¹

Рече́ же а҆рхїере́й: а҆́ще оу҆́бѡ сїѧ̑ та́кѡ сꙋ́ть;

¹

Тоді запитав первосвященик: «Чи справді воно так?»

²

Ѻ҆́нъ же речѐ: мꙋ́жїе бра́тїе и҆ ѻ҆тцы̀, послꙋ́шайте. Бг҃ъ сла́вы ꙗ҆ви́сѧ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ а҆враа́мꙋ сꙋ́щꙋ въ месопота́мїи, пре́жде да́же не всели́тисѧ є҆мꙋ̀ въ харра́нь,

²

Він же промовив: «Мужі-браття і отці! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран,

³

и҆ речѐ къ немꙋ̀: и҆зы́ди ѿ землѝ твоеѧ̀ и҆ ѿ ро́да твоегѡ̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ прїидѝ въ зе́млю, ю҆́же а҆́ще тѝ покажꙋ̀.

³

і сказав йому: «Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобі».

⁴

Тогда̀ и҆зше́дъ ѿ землѝ халде́йскїѧ, всели́сѧ въ харра́нь: и҆ ѿтꙋ́дꙋ, по оу҆ме́ртвїи ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, преселѝ є҆го̀ въ зе́млю сїю̀, на не́йже вы̀ нн҃ѣ живетѐ,

⁴

Тоді він вийшов із землі Халдейської та оселився в Харрані; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете.

⁵

и҆ не дадѐ є҆мꙋ̀ наслѣ́дїѧ въ не́й, нижѐ стопы̀ нѡ́гꙋ: и҆ ѡ҆бѣща̀ да́ти є҆мꙋ̀ ю҆̀ во ѡ҆держа́нїе и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ по не́мъ, не сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ ча́дꙋ.

⁵

І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей.

⁶

Гл҃а же си́це бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ прише́лцы въ землѝ чꙋжде́й, и҆ порабо́тѧтъ є҆̀ и҆ ѡ҆ѕло́бѧтъ лѣ́тъ четы́реста.

⁶

І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста.

⁷

И҆ ꙗ҆зы́кꙋ, є҆мꙋ́же порабо́таютъ, сꙋждꙋ̀ а҆́зъ, речѐ бг҃ъ: и҆ по си́хъ и҆зы́дꙋтъ и҆ послꙋ́жатъ мѝ на мѣ́стѣ се́мъ.

⁷

«Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці».

⁸

И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ завѣ́тъ ѡ҆брѣ́занїѧ. И҆ та́кѡ родѝ і҆саа́ка и҆ ѡ҆брѣ́за є҆го̀ въ де́нь ѻ҆смы́й: и҆ і҆саа́къ і҆а́кѡва, и҆ і҆а́кѡвъ двана́десѧть патрїа̑рхъ.

⁸

І дав йому завіт обрізання. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же — дванадцять патріархів.

⁹

И҆ патрїа́рси позави́дѣвше і҆ѡ́сифꙋ прода́ша є҆го̀ во є҆гѵ́петъ: и҆ бѣ̀ бг҃ъ съ ни́мъ,

⁹

Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет;

¹⁰

и҆ и҆з̾ѧ́тъ є҆го̀ ѿ всѣ́хъ скорбе́й є҆гѡ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ благода́ть и҆ премꙋ́дрость пред̾ фараѡ́номъ царе́мъ є҆гѵ́петскимъ: и҆ поста́ви є҆го̀ нача́лника над̾ є҆гѵ́птомъ и҆ над̾ всѣ́мъ до́момъ свои́мъ.

¹⁰

але Бог був із ним, і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм.

¹¹

Прїи́де же гла́дъ на всю̀ зе́млю є҆гѵ́петскꙋю и҆ ханаа́ню и҆ ско́рбь ве́лїѧ, и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ сы́тости ѻ҆тцы̀ на́ши.

