¹

Са́ѵлъ же, є҆щѐ дыха́ѧ преще́нїемъ и҆ оу҆бі́йствомъ на оу҆чн҃кѝ гдⷭ҇ни, пристꙋ́пль ко а҆рхїере́ю,

¹

А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика

²

и҆спросѝ ѿ негѡ̀ посла̑нїѧ въ дама́скъ къ собо́рищємъ, ꙗ҆́кѡ да а҆́ще нѣ̑кїѧ ѡ҆брѧ́щетъ тогѡ̀ пꙋтѝ сꙋ́щыѧ, мꙋ́жы же и҆ жєны̀, свѧ̑заны приведе́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.

²

і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.

³

Внегда́ же и҆тѝ, бы́сть є҆мꙋ̀ прибли́житисѧ къ дама́скꙋ, и҆ внеза́пꙋ ѡ҆блиста̀ є҆го̀ свѣ́тъ ѿ небесѐ:

³

Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба.

⁴

и҆ па́дъ на зе́млю, слы́ша гла́съ гл҃ющь є҆мꙋ̀: са́ѵле, са́ѵле, что́ мѧ го́ниши;

⁴

Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»

⁵

Рече́ же: кто̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и; гдⷭ҇ь же речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆и҃съ, є҆го́же ты̀ го́ниши: же́стоко тѝ є҆́сть проти́вꙋ рожнꙋ̀ пра́ти.

⁵

Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже: «Я — Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна».

⁶

Трепе́щѧ же и҆ оу҆жаса́ѧсѧ глаго́ла: гдⷭ҇и, что́ мѧ хо́щеши твори́ти; И҆ гдⷭ҇ь речѐ къ немꙋ̀: воста́ни и҆ вни́ди во гра́дъ, и҆ рече́тсѧ тѝ, что́ ти подоба́етъ твори́ти.

⁶

Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити».

⁷

Мꙋ́жїе же и҆дꙋ́щїи съ ни́мъ стоѧ́хꙋ чꙋдѧ́щесѧ, гла́съ оу҆́бѡ слы́шаще, но ни кого́же ви́дѧще.

⁷

Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили.

⁸

Воста́ же са́ѵлъ ѿ землѝ и҆ ѿве́рстыма ѻ҆чи́ма свои́ма ни є҆ди́нагѡ ви́дѧше: ведꙋ́ще же є҆го̀ за рꙋ́кꙋ, введо́ша въ дама́скъ:

⁸

Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск.

⁹

и҆ бѣ̀ дни̑ трѝ не ви́дѧ, и҆ ни ꙗ҆дѐ, нижѐ пїѧ́ше.

⁹

І три дні він не бачив, і не їв, і не пив.

¹⁰

(Заⷱ҇.) Бѣ́ же нѣ́кто оу҆чн҃къ въ дама́сцѣ, и҆́менемъ а҆на́нїа, и҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь въ видѣ́нїи: а҆на́нїе. Ѻ҆́нъ же речѐ: сѐ, а҆́зъ, гдⷭ҇и.

¹⁰

У Дамаску був один ученик на ім’я Ананія; і Господь у видінні сказав йому: «Ананіє!» Він сказав: «Я, Господи!»

¹¹

Гдⷭ҇ь же къ немꙋ̀: воста́въ поидѝ на сто́гнꙋ нарица́емꙋю пра́вꙋю и҆ взыщѝ въ домꙋ̀ і҆ꙋ́довѣ са́ѵла и҆́менемъ, та́рсѧнина: се́ бо, моли́твꙋ дѣ́етъ

¹¹

Господь же сказав йому: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою, і спитай в Юдиному домі тарсянина на ім’я Савл; він зараз молиться,

¹²

и҆ ви́дѣ въ видѣ́нїи мꙋ́жа, и҆́менемъ а҆на́нїю, вше́дша и҆ возло́жша на́нь рꙋ́кꙋ, ꙗ҆́кѡ да про́зритъ.

¹²

і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів».

¹³

Ѿвѣща́ же а҆на́нїа: гдⷭ҇и, слы́шахъ ѿ мно́гихъ ѡ҆ мꙋ́жи се́мъ, коли̑ка ѕла̑ сотворѝ ст҃ы̑мъ твои̑мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ:

¹³

Ананія відповів: «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Єрусалимі;

¹⁴

и҆ здѣ̀ и҆́мать вла́сть ѿ а҆рхїерє́й свѧза́ти всѧ̑ нарица́ющыѧ и҆́мѧ твоѐ.

¹⁴

і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє».

¹⁵

Рече́ же къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ и҆збра́нъ мѝ є҆́сть се́й, пронестѝ и҆́мѧ моѐ пред̾ ꙗ҆зы̑ки и҆ царьмѝ и҆ сынмѝ і҆и҃левыми:

¹⁵

Господь же сказав йому: «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими.

