¹

(Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) А҆грі́ппа же къ па́ѵлꙋ речѐ: повелѣва́етсѧ тѝ ѡ҆ себѣ̀ самомꙋ̀ глаго́лати. Тогда̀ па́ѵелъ просте́ръ рꙋ́кꙋ ѿвѣщава́ше:

¹

Агриппа сказав Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист.

²

ѡ҆ всѣ́хъ, ѡ҆ ни́хже ѡ҆клевета́емь є҆́смь ѿ і҆ꙋдє́й, царю̀ а҆грі́ппо, непщꙋ́ю себѐ блаже́нна бы́ти, ꙗ҆́кѡ пред̾ тобо́ю ѿвѣща́ти дне́сь и҆́мамъ,

²

«Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,

³

па́че же вѣ́дца тѧ̀ сꙋ́ща свѣ́дый всѣ́хъ і҆ꙋде́йскихъ ѡ҆бы́чаєвъ и҆ взыска́нїй. Тѣ́мже молю́сѧ тѝ долготерпѣли́внѡ послꙋ́шати менє̀.

³

тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.

⁴

Житїѐ оу҆́бѡ моѐ є҆́же ѿ ю҆́ности, и҆спе́рва бы́вшее во ꙗ҆зы́цѣ мое́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, вѣ́дѧтъ всѝ і҆ꙋде́є,

⁴

Життя моє від юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї;

⁵

вѣ́дѧще мѧ̀ и҆спе́рва, а҆́ще хотѧ́тъ свидѣ́телствовати, ꙗ҆́кѡ по и҆звѣ́стнѣй є҆́реси на́шеѧ вѣ́ры жи́хъ фарїсе́й.

⁵

вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.

⁶

И҆ нн҃ѣ ѡ҆ оу҆пова́нїи ѡ҆бѣтова́нїѧ, бы́вшагѡ ѿ бг҃а ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, стою̀ сꙋди́мь,

⁶

І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,

⁷

въ не́же ѻ҆бана́десѧте колѣ̑на на̑ша безпреста́ни де́нь и҆ но́щь слꙋжа́ще надѣ́ютсѧ доитѝ: ѡ҆ не́мже оу҆пова́нїи ѡ҆клевета́емь є҆́смь, царю̀ а҆грі́ппо, ѿ і҆ꙋдє́й.

⁷

здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.

⁸

Что̀; Невѣ́рно ли сꙋ́дитсѧ ва́ми, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ мє́ртвыѧ возставлѧ́етъ;

⁸

Що ж? Невже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

⁹

А҆́зъ оу҆́бѡ мнѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ мѝ мнѡ́га сопроти̑вна проти́вꙋ и҆́мене і҆и҃са назѡре́а сотвори́ти:

⁹

Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Назорея.

¹⁰

є҆́же и҆ сотвори́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ мнѡ́ги ѿ ст҃ы́хъ а҆́зъ въ темни́цахъ затворѧ́хъ, вла́сть ѿ а҆рхїерє́й прїе́мь: оу҆бива́ємымъ же и҆̀мъ прилага́хъ совѣ́тъ:

¹⁰

Це я і робив у Єрусалимі: одержавши владу від первосвящеників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;

¹¹

и҆ на всѣ́хъ со́нмищихъ мно́жицею мꙋ́чѧ и҆̀хъ, принꙋжда́хъ хꙋ́лити: преизли́ха же враждꙋ́ѧ на ни́хъ, гонѧ́хъ да́же и҆ до внѣ́шнихъ градѡ́въ.

¹¹

і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував ганити Ісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував їх навіть у чужих містах.

¹²

Въ ни́хже и҆ды́й въ дама́скъ со вла́стїю и҆ повелѣ́нїемъ, є҆́же ѿ а҆рхїерє́й,

¹²

Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників,

¹³

въ полꙋ́дни на пꙋтѝ ви́дѣхъ, царю̀, съ небесѐ па́че сїѧ́нїѧ со́лнечнагѡ ѡ҆сїѧ́вшїй мѧ̀ свѣ́тъ и҆ со мно́ю и҆дꙋ́щихъ.

¹³

серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.

¹⁴

Всѣ̑мъ же па́дшымъ на́мъ на зе́млю, слы́шахъ гла́съ гл҃ющь ко мнѣ̀ и҆ вѣща́ющь є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ: са́ѵле, са́ѵле, что́ мѧ го́ниши; же́стоко тѝ є҆́сть проти́вꙋ рожна̀ пра́ти.

¹⁴

Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна».

¹⁵

А҆́зъ же рѣ́хъ: кто̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и; Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆и҃съ, є҆го́же ты̀ го́ниши:

¹⁵

Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Він сказав: «Я — Ісус, Якого ти гониш.

