Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ г҃і҃.) Мꙋ́жъ же нѣ́кїй, а҆на́нїа и҆́менемъ, съ сапфі́рою жено́ю свое́ю, продадѐ село̀
1
Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток,
2
и҆ оу҆таѝ ѿ цѣны̀, свѣ́дꙋщей и҆ женѣ̀ є҆гѡ̀: и҆ прине́съ ча́сть нѣ́кꙋю, пред̾ нога́ми а҆пⷭ҇лъ положѝ.
2
і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів.
3
Рече́ же пе́тръ: а҆на́нїе, почто̀ и҆спо́лни сатана̀ се́рдце твоѐ солга́ти дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ и҆ оу҆таи́ти ѿ цѣны̀ села̀;
3
А Петро сказав: «Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?
4
сꙋ́щее тебѣ̀ не твое́ ли бѣ̀, и҆ прода́ное не въ твое́й ли вла́сти бѧ́ше; что̀ ꙗ҆́кѡ положи́лъ є҆сѝ въ се́рдцы твое́мъ ве́щь сїю̀; не человѣ́кѡмъ солга́лъ є҆сѝ, но бг҃ꙋ.
4
Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові».
5
Слы́шавъ же а҆на́нїа словеса̀ сїѧ̑, па́дъ и҆́здше: и҆ бы́сть стра́хъ вели́къ на всѣ́хъ слы́шащихъ сїѧ̑.
5
Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це.
6
Вста́вше же ю҆́нѡши взѧ́ша є҆го̀ и҆ и҆зне́сше погребо́ша.
6
Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали.
7
Бы́сть же ꙗ҆́кѡ трїе́мъ часѡ́мъ минꙋ́вшымъ, и҆ жена̀ є҆гѡ̀ не вѣ́дꙋщи бы́вшагѡ вни́де.
7
Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося.
8
Ѿвѣща́ же є҆́й пе́тръ: рцы́ ми, а҆́ще на толи́цѣ село̀ ѿда́ста; Ѻ҆на́ же речѐ: є҆́й, на толи́цѣ.
8
Петро ж спитав її: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона відповіла: «Так, за стільки».
9
Пе́тръ же речѐ къ не́й: что̀ ꙗ҆́кѡ согласи́стасѧ и҆скꙋси́ти дх҃а гдⷭ҇нѧ; сѐ, но́ги погре́бшихъ мꙋ́жа твоего̀ при две́рехъ, и҆ и҆знесꙋ́тъ тѧ̀.
9
А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть».
10
Паде́ же а҆́бїе пред̾ нога́ма є҆гѡ̀ и҆ и҆́здше: вше́дше же ю҆́нѡши ѡ҆брѣто́ша ю҆̀ ме́ртвꙋ и҆ и҆зне́сше погребо́ша бли́з̾ мꙋ́жа є҆ѧ̀.
10
Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її.
11
И҆ бы́сть стра́хъ вели́къ на все́й цр҃кви и҆ на всѣ́хъ слы́шашихъ сїѧ̑.
11
І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це.
12
(Заⷱ҇ д҃і҃.) Рꙋка́ми же а҆пⷭ҇лскими бы́ша зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ въ лю́дехъ мнѡ́га: и҆ бѧ́хꙋ є҆динодꙋ́шнѡ всѝ въ притво́рѣ соломѡ́ни:
12
Руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому.
13
ѿ про́чихъ же никто́же смѣ́ѧше прилѣплѧ́тисѧ и҆̀мъ, но велича́хꙋ и҆̀хъ лю́дїе.
13
Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх.
14
Па́че же прилага́хꙋсѧ вѣ́рꙋющїи гдⷭ҇ви, мно́жество мꙋже́й же и҆ же́нъ,
14
А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок,
15
ꙗ҆́кѡ и҆ на стѡ́гны и҆зноси́ти недꙋ̑жныѧ и҆ полага́ти на посте́лехъ и҆ на ѻ҆дрѣ́хъ, да грѧдꙋ́щꙋ петрꙋ̀ понѐ сѣ́нь є҆гѡ̀ ѡ҆сѣни́тъ нѣ́коего ѿ ни́хъ.
15
так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них.
16
Схожда́шесѧ же и҆ мно́жество ѿ ѡ҆кре́стныхъ градѡ́въ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, приносѧ́ще недꙋ̑жныѧ и҆ стра́ждꙋщыѧ ѿ дꙋ̑хъ нечи́стыхъ, и҆̀же и҆сцѣлѣва́хꙋсѧ всѝ.
