Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
И҆ ца́рь а҆стѷа́гъ приложи́сѧ къ ѻ҆тцє́мъ свои̑мъ: и҆ прїѧ̀ кѵ́ръ пе́рсѧнинъ ца́рство є҆гѡ̀.
1
Цар Астиаг приклався до батьків своїх, і Кир, персянин, прийняв царство його.
2
И҆ бѧ́ше данїи́лъ сожи́телствꙋющь со царе́мъ и҆ сла́венъ па́че всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ є҆гѡ̀.
2
І Даниїл жив разом з царем і був славнішим за всіх друзів його.
3
И҆ бѧ́ше кꙋмі́ръ вавѷлѡ́нѧнѡмъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ ви́лъ, и҆ и҆ждива́хꙋ є҆мꙋ̀ на кі́йждо де́нь мꙋкѝ семїда́лны а҆ртава̑съ двана́десѧть и҆ ѻ҆ве́цъ четы́редесѧть и҆ вїна̀ мѣ́ръ ше́сть.
3
Був у вавилонян ідол, на ім’я Вил, і витрачали на нього щодня двадцять великих мір пшеничного борошна, сорок овець і вина шість мір.
4
И҆ ца́рь почита́ше є҆го̀ и хожда́ше по всѧ̑ дни̑ кла́нѧтисѧ є҆мꙋ̀: данїи́лъ же кла́нѧшесѧ бг҃ꙋ своемꙋ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: почто̀ не покланѧ́ешисѧ ви́лꙋ;
4
Цар шанував його і ходив щодня поклонятися йому; Даниїл же поклонявся Богу своєму. І сказав йому цар: чому ти не поклоняєшся Вилу?
5
Ѻ҆́нъ же речѐ: поне́же не покланѧ́юсѧ кꙋмі́рѡмъ рꙋка́ми сотворє́ннымъ, но живо́мꙋ бг҃ꙋ сотво́рщемꙋ не́бо и҆ зе́млю и҆ владꙋ́щемꙋ всѣ́ми.
5
Він відповів: тому що я не поклоняюся ідолам, зробленим руками, але поклоняюся живому Богу, Який створив небо і землю і володарює над усякою плоттю.
6
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: не мни́тсѧ ли тѝ ви́лъ бы́ти жи́въ бо́гъ; и҆лѝ не ви́диши, коли́кѡ ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ по всѧ̑ дни̑;
6
Цар сказав: чи не думаєш ти, що Вил неживий бог? чи не бачиш, скільки він їсть і п’є щодня?
7
И҆ речѐ данїи́лъ посмѣѧ́всѧ: не прельща́йсѧ, царю̀! то́й бо внꙋтрьꙋ́дꙋ пра́хъ є҆́сть, а҆ внѣꙋ́дꙋ мѣ́дь, и не ꙗ҆дѐ, ни пѝ никогда́же.
7
Даниїл, посміхнувшись, сказав: не обманюйся, царю; бо він усередині глина, а зовні мідь, і ніколи не їв, не пив.
8
И҆ разгнѣ́вавсѧ ца́рь приза̀ жерцы̀ своѧ̑ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆́ще не повѣ́сте мѝ, кто̀ ꙗ҆́стъ бра́шно сїѐ, то̀ оу҆́мрете:
8
Тоді цар, розгнівавшись, прикликав жерців своїх і сказав їм: якщо ви не скажете мені, хто з’їдає все це, то помрете.
9
а҆́ще же пока́жете, ꙗ҆́кѡ ви́лъ снѣда́етъ є҆̀, оу҆́мретъ данїи́лъ, ꙗ҆́кѡ похꙋ́лилъ є҆́сть ви́ла. И҆ речѐ данїи́лъ царю̀: бꙋ́ди по глаго́лꙋ твоемꙋ̀.
9
Якщо ж ви доведете мені, що з’їдає це Вил, то помре Даниїл, тому що сказав хулу на Вила. І сказав Даниїл цареві: нехай буде за словом твоїм.
10
Бѧ́ше же жерцє́въ ви́ловыхъ се́дмьдесѧтъ, кромѣ̀ же́нъ и҆ дѣте́й.
10
Жерців Вила було сімдесят, крім дружин і дітей.
