¹

И҆ не можа́ше і҆ѡ́сифъ оу҆держа́тисѧ всѣ̑мъ предстоѧ́щымъ є҆мꙋ̀, но речѐ: ѡ҆тосли́те всѣ́хъ ѿ менє̀. И҆ не предстоѧ́ше ни є҆ди́нъ і҆ѡ́сифꙋ, є҆гда̀ познава́шесѧ бра́тїи свое́й.

¹

Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.

²

И҆ и҆спꙋстѝ гла́съ съ пла́чемъ: слы́шаша же всѝ є҆гѵ́птѧне, и҆ слы́шано бы́сть въ домꙋ̀ фараѡ́новѣ.

²

І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.

³

Рече́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й: а҆́зъ є҆́смь і҆ѡ́сифъ: є҆ще́ ли ѻ҆те́цъ мо́й жи́въ є҆́сть; И҆ не мого́ша бра́тїѧ ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀: смꙋти́шасѧ бо.

³

І сказав Йосиф братам своїм: я — Йосиф, чи живий ще батько мій? Але брати його не могли відповідати йому, тому що вони зніяковіли перед ним.

⁴

Рече́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й: прибли́житесѧ ко мнѣ̀. И҆ прибли́жишасѧ. И҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆ѡ́сифъ, бра́тъ ва́шъ, є҆го́же прода́сте во є҆гѵ́петъ:

⁴

І сказав Йосиф братам своїм: підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: я — Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет;

⁵

нн҃ѣ оу҆̀бо не скорби́те, нижѐ же́стоко ва́мъ да ꙗ҆ви́тсѧ, ꙗ҆́кѡ прода́сте мѧ̀ сѣ́мѡ: на жи́знь бо посла́ мѧ бг҃ъ пред̾ ва́ми:

⁵

але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя;

⁶

сїе́ бо второ́е лѣ́то гла́дъ на землѝ, и҆ є҆щѐ пѧ́ть лѣ́тъ ѡ҆ста̀, въ ни́хже не бꙋ́детъ ѡ҆ра́нїѧ, ни жа́твы:

⁶

тому що тепер два роки голоду на землі: [залишається] ще п’ять років, в які ні орати, ні жати не будуть;

⁷

посла́ бо мѧ̀ бг҃ъ пред̾ ва́ми ѡ҆ста́вити ва́мъ ѡ҆ста́нокъ на землѝ и҆ препита́ти ва́шъ ѡ҆ста́нокъ ве́лїй:

⁷

Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя великим визволенням.

⁸

нн҃ѣ оу҆̀бо не вы̀ посла́сте мѧ̀ сѣ́мѡ, но бг҃ъ: и҆ сотвори́ мѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆тца̀ фараѡ́нꙋ и҆ господи́на всемꙋ̀ до́мꙋ є҆гѡ̀ и҆ кнѧ́зѧ все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй:

⁸

Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській.

⁹

потща́вшесѧ оу҆̀бо, взы́дите ко ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ и҆ рцы́те є҆мꙋ̀: сїѧ̑ глаго́летъ сы́нъ тво́й і҆ѡ́сифъ: сотвори́ мѧ бг҃ъ господи́на все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй: сни́ди оу҆̀бо ко мнѣ̀ и҆ не оу҆ме́дли:

⁹

Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом; прийди до мене, не барися;

¹⁰

и҆ всели́шисѧ въ землѝ гесе́мли а҆раві́йстѣй, и҆ бꙋ́деши бли́з̾ менє̀ ты̀ и҆ сы́нове твоѝ, и҆ сы́нове сынѡ́въ твои́хъ, ѻ҆́вцы твоѧ̑ и҆ воло́ве твоѝ, и҆ є҆ли̑ка сꙋ́ть твоѧ̑:

¹⁰

ти будеш жити в землі Гесем; і будеш біля мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, й усе твоє;

¹¹

и҆ препита́ю тѧ̀ та́мѡ, є҆ще́ бо пѧ́ть лѣ́тъ бꙋ́детъ гла́дъ на землѝ, да не поги́бнеши ты̀ и҆ сы́нове твоѝ, и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ твоѧ̑.

¹¹

і прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зубожів ти і дім твій і все твоє.

¹²

Сѐ, ѻ҆́чи ва́ши ви́дѧтъ, и҆ ѻ҆́чи венїамі́на бра́та моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ моѧ̑ глагѡ́лющаѧ къ ва́мъ:

¹²

І ось, очі ваші й очі брата мого Веніаміна бачать, що це мої уста говорять з вами;

¹³

возвѣсти́те оу҆̀бо ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ всю̀ сла́вꙋ мою̀ сꙋ́щꙋю во є҆гѵ́птѣ, и҆ є҆ли̑ка ви́дите: и҆ оу҆скори́вше, приведи́те ѻ҆тца̀ моего̀ сѣ́мѡ.

¹³

скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і приведіть швидше батька мого сюди.

¹⁴

И҆ напа́дъ на вы́ю венїамі́на, бра́та своегѡ̀, пла́касѧ над̾ ни́мъ, и҆ венїамі́нъ пла́касѧ на вы́и є҆гѡ̀.

¹⁴

Й упав він на шию Веніаміну, брату своєму, і плакав; і Веніамін плакав на шиї його.

¹⁵

И҆ ѡ҆блобыза́въ всю̀ бра́тїю свою̀, пла́касѧ над̾ ни́ми: и҆ по си́хъ глаго́лаша къ немꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀.

¹⁵

І цілував усіх братів своїх і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним брати його.

¹⁶

И҆ пронесе́сѧ гла́съ въ домꙋ̀ фараѡ́новѣ, глаго́люще: прїидо́ша бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡва. Возра́довасѧ же фараѡ́нъ и҆ рабѝ є҆гѡ̀.

¹⁶

Дійшла до дому фараона чутка, що прийшли брати Йосифа; і приємно було фараонові і рабам його.

¹⁷

Рече́ же фараѡ́нъ ко і҆ѡ́сифꙋ: рцы̀ бра́тїи свое́й: сїѐ сотвори́те: напо́лните сосꙋ́ды ва́шѧ (пшени́цы) и҆ и҆ди́те въ зе́млю ханаа́ню,

¹⁷

І сказав фараон Йосифові: скажи братам твоїм: ось що зробіть: нав’ючте худобу вашу [хлібом] і йдіть у землю Ханаанську;

¹⁸

и҆ взе́мше ѻ҆тца̀ ва́шего и҆ и҆мѣ̑нїѧ ва̑ша, прїиди́те ко мнѣ̀: и҆ да́мъ ва́мъ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ є҆гѵ́петскихъ, и҆ снѣ́сте тꙋ́къ землѝ:

¹⁸

і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єгипетській, і ви будете їсти плоди землі.

¹⁹

ты́ же заповѣ́ждь сїѧ̑: взѧ́ти и҆̀мъ колесни̑цы ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, дѣ́темъ и҆́хъ и҆ жена́мъ и҆́хъ: и҆ пои́мше ѻ҆тца̀ своего̀, прїиди́те:

¹⁹

Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;

²⁰

и҆ не пощади́те ѻ҆чи́ма сосꙋ́дѡвъ ва́шихъ: всѧ̑ бо блага̑ѧ є҆гѵ́пєтскаѧ ва́мъ бꙋ́дꙋтъ.

²⁰

і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.

²¹

Сотвори́ша же та́кѡ сы́нове і҆и҃лєвы: даде́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ колесни̑цы по повелѣ́нїю фараѡ́на царѧ̀ (є҆гѵ́петска), и҆ дадѐ и҆̀мъ бра́шно на пꙋ́ть:

²¹

Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,

²²

и҆ всѣ̑мъ дадѐ сꙋгꙋ̑бы ри̑зы, венїамі́нꙋ же дадѐ три́ста златни́цъ и҆ пѧ́теры ри̑зы премѣ̑нныѧ:

²²

кожному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібників і п’ять перемін одягу;

²³

и҆ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ посла̀ та́кожде, и҆ де́сѧть ѻ҆слѡ́въ везꙋ́щихъ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ є҆гѵ́петскихъ, и҆ де́сѧть мскѡ́въ везꙋ́щихъ хлѣ́бы на пꙋ́ть ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀.

²³

також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.

²⁴

И҆ ѿпꙋстѝ бра́тїю свою̀. И҆ ѿидо́ша. И҆ речѐ и҆̀мъ: не гнѣ́вайтесѧ на пꙋтѝ.

²⁴

І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.

²⁵

И҆зыдо́ша же и҆з̾ є҆гѵ́пта и҆ прїидо́ша въ зе́млю ханаа́ню ко і҆а́кѡвꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀

²⁵

І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,

²⁶

и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ глаго́люще: ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й і҆ѡ́сифъ жи́въ є҆́сть, и҆ ѻ҆́нъ владѣ́етъ над̾ все́ю земле́ю є҆гѵ́петскою. И҆ оу҆жасе́сѧ въ мы́сли і҆а́кѡвъ: не вѣ́роваше бо и҆̀мъ.

²⁶

і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.

²⁷

Глаго́лаша же є҆мꙋ̀ всѧ̑ речє́ннаѧ ѿ і҆ѡ́сифа, є҆ли̑ка речѐ и҆̀мъ. Оу҆зрѣ́въ же колесни̑цы, ꙗ҆̀же посла̀ і҆ѡ́сифъ, є҆́же взѧ́ти є҆го̀, ѡ҆живѐ дх҃ъ і҆а́кѡва, ѻ҆тца̀ и҆́хъ,

²⁷

Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,

²⁸

и҆ речѐ і҆и҃ль: вели́ко мѝ є҆́сть (*сїѐ), а҆́ще є҆щѐ і҆ѡ́сифъ сы́нъ мо́й жи́въ є҆́сть: ше́дъ оу҆зрю̀ є҆го̀, пре́жде не́же оу҆мре́ти мѝ.

²⁸

і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.