16
До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися.
17
Воста́въ же а҆рхїере́й и҆ всѝ и҆̀же съ ни́мъ, сꙋ́щаѧ є҆́ресь саддꙋке́йскаѧ, и҆спо́лнишасѧ за́висти,
17
А первосвященик і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнилися заздрощів,
18
и҆ возложи́ша рꙋ́ки своѧ̑ на а҆пⷭ҇лы и҆ посла́ша и҆̀хъ въ соблюде́нїе ѻ҆́бщее.
18
наклали руки свої на апостолів і кинули їх до загальної в’язниці.
19
А҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень но́щїю ѿве́рзе двє́ри темни́цы, и҆зве́дъ же и҆̀хъ, речѐ:
19
Ангел же Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав:
20
и҆ди́те и҆ ста́вше глаго́лите въ це́ркви лю́демъ всѧ̑ глаго́лы жи́зни сеѧ̀.
20
«Ідіть і, ставши у храмі, говоріть до народу всі ці слова життя».
21
(Заⷱ҇ е҃і҃.) Слы́шавше же внидо́ша по оу҆́треницѣ [оу҆́трѡ] въ це́рковь и҆ оу҆ча́хꙋ. Прише́дъ же а҆рхїере́й и҆ и҆̀же съ ни́мъ, созва́ша собо́ръ и҆ всѧ̑ ста́рцы ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆ посла́ша во оу҆зи́лище, привестѝ и҆̀хъ.
21
Вони, вислухавши, увійшли вранці до храму і навчали. А первосвященик і ті, які з ним, прийшовши, скликали синедріон та всіх старійшин із синів Ізраїлевих і послали до в’язниці привести апостолів.
22
Слꙋги̑ же ше́дше не ѡ҆брѣто́ша и҆̀хъ въ темни́цѣ, возвра́щшежесѧ возвѣсти́ша,
22
Слуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшись, доповіли,
23
глаго́люще, ꙗ҆́кѡ темни́цꙋ оу҆́бѡ ѡ҆брѣто́хомъ заключе́нꙋ со всѧ́кимъ оу҆твержде́нїемъ и҆ блюсти́тєли стоѧ́щыѧ пред̾ две́рьми: ѿве́рзше же, внꙋ́трь ни є҆ди́нагѡ ѡ҆брѣто́хомъ.
23
кажучи: «В’язницю ми знайшли замкненою з усією пильністю і зі сторожею, яка стояла перед дверима; але, відчинивши, ми не знайшли у ній нікого».
24
Ꙗ҆́коже слы́шаша словеса̀ сїѧ̑ а҆рхїере́й же и҆ воево́да церко́вный и҆ первосвѧще́нницы, недоꙋмѣва́хꙋсѧ ѡ҆ ни́хъ, что̀ оу҆́бѡ бꙋ́детъ сїѐ.
24
Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та [інші] первосвященики не могли зрозуміти, що б це означало.
25
Прише́дъ же нѣ́кто возвѣстѝ и҆̀мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ сѐ, мꙋ́жїе, и҆̀хже всади́сте въ темни́цꙋ, сꙋ́ть въ це́ркви стоѧ́ще и҆ оу҆ча́ще лю́ди.
25
Але один якийсь прийшов і доніс їм, кажучи: «Ось мужі, яких ви ув’язнили, стоять у храмі і навчають народ».
26
Тогда̀ ше́дъ воево́да со слꙋга́ми, приведѐ и҆̀хъ не съ нꙋ́ждею, боѧ́хꙋсѧ бо люді́й, да не ка́менїемъ побїю́тъ и҆̀хъ:
26
Тоді начальник охорони пішов із служителями і привів їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камінням.
27
приве́дше же и҆̀хъ, поста́виша на со́нмищи, и҆ вопросѝ и҆̀хъ а҆рхїере́й, глаго́лѧ:
27
Привівши їх, поставили перед синедріоном; і спитав їх первосвященик, кажучи:
28
не запреще́нїемъ ли запрети́хомъ ва́мъ не оу҆чи́ти ѡ҆ и҆́мени се́мъ; и҆ сѐ, и҆спо́лнисте і҆ерⷭ҇ли́мъ оу҆че́нїемъ ва́шимъ и҆ хо́щете навестѝ на ны̀ кро́вь чл҃вѣ́ка сегѡ̀.
28
«Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того».
