй тих, які жили, як тварини, але споглянь на тих, які ясно навчали закону Твого;

²⁸

ни прогнѣ́вайсѧ на ни́хъ, и҆̀же ѕвѣре́й го́рши ѡ҆сꙋжде́ни сꙋ́ть,

²⁸

не прогнівайся на тих, які визнані гіршими за звірів;

²⁹

но возлюбѝ си́хъ, и҆̀же всегда̀ на пра́вдꙋ твою̀ надѣ́ютсѧ и҆ сла́вꙋ:

²⁹

але полюби тих, які завжди надіються на правду Твою і славу.

³⁰

ꙗ҆́кѡ мы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши таковы́ми болѣ́зньми и҆счеза́емъ,

³⁰

Бо ми і батьки наші на такі хвороби страждаємо;

³¹

ты́ же ра́ди на́съ грѣ́шныхъ млⷭ҇рдъ нарече́шисѧ:

³¹

а Ти, заради нас — грішних, назвешся милосердим.

³²

а҆́ще бо пожела́еши, да на́съ поми́лꙋеши, тогда̀ млⷭ҇рдъ нарече́шисѧ, не и҆мѣ́ющымъ на́мъ дѣ́лъ пра́вды:

³²

Якщо Ти побажаєш помилувати нас, то назвешся милосердим, тому що ми не маємо діл правди.

³³

пра́веднїи бо, и҆́хже сꙋ́ть дѣла̀ мнѡ́га предста́влєнна, ѿ свои́хъ дѣ́лъ прїи́мꙋтъ мздꙋ̀:

³³

Праведники ж, у яких багато діл придбано, за власні діла одержать винагороду.

³⁴

что́ бо є҆́сть человѣ́къ, да на него̀ прогнѣ́ваешисѧ; и҆лѝ ро́дъ растлѣ́нъ, да та́кѡ ѡ҆горче́нъ бꙋ́деши на него̀;

³⁴

Що́ є людина, щоб Ти гнівався на неї, і рід розтлінний, щоб Ти стільки засмучувався ним?

³⁵

вои́стиннꙋ бо никто́же ѿ рожде́нныхъ є҆́сть, и҆́же бы нечести́вѡ не сотвори́лъ, и҆ ѿ и҆сповѣ́дающихсѧ, и҆́же бы не согрѣши́лъ:

³⁵

Воістину, немає нікого з народжених, хто не вчинив би нечестиво, і з тих, які сповідують Тебе, немає нікого, хто не згрішив би.

³⁶

въ то́мъ бо возвѣсти́тсѧ пра́вда твоѧ̀ и҆ бл҃гость твоѧ̀, гдⷭ҇и, є҆гда̀ млⷭ҇рдъ бꙋ́деши и҆̀мъ, и҆̀же не и҆мѣ́ютъ сꙋщества̀ благи́хъ дѣ́лъ.

³⁶

У тім-то і звіститься правда Твоя і благість Твоя, Господи, коли помилуєш тих, які не мають сутности добрих діл.

³⁷

И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: пра́вѡ глаго́лалъ є҆сѝ нѣ̑каѧ, и҆ по словесє́мъ твои̑мъ та́кѡ и҆ бꙋ́детъ:

³⁷

Він відповів мені і сказав: справедливо ти сказав дещо, і за словами твоїми так і буде.

³⁸

поне́же не и҆́стиннѡ помы́шлю на зда́нїе си́хъ, и҆̀же согрѣши́ша пре́жде сме́рти, пре́жде сꙋда̀, пре́жде погꙋбле́нїѧ,

³⁸

Бо істинно не помишляю Я про діла тих створінь, які згрішили, раніше смерти, раніше суду, раніше загибелі;

³⁹

но оу҆слаждꙋ́сѧ над̾ пра́ведныхъ творе́нїемъ и҆ помѧнꙋ̀ прише́лствїе и҆ спасе́нїе и҆ мзды̀ воспрїѧ́тїе:

³⁹

але насолоджуюся подвигами праведних, і згадую, як вони подорожували, як спасалися і намагалися заслужити нагороду.

⁴⁰

ꙗ҆́коже оу҆́бѡ гл҃алъ є҆́смь, та́кѡ и҆ є҆́сть:

⁴⁰

Як сказав Я, так і є.

