¹

(Заⷱ҇ т҃к҃.) И҆мѣ́ѧше оу҆́бѡ пе́рваѧ ски́нїѧ [пе́рвый (завѣ́тъ)] ѡ҆правда̑нїѧ слꙋ́жбы, ст҃о́е же людско́е:

¹

Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне;

²

ски́нїѧ бо соѡрꙋжена̀ бы́сть пе́рваѧ, въ не́йже свѣти́лникъ и҆ трапе́за и҆ предложе́нїе хлѣ́бѡвъ, ꙗ҆́же глаго́летсѧ ст҃а̑ѧ.

²

бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби і яка називається «святе».

³

По вторѣ́й же завѣ́сѣ ски́нїѧ глаго́лемаѧ ст҃а̑ѧ ст҃ы́хъ,

³

За другою ж завісою була скинія, названа «Святе святих»,

⁴

зла́тꙋ и҆мꙋ́щи кади́лницꙋ и҆ ковче́гъ завѣ́та ѡ҆кова́нъ всю́дꙋ зла́томъ, въ не́мже ста́мна злата̀ и҆мꙋ́щаѧ ма́ннꙋ, и҆ же́злъ а҆арѡ́новъ прозѧ́бшїй, и҆ скрижа̑ли завѣ́та:

⁴

яка мала золоту кадильницю і обкутий з усіх боків золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,

⁵

превы́шше же є҆гѡ̀ херꙋві́ми сла́вы, ѡ҆сѣнѧ́ющїи ѻ҆лта́рь [ѡ҆чисти́лище]: ѡ҆ ни́хже не лѣ́ть нн҃ѣ глаго́лати подро́бнꙋ.

⁵

а над ним херувими слави, що осіняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно.

⁶

Си̑мъ же та́кѡ оу҆стро́єнымъ, въ пе́рвꙋю оу҆́бѡ ски́нїю вы́нꙋ вхожда́хꙋ свѧще́нницы, слꙋ̑жбы соверша́юще:

⁶

При такому влаштуванні, до першої скинії завжди входять священики відправляти Богослужіння;

⁷

во вторꙋ́ю же є҆ди́ною въ лѣ́то є҆ди́нъ а҆рхїере́й, не без̾ кро́ве, ю҆́же прино́ситъ за себѐ и҆ ѡ҆ людски́хъ невѣ́жествїихъ.

⁷

а до другої — раз на рік один тільки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе і за гріхи народу.

⁸

(Заⷱ҇ т҃к҃а҃.) Сїѐ ꙗ҆влѧ́ющꙋ дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ ꙗ҆ви́сѧ ст҃ы́хъ пꙋ́ть, є҆щѐ пе́рвѣй ски́нїи и҆мꙋ́щей стоѧ́нїе.

⁸

Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть перша скинія.

⁹

Ꙗ҆́же при́тча во вре́мѧ настоѧ́щее оу҆тверди́сѧ, въ не́же да́рове и҆ жє́ртвы прино́сѧтсѧ, не могꙋ́щыѧ по со́вѣсти соверши́ти слꙋжа́щаго,

⁹

Вона є образ теперішнього часу, за якого приносяться дари і жертви, які не можуть зробити досконалим у совісті того, хто служить.

¹⁰

то́чїю въ бра́шнахъ и҆ питїѧ́хъ, и҆ разли́чныхъ ѡ҆мове́нїихъ, и҆ ѡ҆правда́нїихъ пло́ти, да́же до вре́мене и҆справле́нїѧ належа̑щаѧ.

¹⁰

І вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.

¹¹

(Заⷱ҇.) Хрⷭ҇то́съ же прише́дъ а҆рхїере́й грѧдꙋ́щихъ бла̑гъ, бо́лшею и҆ соверше́ннѣйшею ски́нїею, нерꙋкотворе́нною, си́рѣчь, не сеѧ̀ тва́ри,

¹¹

Але Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,

¹²

ни кро́вїю ко́злею нижѐ те́лчею, но свое́ю кро́вїю, вни́де є҆ди́ною во ст҃а̑ѧ, вѣ́чное и҆скꙋпле́нїе ѡ҆брѣты́й.

¹²

і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення.

¹³

А҆́ще бо кро́вь ко́злѧѧ и҆ те́лчаѧ и҆ пе́пелъ ю҆́нчїй кропѧ́щїй ѡ҆сквернє́ныѧ ѡ҆свѧща́етъ къ пло́тстѣй чистотѣ̀:

¹³

Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,

¹⁴

кольмѝ па́че кро́вь хрⷭ҇то́ва, и҆́же дх҃омъ ст҃ы́мъ себѐ принесѐ непоро́чна бг҃ꙋ, ѡ҆чⷭ҇титъ со́вѣсть на́шꙋ ѿ ме́ртвыхъ дѣ́лъ, во є҆́же слꙋжи́ти на́мъ бг҃ꙋ жи́вꙋ и҆ и҆́стиннꙋ;

¹⁴

то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому і істинному!

