¹

Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, є҆гда̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ всѝ вѡ́и є҆гѡ̀, и҆ всѧ̀ землѧ̀ вла́сти є҆гѡ̀ и҆ всѝ лю́дїе воева́хꙋ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на всѧ̑ гра́ды і҆ꙋ̑дины, гл҃ѧ:

¹

Слово, яке було до Єремії від Господа, коли Навуходоносор, цар Вавилонський, і все військо його і всі царства землі, підвладні руці його, і всі народи воювали проти Єрусалима і проти усіх міст його:

²

та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: и҆дѝ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ и҆ рече́ши є҆мꙋ̀: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: преда́нїемъ преда́стсѧ се́й гра́дъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ во́зметъ є҆го̀ и҆ пожже́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ:

²

так говорить Господь, Бог Ізраїлів: йди і скажи Седекії, царю Юдейському, і скажи йому: так говорить Господь: ось, Я віддаю місто це у руки царя Вавилонського, і він спалить його вогнем;

³

и҆ ты̀ не оу҆цѣлѣ́еши ѿ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́тъ бꙋ́деши, и҆ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ преда́сисѧ: и҆ ѻ҆́чи твоѝ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ оу҆́зрѧтъ, и҆ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ со оу҆сты̑ твои́ми соглаго́лютъ, и҆ въ вавѷлѡ́нъ вни́деши.

³

і ти не уникнеш руки його, але неодмінно будеш узятий і відданий у руки його, і очі твої побачать очі царя Вавилонського, і вуста його будуть говорити до твоїх вуст, і підеш у Вавилон.

⁴

Но ѻ҆ба́че слы́ши сло́во гдⷭ҇не, седекі́е, царю̀ і҆ꙋ́динъ! та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь къ тебѣ̀: не оу҆́мреши ѿ меча̀, но въ ми́рѣ оу҆́мреши:

⁴

Утім, слухай слово Господнє, Седекіє, царю Юдейський! так говорить Господь про тебе: ти не помреш від меча;

⁵

и҆ ꙗ҆́коже пла́каша ѻ҆тцє́въ твои́хъ ца́рствовавшихъ пре́жде тебє̀, воспла́чꙋтсѧ и҆ тебє̀: оу҆вы̀, го́споди, и҆̀: оу҆вы̀, го́споди! воспла́чꙋтсѧ и҆ тебє̀, ꙗ҆́кѡ сло́во а҆́зъ согл҃ахъ, речѐ гдⷭ҇ь.

⁵

ти помреш у мирі, і як для батьків твоїх, попередніх царів, які були раніше тебе, спалювали при похованні пахощі, так спалять і для тебе й оплачуть тебе: «горе, государю!», бо Я вирік це слово, — говорить Господь.

⁶

И҆ глаго́ла і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.

⁶

Єремія пророк усі слова ці переказав Седекії, царю Юдейському, в Єрусалимі.

⁷

И҆ си́ла царѧ̀ вавѷлѡ́нска воева̀ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на гра́ды і҆ꙋ̑дины ѡ҆ста́вшыѧсѧ: на лахі́съ и҆ на а҆зи́кꙋ, ꙗ҆́кѡ ті́и ѡ҆ста́шасѧ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ гра́ды твє́рды.

⁷

Тим часом військо царя Вавилонського воювало проти Єрусалима і проти усіх міст юдейських, які ще залишалися, проти Лахиса й Азеки; бо з міст юдейських тільки ці залишалися, як міста укріплені.

⁸

Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, повнегда̀ сконча́ти царю̀ седекі́и завѣ́тъ къ лю́демъ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, є҆́же нарещѝ и҆̀мъ ѿпꙋще́нїе,

⁸

Слово, яке було до Єремії від Господа після того, як цар Седекія уклав завіт з усім народом, який був у Єрусалимі, щоб оголосити свободу,

⁹

є҆́же ѿпꙋсти́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабы́ню свою̀, є҆вре́анина и҆ є҆вре́аныню, свобѡ́дны, да не рабо́таетъ мꙋ́жъ ѿ і҆и҃лѧ.

⁹

щоб кожен відпустив на волю раба свого і рабиню свою, єврея та єврейку, щоб ніхто з них не тримав у рабстві юдея, брата свого.

¹⁰

И҆ ѡ҆брати́шасѧ всѝ вельмѡ́жи и҆ всѝ лю́дїе встꙋпи́вшїи въ завѣ́тъ, є҆́же ѿпꙋсти́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабꙋ̀ свою̀ свобѡ́дны и҆ ктомꙋ̀ не владѣ́ти и҆́ми. Слы́шаша оу҆̀бо и҆ ѿпꙋсти́ша.

¹⁰

І послухалися усі князі і весь народ, які вступили у завіт, щоб відпустити кожному раба свого і кожному рабиню свою на волю, щоб не тримати їх надалі у рабах, — і послухалися і відпустили;

¹¹

И҆ ѡ҆брати́шасѧ по си́хъ вспѧ́ть и҆ оу҆держа́ша па́ки рабы̑ и҆ рабы̑ни своѧ̑, и҆̀хже ѿпꙋсти́ша свобо́дныхъ, и҆ взѧ́ша въ рабы̑ и҆ рабы̑ни.

¹¹

але після того, роздумавши, стали брати назад рабів і рабинь, яких відпустили на волю, і примусили їх бути рабами і рабинями.

¹²

И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а гл҃ѧ:

¹²

І було слово Господнє до Єремії від Господа:

¹³

та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́зъ завѣща́хъ завѣ́тъ ко ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́вихъ ѧ҆̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆з̾ до́мꙋ рабо́ты, гл҃ѧ:

¹³

так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я уклав завіт з батьками вашими, коли вивів їх із землі Єгипетської, з дому рабства, і сказав:

¹⁴

є҆гда̀ сконча́ютсѧ ше́сть лѣ́тъ, да ѿпꙋ́стиши бра́та своего̀ є҆вре́анина, и҆́же про́данъ є҆́сть тебѣ̀: и҆ да дѣ́лаетъ тѝ ше́сть лѣ́тъ, и҆ да ѿпꙋ́стиши є҆го̀ свобо́дна ѿ себє̀. И҆ не послꙋ́шаша менѐ ѻ҆тцы̀ ва́ши, ни приклони́ша оу҆́ха своегѡ̀.

¹⁴

«наприкінці сьомого року відпускайте кожен брата свого, єврея, який продав себе тобі; нехай він працює на тебе шість років, а потім відпусти його від себе на волю»; але батьки ваші не послухали Мене і не прихилили вуха свого.

¹⁵

И҆ ѡ҆брати́стесѧ вы̀ дне́сь сотвори́ти пра̑ваѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, є҆́же нарещѝ комꙋ́ждо ѿпꙋще́нїе бли́жнѧгѡ своегѡ̀: и҆ соверши́сте завѣ́тъ пред̾ лице́мъ мои́мъ въ домꙋ̀, и҆дѣ́же нарѣче́сѧ и҆́мѧ моѐ въ не́мъ:

¹⁵

Ви нині навернулися і зробили справедливо перед очима Моїми, оголосивши кожен волю ближньому своєму, й уклали переді Мною завіт у домі, над яким наречене ім’я Моє;

¹⁶

и҆ ѿврати́стесѧ, и҆ ѡ҆скверни́сте завѣ́тъ мо́й, є҆́же возврати́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабꙋ̀ свою̀, и҆̀хже ѿпꙋсти́сте свобѡ́дны дꙋше́ю и҆́хъ: и҆ покори́сте и҆̀хъ, ꙗ҆́коже бы́ти оу҆ ва́съ въ рабы̑ и҆ въ рабы̑ни.

¹⁶

але потім роздумали і знеславили ім’я Моє, і повернули до себе кожен раба свого і кожен рабиню свою, яких відпустили на волю, куди душі їх завгодно, і примушуєте їх бути у вас рабами і рабинями.

¹⁷

Тогѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь: вы̀ не послꙋ́шасте менѐ, нарещѝ ѿпꙋще́нїѧ кі́йждо бра́тꙋ своемꙋ̀ и҆ кі́йждо бли́жнемꙋ своемꙋ̀: сѐ, а҆́зъ нарица́ю ѿпꙋще́нїе ва́мъ на ме́чь и҆ на сме́рть и҆ на гла́дъ, и҆ да́мъ вы̀ на разсы́панїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ:

¹⁷

Тому так говорить Господь: ви не послухалися Мене у тому, щоб кожен оголосив волю братові своєму і ближньому своєму; за те ось Я, — говорить Господь, — проголошую вам свободу піддатися мечу, моровиці й голоду, і віддам вас на озлоблення в усі царства землі;

¹⁸

и҆ да́мъ мꙋ́жы престꙋпи́вшыѧ завѣ́тъ мо́й и҆ не хранѧ́щыѧ слове́съ завѣ́та моегѡ̀, є҆мꙋ́же соизво́лиша пред̾ лице́мъ мои́мъ: телца̀ є҆го́же разсѣко́ша на двѣ̀ ча̑сти и҆ ходи́ша междꙋ̀ раздѣле́нными частьмѝ є҆гѡ̀:

¹⁸

і віддам тих, що переступили завіт Мій і не устояли у словах завіту, який вони уклали перед лицем Моїм, розсікши тельця надвоє і пройшовши між розсіченими частинами його,

¹⁹

кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины и҆ кнѧ̑зи і҆ерⷭ҇ли̑мли, и҆ вельмо́жы и҆ жерцы̀ и҆ всѧ̑ лю́ди землѝ ходѧ́щыѧ междꙋ̀ раздѣле́нымъ телце́мъ,

¹⁹

князів юдейських і князів єрусалимських, євнухів і священиків і увесь народ землі, який проходив між розсіченими частинами тельця, —

²⁰

и҆ да́мъ ѧ҆̀ въ рꙋ́ки врагѡ́мъ и҆́хъ и҆ въ рꙋ́ки и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋ́пи и҆́хъ въ ꙗ҆́дь пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ:

²⁰

віддам їх до рук ворогів їхніх і до рук тих, що шукають душí їх, і трупи їхні будуть споживою птахам небесним і звірам земним.

²¹

и҆ седекі́ю царѧ̀ і҆ꙋде́йска и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀ да́мъ въ рꙋ́цѣ врагѡ́въ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ во́инства царѧ̀ вавѷлѡ́нска, ѿбѣга́ющихъ ѿ ни́хъ.

²¹

І Седекію, царя Юдейського, і князів його віддам до рук ворогів їхніх і до рук тих, що шукають душí їх, і до рук війська царя Вавилонського, яке відступило від вас.

²²

Сѐ, а҆́зъ завѣща́ю, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ возвращꙋ̀ ѧ҆̀ въ зе́млю сїю̀, и҆ повою́ютъ на ню̀, и҆ во́змꙋтъ ю҆̀, и҆ пожгꙋ́тъ ю҆̀ ѻ҆гне́мъ и҆ гра́ды і҆ꙋ̑дины: и҆ да́мъ ѧ҆̀ въ непрохѡ́дны ѿ живꙋ́щихъ.

²²

Ось, Я дам повеління, — говорить Господь, — і поверну їх до цього міста, і вони нападуть на нього, і візьмуть його, і спалять його вогнем, і міста Юдеї зроблю пустелею безлюдною.