¹⁶

а҆́зъ бо скажꙋ̀ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка подоба́етъ є҆мꙋ̀ ѡ҆ и҆́мени мое́мъ пострада́ти.

¹⁶

І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє».

¹⁷

По́йде же а҆на́нїа и҆ вни́де въ хра́минꙋ, и҆ возло́жь на́нь рꙋ́цѣ, речѐ: са́ѵле бра́те, гдⷭ҇ь і҆и҃съ ꙗ҆вле́йтисѧ на пꙋтѝ, и҆́мже ше́лъ є҆сѝ, посла́ мѧ, ꙗ҆́кѡ да про́зриши и҆ и҆спо́лнишисѧ дх҃а ст҃а.

¹⁷

Ананія пішов і увійшов у дім і, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святого Духа».

¹⁸

И҆ а҆́бїе ѿпадо́ша ѿ ѻ҆́чїю є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ чешꙋѧ̑: прозрѣ́ же а҆́бїе, и҆ воста́въ крести́сѧ,

¹⁸

І вмить немовби луска відпала з очей його, і враз він прозрів; і, вставши, охрестився

¹⁹

и҆ прїе́мь пи́щꙋ, оу҆крѣпи́сѧ. (Заⷱ҇ к҃в҃.) Бы́сть же са́ѵлъ съ сꙋ́щими въ дама́сцѣ оу҆чн҃ка́ми дни̑ нѣ̑кїѧ:

¹⁹

і‚ прийнявши їжу‚ укріпився. І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску.

²⁰

и҆ а҆́бїе на со́нмищихъ проповѣ́даше і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сн҃ъ бж҃їй.

²⁰

І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий.

²¹

Дивлѧ́хꙋсѧ же всѝ слы́шащїи и҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть гони́вый во і҆ерⷭ҇ли́мѣ нарица́ющыѧ и҆́мѧ сїѐ, и҆ здѣ̀ на сїѐ прїи́де, да свѧ̑заны ты̑ѧ приведе́тъ ко а҆рхїере́ємъ;

²¹

І всі, хто чув, дивувалися і говорили: «Хіба це не той самий, який гнав у Єрусалимі тих, які призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвящеників?»

²²

Са́ѵлъ же па́че крѣплѧ́шесѧ и҆ смꙋща́ше і҆ꙋдє́и живꙋ́щыѧ въ дама́сцѣ, препира́ѧ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ.

²²

А Савл усе більше і більше зміцнювався і бунтував юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.

²³

Ꙗ҆́коже и҆спо́лнишасѧ дні́е дово́лни, совѣща́ша і҆ꙋде́є оу҆би́ти є҆го̀,

²³

Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його.

²⁴

оу҆вѣ́данъ же бы́сть са́ѵлꙋ совѣ́тъ и҆́хъ: стрежа́хꙋ же вра́тъ де́нь и҆ но́щь, ꙗ҆́кѡ да оу҆бїю́тъ є҆го̀:

²⁴

Але Савл довідався про їхній намір. Вони ж день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його.

²⁵

пое́мше же є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ но́щїю, свѣ́сиша по стѣнѣ̀ въ ко́шницѣ.

²⁵

Та ученики, узявши його, вночі спустили в корзині по стіні.

²⁶

Прише́дъ же са́ѵлъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, покꙋша́шесѧ прилѣплѧ́тисѧ оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆ всѝ боѧ́хꙋсѧ є҆гѡ̀, не вѣ́рꙋюще, ꙗ҆́кѡ є҆́сть оу҆чн҃къ.

²⁶

Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик.

²⁷

Варна́ва же прїе́мь є҆го̀, приведѐ ко а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ повѣ́да и҆̀мъ, ка́кѡ на пꙋтѝ ви́дѣ гдⷭ҇а, и҆ ꙗ҆́кѡ гл҃а є҆мꙋ̀, и҆ ка́кѡ въ дама́сцѣ дерза́ше ѡ҆ и҆́мени і҆и҃совѣ.

²⁷

Варнава ж узяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім’я Ісусове.

²⁸

И҆ бѧ́ше съ ни́ми входѧ̀ и҆ и҆сходѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ дерза́ѧ ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇а і҆и҃са.

²⁸

І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Ісуса.

²⁹

Глаго́лаше же и҆ стѧза́шесѧ съ є҆́ллины: ѻ҆ни́ же и҆ска́хꙋ оу҆би́ти є҆го̀.

²⁹

Говорив також і сперечався з елліністами; а вони намірялися вбити його.

³⁰

Разꙋмѣ́вше же бра́тїѧ, сведо́ша є҆го̀ въ кесарі́ю и҆ ѿпꙋсти́ша є҆го̀ въ та́рсъ.

³⁰

Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса.

³¹

Цр҃кви же по все́й і҆ꙋде́и и҆ галїле́и и҆ самарі́и и҆мѣ́ѧхꙋ ми́ръ, созида́ющѧсѧ и҆ ходѧ́щѧ въ стра́сѣ гдⷭ҇ни, и҆ оу҆тѣше́нїемъ ст҃а́гѡ дх҃а оу҆множа́хꙋсѧ.

³¹

Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; і, втішенням Святого Духа, примножувались.

³²

(Заⷱ҇ к҃г҃.) И҆ бы́сть петрꙋ̀, посѣща́ющꙋ всѣ́хъ, сни́ти и҆ ко ст҃ы́мъ живꙋ́щымъ въ лѵ́ддѣ:

³²

Трапилося, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді.

³³

ѡ҆брѣ́те же та́мѡ человѣ́ка нѣ́коего, и҆́менемъ є҆не́а, ѿ ѻ҆смѝ лѣ́тъ лежа́ща на ѻ҆дрѣ̀, и҆́же бѣ̀ разсла́бленъ.

³³

Там знайшов він одного чоловіка на ім’я Еней, який уже вісім років лежав на постелі і був розслаблений.

³⁴

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ пе́тръ: є҆не́е, и҆сцѣлѧ́етъ тѧ̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ: воста́ни съ посте́ли твоеѧ̀. И҆ а҆́бїе воста̀:

³⁴

Петро сказав йому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї». І він зараз же встав.

³⁵

и҆ ви́дѣша є҆го̀ всѝ живꙋ́щїи въ лѵ́ддѣ и҆ во а҆ссарѡ́нѣ, и҆̀же ѡ҆брати́шасѧ ко гдⷭ҇ꙋ.

³⁵

І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні, які навернулися до Господа.

³⁶

Во і҆ѻппі́и же бѣ̀ нѣ́каѧ оу҆чн҃ца, и҆́менемъ таві́ѳа, ꙗ҆́же сказа́ема глаго́летсѧ се́рна: сїѧ̀ бѧ́ше и҆спо́лнена бл҃ги́хъ дѣ́лъ и҆ ми́лостынь, ꙗ҆̀же творѧ́ше.

³⁶

У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині.

³⁷

Бы́сть же во дни̑ ты̑ѧ, болѣ́вшей є҆́й оу҆мре́ти: ѡ҆мы́вше же ю҆̀, положи́ша въ го́рницѣ.

³⁷

Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її обмили і поклали у світлиці.

³⁸

Бли́з̾ же сꙋ́щей лѵ́ддѣ і҆ѻппі́и, оу҆чн҃цы̀ слы́шавше, ꙗ҆́кѡ пе́тръ є҆́сть въ не́й, посла́ша два̀ мꙋ̑жа къ немꙋ̀, молѧ́ще є҆го̀ не ѡ҆блѣни́тисѧ прїитѝ до ни́хъ.

³⁸

Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них.

³⁹

Воста́въ же пе́тръ и҆́де съ ни́ма: є҆го́же прише́дша возведо́ша въ го́рницꙋ, и҆ предста́ша є҆мꙋ̀ всѧ̑ вдови̑цы пла́чꙋщѧ и҆ показꙋ́ющѧ ри̑зы и҆ ѻ҆дє́жды, є҆ли̑ка творѧ́ше, съ ни́ми сꙋ́щи, се́рна.

³⁹

Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його у світлицю, і всі вдови із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними.

⁴⁰

И҆згна́въ же во́нъ всѧ̑ пе́тръ, прекло́нь кѡлѣ́на помоли́сѧ, и҆ ѡ҆бра́щьсѧ къ тѣ́лꙋ, речѐ: таві́ѳо, воста́ни. Ѻ҆на́ же ѿве́рзе ѻ҆́чи своѝ, и҆ ви́дѣвши петра̀, сѣ́де.

⁴⁰

Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: «Тавифо, встань». І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла.

⁴¹

Пода́въ же є҆́й рꙋ́кꙋ, воздви́же ю҆̀, и҆ призва́въ ст҃ы̑ѧ и҆ вдови́цы, поста́ви ю҆̀ жи́вꙋ.

⁴¹

Він подав їй руку, підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою.

⁴²

Оу҆вѣ́дано же бы́сть сѐ по все́й і҆ѻппі́и, и҆ мно́зи вѣ́роваша въ гдⷭ҇а.

⁴²

Це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа.

⁴³

Бы́сть же дни̑ довѡ́лны пребы́ти є҆мꙋ̀ во і҆ѻппі́и оу҆ нѣ́коегѡ сі́мѡна оу҆смарѧ̀.

⁴³

І чимало днів пробув він у Іоппії в якогось Симона, кожум’яки.