Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Оу҆тѣша́йте, оу҆тѣша́йте лю́ди моѧ̑, гл҃етъ бг҃ъ:
1
Утішайте, утішайте народ Мій, — говорить Бог ваш;
2
свѧще́нницы, глаго́лите въ се́рдце і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, оу҆тѣша́йте и҆̀, ꙗ҆́кѡ напо́лнисѧ смире́нїе є҆гѡ̀, разрѣши́сѧ грѣ́хъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ прїѧ́тъ ѿ рꙋ́ки гдⷭ҇ни сꙋгꙋ̑бы грѣхѝ своѧ̑.
2
говоріть до серця Єрусалима і сповіщайте йому, що сповнився час боротьби його, що за неправди його зроблено відкуплення, тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі гріхи свої.
3
Гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: оу҆гото́вайте пꙋ́ть гдⷭ҇ень, пра̑вы сотвори́те стєзѝ бг҃а на́шегѡ:
3
Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому;
4
всѧ́ка де́брь напо́лнитсѧ, и҆ всѧ́ка гора̀ и҆ хо́лмъ смири́тсѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ всѧ̑ стро́пѡтнаѧ въ пра́во, и҆ ѻ҆́страѧ въ пꙋти̑ гла̑дки.
4
усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими;
5
И҆ ꙗ҆ви́тсѧ сла́ва гдⷭ҇нѧ, и҆ оу҆́зритъ всѧ́ка пло́ть спⷭ҇нїе бж҃їе, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь гл҃а.
5
і явиться слава Господня, і побачить усяка плоть [спасіння Боже]; бо вуста Господні вирекли це.
6
Гла́съ вопїю́щагѡ: возопі́й. И҆ реко́хъ: что̀ возопїю̀; всѧ́ка пло́ть сѣ́но, и҆ всѧ́ка сла́ва человѣ́ча ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ травны́й:
6
Голос говорить: звіщай! І сказав: що мені звіщати? Усяка плоть — трава, і уся краса її — як цвіт польовий.
7
и҆́зсше трава̀, и҆ цвѣ́тъ ѿпадѐ,
7
Засихає трава, в’яне цвіт, коли дуне на нього подув Господа: так і народ — трава.
8
гл҃го́лъ же бг҃а на́шегѡ пребыва́етъ во вѣ́ки.
8
Трава засихає, цвіт в’яне, а слово Бога нашого перебуватиме вічно.
9
На го́рꙋ высо́кꙋ взы́ди, благовѣствꙋ́ѧй сїѡ́нꙋ, возвы́си крѣ́постїю гла́съ тво́й, благовѣствꙋ́ѧй і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: возвы́сите, не бо́йтесѧ. Рцы̀ градѡ́мъ і҆ꙋ̑динымъ:
9
Зійди на високу гору, Сионе, що благовістиш! піднеси сильно голос твій, Єрусалиме, що благовістиш! піднеси, не бійся; скажи містам Іудиним: ось Бог ваш!
10
сѐ, бг҃ъ ва́шъ, сѐ, гдⷭ҇ь, гдⷭ҇ь со крѣ́постїю и҆́детъ, и҆ мы́шца є҆гѡ̀ со вла́стїю: сѐ, мзда̀ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ дѣ́ло є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ:
10
Ось, Господь Бог гряде із силою, і сила Його з владою. Ось, нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед лицем Його.
11
а҆́ки па́стырь оу҆пасе́тъ па́ствꙋ свою̀, и҆ мы́шцею свое́ю собере́тъ а҆́гнцы, и҆ и҆мꙋ́щыѧ во оу҆тро́бѣ оу҆тѣ́шитъ.
11
Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носити на грудях Своїх, і водити дійних.
12
Кто̀ и҆змѣ́ри го́рстїю во́дꙋ и҆ не́бо пѧ́дїю и҆ всю̀ зе́млю го́рстїю; кто̀ поста́ви го́ры въ мѣ́рилѣ и҆ хо́лмы въ вѣ́сѣ;
12
Хто вичерпав во́ди жменею своєю і п’яддю виміряв небеса, і вмістив у міру порох землі, і зважив на терезах гори і на чашах вагових пагорби?
13
кто̀ оу҆разꙋмѣ̀ оу҆́мъ гдⷭ҇ень, и҆ кто̀ совѣ́тникъ є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆́же наꙋча́етъ є҆го̀;
13
Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його?
14
и҆лѝ съ ки́мъ совѣ́това, и҆ наста́ви и҆̀; и҆лѝ кто̀ показа̀ є҆мꙋ̀ сꙋ́дъ; и҆лѝ пꙋ́ть разꙋмѣ́нїѧ кто̀ показа̀ є҆мꙋ̀; и҆лѝ кто̀ пре́жде дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ возда́стсѧ є҆мꙋ̀;
14
З ким радиться Він, і хто напоумляє Його і наставляє Його на путь правди, і вчить Його знання, і вказує Йому путь мудрости?
15
А҆́ще всѝ ꙗ҆зы́цы, а҆́ки ка́плѧ ѿ ка́ди, и҆ ꙗ҆́кѡ претѧже́нїе вѣ́са вмѣни́шасѧ, и҆ а҆́ки плюнове́нїе вмѣнѧ́тсѧ;
15
Ось народи — як крапля з відра, і вважаються як порошинка на терезах. Ось, острови як порошинку піднімає Він.
16
Дꙋбра́ва же лїва́нова не дово́лна на сожже́нїе, и҆ всѧ̑ четверонѡ́гаѧ не довѡ́лна на всесожже́нїе.
16
І Ливану недостатньо для жертовного вогню, і тварин на ньому — для всепалення.
17
И҆ всѝ ꙗ҆зы́цы ꙗ҆́кѡ ничто́же сꙋ́ть, и҆ въ ничто́же вмѣни́шасѧ.
17
Усі народи перед Ним як ніщо, — менше за нікчемність і порожнечу вважаються у Нього.
18
Комꙋ̀ оу҆подо́бисте гдⷭ҇а, и҆ ко́емꙋ подо́бїю оу҆подо́бисте є҆го̀;
18
Отже, кому уподібните ви Бога? І яку подобу знайдете Йому?
19
Є҆да̀ ѡ҆́бразъ сотворѝ древодѣ́латель, и҆лѝ зла́тарь слїѧ́въ зла́то позлатѝ є҆го̀, и҆лѝ подо́бїемъ сотворѝ є҆го̀;
19
Ідола відливає художник, і золотильник покриває його золотом і прилаштовує срібні ланцюжки.
20
Дре́во бо негнїю́щее и҆збира́етъ древодѣ́латель и҆ мꙋ́дрѣ и҆́щетъ, ка́кѡ поста́витъ ѡ҆́бразъ є҆гѡ̀, и҆ да не поколе́блетсѧ.
20
А хто бідний для такого приношення, вибирає дерево, що не гниє, знаходить собі майстерного художника, щоб зробити ідола, який стояв би твердо.
21
Не разꙋмѣ́сте ли, не слы́шасте ли, не возвѣсти́сѧ ли ва́мъ и҆спе́рва; не разꙋмѣ́сте ли ѡ҆снова̑нїѧ землѝ;
21
Хіба не знаєте? хіба ви не чули? хіба вам не говорено було від початку? хіба ви не зрозуміли із основ землі?
22
Содержа́й крꙋ́гъ землѝ, и҆ живꙋ́щїи на не́й а҆́ки прꙋ́зи: поста́вивый не́бо ꙗ҆́кѡ кама́рꙋ и҆ просте́ръ є҆̀, ꙗ҆́кѡ ски́нїю ѡ҆бита́ти:
22
Він є Той, Який сидить над колом землі, і ті, що живуть на ній, — як сарана перед Ним; Він розпростер небеса, як тонку тканину, і розкинув їх, як намет для житла.
23
даѧ́й кнѧ̑зи а҆́ки ничто́же владѣ́ти, и҆ зе́млю а҆́ки ничто́же сотворѝ.
23
Він обертає князів на ніщо, робить чимось пустим суддів землі.
24
Не насадѧ́тъ бо, нижѐ насѣ́ютъ, и҆ не вкорени́тсѧ въ землѝ коре́нїе и҆́хъ: дхнꙋ̀ на ни́хъ вѣ́тръ, и҆ и҆зсхо́ша, и҆ бꙋ́рѧ а҆́ки сте́блїе во́зметъ и҆̀хъ.
24
Ледь вони посаджені, ледь посіяні, ледь укорінився у землі стовбур їх, і як тільки Він дихнув на них, вони засохли, і вихор розніс їх, як солому.
25
Нн҃ѣ оу҆̀бо комꙋ́ мѧ оу҆подо́бисте, и҆ вознесꙋ́сѧ; речѐ ст҃ы́й.
25
До кого ж ви уподібните Мене і з ким порівняєте? — говорить Святий.
26
Воззри́те на высотꙋ̀ ѻ҆чи́ма ва́шима и҆ ви́дите, кто̀ сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑: носѧ́й по числꙋ̀ оу҆́тварь свою̀, и҆ всѧ̑ по и҆́мени прозове́тъ ѿ мно́гїѧ сла́вы и҆ въ держа́вѣ крѣ́пости своеѧ̀: ничто́же оу҆таи́сѧ ѿ тебє̀.
26
Зведіть очі ваші на висоту небес і подивіться, хто створив їх? Хто виводить воїнство їх за переліком? Він усіх їх називає на ім’я: через безліч могутности і велику силу у Нього ніщо не вибуває.
27
Є҆да́ бо рече́ши, і҆а́кѡве, и҆ что̀ глаго́лалъ є҆сѝ, і҆и҃лю: оу҆таи́сѧ пꙋ́ть мо́й ѿ бг҃а, и҆ бг҃ъ мо́й сꙋ́дъ ѿѧ̀, и҆ ѿстꙋпѝ;
27
Як же говориш ти, Якове, і вимовляєш, Ізраїлю: «путь мій прихований від Господа, і діла мої забуті у Бога мого»?
28
И҆ нн҃ѣ не оу҆разꙋмѣ́лъ ли є҆сѝ; ни лѝ слы́шалъ є҆сѝ; бг҃ъ вѣ́чный, бг҃ъ оу҆стро́ивый концы̑ землѝ, не вза́лчетъ, нижѐ оу҆трꙋди́тсѧ, нижѐ є҆́сть и҆з̾ѡбрѣ́тенїе премⷣрости є҆гѡ̀,
28
Хіба ти не знаєш? хіба ти не чув, що вічний Господь Бог, Який створив краї землі, не стомлюється і не знемагає? розум Його недослідимий.
29
даѧ́й а҆́лчꙋщымъ крѣ́пость и҆ неболѣ́знєннымъ печа́ль.
29
Він дає стомленому силу, і знеможеному дарує міцність.
30
Вза́лчꙋтъ бо ю҆нѣ́йшїи, и҆ оу҆трꙋдѧ́тсѧ ю҆́нѡты, и҆ и҆збра́ннїи не крѣ́пцы бꙋ́дꙋтъ:
30
Стомлюються і юнаки і слабшають, і молоді люди падають,
31
терпѧ́щїи же гдⷭ҇а и҆змѣнѧ́тъ крѣ́пость, ѡ҆крыла́тѣютъ а҆́ки ѻ҆рлѝ, потекꙋ́тъ и҆ не оу҆трꙋдѧ́тсѧ, по́йдꙋтъ и҆ не вза́лчꙋтъ.
31
а ті, що надіються на Господа, оновляться у силі: піднімуть крила, як орли, потечуть — і не втомляться, підуть — і не зморяться.