Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава́ а҃
1
(Заⷱ҇ а҃.) Въ нача́лѣ бѣ̀ сло́во, и҆ сло́во бѣ̀ къ бг҃ꙋ [оу҆ бг҃а], и҆ бг҃ъ бѣ̀ сло́во.
1
Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.
2
Се́й бѣ̀ и҆сконѝ къ бг҃ꙋ [оу҆ бг҃а]:
2
Воно було споконвіку в Бога.
3
всѧ̑ тѣ́мъ бы́ша, и҆ без̾ негѡ̀ ничто́же бы́сть, є҆́же бы́сть.
3
Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.
4
Въ то́мъ живо́тъ бѣ̀, и҆ живо́тъ бѣ̀ свѣ́тъ человѣ́кѡмъ:
4
У Ньому було життя, і життя було світлом людям.
5
и҆ свѣ́тъ во тмѣ̀ свѣ́титсѧ, и҆ тма̀ є҆гѡ̀ не ѡ҆б̾ѧ́тъ.
5
І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.
6
Бы́сть человѣ́къ по́сланъ ѿ бг҃а, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́ннъ:
6
Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан.
7
се́й прїи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ свѣ́тѣ, да всѝ вѣ́рꙋ и҆́мꙋтъ є҆мꙋ̀ [да всѝ оу҆вѣ́рꙋютъ чрез̾ него̀].
7
Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього.
8
Не бѣ̀ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ свѣ́тѣ:
8
Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.
9
бѣ̀ свѣ́тъ и҆́стинный, и҆́же просвѣща́етъ всѧ́каго человѣ́ка грѧдꙋ́щаго въ мі́ръ:
9
Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ.
10
въ мі́рѣ бѣ̀, и҆ мі́ръ тѣ́мъ бы́сть, и҆ мі́ръ є҆го̀ не позна̀:
10
У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав.
11
во своѧ̑ прїи́де, и҆ своѝ є҆гѡ̀ не прїѧ́ша.
11
До своїх прийшов, і свої Його не прийняли.
12
Є҆ли́цы же прїѧ́ша є҆го̀, дадѐ и҆̀мъ ѡ҆́бласть ча́дѡмъ бж҃їимъ бы́ти, вѣ́рꙋющымъ во и҆́мѧ є҆гѡ̀,
12
А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути,
13
и҆̀же не ѿ кро́вѣ, ни ѿ по́хоти плотскі́ѧ, ни ѿ по́хоти мꙋ́жескїѧ, но ѿ бг҃а роди́шасѧ.
13
які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися.
14
И҆ сло́во пл҃ть бы́сть и҆ всели́сѧ въ ны̀, и҆ ви́дѣхомъ сла́вꙋ є҆гѡ̀, сла́вꙋ ꙗ҆́кѡ є҆диноро́днагѡ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆спо́лнь блгⷣти и҆ и҆́стины.
14
І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця.
15
І҆ѡа́ннъ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ не́мъ и҆ воззва̀ глаго́ла: се́й бѣ̀, є҆го́же рѣ́хъ, и҆́же по мнѣ̀ грѧды́й, предо мно́ю бы́сть, ꙗ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀.
15
Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був.
16
И҆ ѿ и҆сполне́нїѧ є҆гѡ̀ мы̀ всѝ прїѧ́хомъ и҆ блгⷣть воз̾ блгⷣть:
16
І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать,
17
ꙗ҆́кѡ зако́нъ мѡѷсе́омъ да́нъ бы́сть, блгⷣть (же) и҆ и҆́стина і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ бы́сть.
17
бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися.
18
(Заⷱ҇ в҃.) Бг҃а никто́же ви́дѣ нигдѣ́же: є҆диноро́дный сн҃ъ, сы́й въ ло́нѣ ѻ҆́ч҃и, то́й и҆сповѣ́да.
18
Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив.
19
И҆ сїѐ є҆́сть свидѣ́телство і҆ѡа́нново, є҆гда̀ посла́ша жи́дове ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма і҆ере́євъ и҆ леѵі́тѡвъ, да вопро́сѧтъ є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ;
19
І ось свідчення Іоана, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левитів спитати його: хто ти є?
20
И҆ и҆сповѣ́да и҆ не ѿве́ржесѧ: и҆ и҆сповѣ́да, ꙗ҆́кѡ нѣ́смь а҆́зъ хрⷭ҇то́съ.
20
Він визнав, і не зрікся, і визнав, що: я — не Христос.
21
И҆ вопроси́ша є҆го̀: что̀ оу҆̀бо; и҆лїа́ ли є҆сѝ ты̀; И҆ глаго́ла: нѣ́смь. Прⷪ҇ро́къ ли є҆сѝ; И҆ ѿвѣща̀: нѝ.
21
І запитали його: то хто ж ти? Чи не Ілля? Він сказав: ні. Ти пророк? Він відповів: ні.
22
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: кто̀ є҆сѝ; да ѿвѣ́тъ да́мы посла́вшымъ ны̀: что̀ глаго́леши ѡ҆ тебѣ̀ самѣ́мъ;
22
Тоді сказали йому: хто ж ти такий? Щоб нам відповідь дати тим, що послали нас; що ти скажеш про самого себе?
23
Речѐ: а҆́зъ гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: и҆спра́вите пꙋ́ть гдⷭ҇ень, ꙗ҆́коже речѐ и҆са́їа прⷪ҇ро́къ.
23
Він сказав: я глас вопіющого в пустелі; приготуйте путь Господеві, як сказав Ісая пророк.
24
И҆ по́сланнїи бѣ́хꙋ ѿ фарїсє́й:
24
А посланці були від фарисеїв.
25
и҆ вопроси́ша є҆го̀ и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: что̀ оу҆̀бо креща́еши, а҆́ще ты̀ нѣ́си хрⷭ҇то́съ, ни и҆лїа̀, ни прⷪ҇ро́къ;
25
І вони запитали його і сказали йому: що ж ти хрестиш, якщо ти не є Христос, ні Ілля, ні пророк?
26
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ: а҆́зъ креща́ю водо́ю: посредѣ́ же ва́съ стои́тъ, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте:
26
Іоан сказав їм у відповідь: я хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте;
27
то́й є҆́сть грѧды́й по мнѣ̀, и҆́же предо мно́ю бы́сть, є҆мꙋ́же нѣ́смь а҆́зъ досто́инъ, да ѿрѣшꙋ̀ реме́нь сапогꙋ̀ є҆гѡ̀.
27
Він гряде за мною, але переді мною був; я недостойний розв’язати ремінь взуття Його.
28
Сїѧ̑ въ виѳава́рѣ бы́ша ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆ѡа́ннъ крестѧ̀.
28
Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.
29
(Заⷱ҇ г҃.) Во оу҆́трїй (же) ви́дѣ і҆ѡа́ннъ і҆и҃са грѧдꙋ́ща къ себѣ̀ и҆ глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй, взе́млѧй грѣхѝ мі́ра:
29
Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.
30
се́й є҆́сть, ѡ҆ не́мже а҆́зъ рѣ́хъ: по мнѣ̀ грѧде́тъ мꙋ́жъ, и҆́же предо мно́ю бы́сть, ꙗ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀:
30
Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене.
31
и҆ а҆́зъ не вѣ́дѣхъ є҆гѡ̀: но да ꙗ҆ви́тсѧ і҆и҃леви, сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ а҆́зъ водо́ю крестѧ̀.
31
Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві.
32
И҆ свидѣ́телствова і҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ дх҃а сходѧ́ща ꙗ҆́кѡ го́лꙋбѧ съ небесѐ, и҆ пребы́сть на не́мъ:
32
І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому.