¹¹

І прийшов голод на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі.

¹²

Слы́шавъ же і҆а́кѡвъ сꙋ́щꙋю пшени́цꙋ во є҆гѵ́птѣ, посла̀ ѻ҆тцы̀ на́шѧ пе́рвѣе,

¹²

Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз.

¹³

и҆ внегда̀ второ́е (прїидо́ша), позна́нъ бы́сть і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й, и҆ ꙗ҆́вѣ бы́сть фараѡ́нꙋ ро́дъ і҆ѡ́сифовъ.

¹³

А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів.

¹⁴

Посла́въ же і҆ѡ́сифъ призва̀ ѻ҆тца̀ своего̀ і҆а́кѡва и҆ всѐ сро́дство своѐ, се́дмьдесѧтъ и҆ пѧ́ть дꙋ́шъ.

¹⁴

І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять.

¹⁵

Сни́де же і҆а́кѡвъ во є҆гѵ́петъ, и҆ сконча́сѧ са́мъ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши:

¹⁵

Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці наші;

¹⁶

и҆ принесе́ни бы́ша въ сѷхе́мъ и҆ положе́ни бы́ша во гро́бѣ, є҆го́же кꙋпѝ а҆враа́мъ цѣно́ю сребра̀ ѿ сынѡ́въ є҆ммо́ра сѷхе́мова.

¹⁶

і перенесені були у Сихем, і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового.

¹⁷

И҆ ꙗ҆́коже приближа́шесѧ вре́мѧ ѡ҆бѣтова́нїѧ, и҆́мже клѧ́тсѧ бг҃ъ а҆враа́мꙋ, возрасто́ша лю́дїе и҆ оу҆мно́жишасѧ во є҆гѵ́птѣ,

¹⁷

А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті,

¹⁸

до́ндеже наста̀ ца́рь и҆́нъ (во є҆гѵ́птѣ), и҆́же не зна́ше і҆ѡ́сифа:

¹⁸

до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа.

¹⁹

се́й ѕлѣ̀ оу҆мы́сливъ ѡ҆ ро́дѣ на́шемъ, ѡ҆ѕло́би ѻ҆тцы̀ на́шѧ, оу҆мори́ти младе́нцы и҆́хъ и҆ не ѡ҆живи́ти [дабы̀ и҆зверга́ли младе́нцы своѧ̑ во є҆́же не бы́ти и҆̀мъ живы̑мъ].

¹⁹

Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими.

²⁰

Въ не́же вре́мѧ роди́сѧ мѡѷсе́й и҆ бѣ̀ оу҆го́денъ бг҃ови, и҆́же пита́нъ бы́сть мцⷭ҇ы трѝ въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀:

²⁰

У цей час народився Мойсей і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого.

²¹

и҆зве́ржена же є҆го̀ взѧ́тъ є҆го̀ дщѝ фараѡ́нова и҆ воспита̀ и҆̀ себѣ̀ въ сы́на:

²¹

А коли він був покинутий, взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина.

²²

и҆ нака́занъ бы́сть мѡѷсе́й все́й премꙋ́дрости є҆гѵ́петстѣй, бѣ́ же си́ленъ въ словесѣ́хъ и҆ дѣ́лѣхъ.

²²

І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах.

²³

Є҆гда́ же и҆сполнѧ́шесѧ є҆мꙋ̀ лѣ́тъ четы́редесѧтихъ вре́мѧ, взы́де на се́рдце є҆мꙋ̀ посѣти́ти бра́тїю свою̀ сы́ны і҆и҃лєвы:

²³

Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих.

²⁴

и҆ ви́дѣвъ нѣ́коего ѡ҆би́дима, посо́бствова и҆ сотворѝ ѿмще́нїе ѡ҆би́димомꙋ, оу҆би́въ є҆гѵ́птѧнина.

²⁴

І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.

