Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И҆ ꙗ҆́коже бы́сть ѿвезти́сѧ на́мъ, ѿто́ргшымсѧ ѿ ни́хъ, прѧ́мѡ ше́дше прїидо́хомъ въ кѡ́нъ, въ дрꙋгі́й же де́нь въ ро́досъ и҆ ѿтꙋ́дꙋ въ пата́рꙋ:
1
Коли ж ми, розлучившись із ними, відпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звідти до Патари,
2
и҆ ѡ҆брѣ́тше кора́бль преходѧ́щь въ фїнїкі́ю, возше́дше ѿвезо́хомсѧ.
2
і, знайшовши корабель, що прямував до Фінікії, зійшли на нього і відпливли.
3
Возни́кшїй же на́мъ кѵ́пръ ѡ҆ста́вльше ѡ҆шꙋ́юю, плы́хомъ въ сѷрі́ю и҆ приста́хомъ въ тѵ́рѣ, та́мѡ бо бѧ́ше кораблю̀ и҆зложи́ти бре́мѧ:
3
Коли показався Кіпр, ми, залишивши його ліворуч, попливли до Сирії і причалили в Тирі, бо тут треба було розвантажити корабель.
4
и҆ ѡ҆брѣ́тше оу҆чн҃кѝ, пребы́хомъ тꙋ̀ дні́й се́дмь: и҆̀же па́ѵлови глаго́лахꙋ дх҃омъ не восходи́ти во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
4
І, знайшовши учеників, пробули там сім днів. Вони, з натхнення Духа, говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалима.
5
Є҆гда́ же бы́сть на́мъ сконча́ти дни̑, и҆зше́дше и҆до́хомъ, провожда́ющымъ на́съ всѣ̑мъ съ жена́ми и҆ дѣтьмѝ да́же до внѣ̀ гра́да: и҆ прекло́нше кѡлѣ́на при бре́зѣ помоли́хомсѧ.
5
Перебувши ці дні, ми вийшли і пішли, і нас усі проводжали з жінками і дітьми аж за місто; а на березі, ставши на коліна, помолились.
6
И҆ цѣлова́вше дрꙋ́гъ дрꙋ́га внидо́хомъ въ кора́бль, ѻ҆ни́ же возврати́шасѧ во своѧ̑ си.
6
І, попрощавшись один з одним, ми зійшли на корабель, а вони повернулися додому.
7
Мы́ же, пла́ванїе наче́нше ѿ тѵ́ра, приста́хомъ во птолемаі́дѣ, и҆ цѣлова́вше бра́тїю, пребы́хомъ де́нь є҆ди́нъ оу҆ ни́хъ.
7
Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привітавши братію, пробули в них один день.
8
(Заⷱ҇ м҃е҃.) Во оу҆́трїе же и҆зше́дше па́ѵелъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ, прїидо́хомъ въ кесарі́ю, и҆ вше́дше въ до́мъ фїлі́ппа бл҃говѣ́стника, сꙋ́ща ѿ седмѝ (дїа́кѡнъ), пребы́хомъ оу҆ негѡ̀.
8
А другого дня вранці Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа-благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього.
9
Сегѡ́ же бѧ́хꙋ дщє́ри дѣви̑цы четы́ри прорица́ющыѧ.
9
У нього було чотири дочки дівиці, які пророкували.
10
Пребыва́ющымъ же на́мъ та́мѡ дни̑ мнѡ́ги, сни́де нѣ́кто ѿ і҆ꙋде́и прⷪ҇ро́къ, и҆́менемъ а҆га́въ,
10
Тим часом як ми перебували там багато днів, прийшов з Юдеї якийсь пророк на ім’я Агав,
11
и҆ прише́дъ къ на́мъ и҆ взе́мъ по́ѧсъ па́ѵловъ, свѧза́въ же своѝ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ, речѐ: та́кѡ гл҃етъ дх҃ъ ст҃ы́й: мꙋ́жа, є҆гѡ́же є҆́сть по́ѧсъ се́й, та́кѡ свѧ́жꙋтъ (є҆го̀) во і҆ерⷭ҇ли́мѣ і҆ꙋде́є и҆ предадѧ́тъ въ рꙋ́цѣ ꙗ҆зы́кѡвъ.
11
і, увійшовши до нас, він узяв Павлів пояс і, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі і видадуть у руки язичників».
12
И҆ ꙗ҆́коже слы́шахомъ сїѧ̑, молѧ́хомъ мы́ же и҆ намѣ́стнїи [та́мошнїи жи́телїе], не восходи́ти є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
12
Коли ж ми почули це, то і місцевi‚ і ми просили, щоб він не ходив до Єрусалима.
13
Ѿвѣща́ же па́ѵелъ и҆ речѐ: что̀ творитѐ, пла́чꙋще и҆ сокрꙋша́юще мѝ се́рдце; а҆́зъ бо не то́чїю свѧ́занъ бы́ти (хощꙋ̀), но и҆ оу҆мре́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гото́въ є҆́смь за и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са.
13
Але Павло у відповідь сказав: «Що ви робите? Чого плачете і засмучуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса».