33
и҆ а҆́зъ не вѣ́дѣхъ є҆гѡ̀: но посла́вый мѧ̀ крести́ти водо́ю, то́й мнѣ̀ речѐ: над̾ него́же оу҆́зриши дх҃а сходѧ́ща и҆ пребыва́юща на не́мъ, то́й є҆́сть крⷭ҇тѧ́й дх҃омъ ст҃ы́мъ:
33
Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим.
34
и҆ а҆́зъ ви́дѣхъ и҆ свидѣ́телствовахъ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сн҃ъ бж҃їй.
34
І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.
35
(Заⷱ҇ д҃.) Во оу҆́трїй (же) па́ки стоѧ́ше і҆ѡа́ннъ, и҆ ѿ оу҆чени̑къ є҆гѡ̀ два̀.
35
Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів.
36
И҆ оу҆зрѣ́въ і҆и҃са грѧдꙋ́ща, глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй.
36
І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий.
37
И҆ слы́шаста є҆го̀ ѻ҆́ба оу҆ченика̑ глаго́лющаго, и҆ по і҆и҃сѣ и҆до́ста.
37
Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом.
38
Ѡ҆бра́щьсѧ же і҆и҃съ и҆ ви́дѣвъ ѧ҆̀ по себѣ̀ и҆дꙋ̑ща, гл҃а и҆́ма: чесѡ̀ и҆́щета; Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: равві̀, є҆́же глаго́летсѧ сказа́емо оу҆чт҃лю, гдѣ̀ живе́ши;
38
Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш?
39
(И҆) гл҃а и҆́ма: прїиди́та и҆ ви́дита. Прїидо́ста и҆ ви́дѣста, гдѣ̀ живѧ́ше, и҆ оу҆ негѡ̀ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ десѧ́тый.
39
Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години.
40
Бѣ́ (же) а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆бою̀ слы́шавшєю ѿ і҆ѡа́нна и҆ по не́мъ ше́дшєю.
40
Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра.
41
Ѡ҆брѣ́те се́й пре́жде бра́та своего̀ сі́мѡна и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: ѡ҆брѣто́хомъ мессі́ю, є҆́же є҆́сть сказа́емо хрⷭ҇то́съ.
41
Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос.
42
И҆ приведѐ є҆го̀ ко і҆и҃сови. Воззрѣ́въ же на́нь і҆и҃съ речѐ: ты̀ є҆сѝ сі́мѡнъ сы́нъ і҆ѡ́нинъ: ты̀ нарече́шисѧ ки́фа, є҆́же сказа́етсѧ пе́тръ.
42
І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь [Петро].
43
(Заⷱ҇ е҃.) Во оу҆́трїй (же) восхотѣ̀ и҆зы́ти въ галїле́ю: и҆ ѡ҆брѣ́те фїлі́ппа и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: грѧдѝ по мнѣ̀.
43
Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною.
44
Бѣ́ (же) фїлі́ппъ ѿ виѳсаі́ды, ѿ гра́да а҆ндре́ова и҆ петро́ва.
44
Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром.
45
Ѡ҆брѣ́те фїлі́ппъ наѳана́ила и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆го́же писа̀ мѡѷсе́й въ зако́нѣ и҆ прⷪ҇ро́цы, ѡ҆брѣто́хомъ і҆и҃са сн҃а і҆ѡ́сифова, и҆̀же ѿ назаре́та.
45
Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета.
46
И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ наѳана́илъ: ѿ назаре́та мо́жетъ ли что̀ добро̀ бы́ти; Глаго́ла є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: прїидѝ и҆ ви́ждь.
46
Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись.
47
Ви́дѣ (же) і҆и҃съ наѳана́ила грѧдꙋ́ща къ себѣ̀ и҆ гл҃а ѡ҆ не́мъ: сѐ, вои́стиннꙋ і҆и҃лтѧнинъ, въ не́мже льстѝ нѣ́сть.
47
Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства.
48
Глаго́ла є҆мꙋ̀ наѳана́илъ: ка́кѡ мѧ̀ зна́еши; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: пре́жде да́же не возгласѝ тебѐ фїлі́ппъ, сꙋ́ща тѧ̀ под̾ смоко́вницею ви́дѣхъ тѧ̀.
48
Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.
49
Ѿвѣща̀ наѳана́илъ и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: равві̀, ты̀ є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй, ты̀ є҆сѝ цр҃ь і҆и҃левъ.
49
Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів.
50
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: занѐ рѣ́хъ тѝ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ тѧ̀ под̾ смоко́вницею, вѣ́рꙋеши: бѡ́лша си́хъ оу҆́зриши.
50
Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш.
51
И҆ гл҃а є҆мꙋ̀: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ѿсе́лѣ оу҆́зрите не́бо ѿве́рсто и҆ а҆́гг҃лы бж҃їѧ восходѧ́щыѧ и҆ низходѧ́щыѧ над̾ сн҃а чл҃вѣ́ческаго.
51
І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.
Глава́ в҃
1
(Заⷱ҇ ѕ҃.) И҆ въ тре́тїй де́нь бра́къ бы́сть въ ка́нѣ галїле́йстѣй: и҆ бѣ̀ мт҃и і҆и҃сова тꙋ̀.
1
На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там.
2
Зва́нъ же бы́сть і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на бра́къ.
2
Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його.
3
И҆ недоста́вшꙋ вїнꙋ̀, гл҃го́ла мт҃и і҆и҃сова къ немꙋ̀: вїна̀ не и҆́мꙋтъ.
3
Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають.
4
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: что̀ (є҆́сть) мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, же́но; не оу҆̀ прїи́де ча́съ мо́й.
4
Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій.
5
Гл҃го́ла мт҃и є҆гѡ̀ слꙋга́мъ: є҆́же а҆́ще гл҃етъ ва́мъ, сотвори́те.
5
Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть.
6
Бѣ́хꙋ же тꙋ̀ водоно́си ка́менни ше́сть, лежа́ще по ѡ҆чище́нїю і҆ꙋде́йскꙋ, вмѣстѧ́щїи по двѣма̀ и҆лѝ трїе́мъ мѣ́рамъ.
6
Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри.
7
Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: напо́лните водоно́сы воды̀. И҆ напо́лниша и҆̀хъ до верха̀.
7
Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху.
8
И҆ гл҃а и҆̀мъ: почерпи́те нн҃ѣ и҆ принеси́те а҆рхїтриклі́нови. И҆ принесо́ша.
8
І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли.
9
Ꙗ҆́коже вкꙋсѝ а҆рхїтриклі́нъ вїна̀ бы́вшагѡ ѿ воды̀, и҆ не вѣ́даше, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть: слꙋ́ги же вѣ́дѧхꙋ поче́рпшїи во́дꙋ: пригласѝ жениха̀ а҆рхїтриклі́нъ.
9
Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха
10
И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: всѧ́къ человѣ́къ пре́жде до́брое вїно̀ полагае́тъ, и҆ є҆гда̀ оу҆пїю́тсѧ, тогда̀ хꙋ́ждшее: ты́ (же) соблю́лъ є҆сѝ до́брое вїно̀ досе́лѣ.
10
і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі.
11
Сѐ сотворѝ нача́токъ зна́менїємъ і҆и҃съ въ ка́нѣ галїле́йстѣй и҆ ꙗ҆вѝ сла́вꙋ свою̀: и҆ вѣ́роваша въ него̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.
11
Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його.
12
(Заⷱ҇ з҃.) По се́мъ сни́де въ капернаꙋ́мъ са́мъ и҆ мт҃и є҆гѡ̀, и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀: и҆ тꙋ̀ не мнѡ́ги дни̑ пребы́ша.
12
Після цього прийшов Ісус до Капернаума, Сам і Мати Його, і брати Його, і ученики Його; і пробули там небагато днів.
13
И҆ бли́з̾ бѣ̀ па́сха і҆ꙋде́йска, и҆ взы́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ і҆и҃съ
13
Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима.
14
и҆ ѡ҆брѣ́те въ це́ркви продаю́щаѧ ѻ҆́вцы и҆ волы̀ и҆ гѡ́лꙋби, и҆ пѣ́нѧжники сѣдѧ́щыѧ.
14
І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей.
15
И҆ сотвори́въ би́чь ѿ ве́рвїй, всѧ̑ и҆згна̀ и҆з̾ це́ркве, ѻ҆́вцы и҆ волы̀: и҆ торжникѡ́мъ разсы́па пѣ̑нѧзи и҆ дски̑ ѡ҆прове́рже:
15
І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав.
16
и҆ продаю́щымъ гѡ́лꙋби речѐ: возми́те сїѧ̑ ѿсю́дꙋ и҆ не твори́те до́мꙋ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ до́мꙋ кꙋ́пленагѡ [кꙋ́пли].
16
І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі.
17
Помѧнꙋ́ша же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пи́сано є҆́сть: жа́лость до́мꙋ твоегѡ̀ снѣ́сть мѧ̀ [ре́вность до́мꙋ твоегѡ̀ снѣде́ мѧ].
17
При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене.
18
Ѿвѣща́ша же і҆ꙋде́є и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ко́е зна́менїє ꙗ҆влѧ́еши на́мъ, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ твори́ши;
18
На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?
19
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: разоритѐ це́рковь сїю̀, и҆ тре́ми де́нми воздви́гнꙋ ю҆̀.
19
Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його.
20
Рѣ́ша же і҆ꙋде́є: четы́редесѧть и҆ шестїю̀ лѣ́тъ создана̀ бы́сть це́рковь сїѧ̀, и҆ ты́ ли тре́ми де́нми воздви́гнеши ю҆̀;
20
На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?
21
Ѻ҆́нъ же гл҃аше ѡ҆ це́ркви тѣ́ла своегѡ̀.
21
Він же говорив про храм тіла Свого.
22
Є҆гда̀ оу҆̀бо воста̀ ѿ ме́ртвыхъ, помѧнꙋ́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ сѐ гл҃аше, и҆ вѣ́роваша писа́нїю и҆ словесѝ, є҆́же речѐ і҆и҃съ.
22
Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус.
23
Є҆гда́ же бѣ̀ въ і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ въ пра́здникъ па́схи, мно́зи вѣ́роваша во и҆́мѧ є҆гѡ̀, ви́дѧще зна́мєнїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше.
23
І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив.
24
Са́мъ же і҆и҃съ не вдаѧ́ше себѐ въ вѣ́рꙋ и҆́хъ, занѐ са́мъ вѣ́дѧше всѧ̑,
24
Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх;
25
и҆ ꙗ҆́кѡ не тре́боваше, да кто̀ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ человѣ́цехъ: са́мъ бо вѣ́дѧше, что̀ бѣ̀ въ человѣ́цехъ.
25
і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.
Глава́ г҃
1
(Заⷱ҇ и҃.) Бѣ́ же человѣ́къ ѿ фарїсє́й, нїкоди́мъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, кнѧ́зь жидо́вскїй:
1
Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський.
2
се́й прїи́де ко і҆и҃сꙋ но́щїю, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: равві̀, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а прише́лъ є҆сѝ оу҆чт҃ль: никто́же бо мо́жетъ зна́менїй си́хъ твори́ти, ꙗ҆̀же ты̀ твори́ши, а҆́ще не бꙋ́детъ бг҃ъ съ ни́мъ.
2
Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним.
3
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆ми́нь, а҆ми́нь глаго́лю тебѣ̀: а҆́ще кто̀ не роди́тсѧ свы́ше, не мо́жетъ ви́дѣти црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ.
3
Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого.
4
Глаго́ла къ немꙋ̀ нїкоди́мъ: ка́кѡ мо́жетъ человѣ́къ роди́тисѧ ста́ръ сы́й; є҆да̀ мо́жетъ второ́е вни́ти во оу҆тро́бꙋ ма́тере своеѧ̀ и҆ роди́тисѧ;
4
Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?
5
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: а҆́ще кто̀ не роди́тсѧ водо́ю и҆ дх҃омъ, не мо́жетъ вни́ти во црⷭ҇твїе бж҃їе:
5
Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже.
6
рожде́нное ѿ пло́ти пло́ть є҆́сть, и҆ рожде́нное ѿ дх҃а дꙋ́хъ є҆́сть.
6
Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.
7
Не диви́сѧ, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ тѝ: подоба́етъ ва́мъ роди́тисѧ свы́ше.
7
Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище.
8
Дꙋ́хъ, и҆дѣ́же хо́щетъ, ды́шетъ, и҆ гла́съ є҆гѡ̀ слы́шиши, но не вѣ́си, ѿкꙋ́дꙋ прихо́дитъ и҆ ка́мѡ и҆́детъ: та́кѡ є҆́сть всѧ́къ (человѣ́къ) рожде́нный ѿ дх҃а.
8
Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.
9
Ѿвѣща̀ нїкоди́мъ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ка́кѡ мо́гꙋтъ сїѧ̑ бы́ти;
9
Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?
10
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ оу҆чи́тель і҆и҃левъ, и҆ си́хъ ли не вѣ́си;
10
Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?
11
А҆ми́нь, а҆ми́нь глаго́лю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ, є҆́же вѣ́мы, глаго́лемъ, и҆, є҆́же ви́дѣхомъ, свидѣ́телствꙋемъ, и҆ свидѣ́телства на́шегѡ не прїе́млете:
11
Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте.
12
а҆́ще земна̑ѧ реко́хъ ва́мъ, и҆ не вѣ́рꙋете: ка́кѡ, а҆́ще рекꙋ̀ ва́мъ нбⷭ҇наѧ, оу҆вѣ́рꙋете;
12
Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?
13
(Заⷱ҇ ѳ҃.) И҆ никто́же взы́де на нб҃о, то́кмѡ сше́дый съ нб҃сѐ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй, сы́й на нб҃сѝ:
13
Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах.
14
и҆ ꙗ҆́коже мѡѷсе́й вознесѐ ѕмїю̀ въ пꙋсты́ни, та́кѡ подоба́етъ вознести́сѧ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ,
14
І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському,
15
да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не поги́бнетъ, но и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
15
щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.
16
(Заⷱ҇ і҃.) Та́кѡ бо возлюбѝ бг҃ъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ и҆ сн҃а своего̀ є҆диноро́днаго да́лъ є҆́сть, да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не поги́бнетъ, но и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
16
Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.
17
Не посла́ бо бг҃ъ сн҃а своего̀ въ мі́ръ, да сꙋ́дитъ мі́рови, но да спасе́тсѧ и҆́мъ мі́ръ.
17
Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього.
18
Вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не бꙋ́детъ [нѣ́сть] ѡ҆сꙋжде́нъ: а҆ не вѣ́рꙋѧй оу҆жѐ ѡ҆сꙋжде́нъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рова во и҆́мѧ є҆диноро́днагѡ сн҃а бж҃їѧ.
18
Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.
19
Се́й же є҆́сть сꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ прїи́де въ мі́ръ, и҆ возлюби́ша человѣ́цы па́че тмꙋ̀, не́же свѣ́тъ: бѣ́ша бо и҆́хъ дѣла̀ ѕла̑.
19
Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі;
20
Всѧ́къ бо дѣ́лаѧй ѕла̑ѧ ненави́дитъ свѣ́та и҆ не прихо́дитъ къ свѣ́тꙋ, да не ѡ҆блича́тсѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ лꙋка̑ва сꙋ́ть:
20
бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі.
21
творѧ́й же и҆́стинꙋ грѧде́тъ къ свѣ́тꙋ, да ꙗ҆́вѧтсѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ бз҃ѣ сꙋ́ть содѣ́лана.
21
А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.
22
(Заⷱ҇ а҃і҃.) По си́хъ (же) прїи́де і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ въ жидо́вскꙋю зе́млю: и҆ тꙋ̀ живѧ́ше съ ни́ми, и҆ кр҃ща́ше.
22
Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив.
23
Бѣ́ же і҆ѡа́ннъ крестѧ̀ во є҆нѡ́нѣ бли́з̾ салі́ма, ꙗ҆́кѡ во́ды мнѡ́ги бѧ́хꙋ тꙋ̀: и҆ прихожда́хꙋ и҆ креща́хꙋсѧ:
23
Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися,
24
не оу҆̀ бо бѣ̀ всажде́нъ въ темни́цꙋ і҆ѡа́ннъ.
24
бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці.
25
Бы́сть же стѧза́нїе ѿ оу҆чени̑къ і҆ѡа́нновыхъ со і҆ꙋдє́и ѡ҆ ѡ҆чище́нїи:
25
Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення.
26
и҆ прїидо́ша ко і҆ѡа́ннꙋ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: равві̀, и҆́же бѣ̀ съ тобо́ю ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, є҆мꙋ́же ты̀ свидѣ́телствовалъ є҆сѝ, сѐ се́й кр҃ща́етъ, и҆ всѝ грѧдꙋ́тъ къ немꙋ̀.
26
І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього.
27
Ѿвѣща̀ і҆ѡа́ннъ и҆ речѐ: не мо́жетъ человѣ́къ прїима́ти ничесѡ́же, а҆́ще не бꙋ́детъ дано̀ є҆мꙋ̀ съ нб҃сѐ.
27
Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба.
28
Вы̀ са́ми мнѣ̀ свидѣ́телствꙋете, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: нѣ́смь а҆́зъ хрⷭ҇то́съ, но ꙗ҆́кѡ по́сланъ є҆́смь пред̾ ни́мъ.
28
Ви самі мені свідчите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним.
29
И҆мѣ́ѧй невѣ́стꙋ жени́хъ є҆́сть: а҆ дрꙋ́гъ женихо́въ, стоѧ̀ и҆ послꙋ́шаѧ є҆гѡ̀, ра́достїю ра́дꙋетсѧ за гла́съ женихо́въ: сїѧ̀ оу҆̀бо ра́дость моѧ̀ и҆спо́лнисѧ:
29
Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася.
30
ѻ҆́номꙋ подоба́етъ растѝ, мнѣ́ же ма́литисѧ.
30
Йому належить рости, а мені умалятися.
31
Грѧды́й свы́ше над̾ всѣ́ми є҆́сть: сы́й ѿ землѝ, ѿ землѝ є҆́сть, и҆ ѿ землѝ глаго́летъ: грѧды́й съ нб҃сѐ над̾ всѣ́ми є҆́сть:
31
Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі — земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є.
32
и҆ є҆́же ви́дѣ и҆ слы́ша, сїѐ свидѣ́телствꙋетъ: и҆ свидѣ́телства є҆гѡ̀ никто́же прїе́млетъ.
32
І що Він бачив і чув, про те й свідчить; і свідчення Його ніхто не приймає.
33
Прїе́мый є҆гѡ̀ свидѣ́телство вѣ́рова [оу҆твердѝ] ꙗ҆́кѡ бг҃ъ и҆́стиненъ є҆́сть.
33
Хто прийняв Його свідчення, той ствердив, що Бог є істинний.
34
Є҆го́же бо посла̀ бг҃ъ, гл҃го́лы бж҃їѧ гл҃етъ: не въ мѣ́рꙋ бо бг҃ъ дае́тъ дх҃а.
34
Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо без міри дає Бог Духа.
35
Ѻ҆ц҃ъ (бо) лю́битъ сн҃а, и҆ всѧ̑ дадѐ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀.
35
Отець любить Сина і все дав у руки Йому.
36
Вѣ́рꙋѧй въ сн҃а и҆́мать живо́тъ вѣ́чный: а҆ и҆́же не вѣ́рꙋетъ въ сн҃а, не оу҆́зритъ живота̀, но гнѣ́въ бж҃їй пребыва́етъ на не́мъ.
36
Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому.
Глава́ д҃
1
Є҆гда̀ оу҆̀бо разꙋмѣ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша фарїсе́є, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ мно́жайшыѧ оу҆чн҃кѝ твори́тъ и҆ кр҃ща́етъ, не́же і҆ѡа́ннъ:
1
Коли ж Ісус довідався про почуте фарисеями, що Ісус більше збирає учеників і хрестить, ніж Іоан, —
2
і҆и҃съ же са́мъ не кр҃ща́ше, но оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀:
2
хоч Ісус Сам не хрестив, а ученики Його, —
3
ѡ҆ста́ви і҆ꙋде́ю, и҆ и҆́де па́ки въ галїле́ю.
3
то залишив Юдею і знову пішов до Галилеї.
4
Подоба́ше же є҆мꙋ̀ проитѝ сквозѣ̀ самарі́ю.
4
Належало ж Йому проходити через Самарію.
5
(Заⷱ҇ в҃і҃.) Прїи́де оу҆̀бо во гра́дъ самарі́йскїй, глаго́лемый сїха́рь, бли́з̾ ве́си, ю҆́же дадѐ і҆а́кѡвъ і҆ѡ́сифꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀:
5
Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу.
6
бѣ́ же тꙋ̀ и҆сто́чникъ і҆а́кѡвль. І҆и҃съ же оу҆трꙋ́ждсѧ ѿ пꙋтѝ, сѣдѧ́ше та́кѡ на и҆сто́чницѣ: бѣ́ (же) ꙗ҆́кѡ ча́съ шесты́й.
6
Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.
7
Прїи́де жена̀ ѿ самарі́и почерпа́ти во́дꙋ. Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: да́ждь мѝ пи́ти.
7
Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.
8
Оу҆чн҃цы́ бо є҆гѡ̀ ѿшлѝ бѧ́хꙋ во гра́дъ, да бра́шно кꙋ́пѧтъ.
8
Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.
9
Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀ самарѧны́нѧ: ка́кѡ ты̀ жидови́нъ сы́й ѿ менє̀ пи́ти про́сиши, жены̀ самарѧны́ни сꙋ́щїѧ, не прикаса́ютбосѧ жи́дове самарѧ́нѡмъ.
9
Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.
10
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆́й: а҆́ще бы вѣ́дала є҆сѝ да́ръ бж҃їй, и҆ кто̀ є҆́сть гл҃ѧй тѝ: да́ждь мѝ пи́ти: ты́ бы проси́ла оу҆ негѡ̀, и҆ да́лъ бы тѝ во́дꙋ жи́вꙋ.
10
Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.
11
Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: го́споди, ни почерпа́ла и҆ма́ши, и҆ стꙋдене́цъ є҆́сть глꙋбо́къ: ѿкꙋ́дꙋ оу҆̀бо и҆ма́ши во́дꙋ жи́вꙋ,
11
Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?
12
є҆да̀ ты̀ бо́лїи є҆сѝ ѻ҆тца̀ на́шегѡ і҆а́кѡва, и҆́же дадѐ на́мъ стꙋдене́цъ се́й, и҆ то́й и҆з̾ негѡ̀ пи́тъ, и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ ско́ти є҆гѡ̀;
12
Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?
13
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆́й: всѧ́къ пїѧ́й ѿ воды̀ сеѧ̀ вжа́ждетсѧ па́ки:
13
Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.
14
а҆ и҆́же пїе́тъ ѿ воды̀, ю҆́же а҆́зъ да́мъ є҆мꙋ̀, не вжа́ждетсѧ во вѣ́ки: но вода̀, ю҆́же (а҆́зъ) да́мъ є҆мꙋ̀, бꙋ́детъ въ не́мъ и҆сто́чникъ воды̀ текꙋ́щїѧ въ живо́тъ вѣ́чный.
14
А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.
