¹

Го́ре сходѧ́щымъ во є҆гѵ́петъ по́мощи ра́ди, оу҆пова́ющымъ на ко́ни и҆ на колесни̑цы: сꙋ́ть бо мнѡ́га, и҆ ко́нническое мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀: и҆ не бѣ́ша оу҆пова́юще на ст҃а́го і҆и҃лева, и҆ бг҃а не взыска́ша.

¹

Горе тим, які йдуть у Єгипет по допомогу, сподіваються на коней і покладаються на колісниці, тому що їх багато, і на вершників, тому що вони дуже сильні, а на Святого Ізраїлевого не дивляться і до Господа не прибігають!

²

То́йже премⷣрѣ наведѐ на ни́хъ ѕла̑ѧ, и҆ сло́во є҆гѡ̀ не ѿри́нетсѧ, и҆ воста́нетъ на до́мы человѣ́кѡвъ ѕлы́хъ и҆ на наде́ждꙋ и҆́хъ тще́тнꙋю,

²

Але премудрий Він; і наведе біду, і не скасує слів Своїх; повстане проти дому нечестивих і проти допомоги тих, що чинять беззаконня.

³

є҆гѵ́птѧнина человѣ́ка, а҆ не бг҃а, кѡ́нски плѡ́ти, и҆ не бꙋ́детъ по́мощи: гдⷭ҇ь же наведе́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ на нѧ̀, и҆ оу҆трꙋдѧ́тсѧ помага́ющїи, и҆ всѝ вкꙋ́пѣ поги́бнꙋтъ.

³

І єгиптяни — люди, а не Бог; і коні їхні — плоть, а не дух. І простягне руку Свою Господь, і спіткнеться захисник, і упаде той, кого захищають, і усі разом загинуть.

⁴

Зане́же та́кѡ речѐ мнѣ̀ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́коже возреве́тъ ле́въ, и҆лѝ льви́чищь ѡ҆ лови́твѣ, ю҆́же и҆́метъ, и҆ возопїе́тъ над̾ не́ю, до́ндеже напо́лнѧтсѧ го́ры гла́са є҆гѡ̀, и҆ побѣди́шасѧ и҆ мно́жества ꙗ҆́рости оу҆боѧ́шасѧ: та́кѡ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ сни́детъ на го́рꙋ сїѡ́ню и҆ на го́ры є҆гѡ̀ воева́ти.

⁴

Бо так сказав мені Господь: як лев, як скимен, який реве над своєю здобиччю, хоч би багато пастухів кричало на нього, від крику їхнього не здригнеться і безлічі їх не поступиться, — так Господь Саваоф зійде воювати за гору Сион і за пагорб його.

⁵

Ꙗ҆́коже пти̑цы парѧ́щыѧ, си́це защи́титъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѡ҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ, защи́титъ и҆ и҆зба́витъ, и҆ снабди́тъ и҆ сп҃се́тъ.

⁵

Як птахи — пташенят, так Господь Саваоф покриє Єрусалим, захистить і визволить, пощадить і спасе.

⁶

Ѡ҆брати́тесѧ, совѣщава́ющїи глꙋбо́къ совѣ́тъ и҆ беззако́ненъ, сы́нове і҆и҃лєвы:

⁶

Наверніться до Того, від Якого вас стільки відпало, сини Ізраїля!

⁷

ꙗ҆́кѡ въ то́й де́нь ѿве́ргꙋтъ человѣ́цы рꙋкотворє́ннаѧ своѧ̑ срє́брѧнаѧ и҆ рꙋкотворє́ннаѧ злата̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́ша рꙋ́ки и҆́хъ.

⁷

У той день відкине кожна людина своїх срібних ідолів і золотих своїх ідолів, яких руки ваші зробили вам на гріх.

⁸

И҆ паде́тъ а҆ссꙋ́ръ не мече́мъ человѣ́ческимъ, ни ме́чь мꙋ́жескїй поѧ́стъ є҆го̀, и҆ побѣ́гнетъ не ѿ лица̀ меча̀: ю҆́нѡты же бꙋ́дꙋтъ въ побѣжде́нїе.

⁸

І Ассур упаде не від людського меча, і не людський меч уразить його, — він уникне меча, і юнаки його будуть податтю.

⁹

Ка́менїемъ бо ѡ҆б̾и́мꙋтсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆стро́гомъ и҆ побѣжде́ни бꙋ́дꙋтъ, а҆ бѣжа́й плѣне́нъ бꙋ́детъ. Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: (бл҃же́нъ,) и҆́же и҆мѣ́етъ пле́мѧ въ сїѡ́нѣ и҆ ю҆́жики во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.

⁹

І від страху пробіжить повз укріплення своє; і князі його будуть лякатися прапора, — говорить Господь, Якого вогонь на Сионі і горно в Єрусалимі.