Глава́ а҃

¹

Сло́во гдⷭ҇не, є҆́же бы́сть ко ѡ҆сі́и сы́нꙋ веирі́инꙋ, во дне́хъ ѻ҆зі́и и҆ і҆ѡаѳа́ма, и҆ а҆ха́за и҆ і҆езекі́и царе́й і҆ꙋ́диныхъ, и҆ во дни̑ і҆еровоа́ма сы́на і҆ѡа́сова царѧ̀ і҆и҃лева.

¹

Слово Господнє, яке було Осії, сина Беериїного, у дні Озії, Іоафама, Ахаза, Єзекії, царів юдейських, і в дні Ієровоама, сина Іоасового, царя Ізраїльського.

²

Нача́ло словесѐ гдⷭ҇нѧ ко ѡ҆сі́и. И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко ѡ҆сі́и: и҆дѝ, поимѝ себѣ̀ женꙋ̀ блꙋже́нїѧ, (и҆ родѝ) ча̑да блꙋже́нїѧ: поне́же блꙋдѧ́щи соблꙋ́дитъ землѧ̀ ѿ гдⷭ҇а.

²

Початок слова Господнього до Осії. І сказав Господь Осії: йди, візьми собі дружину блудницю і дітей блуду; бо сильно блудодіє земля ця, відступивши від Господа.

³

И҆ и҆́де и҆ поѧ̀ го́мерь дще́рь девилаі́млю: и҆ зача́тъ и҆ родѝ є҆мꙋ̀ сы́на.

³

І пішов він і взяв Гомерь, дочку Дивлаїма; і вона зачала і народила йому сина.

⁴

И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: прозовѝ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆езрае́ль: занѐ є҆щѐ ма́лѡ, и҆ ѿмщꙋ̀ кро́вь і҆езрае́левꙋ на домꙋ̀ і҆ꙋ́довѣ и҆ оу҆поко́ю ца́рство до́мꙋ і҆и҃лева:

⁴

І Господь сказав йому: наречи йому ім’я Ізреель, тому що ще трохи мине, і Я стягну кров Ізрееля з дому Іиуєвого, і покладу кінець царству дому Ізраїлевого,

⁵

и҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, сокрꙋшꙋ̀ лꙋ́къ і҆и҃левъ во оу҆до́лѣ і҆езрае́левѣ.

⁵

і буде у той день, Я знищу лук Ізраїлів у долині Ізреель.

⁶

И҆ зача́тъ є҆щѐ и҆ родѝ дще́рь. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (гдⷭ҇ь): прозовѝ и҆́мѧ є҆́й непоми́лована: занѐ не приложꙋ̀ ксемꙋ̀ поми́ловати до́мꙋ і҆и҃лева, но противлѧ́ѧсѧ возсопроти́влюсѧ и҆̀мъ:

⁶

І зачала ще, і народила дочку, і Він сказав йому: наречи їй ім’я Лорухама^*; бо Я вже не буду більше милувати дім Ізраїлів, щоб прощати їм.

⁷

сы́ны же і҆ꙋ̑дины поми́лꙋю и҆ сп҃сꙋ̀ ѧ҆̀ ѡ҆ гдѣ̀ бз҃ѣ и҆́хъ: и҆ не сп҃сꙋ̀ и҆̀хъ лꙋ́комъ, ни мече́мъ, ни бра́нїю, ни ко́ньми, нижѐ ко́нниками.

⁷

А дім Іудин помилую і спасу їх у Господі Бозі їх, спасу їх не луком, не мечем, не війною, не конями і вершниками.

⁸

И҆ ѿдоѝ непоми́лованнꙋю: и҆ зача́тъ па́ки и҆ родѝ сы́на.

⁸

І, вигодувавши грудьми Непомилувану, вона зачала, і народила сина.

⁹

И҆ речѐ (гдⷭ҇ь): прозовѝ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ не лю́дїе моѝ: занѐ вы̀ не лю́дїе моѝ, и҆ а҆́зъ нѣ́смь бг҃ъ ва́шъ:

⁹

І сказав Він: наречи йому ім’я Лоаммі^*, тому що ви не Мій народ, і Я не буду вашим [Богом].

¹⁰

и҆ бꙋ́детъ число̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ а҆́ки песо́къ морскі́й, и҆́же не и҆змѣ́ритсѧ, ни и҆зочте́тсѧ: и҆ бꙋ́детъ, на мѣ́стѣ, на не́мже рече́сѧ и҆̀мъ: не лю́дїе моѝ вы̀: сі́и та́мѡ прозовꙋ́тсѧ сы́нове бг҃а жива́гѡ.

¹⁰

Але буде число синів Ізраїлевих, як пісок морський, якого не можна ні виміряти, ні обчислити; і там, де говорили їм: «ви не Мій народ», будуть говорити їм: «ви сини Бога живого».

¹¹

И҆ соберꙋ́тсѧ сы́нове і҆ꙋ̑дины и҆ сы́нове і҆и҃лєвы вкꙋ́пѣ, и҆ поста́вѧтъ себѣ̀ вла́сть є҆ди́нꙋ, и҆ и҆зы́дꙋтъ ѿ землѝ, ꙗ҆́кѡ вели́къ де́нь і҆езрае́левъ.

¹¹

І зберуться сини Іудині й сини Ізраїлеві разом, і поставлять собі одну главу, і вийдуть із землі переселення; бо великий день Ізрееля!

Глава́ в҃

¹

Рцы́те бра́тꙋ своемꙋ̀: лю́дїе моѝ: и҆ сестрѣ̀ свое́й: поми́лованнаѧ.

¹

Говоріть братам вашим: «Мій народ», і сестрам вашим: «Помилувана».

²

Сꙋди́тесѧ съ ма́терїю свое́ю, сꙋди́тесѧ, ꙗ҆́кѡ та̀ не жена̀ моѧ̀, и҆ а҆́зъ не мꙋ́жъ є҆ѧ̀: и҆ ѿве́ргꙋ блꙋжє́нїѧ є҆ѧ̀ ѿ лица̀ моегѡ̀ и҆ любодѣ́йство є҆ѧ̀ ѿ среды̀ сосцꙋ̑ є҆ѧ̀:

²

Судіться з вашою матір’ю, судіться; бо вона не дружина Моя, і Я не чоловік її; нехай вона відкине блуд від лиця свого і перелюбство від грудей своїх,

³

ꙗ҆́кѡ да совлекꙋ̀ ю҆̀ на́гꙋ и҆ поста́влю ю҆̀ ꙗ҆́коже въ де́нь рожде́нїѧ є҆ѧ̀, и҆ положꙋ̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ пꙋсты́ню, и҆ оу҆чиню̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ зе́млю безво́днꙋ, и҆ оу҆бїю̀ ѻ҆́нꙋю жа́ждею:

³

щоб Я не роздяг її донага і не виставив її, як у день народження її, не зробив її пустелею, не обернув її на землю суху і не уморив її спрагою.

⁴

и҆ ча̑дъ є҆ѧ̀ не поми́лꙋю, ꙗ҆́кѡ ча̑да блꙋже́нїѧ сꙋ́ть,

⁴

І дітей її не помилую, тому що вони діти блуду.

⁵

ꙗ҆́кѡ соблꙋдѝ ма́ти и҆́хъ, посрами́сѧ роди́вшаѧ и҆̀хъ, рече́ бо: пойдꙋ̀ в̾слѣ́дъ похотникѡ́въ мои́хъ, даю́щихъ мнѣ̀ хлѣ́бы моѧ̑ и҆ во́дꙋ мою̀, и҆ ри̑зы моѧ̑ и҆ плащани̑цы моѧ̑, и҆ ма́сло моѐ и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка мнѣ̀ досто́ѧтъ.

⁵

Бо блудодіяла мати їхня й осоромила себе та, яка зачала їх; бо говорила: «піду за коханцями моїми, які дають мені хліб і воду, вовну і льон, єлей і напої».

⁶

Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ заграждꙋ̀ пꙋ́ть є҆ѧ̀ те́рнїемъ и҆ возграждꙋ̀ распꙋ̑тїѧ є҆ѧ̀, и҆ стезѝ своеѧ̀ не ѡ҆брѧ́щетъ:

⁶

За те ось, Я перегороджу шлях її тернами й обнесу її огорожею, і вона не знайде стежок своїх,

⁷

и҆ пожене́тъ похотникѝ своѧ̑ и҆ не пости́гнетъ и҆́хъ, и҆ взы́щетъ и҆̀хъ и҆ не ѡ҆брѧ́щетъ, и҆ рече́тъ: пойдꙋ̀ и҆ возвращꙋ́сѧ къ мꙋ́жꙋ моемꙋ̀ пе́рвомꙋ, ꙗ҆́кѡ добрѣ́е мѝ бѣ̀ тогда̀, не́жели нн҃ѣ.

⁷

і поженеться за коханцями своїми, але не наздожене їх, і буде шукати їх, але не знайде, і скаже: «піду я, і повернуся до першого чоловіка мого; бо тоді краще було мені, ніж тепер».

⁸

Но та̀ не оу҆разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ да́хъ є҆́й пшени́цꙋ и҆ вїно̀ и҆ ма́сло, и҆ сребро̀ оу҆мно́жихъ є҆́й: сїѧ́ же срє́брѧны и҆ зла̑ты сотворѝ ваа́лꙋ.

⁸

А не знала вона, що Я, Я давав їй хліб і вино та єлей і примножив у неї срібло і золото, із якого зробили ідола Ваала.

⁹

Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ возмꙋ̀ пшени́цꙋ мою̀ во вре́мѧ є҆ѧ̀ и҆ вїно̀ моѐ во вре́мѧ є҆гѡ̀, и҆ ѿимꙋ̀ ри̑зы моѧ̑ и҆ плащани̑цы моѧ̑, да не покрыва́етъ стꙋда̀ своегѡ̀:

⁹

За те Я візьму назад хліб Мій у його час і вино Моє у його пору і відберу вовну і льон Мій, чим покривається нагота її.

¹⁰

и҆ нн҃ѣ ѿкры́ю нечистотꙋ̀ є҆ѧ̀ пред̾ похотника́ми є҆ѧ̀, и҆ никто́же ѿи́метъ є҆ѧ̀ ѿ рꙋкѝ моеѧ̀:

¹⁰

І нині відкрию сором її перед очима коханців її, і ніхто не візьме її з руки Моєї.

¹¹

и҆ ѿвращꙋ̀ всѧ̑ весє́лїѧ є҆ѧ̀ и҆ пра́здники є҆ѧ̀, и҆ новомчⷭ҇їѧ є҆ѧ̀ и҆ сꙋббѡ̑ты є҆ѧ̀ и҆ всѧ̑ пра́зднєства є҆ѧ̀,

¹¹

І припиню у неї всякі веселощі, свята її і новомісяччя її, і суботи її, і всі торжества її.

