Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И҆ і҆а́кѡвъ и҆́де въ пꙋ́ть сво́й. И҆ воззрѣ́въ ви́дѣ по́лкъ бж҃їй воѡполчи́вшїйсѧ: и҆ срѣто́ша є҆го̀ а҆́гг҃ли бж҃їи.
1
А Яків пішов шляхом своїм. [І, глянувши, побачив ополчення Боже, що ополчилося]. І зустріли його ангели Божі.
2
Рече́ же і҆а́кѡвъ, є҆гда̀ ви́дѣ и҆̀хъ: по́лкъ бж҃їй се́й. И҆ прозва̀ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ полкѝ.
2
Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому: Маханаїм.
3
Посла́ же і҆а́кѡвъ послы̀ пред̾ собо́ю ко и҆са́ѵꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀ въ зе́млю сиі́ръ, въ странꙋ̀ є҆дѡ́мъ,
3
І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в область Едом,
4
и҆ заповѣ́да и҆̀мъ глаго́лѧ: та́кѡ рцы́те господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ: та́кѡ глаго́летъ ра́бъ тво́й і҆а́кѡвъ: оу҆ лава́на ѡ҆бита́хъ и҆ оу҆ме́длихъ да́же до нн҃ѣ:
4
і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині;
5
и҆ бы́ша мѝ воло́ве и҆ ѻ҆слы̀ и҆ ѻ҆́вцы, и҆ рабѝ и҆ рабы̑ни: и҆ посла́хъ повѣ́дати господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ, дабы̀ ѡ҆брѣ́лъ ра́бъ тво́й благода́ть пред̾ тобо́ю.
5
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
6
И҆ возврати́шасѧ послы̀ ко і҆а́кѡвꙋ, глаго́люще: ходи́хомъ ко бра́тꙋ твоемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ, и҆ сѐ, са́мъ и҆́детъ во срѣ́тенїе тебѣ̀, и҆ четы́риста мꙋже́й съ ни́мъ.
6
І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік.
7
Оу҆боѧ́сѧ же і҆а́кѡвъ ѕѣлѡ̀ и҆ въ недоꙋмѣ́нїи бѣ̀: и҆ раздѣлѝ лю́ди сꙋ́щыѧ съ собо́ю, и҆ волы̀ и҆ велблю́ды и҆ ѻ҆́вцы на два̀ полка̑,
7
Яків дуже злякався і схвилювався; і розділив людей, що були з ним, і худобу дрібну й велику і верблюдів на два стани.
8
и҆ речѐ і҆а́кѡвъ: а҆́ще прїи́детъ и҆са́ѵъ на є҆ди́нъ по́лкъ и҆ и҆зсѣче́тъ и҆̀, бꙋ́детъ вторы́й по́лкъ во спасе́нїи.
8
І сказав [Яків]: якщо Ісав нападе на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися.
9
Рече́ же і҆а́кѡвъ: бг҃ъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ а҆враа́ма и҆ бг҃ъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ і҆саа́ка, гдⷭ҇и бж҃е, ты̀ рекі́й мѝ: и҆дѝ въ зе́млю рожде́нїѧ твоегѡ̀, и҆ бла́го тебѣ̀ сотворю̀:
9
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
10
довлѣ́етъ мѝ ѿ всеѧ̀ пра́вды и҆ ѿ всеѧ̀ и҆́стины, ю҆́же сотвори́лъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: съ жезло́мъ бо си́мъ преидо́хъ і҆ѻрда́нъ се́й, нн҃ѣ же бѣ́хъ въ два̀ полка̑:
10
Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
11
и҆зми́ мѧ ѿ рꙋкѝ бра́та моегѡ̀, ѿ рꙋкѝ и҆са́ѵа: ꙗ҆́кѡ бою́сѧ а҆́зъ є҆гѡ̀, да не когда̀ прише́дъ оу҆бїе́тъ мѧ̀ и҆ ма́терь съ ча́ды:
11
Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
12
ты́ же ре́клъ є҆сѝ: бла́го тебѣ̀ сотворю̀ и҆ положꙋ̀ сѣ́мѧ твоѐ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й, и҆́же не и҆зочте́тсѧ ѿ мно́жества.
12
Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.
13
И҆ спа̀ та́мѡ но́щи тоѧ̀, и҆ взѧ̀, ꙗ҆̀же и҆мѧ́ше да́ры, и҆ посла̀ и҆са́ѵꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀:
13
І ночував там Яків у ту ніч. І взяв з того, що у нього було, [і послав] у подарунок Ісаву, братові своєму:
14
ко́зъ двѣ́сти, козлѡ́въ два́десѧть, ѻ҆ве́цъ двѣ́сти, ѻ҆внѡ́въ два́десѧть,
14
двісті кіз, двадцять козлів, двісті овець, двадцять баранів,
15
велблю́дѡвъ дойны́хъ, и҆ жребѧ́тъ и҆́хъ три́десѧть, волѡ́въ четы́редесѧть, ю҆нцѡ́въ де́сѧть, ѻ҆слѡ́въ два́десѧть и҆ жребѧ́тъ де́сѧть:
15
тридцять верблюдиць дійних з верблюжатами їх, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, десять ослів.
16
и҆ дадѐ и҆̀хъ рабѡ́мъ свои̑мъ, (ко́еждо) ста́до ѻ҆со́бѡ, и҆ речѐ рабѡ́мъ свои̑мъ: и҆ди́те предо мно́ю, и҆ разстоѧ́нїе твори́те междꙋ̀ ста́домъ и҆ ста́домъ.
16
І дав у руки рабам своїм кожне стадо окремо і сказав рабам своїм: підіть переді мною і залишайте відстань від стада до стада.
17
И҆ заповѣ́да пе́рвомꙋ глаго́лѧ: а҆́ще тѧ̀ срѧ́щетъ и҆са́ѵъ бра́тъ мо́й и҆ вопро́ситъ тѧ̀ глаго́лѧ: чі́й є҆сѝ, и҆ ка́мѡ и҆́деши, и҆ чїѧ̑ сїѧ̑, ꙗ҆̀же пред̾ тобо́ю и҆́дꙋтъ;
17
І наказав першому, сказавши: коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає тебе, говорячи: чий ти? і куди йдеш? і чиє це стадо [йде] перед тобою?
18
рече́ши: раба̀ твоегѡ̀ і҆а́кѡва: да́ры посла̀ господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ: и҆ сѐ, са́мъ за на́ми (и҆́детъ).
18
то скажи: раба твого Якова; це подарунок, посланий господарю моєму Ісаву; ось, і сам він за нами [йде].
19
И҆ заповѣ́да пе́рвомꙋ, и҆ второ́мꙋ, и҆ тре́тїемꙋ, и҆ всѣ̑мъ пред̾идꙋ́щымъ в̾слѣ́дъ ста́дъ си́хъ глаго́лѧ: по словесѝ семꙋ̀ глаго́лите и҆са́ѵꙋ, є҆гда̀ ѡ҆брѧ́щете є҆го̀ вы̀,
19
Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Ісаву, коли зустрінете його;
20
и҆ рцы́те: сѐ, ра́бъ тво́й і҆а́кѡвъ и҆́детъ за на́ми: рече́ бо: оу҆крощꙋ̀ лицѐ є҆гѡ̀ дара́ми пред̾идꙋ́щими є҆го̀, и҆ посе́мъ оу҆зрю̀ лицѐ є҆гѡ̀: не́гли бо прїи́метъ лицѐ моѐ;
20
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
21
И҆ пред̾идѧ́хꙋ да́ры пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀, са́мъ же преспа̀ тоѧ̀ но́щи въ полцѣ̀.
21
І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у стані.