15
Глаго́ла къ немꙋ̀ жена̀: го́споди, да́ждь мѝ сїю̀ во́дꙋ, да ни жа́ждꙋ, ни прихождꙋ̀ сѣ́мѡ почерпа́ти.
15
Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.
16
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: и҆дѝ, пригласѝ мꙋ́жа твоего̀ и҆ прїидѝ сѣ́мѡ.
16
Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.
17
Ѿвѣща̀ жена̀ и҆ речѐ (є҆мꙋ̀): не и҆́мамъ мꙋ́жа. Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: до́брѣ рекла̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа не и҆́мамъ:
17
Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,
18
пѧ́ть бо мꙋже́й и҆мѣ́ла є҆сѝ, и҆ нн҃ѣ, є҆го́же и҆́маши, нѣ́сть тѝ мꙋ́жъ: сѐ вои́стиннꙋ рекла̀ є҆сѝ.
18
бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.
19
Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: гдⷭ҇и, ви́жꙋ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆сѝ ты̀:
19
Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк.
20
ѻ҆тцы̀ на́ши въ горѣ̀ се́й поклони́шасѧ: и҆ вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ є҆́сть мѣ́сто, и҆́дѣже кла́нѧтисѧ подоба́етъ.
20
Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.
21
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: же́но, вѣ́рꙋ мѝ и҆мѝ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, є҆гда̀ ни въ горѣ̀ се́й, ни во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ покло́нитесѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀:
21
Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі.
22
вы̀ кла́нѧетесѧ, є҆гѡ́же не вѣ́сте: мы̀ кла́нѧемсѧ, є҆го́же вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ спⷭ҇нїе ѿ і҆ꙋдє́и є҆́сть:
22
Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
23
но грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ є҆́сть, є҆гда̀ и҆́стиннїи поклѡ́нницы покло́нѧтсѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀ дꙋ́хомъ и҆ и҆́стиною: и҆́бо ѻ҆ц҃ъ таковы́хъ и҆́щетъ покланѧ́ющихсѧ є҆мꙋ̀:
23
Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі.
24
дх҃ъ (є҆́сть) бг҃ъ: и҆ и҆́же кла́нѧетсѧ є҆мꙋ̀, дꙋ́хомъ и҆ и҆́стиною досто́итъ кла́нѧтисѧ.
24
Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.
25
Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ мессі́а прїи́детъ, глаго́лемый хрⷭ҇то́съ: є҆гда̀ то́й прїи́детъ, возвѣсти́тъ на́мъ всѧ̑.
25
Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.
26
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь, гл҃ѧй съ тобо́ю.
26
Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.
27
И҆ тогда̀ прїидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ и҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ, ꙗ҆́кѡ съ же́ною гл҃аше: ѻ҆ба́че никто́же речѐ: чесѡ̀ и҆́щеши; и҆лѝ: что̀ гл҃еши съ не́ю;
27
В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?
28
Ѡ҆ста́ви же водоно́съ сво́й жена̀, и҆ и҆́де во гра́дъ, и҆ глаго́ла человѣ́кѡмъ:
28
Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям:
29
прїиди́те (и҆) ви́дите чл҃вѣ́ка, и҆́же рече́ ми всѧ̑, є҆ли̑ка сотвори́хъ: є҆да̀ то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ;
29
ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?
30
И҆зыдо́ша же и҆з̾ гра́да, и҆ грѧдѧ́хꙋ къ немꙋ̀.
30
Вони вийшли з міста і пішли до Нього.
31
Междꙋ́ же си́мъ молѧ́хꙋ є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ (є҆гѡ̀), глаго́люще: равві̀, ꙗ҆́ждь.
31
Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж.
32
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: а҆́зъ бра́шно и҆́мамъ ꙗ҆́сти, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте.
32
Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте.
33
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀ къ себѣ̀: є҆да̀ кто̀ принесѐ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́сти;
33
Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?
34
Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: моѐ бра́шно є҆́сть, да сотворю̀ во́лю посла́вшагѡ мѧ̀ и҆ совершꙋ̀ дѣ́ло є҆гѡ̀.
34
Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його.
35
Не вы́ ли глаго́лете, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ четы́ри мѣ́сѧцы сꙋ́ть, и҆ жа́тва прїи́детъ; Сѐ гл҃ю ва́мъ: возведи́те ѻ҆́чи ва́ши, и҆ ви́дите ни́вы, ꙗ҆́кѡ пла́вы сꙋ́ть къ жа́твѣ оу҆жѐ:
35
Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив.
36
и҆ жнѧ́й мздꙋ̀ прїе́млетъ, и҆ собира́етъ пло́дъ въ живо́тъ вѣ́чный, да и҆ сѣ́ѧй вкꙋ́пѣ ра́дꙋетсѧ, и҆ жнѧ́й:
36
Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи.
37
ѡ҆ се́мъ бо сло́во є҆́сть и҆́стинное, ꙗ҆́кѡ и҆́нъ є҆́сть сѣ́ѧй, и҆ и҆́нъ є҆́сть жнѧ́й:
37
Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне.
38
а҆́зъ посла́хъ вы̀ жа́ти, и҆дѣ́же вы̀ не трꙋди́стесѧ: и҆ні́и трꙋди́шасѧ, и҆ вы̀ въ трꙋ́дъ и҆́хъ внидо́сте.
38
Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.
39
Ѿ гра́да же тогѡ̀ мно́зи вѣ́роваша въ ѻ҆́нь ѿ самарѧ́нъ, за сло́во жены̀ свидѣ́телствꙋющїѧ, ꙗ҆́кѡ рече́ ми всѧ̑, є҆ли́ка сотвори́хъ.
39
І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила.
40
Є҆гда̀ оу҆̀бо прїидо́ша къ немꙋ̀ самарѧ́не, молѧ́хꙋ є҆го̀, да бы пребы́лъ оу҆ ни́хъ: и҆ пребы́сть тꙋ̀ два̀ дни̑.
40
І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні.
41
И҆ мно́гѡ па́че вѣ́роваша за сло́во є҆гѡ̀:
41
І ще більше увірувало в Нього за Його словом.
42
женѣ́ же глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ не ктомꙋ̀ за твою̀ бесѣ́дꙋ вѣ́рꙋемъ: са́ми бо слы́шахомъ, и҆ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть вои́стиннꙋ сп҃съ мі́рꙋ, хрⷭ҇то́съ.
42
А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.
43
По двою́ же дню̑ и҆зы́де ѿтꙋ́дꙋ, и҆ и҆́де въ галїле́ю:
43
Як минуло ж два дні, Він вийшов звідти і пішов до Галилеї,
44
са́мъ бо і҆и҃съ свидѣ́телствова, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ во свое́мъ ѻ҆те́чествїи че́сти не и҆́мать.
44
бо Сам Ісус свідчив, що пророк у своїй батьківщині не має чести.
45
Є҆гда́ же прїи́де въ галїле́ю, прїѧ́ша є҆го̀ галїле́ане, всѧ̑ ви́дѣвше, ꙗ҆́же сотворѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ въ пра́здникъ: и҆ ті́и бо прїидо́ша въ пра́здникъ.
45
Коли Він прийшов до Галилеї, то галилеяни прийняли Його, побачивши все, що Він зробив в Єрусалимі під час свята, бо і вони ходили на свято.
46
Прїи́де же па́ки і҆и҃съ въ ка́нꙋ галїле́йскꙋю, и҆дѣ́же претворѝ во́дꙋ въ вїно̀. (Заⷱ҇ г҃і҃.) И҆ бѣ̀ нѣ́кїй царе́въ мꙋ́жъ, є҆гѡ́же сы́нъ болѧ́ше въ капернаꙋ́мѣ.
46
Отже, Ісус знову прийшов до Кани галилейської, де перетворив воду на вино. Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий.
47
Се́й слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ прїи́де ѿ і҆ꙋде́и въ галїле́ю, и҆́де къ немꙋ̀ и҆ молѧ́ше є҆го̀, да сни́детъ и҆ и҆сцѣли́тъ сы́на є҆гѡ̀: и҆мѣ́ѧше бо оу҆мре́ти.
47
Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті.
48
Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ къ немꙋ̀: а҆́ще зна́менїй и҆ чꙋде́съ не ви́дите, не и҆́мате вѣ́ровати.
48
Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес.
49
Глаго́ла къ немꙋ̀ царе́въ мꙋ́жъ: гдⷭ҇и, сни́ди, пре́жде да́же не оу҆́мретъ ѻ҆троча̀ моѐ.
49
Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій.
50
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ, сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть. И҆ вѣ́рова человѣ́къ словесѝ, є҆́же речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, и҆ и҆дѧ́ше.
50
Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов.
51
А҆́бїе же входѧ́щꙋ є҆мꙋ̀, (сѐ,) рабѝ є҆гѡ̀ срѣто́ша є҆го̀, и҆ возвѣсти́ша (є҆мꙋ̀), глаго́люще, ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть.
51
Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий.
52
Вопроша́ше оу҆̀бо ѿ ни́хъ ѡ҆ ча́сѣ, въ кото́рый легча́е є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ вчера̀ въ ча́съ седмы́й ѡ҆ста́ви є҆го̀ ѻ҆́гнь.
52
Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка.
53
Разꙋмѣ́ же ѻ҆те́цъ, ꙗ҆́кѡ то́й бѣ̀ ча́съ, въ ѻ҆́ньже речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть: и҆ вѣ́рова са́мъ и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀.
53
Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його.
54
Сїѐ па́ки второ́е знаме́нїе сотворѝ і҆и҃съ, прише́дъ ѿ і҆ꙋде́и въ галїле́ю.
54
Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею.
Глава́ є҃
1
(Заⷱ҇ д҃і҃.) По си́хъ (же) бѣ̀ пра́здникъ і҆ꙋде́йскїй, и҆ взы́де і҆и҃съ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
1
Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.
2
Є҆́сть же во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ ѻ҆́вчаѧ кꙋпѣ́ль, ꙗ҆́же глаго́летсѧ є҆вре́йски виѳесда̀, пѧ́ть притвѡ́ръ и҆мꙋ́щи:
2
В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.
3
въ тѣ́хъ слежа́ше мно́жество болѧ́щихъ, слѣпы́хъ, хромы́хъ, сꙋхи́хъ, ча́ющихъ движе́нїѧ воды̀:
3
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,
4
а҆́гг҃лъ бо гдⷭ҇ень на (всѧ́ко) лѣ́то схожда́ше въ кꙋпѣ́ль и҆ возмꙋща́ше во́дꙋ: (и҆) и҆́же пе́рвѣе вла́зѧше по возмꙋще́нїи воды̀, здра́въ быва́ше, ꙗ҆цѣ́мъ же недꙋ́гомъ ѡ҆держи́мь быва́ше.
4
бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.
5
Бѣ́ же тꙋ̀ нѣ́кїй человѣ́къ, три́десѧть и҆ ѻ҆́смь лѣ́тъ и҆мы́й въ недꙋ́зѣ (свое́мъ).
5
Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.
6
Сего̀ ви́дѣвъ і҆и҃съ лежа́ща, и҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га лѣ̑та оу҆жѐ и҆мѧ́ше (въ недꙋ́зѣ), гл҃а є҆мꙋ̀: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти;
6
Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?
7
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ недꙋ́жный: є҆́й, гдⷭ҇и, человѣ́ка не и҆́мамъ, да, є҆гда̀ возмꙋти́тсѧ вода̀, вве́ржетъ мѧ̀ въ кꙋпѣ́ль: є҆гда́ же прихождꙋ̀ а҆́зъ, и҆́нъ пре́жде менє̀ сла́зитъ.
7
Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.
8
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: воста́ни, возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ ходѝ.
8
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.
9
И҆ а҆́бїе здра́въ бы́сть человѣ́къ: и҆ взе́мъ ѻ҆́дръ сво́й, и҆ хожда́ше. Бѣ́ же сꙋббѡ́та въ то́й де́нь.
9
І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.
10
Глаго́лахꙋ же жи́дове и҆сцѣлѣ́вшемꙋ: сꙋббѡ́та є҆́сть, и҆ не досто́итъ тѝ взѧ́ти ѻ҆дра̀ (твоегѡ̀).
10
Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.
11
Ѻ҆́нъ (же) ѿвѣща̀ и҆́мъ: и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла, то́й мнѣ̀ речѐ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ.
11
Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.
12
Вопроси́ша же є҆го̀: кто̀ є҆́сть человѣ́къ рекі́и тѝ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ;
12
Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?
13
И҆сцѣлѣ́вый же не вѣ́дѧше, кто̀ є҆́сть: і҆и҃съ бо оу҆клони́сѧ, наро́дꙋ сꙋ́щꙋ на мѣ́стѣ.
13
А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.
14
Пото́мъ (же) ѡ҆брѣ́те є҆го̀ і҆и҃съ въ це́ркви, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ здра́въ є҆́си: ктомꙋ̀ не согрѣша́й, да не го́рше тѝ что̀ бꙋ́детъ.
14
Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.
15
И҆́де (же) человѣ́къ, и҆ повѣ́да і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть, и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла.
15
Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
16
И҆ сегѡ̀ ра́ди гонѧ́хꙋ і҆и҃са і҆ꙋде́є, и҆ и҆ска́хꙋ є҆го̀ оу҆би́ти, занѐ сїѧ̑ творѧ́ше въ сꙋббѡ́тꙋ.
16
І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.
17
І҆и҃съ же ѿвѣща́ваше и҆́мъ: (Заⷱ҇ е҃і҃.) ѻ҆ц҃ъ мо́й досе́лѣ дѣ́лаетъ, и҆ а҆́зъ дѣ́лаю.
17
Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.
18
И҆ сегѡ̀ ра́ди па́че и҆ска́хꙋ є҆го̀ і҆ꙋде́є оу҆би́ти, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ разорѧ́ше сꙋббѡ́тꙋ, но и҆ ѻ҆ц҃а̀ своего̀ гл҃аше бг҃а, ра́венъ сѧ̀ творѧ̀ бг҃ꙋ.
18
Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.
19
Ѿвѣща́ же і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мо́жетъ сн҃ъ твори́ти ѡ҆ себѣ̀ ничесѡ́же, а҆́ще не є҆́же ви́дитъ ѻ҆ц҃а̀ творѧ́ща: ꙗ҆̀же бо ѻ҆́нъ твори́тъ, сїѧ̑ и҆ сн҃ъ та́кожде тво́ритъ.
19
На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.
20
Ѻ҆ц҃ъ бо лю́битъ сн҃а, и҆ всѧ̑ показꙋ́етъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́же са́мъ твори́тъ: и҆ бѡ́лша си́хъ пока́жетъ є҆мꙋ̀ дѣла̀, да вы̀ чꙋдите́сѧ.
20
Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.
21
Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ воскреша́етъ мє́ртвыѧ и҆ живи́тъ, та́кѡ и҆ сн҃ъ, и҆́хже хо́щетъ, живи́тъ.
21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.
22
Ѻ҆ц҃ъ бо не сꙋ́дитъ ни комꙋ́же, но сꙋ́дъ ве́сь дадѐ сн҃ови,
22
Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,
23
да всѝ чтꙋ́тъ сн҃а, ꙗ҆́коже чтꙋ́тъ ѻ҆ц҃а̀. (А҆) и҆́же не чти́тъ сн҃а, не чти́тъ ѻ҆ц҃а̀ посла́вшагѡ є҆го̀.
23
щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.
