¹

(Заⷱ҇ к҃д҃.) Мꙋ́жъ же нѣ́кїй бѣ̀ въ кесарі́и, и҆́менемъ корни́лїй, со́тникъ ѿ спі́ры нарица́ющїѧсѧ і҆талі́йскїѧ,

¹

У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським,

²

благоговѣ́инъ и҆ боѧ́йсѧ бг҃а со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, творѧ́й ми́лѡстыни мнѡ́ги лю́демъ и҆ молѧ́йсѧ бг҃ꙋ всегда̀:

²

побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові.

³

ви́дѣ въ видѣ́нїи ꙗ҆́вѣ, ꙗ҆́кѡ въ ча́съ девѧ́тый днѐ, а҆́гг҃ла бж҃їѧ сше́дша къ немꙋ̀ и҆ ре́кша є҆мꙋ̀: корни́лїе.

³

Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: «Корнилію!»

⁴

Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ на́нь и҆ пристра́шенъ бы́въ речѐ: что̀ є҆́сть, гдⷭ҇и; рече́ же є҆мꙋ̀: мѡли́твы твоѧ̑ и҆ ми́лѡстыни твоѧ̑ взыдо́ша на па́мѧть пред̾ бг҃а:

⁴

Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: «Що, Господи?» Ангел відповів йому: «Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом.

⁵

и҆ нн҃ѣ послѝ во і҆ѻппі́ю мꙋже́й и҆ призовѝ сі́мѡна, нарица́емаго петра̀:

⁵

Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром.

⁶

се́й стра́нствꙋетъ оу҆ нѣ́коегѡ сі́мѡна оу҆смарѧ̀, є҆мꙋ́же є҆́сть до́мъ при мо́ри: то́й рече́тъ тебѣ̀ глаго́лы, въ ни́хже сп҃се́шисѧ ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й.

⁶

Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім».

⁷

И҆ ꙗ҆́коже ѿи́де а҆́гг҃лъ глаго́лѧй корни́лїю, пригласи́въ два̀ ѿ рабѡ́въ свои́хъ и҆ во́ина благочести́ва ѿ слꙋжа́щихъ є҆мꙋ̀

⁷

Коли ангел, який говорив із Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна з тих, які були при ньому,

⁸

и҆ сказа́въ и҆̀мъ всѧ̑, посла̀ и҆̀хъ во і҆ѻппі́ю.

⁸

і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію.

⁹

Воꙋ́трїе же, пꙋтьше́ствꙋющымъ и҆̀мъ и҆ ко гра́дꙋ приближа́ющымсѧ, взы́де пе́тръ на го́рницꙋ помоли́тисѧ, ѡ҆ часѣ̀ шестѣ́мъ.

⁹

Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися,

¹⁰

Бы́сть же прїа́лченъ и҆ хотѧ́ше вкꙋси́ти: гото́вѧщымъ же ѡ҆́нѣмъ, нападѐ на́нь оу҆́жасъ,

¹⁰

і відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах,

¹¹

и҆ ви́дѣ не́бо ѿве́рсто и҆ сходѧ́щъ на́нь сосꙋ́дъ нѣ́кїй, ꙗ҆́кѡ плащани́цꙋ ве́лїю, по четы́ремъ кра́ємъ привѧ́занъ и҆ ни́зꙋ спꙋща́емь на зе́млю,

¹¹

і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього;

¹²

въ не́мже бѧ́хꙋ всѧ̑ четверонѡ́гаѧ землѝ и҆ ѕвѣ́рїе и҆ га́ди и҆ пти̑цы небє́сныѧ.

¹²

у ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні.

¹³

И҆ бы́сть гла́съ къ немꙋ̀: воста́въ, пе́тре, заколѝ и҆ ꙗ҆́ждь.

¹³

І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж».

¹⁴

Пе́тръ же речѐ: ника́коже, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ николи́же ꙗ҆до́хъ всѧ́ко скве́рно и҆лѝ нечи́сто.