22
Воста́въ же тоѧ̀ но́щи, поѧ̀ ѻ҆́бѣ жєны̀ (своѧ̑) и҆ ѻ҆́бѣ рабы̑ни и҆ є҆динона́десѧть сынѡ́въ свои́хъ, и҆ пре́йде бро́дъ і҆авѡ́къ:
22
І встав у ту ніч, і, взявши двох дружин своїх і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Іавок убрід;
23
и҆ взѧ̀ и҆̀хъ, и҆ пре́йде пото́къ, и҆ преведѐ всѧ̑ своѧ̑.
23
і, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.
24
Ѡ҆ста́сѧ же і҆а́кѡвъ є҆ди́нъ. И҆ борѧ́шесѧ съ ни́мъ чл҃вѣ́къ да́же до оу҆́тра.
24
І залишився Яків один. І боровся Хтось з ним до появи зорі;
25
Ви́дѣ же, ꙗ҆́кѡ не мо́жетъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀: и҆ прикоснꙋ́сѧ широтѣ̀ стегна̀ є҆гѡ̀: и҆ ѡ҆терпѐ широта̀ стегна̀ і҆а́кѡвлѧ, є҆гда̀ борѧ́шесѧ съ ни́мъ.
25
і, побачивши, що не подолає його, торкнувся суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна у Якова, коли він боровся з Ним.
26
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: пꙋсти́ мѧ: взы́де бо зарѧ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: не пꙋщꙋ̀ тебѐ, а҆́ще не блгⷭ҇ви́ши менѐ.
26
І сказав [йому]: відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: не відпущу Тебе, доки не благословиш мене.
27
Рече́ же є҆мꙋ̀: что́ ти и҆́мѧ є҆́сть; Ѻ҆́нъ же речѐ: і҆а́кѡвъ.
27
І сказав: як ім’я твоє? Він сказав: Яків.
28
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: не прозове́тсѧ ктомꙋ̀ и҆́мѧ твоѐ і҆а́кѡвъ, но і҆сра́иль бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ: поне́же оу҆крѣпи́лсѧ є҆сѝ съ бг҃омъ и҆ съ человѣ̑ки си́ленъ бꙋ́деши.
28
І сказав [йому]: відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш.
29
Вопроси́ же і҆а́кѡвъ и҆ речѐ: повѣ́ждь мѝ и҆́мѧ твоѐ. И҆ речѐ: вскꙋ́ю сїѐ вопроша́еши ты̀ и҆́мене моегѡ̀; є҆́же чꙋ́дно є҆́сть. И҆ блгⷭ҇вѝ є҆го̀ та́мѡ.
29
Запитав і Яків, говорячи: скажи [мені] ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо ти запитуєш про ім’я Моє? [воно дивне.] І благословив його там.
30
И҆ прозва̀ і҆а́кѡвъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ ви́дъ бж҃їй: ви́дѣхъ бо бг҃а лице́мъ къ лицꙋ̀, и҆ сп҃се́сѧ дꙋша̀ моѧ̀.
30
І нарік Яків ім’я місцю тому: Пенуел; тому бо, говорив він, я бачив Бога лицем до лиця, і збереглася душа моя.
31
Возсїѧ́ же є҆мꙋ̀ со́лнце, є҆гда̀ пре́йде ви́дъ бж҃їй: ѻ҆́нъ же хрома́ше стегно́мъ свои́мъ.
31
І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел; і кульгав він на стегно своє.
32
Сегѡ̀ ра́ди не ꙗ҆дѧ́тъ сы́нове і҆и҃лєвы жи́лы, ꙗ҆́же ѡ҆терпѐ, ꙗ҆́же є҆́сть въ широтѣ̀ стегна̀, да́же до днѐ сегѡ̀: поне́же прикоснꙋ́сѧ широтѣ̀ стегна̀ і҆а́кѡвли жи́лы, ꙗ҆́же ѡ҆терпѐ.
32
Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова.