Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, є҆́же гл҃а гдⷭ҇ь на ва́съ, до́ме і҆и҃левъ.
1
Слухайте слово, яке Господь говорить вам, доме Ізраїлів.
2
Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: по пꙋтє́мъ ꙗ҆зы́кѡвъ не оу҆чи́тесѧ и҆ ѿ зна́менїй небе́сныхъ не страши́тесѧ, ꙗ҆́кѡ и҆́хъ боѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы.
2
Так говорить Господь: не вчіться шляхів язичників і не страшіться знамень небесних, яких язичники страшаться.
3
Поне́же зако́ны ꙗ҆зы́кѡвъ сꙋ́етни сꙋ́ть: дре́во є҆́сть ѿ лѣ́са и҆зсѣ́ченое, дѣ́ло текто́нское и҆ слїѧ́нїе:
3
Бо устави народів — порожнеча: зрубують дерево у лісі, обробляють його руками теслі за допомогою сокири,
4
сребро́мъ и҆ зла́томъ оу҆кра́шєна сꙋ́ть, и҆ млата́ми и҆ гвоздьмѝ оу҆тверди́ша ѧ҆̀, да не дви́жꙋтсѧ:
4
покривають сріблом і золотом, прикріплюють цвяхами і молотом, щоб не хиталося.
5
сребро̀ и҆зва́ѧно є҆́сть, не глаго́лютъ, носи́ми но́сѧтсѧ, поне́же ходи́ти не возмо́гꙋтъ: не оу҆бо́йтесѧ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сотворѧ́тъ ѕла̀, и҆ бла́га нѣ́сть въ ни́хъ.
5
Вони — як обточений стовп, і не говорять; їх носять, тому що ходити не можуть. Не бійтеся їх, тому що вони не можуть заподіяти зла, але і добра робити не в силах.
6
Нѣ́сть подо́бенъ тебѣ̀, гдⷭ҇и: вели́къ є҆сѝ ты̀ и҆ вели́ко и҆́мѧ твоѐ въ крѣ́пости.
6
Немає подібного до Тебе, Господи! Ти великий, і ім’я Твоє велике могутністю.
7
Кто̀ не оу҆бои́тсѧ тебє̀, ѽ, цр҃ю̀ ꙗ҆зы́кѡвъ твоѧ́ бо че́сть междꙋ̀ всѣ́ми премꙋ́дрыми ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ во всѣ́хъ ца́рствахъ и҆́хъ ни є҆ди́нъ є҆́сть подо́бенъ тебѣ̀.
7
Хто не убоїться Тебе, Царю народів? бо Тобі єдиному належить це; тому що між усіма мудрецями народів і в усіх царствах їх немає подібного до Тебе.
8
Кꙋ́пнѡ бꙋ́їи и҆ безꙋ́мнїи сꙋ́ть, оу҆че́нїе сꙋ́етныхъ и҆́хъ дре́во є҆́сть:
8
Усі до одного вони безглузді і дурні; пусте вчення — це дерево.
9
сребро̀ и҆зви́то ѿ ѳарсі́са прихо́дитъ, зла́то ѿ ѡ҆фа́за, и҆ рꙋка̀ златаре́й, дѣла̀ всѧ̑ хꙋдо́жникѡвъ: въ синетꙋ̀ и҆ багрѧни́цꙋ ѡ҆дѣ́ютъ и҆̀хъ, дѣла̀ оу҆модѣ́лникѡвъ всѧ̑ сїѧ̑.
9
Розбите на листи срібло привезене з Фарсиса, золото — з Уфаза, справа художника і рук плавильника; одяг на них — гіацинт і пурпур: усе це — справа людей майстерних.
10
Гдⷭ҇ь же бг҃ъ и҆́стиненъ є҆́сть, то́й бг҃ъ живы́й и҆ цр҃ь вѣ́чный, ѿ гнѣ́ва є҆гѡ̀ подви́гнетсѧ землѧ̀, и҆ не стерпѧ́тъ ꙗ҆зы́цы преще́нїѧ є҆гѡ̀.
10
А Господь Бог є істина; Він є Бог живий і Цар вічний. Від гніву Його тремтить земля, і народи не можуть витримати обурення Його.
11
Та́кѡ рцы́те и҆̀мъ: бо́зи, и҆̀же небесѐ и҆ землѝ не сотвори́ша, да поги́бнꙋтъ ѿ землѝ и҆ ѿ си́хъ, и҆̀же под̾ небесе́мъ сꙋ́ть.
11
Так говоріть їм: боги, які не створили неба і землі, зникнуть з землі і з-під небес.
12
Гдⷭ҇ь сотвори́вый зе́млю во крѣ́пости свое́й, оу҆стро́ивый вселе́ннꙋю въ премꙋ́дрости свое́й, и҆ ра́зꙋмомъ свои́мъ прострѐ не́бо.
12
Він створив землю силою Своєю, утвердив вселенну мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса.
13
Ко гла́сꙋ своемꙋ̀ дае́тъ мно́жество во́дъ на небесѝ: и҆ возведѐ ѡ҆́блаки ѿ послѣ́днихъ землѝ, блиста̑нїѧ въ до́ждь сотворѝ и҆ и҆зведѐ вѣ́тръ ѿ сокро́вищъ свои́хъ.
13
За гласом Його шумлять води на небесах, і Він піднімає хмари від країв землі, творить блискавки серед дощу і виводить вітер зі сховищ Своїх.
14
Бꙋ́й сотвори́сѧ всѧ́къ человѣ́къ ѿ оу҆ма̀ (своегѡ̀), постыдѣ́сѧ всѧ́къ златодѣ́лникъ во и҆зваѧ́нїихъ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ лѡ́жнаѧ слїѧ̀, нѣ́сть дꙋ́ха въ ни́хъ:
14
Безумствує усяка людина у своєму знанні, осоромлює себе всякий плавильник ідолом своїм, тому що виплавлене ним є неправда, і немає у ньому духу.
15
сꙋ́єтна сꙋ́ть дѣла̀, смѣ́хꙋ достѡ́йна, во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ.
15
Це повна порожнеча, справа омани; під час відвідування їх вони зникнуть.
16
Нѣ́сть сицева́ѧ ча́сть і҆а́кѡвꙋ, ꙗ҆́кѡ созда́вый всѧ̑ то́й є҆́сть, и҆ і҆и҃ль же́злъ достоѧ́нїѧ є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь си́лъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀.
16
Не така, як їх, доля Якова; бо Бог його є Творець усього, й Ізраїль є жезл насліддя Його; ім’я Його — Господь Саваоф.
17
Собра̀ ѿвнѣ̀ и҆мѣ́нїе, ѡ҆бита́ющее во и҆збра́нныхъ,
17
Забирай із землі майно твоє, ти, що маєш сидіти в облозі;
18
поне́же та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѿве́ргꙋ ѡ҆бита́тєли землѝ сеѧ̀ въ ско́рби и҆ смꙋщꙋ̀ и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆брѧ́щетсѧ ꙗ҆́зва твоѧ̀.
18
бо так говорить Господь: ось, Я викину жителів цієї землі цього разу і зажену їх у тісне місце, щоб схопили їх.
19
Го́ре во сокрꙋше́нїи твое́мъ, болѣ́зненна ꙗ҆́зва твоѧ̀: а҆́зъ же рѣ́хъ: вои́стиннꙋ сїѧ̀ болѣ́знь моѧ̀ (є҆́сть) и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ мѧ̀, жили́ще моѐ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе:
19
Горе мені у моєму скрушенні; болісна рана моя, але я говорю сам у собі: «справді, це моя скорбота, і я буду нести її;
20
ски́нїѧ моѧ̀ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе, и҆ всѧ̑ кѡ́жи моѧ̑ растерза́шасѧ: сынѡ́въ мои́хъ и҆ ѻ҆ве́цъ мои́хъ нѣ́сть, нѣ́сть ктомꙋ̀ мѣ́ста ски́нїи мое́й, мѣ́ста ко́жамъ мои̑мъ:
20
намет мій спустошений, і всі мотузки мої порвані; діти мої пішли від мене, і немає їх: нема кому вже розкинути шатро моє і розвісити килими мої,
21
поне́же ѡ҆бꙋѧ́ша па́стырїе и҆ гдⷭ҇а не взыска́ша, сегѡ̀ ра́ди не оу҆разꙋмѣ̀ всѐ ста́до и҆ расточе́но бы́сть.
21
бо пастирі зробилися безглуздими і не шукали Господа, а тому вони і чинили нерозумно, і все стадо їх розсіяне».
22
Гла́съ слы́шанїѧ, сѐ, грѧде́тъ и҆ трꙋ́съ ве́лїй ѿ землѝ сѣ́верныѧ, да положи́тъ гра́ды і҆ꙋ̑дины въ запꙋстѣ́нїе и҆ во ѡ҆бита́нїе ѕмїє́мъ [стрꙋ́ѳѡмъ].
22
Несеться чутка: ось вона йде, і великий шум від країни північної, щоб міста Юдеї зробити пустелею, житлом шакалів.
23
Вѣ́мъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть человѣ́кꙋ пꙋ́ть є҆гѡ̀, нижѐ мꙋ́жъ по́йдетъ и҆ и҆спра́витъ ше́ствїе своѐ.
23
Знаю, Господи, що не у волі людини путь її, що не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм.
24
Накажѝ на́съ, гдⷭ҇и, ѻ҆ба́че въ сꙋдѣ̀, а҆ не въ ꙗ҆́рости, да не оу҆ма́леныхъ на́съ сотвори́ши.
24
Карай мене, Господи, але за правдою, не у гніві Твоєму, щоб не принизити мене.
25
И҆злі́й гнѣ́въ тво́й на ꙗ҆зы́ки не зна́ющыѧ тѧ̀ и҆ на племена̀, ꙗ҆̀же и҆́мене твоегѡ̀ не призва́ша, ꙗ҆́кѡ поѧдо́ша і҆а́кѡва и҆ потреби́ша є҆го̀ и҆ па́жить є҆гѡ̀ ѡ҆пꙋстоши́ша.
25
Вилий лють Твою на народи, які не знають Тебе, і на племена, які не прикликають імені Твого; бо вони з’їли Якова, пожерли його і знищили його, і житло його спустошили.