29
Ѿвѣща́въ же пе́тръ и҆ а҆пⷭ҇ли рѣ́ша: повинова́тисѧ подоба́етъ бг҃ови па́че, не́жели человѣ́кѡмъ:
29
Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям.
30
бг҃ъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ воздви́же і҆и҃са, є҆го́же вы̀ оу҆би́сте, повѣ́сивше на дре́вѣ:
30
Бог отців наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві.
31
сего̀ бг҃ъ нача́лника и҆ сп҃са возвы́си десни́цею свое́ю, да́ти покаѧ́нїе і҆и҃леви и҆ ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ:
31
Бог Своєю десницею возніс Його як Начальника і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.
32
и҆ мы̀ є҆смы̀ тогѡ̀ свидѣ́телїе глагѡ́лъ си́хъ, и҆ дх҃ъ ст҃ы́й, є҆го́же дадѐ бг҃ъ повинꙋ́ющымсѧ є҆мꙋ̀.
32
Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».
33
Ѻ҆ни́ же слы́шавше распыха́хꙋсѧ и҆ совѣща́ша оу҆би́ти и҆̀хъ.
33
Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх.
34
Воста́въ же нѣ́кїй на со́нмищи фарїсе́й, и҆́менемъ гамалїи́лъ, законоꙋчи́тель че́стенъ всѣ̑мъ лю́демъ, повелѣ̀ внѣ̀ ма́лѡ что̀ а҆пⷭ҇лѡмъ оу҆стꙋпи́ти,
34
Підвівшись у синедріоні, один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолів на короткий час,
35
рече́ же къ ни̑мъ: мꙋ́жїе і҆и҃лтѧне, внима́йте себѣ̀ ѡ҆ человѣ́цѣхъ си́хъ, что̀ хо́щете сотвори́ти:
35
а їм сказав: «Мужі ізраїльські! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними.
36
пред̾ си́ми бо де́нми воста̀ ѳе́ѵда, глаго́лѧ бы́ти вели́ка нѣ́коего себѐ, є҆мꙋ́же прилѣпи́шасѧ число́мъ мꙋже́й ꙗ҆́кѡ четы́реста: и҆́же оу҆бїе́нъ бы́сть, и҆ всѝ, є҆ли́цы повинꙋ́шасѧ є҆мꙋ̀, разыдо́шасѧ и҆ бы́ша ни во что́же:
36
Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли.
37
по се́мъ воста̀ і҆ꙋ́да галїле́анинъ во дни̑ написа́нїѧ и҆ ѿвлечѐ лю́ди довѡ́лны в̾слѣ́дъ себє̀: и҆ то́й поги́бе, и҆ всѝ, є҆ли́цы послꙋ́шаша є҆гѡ̀, разсы́пашасѧ:
37
Після нього під час перепису з’явився Іуда галилеянин і повів за собою чимало народу; але й він загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.
38
и҆ нн҃ѣ, глаго́лю ва́мъ, ѿстꙋпи́те ѿ человѣ̑къ си́хъ и҆ ѡ҆ста́вите и҆̀хъ: ꙗ҆́кѡ а҆́ще бꙋ́детъ ѿ человѣ̑къ совѣ̑тъ се́й и҆лѝ дѣ́ло сїѐ, разори́тсѧ,
38
І нині кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується;
39
а҆́ще ли же ѿ бг҃а є҆́сть, не мо́жете разори́ти то̀, да не ка́кѡ и҆ бг҃обо́рцы ѡ҆брѧ́щетесѧ.
39
а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями».
40
Послꙋ́шаша же є҆гѡ̀, и҆ призва́вше а҆пⷭ҇лы, би́вше запрети́ша и҆̀мъ не глаго́лати ѡ҆ и҆́мени і҆и҃совѣ и҆ ѿпꙋсти́ша и҆̀хъ.
40
Вони послухались його; і, покликавши апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Ісуса, відпустили їх.
41
Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо и҆дѧ́хꙋ ра́дꙋющесѧ ѿ лица̀ собо́ра, ꙗ҆́кѡ за и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са сподо́бишасѧ безче́стїе прїѧ́ти:
41
Вони ж [апостоли] пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя.
42
по всѧ̑ же дни̑ въ це́ркви и҆ въ домѣ́хъ не престаѧ́хꙋ оу҆ча́ще и҆ благовѣствꙋ́юще і҆и҃са хрⷭ҇та̀.
42
І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа.