Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Гла́дъ же ѡ҆долѣ̀ на землѝ.
1
Голод посилився на землі.
2
Бы́сть же є҆гда̀ сконча́ша пшени́цꙋ ꙗ҆дꙋ́ще, ю҆́же принесо́ша и҆з̾ є҆гѵ́пта: и҆ речѐ и҆̀мъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: па́ки ше́дше кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи.
2
І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
3
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да, глаго́лѧ: клѧ́твою засвидѣ́телствова на́мъ мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (тоѧ̀) глаго́лѧ: не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ съ ва́ми:
3
І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
4
а҆́ще оу҆́бѡ по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, по́йдемъ и҆ кꙋ́пимъ тебѣ̀ пи́щи:
4
Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі,
5
а҆́ще же не по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, не по́йдемъ: мꙋ́жъ бо речѐ на́мъ, глаго́лѧ: не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ съ ва́ми.
5
а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
6
Рече́ же і҆и҃ль: почто̀ ѕло̀ сотвори́сте мѝ, повѣ́давше мꙋ́жꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть ва́мъ бра́тъ;
6
Ізраїль сказав: для чого ви зробили мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
7
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: вопроша́ѧ вопросѝ на́съ мꙋ́жъ и҆ ро́да на́шегѡ, глаго́лѧ: а҆́ще є҆щѐ ѻ҆те́цъ ва́шъ жи́въ є҆́сть, и҆ а҆́ще є҆́сть ва́мъ бра́тъ; и҆ повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀ по вопро́сꙋ семꙋ̀: є҆да̀ вѣ́дѣхомъ, ꙗ҆́кѡ рече́тъ на́мъ: приведи́те бра́та ва́шего;
7
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
8
Рече́ же і҆ꙋ́да ко і҆и҃лю, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: ѿпꙋстѝ ѻ҆́трочища со мно́ю: и҆ воста́вше по́йдемъ, да жи́ви бꙋ́демъ и҆ не оу҆́мремъ, и҆ мы̀ и҆ ты̀ и҆ и҆мѣ́нїе на́ше:
8
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
9
а҆́зъ же возмꙋ̀ є҆го̀: ѿ рꙋкꙋ̀ моє́ю взыщѝ є҆го̀: а҆́ще не приведꙋ̀ є҆гѡ̀ къ тебѣ̀, и҆ поста́влю є҆го̀ пред̾ тобо́ю, грѣ́шенъ бꙋ́дꙋ къ тебѣ̀ всѧ̑ дни̑:
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
10
а҆́ще бо бы́хомъ не оу҆ме́длили, оу҆жѐ возврати́лисѧ бы два́жды.
10
якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
11
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃ль ѻ҆те́цъ и҆́хъ: а҆́ще та́кѡ є҆́сть, сїѐ сотвори́те: возми́те ѿ плодѡ́въ земны́хъ въ сосꙋ́ды своѧ̑ и҆ донеси́те человѣ́кꙋ да́ры, риті́нꙋ [тꙋ́къ масти́тый и҆з̾ дре́ва текꙋ́щїй], ме́дъ, ѳѷмїа́ма же и҆ ста́кти, и҆ тереві́нѳъ и҆ ѻ҆рѣ́хи:
11
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
12
и҆ сребро̀ сꙋгꙋ́бо возми́те въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ сребро̀ ѡ҆брѣ́тенное во вре́тищахъ ва́шихъ возврати́те съ собо́ю, да не ка́кѡ невѣ́дѣнїе є҆́сть:
12
візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд;
13
и҆ бра́та своего̀ поими́те, и҆ воста́вше и҆ди́те къ мꙋ́жꙋ:
13
і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
14
бг҃ъ же мо́й да да́стъ ва́мъ блгⷣть пред̾ мꙋ́жемъ и҆ ѿпꙋ́ститъ бра́та ва́шего є҆ди́наго, и҆ венїамі́на: а҆́зъ бо ꙗ҆́коже ѡ҆безча́дѣхъ, ѡ҆безча́дѣхъ.
14
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
15
Взе́мше же мꙋ́жїе да́ры сїѧ̑, и҆ сребро̀ сꙋгꙋ́бое взѧ́ша въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ венїамі́на: и҆ воста́вше прїидо́ша во є҆гѵ́петъ, и҆ ста́ша пред̾ і҆ѡ́сифомъ.
15
І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
16
Ви́дѣ же и҆̀хъ і҆ѡ́сифъ, и҆ венїамі́на бра́та своего̀ є҆динома́тернѧ, и҆ речѐ строи́телю до́мꙋ своегѡ̀: введѝ мꙋ́жы (сїѧ̑) въ до́мъ, и҆ заколѝ ѿ скота̀, и҆ оу҆гото́вай: со мно́ю бо ꙗ҆́сти и҆́мꙋтъ мꙋ́жїе (сі́и) хлѣ́бъ въ полꙋ́дне.
16
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
17
Сотвори́ же человѣ́къ, ꙗ҆́коже речѐ і҆ѡ́сифъ, и҆ введѐ мꙋ́жы въ до́мъ і҆ѡ́сифовъ.
17
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
18
Ви́дѣвше же мꙋ́жїе, ꙗ҆́кѡ введо́ша и҆̀хъ въ до́мъ і҆ѡ́сифовъ, рѣ́ша: сребра̀ ра́ди возвраще́ннагѡ во вре́тищахъ на́шихъ пе́рвѣе, вво́дѧтъ ны̀, є҆́же бы ѡ҆клевета́ти на́съ и҆ нанестѝ на ны̀, да по́ймꙋтъ на́съ въ рабы̑, и҆ ѻ҆слы̀ на́шѧ.
18
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
19
Пристꙋпи́вше же къ человѣ́кꙋ сꙋ́щемꙋ над̾ до́момъ і҆ѡ́сифовымъ, реко́ша є҆мꙋ̀ при вратѣ́хъ до́мꙋ,
19
І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
20
глаго́люще: мо́лимъ тѧ̀, господи́не: прїидо́хомъ пе́рвѣе кꙋпи́ти пи́щи:
20
і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
21
бы́сть же є҆гда̀ прїидо́хомъ на ста́нъ и҆ ѿрѣши́хомъ врє́тища своѧ̑, и҆ сѐ, сребро̀ коегѡ́ждо во вре́тищи є҆гѡ̀: то́е сребро̀ на́ше вѣ́сомъ возврати́хомъ нн҃ѣ рꙋка́ми на́шими:
21
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
22
и҆ сребро̀ дрꙋго́е принесо́хомъ съ собо́ю кꙋпи́ти пи́щи: не вѣ́мы, кто̀ вложѝ сребро̀ во врє́тища на̑ша.
22
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
23
Рече́ же и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ, не бо́йтесѧ: бг҃ъ ва́шъ и҆ бг҃ъ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ дадѐ ва́мъ сокрѡ́вища во вре́тищахъ ва́шихъ: а҆ сребро̀ ва́ше за прїѧ́тое и҆мѣ́ю. И҆ и҆зведѐ къ ни̑мъ сѷмеѡ́на:
23
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
24
и҆ принесѐ во́дꙋ ѡ҆мы́ти но́зѣ и҆̀мъ, и҆ дадѐ па̑жити ѻ҆слѡ́мъ и҆́хъ.
24
І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
25
Оу҆гото́ваша же да́ры, до́ндеже прїи́детъ і҆ѡ́сифъ въ полꙋ́дне: слы́шаша бо, ꙗ҆́кѡ та́мѡ и҆́мать ѡ҆бѣ́дати.
25
І вони приготували дарунки до приходу Йосифа опівдні, тому що чули, що там будуть їсти хліб.
26
Прїи́де же і҆ѡ́сифъ въ до́мъ: и҆ принесо́ша є҆мꙋ̀ да́ры, ꙗ҆̀же и҆мѧ́хꙋ въ рꙋка́хъ свои́хъ, въ до́мъ: и҆ поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ.
26
І прийшов Йосиф додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і поклонилися йому до землі.
27
И҆ вопросѝ и҆̀хъ: здра́ви ли є҆стѐ; И҆ речѐ и҆̀мъ: здра́въ ли є҆́сть ѻ҆те́цъ ва́шъ, ста́рецъ, є҆го́же реко́сте, є҆ще́ ли жи́въ є҆́сть;
27
Він запитав їх про здоров’я і сказав: чи здоровий батько ваш старий, про якого ви говорили? чи живий ще він?
28
Ѻ҆ни́ же реко́ша: здра́въ є҆́сть ра́бъ тво́й, ѻ҆те́цъ на́шъ, є҆щѐ жи́въ є҆́сть. И҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ человѣ́къ ѻ҆́ный бг҃ꙋ. И҆ прини́кше поклони́шасѧ є҆мꙋ̀.
28
Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благословенна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
29
Воззрѣ́въ же ѻ҆чи́ма свои́ма і҆ѡ́сифъ, ви́дѣ венїамі́на бра́та своего̀ є҆динома́тернѧ и҆ речѐ: се́й ли є҆́сть бра́тъ ва́шъ ю҆нѣ́йшїй, є҆го́же реко́сте ко мнѣ̀ привестѝ; И҆ речѐ: бг҃ъ да поми́лꙋетъ тѧ̀, ча́до.
29
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
30
Возмꙋти́сѧ же і҆ѡ́сифъ: подви́жесѧ бо оу҆тро́ба є҆гѡ̀ ѡ҆ бра́тѣ свое́мъ, и҆ и҆ска́ше пла́кати: вше́дъ же въ ло́жницꙋ, пла́касѧ та́мѡ.
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
31
И҆ оу҆мы́въ лицѐ, и҆зше́дъ оу҆держа́сѧ и҆ речѐ: предложи́те хлѣ́бы.
31
І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
32
И҆ предложи́ша є҆мꙋ̀ є҆ди́номꙋ, и҆ ѡ҆́нымъ ѻ҆со́бнѡ, и҆ є҆гѵ́птѧнѡмъ, и҆̀же съ ни́мъ ꙗ҆дѧ́хꙋ, ѻ҆со́бнѡ: не можа́хꙋ бо є҆гѵ́птѧне ꙗ҆́сти хлѣ́ба со є҆врє́и: ме́рзость бо є҆́сть є҆гѵ́птѧнѡмъ (*всѧ́къ пастꙋ́хъ ѻ҆́вчїй).
32
І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
33
Сѣдо́ша же прѧ́мѡ є҆мꙋ̀ пе́рвенецъ по старѣ́йшинствꙋ своемꙋ̀ и҆ ме́ншїй по ме́ншествꙋ своемꙋ̀, и҆ дивлѧ́хꙋсѧ мꙋ́жїе кі́йждо ко бра́тꙋ своемꙋ̀:
33
І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
34
и҆ взѧ́ша ча̑сти ѿ негѡ̀ къ себѣ̀: вѧ́щшаѧ же бы́сть ча́сть венїамі́нова па́че всѣ́хъ часте́й пѧтери́цею, не́же ѻ҆́ныхъ: пи́ша же и҆ оу҆пи́шасѧ съ ни́мъ.
34
І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.