¹

Но послꙋ́шай, і҆́ѡве, слове́съ мои́хъ и҆ бесѣ́дꙋ мою̀ внꙋшѝ:

¹

Отже, слухай, Іове, промову мою і прислухайся до кожного слова мого.

²

сѐ бо, ѿверзо́хъ оу҆ста̀ моѧ̑, и҆ возглаго́ла ѧ҆зы́къ мо́й:

²

Ось, я відкриваю вуста мої, язик мій говорить у гортані моїй.

³

чи́сто се́рдце моѐ во словесѣ́хъ, ра́зꙋмъ же оу҆стнꙋ̀ моє́ю чи̑стаѧ оу҆разꙋмѣ́етъ:

³

Слова мої від щирости мого серця, і вуста мої вимовлять знання чисте.

⁴

дх҃ъ бж҃їй сотвори́вый мѧ̀, дыха́нїе же вседержи́телево поꙋча́ющее мѧ̀:

⁴

Дух Божий створив мене, і подих Вседержителя дав мені життя.

⁵

а҆́ще мо́жеши, да́ждь мѝ ѿвѣ́тъ къ си̑мъ: потерпѝ, ста́ни проти́вꙋ менє̀, и҆ а҆́зъ проти́вꙋ тебє̀.

⁵

Якщо можеш, відповідай мені і стань переді мною.

⁶

Ѿ бре́нїѧ сотворе́нъ є҆сѝ ты̀, ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ: ѿ тогѡ́жде сотворе́нїѧ є҆смы̀:

⁶

Ось я, за бажанням твоїм, замість Бога. Я створений також із пороху;

⁷

не стра́хъ мо́й тѧ̀ смѧте́тъ, нижѐ рꙋка̀ моѧ̀ тѧжка̀ бꙋ́детъ на тѧ̀.

⁷

тому страх переді мною не може знітити тебе, і рука моя не буде важкою для тебе.

⁸

Ѻ҆ба́че ре́клъ є҆сѝ во оу҆́шы моѝ, и҆ гла́съ глагѡ́лъ твои́хъ оу҆слы́шахъ, зане́же глаго́леши:

⁸

Ти говорив у вуха мої, і я чув звук слів:

⁹

чи́стъ є҆́смь а҆́зъ, не согрѣша́ѧ, непоро́ченъ же є҆́смь, и҆́бо не беззако́нновахъ:

⁹

чистий я, без пороку, невинний я, і немає в мені неправди;

¹⁰

зазо́ръ же на мѧ̀ ѡ҆брѣ́те и҆ мни́тъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ проти́вника себѣ̀:

¹⁰

а Він знайшов звинувачення проти мене і вважає мене Своїм супротивником;

¹¹

вложи́ же но́гꙋ мою̀ въ дре́во и҆ надсмотрѧ́лъ пꙋти̑ моѧ̑ всѧ̑.

¹¹

поставив ноги мої в колоду, спостерігає за всіма путями моїми.

¹²

Ка́кѡ бо глаго́леши, ꙗ҆́кѡ пра́въ є҆́смь, и҆ не послꙋ́ша менѐ; Вѣ́ченъ бо є҆́сть, и҆́же над̾ зємны́ми.

¹²

Ось у цьому ти неправий, відповідаю тобі, тому що Бог вище людини.

¹³

Глаго́леши бо: чесѡ̀ ра́ди пра́вды моеѧ̀ не оу҆слы́ша всѧ́ко сло́во;

¹³

Для чого тобі змагатися з Ним? Він не дає звіту ні в яких ділах Своїх.

¹⁴

Є҆ди́ною бо возглаго́летъ гдⷭ҇ь, второ́е же во снѣ̀, и҆лѝ въ поꙋче́нїи нощнѣ́мъ,

¹⁴

Бог говорить один раз і, якщо того не помітять, удруге:

¹⁵

и҆лѝ, ꙗ҆́кѡ є҆гда̀ напа́даетъ стра́хъ лю́тъ на человѣ́ки, во дрема́нїихъ на ло́жи:

¹⁵

уві сні, у нічному видінні, коли сон находить на людей, під час дрімоти на постелі.

¹⁶

тогда̀ ѿкры́етъ оу҆́мъ человѣ́ческїй, видѣ́ньми стра́ха тацѣ́ми и҆̀хъ оу҆страши́тъ,

¹⁶

Тоді Він відкриває в людини вухо і закарбовує Своє наставляння,

¹⁷

да возврати́тъ человѣ́ка ѿ непра́вды, тѣ́ло же є҆гѡ̀ѿ паде́нїѧ и҆зба́ви,

¹⁷

щоб відвести людину від якого-небудь наміру і віддалити від неї гордість,

¹⁸

пощадѣ́ же дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀ ѿ сме́рти, є҆́же не па́сти є҆мꙋ̀ на бра́ни.

¹⁸

щоб відвести душу її від прірви і життя її від ураження мечем.

¹⁹

Па́ки же ѡ҆бличѝ є҆го̀ болѣ́знїю на ло́жи и҆ мно́жество косте́й є҆гѡ̀ разсла́би:

¹⁹

Або він врозумляється хворобою на постелі своїй і тяжким болем у всіх кістках своїх, —

²⁰

всѧ́кагѡ же бра́шна пшени́чна не возмо́жетъ прїѧ́ти, а҆ дꙋша̀ є҆гѡ̀ ꙗ҆́ди хо́щетъ,

²⁰

і життя її відвертається від хліба і душа її від улюбленої їжі.

²¹

до́ндеже согнїю́тъ плѡ́ти є҆гѡ̀, и҆ пока́жетъ кѡ́сти є҆гѡ̀ то́щѧ:

²¹

Плоть на ній пропадає, так що її не видно, і показуються кістки її, яких не було видно.

²²

прибли́жисѧ же на сме́рть дꙋша̀ є҆гѡ̀, и҆ живо́тъ є҆гѡ̀ во а҆́дѣ.

²²

І душа її наближається до могили і життя її — до смерті.

²³

А҆́ще бꙋ́детъ ты́сѧща а҆́гг҃лъ смертоно́сныхъ, є҆ди́нъ ѿ ни́хъ не оу҆ѧзви́тъ є҆го̀: а҆́ще помы́слитъ се́рдцемъ ѡ҆брати́тисѧ ко гдⷭ҇ꙋ, повѣ́сть же человѣ́кꙋ сво́й зазо́ръ, и҆ безꙋ́мїе своѐ пока́жетъ,

²³

Якщо є у неї ангел-наставник, один з тисячі, щоб показати людині пряму путь її, —

²⁴

застꙋ́питъ є҆̀, є҆́же не впа́сти є҆мꙋ̀ въ сме́рть, ѡ҆бнови́тъ же тѣ́ло є҆гѡ̀ ꙗ҆́коже повапле́нїе на стѣнѣ̀, кѡ́сти же є҆гѡ̀ и҆спо́лнитъ мо́зга:

²⁴

Бог змилосердиться над нею і скаже: звільни її від могили; Я знайшов умилостивлення.

²⁵

оу҆мѧгчи́тъ же є҆гѡ̀ пло́ть ꙗ҆́коже младе́нца, и҆ оу҆стро́итъ є҆го̀ возмꙋжа́вша въ человѣ́цѣхъ.

²⁵

Тоді тіло її зробиться свіжішим, ніж у молодості; вона повернеться до днів юности своєї.

²⁶

Помо́литсѧ же ко гдⷭ҇ꙋ и҆ прїѧ́тъ и҆́мъ бꙋ́детъ, вни́детъ же лице́мъ весе́лымъ со и҆сповѣ́данїемъ, возда́стъ же человѣ́кѡмъ пра́вдꙋ свою̀.

²⁶

Буде молитися Богу, і Він — милостивий до неї; з радістю дивиться на лице її і повертає людині праведність її.

²⁷

Посе́мъ тогда̀ за́зритъ человѣ́къ са́мъ себѣ̀, глаго́лѧ: ꙗ҆кова̑ѧ содѣва́хъ; и҆ не по досто́инствꙋ и҆стѧза́ мѧ, ѡ҆ ни́хже согрѣши́хъ:

²⁷

Він буде дивитися на людей і говорити: грішив я і спотворював правду, і не воздано мені;

²⁸

спасѝ дꙋ́шꙋ мою̀, є҆́же не вни́ти во и҆стлѣ́нїе, и҆ жи́знь моѧ̀ свѣ́тъ оу҆́зритъ.

²⁸

Він визволив душу мою від могили, і життя моє бачить світло.

²⁹

Сѐ, сїѧ̑ всѧ̑ твори́тъ крѣ́пкїй (бг҃ъ) пꙋти̑ трѝ съ мꙋ́жемъ:

²⁹

Ось, усе це робить Бог двічі-тричі з людиною,

³⁰

но и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ сме́рти, да живо́тъ мо́й во свѣ́тѣ хва́литъ є҆го̀.

³⁰

щоб відвести душу її від могили й освітити її світлом живих.

³¹

Внима́й, і҆́ѡве, и҆ послꙋ́шай менѐ, премолчѝ, и҆ а҆́зъ возглаго́лю:

³¹

Прислухайся, Іове, слухай мене, мовчи, і я буду говорити.

³²

и҆ а҆́ще тебѣ̀ сꙋ́ть словеса̀, ѿвѣща́й мѝ: глаго́ли, хощꙋ́ бо ѡ҆правди́тисѧ тебѣ̀:

³²

Якщо маєш, що сказати, відповідай; говори, тому що я бажав би твого виправдання;

³³

а҆́ще же нѝ, ты̀ послꙋ́шай менѐ, оу҆молчѝ, и҆ наꙋчꙋ́ тѧ премꙋ́дрости.

³³

якщо ж ні, то слухай мене: мовчи, і я навчу тебе мудрости.