14
Не повинꙋ́ющꙋсѧ же є҆мꙋ̀, оу҆молча́хомъ, ре́кше: во́лѧ гдⷭ҇нѧ да бꙋ́детъ.
14
Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»
15
По дне́хъ же си́хъ оу҆гото́вльшесѧ взыдо́хомъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ:
15
По цих днях, приготувавшись, ми пішли до Єрусалима.
16
прїидо́ша же съ на́ми и҆ нѣ́цыи оу҆чн҃цы̀ ѿ кесарі́и, ведꙋ́ще съ собо́ю, оу҆ негѡ́же бы ѡ҆бита́ти на́мъ, мна́сѡна нѣ́коего кѵ́прѧнина, дре́внѧго оу҆чн҃ка̀.
16
З нами йшли і деякі ученики з Кесарії, проводжаючи нас до одного Мнасона кіпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.
17
Бы́вшымъ же на́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, любе́знѡ прїѧ́ша на́съ бра́тїѧ.
17
Коли прибули ми до Єрусалима, браття привітно прийняли нас.
18
На оу҆́трїе же вни́де па́ѵелъ съ на́ми ко і҆а́кѡвꙋ, вси́ же прїидо́ша ста́рцы.
18
Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери.
19
И҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, сказа́ше по є҆ди́номꙋ ко́еждо, є҆́же сотворѝ бг҃ъ во ꙗ҆зы́цѣхъ слꙋже́нїемъ є҆гѡ̀.
19
Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що створив Бог у язичників через його служіння.
20
Ѻ҆ни́ же слы́шавше сла́влѧхꙋ бг҃а и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: ви́диши ли, бра́те, коли́кѡ те́мъ є҆́сть і҆ꙋдє́й вѣ́ровавшихъ; и҆ всѝ ревни́телїе зако́нꙋ сꙋ́ть:
20
Вони ж, вислухавши, прославили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв [якi] увірувало, і всі вони — ревнителі закону.
21
оу҆вѣсти́шасѧ же ѡ҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѿстꙋпле́нїю оу҆чи́ши ѿ зако́на мѡѷсе́ова живꙋ́щыѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ всѧ̑ і҆ꙋдє́и, глаго́лѧ не ѡ҆брѣ́зовати и҆̀мъ ча̑дъ свои́хъ, нижѐ во ѡ҆бы́чаехъ ѻ҆те́ческихъ ходи́ти.
21
Вони ж наслухались про тебе, що ти всіх юдеїв, які живуть між язичниками, навчаєш відступництва від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей своїх і не дотримувалися звичаїв батьківських.
22
Что̀ оу҆̀бо є҆́сть; Всѧ́кѡ подоба́етъ наро́дꙋ сни́тисѧ: оу҆слы́шатъ бо, ꙗ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ.
22
Отже, що ж? Hапевне, зійдеться народ; бо почують, що ти прийшов.
23
Сїѐ оу҆̀бо сотворѝ, є҆́же тѝ глаго́лемъ: сꙋ́ть оу҆ на́съ мꙋ́жїе четы́ри ѡ҆бѣща́вше себѐ бг҃ꙋ:
23
Зроби ж те, що скажемо тобі. Є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю.
24
сїѧ̑ пои́мъ ѡ҆чи́стисѧ съ ни́ми и҆ и҆ждивѝ на ни́хъ, да ѡ҆стри́жꙋтъ сѝ главы̑: и҆ разꙋмѣ́ютъ всѝ, ꙗ҆́кѡ возвѣщє́ннаѧ и҆̀мъ ѡ҆ тебѣ̀ ничто́же сꙋ́ть, но пребыва́еши и҆ са́мъ зако́нъ хранѧ̀.
24
Взявши їх, очисться з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собі голови, і пізнають усі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону.
25
А҆ ѡ҆ вѣ́ровавшихъ ꙗ҆зы́цѣхъ мы̀ посла́хомъ, сꙋди́вше ничто́же таково́е соблюда́ти и҆̀мъ, то́кмѡ храни́ти себѐ ѿ і҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ оу҆да́вленины и҆ блꙋда̀.
25
А про язичників, які увірували, ми писали, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе від ідоложертовного, від крови, від удавленини та блуду».
26
(Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) Тогда̀ па́ѵелъ пое́мь мꙋ́жы ѡ҆́ны, на оу҆́трїе съ ни́ми ѡ҆чи́щьсѧ вни́де во свѧти́лище, возвѣща́ѧ и҆сполне́нїе дні́й ѡ҆чище́нїѧ, до́ндеже принесено̀ бы́сть за є҆ди́наго коего́ждо и҆́хъ приноше́нїе.
26
Тоді Павло, узявши тих мужів і очистившись із ними, наступного дня увійшов у храм і оголосив закінчення днів очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.