⁴¹

ꙗ҆́коже бо земледѣ́лецъ сѣ́етъ на землѝ сѣ́мена мнѡ́га и҆ сажде́нїѧ мно́жество сади́тъ, но не во вре́мѧ всѧ̑, ꙗ҆̀же сѣ̑ѧна сꙋ́ть, спасꙋ́тсѧ, но ни всѧ̑, ꙗ҆̀же сажєна̀ сꙋ́ть, вкоренѧ́тсѧ: та́кѡ и҆ и҆̀же въ вѣ́цѣ насѣ́ѧни сꙋ́ть, не всѝ спасꙋ́тсѧ.

⁴¹

Як хлібороб сіє на землі багато насіння і садить багато рослин, але не все посіяне збережеться з часом, і не все посаджене укоріниться, так і ті, які посіяні у віці цьому, не усі спасуться.

⁴²

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть, возглаго́лю:

⁴²

Я відповів і сказав: якщо я знайшов благодать, то буду говорити.

⁴³

ꙗ҆́коже сѣ́мѧ земледѣ́лца а҆́ще не взы́детъ, и҆лѝ не прїи́метъ дождѧ̀ твоегѡ̀ во вре́мѧ, и҆лѝ а҆́ще растлѣ́но бꙋ́детъ оу҆множе́нїемъ дождѧ̀:

⁴³

Як насіння хлібороба, якщо не зійде, або не прийме вчасно дощу Твого, або пошкодиться від надміру дощів, гине:

⁴⁴

та́кѡ погиба́етъ подо́бнѣ и҆ человѣ́къ, и҆́же рꙋка́ма твои́ма созда́нъ бы́сть, и҆ ты̀ є҆мꙋ̀ ѡ҆́бразъ и҆менова́лсѧ є҆сѝ: поне́же подо́бенъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, є҆гѡ́же ра́ди всѧ̑ созда́лъ є҆сѝ и҆ оу҆подо́билъ є҆сѝ сѣ́мени земледѣ́лцевꙋ:

⁴⁴

так і людина, створена руками Твоїми, — і Ти називаєшся її первообразом, тому що Ти подібний до неї, для якої створив усе і яку Ти уподібнив до насіння хлібороба.

⁴⁵

не прогнѣ́вайсѧ на на́съ, но простѝ лю́демъ твои̑мъ и҆ поми́лꙋй наслѣ́дїе твоѐ, ты́ же творе́нїе твоѐ ми́лꙋеши.

⁴⁵

Не гнівайся на нас, але пощади народ Твій і помилуй спадщину Твою, — а Ти милосердий до створіння Твого.

⁴⁶

И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: ꙗ҆̀же сꙋ́ть настоѧ̑щаѧ, настоѧ́щымъ, и҆ ꙗ҆̀же бꙋ̑дꙋщаѧ, бꙋ́дꙋщымъ:

⁴⁶

Він відповів мені і сказав: теперішнє теперішнім і майбутнє майбутнім.

⁴⁷

мно́гѡ бо тебѣ̀ ѡ҆ста́нетъ, да мо́жеши возлюби́ти моѐ сотворе́нїе па́че менє̀, тебѣ́ же ча́стѡ и҆ самомꙋ̀ приближа́хсѧ, къ непра́вєднымъ же никогда̀:

⁴⁷

Багато чого не вистачає тобі, щоб ти міг полюбити створіння Моє більше за Мене, хоч Я часто наближався до тебе самого, а до неправедних ніколи.

⁴⁸

но и҆ въ се́мъ ди́венъ є҆сѝ пред̾ вы́шнимъ,

⁴⁸

Але й у тім дивний ти перед Всевишнім,

⁴⁹

ꙗ҆́кѡ смири́лсѧ є҆сѝ ꙗ҆́коже подоба́етъ тебѣ̀, и҆ не сꙋди́лъ є҆сѝ тебѐ, да междꙋ̀ пра́ведными мно́гѡ сла́вишисѧ:

⁴⁹

що смирив себе, як пристойно тобі, і не судив про себе так, щоб багато славитися між праведними.

⁵⁰

тогѡ̀ ра́ди бѣды̑ мнѡ́ги и҆ нищєты̀ сотворѧ́тсѧ тѣ̑мъ, и҆̀же ѡ҆бита́ютъ вѣ́къ на послѣ́докъ, поне́же во мно́зѣй горды́ни ходи́ша:

⁵⁰

Многі і гіркі біди спіткають тих, які населяють вік, останнім часом, тому що вони ходили у великій гордині.

⁵¹

ты́ же ѡ҆ тебѣ̀ разꙋмѣ́й и҆ ѡ҆ подо́бныхъ тебѣ̀ взыскꙋ́й сла́вꙋ:

⁵¹

А ти дбай про себе, і подібним до тебе шукай слави;

⁵²

ва́мъ бо ѿве́рстъ є҆́сть ра́й, насажде́но є҆́сть дре́во жи́зни, пред̾ꙋгото́вано є҆́сть бꙋ́дꙋшее вре́мѧ, гото́во є҆́сть и҆з̾ѻби́лїе, созда́нъ є҆́сть гра́дъ, и҆скꙋше́нъ є҆́сть поко́й, соверше́нна є҆́сть благосты́нѧ и҆ соверше́нна премꙋ́дрость:

⁵²

бо вам відкритий рай, насаджене дерево життя, призначений майбутній час, готовий достаток, побудоване місто, приготований спокій, довершена благість і довершена премудрість.

⁵³

ко́рень ѕла̀ зна́менанъ є҆́сть ѿ ва́съ, не́мощь и҆ мо́лїе ѿ ва́съ скры́то є҆́сть, и҆ во а҆́дъ бѣжи́тъ растлѣ́нїе въ забве́нїи:

⁵³

Корінь зла запечатаний від вас, неміч і тління сховані від вас, і розтління біжить у пекло в забуття.

⁵⁴

преидо́ша бѡлѣ́зни, и҆ ꙗ҆вле́но є҆́сть на коне́цъ сокро́вище безсме́ртїѧ:

⁵⁴

Минули хвороби, і наприкінці показався скарб безсмертя.

⁵⁵

не прилага́й оу҆̀бо и҆спы́товати ѡ҆ мно́жествѣ погиба́ющихъ,

⁵⁵

Не намагайся більше дізнатися про безліч загиблих.

⁵⁶

и҆́бо и҆ ті́и, прїе́млюще свобо́дꙋ, оу҆ничижи́ша вы́шнѧго, и҆ зако́нъ є҆гѡ̀ презрѣ́ша, и҆ пꙋти̑ є҆гѡ̀ ѡ҆ста́виша,

⁵⁶

Бо вони, одержавши свободу, знехтували Всевишнього, зневажили закон Його і залишили путі Його,

⁵⁷

є҆ще́ же и҆ пра́ведныхъ є҆гѡ̀ попра́ша,

⁵⁷

а ще і праведних Його потоптали,

⁵⁸

и҆ реко́ша въ се́рдцы свое́мъ: нѣ́сть бг҃а, а҆́ще и҆ вѣ́дѧхꙋ, ꙗ҆́кѡ оу҆мира́ютъ:

⁵⁸

і говорили у серці своєму: «немає Бога», хоч і знали, що вони смертні.

⁵⁹

ꙗ҆́коже бо ва́съ прїи́мꙋтъ ꙗ҆̀же предрѣчє́нна сꙋ́ть, та́кѡ тѣ́хъ жа́жда и҆ мꙋчє́нїѧ, ꙗ҆̀же оу҆готѡ́вана сꙋ́ть: и҆́бо не хотѧ́ше человѣ́ка погꙋби́ти,

⁵⁹

Як на вас очікує те, про що сказано раніше, так і їх — спрага і муки, які приготовані. Бог не хотів погубити людину,

⁶⁰

но и҆ ті́и, и҆̀же сотворе́ни сꙋ́ть, ѡ҆скверни́ша и҆́мѧ тогѡ̀, и҆́же сотворѝ и҆̀хъ, и҆ неблагода́рни бы́ша томꙋ̀, и҆́же оу҆гото́валъ и҆̀мъ живо́тъ:

⁶⁰

але самі створені знеславили ім’я Того, Хто створив їх, і були невдячними до Того, Хто наперед уготував їм життя.

⁶¹

сегѡ̀ ра́ди сꙋ́дъ мо́й нн҃ѣ приближа́етсѧ,

⁶¹

Тому суд Мій нині наближається, —

⁶²

ꙗ҆̀же не всѣ̑мъ показа́хъ, то́кмѡ тебѣ̀ и҆ тебѣ̀ подѡ́бнымъ не мнѡ́гимъ. И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ:

⁶²

про що Я не всім відкрив, а тільки тобі і небагатьом, до тебе подібним. Я відповів і сказав:

⁶³

се, нн҃ѣ, гдⷭ҇и, показа́лъ є҆сѝ мнѣ̀ мно́жество зна́менїй, ꙗ҆̀же начне́ши твори́ти въ послѣ́днїй ча́съ, но не показа́лъ є҆сѝ мнѣ̀, въ ко́е вре́мѧ.

⁶³

ось нині, Господи, Ти показав мені безліч знамень, які Ти почнеш творити при кончині, але не показав, у який час.