²⁵

Мнѧ́ше же разꙋмѣ́ти бра́тїѧмъ свои̑мъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ рꙋко́ю є҆гѡ̀ да́стъ и҆̀мъ спасе́нїе: ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша.

²⁵

Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли.

²⁶

Во оу҆́трїй же де́нь ꙗ҆ви́сѧ и҆̀мъ тѧ́жꙋщымсѧ и҆ привлача́ше и҆̀хъ въ примире́нїе, ре́къ: мꙋ́жїе, бра́тїѧ є҆стѐ вы̀, вскꙋ́ю ѡ҆би́дите дрꙋ́гъ дрꙋ́га;

²⁶

Наступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: «Мужі, ви — брати; навіщо кривдите один одного?»

²⁷

Ѡ҆би́дѧй же бли́жнѧго ѿри́нꙋ є҆го̀, ре́къ: кто̀ тѧ̀ поста́ви кнѧ́зѧ и҆ сꙋдїю̀ над̾ на́ми;

²⁷

А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?

²⁸

є҆да̀ оу҆би́ти мѧ̀ ты̀ хо́щеши, и҆́мже ѡ҆́бразомъ оу҆би́лъ є҆сѝ вчера̀ є҆гѵ́птѧнина;

²⁸

Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»

²⁹

Бѣжа́ же мѡѷсе́й ѡ҆ словесѝ се́мъ и҆ бы́сть пришле́цъ въ землѝ мадїа́мстѣй, и҆дѣ́же родѝ сы̑на два̀.

²⁹

І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів.

³⁰

И҆ и҆спо́лньшымсѧ лѣ́тѡмъ четы́редесѧтимъ, ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ въ пꙋсты́ни горы̀ сїна́йскїѧ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень въ пла́мени ѻ҆́гненѣ въ кꙋпинѣ̀:

³⁰

А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел Господній у полум’ї вогню тернового куща.

³¹

мѡѷсе́й же ви́дѣвъ дивлѧ́шесѧ видѣ́нїю: пристꙋпа́ющꙋ же є҆мꙋ̀ разꙋмѣ́ти, бы́сть гла́съ гдⷭ҇ень къ немꙋ̀:

³¹

Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній:

³²

а҆́зъ бг҃ъ ѻ҆тє́цъ твои́хъ, бг҃ъ а҆враа́мовъ и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль. Тре́петенъ же бы́въ мѡѷсе́й не смѣ́ѧше смотри́ти.

³²

«Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова». Мойсей, затремтівши, не смів дивитись.

³³

Рече́ же є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: и҆зꙋ́й сапогѝ ногꙋ̀ твоє́ю, мѣ́сто бо, на не́мже стои́ши, землѧ̀ ст҃а̀ є҆́сть:

³³

І сказав йому Господь: «Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята.

³⁴

ви́дѧ ви́дѣхъ ѡ҆ѕлобле́нїе люді́й мои́хъ, и҆̀же во є҆гѵ́птѣ, и҆ стена́нїе и҆́хъ оу҆слы́шахъ, и҆ снидо́хъ и҆з̾ѧ́ти и҆̀хъ: и҆ нн҃ѣ грѧдѝ, послю́ тѧ во є҆гѵ́петъ.

³⁴

Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».

³⁵

Сего̀ мѡѷсе́а, є҆го́же ѿри́нꙋша, ре́кше: кто̀ тѧ̀ поста́ви нача́лника и҆ сꙋдїю̀; сего̀ бг҃ъ кнѧ́зѧ и҆ и҆зба́вителѧ посла̀ рꙋко́ю а҆́гг҃ла ꙗ҆́вльшагѡсѧ є҆мꙋ̀ въ кꙋпинѣ̀:

³⁵

Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником і суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем.

³⁶

се́й и҆зведѐ и҆̀хъ, сотво́рь чꙋдеса̀ и҆ зна́мєнїѧ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй и҆ въ чермнѣ́мъ мо́ри, и҆ въ пꙋсты́ни лѣ́тъ четы́редесѧть.