27
И҆ ꙗ҆́коже хотѧ́хꙋ се́дмь дні́й сконча́тисѧ, и҆̀же ѿ а҆сі́и і҆ꙋде́є, ви́дѣвше є҆го̀ во свѧти́лищи, нава́диша ве́сь наро́дъ и҆ возложи́ша на́нь рꙋ́цѣ,
27
Коли ж сім днів закінчувалися, тоді асійські юдеї, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки,
28
вопїю́ще: мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, помози́те: се́й є҆́сть человѣ́къ, и҆́же на лю́ди и҆ зако́нъ и҆ на мѣ́сто сїѐ всѣ́хъ всю́дꙋ оу҆чи́тъ: є҆ще́ же и҆ є҆́ллины введѐ въ це́рковь и҆ ѡ҆сквернѝ ст҃о́е мѣ́сто сїѐ.
28
викликуючи: «Мужі ізраїльські, допоможіть: цей чоловік скрізь навчає всіх проти народу і закону і місця цього; до того ж і еллінів увів у храм і осквернив це святе місце».
29
Бѧ́хꙋ бо ви́дѣли трофі́ма є҆фе́сѧнина во гра́дѣ съ ни́мъ, є҆го́же мнѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ въ це́рковь вве́лъ є҆́сть па́ѵелъ.
29
Бо перед цим вони бачили з ним у місті Трофима ефесянина і думали, що Павло увів його до храму.
30
Подви́жесѧ же гра́дъ ве́сь, и҆ бы́сть стече́нїе лю́демъ: и҆ є҆́мше па́ѵла, влеча́хꙋ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ це́ркве, и҆ а҆́бїе затвори́шасѧ двє́ри.
30
Усе місто заворушилося‚ і народ збігся; і, схопивши Павла, потягли його геть з храму, і негайно було зачинено двері.
31
И҆́щꙋщымъ же и҆̀мъ оу҆би́ти є҆го̀, взы́де вѣ́сть къ ты́сѧщникꙋ спі́ры, ꙗ҆́кѡ ве́сь возмꙋти́сѧ і҆ерⷭ҇ли́мъ:
31
Коли ж вони хотіли вбити його, до тисяцького полку дійшла звістка, що увесь Єрусалим збунтувався.
32
ѻ҆́нъ же а҆́бїе пои́мъ во́ины и҆ со́тники, притечѐ на нѧ̀: ѻ҆ни́ же ви́дѣвше ты́сѧщника и҆ во́ины, преста́ша би́ти па́ѵла.
32
Він, негайно взявши воїнів і сотників, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнів, перестали бити Павла.
33
Пристꙋ́пль же ты́сѧщникъ ꙗ҆́тъ є҆го̀ и҆ повелѣ̀ свѧза́ти є҆го̀ вери́гома желѣ́знома двѣма̀, и҆ вопроша́ше: кто̀ оу҆́бѡ є҆́сть и҆ что̀ є҆́сть сотвори́лъ.
33
Тоді тисяцький, наблизившись, узяв його і звелів закути двома ланцюгами, і допитувався, хто він та що вчинив.
34
Дрꙋзі́и же и҆́но нѣ́что вопїѧ́хꙋ въ наро́дѣ: не могі́й же разꙋмѣ́ти и҆звѣ́стное молвы̀ ра́ди, повелѣ̀ ѿвестѝ є҆го̀ въ по́лкъ.
34
У народі одні кричали одне, а інші — друге; він же, не змігши через сум’яття довідатись про щось певне, звелів вести його до фортеці.
35
Є҆гда́ же бы́сть на степе́нехъ, прилꙋчи́сѧ воздви́женꙋ бы́ти є҆мꙋ̀ ѿ вѡ́инъ нꙋ́жды ра́ди наро́да,
35
Коли ж він був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський,
36
послѣ́доваше бо мно́жество люді́й зовꙋ́щихъ: возмѝ є҆го̀.
36
бо багато людей йшли слідом і кричали: «Смерть йому!»
37
Хотѧ́ же вни́ти въ по́лкъ па́ѵелъ глаго́ла ты́сѧщникꙋ: а҆́ще лѣ́ть мѝ є҆́сть глаго́лати что̀ тебѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гре́чески оу҆мѣ́еши ли;
37
Входячи до фортеці, Павло сказав тисяцькому: «Чи можна мені щось тобі сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки?
38
не ты́ ли є҆сѝ є҆гѵ́птѧнинъ, пре́жде си́хъ дні́й превѣща́вый и҆ и҆зведы́й въ пꙋсты́ню четы́ри ты́сѧщы мꙋже́й сїкаре́й;
38
Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушення і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?»
39
Рече́ же па́ѵелъ: а҆́зъ человѣ́къ оу҆́бѡ є҆́смь і҆ꙋде́анинъ, та́рсѧнинъ, сла́внагѡ гра́да въ кїлїкі́и жи́тель: молю́ же тѧ̀, повели́ ми глаго́лати къ лю́демъ.
39
Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить відомого киликійського міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу».
40
Повелѣ́вшꙋ же є҆мꙋ̀, па́ѵелъ стоѧ̀ на степе́нехъ помаа́въ рꙋко́ю къ лю́демъ: мно́гꙋ же безмо́лвїю бы́вшꙋ, возгласѝ є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ, глаго́лѧ:
40
Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; і коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так: