¹

По оу҆тише́нїи же молвы̀, призва́въ па́ѵелъ оу҆чн҃кѝ, оу҆тѣ́шивъ и҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, и҆зы́де и҆тѝ въ македо́нїю.

¹

Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії.

²

Проше́дъ же страны̑ ѡ҆́ны и҆ оу҆тѣ́шивъ и҆̀хъ сло́вомъ мно́гимъ, прїи́де во є҆лла́дꙋ:

²

Пройшовши ті краї і втішивши віруючих щедрими настановами, він прийшов до Еллади.

³

пожи́въ же мцⷭ҇ы трѝ, бы́вшꙋ на́нь навѣ́тꙋ ѿ і҆ꙋдє́й, хотѧ́щꙋ ѿвезти́сѧ въ сѷрі́ю, бы́сть хотѣ́нїе возврати́тисѧ сквозѣ̀ македо́нїю.

³

Там він пробув три місяці. Коли ж, унаслідок змови, вчиненої проти нього юдеями, він хотів вирушити до Сирії, спало йому на думку повернутися через Македонію.

⁴

Послѣ́дова же є҆мꙋ̀ да́же до а҆сі́и сѡсїпа́тръ пѵ́рровъ бе́рѧнинъ, солꙋ́нѧне же а҆рїста́рхъ и҆ секꙋ́ндъ, и҆ га́їй де́рвѧнинъ и҆ тїмоѳе́й, а҆сі́ане же тѷхі́къ и҆ трофі́мъ.

⁴

Його супроводили до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з солунян — Аристарх і Секунд, і Гай дерв’янин, і Тимофій та асійці Тихик і Трофим.

⁵

Сі́и предше́дше жда́хꙋ на́съ въ трѡа́дѣ.

⁵

Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді.

⁶

Мы́ же ѿвезо́хомсѧ по дне́хъ ѡ҆прѣсно́чныхъ ѿ фїлі̑ппъ и҆ прїидо́хомъ къ ни̑мъ въ трѡа́дꙋ во дне́хъ пѧтѝ, и҆дѣ́же пребы́хомъ дні́й се́дмь.

⁶

А ми після днів опрісночних відпливли з Филипів і днів за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сім днів.

⁷

(Заⷱ҇ м҃г҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ, собра́вшымсѧ оу҆чн҃кѡ́мъ преломи́ти хлѣ́бъ, па́ѵелъ бесѣ́доваше къ ни̑мъ, хотѧ̀ и҆зы́ти на оу҆́трїи, простре́ же сло́во до полꙋ́нощи.

⁷

Першого ж дня тижня, коли ученики зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до півночі.

⁸

Бѧ́хꙋ же свѣщы̀ мнѡ́ги въ го́рницѣ, и҆дѣ́же бѣ́хомъ со́брани.

⁸

У світлиці, де ми зібралися, було багато світильників.

⁹

Сѣдѧ́ же нѣ́кто ю҆́ноша, и҆́менемъ є҆ѵтѵ́хъ, во ѻ҆кнѣ̀, ѡ҆тѧгче́нъ сно́мъ глꙋбо́кимъ, глаго́лющꙋ па́ѵлꙋ ѡ҆ мно́зѣ, прекло́ньсѧ ѿ сна̀, падѐ ѿ трекро́вника до́лꙋ, и҆ взѧ́ша є҆го̀ ме́ртва.

⁹

Під час тривалої Павлової бесіди одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон і він, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, і підняли його мертвим.

¹⁰

Соше́дъ же па́ѵелъ нападѐ на́нь, и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆го̀ речѐ: не мо́лвите, и҆́бо дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ не́мъ є҆́сть.

¹⁰

Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому».

¹¹

Возше́дъ же и҆ прело́мль хлѣ́бъ и҆ вкꙋ́шь, дово́лнѡ же бесѣ́довавъ да́же до зарѝ, и҆ та́кѡ и҆зы́де.

¹¹

Увійшовши ж і переломивши хліб та споживши, довго вів бесіду — аж до світанку, і потім вийшов.

¹²

Приведо́ша же ѻ҆́трока жи́ва и҆ оу҆тѣ́шишасѧ не ма́лѡ.

¹²

Юнака ж привели живого, і немало втішилися.