¹²

и҆ погꙋблю̀ вїногра́дъ є҆ѧ̀ и҆ смѡ́квы є҆ѧ̀, ѡ҆ ни́хже речѐ: мзды̑ мѝ сꙋ́ть сїѧ̑, ꙗ҆̀же да́ша мнѣ̀ похотницы̀ моѝ: и҆ положꙋ̀ ѧ҆̀ въ свидѣ́нїе, и҆ поѧдѧ́тъ ѧ҆̀ ѕвѣ́рїе се́лнїи и҆ пти̑цы небє́сныѧ и҆ га́ди земні́и:

¹²

І спустошу виноградні лози її і смоковниці її, про які вона говорить: «це у мене подарунки, які надарували мені коханці мої»; і Я перетворю їх на ліс, і польові звірі поїдять їх.

¹³

и҆ ѿмщꙋ̀ на не́й дни̑ ваалі́мѡвы, въ нѧ́же трє́бы кладѧ́ше и҆̀мъ, и҆ вдѣва́ше оу҆серѧ̑зи своѧ̑ и҆ мони̑ста своѧ̑, и҆ хожда́ше в̾слѣ́дъ похотникѡ́въ свои́хъ, а҆ менѐ забы̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь.

¹³

І покараю її за дні служіння Ваалам, коли вона кадила їм і, прикрасивши себе сережками і намистами, ходила за коханцями своїми, а Мене забула, — говорить Господь.

¹⁴

Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ соблажню̀ ю҆̀, и҆ оу҆чиню̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ пꙋсты́ню, и҆ возгл҃ю въ се́рдце є҆ѧ̀,

¹⁴

Тому ось, і Я захоплю її, приведу її в пустелю, і буду говорити до серця її.

¹⁵

и҆ да́мъ є҆́й притѧжа́нїе є҆ѧ̀ ѿтꙋ́дꙋ и҆ полѧ́нꙋ а҆хѡ́ровꙋ, ѿве́рсти смы́слъ є҆ѧ̀: и҆ смири́тсѧ та́мѡ по днє́мъ дѣ́тства своегѡ̀ и҆ по днє́мъ и҆зведе́нїѧ своегѡ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петски.

¹⁵

І дам їй звідти виноградники її і долину Ахор, у переддень надії; і вона буде співати там, як у дні юности своєї і як у день виходу свого із землі Єгипетської.

¹⁶

И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, нарече́тъ мѧ̀ мꙋ́жъ мо́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь, а҆ не прозове́тъ менѐ ктомꙋ̀ ваалі́мъ.

¹⁶

І буде у той день, — говорить Господь, — ти будеш кликати Мене: «чоловіче мій», і не будеш більше кликати Мене: «Ваале^*».

¹⁷

И҆ ѿве́ргꙋ и҆мена̀ ваалі̑млѧ ѿ оу҆́стъ є҆ѧ̀, и҆ не воспомѧнꙋ́тсѧ ксемꙋ̀ и҆мена̀ и҆́хъ.

¹⁷

І відкину імена Ваалів від уст її, і не будуть більше згадувані імена їх.

¹⁸

И҆ завѣща́ю и҆̀мъ завѣ́тъ въ то́й де́нь со ѕвѣрьмѝ се́лными и҆ со пти́цами небе́сными и҆ съ га̑ды зємны́ми, и҆ лꙋ́къ и҆ ме́чь и҆ бра́нь сокрꙋшꙋ̀ ѿ землѝ, и҆ вселю̀ ѧ҆̀ со оу҆пова́нїемъ:

¹⁸

І укладу в той час для них союз із польовими звірами і з птахами небесними, і з плазунами на землі; і лук, і меч, і війну знищу від землі тієї, і дам їм жити у безпеці.

¹⁹

и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ во вѣ́къ и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ въ пра́вдѣ и҆ въ сꙋдѣ̀ и҆ въ ми́лости и҆ въ щедро́тахъ:

¹⁹

І заручу тебе Мені повік, і заручу тебе Мені у правді і суді, у благості й милосерді.

²⁰

и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ въ вѣ́рѣ, и҆ оу҆вѣ́си гдⷭ҇а.

²⁰

І заручу тебе Мені у вірності, і ти пізнаєш Господа.

²¹

И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, послꙋ́шаю небесѐ, а҆ ѻ҆́ное послꙋ́шаетъ землѝ,

²¹

І буде у той день, Я почую, — говорить Господь, — почую небо, і воно почує землю,

²²

и҆ землѧ̀ послꙋ́шаетъ пшени́цы и҆ вїна̀ и҆ ма́сла, и҆ сі́и послꙋ́шаютъ і҆езрае́лѧ:

²²

і земля почує хліб і вино і єлей; а ці почують Ізреель.

²³

и҆ всѣ́ю ѻ҆́нꙋю себѣ̀ на землѝ и҆ поми́лꙋю непоми́лованнꙋю: и҆ рекꙋ̀ не лю́демъ мои̑мъ: лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀: и҆ ті́и рекꙋ́тъ: гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ты̀ є҆сѝ.

²³

І посію її для Себе на землі, і помилую Непомилувану, і скажу не Моєму народу: «ти Мій народ», а він скаже: «Ти мій Бог!»

Глава́ г҃

¹

И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: є҆щѐ и҆дѝ и҆ возлюбѝ женꙋ̀ лю́бѧщꙋю ѕло̀ и҆ любодѣ́йцꙋ, ꙗ҆́коже лю́битъ бг҃ъ сы́ны і҆и҃лєвы: сі́и же взира́ютъ къ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ и҆ лю́бѧтъ варє́нїѧ съ корі́нками.

¹

І сказав мені Господь: іди ще, і полюби жінку, яку любить чоловік, але яка перелюбствує, подібно до того, як любить Господь синів Ізраїлевих, а вони звертаються до інших богів і люблять виноградні коржі їх.

²

И҆ наѧ́хъ себѣ̀ ѻ҆́нꙋю пѧтїюна́десѧть сре́брениками и҆ гомо́ромъ ꙗ҆чме́нѧ и҆ не́велемъ вїна̀,

²

І придбав я її собі за п’ятнадцять срібників і за хомер ячменю і півхомера ячменю

³

и҆ реко́хъ є҆́й: дни̑ мнѡ́ги да сѣди́ши оу҆ менє̀ и҆ а҆́зъ оу҆ тебє̀, и҆ не соблꙋ́диши, ни бꙋ́деши мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ:

³

і сказав їй: багато днів залишайся у мене; не блуди, і не будь з іншим; так само і я буду для тебе.

⁴

занѐ дни̑ мнѡ́ги сѧ́дꙋтъ сы́нове і҆и҃лєвы, не сꙋ́щꙋ царю̀, ни сꙋ́щꙋ кнѧ́зю, ни сꙋ́щей же́ртвѣ, ни сꙋ́щꙋ же́ртвенникꙋ, ни жре́чествꙋ, нижѐ ꙗ҆вле́нїємъ:

⁴

Бо довгий час сини Ізраїлеві будуть залишатися без царя і без князя і без жертви, без жертовника, без ефода і терафима.

⁵

и҆ посе́мъ ѡ҆братѧ́тсѧ сы́нове і҆и҃лєвы и҆ взы́щꙋтъ гдⷭ҇а бг҃а своего̀ и҆ даві́да царѧ̀ своего̀, и҆ почꙋдѧ́тсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ и҆ ѡ҆ бла́гостехъ є҆гѡ̀ въ послѣ̑днїѧ дни̑.

⁵

Після того навернуться сини Ізраїлеві і знайдуть Господа Бога свого і Давида, царя свого, і будуть благоговіти перед Господом і благістю Його в останні дні.

Глава́ д҃

¹

Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, сы́нове і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ гдⷭ҇еви къ живꙋ́щымъ на землѝ: занѐ нѣ́сть и҆́стины, ни ми́лости, ни вѣ́дѣнїѧ бж҃їѧ на землѝ:

¹

Слухайте слово Господнє, сини Ізраїлеві; бо суд у Господа з жителями цієї землі, тому що немає ні істини, ні милосердя, ні Богопізнання на землі.

²

клѧ́тва и҆ лжа̀, и҆ оу҆бі́йство и҆ татьба̀ и҆ любодѣѧ́нїе разлїѧ́сѧ по землѝ, и҆ кро́вь съ кровьмѝ мѣша́ютъ.

²

Клятва й обман, убивство і крадійство, і перелюбство вкрай поширилися, і кровопролиття йде за кровопролиттям.

³

Сегѡ̀ ра́ди воспла́четсѧ землѧ̀ и҆ оу҆ма́литсѧ со всѣ́ми всели́вшимисѧ на не́й, со ѕвѣрьмѝ польски́ми и҆ съ га̑ды зємны́ми и҆ со пти́цами небе́сными, и҆ ры̑бы морскі̑ѧ ѡ҆скꙋдѣ́ютъ:

³

За те заплаче земля ця, і знеможуть усі, хто живе на ній, зі звірами польовими і птахами небесними, навіть і риби морські загинуть.

⁴

ꙗ҆́кѡ да никто́же не при́тсѧ, ни ѡ҆блича́етсѧ никто́же: лю́дїе же моѝ а҆́ки прерѣка́емый жре́цъ,

⁴

Але ніхто не сперечайся, ніхто не викривай іншого; і твій народ — як ті, що сперечаються зі священиком.

⁵

и҆ и҆знемо́жетъ во дне́хъ, и҆ и҆знемо́жетъ проро́къ съ тобо́ю: но́щи оу҆подо́бихъ ма́терь твою̀.

⁵

І ти впадеш удень, і пророк упаде з тобою вночі, і знищу матір твою.

⁶

Оу҆подо́бишасѧ лю́дїе моѝ а҆́ки не и҆мꙋ́ще оу҆мѣ́нїѧ: ꙗ҆́кѡ ты̀ оу҆мѣ́нїе ѿве́рглъ є҆сѝ, ѿве́ргꙋ и҆ а҆́зъ тебѐ, є҆́же не жре́чествовати мнѣ̀, и҆ забы́лъ є҆сѝ зако́нъ бг҃а своегѡ̀, забꙋ́дꙋ и҆ а҆́зъ ча̑да твоѧ̑.

⁶

Знищений буде народ Мій за нестачу відання: оскільки ти відкинув відання, то і Я відкину тебе від священнодійства переді Мною; і як ти забув закон Бога твого, так і Я забуду дітей твоїх.

⁷

По мно́жествꙋ и҆́хъ та́кѡ согрѣши́ша мнѣ̀: сла́вꙋ и҆́хъ въ безче́стїе положꙋ̀.

⁷

Чим більше вони примножуються, тим більше грішать проти Мене; славу їхню перетворю на безславність.