¹⁶

но воста́ни и҆ ста́ни на ногꙋ̀ твоє́ю: на се́ бо ꙗ҆ви́хсѧ тѝ, сотвори́ти тѧ̀ слꙋгꙋ̀ и҆ свидѣ́телѧ, ꙗ҆̀же ви́дѣлъ є҆сѝ и҆ ꙗ҆̀же ꙗ҆влю̀ тебѣ̀,

¹⁶

Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі,

¹⁷

и҆з̾има́ѧ тѧ̀ ѿ люді́й і҆ꙋде́йскихъ и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ, къ ни̑мже а҆́зъ тѧ̀ послю̀,

¹⁷

визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе

¹⁸

ѿве́рсти ѻ҆́чи и҆́хъ, да ѡ҆братѧ́тсѧ ѿ тмы̀ въ свѣ́тъ и҆ ѿ ѡ҆́бласти сатанины̀ къ бг҃ꙋ, є҆́же прїѧ́ти и҆̀мъ ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ и҆ достоѧ́нїе во ст҃ы́хъ вѣ́рою, ꙗ҆́же въ мѧ̀.

¹⁸

розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими».

¹⁹

Тѣ́мже, царю̀ а҆грі́ппо, не бы́хъ проти́венъ небе́сномꙋ видѣ́нїю,

¹⁹

Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,

²⁰

но сꙋ́щымъ въ дама́сцѣ пре́жде и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ во всѧ́цѣй странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ проповѣ́дꙋю пока́ѧтисѧ и҆ ѡ҆брати́тисѧ къ бг҃ꙋ, достѡ́йна покаѧ́нїю дѣла̀ творѧ́ще.

²⁰

а спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння.

²¹

Си́хъ ра́ди мѧ̀ і҆ꙋде́є є҆́мше во свѧти́лищи хотѧ́хꙋ растерза́ти.

²¹

За це юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати.

²²

По́мощь оу҆̀бо оу҆лꙋчи́въ ꙗ҆́же ѿ бг҃а, да́же до днѐ сегѡ̀ стою̀, свидѣ́телствꙋѧ ма́лꙋ же и҆ вели́кꙋ, ничто́же вѣща́ѧ, ра́звѣ ꙗ҆̀же прⷪ҇ро́цы реко́ша хотѧ̑щаѧ бы́ти и҆ мѡѷсе́й,

²²

Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,

²³

ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ и҆мѣ́ѧше пострада́ти, ꙗ҆́кѡ пе́рвый ѿ воскрⷭ҇нїѧ ме́ртвыхъ свѣ́тъ хотѧ́ше проповѣ́дати лю́демъ (і҆ꙋдє́йскимъ) и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ.

²³

а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам».

²⁴

Сїѧ̑ же є҆мꙋ̀ ѿвѣщава́ющꙋ, фи́стъ ве́лїимъ гла́сомъ речѐ: бѣснꙋ́ешисѧ ли, па́ѵле; мнѡ́гїѧ тѧ̀ кни̑ги въ неи́стовство прелага́ютъ.

²⁴

Коли він так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля».

²⁵

Ѻ҆́нъ же: не бѣснꙋ́юсѧ, речѐ, держа́вный фи́сте, но и҆́стины и҆ цѣломⷣрїѧ глаго́лы вѣща́ю:

²⁵

«Ні, високоповажний Фесте, — сказав він, — я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду.

²⁶

вѣ́сть бо ѡ҆ си́хъ ца́рь, къ немꙋ́же и҆ съ дерзнове́нїемъ глаго́лю: оу҆таи́тисѧ бо є҆мꙋ̀ ѿ си́хъ не вѣ́рꙋю ничесомꙋ́же, нѣ́сть бо во оу҆́глѣ сотворе́но сїѐ:

²⁶

Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося.

²⁷

вѣ́рꙋеши ли, царю̀ а҆грі́ппо, прⷪ҇ро́кѡмъ; вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ вѣ́рꙋеши.

²⁷

Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш».

²⁸

А҆грі́ппа же къ па́ѵлꙋ речѐ: вма́лѣ мѧ̀ препира́еши хрⷭ҇тїа́нина бы́ти.

²⁸

Агриппа сказав Павлові: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».

²⁹

Па́ѵелъ же речѐ: моли́лъ оу҆́бѡ бы́хъ бг҃а, и҆ вма́лѣ и҆ во мно́зѣ, не то́кмѡ тебѐ, но и҆ всѣ́хъ слы́шащихъ мѧ̀ дне́сь, бы́ти и҆̀мъ та̑цѣмъ, ꙗ҆ко́въ и҆ а҆́зъ є҆́смь, кромѣ̀ оу҆́зъ си́хъ.

²⁹

Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів».

³⁰

И҆ сїѧ̑ ре́кшꙋ є҆мꙋ̀, воста̀ ца́рь и҆ и҆ге́мѡнъ, и҆ вернїкі́а и҆ сѣдѧ́щїи съ ни́ми,

³⁰

І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.

³¹

и҆ ѿше́дше бесѣ́довахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ничто́же сме́рти досто́йно и҆лѝ оу҆́зъ твори́тъ человѣ́къ се́й.

³¹

І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.

³²

А҆грі́ппа же фи́стꙋ речѐ: ѿпꙋще́нъ бы́ти можа́ше человѣ́къ се́й, а҆́ще не бы̀ ке́сарѧ нарица́лъ. И҆ та́кѡ сꙋдѝ и҆ге́мѡнъ посла́ти є҆го̀ къ ке́сарю.

³²

І сказав Агриппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду». Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.