Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да не соблазни́тесѧ.
1
Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися.
2
Ѿ со́нмищъ и҆жденꙋ́тъ вы̀: (Заⷱ҇ н҃г҃.) но прїи́детъ ча́съ, да всѧ́къ, и҆́же оу҆бїе́тъ вы̀, возмни́тсѧ слꙋ́жбꙋ приноси́ти бг҃ꙋ:
2
Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові.
3
и҆ сїѧ̑ сотворѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ не позна́ша ѻ҆ц҃а̀, ни менє̀.
3
Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене.
4
Но сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да, є҆гда̀ прїи́детъ ча́съ, воспомѧ́нете сїѧ̑, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: си́хъ же ва́мъ и҆спе́рва не рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ съ ва́ми бѣ́хъ.
4
Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами.
5
Нн҃ѣ же и҆дꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀, и҆ никто́же ѿ ва́съ вопроша́етъ менѐ: ка́мѡ и҆́деши;
5
А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш?
6
Но ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, ско́рби и҆спо́лнихъ сердца̀ ва̑ша.
6
Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші.
7
Но а҆́зъ и҆́стинꙋ ва́мъ гл҃ю: оу҆́не є҆́сть ва́мъ, да а҆́зъ и҆дꙋ̀: а҆́ще бо не и҆дꙋ̀ а҆́зъ, оу҆тѣ́шитель не прїи́детъ къ ва́мъ: а҆́ще (ли) же и҆дꙋ̀, послю̀ є҆го̀ къ ва́мъ,
7
Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас,
8
и҆ прише́дъ ѻ҆́нъ ѡ҆бличи́тъ мі́ръ ѡ҆ грѣсѣ̀ и҆ ѡ҆ пра́вдѣ и҆ ѡ҆ сꙋдѣ̀:
8
і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд.
9
ѡ҆ грѣсѣ̀ оу҆́бѡ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рꙋютъ въ мѧ̀:
9
За гріх — тому, що не вірують в Мене.
10
ѡ҆ пра́вдѣ же, ꙗ҆́кѡ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ и҆дꙋ̀, и҆ ктомꙋ̀ не ви́дите менє̀:
10
За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене.
11
ѡ҆ сꙋдѣ́ же, ꙗ҆́кѡ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ ѡ҆сꙋжде́нъ бы́сть.
11
А за суд, бо князя світу цього осуджено.
12
Є҆щѐ мно́гѡ и҆́мамъ гл҃ати ва́мъ, но не мо́жете носи́ти нн҃ѣ:
12
Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити.
13
є҆гда́ же прїи́детъ ѻ҆́нъ, дх҃ъ и҆́стины, наста́витъ вы̀ на всѧ́кꙋ и҆́стинꙋ: не ѿ себє́ бо гл҃ати и҆́мать, но є҆ли̑ка а҆́ще оу҆слы́шитъ, гл҃ати и҆́мать, и҆ грѧдꙋ̑щаѧ возвѣсти́тъ ва́мъ:
13
Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам.
14
ѻ҆́нъ мѧ̀ просла́витъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
14
Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам.
15
(Заⷱ҇ н҃д҃.) Всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать ѻ҆ц҃ъ, моѧ̑ сꙋ́ть: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
15
Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам.
16
Вма́лѣ, и҆ (ктомꙋ̀) не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
16
Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця.
17
Рѣ́ша же ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ къ себѣ̀: что̀ є҆́сть сїѐ, є҆́же гл҃етъ на́мъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀: и҆: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀;
17
Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця?
18
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо: что̀ сїѐ є҆́сть, є҆́же гл҃етъ: вма́лѣ, не вѣ́мы, что̀ гл҃етъ.
18
Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже.
19
Разꙋмѣ́ же і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́хꙋ є҆го̀ вопроша́ти, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ се́мъ ли стѧза́етесѧ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀;
19
Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене?
20
а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ воспла́четесѧ и҆ возрыда́ете вы̀, а҆ мі́ръ возра́дꙋетсѧ: вы́ же печа́льни бꙋ́дете, но печа́ль ва́ша въ ра́дость бꙋ́детъ:
20
Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде.
21
жена̀ є҆гда̀ ражда́етъ, ско́рбь и҆́мать, ꙗ҆́кѡ прїи́де го́дъ є҆ѧ̀: є҆гда́ же роди́тъ ѻ҆троча̀, ктомꙋ̀ не по́мнитъ ско́рби за ра́дость, ꙗ҆́кѡ роди́сѧ человѣ́къ въ мі́ръ:
21
Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ.
22
и҆ вы́ же печа́ль и҆́мате оу҆́бѡ нн҃ѣ: па́ки же оу҆зрю́ вы, и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце ва́ше, и҆ ра́дости ва́шеѧ никто́же во́зметъ ѿ ва́съ:
22
Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас.
23
и҆ въ то́й де́нь менѐ не воспро́сите ничесѡ́же. (Заⷱ҇ н҃е҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще (чесѡ̀) про́сите ѿ ѻ҆ц҃а̀ во и҆́мѧ моѐ, да́стъ ва́мъ:
23
І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам.
24
досе́лѣ не проси́сте ничесѡ́же во и҆́мѧ моѐ: проси́те, и҆ прїи́мете, да ра́дость ва́ша и҆спо́лнена бꙋ́детъ.
24
Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.
25
Сїѧ̑ въ при́тчахъ гл҃ахъ ва́мъ: но прїи́детъ ча́съ, є҆гда̀ ктомꙋ̀ въ при́тчахъ не гл҃ю ва́мъ, но ꙗ҆́вѣ ѡ҆ ѻ҆ц҃ѣ̀ возвѣщꙋ̀ ва́мъ.
25
Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця.
26
Въ то́й де́нь во и҆́мѧ моѐ воспро́сите, и҆ не гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆молю̀ ѻ҆ц҃а̀ ѡ҆ ва́съ:
26
В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас:
27
са́мъ бо ѻ҆ц҃ъ лю́битъ вы̀, ꙗ҆́кѡ вы̀ менѐ возлюби́сте и҆ вѣ́ровасте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ бг҃а и҆зыдо́хъ.
27
бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога.
28
И҆зыдо́хъ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆ прїидо́хъ въ мі́ръ: (и҆) па́ки ѡ҆ставлѧ́ю мі́ръ, и҆ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
28
Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.
29
Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: сѐ, нн҃ѣ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃еши, а҆ при́тчи ни коеѧ́же не гл҃еши:
29
Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої.
30
нн҃ѣ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ вѣ́си всѧ̑ и҆ не тре́бꙋеши, да кто̀ тѧ̀ вопроша́етъ: ѡ҆ се́мъ вѣ́рꙋемъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆зше́лъ є҆сѝ.
30
Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов.
31
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: нн҃ѣ ли вѣ́рꙋете;
31
Ісус відповів їм: тепер віруєте?
32
сѐ, грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ прїи́де, да разы́детесѧ кі́йждо во своѧ̑ и҆ менѐ є҆ди́наго ѡ҆ста́вите: и҆ нѣ́смь є҆ди́нъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ со мно́ю є҆́сть:
32
Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.
33
сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да во мнѣ̀ ми́ръ и҆́мате: въ мі́рѣ ско́рбни бꙋ́дете: но дерза́йте, (ꙗ҆́кѡ) а҆́зъ побѣди́хъ мі́ръ.
33
Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.