Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава́ а҃
1
(Заⷱ҇ р҃ч҃и҃.) Па́ѵелъ, а҆пⷭ҇лъ ни ѿ челѡвѣ́къ, ни человѣ́комъ, но і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ и҆ бг҃омъ ѻ҆ц҃е́мъ воскр҃си́вшимъ є҆го̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ,
1
Павло апостол, обраний не людьми і не через людину, але Ісусом Христом і Богом Отцем, Який воскресив Його з мертвих,
2
и҆ и҆̀же со мно́ю всѧ̑ бра́тїѧ, цр҃квамъ галаті̑йскимъ:
2
і вся братія, яка зі мною, — Церквам Галатійським:
3
(Заⷱ҇ р҃ч҃ѳ҃.) блгⷣть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ и҆ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀,
3
благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа,
4
да́вшагѡ себѐ по грѣсѣ́хъ на́шихъ, ꙗ҆́кѡ да и҆зба́витъ на́съ ѿ настоѧ́щагѡ вѣ́ка лꙋка́вагѡ, по во́ли бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ,
4
Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку, з волі Бога і Отця нашого;
5
є҆мꙋ́же сла́ва во вѣ́ки вѣкѡ́въ. А҆ми́нь.
5
Йому і слава на віки віків. Амінь.
6
Чꙋждꙋ́сѧ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ ско́рѡ прелага́етесѧ ѿ зва́вшагѡ вы̀ блгⷣтїю хрⷭ҇то́вою, во и҆́но благовѣствова́нїе:
6
Дивуюся, що від того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до іншого благовістування,
7
є҆́же нѣ́сть и҆́но, то́чїю нѣ́цыи сꙋ́ть смꙋща́ющїи вы̀ и҆ хотѧ́щїи преврати́ти бл҃говѣствова́нїе хрⷭ҇то́во.
7
яке, зрештою, не інше, а тільки є люди, що бентежать вас і хочуть спотворити благовістування Христове.
8
Но и҆ а҆́ще мы̀, и҆лѝ а҆́гг҃лъ съ нб҃сѐ благовѣсти́тъ ва́мъ па́че, є҆́же благовѣсти́хомъ ва́мъ, а҆на́ѳема да бꙋ́детъ.
8
Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема.
9
Ꙗ҆́коже предреко́хомъ, и҆ нн҃ѣ па́ки глаго́лю: а҆́ще кто̀ ва́мъ благовѣсти́тъ па́че, є҆́же прїѧ́сте, а҆на́ѳема да бꙋ́детъ.
9
Як ми раніше казали, так і тепер ще говорю: хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема.
10
Нн҃ѣ бо человѣ́ки препира́ю, и҆лѝ бг҃а, и҆лѝ и҆щꙋ̀ человѣ́кѡмъ оу҆гожда́ти; А҆́ще бо бы́хъ є҆щѐ человѣ́кѡмъ оу҆гожда́лъ, хрⷭ҇то́въ ра́бъ не бы́хъ оу҆́бѡ бы́лъ.
10
Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи у Бога? Чи людям я прагну догоджати? Якби я і тепер догоджав людям, не був би рабом Христовим.
11
(Заⷱ҇ ©.) Сказꙋ́ю же ва́мъ, бра́тїе, бл҃говѣствова́нїе благовѣще́нное ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть по человѣ́кꙋ:
11
Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське;
12
ни бо а҆́зъ ѿ человѣ́ка прїѧ́хъ є҆̀, нижѐ наꙋчи́хсѧ, но ꙗ҆вле́нїемъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́вымъ.
12
бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа.
13
Слы́шасте бо моѐ житїѐ и҆ногда̀ въ жидо́вствѣ, ꙗ҆́кѡ по премно́гꙋ гони́хъ цр҃ковь бж҃їю и҆ разрꙋша́хъ ю҆̀,
13
Ви чули про мій попередній спосіб життя в юдействі, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її
14
и҆ преспѣва́хъ въ жидо́вствѣ па́че мно́гихъ свє́рстникъ мои́хъ въ ро́дѣ мое́мъ, и҆́злиха ревни́тель сы́й ѻ҆те́ческихъ мои́хъ преда́нїй.
14
і перевершував у юдействі багатьох ровесників моїх у роді моєму, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань.
15
Є҆гда́ же бл҃говолѝ бг҃ъ, и҆збра́вый мѧ̀ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ и҆ призва́вый блгⷣтїю свое́ю,
15
Коли ж Бог, Який обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив
16
ꙗ҆ви́ти сн҃а своего̀ во мнѣ̀, да благовѣствꙋ́ю є҆го̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, а҆́бїе не приложи́хсѧ пло́ти и҆ кро́ви,
16
відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його язичникам, — я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю
17
ни взыдо́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ къ пе́рвѣйшымъ менє̀ а҆пⷭ҇лѡмъ, но и҆до́хъ во а҆раві́ю и҆ па́ки возврати́хсѧ въ дама́скъ.
17
і не пішов у Єрусалим до тих, що стали апостолами раніше за мене, а пішов до Аравії і знову повернувся в Дамаск.
18
Пото́мъ же по трїе́хъ лѣ́тѣхъ взыдо́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ соглѧ́дати петра̀, и҆ пребы́хъ оу҆ негѡ̀ дні́й пѧтьна́десѧть.
18
Потім‚ через три роки‚ пішов я до Єрусалима побачити Петра і пробув у нього днів п’ятнадцять.
19
И҆но́гѡ же ѿ а҆пⷭ҇лъ не ви́дѣхъ, то́кмѡ і҆а́кѡва бра́та гдⷭ҇нѧ.
19
Іншого з апостолів не бачив нікого, тільки Якова, брата Господнього.
20
А҆ ꙗ҆̀же пишꙋ̀ ва́мъ, сѐ пред̾ бг҃омъ, ꙗ҆́кѡ не лгꙋ̀.
20
А те, що пишу вам, як перед Богом, не обманюю.
21
Пото́мъ же прїидо́хъ въ страны̑ сѵ̑рскїѧ и҆ кїлїкі̑йскїѧ.
21
Потім я пішов до країн Сирії та Киликії.
22
Бѣ́хъ же не зна́емь лице́мъ цр҃квамъ і҆ꙋдє́йскимъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀,
22
Церквам Христовим в Юдеї я особисто не був відомий,
23
то́чїю же слы́шаще бѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ гонѧ́й на́съ и҆ногда̀, нн҃ѣ благовѣствꙋ́етъ вѣ́рꙋ, ю҆́же и҆ногда̀ разрꙋша́ше:
23
вони лише чули, що той, хто гнав їх колись, тепер благовістить віру, яку раніш знищував, —
24
и҆ сла́влѧхꙋ ѡ҆ мнѣ̀ бг҃а.
24
і славили Бога за мене.
Глава́ в҃
1
Пото́мъ же по четырена́десѧти лѣ́тѣхъ па́ки взыдо́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ варна́вою, пое́мъ съ собо́ю и҆ ті́та.
1
Потім, через чотирнадцять років, я знову пішов до Єрусалима з Варнавою, взявши з собою і Тита.
2
Взыдо́хъ же по ѿкрове́нїю, и҆ предложи́хъ и҆̀мъ бл҃говѣствова́нїе, є҆́же проповѣ́дꙋю во ꙗ҆зы́цѣхъ, на є҆ди́нѣ же мни̑мымъ, да не ка́кѡ вотщѐ текꙋ̀, и҆лѝ теко́хъ.
2
Пішов же за одкровенням і виклав їм, і особливо знатнішим, благовістування, яке я проповідую язичникам, чи, бува, не даремно я труджуся або трудився.
3
Но ни ті́тъ, и҆́же со мно́ю, є҆́ллинъ сы́й, нꙋ́жденъ бы́сть ѡ҆брѣ́затисѧ.
3
Але вони й Тита, який був зі мною, хоч і елліна, не примушували обрізатися,
4
И҆ за прише́дшꙋю лжебра́тїю, и҆̀же привнидо́ша соглѧ́дати свобо́ды на́шеѧ, ю҆́же и҆́мамы ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, да на́съ порабо́тѧтъ:
4
а перед лжебраттями, котрі потай прийшли підглядати нашу свободу, яку ми маємо в Христі Ісусі, щоб підкорити нас,
5
и҆̀мже ни къ часꙋ̀ повинꙋ́хомсѧ въ покоре́нїе, да и҆́стина бл҃говѣ́стїѧ пребꙋ́детъ въ ва́съ.
5
ми ні в чому не поступилися і не скорились, щоб істина благовістування зберігалась у вас.
6
(Заⷱ҇ ©а҃.) Ѿ мнѧ́щихсѧ же бы́ти что̀, ꙗ҆́кови нѣ́когда бѣ́ша, ничто́же мѝ ра́знствꙋетъ: лица̀ бг҃ъ человѣ́ча не прїе́млетъ. Мнѣ́ бо мни́мїи ничто́же привозложи́ша:
6
І у знаменитих будь-чим, якими б вони не були колись, для мене немає нічого особливого. Бог на особу не вважає. І мені знамениті нічого не додали.
7
но сопроти́вное, оу҆разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ оу҆вѣ́рено мѝ бы́сть бл҃говѣ́стїе неѡбрѣ́занїѧ, ꙗ҆́коже петрꙋ̀ ѡ҆брѣ́занїѧ:
7
Hавпаки, побачивши, що мені довірено благовістя серед необрізаних, як Петрові серед обрізаних
8
и҆́бо споспѣ́шествовавый петрꙋ̀ въ посла́нїе ѡ҆брѣ́занїѧ, споспѣ́шествова и҆ мнѣ̀ во ꙗ҆зы́ки:
8
(бо Той, Хто сприяв Петрові в апостольстві у обрізаних, сприяв і мені у язичників),
9
и҆ позна́вше блгⷣть да́ннꙋю мѝ, і҆а́кѡвъ и҆ ки́фа и҆ і҆ѡа́ннъ, мни́мїи столпѝ бы́ти, десни́цы да́ша мнѣ̀ и҆ варна́вѣ ѻ҆бще́нїѧ, да мы̀ во ꙗ҆зы́ки, ѻ҆ни́ же во ѡ҆брѣ́занїе,
9
і довідавшись про благодать, дану мені, Яків, Кифа та Іоан, визнані стовпи, подали мені руку єднання, щоб нам іти до язичників, а їм до обрізаних,
10
то́чїю ни́щихъ да по́мнима: є҆́же и҆ потща́хсѧ сїѐ и҆́стое сотвори́ти.
10
тільки щоб ми пам’ятали про вбогих, що я і намагався виконувати ретельно.
11
(Заⷱ҇ ©в҃.) Є҆гда́ же прїи́де пе́тръ во а҆нтїохі́ю, въ лицѐ є҆мꙋ̀ противꙋста́хъ, ꙗ҆́кѡ зазо́ренъ бѣ̀.
11
Коли ж прийшов Петро до Антиохії, то я особисто протистав йому, бо він заслуговував на нарікання.
12
Пре́жде бо да́же не прїитѝ нѣ̑кимъ ѿ і҆а́кѡва, съ ꙗ҆зы̑ки ꙗ҆дѧ́ше: є҆гда́ же прїидо́ша, ѡ҆прѧ́ташесѧ и҆ ѿлꙋча́шесѧ, боѧ́сѧ сꙋ́щихъ ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ.
12
Бо до прибуття деяких від Якова він їв разом із язичниками; а коли ті прийшли, він почав таїтися та відсторонятися, побоюючись обрізаних.
13
И҆ лицемѣ́ришасѧ съ ни́мъ и҆ про́чїи і҆ꙋдє́и, ꙗ҆́кѡ и҆ варна́вѣ приста́ти лицемѣ́рствꙋ и҆́хъ.
13
Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав до лицемірства їхнього.
14
Но є҆гда̀ ви́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ не пра́вѡ хо́дѧтъ ко и҆́стинѣ бл҃говѣствова́нїѧ, реко́хъ петрꙋ̀ пред̾ всѣ́ми: а҆́ще ты̀, і҆ꙋде́й сы́й, ꙗ҆зы́чески, а҆ не і҆ꙋде́йски живе́ши, почто̀ ꙗ҆зы́ки нꙋ́диши і҆ꙋде́йски жи́телствовати;
14
А коли я побачив, що вони діють неправдиво щодо істини євангельської, я сказав Петрові перед усіма: якщо ти, будучи юдеєм, живеш по-язичеськи, а не по-юдейськи, то навіщо примушуєш язичників жити по-юдейськи?
15
Мы̀ є҆стество́мъ і҆ꙋде́є, а҆ не ѿ ꙗ҆зы̑къ грѣ̑шницы:
15
Ми за природою юдеї, а не грішники з язичників.
16
(Заⷱ҇ ©г҃.) оу҆вѣ́дѣвше же, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆правди́тсѧ человѣ́къ ѿ дѣ́лъ зако́на, но то́кмѡ вѣ́рою і҆и҃съ хрⷭ҇то́вою, и҆ мы̀ во хрⷭ҇та̀ і҆и҃са вѣ́ровахомъ, да ѡ҆правди́мсѧ ѿ вѣ́ры хрⷭ҇то́вы, а҆ не ѿ дѣ́лъ зако́на: занѐ не ѡ҆правди́тсѧ ѿ дѣ́лъ зако́на всѧ́ка пло́ть.
16
Однак, дізнавшись, що людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, і ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть.
17
А҆́ще ли, и҆́щꙋще ѡ҆правди́тисѧ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, ѡ҆брѣто́хомсѧ и҆ са́ми грѣ̑шницы, хрⷭ҇то́съ оу҆́бѡ грѣхꙋ́ ли слꙋжи́тель; Да не бꙋ́детъ.
17
Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христі, самі виявилися грішниками, то невже Христос є служитель гріха? Аж ніяк!
18
А҆́ще бо, ꙗ҆̀же разори́хъ, сїѧ̑ па́ки созида́ю, престꙋ́пника себѐ представлѧ́ю.
18
Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем.
19
А҆́зъ бо зако́номъ зако́нꙋ оу҆мро́хъ, да бг҃ови жи́въ бꙋ́дꙋ. Хрⷭ҇то́ви сраспѧ́хсѧ:
19
Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я співрозп’явся Христові,
20
живꙋ́ же не ктомꙋ̀ а҆́зъ, но живе́тъ во мнѣ̀ хрⷭ҇то́съ. А҆ є҆́же нн҃ѣ живꙋ̀ во пло́ти, вѣ́рою живꙋ̀ сн҃а бж҃їѧ, возлюби́вшагѡ менѐ и҆ преда́вшагѡ себѐ по мнѣ̀.
20
і вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене.
21
(Заⷱ҇ ©д҃.) Не ѿмета́ю блгⷣти бж҃їѧ. А҆́ще бо зако́номъ пра́вда, оу҆̀бо хрⷭ҇то́съ тꙋ́не оу҆́мре.
21
Hе відкидаю благодаті Божої; а якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер.
Глава́ г҃
1
Ѽ, несмы́сленнїи гала́тє, кто̀ вы̀ прельсти́лъ є҆́сть не покори́тисѧ и҆́стинѣ, и҆̀мже пред̾ ѻ҆чи́ма і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ преднапи́санъ бы́сть, въ ва́съ распѧ́тъ;
1
О нерозумні галати! Хто звабив вас не підкорятися істинi; вас, перед очима яких зображений був Христос, ніби у вас розп’ятий?
2
Сїѐ є҆ди́но хощꙋ̀ оу҆вѣ́дѣти ѿ ва́съ: ѿ дѣ́лъ ли зако́на дх҃а прїѧ́сте, и҆лѝ ѿ слꙋ́ха вѣ́ры;
2
Одне тільки хочу знати від вас: чи ділами закону ви прийняли Духа, чи через навчання у вірі?
3
Та́кѡ ли несмы́сленни є҆стѐ; наче́нше дꙋ́хомъ, нн҃ѣ пло́тїю скончава́ете;
3
Hевже ви такі нерозумні, що, почавши духом, закінчуєте тепер плоттю?
4
Толи̑ка пострада́сте тꙋ́не; А҆́ще то́чїю и҆ тꙋ́не.
4
Так багато перетерпіли ви і невже даремно? О, коли б тільки даремно!
5
Подаѧ́й оу҆̀бо ва́мъ дх҃а и҆ дѣ́йствꙋѧй си̑лы въ ва́съ, ѿ дѣ́лъ ли зако́на, и҆лѝ ѿ слꙋ́ха вѣ́ры;
5
Той, Хто подає вам Духа і робить між вами чудеса, творить це ділами закону чи через навчання у вірі?
6
Ꙗ҆́коже а҆враа́мъ вѣ́рова бг҃ꙋ, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.
6
Так Авраам повірив Богові, і це поставилося йому в праведність.
7
Разꙋмѣ́йте оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ сꙋ́щїи ѿ вѣ́ры, сі́и сꙋ́ть сы́нове а҆враа̑мли.
7
Отож знайте, що ті, хто вірує, є сини Авраамові.