³⁶

Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років.

³⁷

Се́й є҆́сть мѡѷсе́й рекі́й сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ: прⷪ҇ро́ка ва́мъ воздви́гнетъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ ѿ бра́тїи ва́шеѧ ꙗ҆́кѡ менѐ: тогѡ̀ послꙋ́шайте.

³⁷

Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене, Його слухайте».

³⁸

Се́й є҆́сть бы́вый въ цр҃кви въ пꙋсты́ни со а҆́гг҃ломъ, глаго́лавшимъ є҆мꙋ̀ на горѣ̀ сїна́йстѣй, и҆ со ѻ҆тцы̑ на́шими, и҆́же прїѧ́тъ словеса̀ жи̑ва да́ти на́мъ,

³⁸

Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам,

³⁹

є҆гѡ́же не восхотѣ́ша послꙋ́шати ѻ҆тцы̀ на́ши, но ѿри́нꙋша и҆̀ и҆ ѡ҆брати́шасѧ се́рдцемъ свои́мъ во є҆гѵ́петъ,

³⁹

якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту,

⁴⁰

ре́кше а҆арѡ́нꙋ: сотворѝ на́мъ бо́ги, и҆̀же пред̾и́дꙋтъ пред̾ на́ми, мѡѷсе́ю бо семꙋ̀, и҆́же и҆зведѐ на́съ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, не вѣ́мы, что̀ бы́сть є҆мꙋ̀.

⁴⁰

сказавши Ааронові: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської».

⁴¹

И҆ сотвори́ша телца̀ во дни̑ ѡ҆́ны, и҆ принесо́ша же́ртвꙋ і҆́дѡлꙋ, и҆ веселѧ́хꙋсѧ въ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ своє́ю.

⁴¹

І в ті дні зробили тельця і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх.

⁴²

Ѿврати́сѧ же бг҃ъ и҆ предадѐ и҆̀хъ слꙋжи́ти во́ємъ небє́снымъ, ꙗ҆́коже пи́сано є҆́сть въ кни́зѣ прⷪ҇рѡ́къ: є҆да̀ заколє́нїѧ и҆ жє́ртвы принесо́сте мѝ лѣ́тъ четы́редесѧть въ пꙋсты́ни, до́ме і҆и҃левъ;

⁴²

Бог відвернувся і попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: «Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі?

⁴³

и҆ воспрїѧ́сте ски́нїю моло́ховꙋ и҆ ѕвѣздꙋ̀ бо́га ва́шегѡ ремфа́на, ѡ҆́бразы, ꙗ҆̀же сотвори́сте покланѧ́тисѧ и҆̀мъ: и҆ преселю́ вы да́лѣе вавѷлѡ́на.

⁴³

Ви прийняли скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».

⁴⁴

Сѣ́нь свидѣ́нїѧ бѧ́ше ѻ҆тцє́мъ на́шымъ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́коже повелѣ̀ гл҃ѧй мѡѷсе́ови сотвори́ти ю҆̀ по ѡ҆́бразꙋ, є҆го́же ви́дѣ:

⁴⁴

У отців наших була в пустелі скинія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.

⁴⁵

ю҆́же и҆ внесо́ша прїе́мше ѻ҆тцы̀ на́ши со і҆исꙋ́сомъ во ѡ҆держа́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆̀хже и҆зри́нꙋ бг҃ъ ѿ лица̀ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, да́же до дні́й дв҃да:

⁴⁵

Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида,

⁴⁶

и҆́же ѡ҆брѣ́те блгⷣть пред̾ бг҃омъ и҆ и҆спросѝ ѡ҆брѣстѝ селе́нїе бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю.

⁴⁶

який знайшов ласку перед Богом і благав знайти оселю для Бога Якова.