¹⁵

И҆ сегѡ̀ ра́ди но́вомꙋ завѣ́тꙋ хода́тай є҆́сть, да сме́рти бы́вшей, во и҆скꙋпле́нїе престꙋпле́нїй бы́вшихъ въ пе́рвѣмъ завѣ́тѣ, ѡ҆бѣтова́нїе вѣ́чнагѡ наслѣ́дїѧ прїи́мꙋтъ зва́ннїи.

¹⁵

І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоб внаслідок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.

¹⁶

И҆дѣ́же бо завѣ́тъ, сме́рти нꙋ́жно є҆́сть вноси́тисѧ завѣща́ющагѡ,

¹⁶

Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника,

¹⁷

завѣ́тъ бо въ ме́ртвыхъ и҆звѣ́стенъ є҆́сть: поне́же ничесѡ́же мо́жетъ, є҆гда̀ жи́въ є҆́сть завѣщава́ѧй.

¹⁷

бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.

¹⁸

Тѣ́мже ни пе́рвый без̾ кро́ве ѡ҆бновле́нъ [оу҆твержде́нъ] бы́сть.

¹⁸

Чому і перший завіт був утверджений не без крови.

¹⁹

Рече́ннѣй бо бы́вшей всѧ́цѣй за́повѣди по зако́нꙋ ѿ мѡѷсе́а всѣ̑мъ лю́демъ, прїе́мь кро́вь ко́злюю и҆ те́лчꙋю, съ водо́ю и҆ во́лною червле́ною и҆ ѵ҆ссѡ́помъ, самы̑ѧ же ты̑ѧ кни̑ги и҆ всѧ̑ лю́ди покропѝ,

¹⁹

Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом і окропив як саму книгу, так і весь народ,

²⁰

глаго́лѧ: сїѧ̀ кро́вь завѣ́та, є҆го́же завѣща̀ къ ва́мъ бг҃ъ.

²⁰

кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог.

²¹

И҆ ски́нїю же и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды слꙋжє́бныѧ кро́вїю та́кожде покропѝ.

²¹

Також окропив кров’ю і скинію та всі богослужбові сосуди.

²²

И҆ ѿню́дъ кро́вїю всѧ̑ [и҆ є҆два̀ не всѧ̑ кро́вїю] ѡ҆чища́ютсѧ по зако́нꙋ, и҆ без̾ кровопроли́тїѧ не быва́етъ ѡ҆ставле́нїе.

²²

Та майже все за законом очищається кров’ю, і без проливання крови не буває прощення.

²³

Нꙋ́жда оу҆̀бо бѧ́ше ѡ҆бразѡ́мъ нбⷭ҇ныхъ си́ми ѡ҆чища́тисѧ: самѣ̑мъ же нбⷭ҇нымъ лꙋ́чшими же́ртвами, па́че си́хъ.

²³

Отже, образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами, кращими від цих.

²⁴

(Заⷱ҇ т҃к҃в҃.) Не въ рꙋкотворє́ннаѧ бо ст҃а̑ѧ вни́де хрⷭ҇то́съ, противоѡбра̑знаѧ и҆́стинныхъ, но въ са́мое нб҃о, нн҃ѣ да ꙗ҆ви́тсѧ лицꙋ̀ бж҃їю ѡ҆ на́съ,

²⁴

Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже,

²⁵

нижѐ да мно́гажды прино́ситъ себѐ, ꙗ҆́коже первосвѧще́нникъ вхо́дитъ во ст҃а̑ѧ (ст҃ы́хъ) по всѧ̑ лѣ̑та съ кро́вїю чꙋжде́ю:

²⁵

і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю;

²⁶

поне́же подоба́ше бы є҆мꙋ̀ мно́жицею страда́ти ѿ сложе́нїѧ мі́ра: нн҃ѣ же є҆ди́ною въ кончи́нꙋ вѣкѡ́въ, во ѿмета́нїе грѣха̀, же́ртвою свое́ю ꙗ҆ви́сѧ.

²⁶

інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.

²⁷

И҆ ꙗ҆́коже лежи́тъ [ѡ҆предѣле́но є҆́сть] человѣ́кѡмъ є҆ди́ною оу҆мре́ти, пото́мъ же сꙋ́дъ,

²⁷

І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,

²⁸

та́кѡ и҆ хрⷭ҇то́съ є҆ди́ною принесе́сѧ, во є҆́же вознестѝ мно́гихъ грѣхѝ, второ́е без̾ грѣха̀ ꙗ҆ви́тсѧ, ждꙋ́щымъ є҆гѡ̀ во спⷭ҇нїе.

²⁸

так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.