11
И҆ прїи́де ца́рь со данїи́ломъ во хра́мъ ви́ловъ. И҆ рѣ́ша жерцы̀ ви́лѡвы: сѐ, мы̀ и҆зы́демъ во́нъ, ты́ же, царю̀, поста́ви ꙗ҆́ди, и҆ вїно̀ наче́рпавъ поста́ви, заключи́ же двє́ри и҆ запеча́тай пе́рстнемъ свои́мъ:
11
І прийшов цар з Даниїлом у храм Вила, і сказали жерці Вила: ось, ми вийдемо геть, а ти, царю, постав їжу і, наливши вина, замкни двері і запечатай перснем твоїм.
12
и҆ прише́дъ заꙋ́тра, а҆́ще не ѡ҆брѧ́щеши всегѡ̀ и҆з̾ѧ́дена ви́ломъ, тогда̀ и҆́змремъ, и҆лѝ данїи́лъ солга́вый на ны̀.
12
І якщо завтра ти прийдеш і не знайдеш, що усе з’їдено Вилом, ми помремо, або Даниїл, який сказав неправду на нас.
13
Ті́и же пренебрега́хꙋ, поне́же сотвори́ша под̾ трапе́зою сокрове́нъ вхо́дъ и҆ вхожда́хꙋ тѣ́мъ всегда̀ и҆ и҆з̾ѧда́хꙋ та̑ѧ.
13
Вони не звертали на це уваги, тому що під столом зробили потайний вхід, і через нього завжди входили, і з’їдали це.
14
И҆ бы́сть, є҆гда̀ и҆зыдо́ша ѻ҆нѝ, и҆ ца́рь поста́ви бра́шно ви́лꙋ: и҆ повелѣ̀ данїи́лъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, и҆ принесо́ша пе́пелъ и҆ посы́паша ве́сь хра́мъ пред̾ царе́мъ є҆ди́нымъ: и҆ и҆зше́дше заключи́ша двє́ри, и҆ запеча́таша пе́рстнемъ царе́вымъ, и҆ ѿидо́ша.
14
Коли вони вийшли, цар поставив їжу перед Вилом, а Даниїл наказав слугам своїм, і вони принесли попіл, і посипали весь храм у присутності одного царя, і, вийшовши, замкнули двері, і запечатали царським перснем, і відійшли.
15
Жерцы́ же внидо́ша но́щїю по ѡ҆бы́чаю своемꙋ̀, и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ ча̑да и҆́хъ, и҆ поѧдо́ща всѧ̑ и҆ и҆спи́ша.
15
Жерці ж, за звичаєм своїм, прийшли вночі з дружинами і дітьми своїми, і все з’їли і випили.
16
И҆ оу҆ра́ни ца́рь заꙋ́тра, и҆ данїи́лъ съ ни́мъ.
16
На другий день цар встав рано і Даниїл з ним,
17
И҆ речѐ ца́рь: цѣ̑лы ли сꙋ́ть пєча́ти, данїи́ле; Ѻ҆́нъ же речѐ: цѣ̑лы, царю̀.
17
і сказав: чи цілі печатки, Даниїле? Він сказав: цілі, царю.
18
И҆ бы́сть а҆́бїе, є҆гда̀ ѿверзо́ша двє́ри, воззрѣ́въ ца́рь на трапе́зꙋ, возопѝ гла́сомъ вели́кимъ: вели́къ є҆сѝ, ви́ле, и҆ нѣ́сть льстѝ въ тебѣ̀ ни є҆ди́ныѧ.
18
І як тільки відчинені були двері, цар, глянувши на стіл, викликнув гучним голосом: великий ти, Виле, і немає ніякого обману у тобі!
19
И҆ посмѣѧ́сѧ данїи́лъ, и҆ оу҆держа̀ царѧ̀, є҆́же бы не вни́ти є҆мꙋ̀ внꙋ́трь, и҆ речѐ: ви́ждь оу҆̀бо помо́стъ и҆ оу҆̀разꙋмѣ́й, чїѧ̑ сꙋ́ть стѡпы̀ сїѧ̑;
19
Даниїл, посміхнувшись, утримав царя, щоб він не входив усередину, і сказав: подивися на підлогу і поміть, чиї це сліди.
20
И҆ речѐ ца́рь: ви́ждꙋ стопы̀ мꙋ́жєски и҆ жє́нски и҆ дѣ̑тски.
20
Цар сказав: бачу сліди чоловіків, жінок і дітей.
21
И҆ разгиѣ́вавсѧ ца́рь, ꙗ҆́тъ тогда̀ жерцы̀ и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ дѣ́ти и҆́хъ, и҆ показа́ша є҆мꙋ̀ сокровє́нныѧ двє́ри и҆́миже вхожда́хꙋ и҆ поѧда́хꙋ ꙗ҆̀же на трапе́зѣ.
