Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ д҃і҃.) По си́хъ (же) бѣ̀ пра́здникъ і҆ꙋде́йскїй, и҆ взы́де і҆и҃съ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
1
Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.
2
Є҆́сть же во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ ѻ҆́вчаѧ кꙋпѣ́ль, ꙗ҆́же глаго́летсѧ є҆вре́йски виѳесда̀, пѧ́ть притвѡ́ръ и҆мꙋ́щи:
2
В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.
3
въ тѣ́хъ слежа́ше мно́жество болѧ́щихъ, слѣпы́хъ, хромы́хъ, сꙋхи́хъ, ча́ющихъ движе́нїѧ воды̀:
3
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,
4
а҆́гг҃лъ бо гдⷭ҇ень на (всѧ́ко) лѣ́то схожда́ше въ кꙋпѣ́ль и҆ возмꙋща́ше во́дꙋ: (и҆) и҆́же пе́рвѣе вла́зѧше по возмꙋще́нїи воды̀, здра́въ быва́ше, ꙗ҆цѣ́мъ же недꙋ́гомъ ѡ҆держи́мь быва́ше.
4
бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.
5
Бѣ́ же тꙋ̀ нѣ́кїй человѣ́къ, три́десѧть и҆ ѻ҆́смь лѣ́тъ и҆мы́й въ недꙋ́зѣ (свое́мъ).
5
Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.
6
Сего̀ ви́дѣвъ і҆и҃съ лежа́ща, и҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га лѣ̑та оу҆жѐ и҆мѧ́ше (въ недꙋ́зѣ), гл҃а є҆мꙋ̀: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти;
6
Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?
7
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ недꙋ́жный: є҆́й, гдⷭ҇и, человѣ́ка не и҆́мамъ, да, є҆гда̀ возмꙋти́тсѧ вода̀, вве́ржетъ мѧ̀ въ кꙋпѣ́ль: є҆гда́ же прихождꙋ̀ а҆́зъ, и҆́нъ пре́жде менє̀ сла́зитъ.
7
Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.
8
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: воста́ни, возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ ходѝ.
8
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.
9
И҆ а҆́бїе здра́въ бы́сть человѣ́къ: и҆ взе́мъ ѻ҆́дръ сво́й, и҆ хожда́ше. Бѣ́ же сꙋббѡ́та въ то́й де́нь.
9
І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.
10
Глаго́лахꙋ же жи́дове и҆сцѣлѣ́вшемꙋ: сꙋббѡ́та є҆́сть, и҆ не досто́итъ тѝ взѧ́ти ѻ҆дра̀ (твоегѡ̀).
10
Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.
11
Ѻ҆́нъ (же) ѿвѣща̀ и҆́мъ: и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла, то́й мнѣ̀ речѐ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ.
11
Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.
12
Вопроси́ша же є҆го̀: кто̀ є҆́сть человѣ́къ рекі́и тѝ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ;
12
Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?
13
И҆сцѣлѣ́вый же не вѣ́дѧше, кто̀ є҆́сть: і҆и҃съ бо оу҆клони́сѧ, наро́дꙋ сꙋ́щꙋ на мѣ́стѣ.
13
А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.
14
Пото́мъ (же) ѡ҆брѣ́те є҆го̀ і҆и҃съ въ це́ркви, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ здра́въ є҆́си: ктомꙋ̀ не согрѣша́й, да не го́рше тѝ что̀ бꙋ́детъ.
14
Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.
15
И҆́де (же) человѣ́къ, и҆ повѣ́да і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть, и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла.
15
Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
16
И҆ сегѡ̀ ра́ди гонѧ́хꙋ і҆и҃са і҆ꙋде́є, и҆ и҆ска́хꙋ є҆го̀ оу҆би́ти, занѐ сїѧ̑ творѧ́ше въ сꙋббѡ́тꙋ.
16
І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.
17
І҆и҃съ же ѿвѣща́ваше и҆́мъ: (Заⷱ҇ е҃і҃.) ѻ҆ц҃ъ мо́й досе́лѣ дѣ́лаетъ, и҆ а҆́зъ дѣ́лаю.
17
Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.
18
И҆ сегѡ̀ ра́ди па́че и҆ска́хꙋ є҆го̀ і҆ꙋде́є оу҆би́ти, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ разорѧ́ше сꙋббѡ́тꙋ, но и҆ ѻ҆ц҃а̀ своего̀ гл҃аше бг҃а, ра́венъ сѧ̀ творѧ̀ бг҃ꙋ.
18
Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.
19
Ѿвѣща́ же і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мо́жетъ сн҃ъ твори́ти ѡ҆ себѣ̀ ничесѡ́же, а҆́ще не є҆́же ви́дитъ ѻ҆ц҃а̀ творѧ́ща: ꙗ҆̀же бо ѻ҆́нъ твори́тъ, сїѧ̑ и҆ сн҃ъ та́кожде тво́ритъ.
19
На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.
20
Ѻ҆ц҃ъ бо лю́битъ сн҃а, и҆ всѧ̑ показꙋ́етъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́же са́мъ твори́тъ: и҆ бѡ́лша си́хъ пока́жетъ є҆мꙋ̀ дѣла̀, да вы̀ чꙋдите́сѧ.
20
Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.
21
Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ воскреша́етъ мє́ртвыѧ и҆ живи́тъ, та́кѡ и҆ сн҃ъ, и҆́хже хо́щетъ, живи́тъ.
21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.
22
Ѻ҆ц҃ъ бо не сꙋ́дитъ ни комꙋ́же, но сꙋ́дъ ве́сь дадѐ сн҃ови,
22
Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,
23
да всѝ чтꙋ́тъ сн҃а, ꙗ҆́коже чтꙋ́тъ ѻ҆ц҃а̀. (А҆) и҆́же не чти́тъ сн҃а, не чти́тъ ѻ҆ц҃а̀ посла́вшагѡ є҆го̀.
23
щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.
24
(Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ слꙋ́шаѧй словесѐ моегѡ̀ и҆ вѣ́рꙋѧй посла́вшемꙋ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ на сꙋ́дъ не прїи́детъ, но преи́детъ ѿ сме́рти въ живо́тъ.
24
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.
25
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ є҆́сть, є҆гда̀ ме́ртвїи оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ, и҆ оу҆слы́шавше ѡ҆живꙋ́тъ.
25
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.
26
Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ и҆́мать живо́тъ въ себѣ̀, та́кѡ дадѐ и҆ сн҃ови живо́тъ и҆мѣ́ти въ себѣ̀
26
Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.
27
и҆ ѡ҆́бласть дадѐ є҆мꙋ̀ и҆ сꙋ́дъ твори́ти, ꙗ҆́кѡ сн҃ъ чл҃вѣ́чь є҆́сть.
27
І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.
28
Не диви́тесѧ семꙋ̀: ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, въ ѻ҆́ньже всѝ сꙋ́щїи во гробѣ́хъ оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ,
28
Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;
29
и҆ и҆зы́дꙋтъ сотво́ршїи бл҃га́ѧ въ воскреше́нїе живота̀, а҆ сотво́ршїи ѕла́ѧ въ воскреше́нїе сꙋда̀.
29
і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.
30
Не могꙋ̀ а҆́зъ ѡ҆ себѣ̀ твори́ти ничесѡ́же. (Заⷱ҇ ́҃) Ꙗ҆́коже слы́шꙋ, сꙋждꙋ̀, и҆ сꙋ́дъ мо́й пра́веденъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не и҆щꙋ̀ во́ли моеѧ̀, но во́ли посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
30
Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
31
А҆́ще а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ мнѣ̀, свидѣ́телство моѐ нѣ́сть и҆́стинно:
31
Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
32
и҆́нъ є҆́сть свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ мнѣ̀, и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство, є҆́же свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀:
32
Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.
33
вы̀ посла́сте ко і҆ѡа́ннꙋ, и҆ свидѣ́телствова ѡ҆ и҆́стинѣ.
33
Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.
34
А҆́зъ же не ѿ человѣ́ка свидѣ́телства прїе́млю, но сїѧ̑ гл҃ю, да вы̀ спасе́ни бꙋ́дете.
34
А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.
35
Ѻ҆́нъ бѣ̀ свѣти́лникъ горѧ̀ и҆ свѣтѧ̀: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватисѧ въ ча́съ свѣтѣ́нїѧ є҆гѡ̀ [до вре́мене въ свѣтѣ́нїи є҆гѡ̀].
35
Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.
36
А҆́зъ же и҆́мамъ свидѣ́телство бо́лѣе і҆ѡа́ннова: дѣла́ бо, ꙗ҆́же дадѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, да совершꙋ̀ ѧ҆̀, та̑ дѣла̀, ꙗ҆́же а҆́зъ творю̀, свидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ мѧ̀ посла̀.
36
Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.
37
И҆ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ са́мъ свидѣ́телствова ѡ҆ мнѣ̀. Ни гла́са є҆гѡ̀ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нїѧ є҆гѡ̀ ви́дѣсте,
37
І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;
38
и҆ словесѐ є҆гѡ̀ не и҆́мате пребыва́юща въ ва́съ, занѐ, є҆го́же то́й посла̀, семꙋ̀ вы̀ вѣ́ры не є҆́млете.
38
і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.
39
И҆спыта́йте писа́нїй, ꙗ҆́кѡ вы̀ мнитѐ въ ни́хъ и҆мѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и҆ та̑ сꙋ́ть свидѣ́тєлствꙋющаѧ ѡ҆ мнѣ̀.
39
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
40
И҆ не хо́щете прїитѝ ко мнѣ̀, да живо́тъ и҆́мате.
40
Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.
41
Сла́вы ѿ человѣ́къ не прїе́млю,
41
Не приймаю слави від людей,
42
но разꙋмѣ́хъ вы̀, ꙗ҆́кѡ любвѐ бж҃їѧ не и҆́мате въ себѣ̀.
42
але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
43
А҆́зъ прїидо́хъ во и҆́мѧ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆ не прїе́млете менѐ: а҆́ще и҆́нъ прїи́детъ во и҆́мѧ своѐ, того̀ прїе́млете.
43
Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.
44
Ка́кѡ вы̀ мо́жете вѣ́ровати, сла́вꙋ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га прїе́млюще, и҆ сла́вы, ꙗ҆́же ѿ є҆ди́нагѡ бг҃а, не и҆́щете;
44
Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?
45
Не мни́те, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ на вы̀ рекꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀: є҆́сть, и҆́же на вы̀ глаго́летъ, мѡѷсе́й, на́ньже вы̀ оу҆пова́ете.
45
Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.
46
А҆́ще бо бы́сте вѣ́ровали мѡѷсе́ови, вѣ́ровали бы́сте (оу҆́бѡ и҆) мнѣ̀: ѡ҆ мнѣ́ бо то́й писа̀.
46
Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.
47
А҆́ще ли тогѡ̀ писа́нїємъ не вѣ́рꙋете, ка́кѡ мои́мъ гл҃го́лѡмъ вѣ́рꙋ и҆́мете;
47
Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?