¹⁴

Петро ж сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого».

¹⁵

И҆ (сѐ) гла́съ па́ки къ немꙋ̀ втори́цею: ꙗ҆̀же бг҃ъ ѡ҆чⷭ҇тилъ є҆́сть, ты̀ не сквернѝ.

¹⁵

Тоді вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим».

¹⁶

Сі́е же бы́сть три́щи: и҆ па́ки взѧ́сѧ сосꙋ́дъ на не́бо.

¹⁶

Сталося це тричі; і сосуд знову піднявся на небо.

¹⁷

Ꙗ҆́коже въ себѣ̀ недоꙋмѣва́шесѧ пе́тръ, что́ бы бы́ло видѣ́нїе, є҆́же ви́дѣ, и҆ сѐ, мꙋ́жїе по́сланнїи ѿ корни́лїа, вопро́шше и҆ оу҆вѣ́дѣвше до́мъ сі́мѡновъ, ста́ша пред̾ враты̀

¹⁷

Коли ж Петро в собі дивувався, що б то означало видіння, яке він бачив, — ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, зупинилися біля воріт;

¹⁸

и҆ возгла́шше вопроша́хꙋ, а҆́ще сі́мѡнъ, нарица́емый пе́тръ, здѣ̀ стра́нствꙋетъ.

¹⁸

і, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?»

¹⁹

Петрꙋ́ же размышлѧ́ющꙋ ѡ҆ видѣ́нїи, речѐ є҆мꙋ̀ дх҃ъ: сѐ, мꙋ́жїе трїѐ и҆́щꙋтъ тебє̀:

¹⁹

Тим часом як Петро розмірковував про видіння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловіки шукають тебе;

²⁰

но воста́въ сни́ди и҆ и҆дѝ съ ни́ми, ничто́же разсꙋжда́ѧ: занѐ а҆́зъ посла́хъ и҆̀хъ.

²⁰

встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх».

²¹

(Заⷱ҇ к҃е҃.) Соше́дъ же пе́тръ къ мꙋжє́мъ пѡ́сланнымъ къ немꙋ̀ ѿ корни́лїа, речѐ: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, є҆гѡ́же и҆́щете: ка́ѧ є҆́сть вина̀, є҆ѧ́же ра́ди прїидо́сте;

²¹

Петро, зійшовши до людей, присланих до нього Корнилієм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якій справі ви прийшли?»

²²

Ѻ҆ни́ же реко́ша: корни́лїй со́тникъ, мꙋ́жъ првⷣнъ и҆ боѧ́йсѧ бг҃а, свидѣ́телствованъ ѿ всегѡ̀ ꙗ҆зы́ка і҆ꙋде́йска, оу҆вѣще́нъ є҆́сть ѿ а҆́гг҃ла ст҃а призва́ти тѧ̀ въ до́мъ сво́й и҆ слы́шати глаго́лы ѿ тебє̀.

²²

Вони ж сказали: «Корнилій-сотник, муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повеління через святого ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого».

²³

Призва́въ же и҆̀хъ оу҆чредѝ: наꙋ́трїе же пе́тръ воста́въ и҆́де съ ни́ми, и҆ нѣ́цыи ѿ бра́тїй, и҆̀же ѿ і҆ѻппі́и, и҆до́ша съ ни́мъ:

²³

Тоді Петро, запросивши їх, пригостив. А наступного дня, уставши, пішов з ними, і дехто з братії іоппійської пішли з ним.

²⁴

и҆ наꙋ́трїе внидо́ша въ кесарі́ю. Корни́лїй же бѣ̀ ча́ѧ и҆̀хъ, созва́въ сро́дники своѧ̑ и҆ любє́зныѧ дрꙋ́ги.

²⁴

Наступного дня прийшли вони до Кесарії. Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів.

²⁵

Ꙗ҆́коже бы́сть вни́ти петрꙋ̀, срѣ́те є҆го̀ корни́лїй, и҆ па́дъ на ногꙋ̀ є҆гѡ̀ поклони́сѧ.

²⁵

Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг.

²⁶

Пе́тръ же воздви́же є҆го̀, глаго́лѧ: воста́ни: и҆ а҆́зъ са́мъ человѣ́къ є҆́смь.

²⁶

Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, я теж людина».

²⁷

И҆ съ ни́мъ бесѣ́дꙋѧ, вни́де и҆ ѡ҆брѣ́те собра́вшыѧсѧ мнѡ́ги:

²⁷

І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох, що зібралися.

²⁸

рече́ же къ ни̑мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ не лѣ́по є҆́сть мꙋ́жꙋ і҆ꙋде́анинꙋ прилѣплѧ́тисѧ и҆лѝ приходи́ти ко и҆ноплеме́нникꙋ: и҆ мнѣ̀ бг҃ъ показа̀ ни є҆ди́наго скве́рна и҆лѝ нечи́ста глаго́лати человѣ́ка:

²⁸

І сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим.

²⁹

тѣ́мже и҆ без̾ сꙋмнѣ́нїѧ прїидо́хъ призва́нъ: вопроша́ю вы̀ оу҆̀бо, коеѧ̀ ра́ди вины̀ посла́сте по менѐ;

²⁹

Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?»

³⁰

И҆ корни́лїй речѐ: ѿ четве́ртагѡ днѐ да́же до сегѡ̀ часа̀ бѣ́хъ постѧ́сѧ и҆ въ девѧ́тый ча́съ молѧ́сѧ въ домꙋ̀ мое́мъ: и҆ сѐ, мꙋ́жъ ста̀ предо мно́ю во ѻ҆де́жди свѣ́тлѣ

³⁰

Корнилій сказав: «Четвертого дня я постився аж до цієї години і о дев’ятій годині молився у своєму домі, і ось став переді мною муж у світлій одежі

³¹

и҆ речѐ: корни́лїе, оу҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ ми́лѡстыни твоѧ̑ помѧнꙋ́шасѧ пред̾ бг҃омъ:

³¹

і каже: «Корнилію! Почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом.

³²

послѝ оу҆̀бо во і҆ѻппі́ю и҆ призовѝ сі́мѡна, и҆́же нарица́етсѧ пе́тръ: се́й стра́нствꙋетъ въ домꙋ̀ сі́мѡна оу҆смарѧ̀ бли́з̾ мо́рѧ: и҆́же прише́дъ возглаго́летъ тебѣ̀.

³²

Отже, пошли в Іоппію та поклич Симона, званого Петром; він гостює в домі кожум’яки Симона, що біля моря; він прийде і скаже тобі».

³³

А҆́бїе оу҆̀бо посла́хъ къ тебѣ̀, ты́ же до́брѣ сотвори́лъ є҆сѝ прише́дъ: нн҃ѣ оу҆̀бо всѝ мы̀ пред̾ бг҃омъ предстои́мъ слы́шати всѧ̑ повелѣ̑ннаѧ тебѣ̀ ѿ бг҃а.

³³

Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог».

³⁴

(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) Ѿве́рзъ же пе́тръ оу҆ста̀, речѐ: пои́стиннѣ разꙋмѣва́ю, ꙗ҆́кѡ не на лица̑ зри́тъ бг҃ъ,

³⁴

Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу,

³⁵

но во всѧ́цѣмъ ꙗ҆зы́цѣ боѧ́йсѧ є҆гѡ̀ и҆ дѣ́лаѧй пра́вдꙋ прїѧ́тенъ є҆мꙋ̀ є҆́сть:

³⁵

але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому.

³⁶

сло́во, є҆́же посла̀ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, бл҃говѣствꙋ́ѧ ми́ръ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ: се́й є҆́сть всѣ̑мъ гдⷭ҇ь:

³⁶

Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх.