⁴⁷

Соломѡ́нъ же созда̀ є҆мꙋ̀ хра́мъ.

⁴⁷

Соломон же збудував Йому храм.

⁴⁸

Но вы́шнїй не въ рꙋкотворе́нныхъ це́рквахъ живе́тъ, ꙗ҆́коже прⷪ҇ро́къ глаго́летъ:

⁴⁸

Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:

⁴⁹

нб҃о мнѣ̀ прⷭ҇то́лъ є҆́сть, землѧ́ же подно́жїе нога́ма мои́ма: кі́й хра́мъ сози́ждете мѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆лѝ ко́е мѣ́сто поко́ищꙋ моемꙋ̀;

⁴⁹

«Небо — престіл Мій, і земля — підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для спокою Мого?

⁵⁰

Не рꙋка́ ли моѧ̀ сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑;

⁵⁰

Чи не Моя рука створила все це?»

⁵¹

Жестоковы́йнїи и҆ неѡбрѣ́заннїи сердцы̀ и҆ оу҆шесы̀, вы̀ прⷭ҇нѡ дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ проти́витесѧ, ꙗ҆́коже ѻ҆тцы̀ ва́ши, та́кѡ и҆ вы̀:

⁵¹

Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому, як отці ваші, так і ви.

⁵²

кого̀ ѿ прⷪ҇рѡ́къ не и҆згна́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши; и҆ оу҆би́ша предвозвѣсти́вшыѧ ѡ҆ прише́ствїи првⷣнагѡ, є҆гѡ́же вы̀ нн҃ѣ преда́телє и҆ оу҆бі̑йцы бы́сте,

⁵²

Кого ж з пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, —

⁵³

и҆̀же прїѧ́сте зако́нъ оу҆строе́нїемъ а҆́гг҃лскимъ и҆ не сохрани́сте.

⁵³

ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли».

⁵⁴

Слы́шаще же сїѧ̑, распыха́хꙋсѧ сердцы̀ свои́ми и҆ скрежета́хꙋ зꙋбы̀ на́нь.

⁵⁴

Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами.

⁵⁵

Стефа́нъ же сы́й и҆спо́лнь дх҃а ст҃а, воззрѣ́въ на не́бо, ви́дѣ сла́вꙋ бж҃їю и҆ і҆и҃са стоѧ́ща ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а,

⁵⁵

А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,

⁵⁶

и҆ речѐ: сѐ, ви́жꙋ небеса̀ ѿвє́рста и҆ сн҃а чл҃вѣ́ча ѡ҆ деснꙋ́ю стоѧ́ща бг҃а.

⁵⁶

і сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».

⁵⁷

Возопи́вше же гла́сомъ ве́лїимъ, затыка́хꙋ оу҆́шы своѝ и҆ оу҆стреми́шасѧ є҆динодꙋ́шнѡ на́нь,

⁵⁷

Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього,

⁵⁸

и҆ и҆зве́дше внѣ̀ гра́да, ка́менїемъ побива́хꙋ є҆го̀: и҆ свидѣ́телїе (сне́мше) ри̑зы своѧ̑ положи́ша при ногꙋ̀ ю҆́ноши нарица́емагѡ са́ѵла,

⁵⁸

і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака на ім’я Савл.

⁵⁹

и҆ ка́менїемъ побива́хꙋ стефа́на, молѧ́щасѧ и҆ глаго́люща: гдⷭ҇и і҆и҃се, прїимѝ дꙋ́хъ мо́й.

⁵⁹

І побили камінням Стефана, який молився і говорив: «Господи Ісусе, прийми дух мій».

⁶⁰

Прекло́нь же колѣ̑на, возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ: гдⷭ҇и, не поста́ви и҆̀мъ грѣха̀ сегѡ̀. И҆ сїѧ̑ ре́къ оу҆́спе.

⁶⁰

І, ставши на коліна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх!» І, сказавши це, упокоївся.