⁸

Грѣхѝ люді́й мои́хъ снѣдѧ́тъ и҆ въ непра́вдахъ и҆́хъ во́змꙋтъ дꙋ́шы и҆́хъ.

⁸

Гріхами народу Мого годуються вони, і до беззаконня його прагне душа їх.

⁹

И҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже лю́дїе, та́кѡ и҆ жре́цъ: и҆ ѿмщꙋ̀ на ни́хъ пꙋти̑ и҆́хъ, и҆ оу҆мышлє́нїѧ и҆́хъ возда́мъ и҆̀мъ.

⁹

І що буде з народом, те і зі священиком; і покараю його за шляхами його, і воздам йому за ділами його.

¹⁰

И҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́сти и҆ не насы́тѧтсѧ: соблꙋди́ша и҆ не и҆спра́вѧтсѧ: поне́же гдⷭ҇а ѡ҆ста́виша є҆́же снабдѣ́ти.

¹⁰

Будуть їсти, і не наситяться; будуть блудити, і не розмножаться; бо залишили служіння Господу.

¹¹

Блꙋ́дъ и҆ вїно̀ и҆ пїѧ́нство прїѧ́тъ се́рдце люді́й мои́хъ.

¹¹

Блуд, вино і напої заволоділи серцем їх.

¹²

Въ зна́менїихъ вопроша́хꙋ и҆ въ жезлѣ́хъ свои́хъ повѣ́дахꙋ тѣ́мъ: дꙋ́хомъ блꙋже́нїѧ прельсти́шасѧ и҆ соблꙋди́ша ѿ бг҃а своегѡ̀:

¹²

Народ Мій запитує своє дерево і жезл його дає йому відповідь; бо дух блуду ввів їх в оману, і, блудодіючи, вони відступили від Бога свого.

¹³

на версѣ́хъ го́ръ кадѧ́хꙋ и҆ на холмѣ́хъ жрѧ́хꙋ под̾ дꙋ́бомъ и҆ под̾ є҆́лїю и҆ под̾ дре́вомъ вѣ́твеннымъ, ꙗ҆́кѡ до́бръ кро́въ: сегѡ̀ ра́ди соблꙋ́дѧтъ дщє́ри ва́шѧ, и҆ невѣ̑сты ва́шѧ возлюбодѣ́ютъ.

¹³

На вершинах гір вони приносять жертви і на пагорбах звершують кадіння під дубом і тополею і теревинфом, тому що гарна від них тінь; тому любодіють дочки ваші і перелюбствують невістки ваші.

¹⁴

И҆ не присѣщꙋ̀ на дщє́ри ва́шѧ, є҆гда̀ соблꙋ́дѧтъ, и҆ на невѣ̑сты ва́шѧ, є҆гда̀ возлюбодѣ́ютъ: ꙗ҆́кѡ и҆ ті́и со блꙋдни́цами смѣси́шасѧ и҆ со блꙋдника́ми трє́бы жрѧ́хꙋ, и҆ лю́дїе смы́слѧщїи со блꙋдни́цею сплета́хꙋсѧ.

¹⁴

Я залишу карати дочок ваших, коли вони блудодіють, і невісток ваших, коли вони перелюбствують, тому що ви самі на боці блудниць і з любодійцями приносите жертви, а темний народ гине.

¹⁵

Ты́ же, і҆и҃лю, не не разꙋмѣва́й, и҆ і҆ꙋ́до: не входи́те въ галга́лꙋ и҆ не восходи́те въ до́мъ ѡ҆́новъ, и҆ не клени́тесѧ гдⷭ҇емъ живы̑мъ.

¹⁵

Якщо ти, Ізраїлю, блудодієш, те нехай не грішив би Іуда; і не ходіть у Галгал, і не піднімайтеся в Беф-Авен, і не кляніться: «живий Господь!»

¹⁶

Занѐ ꙗ҆́коже ю҆́ница стрѣка́ломъ стрѣ́чема разсвирѣ́пѣ і҆и҃ль: нн҃ѣ оу҆пасе́тъ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ а҆́гнца на простра́нствѣ.

¹⁶

Бо, як уперта телиця, впертим став Ізраїль; тому чи буде тепер Господь пасти їх, як агнців на великому пасовищі?

¹⁷

Прича́стникъ кꙋмі́рѡмъ є҆фре́мъ положѝ себѣ̀ собла́зны,

¹⁷

Прив’язався до ідолів Єфрем; залиш його!

¹⁸

и҆збра̀ ханане́ѡвъ: блꙋдѧ́ще возблꙋди́ша, возлюби́ша безче́стїе ѿ хрепета́нїѧ своегѡ̀.

¹⁸

Гидке пияцтво їх, цілком віддалися блудодіянню; князі їхні люблять ганебне.

¹⁹

Ви́хръ дꙋ́ха возсви́щетъ въ крилѣ́хъ свои́хъ, и҆ посра́мѧтсѧ ѿ тре́бищъ свои́хъ.

¹⁹

Охопить їх вітер своїми крилами, і посоромляться вони жертв своїх.

Глава́ є҃

¹

Слы́шите сїѧ̑, жерцы̀, и҆ вонми́те, до́ме і҆и҃левъ, и҆ до́ме царе́въ, внꙋши́те, поне́же къ ва́мъ є҆́сть сꙋ́дъ: ꙗ҆́кѡ прꙋгло̀ бы́сте стражбѣ̀, и҆ ꙗ҆́коже мре́жа распросте́рта на і҆тавѷрі́и,

¹

Слухайте це, священики, і дослухайтеся, доме Ізраїлів, і прихиліть вухо, доме царя; бо вам буде суд, тому що ви були пасткою у Массифі і сіттю, раскинутою на Фаворі.

²

ю҆́же ловѧ́щїи ло́въ поткнꙋ́ша, а҆́зъ же наказа́тель ва́мъ:

²

Глибоко загрузли вони у розпусті; але Я покараю всіх їх.

³

а҆́зъ позна́хъ є҆фре́ма, и҆ і҆и҃ль не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, занѐ нн҃ѣ соблꙋдѝ є҆фре́мъ, и҆ ѡ҆скверни́сѧ і҆и҃ль:

³

Єфрема Я знаю, й Ізраїль не утаєний від Мене; бо ти блудодієш, Єфреме, й Ізраїль осквернився.

⁴

не положи́ша помышле́нїй свои́хъ, є҆́же возврати́тисѧ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ блꙋже́нїѧ є҆́сть въ ни́хъ, и҆ гдⷭ҇а не оу҆вѣ́дѣша.

⁴

Діла їх не допускають їх навернутися до Бога свого, бо дух блуду всередині них, і Господа вони не пізнали.

⁵

И҆ смири́тсѧ оу҆кори́зна і҆и҃лева въ лицѐ є҆мꙋ̀, и҆ і҆и҃ль и҆ є҆фре́мъ и҆знемо́гꙋтъ въ непра́вдахъ свои́хъ, и҆знемо́жетъ же и҆ і҆ꙋ́да съ ни́ми.

⁵

І гордість Ізраїля принижена в очах їх; і Ізраїль і Єфрем упадуть від нечестя свого; впаде й Іуда з ними.

⁶

Со ѻ҆вца́ми и҆ телцы̑ по́йдꙋтъ взыска́ти гдⷭ҇а и҆ не ѡ҆брѧ́щꙋтъ є҆гѡ̀, оу҆клони́сѧ бо ѿ ни́хъ.

⁶

З вівцями своїми і волами своїми підуть шукати Господа і не знайдуть Його: Він відійшов від них.

⁷

Ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇а ѡ҆ста́виша, ꙗ҆́кѡ ча̑да чꙋ̑жда породи́ша себѣ̀: нн҃ѣ поѧ́стъ ѧ҆̀ ржа̀, и҆ прича̑стїѧ и҆́хъ.

⁷

Господу вони зрадили, тому що народили чужих дітей; нині новий місяць поїсть їх з їхнім майном.

⁸

Вострꙋби́те трꙋбо́ю на хо́лмѣхъ, возгласи́те на высо́кихъ, проповѣ́дите въ домꙋ̀ ѡ҆́новѣ, оу҆жасе́сѧ венїамі́нъ,

⁸

Засурміть рогом у Гиві, трубою у Рамі; виголошуйте у Беф-Авені: «за тобою, Веніаміне!»

⁹

є҆фре́мъ въ па́гꙋбꙋ бы́сть во дни̑ наказа́нїѧ: въ племенѣ́хъ і҆и҃левыхъ показа́хъ вѣ̑рнаѧ.

⁹

Єфрем зробиться пустелею у день покарання; між колінами Ізраїлевими Я звістив це.

¹⁰

Бы́ша кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины ꙗ҆́кѡ прелага́юще предѣ́лы: на нѧ̀ и҆злїю̀ ꙗ҆́кѡ во́дꙋ гнѣ́въ мо́й.

¹⁰

Вожді Іудині стали подібні до тих, хто пересуває межі: виллю на них гнів Мій, як воду.

¹¹

Соѡдолѣ̀ є҆фре́мъ сопе́рника своего̀, попра̀ сꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ нача̀ ходи́ти в̾слѣ́дъ сꙋ́етныхъ.

¹¹

Пригнічений Єфрем, уражений судом; бо захотів ходити услід за суєтними.

¹²

А҆́зъ же ꙗ҆́кѡ мѧте́жъ є҆фре́мови и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆сте́нъ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ.

¹²

І буду як міль для Єфрема і як черва для дому Іудиного.

¹³

И҆ ви́дѣ є҆фре́мъ не́мощь свою̀ и҆ і҆ꙋ́да болѣ́знь свою̀: и҆ и҆́де є҆фре́мъ ко а҆ссѷрі́ємъ и҆ посла̀ послы̀ ко царю̀ і҆арі́мꙋ: и҆ то́й не возмо́же и҆зцѣли́ти ва́съ, и҆ не преста́нетъ ѿ ва́съ болѣ́знь.

¹³

І побачив Єфрем хворобу свою, й Іуда — свою рану, і пішов Єфрем до Ассура, і послав до царя Іарева; але він не може зцілити вас, і не вилікує вас від рани.

¹⁴

Занѐ а҆́зъ є҆́смь ꙗ҆́кѡ панѳи́рь є҆фре́мови и҆ ꙗ҆́кѡ ле́въ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ: и҆ а҆́зъ восхищꙋ̀, и҆ пойдꙋ̀, и҆ возмꙋ̀, и҆ не бꙋ́детъ и҆з̾има́ѧй:

¹⁴

Бо Я як лев для Єфрема і як скимен для дому Іудиного; Я, Я розтерзаю, і піду; віднесу, і ніхто не спасе.

¹⁵

пойдꙋ̀ и҆ возвращꙋ́сѧ на мѣ́сто своѐ, до́ндеже поги́бнꙋтъ, и҆ взы́щꙋтъ лица̀ моегѡ̀.

¹⁵

Піду, повернуся у Моє місце, доки вони не визнають себе винними і не знайдуть лиця Мого.

Глава́ ѕ҃

¹

Въ ско́рби свое́й оу҆́треневати бꙋ́дꙋтъ ко мнѣ̀, глаго́люще: и҆́демъ и҆ ѡ҆брати́мсѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ,

¹

У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: «ходімо і повернемося до Господа! бо Він уразив — і Він зцілить нас, поразив — і перев’яже наші рани;

²

ꙗ҆́кѡ то́й побѝ ны̀, и҆ и҆зцѣли́тъ ны̀: оу҆ѧзви́тъ, и҆ оу҆врачꙋ́етъ ны̀:

²

оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його.

³

и҆зцѣли́тъ ны̀ по двою̀ дню̑, въ де́нь тре́тїй воскре́снемъ и҆ жи́ви бꙋ́демъ пред̾ ни́мъ, и҆ оу҆вѣ́мы: пожене́мъ, є҆́же оу҆вѣ́дѣти гдⷭ҇а: ꙗ҆́кѡ оу҆́тро гото́во ѡ҆брѧ́щемъ є҆го̀, и҆ прїи́детъ на́мъ ꙗ҆́кѡ до́ждь ра́ннїй и҆ по́здный землѝ.

³

Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа; як ранкова зоря — явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю».

⁴

Что́ ти сотворю̀, є҆фре́ме; что́ ти сотворю̀, і҆ꙋ́до; ми́лость бо ва́ша ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ оу҆́треннїй и҆ ꙗ҆́кѡ роса̀ ра́нѡ па́дающаѧ.

⁴

Що зроблю тобі, Єфреме? що зроблю тобі, Іудо? благочестя ваше, як ранковий туман і як роса, яка швидко зникає.

⁵

Сегѡ̀ ра́ди пожа́хъ проро́ки ва́шѧ, оу҆би́хъ ѧ҆̀ словесе́мъ оу҆́стъ мои́хъ, и҆ сꙋ́дъ мо́й ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ и҆зы́детъ.

⁵

Тому Я уражав через пророків і бив їх словами вуст Моїх, і суд Мій, як світло, що сходить.

⁶

Занѐ ми́лости хощꙋ̀ а҆ не же́ртвы, и҆ оу҆вѣ́дѣнїѧ бж҃їѧ, не́жели всесожже́нїѧ.

⁶

Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення.

⁷

Сі́и же сꙋ́ть ꙗ҆́кѡ человѣ́къ престꙋпа́ѧй завѣ́тъ: та́мѡ презрѣ́ша мѧ̀.

⁷

Вони ж, подібно до Адама, порушили завіт і там зрадили Мене.

⁸

Галаа́дъ гра́дъ дѣ́лаѧй сꙋ́єтнаѧ, мꙋтѧ́й во́дꙋ,

⁸

Галаад — місто нечестивців, заплямоване кров’ю.

⁹

а҆ крѣ́пость твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа морска́гѡ разбо́йника: скры́ша жерцы̀ пꙋ́ть гдⷭ҇ень, оу҆би́ша сїкі́мꙋ, ꙗ҆́кѡ беззако́нїе сотвори́ша.

⁹

Як розбійники підстерігають людину, так збіговисько священиків убиває на шляху в Сихем і робить мерзоти.

¹⁰

Въ домꙋ̀ і҆и҃левѣ ви́дѣхъ грѡ́знаѧ: та́мѡ блꙋже́нїе є҆фре́мово: ѡ҆скверни́сѧ і҆и҃ль и҆ і҆ꙋ́да.

¹⁰

У домі Ізраїля Я бачу жахливе; там блудодіяння в Єфрема, осквернився Ізраїль.

¹¹

Начнѝ ѡ҆б̾има́ти вїногра́дъ себѣ̀, є҆гда̀ возвращꙋ̀ плѣне́нїе люді́й мои́хъ.

¹¹

І тобі, Іудо, призначені жнива, коли Я поверну полон народу Мого.

Глава́ з҃

¹

Є҆гда̀ и҆зцѣлю̀ і҆и҃лѧ, и҆ ѿкры́етсѧ непра́вда є҆фре́мова и҆ ѕло́ба самарі́йска, ꙗ҆́кѡ содѣ́лаша лжꙋ̀: и҆ та́ть къ немꙋ̀ вни́детъ, совлача́ѧй разбо́йникъ на пꙋтѝ є҆гѡ̀:

¹

Коли Я лікував Ізраїля, відкрилася неправда Єфрема і злодійство Самарії: бо вони чинять неправдиво; і входить злодій, і розбійник грабує на вулицях.

²

ꙗ҆́кѡ да воспою́тъ вкꙋ́пѣ, а҆́ки пою́щїи се́рдцемъ свои́мъ. Всѧ̑ ѕлѡ́бы и҆́хъ помѧнꙋ́хъ: нн҃ѣ ѡ҆быдо́ша и҆̀хъ совѣ́ти и҆́хъ, проти́вꙋ лицꙋ̀ мѝ бы́ша.

²

Не помишляють вони у серці своєму, що Я пам’ятаю всі злодіяння їхні; тепер оточують їх діла їхні; вони перед лицем Моїм.

³

Ѕло́бами свои́ми возвесели́ша царѧ̀ и҆ лжа́ми свои́ми кнѧзе́й.

³

Лиходійством своїм вони звеселяють царя й обманами своїми — князів.

⁴

Всѝ любодѣ́ющїи, ꙗ҆́кѡ пе́щь жего́ма на пече́нїе сожже́нїѧ ѿ пла́мене, ѿ примѣше́нїѧ тꙋ́ка, до́ндеже вски́снетъ то̀ всѐ.

⁴

Усі вони палають перелюбством, як піч, розтоплена пекарем, який перестає підпалювати її, коли замісить тісто і воно вкисне.

⁵

Во дни̑ царе́й ва́шихъ нача́ша кнѧ̑зи ꙗ҆ри́тисѧ ѿ вїна̀, простро́ша рꙋ́ки своѧ̑ съ гꙋби́тельми:

⁵

«День нашого царя!» — говорять князі, розпалені до хвороби вином, а він простягає руку свою до кощунників.

⁶

занѐ разгорѣ́шасѧ ꙗ҆́кѡ пе́щь сердца̀ и҆́хъ, внегда̀ оу҆стремлѧ́тисѧ и҆̀мъ: всю̀ но́щь сна̀ є҆фре́мъ насы́тисѧ, заꙋ́тра бы́сть, и҆ разгорѣ́сѧ ꙗ҆́кѡ пла́мень ѻ҆́гненный.

⁶

Бо вони підступництвом своїм роблять серце своє подібним до печі: пекар їхній спить усю ніч, а вранці вона горить, як розпалений вогонь.

⁷

Всѝ согрѣ́ѧшасѧ, ꙗ҆́кѡ пе́щь жего́ма, и҆ ѻ҆́гнь поѧдѐ сꙋді́й и҆́хъ: всѝ ца́рїе и҆́хъ падо́ша, не бѣ̀ въ ни́хъ молѧ́йсѧ ко мнѣ̀.

⁷

Усі вони розпалені, як піч, і пожирають суддів своїх; усі царі їхні падають, і ніхто з них не взиває до Мене.

⁸

Є҆фре́мъ въ лю́дехъ свои́хъ са́мъ смѣсѧ́шесѧ, є҆фре́мъ бы́сть ѡ҆прѣсно́къ неѡбраща́емь.

⁸

Єфрем змішався з народами, Єфрем став, як неперевернутий хліб.

⁹

И҆ снѣдо́ша чꙋжді́и крѣ́пость є҆гѡ̀, се́й же не разꙋмѣ̀: и҆ сѣди̑ны ꙗ҆ви́шасѧ на не́мъ, ѻ҆́нъ же не позна̀.

⁹

Чужі пожирали силу його, і він не помічав; сивина вкрила його, а він не знає.

¹⁰

И҆ смири́тсѧ оу҆кори́зна і҆и҃лева въ лицѐ є҆мꙋ̀: и҆ не возврати́шасѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ своемꙋ̀ и҆ не взыска́ша є҆гѡ̀ во всѣ́хъ си́хъ.

¹⁰

І гордість Ізраїля принижена в очах їхніх, і, попри все те, вони не навернулися до Господа Бога свого і не знайшли Його.

¹¹

И҆ бѧ́ше є҆фре́мъ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь безꙋ́мный, не и҆мы́й се́рдца: є҆гѵ́пта молѧ́ше, и҆ во а҆ссѷрі́аны ѿидо́ша.

¹¹

І став Єфрем, як нерозумний голуб, без серця: кличуть єгиптян, ідуть в Ассирію.

¹²

Ꙗ҆́коже и҆́дꙋтъ, возложꙋ̀ на нѧ̀ мре́жꙋ мою̀, ꙗ҆́коже пти̑цы небє́сныѧ све́ргꙋ ѧ҆̀, накажꙋ̀ ѧ҆̀ въ слꙋ́хъ скорбѣ́нїѧ и҆́хъ.

¹²

Коли вони підуть, Я закину на них сіть Мою; як птахів небесних скину їх; покараю їх, як чуло зібрання їхнє.

¹³

Го́ре и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ѿскочи́ша ѿ менє̀: боѧзли́ви сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ нече́ствоваша ко мнѣ̀: а҆́зъ же и҆зба́вихъ ѧ҆̀, сі́и же возглаго́лаша на мѧ̀ лжꙋ̀.

¹³

Горе їм, що вони віддалилися від Мене; загибель їм, що вони відпали від Мене! Я спасав їх, а вони неправду говорили на Мене.

¹⁴

И҆ не возопи́ша ко мнѣ̀ сердца̀ и҆́хъ, но пла́кахꙋсѧ на ло́жахъ свои́хъ: ѡ҆ пшени́цѣ и҆ вїнѣ̀ сѣча́хꙋсѧ.

¹⁴

І не взивали до Мене серцем своїм, коли волали на ложах своїх; збираються через хліб і вино, а від Мене віддаляються.

¹⁵

Нака́жꙋтсѧ мно́ю, а҆́зъ же оу҆крѣпи́хъ мы́шцꙋ и҆́хъ, и҆ на мѧ̀ помы́слиша ѕла̑ѧ.

¹⁵

Я напоумляв їх і зміцнював м’язи їхні, а вони замишляли лихе проти Мене.

¹⁶

Соврати́шасѧ ни во что́же, бы́ша ꙗ҆́кѡ лꙋ́къ напрѧже́нъ: падꙋ́тсѧ кнѧ̑зи и҆́хъ мече́мъ ра́ди ненаказа́нїѧ ꙗ҆зы́ка своегѡ̀. Сїѐ рꙋга́нїе и҆́хъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй.

¹⁶

Вони наверталися, але не до Всевишнього, стали — як невірний лук; упадуть від меча князі їхні за зухвалість язика свого; це буде посміянням над ними у землі Єгипетській.

Глава́ и҃

¹

Въ нѣ́дрѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ землѧ̀ непроходи́ма, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ре́лъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни: поне́же престꙋпи́ша завѣ́тъ мо́й и҆ на зако́нъ мо́й нече́ствоваша.

¹

Трубу до вуст твоїх! Як орел налетить на дім Господній за те, що вони порушили завіт Мій і переступили закон Мій!

²

Ко мнѣ̀ воззовꙋ́тъ: бж҃е, позна́хомъ тѧ̀,

²

До Мене будуть волати: «Боже мій! ми пізнали Тебе, ми — Ізраїль».

³

ꙗ҆́кѡ і҆и҃ль ѿврати́сѧ благи́хъ, врага̀ прогна́ша.

³

Відкинув Ізраїль добре; ворог буде переслідувати його.

⁴

Са́ми себѣ̀ царѧ̀ поста́виша, а҆ не мно́ю, нача́лствоваша, и҆ не ꙗ҆ви́ша мѝ: ѿ сребра̀ своегѡ̀ и҆ ѿ зла́та своегѡ̀ сотвори́ша себѣ̀ кꙋмі́ры, ꙗ҆́кѡ да потребѧ́тсѧ.

⁴

Поставляли царів самі, без Мене; ставили князів, але без Мого відома; зі срібла свого і золота свого зробили для себе ідолів: звідти загибель.

⁵

Сокрꙋшѝ телца̀ твоего̀, самарі́е, разгнѣ́васѧ ꙗ҆́рость моѧ̀ на нѧ̀: доко́лѣ не мо́гꙋтъ ѡ҆чи́ститисѧ, и҆̀же во і҆и҃ли;

⁵

Залишив тебе телець твій, Самаріє! запалав гнів Мій на них; доки не можуть вони очиститися?

⁶

И҆ то̀ древодѣ́ль сотворѝ, и҆ нѣ́сть бг҃ъ: занѐ льстѧ́й бѧ́ше теле́цъ тво́й, самарі́е.

⁶

Бо і він — діло Ізраїля: художник зробив його, і тому він не бог; на шматки перетвориться телець самарійський!

⁷

Ꙗ҆́кѡ вѣ́тромъ и҆стлѣ́но всѣ́ѧша, и҆ разрꙋше́нїе и҆́хъ прїи́метъ ѧ҆̀: рꙋкоѧ́ть не и҆мꙋ́щаѧ си́лы є҆́же сотвори́ти мꙋкꙋ̀, а҆́ще же и҆ сотвори́тъ, то̀ чꙋжді́и поѧдѧ́тъ ю҆̀.

⁷

Оскільки вони сіяли вітер, то і пожнуть бурю: хліба на корені не буде у нього; зерно не дасть борошна; а якщо і дасть, то чужі проковтнуть його.

⁸

Поглоще́нъ бы́сть і҆и҃ль, нн҃ѣ бы́сть во ꙗ҆зы́цѣхъ ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ непотре́бенъ,

⁸

Поглинений Ізраїль; тепер вони будуть серед народів, як негідний сосуд.

⁹

поне́же ті́и взыдо́ша ко а҆ссѷрі́анѡмъ: процвѣтѐ ѡ҆ себѣ̀ є҆фре́мъ, да́ры возлюбѝ.

⁹

Вони пішли до Ассура, як дикий осел, який самотньо блукає; Єфрем купував подарунками прихильність до себе.

¹⁰

Сегѡ̀ ра́ди предадꙋ́тсѧ во ꙗ҆зы́ки: нн҃ѣ воспрїимꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ почі́ютъ ма́лѡ є҆́же пома́зати царѧ̀ и҆ кнѧ̑зи.

¹⁰

Хоч вони і посилали дари до народів, але скоро Я зберу їх, і вони почнуть страждати від тягаря царя князів;

¹¹

Ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жи є҆фре́мъ трє́бища, во грѣхѝ бы́ша є҆мꙋ̀ трє́бища возлю́блєннаѧ.

¹¹

бо багато жертовників набудував Єфрем для гріха, — на гріх послужили йому ці жертовники!

¹²

Впишꙋ̀ є҆мꙋ̀ мно́жество, и҆ закѡ́ннаѧ є҆гѡ̀ въ чꙋжда̑ѧ вмѣни́шасѧ трє́бища возлю́блєннаѧ.

¹²

Написав Я йому важливі закони Мої, але вони вважаються ним ніби за чужі.

¹³

Тѣ́мже а҆́ще и҆ пожрꙋ́тъ же́ртвꙋ и҆ снѣдѧ́тъ мѧса̀, гдⷭ҇ь не прїи́метъ и҆́хъ: нн҃ѣ помѧне́тъ непра̑вды и҆́хъ и҆ ѿмсти́тъ грѣхѝ и҆́хъ: ті́и во є҆гѵ́петъ возврати́шасѧ и҆ во а҆ссѷрі́и нечи̑стаѧ снѣдѧ́тъ.

¹³

У жертвоприношеннях Мені вони приносять м’ясо і їдять його; Господу неугодні вони; нині Він згадає нечестя їх і покарає їх за гріхи їхні: вони повернуться в Єгипет.

¹⁴

И҆ забы̀ і҆и҃ль сотво́ршаго и҆̀ и҆ возградѝ трє́бища, и҆ і҆ꙋ́да оу҆мно́жи гра́ды оу҆тверждє́ны: но послю̀ ѻ҆́гнь на гра́ды є҆гѡ̀, и҆ потреби́тъ ѡ҆снова̑нїѧ є҆гѡ̀.

¹⁴

Забув Ізраїль Творця свого й улаштував капища, й Іуда набудував багато укріплених міст; але Я пошлю вогонь на міста його, і пожере палаци його.

Глава́ ѳ҃

¹

Не ра́дꙋйсѧ, і҆и҃лю, ни весели́сѧ ꙗ҆́коже лю́дїе, поне́же соблꙋди́лъ є҆сѝ ѿ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀: возлюби́лъ є҆сѝ даѧ̑нїѧ на всѧ́цѣмъ гꙋмнѣ̀ пшени́цы.

¹

Не радій, Ізраїлю, до захоплення, як інші народи, бо ти блудодієш, віддалившись від Бога твого: любиш блудодійні дари на всіх токах.

²

Гꙋмно̀ и҆ точи́ло не позна̀ и҆́хъ, и҆ вїно̀ солга̀ и҆̀мъ.

²

Тік і точило не будуть годувати їх, і надія на виноградний сік обмане їх.

³

Не всели́шасѧ на землѝ гдⷭ҇ни: всели́сѧ є҆фре́мъ во є҆гѵ́птѣ, и҆ во а҆ссѷрі́ахъ снѣдѧ́тъ нечи̑стаѧ.

³

Не будуть вони жити на землі Господній: Єфрем повернеться в Єгипет, і в Ассирії будуть їсти нечисте.

⁴

Не возлїѧ́ша гдⷭ҇еви вїна̀, и҆ не оу҆слади́шасѧ є҆мꙋ̀ трє́бы и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ жа́лости и҆̀мъ: всѝ ꙗ҆дꙋ́щїи ты̑ѧ ѡ҆сквернѧ́тсѧ: поне́же хлѣ́бы и҆́хъ дꙋ́шъ и҆́хъ, не вни́дꙋтъ въ до́мъ гдⷭ҇ень.

⁴

Не будуть узливати Господу вина, і неугодні Йому будуть жертви їхні; вони будуть для них, як хліб похоронний: усі, хто буде їсти його, оскверняться, бо хліб їх — для душі їх, а у дім Господній він не увійде.

⁵

Что̀ сотворитѐ во дне́хъ торжества̀ и҆ въ де́нь пра́здника гдⷭ҇нѧ;

⁵

Що будете робити у день торжества й у день свята Господнього?

⁶

Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, по́йдꙋтъ ѿ трꙋда̀ є҆гѵ́петска, и҆ прїи́метъ и҆̀хъ ме́мфїсъ, и҆ погребе́тъ ѧ҆̀ махма́съ: сребро̀ и҆́хъ па́гꙋба наслѣ́дитъ, те́рнїе во дворѣ́хъ и҆́хъ.

⁶

Бо ось, вони підуть з причини спустошення; Єгипет збере їх, Мемфис поховає їх; дорогоцінностями їх зі срібла заволодіє кропива, колюче терня буде у наметах їхніх.

⁷

Приспѣ́ша дні́е ѿмще́нїѧ твоегѡ̀, прїидо́ша дні́е воздаѧ́нїѧ твоегѡ̀, и҆ ѡ҆ѕло́битсѧ і҆и҃ль, ꙗ҆́коже проро́къ и҆зꙋмле́нный, человѣ́къ дꙋ́хомъ носи́мый: ѿ мно́жества непра́вдъ твои́хъ оу҆мно́жисѧ и҆зꙋмле́нїе твоѐ.

⁷

Прийшли дні відвідин, прийшли дні воздаяння; нехай дізнається Ізраїль, що нерозумний віщун, безумний той, хто видає себе за натхненного, з причини безлічі беззаконь твоїх і великої ворожости.

⁸

Стра́жъ є҆фре́мъ съ бг҃омъ, проро́къ прꙋгло̀ стропти́во на всѣ́хъ пꙋте́хъ є҆гѡ̀: и҆зꙋмле́нїе въ домꙋ̀ бж҃їи оу҆тверди́ша.

⁸

Єфрем — страж біля Бога мого; пророк — сітка птахолова на всіх шляхах його; спокуса у домі Бога його.

⁹

Растлѣ́шасѧ по днє́мъ хо́лма: воспомѧне́тъ непра̑вды и҆́хъ, ѿмсти́тъ грѣхѝ и҆́хъ.

⁹

Глибоко впали вони, розбестилися, як у дні Гиви; Він згадає нечестя їх, покарає їх за гріхи їхні.

¹⁰

Ꙗ҆́коже гре́знъ въ пꙋсты́ни ѡ҆брѣто́хъ і҆и҃лѧ и҆ ꙗ҆́кѡ стра́жа на смоко́вницѣ ра́ннѧго оу҆ви́дѣхъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: ті́и внидо́ша ко веельфегѡ́рꙋ и҆ ѿчꙋжди́шасѧ на стыдѣ́нїе, и҆ бы́ша ме́рзостнїи ꙗ҆́коже возлю́бленнїи.

¹⁰

Як виноград у пустелі, Я знайшов Ізраїля; як першу ягоду на смоковниці, у перший час її, побачив Я батьків ваших, — але вони пішли до Ваал-Фегора і віддалися соромітному, і самі стали мерзенними, як ті, яких полюбили.