¹³

Мы́ же, прише́дше въ кора́бль, ѿвезо́хомсѧ во а҆́ссонъ, ѿтꙋ́дꙋ хотѧ́ще поѧ́ти па́ѵла: та́кѡ бо на́мъ бѣ̀ повелѣ́лъ, хотѧ̀ са́мъ пѣ́шь и҆тѝ.

¹³

Ми пішли вперед на корабель і попливли в Асс, щоб узяти звідтіля Павла; бо він так наказав нам, намірюючись сам іти пішки.

¹⁴

И҆ ꙗ҆́коже сни́десѧ съ на́ми во а҆́ссонѣ, взе́мше є҆го̀ прїидо́хомъ въ мїтѷли́нъ.

¹⁴

Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, то, взявши його, ми прибули до Мітилини.

¹⁵

И҆ ѿтꙋ́дꙋ ѿве́зшесѧ, во оу҆́трїе приста́хомъ проти́вꙋ хі́ю, въ дрꙋгі́й же ѿвезо́хомсѧ въ са́монъ, и҆ пребы́вше въ трѡгѷллі́и, въ грѧдꙋ́щїй же де́нь прїидо́хомъ въ мїли́тъ:

¹⁵

І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса, а другого дня пристали до Самоса і, побувавши в Трогіллії, наступного дня прибули в Мелит,

¹⁶

(Заⷱ҇ м҃д҃.) сꙋди́ бо па́ѵелъ ми́мо и҆тѝ є҆фе́съ, ꙗ҆́кѡ да не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ закоснѣ́ти во а҆сі́и, тща́шебосѧ, а҆́ще возмо́жно бꙋ́детъ, въ де́нь пѧтьдесѧ́тный бы́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.

¹⁶

бо Павлові спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асії: він поспішав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.

¹⁷

Ѿ мїли́та же посла́въ во є҆фе́съ, призва̀ пресвѵ́теры цр҃кѡ́вныѧ,

¹⁷

З Мелита ж, пославши до Ефеса, він скликав пресвітерів церкви,

¹⁸

и҆ ꙗ҆́коже прїидо́ша къ немꙋ̀, речѐ къ ни̑мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ ѿ пе́рвагѡ днѐ, ѿне́лиже прїидо́хъ во а҆сі́ю, ка́кѡ съ ва́ми всѐ вре́мѧ бы́хъ,

¹⁸

і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами,

¹⁹

рабо́таѧ гдⷭ҇еви со всѧ́кимъ смиреномⷣрїемъ и҆ мно́гими слеза́ми и҆ напа́стьми, прилꙋчи́вшимисѧ мнѣ̀ ѿ і҆ꙋде́йскихъ навѣ̑тъ:

¹⁹

служив Господеві з усякою смиренномудрістю і з рясними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через підступи юдеїв;

²⁰

ꙗ҆́кѡ ни въ чесо́мъ ѿ поле́зныхъ ѡ҆бинꙋ́хсѧ, є҆́же сказа́ти ва́мъ и҆ наꙋчи́ти ва́съ пред̾ людьмѝ и҆ по домѡ́мъ,

²⁰

що я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого не навчав би вас прилюдно і по домах,

²¹

засвидѣ́телствꙋѧ і҆ꙋде́ємъ же и҆ є҆́ллинѡмъ є҆́же къ бг҃ꙋ покаѧ́нїе и҆ вѣ́рꙋ ꙗ҆́же въ гдⷭ҇а на́шего і҆и҃са хрⷭ҇та̀.

²¹

проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.

²²

И҆ нн҃ѣ, сѐ, а҆́зъ свѧ́занъ дꙋ́хомъ грѧдꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, ꙗ҆̀же въ не́мъ хотѧ̑щаѧ приключи́тисѧ мнѣ̀ не вѣ́дый:

²²

І ось нині я, за велінням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене;

²³

то́чїю ꙗ҆́кѡ дх҃ъ ст҃ы́й по всѧ̑ гра́ды свидѣ́телствꙋетъ, гл҃ѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆́зы менѐ и҆ скѡ́рби ждꙋ́тъ.

²³

тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене.

²⁴

Но ни є҆ди́но же попече́нїе творю̀, нижѐ и҆́мамъ дꙋ́шꙋ мою̀ че́стнꙋ себѣ̀, ра́звѣ є҆́же сконча́ти тече́нїе моѐ съ ра́достїю и҆ слꙋ́жбꙋ, ю҆́же прїѧ́хъ ѿ гдⷭ҇а і҆и҃са, засвидѣ́телствовати є҆ѵⷢ҇лїе блгⷣти бж҃їѧ.

²⁴

Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангеліє благодаті Божої.

²⁵

И҆ нн҃ѣ, сѐ, а҆́зъ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀ вы̀ всѝ, въ ни́хже проидо́хъ проповѣ́дꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе.

²⁵

І нині ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, між якими я ходив, проповідуючи Царство Боже.

²⁶

Тѣ́мже свидѣ́телствꙋю ва́мъ во дне́шнїй де́нь, ꙗ҆́кѡ чи́стъ а҆́зъ ѿ кро́ве всѣ́хъ,

²⁶

Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх,

²⁷

не ѡ҆бинꙋ́хсѧ бо сказа́ти ва́мъ всю̀ во́лю бж҃їю.

²⁷

бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.

²⁸

Внима́йте оу҆̀бо себѣ̀ и҆ всемꙋ̀ ста́дꙋ, въ не́мже ва́съ дх҃ъ ст҃ы́й поста́ви є҆пі́скопы, пастѝ цр҃ковь гдⷭ҇а и҆ бг҃а, ю҆́же стѧжа̀ кро́вїю свое́ю.

²⁸

Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю.

²⁹

А҆́зъ бо вѣ́мъ сїѐ, ꙗ҆́кѡ по ѿше́ствїи мое́мъ вни́дꙋтъ во́лцы тѧ́жцы въ ва́съ, не щадѧ́щїи ста́да:

²⁹

Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада;

³⁰

и҆ ѿ ва́съ самѣ́хъ воста́нꙋтъ мꙋ́жїе глаго́лющїи развращє́наѧ, є҆́же ѿторга́ти оу҆чн҃кѝ в̾слѣ́дъ себє̀.

³⁰

та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою.

³¹

Сегѡ̀ ра́ди бди́те, помина́юще, ꙗ҆́кѡ трѝ лѣ̑та но́щь и҆ де́нь не престаѧ́хъ оу҆чѧ̀ со слеза́ми є҆ди́наго кого́ждо ва́съ.

³¹

А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас.

³²

И҆ нн҃ѣ предаю̀ ва́съ, бра́тїе, бг҃ови и҆ сло́вꙋ блгⷣти є҆гѡ̀, могꙋ́щемꙋ назда́ти и҆ да́ти ва́мъ наслѣ́дїе во ѡ҆сщ҃е́нныхъ всѣ́хъ.

³²

І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, Який зможе навчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими.

³³

Сребра̀ и҆лѝ зла́та и҆лѝ ри́зъ ни є҆ди́нагѡ возжела́хъ:

³³

Ні срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав;

³⁴

са́ми вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ тре́бованїю моемꙋ̀ и҆ сꙋ́щымъ со мно́ю послꙋжи́стѣ рꙋ́цѣ моѝ сі́и.

³⁴

самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки мої.

³⁵

Всѧ̑ сказа́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ трꙋжда́ющымсѧ подоба́етъ застꙋпа́ти немощны́ѧ, помина́ти же сло́во гдⷭ҇а і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ са́мъ речѐ: бл҃же́ннѣе є҆́сть па́че даѧ́ти, не́жели прїима́ти.

³⁵

У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: «Блаженніше давати, ніж приймати».

³⁶

И҆ сїѧ̑ ре́къ, прекло́нь кѡлѣ́на своѧ̑, со всѣ́ми и҆́ми помоли́сѧ.

³⁶

Сказавши це, він став на коліна і з усіма ними помолився.

³⁷

Мно́гъ же бы́сть пла́чь всѣ̑мъ: и҆ напа́дше на вы́ю па́ѵловꙋ, ѡ҆блобыза́хꙋ є҆го̀,

³⁷

Тоді великий плач був у всіх, і, припадаючи на шию Павлові, цілували його,

³⁸

скорбѧ́ще наипа́че ѡ҆ словесѝ, є҆́же речѐ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не и҆́мꙋтъ лица̀ є҆гѡ̀ оу҆зрѣ́ти. Провожда́хꙋ же є҆го̀ въ кора́бль.

³⁸

сумуючи найбільш від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля.