Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и ѡ҆ бездо́ждїи.
1
Слово Господа, яке було до Єремії з нагоди бездощів’я.
2
Рыда́ла і҆ꙋде́а, и҆ врата̀ є҆ѧ̀ разрꙋши́шасѧ, и҆ ѡ҆темни́шасѧ на землѝ, и҆ во́пль і҆ерⷭ҇ли́ма взы́де.
2
Плаче Іуда, ворота його розпалися, почорніли на землі, і волання здіймається в Єрусалимі.
3
И҆ вельмѡ́жи є҆гѡ̀ посла́ша ме́ншихъ свои́хъ къ водѣ̀: прїидо́ша на кла̑дѧзи и҆ не ѡ҆брѣто́ша воды̀, и҆ ѿнесо́ша сосꙋ́ды своѧ̑ тщы̀: постыжде́ни сꙋ́ть и҆ посра́млени, и҆ покры́ша главы̑ своѧ̑.
3
Вельможі посилають слуг своїх по воду; вони приходять до колодязів і не знаходять води; повертаються з порожніми посудинами; присоромлені і знічені, вони покривають свої голови.
4
И҆ дѣла̀ землѝ ѡ҆скꙋдѣ́ша, ꙗ҆́кѡ не бѧ́ше дождѧ̀ на зе́млю: постыжде́ни сꙋ́ть земледѣ́лцы, покры́ша главы̑ своѧ̑.
4
Оскільки ґрунт розтріскався від того, що не було дощу на землю, то і хлібороби знічені й покривають свої голови.
5
И҆ є҆лє́ницы на ни́вѣ роди́ша и҆ ѡ҆ста́виша, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ травы̀.
5
Навіть і лань народжує на полі і залишає дітей, тому що немає трави.
6
Ѻ҆на́гри ста́ша на ка́менїихъ, бра́ша въ себѐ вѣ́тръ ꙗ҆́кѡ ѕмі́еве, ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆́чи и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ травы̀.
6
І дикі осли стоять на підвищених місцях і ковтають, подібно до шакалів, повітря; очі їхні потьмяніли, тому що немає трави.
7
Беззакѡ́нїѧ на̑ша противꙋста́ша на́мъ: гдⷭ҇и, сотворѝ на́мъ ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ мно́зи грѣсѝ на́ши пред̾ тобо́ю, тебѣ̀ согрѣши́хомъ.
7
Хоча беззаконня наші свідчать проти нас, але Ти, Господи, твори з нами заради імені Твого; відступництво наше велике, згрішили ми перед Тобою.
8
Ѡ҆жида́нїе і҆и҃лево, гдⷭ҇и, сп҃си́телю на́шъ во вре́мѧ ско́рби! вскꙋ́ю ꙗ҆́кѡ пришле́цъ є҆сѝ на землѝ и҆ ꙗ҆́кѡ пꙋ́тникъ оу҆кланѧ́ющьсѧ во вита́лище;
8
Надія Ізраїля, Спаситель його під час скорботи! Для чого Ти — як чужий у цій землі, як перехожий, який зайшов переночувати?
9
Є҆да̀ бꙋ́деши ꙗ҆́коже человѣ́къ спѧ́й, и҆лѝ а҆́ки мꙋ́жъ не могі́й спастѝ; ты́ же въ на́съ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́мѧ твоѐ при́звано бы́сть на на́съ, не забꙋ́ди на́съ.
9
Чому Ти — як чоловік здивований, як сильний, який не має сили спасти? І однак же Ти, Господи, посеред нас, і Твоє ім’я наречене над нами; не залишай нас.
10
Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь лю́демъ си̑мъ: возлюби́ша подвиза́ти но́зѣ своѝ и҆ не оу҆поко́ишасѧ, и҆ бг҃ъ не бл҃гопоспѣшѝ въ ни́хъ, нн҃ѣ воспомѧне́тъ беззакѡ́нїѧ и҆́хъ и҆ посѣти́тъ грѣхѝ и҆́хъ.
10
Так говорить Господь народу цьому: за те, що вони люблять блукати, не стримують ніг своїх, за те Господь не благоволить до них, пригадує нині беззаконня їхні і карає гріхи їхні.
11
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: не моли́сѧ ѡ҆ лю́дехъ си́хъ во бла́го:
11
І сказав мені Господь: ти не молися за народ цей на благо йому.
12
є҆гда̀ пости́тисѧ бꙋ́дꙋтъ, не оу҆слы́шꙋ проше́нїѧ и҆́хъ, и҆ а҆́ще принесꙋ́тъ всесожжє́нїѧ и҆ жє́ртвы, не бл҃говолю̀ въ ни́хъ: ꙗ҆́кѡ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ а҆́зъ сконча́ю и҆̀хъ.
12
Якщо вони будуть поститися, Я не почую волання їхнього; і якщо піднесуть всепалення і дари, не прийму їх; але мечем і голодом, і моровицею знищу їх.
13
И҆ реко́хъ: сы́й гдⷭ҇и бж҃е, сѐ, проро́цы и҆́хъ прорица́ютъ и҆ глаго́лютъ: не оу҆́зрите меча̀, и҆ гла́дъ не бꙋ́детъ ва́мъ, но и҆́стинꙋ и҆ ми́ръ да́мъ на землѝ и҆ на мѣ́стѣ се́мъ.
13
Тоді сказав я: Господи Боже! ось, пророки говорять їм: «не побачите меча, і голоду не буде у вас, але постійний мир дам вам на цьому місці».
14
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: лжи́вѡ проро́цы прорица́ютъ во и҆́мѧ моѐ, не посла́хъ и҆́хъ, ни заповѣ́дахъ и҆̀мъ, ни гл҃алъ є҆́смь къ ни̑мъ: поне́же видѣ̑нїѧ лжи̑ва и҆ гада̑нїѧ и҆ волшє́бства и҆ произво́лы се́рдца своегѡ̀ ті́и прорица́ютъ ва́мъ.
14
І сказав мені Господь: пророки пророкують неправду ім’ям Моїм; Я не посилав їх і не давав їм повеління, і не говорив їм; вони звіщають вам видіння неправдиві і ворожі, і пусте і мрії серця свого.
15
Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ѡ҆ проро́цѣхъ, и҆̀же проро́чествꙋютъ во и҆́мѧ моѐ лѡ́жнаѧ, и҆ а҆́зъ не посла́хъ и҆́хъ, и҆̀же глаго́лютъ: ме́чь и҆ гла́дъ не бꙋ́детъ на землѝ се́й: сме́ртїю лю́тою оу҆́мрꙋтъ и҆ гла́домъ сконча́ютсѧ проро́цы ті́и.
15
Тому так говорить Господь про пророків: вони пророкують ім’ям Моїм, а Я не посилав їх; вони говорять: «меча і голоду не буде на цій землі»: мечем і голодом будуть знищені ці пророки,
16
И҆ лю́дїе, и҆̀мже ті́и проро́чествꙋютъ, бꙋ́дꙋтъ и҆зве́ржени на пꙋте́хъ і҆ерⷭ҇ли́ма ѿ лица̀ меча̀ и҆ гла́да, и҆ не бꙋ́детъ погреба́ѧй и҆̀хъ, и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ, и҆ и҆злїю̀ на ни́хъ ѕла̑ѧ и҆́хъ.
16
і народ, якому вони пророкують, розкиданий буде по вулицях Єрусалима від голоду і меча, і не буде кому ховати їх, — вони і дружини їхні, і сини їхні, і дочки їхні; і Я виллю на них зло їхнє.
17
И҆ рече́ши къ ни̑мъ сло́во сїѐ: да и҆зведꙋ́тъ ѻ҆́чи ва́ши сле́зы де́нь и҆ но́щь, и҆ да не преста́нꙋтъ, ꙗ҆́кѡ сотре́нїемъ вели́кимъ сотре́на (дѣ́ва) дще́рь люді́й мои́хъ и҆ ꙗ҆́звою ѕло́ю ѕѣлѡ̀.
17
І скажи їм слово це: нехай ллються з очей моїх сльози ніч і день, і нехай не перестають; бо великою поразкою вражена діва, дочка народу мого, тяжким ударом.
18
А҆́ще и҆зы́дꙋ на по́ле, и҆ сѐ, закла́ни мече́мъ: и҆ а҆́ще вни́дꙋ во гра́дъ, и҆ сѐ, и҆ста́ѧвшїи гла́домъ: ꙗ҆́кѡ проро́къ и҆ свѧще́нникъ ѿидо́ша въ зе́млю, є҆ѧ́же не вѣ́дѧхꙋ.
18
Виходжу я на поле, — і ось, убиті мечем; входжу в місто, — і ось ті, що вмирають від голоду; навіть і пророк і священик блукають по землі несвідомо.
19
Є҆да̀ ѿме́щꙋщь ѿве́рглъ є҆сѝ і҆ꙋ́дꙋ, и҆ ѿ сїѡ́на ѿстꙋпѝ дш҃а̀ твоѧ̀; вскꙋ́ю порази́лъ є҆сѝ на́съ, и҆ нѣ́сти на́мъ и҆сцѣле́нїѧ; жда́хомъ ми́ра, и҆ не бѧ́хꙋ блага̑ѧ: вре́мене оу҆врачева́нїѧ, и҆ сѐ, боѧ́знь.
19
Хіба Ти зовсім відкинув Іуду? Хіба душі Твоїй огиднув Сион? Для чого уразив нас так, що немає нам зцілення? Чекаємо миру, і нічого доброго немає; чекаємо часу зцілення, і ось жахи.
20
Позна́хомъ, гдⷭ҇и, грѣхѝ на́шѧ, беззакѡ́нїѧ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хомъ пред̾ тобо́ю.
20
Усвідомлюємо, Господи, нечестя наше, беззаконня батьків наших; бо згрішили ми перед Тобою.
21
Преста́ни ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, не погꙋбѝ прⷭ҇то́ла сла́вы твоеѧ̀: воспомѧнѝ, не разорѝ завѣ́та твоегѡ̀ и҆́же съ на́ми.
21
Не відкинь нас заради імені Твого; не принижуй престолу слави Твоєї: згадай, не руйнуй завіту Твого з нами.
22
Є҆да̀ є҆́сть во и҆зва́ѧнныхъ ꙗ҆зы́ческихъ, и҆́же дожди́тъ; и҆лѝ небеса̀ мо́гꙋтъ да́ти вла́гꙋ свою̀; не ты́ ли є҆сѝ, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ; и҆ пожде́мъ тебѐ, гдⷭ҇и, ты́ бо сотвори́лъ є҆сѝ всѧ̑ сїѧ̑.
22
Чи є між суєтними богами язичницькими такі, що посилають дощ? або чи може небо саме собою подавати зливу? чи не Ти це, Господи, Боже наш? На Тебе надіємося ми; бо Ти твориш усе це.