¹¹

Є҆фре́мъ ꙗ҆́кѡ пти́ца ѿлетѣ̀, сла̑вы и҆́хъ ѿ порожде́нїй и҆ болѣ́зней и҆ ѿ зача́тїй.

¹¹

У єфремлян, як птах, відлетить слава [чадородіння]: ні народження, ні вагітности, ні зачаття [не буде].

¹²

Тѣ́мже а҆́ще и҆ воско́рмѧтъ ча̑да своѧ̑, безча̑дны бꙋ́дꙋтъ ѿ человѣ̑къ: поне́же и҆ лю́тѣ и҆̀мъ є҆́сть, (занѐ ѡ҆ста́вихъ ѧ҆̀,) пло́ть моѧ̀ ѿ ни́хъ.

¹²

А хоч би вони і виховали дітей своїх, відніму їх; бо горе їм, коли відійду від них!

¹³

Є҆фре́мъ, ꙗ҆́коже ви́дѣхъ, въ лови́твꙋ предпоста́виша ча̑да своѧ̑, и҆ є҆фре́мъ є҆́же и҆звестѝ на заколе́нїе ча̑да своѧ̑.

¹³

Єфрем, як Я бачив його до Тира, насаджений на прекрасній місцевості; однак Єфрем виведе дітей своїх до вбивці.

¹⁴

Да́ждь и҆̀мъ, гдⷭ҇и: что̀ да́си и҆̀мъ; да́ждь и҆̀мъ оу҆тро́бꙋ неплодѧ́щꙋю и҆ сосцы̀ сꙋ̑хи.

¹⁴

Дай їм, Господи: що Ти даси їм? дай їм утробу, яка не народжує, і сухі соски.

¹⁵

Всѧ̑ ѕлѡ́бы и҆́хъ во галга́лѣхъ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ и҆̀хъ возненави́дѣхъ за ѕлѡ́бы начина́нїй и҆́хъ: и҆з̾ до́мꙋ моегѡ̀ и҆зженꙋ̀ ѧ҆̀, (ксемꙋ̀) не приложꙋ̀ люби́ти и҆̀хъ:

¹⁵

Усе зло їх у Галгалі: там Я зненавидів їх за злі справи їхні; вижену їх із дому Мого, не буду більше любити їх; усі князі їхні — відступники.

¹⁶

всѝ кнѧ̑зи и҆́хъ непокори́ви. Поболѣ̀ є҆фре́мъ: коре́нїе є҆гѡ̀ и҆зсхо́ша, плода̀ ксемꙋ̀ да не принесе́тъ: поне́же а҆́ще и҆ породѧ́тъ, побїю̀ вожделѣ̑ннаѧ оу҆тро́бъ и҆́хъ.

¹⁶

Уражений Єфрем; висох корінь їх, — не будуть приносити вони плоду, а якщо і будуть народжувати, Я умертвлю жаданий плід утроби їх.

¹⁷

Ѿри́нетъ ѧ҆̀ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ не послꙋ́шаша є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ заблꙋжда́ющїи въ ꙗ҆зы́цѣхъ.

¹⁷

Відкине їх Бог мій, тому що вони не послухалися Його, і будуть блукати між народами.

Глава́ і҃

¹

Вїногра́дъ благоло́зенъ і҆и҃ль, пло́дъ ѻ҆би́ленъ є҆гѡ̀: по мно́жествꙋ плодѡ́въ є҆гѡ̀ оу҆мно́жи трє́бища, по благота́мъ землѝ є҆гѡ̀ возградѝ ка̑пища.

¹

Ізраїль — гіллястий виноград, примножує для себе плід: чим більше у нього плодів, тим більше множить жертовники; чим краща земля у нього, тим більше прикрашають вони ідолів.

²

Раздѣли́ша сердца̀ своѧ̑, нн҃ѣ поги́бнꙋтъ: са́мъ раскопа́етъ трє́бища и҆́хъ, сокрꙋша́тсѧ кꙋмі́ры и҆́хъ.

²

Розділилося серце їх, за те вони і будуть покарані: Він зруйнує жертовники їхні, знищить ідолів їхніх.

³

Тѣ́мже нн҃ѣ рекꙋ́тъ: нѣ́сть царѧ̀ въ на́съ, ꙗ҆́кѡ не боѧ́хомсѧ гдⷭ҇а: ца́рь же что̀ сотвори́тъ на́мъ;

³

Тепер вони говорять: «немає у нас царя, бо ми не убоялися Господа; а цар, — що́ він нам зробить?»

⁴

Глаго́лѧй словеса̀ и҆звине́нїѧ лѡ́жнаѧ завѣща́етъ завѣ́тъ: прозѧ́бнетъ сꙋ́дъ а҆́ки тро́скотъ на лѧди́нѣ се́лнѣй.

⁴

Говорять слова пусті, клянуться неправдиво, укладають союзи; за те з’явиться суд над ними, як отруйна трава на борознах поля.

⁵

Оу҆ телца̀ до́мꙋ ѡ҆́нова воз̾ѡбита́ютъ живꙋ́щїи въ самарі́и, ꙗ҆́кѡ пла́кашасѧ лю́дїе є҆гѡ̀ ѡ҆ не́мъ: и҆ ꙗ҆́коже разгнѣ́ваша є҆го̀, пора́дꙋютсѧ ѡ҆ сла́вѣ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пресели́сѧ ѿ ни́хъ.

⁵

За тельця Беф-Авена затремтять жителі Самарії; заплаче за ним народ його, і жерці його, які раділи за нього, будуть плакати за славою його, тому що вона відійде від нього.

⁶

И҆ свѧза́вше є҆го̀, во а҆ссѷрі́ю ѿведо́ша въ да́ръ царю̀ і҆арі́мꙋ: въ да́ръ є҆фре́мъ прїи́метсѧ, и҆ оу҆срами́тсѧ і҆и҃ль ѡ҆ совѣ́тѣ свое́мъ.

⁶

І сам він буде віднесений в Ассирію, у дар царю Іареву; осоромлений буде Єфрем, і осоромиться Ізраїль від задуму свого.

⁷

Ѿве́рже самарі́а царѧ̀ своего̀, а҆́ки хвра́стїе на лицы̀ воды̀.

⁷

Зникне у Самарії цар її, як піна на поверхні води.

⁸

И҆зве́ргꙋтсѧ трє́бища ѡ҆́нѡва согрѣшє́нїѧ і҆и҃лєва, те́рнїе и҆ волче́цъ возни́кнꙋтъ на тре́бищихъ и҆́хъ: и҆ рекꙋ́тъ къ гора́мъ: покры́йте ны̀: и҆ холмѡ́мъ: пади́те на ны̀.

⁸

І знищені будуть висоти Авена, гріх Ізраїля; терня і бур’яни виростуть на жертовниках їхніх, і скажуть вони горам: «покрийте нас», і пагорбам: «упадіть на нас».

⁹

Ѿне́лѣже хо́лми, согрѣшѝ і҆и҃ль: та́мѡ ста́ша: не пости́гнетъ и҆́хъ на холмѣ̀ ра́ть, на ча̑да непра́вды.

⁹

Більше, ніж у дні Гиви, грішив ти, Ізраїлю; там вони встояли; війна у Гаваоні проти синів нечестя не торкнулася їх.

¹⁰

Прїи́де наказа́ти и҆̀хъ по жела́нїю моемꙋ̀: и҆ соберꙋ́тсѧ лю́дїе на нѧ̀, внегда̀ наказа́тисѧ и҆̀мъ во двою̀ непра́вдахъ свои́хъ.

¹⁰

За бажанням Моїм покараю їх, і зберуться проти них народи, і вони будуть зв’язані за подвійний злочин їх.

¹¹

Є҆фре́мъ ю҆́ница наꙋче́наѧ, є҆́же люби́ти прѣ́нїе: а҆́зъ же найдꙋ̀ на добро́тꙋ вы́и є҆ѧ̀, настꙋплю̀ на є҆фре́ма, оу҆молчꙋ̀ ѡ҆ і҆ꙋ́дѣ, оу҆крѣпи́тсѧ себѣ̀ і҆а́кѡвъ.

¹¹

Єфрем — навчена телиця, що звикла до молотьби, і Я Сам накладу ярмо на жирну шию його; на Єфремі будуть верхи їздити, Іуда буде орати, Яків буде боронити.

¹²

Сѣ́йте себѣ̀ въ пра́вдꙋ, собери́те пло́дъ живота̀, просвѣти́те себѣ̀ свѣ́тъ вѣ́дѣнїѧ, до́ндеже вре́мѧ, взыщи́те гдⷭ҇а, до́ндеже прїи́дꙋтъ ва́мъ жи̑та пра́вды.

¹²

Сійте собі у правду, і пожнете милість; розорюйте у себе новину, бо час знайти Господа, щоб Він, коли прийде, дощем пролив на вас правду.

¹³

Вскꙋ́ю премолча́сте нече́стїе, и҆ непра̑вды є҆гѡ̀ ѡ҆б̾има́сте, и҆з̾ѧдо́сте пло́дъ лжи́въ; ꙗ҆́кѡ оу҆пова́лъ є҆сѝ на ѻ҆рꙋ́жїе твоѐ, во мно́жествѣ си́лы твоеѧ̀.

¹³

Ви обробляли нечестя, пожинаєте беззаконня, їсте плід неправди, тому що ти надіявся на путь твій, на безліч ратників твоїх.

¹⁴

И҆ воста́нетъ па́гꙋба въ лю́дехъ твои́хъ, и҆ всѧ̑ ѡ҆гра̑ды твоѧ̑ поги́бнꙋтъ, ꙗ҆́коже (поги́бе) кнѧ́зь салама́нъ ѿ до́мꙋ і҆еровоа́млѧ, во дни̑ ра̑тны ма́терь ѡ҆ ча̑да разби́ша:

¹⁴

І станеться сум’яття у народі твоєму, і всі твердині твої будуть зруйновані, як Салман зруйнував Бет-Арбел у день брані: мати була вбита з дітьми.

¹⁵

та́кѡ сотворю̀ ва́мъ, до́ме і҆и҃левъ, ѿ лица̀ непра́вды ѕло́бъ ва́шихъ.

¹⁵

Ось що заподіє вам Вефиль за крайнє нечестя ваше.

Глава́ а҃і

¹

Заꙋ́тра ѿверго́шасѧ, ѿве́ржесѧ ца́рь і҆и҃левъ, поне́же младе́нецъ і҆и҃ль, и҆ а҆́зъ возлюби́хъ є҆го̀ и҆ и҆з̾ є҆гѵ́пта воззва́хъ сы́на моего̀.

¹

На зорі загине цар Ізраїлів! Коли Ізраїль був юний, Я любив його і з Єгипту викликав сина Мого.

²

Ꙗ҆́коже призва́хъ ѧ҆̀, та́кожде ѿхожда́хꙋ ѿ лица̀ моегѡ̀: ті́и ваалі́мꙋ тре́бꙋ жрѧ́хꙋ и҆ и҆зва̑ѧнымъ кадѧ́хꙋ.

²

Кликали їх, а вони йшли геть від лиця їх: приносили жертву Ваалам і кадили ідолам.

³

А҆́зъ же свѧза́хъ є҆фре́ма, взѧ́хъ є҆го̀ на мы́шцꙋ мою̀, и҆ не разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ и҆зцѣли́хъ ѧ҆̀.

³

Я Сам привчав Єфрема ходити, носив його на руках Своїх, а вони не усвідомлювали, що Я лікував їх.

⁴

Во и҆стлѣ́нїи человѣ́честѣ привлеко́хъ ѧ҆̀ оу҆́зами любле́нїѧ моегѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ оу҆дарѧ́ѧй человѣ́къ по че́люстемъ є҆гѡ̀: и҆ воззрю̀ къ немꙋ̀ и҆ премогꙋ̀ є҆мꙋ̀.

⁴

Путами людськими тягнув Я їх, путами любови, і був для них ніби той, хто піднімає ярмо з щелеп їхніх, і ласкаво підкладав їжу їм.

⁵

Всели́сѧ є҆фре́мъ во є҆гѵ́птѣ, а҆ссꙋ́ръ же са́мъ ца́рь є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ не восхотѣ̀ возврати́тисѧ.

⁵

Не повернеться він у Єгипет, але Ассур — він буде царем його, тому що вони не захотіли навернутися до Мене.

⁶

И҆ и҆знемо́же ѻ҆рꙋ́жїе во градѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆молчѐ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ снѣдѧ́тъ ѿ оу҆мышле́нїй свои́хъ.

⁶

І впаде меч на міста його, і знищить засуви його, і пожере їх за наміри їхні.

⁷

И҆ лю́дїе є҆гѡ̀ ви́сѧще ѿ ѡ҆бита́нїѧ своегѡ̀: и҆ бг҃ъ на чєстна́ѧ є҆гѡ̀ разгнѣ́ваетсѧ, и҆ не вознесе́тъ є҆гѡ̀.

⁷

Народ Мій заскнів у відпадінні від Мене, і хоч закликають його до горнього, він не підноситься єдинодушно.

⁸

Что́ тѧ оу҆стро́ю, є҆фре́ме; защищꙋ́ ли тѧ̀, і҆и҃лю; что́ тѧ положꙋ̀; Ꙗ҆́коже а҆дамꙋ̀ оу҆стро́ю тѧ̀, и҆ ꙗ҆́коже севоі́мъ, преврати́сѧ се́рдце моѐ въ не́мъ, смѧте́сѧ раска́ѧнїе моѐ.

⁸

Що зроблю з тобою, Єфреме? як віддам тебе, Ізраїлю? Чи вчиню з тобою, як з Адамою, чи зроблю тобі, що Севоїму? Повернулося у Мені серце Моє, запалала вся жалість Моя!

⁹

Не сотворю̀ по гнѣ́вꙋ ꙗ҆́рости моеѧ̀, не ѡ҆ста́влю є҆́же потреби́тисѧ є҆фре́мови, занѐ бг҃ъ а҆́зъ є҆́смь, а҆ не человѣ́къ: въ тебѣ̀ ст҃ъ, и҆ не вни́дꙋ во гра́дъ.

⁹

Не зроблю за люттю гніву Мого, не знищу Єфрема, бо Я Бог, а не людина; серед тебе Святий; Я не ввійду в місто.

¹⁰

Вслѣ́дъ гдⷭ҇а и҆́мамъ ходи́ти: ꙗ҆́кѡ ле́въ возреве́тъ, поне́же то́й возреве́тъ, и҆ оу҆жа́снꙋтсѧ ча̑да во́дъ,

¹⁰

Слідом за Господом підуть вони; як лев, Він дасть голос Свій, дасть голос Свій, і попрямують до Нього сини з заходу,

¹¹

и҆ прїи́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ пти́ца и҆з̾ є҆гѵ́пта и҆ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь ѿ землѝ а҆ссѵ́рски: и҆ возста́влю ѧ҆̀ въ домѣ́хъ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.

¹¹

попрямують з Єгипту, як птахи, й із землі Ассирійської, як голуби, і вселю їх у доми їхні, — говорить Господь.

¹²

Ѡ҆бы́де мѧ̀ лже́ю є҆фре́мъ, и҆ нече́стїѧми до́мъ і҆и҃левъ и҆ і҆ꙋ́да: нн҃ѣ позна̀ ѧ҆̀ бг҃ъ, и҆ лю́дїе ст҃и прозва́шасѧ бг҃ови.

¹²

Оточив Мене Єфрем неправдою, і дім Ізраїлів — лукавством; Іуда тримався ще Бога і вірний був зі святими.

Глава́ в҃і

¹

Є҆фре́мъ же ѕо́лъ дꙋ́хъ, гонѧ́ше зно́й ве́сь де́нь: тщє́тнаѧ и҆ сꙋ́єтнаѧ оу҆мно́жи, и҆ завѣ́тъ со а҆ссѷрі̑аны завѣща̀, и҆ є҆ле́й во є҆гѵ́петъ посыла́ше.

¹

Єфрем пасе вітер і ганяється за східним вітром, щодня примножує неправду і руйнування; укладають вони союз з Ассуром, і в Єгипет відвозиться єлей.

²

И҆ сꙋ́дъ гдⷭ҇еви ко і҆ꙋ́дѣ, є҆́же ѿмсти́ти і҆а́кѡва: по пꙋтє́мъ є҆гѡ̀ и҆ по начина́нїємъ є҆гѡ̀ возда́стъ є҆мꙋ̀.

²

Але і з Іудою у Господа суд і Він відвідає Якова за шляхами його, воздасть йому за ділами його.

³

Во оу҆тро́бѣ запѧ̀ бра́та своего̀ и҆ трꙋды̑ свои́ми оу҆крѣпѣ̀ къ бг҃ꙋ:

³

Ще в утробі матері зупиняв він брата свого, а змужнівши, боровся з Богом.

⁴

и҆ оу҆крѣпѣ̀ со а҆́гг҃ломъ и҆ превозмо́же. Пла́кашасѧ и҆ моли́шасѧ мѝ: въ домꙋ̀ ѡ҆́новѣ ѡ҆брѣто́ша мѧ̀, и҆ тꙋ̀ глаго́ласѧ къ ни̑мъ.

⁴

Він боровся з ангелом — і переміг; плакав і благав Його; у Вефилі Він знайшов нас і там говорив з нами.

⁵

Гдⷭ҇ь же бг҃ъ вседержи́тель бꙋ́детъ па́мѧть є҆гѡ̀.

⁵

А Господь є Бог Саваоф; Сущий [Ієгова] — ім’я Його.

⁶

И҆ ты̀ ѡ҆ бз҃ѣ свое́мъ ѡ҆брати́шисѧ, ми́лость и҆ сꙋ́дъ снабдѝ, и҆ приближа́йсѧ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀ прⷭ҇нѡ.

⁶

Навернися і ти до Бога твого; пильнуй милість і суд і уповай на Бога твого завжди.

⁷

Ханаа́нъ, въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀ мѣ́рило непра́вды, наси́льствовати возлюбѝ.

⁷

Хананеянин із невірними терезами у руці любить кривдити;

⁸

И҆ речѐ є҆фре́мъ: ѻ҆ба́че ѡ҆богатѣ́хъ, ѡ҆брѣто́хъ прохлажде́нїе себѣ̀: всѝ трꙋды̀ є҆гѡ̀ не ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ є҆мꙋ̀ ра́ди непра́вдъ, и҆́миже согрѣшѝ.

⁸

і Єфрем говорить: «однак я розбагатів; зібрав собі майна, хоч у всіх моїх трудах не знайдуть нічого незаконного, що було б гріхом».

⁹

А҆́зъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, и҆зведо́хъ тѧ̀ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петски: є҆щѐ вселю̀ тѧ̀ въ кꙋ́щахъ, ꙗ҆́коже во дни̑ пра́здника.

⁹

А Я, Господь Бог твій від самої землі Єгипетської, знову оселю тебе у кущах, як у дні свята.

¹⁰

И҆ гл҃ахъ ко прⷪ҇ро́кѡмъ, и҆ а҆́зъ видѣ̑нїѧ оу҆мно́жихъ, и҆ въ рꙋка́хъ прⷪ҇ро́ческихъ оу҆подо́бихсѧ.

¹⁰

Я говорив до пророків, і примножував видіння, і через пророків уживав притчі.

¹¹

А҆́ще не галаа́дъ є҆́сть, оу҆̀бо ло́жни бы́ша во галга́лѣхъ кнѧ̑зи трє́бы кладꙋ́ще, и҆ трє́бища и҆́хъ ꙗ҆́коже же́лви на цѣли́знѣ польстѣ́й.

¹¹

Якщо Галаад зробився Авеном, то вони стали суєтні, у Галгалах заколювали у жертву тельців, і жертовники їхні стояли, як купа каміння на межах поля.

¹²

И҆ ѿи́де і҆а́кѡвъ на по́ле сѷрі́йско, и҆ рабо́та і҆и҃ль ѡ҆ женѣ̀ и҆ ѡ҆ женѣ̀ снабдѣ̀.

¹²

Утік Яків на поля сирійські, і служив Ізраїль за дружину, і за дружину стеріг овець.

¹³

И҆ прⷪ҇ро́комъ и҆зведѐ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ прⷪ҇ро́комъ снабдѣ́сѧ.

¹³

Через пророка вивів Господь Ізраїля з Єгипту, і через пророка Він охороняв його.

¹⁴

Разгнѣ́ва мѧ̀ є҆фре́мъ и҆ воз̾ѧри́ мѧ: и҆ кро́вь є҆гѡ̀ на не́мъ пролїе́тсѧ, и҆ оу҆кори́знꙋ є҆гѡ̀ возда́стъ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь.

¹⁴

Сильно роздратував Єфрем Господа і за те кров його залишить на ньому, і ганьбу його оберне Господь на нього.

Глава́ г҃і

¹

По словесѝ є҆фре́мовꙋ ѡ҆правда̑нїѧ прїѧ̀ се́й во і҆и҃ли, и҆ положѝ ѧ҆̀ ваа́лови, и҆ оу҆́мре.

¹

Коли Єфрем говорив, усі тремтіли. Він був високим в Ізраїлі; але став винним через Ваала, і загинув.

²

И҆ нн҃ѣ приложи́ша согрѣша́ти и҆ сотвори́ша себѣ̀ слїѧ́нїе ѿ зла́та и҆ сребра̀ своегѡ̀ по ѡ҆́бразꙋ і҆́дѡлѡвъ, дѣла̀ хꙋдо́жникѡвъ совершє́на: и҆̀мъ сі́и глаго́лютъ: пожри́те человѣ́кѡвъ, ѡ҆скꙋдѣ́ша бо телцы̀.

²

І нині додали вони до гріха: зробили для себе відлитих ідолів зі срібла свого, за розумінням своїм, — повністю робота художників, — і говорять вони людям, які приносять жертву: «цілуйте тельців!»

³

Сегѡ̀ ра́ди бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ оу҆́треннїй, ꙗ҆́коже роса̀ оу҆́треннѧѧ и҆дꙋ́щи, ꙗ҆́коже пле́вы съ то́ка (и҆ пра́хъ съ вѣ́твїѧ) развѣва́емый ви́хромъ, ꙗ҆́коже ды́мъ и҆з̾ трꙋбы̀.

³

За те вони будуть як ранковий туман, як роса, що скоро зникає, як полова, що звівається із току, і як дим із труби.

⁴

А҆́зъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й оу҆твержда́ѧй не́бо и҆ созида́ѧй зе́млю, є҆гѡ́же рꙋ́цѣ созда́стѣ всѐ во́инство небе́сное, и҆ не показа́хъ тѝ и҆̀хъ, є҆́же ходи́ти в̾слѣ́дъ и҆́хъ: и҆ а҆́зъ и҆зведо́хъ тѧ̀ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ бг҃а ра́звѣ менє̀ да не позна́еши, и҆ сп҃са́ющагѡ нѣ́сть ра́звѣ менє̀.

⁴

Але Я — Господь Бог твій від землі Єгипетської, — і ти не повинен знати іншого бога, крім Мене, і немає спасителя, крім Мене.

⁵

А҆́зъ пасо́хъ тѧ̀ въ пꙋсты́ни на землѝ ненаселе́ннѣй,

⁵

Я визнав тебе у пустелі, у землі спраглій.

⁶

на па́житехъ и҆́хъ, и҆ насы́тишасѧ до и҆сполне́нїѧ, и҆ вознесо́шасѧ сердца̀ и҆́хъ, сегѡ̀ ра́ди забы́ша мѧ̀.

⁶

Маючи пасовища, вони були ситі; а коли насичувалися, то підносилося серце їх, і тому вони забували Мене.

⁷

И҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ панѳи́рь, и҆ ꙗ҆́кѡ ры́сь на пꙋтѝ а҆ссѷрі́євъ:

⁷

І Я буду для них як лев, як скимен буду підстерігати при дорозі.

⁸

и҆ срѧ́щꙋ и҆̀хъ а҆́ки медвѣ́дица лиша́ема, и҆ разрꙋшꙋ̀ соключе́нїе серде́цъ и҆́хъ: и҆ поѧдѧ́тъ ѧ҆̀ скѵ́мни дꙋбра́внїи, и҆ ѕвѣ́рїе польсті́и расто́ргнꙋтъ ѧ҆̀.

⁸

Буду нападати на них, як позбавлена дітей ведмедиця, і роздирати вмістилище серця їх, і поїдати їх там, як левиця; польові звірі будуть терзати їх.

⁹

Въ поги́бели твое́й, і҆и҃лю, кто̀ помо́жетъ тебѣ̀;

⁹

Погубив ти себе, Ізраїлю, бо тільки у Мені опора твоя.

¹⁰

Гдѣ̀ ца́рь тво́й се́й; то́й да спасе́тъ тѧ̀ во всѣ́хъ градѣ́хъ твои́хъ: и҆ да сꙋ́дитъ тѝ, ѡ҆ не́мже глаго́лалъ є҆сѝ: да́ждь мѝ царѧ̀ и҆ кнѧ́зѧ.

¹⁰

Де цар твій тепер? Нехай він спасе тебе у всіх містах твоїх! Де судді твої, про яких говорив ти: «дай нам царя і начальників»?

¹¹

И҆ да́хъ тебѣ̀ царѧ̀ во гнѣ́вѣ мое́мъ, и҆ оу҆твержа́хсѧ въ ꙗ҆́рости мое́й.

¹¹

І Я дав тобі царя у гніві Моєму, і відібрав у обуренні Моєму.

¹²

Согромажде́нїе непра́вды є҆фре́мъ, сокрове́нъ грѣ́хъ є҆гѡ̀:

¹²

Зв’язано у вузол беззаконня Єфрема, збережений його гріх.

¹³

бѡлѣ́зни а҆́ки ражда́ющїѧ прїи́дꙋтъ є҆мꙋ̀: се́й сы́нъ немꙋ́дрый, занѐ нн҃ѣ не оу҆стои́тъ въ сокрꙋше́нїи ча̑дъ.

¹³

Му́ки тієї, яка народжує, осягнуть його; він — син нерозумний, інакше не стояв би довго у становищі дітей, які народжуються.

¹⁴

Ѿ рꙋкѝ а҆́довы и҆зба́влю ѧ҆̀ и҆ ѿ сме́рти и҆скꙋплю̀ ѧ҆̀: гдѣ̀ прѧ̀ твоѧ̀, сме́рте; гдѣ̀ ѻ҆сте́нъ тво́й, а҆́де; оу҆тѣше́нїе скры́сѧ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю:

¹⁴

Від влади пекла Я відкуплю їх, від смерти визволю їх. Смерте! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? Розкаяння у тому не буде у Мене.

¹⁵

занѐ се́й междꙋ̀ бра́тїѧми разлꙋчи́тъ: наведе́тъ гдⷭ҇ь вѣ́тръ зно́енъ и҆з̾ пꙋсты́ни на́нь, и҆ и҆зсꙋши́тъ жи̑лы є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆пꙋстоши́тъ и҆сто́чники є҆гѡ̀: се́й и҆зсꙋши́тъ зе́млю є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды є҆гѡ̀ люби̑мыѧ.

¹⁵

Хоч Єфрем плідливий між братами, але прийде східний вітер, підніметься вітер Господній із пустелі, і висохне джерело його, і вичерпається джерело його; він спустошить скарбницю всіх дорогоцінних сосудів.

Глава́ д҃і

¹

Поги́бнетъ самарі́а, ꙗ҆́кѡ сопроти́висѧ и҆ бг҃ꙋ своемꙋ̀: ѻ҆рꙋ́жїемъ падꙋ́тъ са́ми, и҆ младе́нцы и҆́хъ разбїю́тсѧ, и҆ во оу҆тро́бѣ и҆мꙋ́щыѧ и҆́хъ разсѧ́дꙋтсѧ.

¹

Спустошена буде Самарія, тому що повстала проти Бога свого; від меча впадуть вони; немовлята їхні будуть розбиті, і вагітні їхні будуть розсічені.

²

Ѡ҆брати́сѧ, і҆и҃лю, ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀, занѐ и҆знемо́глъ є҆сѝ въ непра́вдахъ твои́хъ.

²

Навернися, Ізраїлю, до Господа Бога твого; бо ти упав від нечестя твого.

³

Возми́те съ собо́ю словеса̀ и҆ ѡ҆брати́тесѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ ва́шемꙋ, рцы́те є҆мꙋ̀: (мо́жеши всѧ́къ ѿврещѝ грѣ́хъ:) ꙗ҆́кѡ да не прїи́мете непра́вды, но да прїи́мете блага̑ѧ, и҆ воздади́мъ пло́дъ оу҆сте́нъ на́шихъ.

³

Візьміть із собою молитовні слова і зверніться до Господа; говоріть Йому: «відніми всяке беззаконня і прийми на благо, і ми принесемо жертву вуст наших.

⁴

А҆ссꙋ́ръ не спасе́тъ на́съ, на ко́ни не взы́демъ, ксемꙋ̀ не рече́мъ:

⁴

Ассур не буде вже спасати нас; не будемо сідати на коня і не будемо більше говорити виробові рук наших: боги наші; тому що у Тебе милосердя для сиріт».

⁵

бо́зи на́ши, дѣла́мъ рꙋ́къ на́шихъ: ꙗ҆́кѡ въ тебѣ̀ поми́лꙋетсѧ сирота̀. И҆зцѣлю̀ селє́нїѧ и҆́хъ, возлюблю̀ ѧ҆̀ ꙗ҆вле́ннѡ, ꙗ҆́кѡ ѿврати́сѧ гнѣ́въ мо́й ѿ ни́хъ.

⁵

Вилікую відпадіння їх, полюблю їх з благовоління; бо гнів Мій відвернувся від них.

⁶

Бꙋ́дꙋ ꙗ҆́коже роса̀ і҆и҃лю, процвѣте́тъ ꙗ҆́кѡ крі́нъ и҆ простре́тъ коре́нїе своѐ ꙗ҆́коже лїва́нъ.

⁶

Я буду росою для Ізраїля; він розцвіте, як лілея, і пустить корені свої, як Ливан.

⁷

По́йдꙋтъ вѣ̑тви є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже ма́слина плодови́та, и҆ ѡ҆бонѧ́нїе є҆гѡ̀ а҆́ки лїва́на:

⁷

Розростуться гілки його, і буде краса його, як маслини, і пахощі від нього, як від Ливану.

⁸

ѡ҆братѧ́тсѧ и҆ сѧ́дꙋтъ под̾ кро́вомъ є҆гѡ̀, поживꙋ́тъ и҆ оу҆твердѧ́тсѧ пшени́цею, и҆ процвѣте́тъ ꙗ҆́кѡ вїногра́дъ па́мѧть є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже вїно̀ лїва́ново.

⁸

Повернуться ті, що сиділи під тінню його, будуть мати вдосталь хліба, і розцвітуть, як виноградна лоза, славні будуть, як вино ливанське.

⁹

Є҆фре́мови что̀ є҆мꙋ̀ є҆щѐ и҆ кꙋмі́рѡмъ; а҆́зъ смири́хъ є҆го̀, а҆́зъ и҆ оу҆крѣплю̀ є҆го̀: а҆́ки сме́рчїе оу҆чаще́ное, ѿ менє̀ ѡ҆брѣ́тесѧ пло́дъ тво́й.

⁹

«Що мені ще за діло до ідолів?» — скаже Єфрем. — Я почую його і спогляну на нього; Я буду як зелений кипарис; від Мене будуть тобі плоди.

¹⁰

Кто̀ премꙋ́дръ и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ сїѧ̑; и҆ смы́сленъ, и҆ оу҆вѣ́сть сїѧ̑; ꙗ҆́кѡ пра̑вы пꙋтїѐ гдⷭ҇ни, и҆ првⷣнїи по́йдꙋтъ въ ни́хъ, а҆ нечести́вїи и҆знемо́гꙋтъ въ ни́хъ.

¹⁰

Хто мудрий, щоб розуміти це? хто розумний, щоб пізнати це? Бо праві путі Господні, і праведники ходять по них, а беззаконні впадуть на них.