21
І, розгнівавшись, цар наказав схопити жерців, дружин їхніх і дітей і вони показали потайні двері, якими вони входили і з’їдали, що було на столі.
22
И҆ и҆збѝ ѧ҆̀ ца́рь и҆ дадѐ ви́ла въ рꙋ́цѣ данїи́лꙋ, и҆ разбѝ є҆го̀ и҆ хра́мъ є҆гѡ̀ разорѝ.
22
Тоді цар повелів умертвити їх і віддав Вила Даниїлові, і він зруйнував його і храм його.
23
И҆ бѧ́ше ѕмі́й вели́кїй на мѣ́стѣ то́мъ, и҆ почита́хꙋ є҆го̀ вавѷлѡ́нѧне.
23
Був на тому місці великий дракон, і вавилоняни шанували його.
24
И҆ речѐ ца́рь данїи́лꙋ: є҆да̀ и҆ семꙋ̀ рече́ши, ꙗ҆́кѡ мѣ́дь є҆́сть; се́й жи́въ є҆́сть, и҆ ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ: не мо́жеши рещѝ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть се́й бо́гъ жи́въ: оу҆̀бо поклони́сѧ є҆мꙋ̀.
24
І сказав цар Даниїлу: чи не скажеш і про цього, що він мідь? ось, він живий, і їсть і п’є; ти не можеш сказати, що цей бог не живий; і отже, поклонися йому.
25
И҆ речѐ данїи́лъ: гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ моемꙋ̀ поклоню́сѧ, ꙗ҆́кѡ то́й є҆́сть бг҃ъ жи́въ:
25
Даниїл сказав: Господу Богу моєму поклоняюся, тому що Він Бог живий.
26
ты́ же, царю̀, да́ждь мѝ вла́сть, и҆ оу҆бїю̀ ѕмі́а без̾ меча̀ и҆ без̾ жезла̀. И҆ речѐ ца́рь: даю́ ти.
26
Але ти, царю, дай мені дозвіл, і я умертвлю дракона без меча і жезла. Цар сказав: даю тобі.
27
И҆ взѧ̀ данїи́лъ смо́лꙋ и҆ тꙋ́къ и҆ во́лнꙋ, и҆ возварѝ вкꙋ́пѣ, и҆ сотворѝ гомо́лꙋ, и҆ вве́же во оу҆ста̀ ѕмі́ю, и҆ и҆з̾ѧ́дъ разсѣ́десѧ ѕмі́й. И҆ речѐ данїи́лъ: зри́те чти̑лища ва̑ша.
27
Тоді Даниїл узяв смоли, жиру і волосся, зварив це разом і, зробивши з цього клубок, кинув його у пащу дракону, і дракон розсівся. І сказав Даниїл: ось ваші святині!
28
И҆ бы́сть, є҆гда̀ оу҆слы́шаша вавѷлѡ́нѧне, возропта́ша ѕѣлѡ̀ и҆ ѡ҆брати́шасѧ на царѧ̀ и҆ рѣ́ша: і҆ꙋде́анинъ бы́сть ца́рь, ви́ла расто́рже, и҆ ѕмі́а оу҆бѝ, и҆ жерцы̀ и҆зсѣчѐ.
28
Коли ж вавилоняни почули про те, сильно обурилися і повстали проти царя, і сказали: цар зробився юдеєм, Вила зруйнував і убив дракона, і віддав на смерть жреців,
29
И҆ рѣ́ша прише́дше ко царю̀: преда́ждь на́мъ данїи́ла: а҆́ще ли нѝ, то̀ оу҆бїе́мъ тѧ̀ и҆ до́мъ тво́й.
29
і, прийшовши до царя, сказали: віддай нам Даниїла, інакше ми умертвимо тебе і дім твій.
30
И҆ ви́дѣ ца́рь, ꙗ҆́кѡ налега́ютъ на него̀ ѕѣлѡ̀, и҆ принꙋжде́нъ предадѐ и҆̀мъ данїи́ла.
30
І коли цар побачив, що вони сильно наполягають, змушений був віддати їм Даниїла,
31
Ті́и же вверго́ша є҆го̀ въ ро́въ ле́вскъ, и҆ бѣ̀ та́мѡ дні́й ше́сть.
31
вони ж кинули його в рів лев’ячий, і він пробув там шість днів.
32
Бѧ́хꙋ же въ ро́вѣ се́дмь львѡ́въ, и҆ даѧ́хꙋ и҆̀мъ на де́нь два̀ тѣ̑ла и҆ двѣ̀ ѻ҆́вцы: тогда́ же не да́ша и҆̀мъ, да снѣдѧ́тъ данїи́ла.
32
У рові було сім левів, і давалося їм щодня по два тіла і по дві вівці; у цей час їм не давали їх, щоб вони з’їли Даниїла.
33
А҆ввакꙋ́мъ же прⷪ҇ро́къ бѧ́ше во і҆ꙋде́и, и҆ то́й сварѝ варе́нїе и҆ вдробѝ хлѣ́бы въ нѡ́щвы, и҆ и҆дѧ́ше на по́ле донестѝ жа́телємъ.
33
Був у Юдеї пророк Аввакум, який, зваривши юшку і накришивши хліба у блюдо, йшов на поле, щоб віднести це женцям.
34
И҆ речѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень а҆ввакꙋ́мꙋ: ѿнесѝ ѡ҆бѣ́дъ, є҆го́же и҆́маши, въ вавѷлѡ́нъ данїи́лꙋ, въ ро́въ ле́вскъ.
34
Але ангел Господній сказав Аввакуму: віднеси цей обід, який у тебе, у Вавилон до Даниїла, у рів лев’ячий.
35
И҆ речѐ а҆ввакꙋ́мъ: гдⷭ҇и, вавѷлѡ́на не ви́дѣхъ, и҆ рва̀ не вѣ́мъ, гдѣ̀ є҆́сть.
35
Аввакум сказав: господарю! Вавилона я ніколи не бачив і рову не знаю.
36
И҆ ꙗ҆́тъ є҆го̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень за ве́рхъ є҆гѡ̀, и҆ держа̀ за власы̀ главы̀ є҆гѡ̀, и҆ поста́ви є҆го̀ въ вавѷлѡ́нѣ верхꙋ̀ рва̀ шꙋ́момъ дꙋ́ха своегѡ̀.
36
Тоді ангел Господній узяв його за тім’я і, піднявши його за волосся голови його, поставив його у Вавилоні над ровом силою духа свого.
37
И҆ возопѝ а҆ввакꙋ́мъ глаго́лѧ: данїи́ле, данїи́ле! возмѝ ѡ҆бѣ́дъ, є҆го́же посла̀ тебѣ̀ бг҃ъ.
37
І воззвав Аввакум і сказав: Даниїле! Даниїле! візьми обід, який Бог послав тобі.
38
И҆ речѐ данїи́лъ: помѧнꙋ́лъ бо мѧ̀ є҆сѝ, бж҃е, и҆ нѣ́си ѡ҆ста́вилъ лю́бѧщихъ тѧ̀.
38
Даниїл сказав: пом’янув Ти про мене, Боже, і не залишив тих, хто любить Тебе.
39
И҆ воста́въ данїи́лъ ꙗ҆́дѐ: а҆́гг҃лъ же бж҃їй па́ки поста́ви а҆ввакꙋ́ма внеза́пꙋ на мѣ́стѣ є҆гѡ̀.
39
І встав Даниїл і їв; ангел же Божий миттєво поставив Аввакума на його місце.
40
Ца́рь же прїи́де въ седмы́й де́нь жалѣ́ти данїи́ла, и҆ прїи́де над̾ ро́въ, и҆ воззрѣ̀ и҆ сѐ, данїи́лъ сѣдѧ̀.
40
У сьомий день прийшов цар, щоб потужити за Даниїлом і, підійшовши до рову, глянув у нього, і ось, Даниїл сидів.
41
И҆ возопѝ ца́рь гла́сомъ вели́кимъ и҆ речѐ: вели́къ є҆сѝ, гдⷭ҇и, бж҃е данїи́ловъ, и҆ нѣ́сть и҆но́гѡ ра́звѣ тебє̀.
41
І викликнув цар гучним голосом, і сказав: великий Ти, Господи Боже Даниїлів, і немає іншого, крім Тебе!
42
И҆ и҆схитѝ є҆го̀, пови̑нныѧ же па́гꙋбѣ є҆гѡ̀ вве́рже въ ро́въ, и҆ и҆з̾ѧде́ни бы́ша а҆́бїе пред̾ ни́мъ.
42
І наказав витягти Даниїла, а винуватців його погублення кинути у рів, — і вони вмить були з’їдені у присутності його.