³⁷

вы̀ вѣ́сте глаго́лъ бы́вшїй по все́й і҆ꙋде́и, наче́ншїйсѧ ѿ галїле́и, по креще́нїи, є҆́же проповѣ́да і҆ѡа́ннъ:

³⁷

Ви знаєте про те, що сталося по всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, що проповідував Іоан:

³⁸

і҆и҃са, и҆́же ѿ назаре́та, ꙗ҆́кѡ пома́за є҆го̀ бг҃ъ дх҃омъ ст҃ы́мъ и҆ си́лою, и҆́же про́йде бл҃года́телствꙋѧ и҆ и҆сцѣлѧ́ѧ всѧ̑ наси́лѡванныѧ ѿ дїа́вола, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ бѧ́ше съ ни́мъ:

³⁸

як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Назарета, і Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним.

³⁹

и҆ мы̀ є҆смы̀ свидѣ́телє всѣ́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ во странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: є҆го́же и҆ оу҆би́ша, повѣ́шше на дре́вѣ.

³⁹

І ми свідки всього, що зробив Він на землі юдейській і в Єрусалимі, і що врешті Його вбили, повісивши на дереві.

⁴⁰

Сего̀ бг҃ъ воскр҃сѝ въ тре́тїй де́нь и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ꙗ҆вле́нꙋ бы́ти,

⁴⁰

Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися

⁴¹

не всѣ̑мъ лю́демъ, но на́мъ свидѣ́телємъ преднаречє́ннымъ ѿ бг҃а, и҆̀же съ ни́мъ ꙗ҆до́хомъ и҆ пи́хомъ, по воскрⷭ҇нїи є҆гѡ̀ ѿ ме́ртвыхъ:

⁴¹

не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Ним після воскресіння Його з мертвих.

⁴²

и҆ повелѣ̀ на́мъ проповѣ́дати лю́демъ и҆ засвидѣ́телствовати, ꙗ҆́кѡ то́й є҆́сть нарѣче́нный ѿ бг҃а сꙋдїѧ̀ живы̑мъ и҆ мє́ртвымъ:

⁴²

І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих.

⁴³

ѡ҆ се́мъ всѝ прⷪ҇ро́цы свидѣ́телствꙋютъ, ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ прїѧ́ти и҆́менемъ є҆гѡ̀ всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ въ ѻ҆́нь.

⁴³

Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Нього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його».

⁴⁴

(Заⷱ҇ к҃з҃.) Є҆ще́ же глаго́лющꙋ петрꙋ̀ глаго́лы сїѧ̑, нападѐ дх҃ъ ст҃ы́й на всѧ̑ слы́шащыѧ сло́во.

⁴⁴

Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово.

⁴⁵

И҆ оу҆жасо́шасѧ и҆̀же ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ вѣ́рнїи, є҆ли́цы прїидо́ша съ петро́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ на ꙗ҆зы́ки да́ръ ст҃а́гѡ дх҃а и҆злїѧ́сѧ:

⁴⁵

І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зійшов і на язичників,

⁴⁶

слы́шахꙋ бо и҆̀хъ глаго́лющихъ ѧ҆зы̑ки и҆ велича́ющихъ бг҃а. Тогда̀ ѿвѣща̀ пе́тръ:

⁴⁶

бо чули, що вони говорять [різними] мовами і величають Бога. Тоді Петро сказав:

⁴⁷

є҆да̀ во́дꙋ возбрани́ти мо́жетъ кто̀, є҆́же не крести́тисѧ си̑мъ, и҆̀же дх҃ъ ст҃ы́й прїѧ́ша, ꙗ҆́коже и҆ мы̀;

⁴⁷

«Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?»

⁴⁸

Повелѣ́ же и҆̀мъ крести́тисѧ во и҆́мѧ і҆и҃съ хрⷭ҇то́во. Тогда̀ моли́ша є҆го̀ пребы́ти оу҆ ни́хъ дни̑ нѣ̑кїѧ.

⁴⁸

І звелів їм хреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони просили його пробути в них кілька днів.