8
(Заⷱ҇ ©е҃.) Пред̾ꙋви́дѣвшее же писа́нїе, ꙗ҆́кѡ ѿ вѣ́ры ѡ҆правда́етъ ꙗ҆зы́ки бг҃ъ, пре́жде благовѣствова̀ а҆враа́мꙋ, ꙗ҆́кѡ блгⷭ҇вѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѝ ꙗ҆зы́цы.
8
І Писання, передбачаючи, що через віру Бог виправдає язичників, передвістило Авраамові: «У тобі благословляться всі народи».
9
Тѣ́мже сꙋ́щїи ѿ вѣ́ры, блгⷭ҇вѧ́тсѧ съ вѣ́рнымъ а҆враа́момъ:
9
Отже, ті‚ що від віри‚ благословляться з вірним Авраамом,
10
є҆ли́цы бо ѿ дѣ́лъ зако́на сꙋ́ть, под̾ клѧ́твою сꙋ́ть. Пи́сано бо є҆́сть: про́клѧтъ всѧ́къ, и҆́же не пребꙋ́детъ во всѣ́хъ пи́санныхъ въ кни́зѣ зако́ннѣй, ꙗ҆́кѡ твори́ти ѧ҆̀.
10
а всі ті, що утверджуються на ділах закону, перебувають під прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постійно всього, що написано в книзі закону».
11
А҆ ꙗ҆́кѡ въ зако́нѣ никто́же ѡ҆правда́етсѧ ѿ бг҃а, ꙗ҆́вѣ, ꙗ҆́кѡ пра́ведный ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ.
11
А що законом ніхто не виправдається перед Богом, це зрозуміло, бо праведний вірою живий буде.
12
Зако́нъ же нѣ́сть ѿ вѣ́ры: но сотвори́вый та̑ человѣ́къ жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ.
12
Закон не від віри; але хто виконує його, той живий буде ним.
13
(Заⷱ҇ ©ѕ҃.) Хрⷭ҇то́съ ны̀ и҆скꙋпи́лъ є҆́сть ѿ клѧ́твы зако́нныѧ, бы́въ по на́съ клѧ́тва: пи́сано бо є҆́сть: про́клѧтъ всѧ́къ висѧ́й на дре́вѣ:
13
Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на деревi»)‚
14
да въ ꙗ҆зы́цѣхъ блгⷭ҇ве́нїе а҆враа́мле бꙋ́детъ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, да ѡ҆бѣтова́нїе дх҃а прїи́мемъ вѣ́рою.
14
щоб благословення Авраамове через Христа Ісуса поширилося на язичників, щоб нам вірою прийняти обітницю Духа.
15
(Заⷱ҇ ©з҃.) Бра́тїе, по человѣ́кꙋ глаго́лю: ѻ҆ба́че человѣ́ческагѡ пред̾ꙋтвержде́нна завѣ́та никто́же ѿмета́етъ и҆лѝ приповелѣва́етъ.
15
Браття! Кажу за розсудом людським: навіть затвердженого людиною заповіту ніхто не скасовує і не додає до нього нічого.
16
А҆враа́мꙋ же рече́ни бы́ша ѡ҆бѣ́ты, и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀. Не глаго́летъ (же): и҆ сѣ́менємъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ мно́зѣхъ, но ꙗ҆́кѡ ѡ҆ є҆ди́номъ: и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀, и҆́же є҆́сть хрⷭ҇то́съ.
16
Але Авраамові було дано обітниці і сімені його. Hе казано «і нащадкам», ніби про багатьох, а як про одного: і нащадкові твоєму, Який є Христос.
17
Сїе́ же глаго́лю, завѣ́та пред̾ꙋтвержде́ннагѡ ѿ бг҃а во хрⷭ҇та̀, бы́вый по лѣ́тѣхъ четы́риста и҆ три́десѧтихъ зако́нъ не ѿмета́етъ, во є҆́же разори́ти ѡ҆бѣтова́нїе.
17
Я говорю про те, що заповіту про Христа, раніш утвердженого Богом, закон, даний через чотириста тридцять років, не скасовує так, щоб обітниця втратила силу.
18
А҆́ще бо ѿ зако́на наслѣ́дїе, не ктомꙋ̀ (оу҆жѐ) ѿ ѡ҆бѣтова́нїѧ: а҆враа́мꙋ же ѡ҆бѣтова́нїемъ дарова̀ бг҃ъ.
18
Бо якщо за законом спадщина, то вже не за обітницею; але Авраамові Бог дарував її за обітницею.
19
Что̀ оу҆̀бо зако́нъ; Престꙋпле́нїй ра́ди приложи́сѧ, до́ндеже прїи́детъ сѣ́мѧ, є҆мꙋ́же ѡ҆бѣтова́сѧ, вчине́нъ а҆́гг҃лы, рꙋко́ю хода́таѧ.
19
Для чого ж тоді закон? Він був даний пізніше заради злочинів, аж доки прийде нащадок, якому належить обітниця; і вчинений він був через ангелів, рукою посередника.
20
Хода́тай же є҆ди́нагѡ нѣ́сть, бг҃ъ же є҆ди́нъ є҆́сть.
20
Але посередника при одному не буває, а Бог один.
21
Зако́нъ ли оу҆̀бо проти́вꙋ ѡ҆бѣтова́нїємъ бж҃їимъ; Да не бꙋ́детъ. А҆́ще бо да́нъ бы́сть зако́нъ могі́й ѡ҆живи́ти, вои́стиннꙋ ѿ зако́на бы была̀ пра́вда:
21
Отже, хіба закон заперечує обітниці Божі? Аж ніяк! Бо коли б даний закон міг животворити, тоді воістину праведність була б від закону;
22
но затворѝ писа́нїе всѣ́хъ под̾ грѣхо́мъ, да ѡ҆бѣтова́нїе ѿ вѣ́ры і҆и҃съ хрⷭ҇то́вы да́стсѧ вѣ́рꙋющымъ.
22
але Писання всіх замкнуло під гріхом, щоб обітницю дано було віруючим за їхньою вірою в Ісуса Христа.
23
(Заⷱ҇ ©и҃.) Пре́жде же прише́ствїѧ вѣ́ры, под̾ зако́номъ стрего́ми бѣ́хомъ, затворе́ни въ хотѧ́щꙋю вѣ́рꙋ ѿкры́тисѧ.
23
А до пришестя віри ми були замкнені під охороною закону, до того часу, як належало відкритися вірі.
24
Тѣ́мже зако́нъ пѣ́стꙋнъ на́мъ бы́сть во хрⷭ҇та̀, да ѿ вѣ́ры ѡ҆правди́мсѧ:
24
Тому закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатися вірою;
25
прише́дшей же вѣ́рѣ, оу҆жѐ не под̾ пѣ́стꙋномъ є҆смы̀.
25
коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем.
26
Вси́ бо вы̀ сн҃ове бж҃їи є҆стѐ вѣ́рою ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ:
26
Бо всі ви — сини Божі через віру в Христа Ісуса;
27
є҆ли́цы бо во хрⷭ҇та̀ крести́стесѧ, во хрⷭ҇та̀ ѡ҆блеко́стесѧ.
27
усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися.
28
Нѣ́сть і҆ꙋде́й, ни є҆́ллинъ: нѣ́сть ра́бъ, ни свобо́дь: нѣ́сть мꙋ́жескїй по́лъ, ни же́нскїй: вси́ бо вы̀ є҆ди́но є҆стѐ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ.
28
Hема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви — одно в Христі Ісусі.
29
А҆́ще ли вы̀ хрⷭ҇тѡ́вы, оу҆̀бо а҆враа́мле сѣ́мѧ є҆стѐ, и҆ по ѡ҆бѣтова́нїю наслѣ̑дницы.
29
А коли ви Христові, то ви нащадки Авраамові і за обітницею спадкоємці.
Глава́ д҃
1
Глаго́лю же: въ є҆ли́ко вре́мѧ наслѣ́дникъ мла́дъ є҆́сть, ничи́мже лꙋ́чшїй є҆́сть раба̀, госпо́дь сы́й всѣ́хъ:
1
Ще скажу: доки спадкоємець — дитина, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є господарем усього‚
2
но под̾ повели́тєли и҆ приста̑вники є҆́сть да́же до наро́ка ѻ҆́тча.
2
а перебуває під опікунами і домоправителями до визначеного батьком строку.
3
Та́кожде и҆ мы̀, є҆гда̀ бѣ́хомъ мла́ди, под̾ стїхі́ами бѣ́хомъ мі́ра порабоще́ни:
3
Так і ми, доки були дітьми, поневолені були стихіями світу;
4
(Заⷱ҇ ©ѳ҃.) Є҆гда́ же прїи́де кончи́на лѣ́та, посла̀ бг҃ъ сн҃а своего̀ є҆диноро́днаго, ражда́емаго ѿ жены̀, быва́ема под̾ зако́номъ,
4
коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом,
5
да подзакѡ́нныѧ и҆скꙋ́питъ, да всыновле́нїе воспрїи́мемъ.
5
щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення.
6
И҆ поне́же є҆стѐ сн҃ове, посла̀ бг҃ъ дх҃а сн҃а своегѡ̀ въ сердца̀ ва́ша, вопїю́ща: а҆́вва ѻ҆́ч҃е.
6
А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: «Авва, Отче!»
7
Тѣ́мже оу҆жѐ нѣ́си ра́бъ, но сы́нъ: а҆́ще ли же сы́нъ, и҆ наслѣ́дникъ бж҃їй і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ.
7
Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то і спадкоємець Божий через Ісуса Христа.
8
(Заⷱ҇ ©і҃.) Но тогда̀ оу҆́бѡ не вѣ́дꙋще бг҃а, слꙋжи́сте не по є҆стествꙋ̀ сꙋ́щымъ бо́гѡмъ:
8
Але тоді, не знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги.
9
нн҃ѣ же, позна́вше бг҃а, па́че же позна́ни бы́вше ѿ бг҃а, ка́кѡ возвраща́етесѧ па́ки на немощны̑ѧ и҆ хꙋды́ѧ стїхі́и, и҆̀мже па́ки свы́ше [вспѧ́ть] слꙋжи́ти хо́щете;
9
Тепер же, пізнавши Бога, або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтеся знову до немічних та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм?
10
дни̑ смотрѧ́ете, и҆ мцⷭ҇ы, и҆ времена̀, и҆ лѣ̑та.
10
Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки.
11
Бою́сѧ ѡ҆ ва́съ, є҆да̀ ка́кѡ всꙋ́е трꙋди́хсѧ въ ва́съ.
11
Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас.
12
Бꙋ́дите ꙗ҆́коже а҆́зъ, занѐ и҆ а҆́зъ, ꙗ҆́коже вы̀: бра́тїе, молю̀ вы̀. Ничи́мже менѐ ѡ҆би́дѣсте:
12
Прошу вас, браття, будьте, як я, бо і я, як ви. Ви нічим не образили мене.
13
вѣ́сте же, ꙗ҆́кѡ за не́мощь пло́ти благовѣсти́хъ ва́мъ пе́рвѣе:
13
Знаєте, що хоч я і в немочі плоті благовістив вам у перший раз,
14
и҆ и҆скꙋше́нїѧ моегѡ̀, є҆́же во пло́ти мое́й, не оу҆ничижи́сте, ни ѡ҆плева́сте, но ꙗ҆́коже а҆́гг҃ла бж҃їѧ прїѧ́сте мѧ̀, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇та̀ і҆и҃са.
14
але ви не зневажили і не відцуралися спокуси моєї в плоті моїй, а прийняли мене, як ангела Божого, як Христа Ісуса.
15
Ко́е оу҆̀бо бѧ́ше бл҃же́нство ва́ше; Свидѣ́телствꙋю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще бы бы́ло мо́щно, ѻ҆чеса̀ ва̑ша и҆звертѣ́вше да́ли бы́сте мѝ.
15
Яке ж було блаженство ваше! Свідчу вам, якби це було можливо, ви вирвали б очі свої і віддали мені.
16
Тѣ́мже вра́гъ ва́мъ бы́хъ, и҆́стинꙋ ва́мъ глаго́лѧ;
16
Hевже ж я став ворогом вашим, говорячи істину?
17
Ревнꙋ́ютъ по ва́съ не до́брѣ, но ѿлꙋчи́ти ва́съ хотѧ́тъ, да и҆̀мъ ревнꙋ́ете.
17
Пильнують про вас нещиро, хочуть відлучити вас, щоб ви дбали про них.
18
Добро́ же, є҆́же ревнова́ти всегда̀ въ до́брѣмъ, и҆ не то́чїю внегда̀ приходи́ти мѝ къ ва́мъ.
18
Добре пильнувати в доброму завжди, а не лише в моїй присутності у вас.
19
Ча̑дца моѧ̑, и҆́миже па́ки болѣ́знꙋю, до́ндеже воѡбрази́тсѧ хрⷭ҇то́съ въ ва́съ:
19
Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!
20
хотѣ́лъ же бы́хъ прїитѝ къ ва́мъ нн҃ѣ и҆ и҆змѣни́ти гла́съ мо́й, ꙗ҆́кѡ не домышлѧ́юсѧ ѡ҆ ва́съ.
20
Хотів би тепер бути у вас і змінити голос мій, бо я не розумію вас.
21
Глаго́лите мѝ, и҆̀же под̾ зако́номъ хо́щете бы́ти: зако́на ли не слꙋ́шаете;
21
Скажіть же мені ви, які бажаєте бути під законом: хіба ви не слухаєте закону?
22
(Заⷱ҇.) Пи́сано бо є҆́сть, ꙗ҆́кѡ а҆враа́мъ два̀ сы̑на и҆мѣ̀: є҆ди́наго ѿ рабы̀, а҆ дрꙋга́го ѿ свобо́дныѧ.
22
Бо написано: «Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної».
23
Но и҆́же ѿ рабы̀, по пло́ти роди́сѧ: а҆ и҆́же ѿ свобо́дныѧ, по ѡ҆бѣтова́нїю.
23
Але той, хто від рабині, народився за плоттю, а той, хто від вільної‚ — за обітницею.
24
Ꙗ҆̀же сꙋ́ть и҆носказа́єма: сїѧ̑ бо є҆ста̀ два̀ завѣ̑та: є҆ди́нъ оу҆́бѡ ѿ горы̀ сїна́йскїѧ, въ рабо́тꙋ ражда́ѧй, и҆́же є҆́сть а҆га́рь:
24
У цьому є іносказання. Це два завіти: один від гори Синайської, що народжує в рабство, це є Агар,
25
а҆га́рь бо, сїна̀ гора̀ є҆́сть во а҆раві́и, прилага́етсѧ же нн҃ѣшнемꙋ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, рабо́таетъ же съ ча̑ды свои́ми:
25
бо Агар означає гору Синай в Аравії і відповідає нинішньому Єрусалиму, бо він зі своїми дітьми перебуває в рабствi;
26
а҆ вы́шнїй і҆ерⷭ҇ли́мъ свобо́дь є҆́сть, и҆́же є҆́сть ма́ти всѣ̑мъ на́мъ.
26
а вишній Єрусалим — вільний: він мати всім нам.
27
Пи́сано бо є҆́сть: возвесели́сѧ, непло́ды, не ражда́ющаѧ: расто́ргни и҆ возопѝ, неболѧ́щаѧ: ꙗ҆́кѡ мнѡ́га ча̑да пꙋсты́ѧ па́че, не́жели и҆мꙋ́щїѧ мꙋ́жа.
27
Бо написано: «Звеселися, неплідна, яка не родила; вигукни і виголоси, яка не мучилася родами; бо в одинокої значно більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка».
28
(Заⷱ҇ ©а҃і҃.) Мы́ же, бра́тїе, по і҆саа́кꙋ ѡ҆бѣтова́нїѧ ча̑да є҆смы̀.
28
Ми, браття, діти обітниці за Ісааком.
29
Но ꙗ҆́коже тогда̀ по пло́ти роди́выйсѧ гонѧ́ше дꙋхо́внаго, та́кѡ и҆ нн҃ѣ.
29
Але як тоді той, який народився за плоттю, переслідував народженого за духом, так і нині.
30
Но что̀ глаго́летъ писа́нїе; И҆зженѝ рабꙋ̀ и҆ сы́на є҆ѧ̀, не и҆́мать бо наслѣ́довати сы́нъ рабы́нинъ съ сы́номъ свобо́дныѧ.
30
Що ж говорить Писання? «Вижени рабиню разом із сином її, бо не може син рабині бути спадкоємцем разом із сином вільної».
31
Тѣ́мже, бра́тїе, нѣ́смы рабы̑нина ча̑да, но свобо́дныѧ.
31
Отже, браття, ми діти не рабині, а вільної.
Глава́ є҃
1
Свобо́дою оу҆̀бо, є҆́юже хрⷭ҇то́съ на́съ свободѝ, сто́йте, и҆ не па́ки под̾ и҆́гомъ рабо́ты держи́тесѧ.
1
Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства.
2
Сѐ а҆́зъ па́ѵелъ глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще ѡ҆брѣ́заетесѧ, хрⷭ҇то́съ ва́съ ничто́же по́льзꙋетъ.
2
Ось я, Павло, кажу вам: якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа.
3
Свидѣ́телствꙋю же па́ки всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ ѡ҆брѣ́зающемꙋсѧ, ꙗ҆́кѡ до́лженъ є҆́сть ве́сь зако́нъ твори́ти.
3
Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, що він повинен виконувати весь закон.
4
Оу҆праздни́стесѧ ѿ хрⷭ҇та̀, и҆̀же зако́номъ ѡ҆правда́етесѧ, ѿ блгⷣти ѿпадо́сте:
4
Ви, що виправдовуєтеся законом, залишилися без Христа, відпали від благодаті,
5
мы́ бо дꙋ́хомъ ѿ вѣ́ры оу҆пова́нїѧ пра́вды жде́мъ.
5
а ми духом чекаємо і сподіваємося праведности через віру.
6
Ѡ҆ хрⷭ҇тѣ́ бо і҆и҃сѣ ни ѡ҆брѣ́занїе что̀ мо́жетъ, ни неѡбрѣ́занїе, но вѣ́ра любо́вїю поспѣ́шествꙋема.
6
Бо в Христі Ісусі не має сили ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю.
7
Теча́сте до́брѣ: кто̀ ва́мъ возбранѝ не покарѧ́тисѧ и҆́стинѣ;
7
Ви йшли добре; хто зупинив вас, щоб ви не підкорялись істині?
8
Препрѣ́нїе не ѿ призва́вшагѡ вы̀.
8
Таке переконання не від Того, Хто покликав вас.
9
Ма́лъ ква́съ всѐ смѣше́нїе ква́ситъ.
9
Мала закваска все тісто заквашує.
10
А҆́зъ надѣ́юсѧ ѡ҆ ва́съ въ гдⷭ҇ѣ, ꙗ҆́кѡ ничто́же и҆́но разꙋмѣ́ти бꙋ́дете: смꙋща́ѧй же ва́съ понесе́тъ грѣ́хъ, кто́ бы ни бы́лъ.
10
Я певен за вас у Господі, що ви не будете мислити інакше; а той, хто бентежить вас, хто б він не був, понесе на собі осудження.
11
(Заⷱ҇ ©в҃і҃.) А҆́зъ же, бра́тїе, а҆́ще ѡ҆брѣ́занїе є҆щѐ проповѣ́дꙋю, почто̀ є҆щѐ гони́мь є҆́смь; оу҆̀бо оу҆праздни́сѧ собла́знъ крⷭ҇та̀.
11
Браття! За що ж переслідують мене, якщо я і тепер проповідую обрізання? Тоді припинилася б спокуса хреста.
12
Ѽ, да́бы ѿсѣче́ни бы́ли развраща́ющїи ва́съ.
12
О, якби були видалені ті, що підбурюють вас!
13
Вы́ бо на свобо́дꙋ зва́ни бы́сте, бра́тїе: то́чїю да не свобо́да ва́ша въ винꙋ̀ пло́ти, но любо́вїю рабо́тайте дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ.
13
До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному.
14
И҆́бо ве́съ зако́нъ въ є҆ди́нѣмъ словесѝ и҆сполнѧ́етсѧ, во є҆́же: возлю́биши бли́жнѧго твоего̀ ꙗ҆́коже себѐ.
14
Бо весь закон в одному слові міститься: «Люби ближнього твого, як самого себе».
15
А҆́ще же дрꙋ́гъ дрꙋ́га оу҆грыза́ете и҆ снѣда́ете, блюди́тесѧ, да не дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га и҆стребле́ни бꙋ́дете.
15
Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!
16
Глаго́лю же: дꙋ́хомъ ходи́те, и҆ по́хоти плотскі́ѧ не соверша́йте:
16
Я говорю: духом живіть, і ви не будете чинити похоті плотської,
17
пло́ть бо похотствꙋ́етъ на дꙋ́ха, дꙋ́хъ же на пло́ть: сїѧ̑ же дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ проти́вѧтсѧ, да не ꙗ҆̀же хо́щете, сїѧ̑ творитѐ.
17
бо плоть бажає противного духові, а дух — противного плоті: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотіли б.
18
А҆́ще ли дꙋ́хомъ води́ми є҆стѐ, нѣ́сте под̾ зако́номъ.
18
Якщо ж дух вас провадить, то ви не під законом.
19
Ꙗ҆влє́на же сꙋ́ть дѣла̀ плотска̑ѧ, ꙗ҆̀же сꙋ́ть прелюбодѣѧ́нїе, блꙋ́дъ, нечистота̀, стꙋдодѣѧ́нїе,
19
Діла плотські явні: це — перелюб, блуд, нечистота, безсоромність,
20
і҆дѡлослꙋже́нїе, чародѣѧ̑нїѧ, вражды̑, рвє́нїѧ, зави̑ды, ꙗ҆́рѡсти, разжжє́нїѧ, ра́спри, собла́зны, є҆́рєси,
20
ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, заздрість, гнів, розбрат, незгоди‚ (спокуси), єресі,
21
за̑висти, оу҆бі̑йства, пїѧ̑нства, безчи́нни кли̑чи и҆ подѡ́бнаѧ си̑мъ: ꙗ҆̀же предглаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́коже и҆ предреко́хъ, ꙗ҆́кѡ такова́ѧ творѧ́щїи црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ не наслѣ́дѧтъ.
21
ненависть, убивство, пияцтво, безчинство і таке інше. Попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, хто так роблять, Царства Божого не успадкують.
22
(Заⷱ҇ ©г҃і҃.) Пло́дъ же дꙋхо́вный є҆́сть любы̀, ра́дость, ми́ръ, долготерпѣ́нїе, бла́гость, милосе́рдїе, вѣ́ра,
22
Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра,
23
кро́тость, воздержа́нїе: на таковы́хъ нѣ́сть зако́на.
23
лагідність, стриманість. Hа таких нема закону.
24
А҆ и҆̀же хрⷭ҇тѡ́вы сꙋ́ть, пло́ть распѧ́ша со страстьмѝ и҆ похотьмѝ.
24
Але ті, що Христові є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями.
25
А҆́ще живе́мъ дꙋ́хомъ, дꙋ́хомъ и҆ да хо́димъ.
25
Якщо ми живемо духом, то за духом повинні й діяти.
26
Не быва́имъ тщесла́вни, дрꙋ́гъ дрꙋ́га раздража́юще, дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ зави́дѧще.
26
Hе будьмо марнославні, один одного дратувати, один одному заздрити.
Глава́ ѕ҃
1
Бра́тїе, а҆́ще и҆ впаде́тъ человѣ́къ въ нѣ́кое прегрѣше́нїе, вы̀ дꙋхо́внїи и҆справлѧ́йте такова́го дꙋ́хомъ кро́тости: блюды́й себѐ, да не и҆ ты̀ и҆скꙋше́нъ бꙋ́деши.
1
Браття! Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений.
2
(Заⷱ҇ ©д҃і҃.) Дрꙋ́гъ дрꙋ́га тѧгѡты̀ носи́те, и҆ та́кѡ и҆спо́лните зако́нъ хрⷭ҇то́въ.
2
Hосіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа.
3
А҆́ще бо кто̀ мни́тъ себѐ бы́ти что̀, ничто́же сы́й, оу҆мо́мъ льсти́тъ себѐ.
3
Бо хто вважає себе чимось, коли він є ніщо, той обманює себе.
4
Дѣ́ло же своѐ да и҆скꙋша́етъ кі́йждо, и҆ тогда̀ въ себѣ̀ то́чїю хвале́нїе да и҆́мать, а҆ не во и҆нѣ́мъ:
4
Кожний нехай випробовує своє діло і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не в іншому,
5
кі́йждо бо своѐ бре́мѧ понесе́тъ.
5
бо кожний свій тягар понесе.
6
Да ѡ҆бща́етсѧ же оу҆чѧ́йсѧ словесѝ оу҆ча́щемꙋ во всѣ́хъ благи́хъ.
6
Той, хто навчається слова, нехай ділиться з наставником усяким добром.
7
Не льсти́тесѧ: бг҃ъ порꙋга́емь не быва́етъ. Є҆́же бо а҆́ще сѣ́етъ человѣ́къ, то́жде и҆ по́жнетъ:
7
Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне.
8
ꙗ҆́кѡ сѣ́ѧй въ пло́ть свою̀, ѿ пло́ти по́жнетъ и҆стлѣ́нїе: а҆ сѣ́ѧй въ дꙋ́хъ, ѿ дꙋ́ха по́жнетъ живо́тъ вѣ́чный.
8
Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне.
9
До́брое же творѧ́ще, да не стꙋжа́емъ сѝ: во вре́мѧ бо своѐ по́жнемъ, не ѡ҆слабѣ́юще.
9
Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо.
10
Тѣ́мже оу҆̀бо, до́ндеже вре́мѧ и҆́мамы, да дѣ́лаимъ благо́е ко всѣ̑мъ, па́че же къ прⷭ҇нымъ въ вѣ́рѣ.
10
Отже, доки є час, будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм за вірою.
11
(Заⷱ҇ ©е҃і҃.) Ви́дите, коли́цѣми кни́гами писа́хъ ва́мъ мое́ю рꙋко́ю.
11
Бачите, як багато я написав вам власною рукою.
12
Є҆ли́цы хотѧ́тъ хвали́тисѧ по пло́ти, сі́и нꙋ́дѧтъ вы̀ ѡ҆брѣ́затисѧ, то́чїю да не крⷭ҇та̀ ра́ди хрⷭ҇то́ва гони́ми бꙋ́дꙋтъ:
12
Ті, які бажають хвалитися плоттю, примушують вас обрізуватися тільки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів,
13
ни бо̀ ѡ҆брѣ́зающїисѧ са́ми зако́нъ хранѧ́тъ, но хотѧ́тъ ва́мъ ѡ҆брѣ́зоватисѧ, да въ ва́шей пло́ти похва́лѧтсѧ:
13
бо й самі ті, що обрізуються, не дотримуються закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися вашою плоттю.
14
(Заⷱ҇.) мнѣ́ же да не бꙋ́детъ хвали́тисѧ, то́кмѡ ѡ҆ крⷭ҇тѣ̀ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆́мже мнѣ̀ мі́ръ распѧ́тсѧ, и҆ а҆́зъ мі́рꙋ.
14
А я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу.
15
Ѡ҆ хрⷭ҇тѣ́ бо і҆и҃сѣ ни ѡ҆брѣ́занїе что̀ мо́жетъ, ни неѡбрѣ́занїе, но но́ва тва́рь.
15
Бо у Христі Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння.
16
И҆ є҆ли́цы пра́виломъ си́мъ жи́телствꙋютъ, ми́ръ на ни́хъ и҆ млⷭ҇ть, и҆ на і҆и҃ли бж҃їи.
16
Тим, які живуть за цим правилом, мир їм і милість та Ізраїлеві Божому.
17
Про́чее, трꙋды̀ да никто́же мѝ дае́тъ: а҆́зъ бо ꙗ҆́звы гдⷭ҇а і҆и҃са на тѣ́лѣ мое́мъ ношꙋ̀.
17
А втім, ніхто не обтяжуй мене: бо я ношу рани Господа Ісуса на тілі моїм.
18
Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ со дꙋ́хомъ ва́шимъ, бра́тїе. А҆ми́нь.
18
Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим, браття! Амінь.