24
(Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ слꙋ́шаѧй словесѐ моегѡ̀ и҆ вѣ́рꙋѧй посла́вшемꙋ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ на сꙋ́дъ не прїи́детъ, но преи́детъ ѿ сме́рти въ живо́тъ.
24
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.
25
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ є҆́сть, є҆гда̀ ме́ртвїи оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ, и҆ оу҆слы́шавше ѡ҆живꙋ́тъ.
25
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.
26
Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ и҆́мать живо́тъ въ себѣ̀, та́кѡ дадѐ и҆ сн҃ови живо́тъ и҆мѣ́ти въ себѣ̀
26
Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.
27
и҆ ѡ҆́бласть дадѐ є҆мꙋ̀ и҆ сꙋ́дъ твори́ти, ꙗ҆́кѡ сн҃ъ чл҃вѣ́чь є҆́сть.
27
І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.
28
Не диви́тесѧ семꙋ̀: ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, въ ѻ҆́ньже всѝ сꙋ́щїи во гробѣ́хъ оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ,
28
Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;
29
и҆ и҆зы́дꙋтъ сотво́ршїи бл҃га́ѧ въ воскреше́нїе живота̀, а҆ сотво́ршїи ѕла́ѧ въ воскреше́нїе сꙋда̀.
29
і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.
30
Не могꙋ̀ а҆́зъ ѡ҆ себѣ̀ твори́ти ничесѡ́же. (Заⷱ҇ з҃і҃.) Ꙗ҆́коже слы́шꙋ, сꙋждꙋ̀, и҆ сꙋ́дъ мо́й пра́веденъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не и҆щꙋ̀ во́ли моеѧ̀, но во́ли посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
30
Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
31
А҆́ще а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ мнѣ̀, свидѣ́телство моѐ нѣ́сть и҆́стинно:
31
Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
32
и҆́нъ є҆́сть свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ мнѣ̀, и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство, є҆́же свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀:
32
Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.
33
вы̀ посла́сте ко і҆ѡа́ннꙋ, и҆ свидѣ́телствова ѡ҆ и҆́стинѣ.
33
Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.
34
А҆́зъ же не ѿ человѣ́ка свидѣ́телства прїе́млю, но сїѧ̑ гл҃ю, да вы̀ спасе́ни бꙋ́дете.
34
А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.
35
Ѻ҆́нъ бѣ̀ свѣти́лникъ горѧ̀ и҆ свѣтѧ̀: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватисѧ въ ча́съ свѣтѣ́нїѧ є҆гѡ̀ [до вре́мене въ свѣтѣ́нїи є҆гѡ̀].
35
Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.
36
А҆́зъ же и҆́мамъ свидѣ́телство бо́лѣе і҆ѡа́ннова: дѣла́ бо, ꙗ҆́же дадѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, да совершꙋ̀ ѧ҆̀, та̑ дѣла̀, ꙗ҆́же а҆́зъ творю̀, свидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ мѧ̀ посла̀.
36
Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.
37
И҆ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ са́мъ свидѣ́телствова ѡ҆ мнѣ̀. Ни гла́са є҆гѡ̀ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нїѧ є҆гѡ̀ ви́дѣсте,
37
І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;
38
и҆ словесѐ є҆гѡ̀ не и҆́мате пребыва́юща въ ва́съ, занѐ, є҆го́же то́й посла̀, семꙋ̀ вы̀ вѣ́ры не є҆́млете.
38
і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.
39
И҆спыта́йте писа́нїй, ꙗ҆́кѡ вы̀ мнитѐ въ ни́хъ и҆мѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и҆ та̑ сꙋ́ть свидѣ́тєлствꙋющаѧ ѡ҆ мнѣ̀.
39
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
40
И҆ не хо́щете прїитѝ ко мнѣ̀, да живо́тъ и҆́мате.
40
Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.
41
Сла́вы ѿ человѣ́къ не прїе́млю,
41
Не приймаю слави від людей,
42
но разꙋмѣ́хъ вы̀, ꙗ҆́кѡ любвѐ бж҃їѧ не и҆́мате въ себѣ̀.
42
але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
43
А҆́зъ прїидо́хъ во и҆́мѧ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆ не прїе́млете менѐ: а҆́ще и҆́нъ прїи́детъ во и҆́мѧ своѐ, того̀ прїе́млете.
43
Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.
44
Ка́кѡ вы̀ мо́жете вѣ́ровати, сла́вꙋ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га прїе́млюще, и҆ сла́вы, ꙗ҆́же ѿ є҆ди́нагѡ бг҃а, не и҆́щете;
44
Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?
45
Не мни́те, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ на вы̀ рекꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀: є҆́сть, и҆́же на вы̀ глаго́летъ, мѡѷсе́й, на́ньже вы̀ оу҆пова́ете.
45
Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.
46
А҆́ще бо бы́сте вѣ́ровали мѡѷсе́ови, вѣ́ровали бы́сте (оу҆́бѡ и҆) мнѣ̀: ѡ҆ мнѣ́ бо то́й писа̀.
46
Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.
47
А҆́ще ли тогѡ̀ писа́нїємъ не вѣ́рꙋете, ка́кѡ мои́мъ гл҃го́лѡмъ вѣ́рꙋ и҆́мете;
47
Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?
Глава́ ѕ҃
1
По си́хъ и҆́де і҆и҃съ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ галїле́и тїверїа́дска:
1
Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.
2
и҆ по не́мъ и҆дѧ́ше наро́дъ мно́гъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѧхꙋ зна́мєнїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше над̾ недꙋ́жными.
2
За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.
3
Взы́де же на го́рꙋ і҆и҃съ, и҆ тꙋ̀ сѣдѧ́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.
3
Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.
4
Бѣ́ же бли́з̾ па́сха, пра́здникъ жидо́вскїй.
4
Наближалася ж Пасха, юдейське свято.
5
(Заⷱ҇ и҃і҃.) Возве́дъ оу҆̀бо і҆и҃съ ѻ҆́чи и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ мно́гъ наро́дъ грѧде́тъ къ немꙋ̀, глаго́ла къ фїлі́ппꙋ: чи́мъ кꙋ́пимъ хлѣ́бы, да ꙗ҆дѧ́тъ сі́и;
5
Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?
6
Сїе́ же глаго́лаше, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀: са́мъ бо вѣ́дѧше, что̀ хо́щетъ сотвори́ти.
6
Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити.
7
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: двѣма̀ сто́ма пѣ́нѧзей хлѣ́бы не довлѣ́ютъ и҆́мъ, да кі́иждо и҆́хъ ма́ло что̀ прїи́метъ.
7
Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав.
8
Глаго́ла є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀:
8
Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому:
9
є҆́сть ѻ҆́трочищь здѣ̀ є҆ди́нъ, и҆́же и҆́мать пѧ́ть хлѣ́бъ ꙗ҆чме́нныхъ и҆ двѣ̀ ры̑бѣ: но сі́и что̀ сꙋ́ть на толи́ко;
9
тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?
10
Рече́ же і҆и҃съ: сотвори́те человѣ́ки возлещѝ. Бѣ́ же трава̀ мно́га на мѣ́стѣ. Возлежѐ оу҆̀бо мꙋже́й число́мъ ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ.
10
Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч.
11
Прїѧ́тъ же хлѣ́бы і҆и҃съ и҆, хвалꙋ̀ возда́въ, подадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ, оу҆чн҃цы́ же возлежа́щымъ: та́кожде и҆ ѿ ры̑бꙋ, є҆ли́кѡ хотѧ́хꙋ.
11
Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів.
12
И҆ ꙗ҆́кѡ насы́тишасѧ, гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: собери́те и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, да не поги́бнетъ ничто́же.
12
І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало.
13
Собра́ша же, и҆ и҆спо́лниша двана́десѧте ко́шѧ оу҆крꙋ̑хъ ѿ пѧти́хъ хлѣ̑бъ ꙗ҆чме́нныхъ, и҆̀же и҆збы́ша ꙗ҆́дшымъ.
13
І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли.
14
(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Человѣ́цы же ви́дѣвше зна́менїе, є҆́же сотворѝ і҆и҃съ, глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ грѧды́й въ мі́ръ.
14
Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.
15
І҆и҃съ оу҆̀бо разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́тъ прїитѝ, да восхи́тѧтъ є҆го̀ и҆ сотворѧ́тъ є҆го̀ цр҃ѧ̀, ѿи́де па́ки въ го́рꙋ є҆ди́нъ.
15
Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.
16
Ꙗ҆́кѡ по́здѣ бы́сть, снидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на мо́ре,
16
Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.
17
и҆ влѣзо́ша въ кора́бль, и҆ и҆дѧ́хꙋ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ въ капернаꙋ́мъ. И҆ тма̀ а҆́бїе бы́сть, и҆ не (оу҆̀) бѣ̀ прише́лъ къ ни̑мъ і҆и҃съ.
17
І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.
18
Мо́ре же, вѣ́трꙋ ве́лїю дыха́ющꙋ, воздвиза́шесѧ.
18
Дув сильний вітер, і море хвилювалося.
19
Гре́бше же ꙗ҆́кѡ ста́дїй два́десѧть пѧ́ть и҆лѝ три́десѧть, оу҆зрѣ́ша і҆и҃са ходѧ́ща по мо́рю и҆ бли́з̾ кораблѧ̀ бы́вша, и҆ оу҆боѧ́шасѧ.
19
Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.
20
Ѻ҆́нъ же гл҃а и҆́мъ: а҆́зъ є҆́смь, не бо́йтесѧ.
20
Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.
21
Хотѧ́хꙋ оу҆̀бо прїѧ́ти є҆го̀ въ кора́бль: и҆ а҆́бїе кора́бль бы́сть на землѝ, въ ню́же и҆дѧ́хꙋ.
21
Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.
22
Во оу҆́трїй (же) наро́дъ, и҆́же стоѧ́ше ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ кораблѧ̀ и҆но́гѡ не бѣ̀ тꙋ̀, то́кмѡ є҆ди́нъ то́й, въ ѻ҆́ньже внидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ не вни́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми і҆и҃съ въ кора́бль, но є҆ди́ни оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ и҆до́ша:
22
Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.
23
и҆ и҆́ни прїидо́ша корабли̑ ѿ тїверїа́ды бли́з̾ мѣ́ста, и҆дѣ́же ꙗ҆до́ша хлѣ́бы, хвалꙋ̀ возда́вше гдⷭ҇еви:
23
Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.
24
є҆гда́ же ви́дѣша наро́ди, ꙗ҆́кѡ і҆и҃са не бы́сть тꙋ̀, ни оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, влѣзо́ша са́ми въ корабли̑, и҆ прїидо́ша въ капернаꙋ́мъ, и҆́щꙋще і҆и҃са,
24
Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.
25
и҆ ѡ҆брѣ́тше є҆го̀ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, рѣ́ша є҆мꙋ̀: равві̀, когда̀ здѣ̀ бы́сть [когда̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ];
25
І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди?
26
Ѿвѣща̀ и҆́мъ і҆и҃съ и҆ речѐ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, и҆́щете менє̀, не ꙗ҆́кѡ ви́дѣсте зна́менїе, но ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́ли є҆стѐ хлѣ́бы и҆ насы́тистесѧ:
26
Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились.
27
(Заⷱ҇ к҃.) дѣ́лайте же не бра́шно ги́блющее, но бра́шно пребыва́ющее въ живо́тъ вѣ́чный, є҆́же сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ва́мъ да́стъ: сего́ бо ѻ҆ц҃ъ зна́мена бг҃ъ.
27
Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.
28
Рѣ́ша же къ немꙋ̀: что̀ сотвори́мъ, да дѣ́лаемъ дѣла̀ бж҃їѧ;
28
Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі?
29
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆́мъ: сѐ є҆́сть дѣ́ло бж҃їе, да вѣ́рꙋете въ того̀, є҆го́же посла̀ ѻ҆́нъ.
29
Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.
30
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: ко́е оу҆̀бо ты̀ твори́ши зна́менїе, да ви́димъ и҆ вѣ́рꙋ и҆́мемъ тебѣ̀, что̀ дѣ́лаеши,
30
На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш?
31
ѻ҆тцы̀ на́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: хлѣ́бъ съ небесѐ дадѐ и҆́мъ ꙗ҆́сти.
31
Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти.
32
Речѐ оу҆̀бо и҆́мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мѡѷсе́й дадѐ ва́мъ хлѣ́бъ съ небесѐ, но ѻ҆ц҃ъ мо́й дае́тъ ва́мъ хлѣ́бъ и҆́стинный съ нб҃сѐ:
32
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес.
33
хлѣ́бъ бо бж҃їй є҆́сть сходѧ́й съ нб҃сѐ и҆ даѧ́й живо́тъ мі́рꙋ.
33
Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.
34
Рѣ́ша оу҆̀бо къ немꙋ̀: гдⷭ҇и, всегда̀ да́ждь на́мъ хлѣ́бъ се́й.
34
На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.
35
Рече́ же и҆́мъ і҆и҃съ: (Заⷱ҇ к҃а҃.) а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный: грѧды́й ко мнѣ̀ не и҆́мать взалка́тисѧ, и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не и҆́мать вжа́ждатисѧ никогда́же.
35
Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.
36
Но рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ ви́дѣсте мѧ̀, и҆ не вѣ́рꙋете.
36
Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.
37
Всѐ, є҆́же дае́тъ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, ко мнѣ̀ прїи́детъ, и҆ грѧдꙋ́щаго ко мнѣ̀ не и҆зженꙋ̀ во́нъ:
37
Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.
38
ꙗ҆́кѡ снидо́хъ съ нб҃сѐ, не да творю̀ во́лю мою̀, но во́лю посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
38
Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.
39
Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀, да всѐ, є҆́же да́де мѝ, не погꙋблю̀ ѿ негѡ̀, но воскрешꙋ̀ є҆̀ въ послѣ́днїй де́нь.
39
Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.
40
(Заⷱ҇ к҃в҃.) Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀, да всѧ́къ ви́дѧй сн҃а и҆ вѣ́рꙋѧй въ него̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ воскрешꙋ̀ є҆го̀ а҆́зъ въ послѣ́днїй де́нь.
40
Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.
41
Ропта́хꙋ оу҆̀бо і҆ꙋде́є ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ речѐ: а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ.
41
Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес.
42
И҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть і҆и҃съ сы́нъ і҆ѡ́сифовъ, є҆гѡ́же мы̀ зна́емъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь, ка́кѡ оу҆̀бо глаго́летъ се́й, ꙗ҆́кѡ съ нб҃сѐ снидо́хъ;
42
І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?
43
Ѿвѣща̀ оу҆̀бо і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: не ропщи́те междꙋ̀ собо́ю:
43
Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою.
44
никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не ѻ҆ц҃ъ посла́вый мѧ̀ привлече́тъ є҆го̀, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.
44
Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.
45
Є҆́сть пи́сано во прⷪ҇ро́цѣхъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ всѝ наꙋче́ни бг҃омъ. Всѧ́къ слы́шавый ѿ ѻ҆ц҃а̀ и҆ навы́къ, прїи́детъ ко мнѣ̀.
45
У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене.
46
Не ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ ви́дѣлъ є҆́сть кто̀, то́кмѡ сы́й ѿ бг҃а, се́й ви́дѣ ѻ҆ц҃а̀.
46
Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця.
47
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
47
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне.
48
(Заⷱ҇ к҃г҃.) А҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный:
48
Я є хліб життя.
49
ѻ҆тцы̀ ва́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, и҆ оу҆мро́ша:
49
Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли.
50
се́й є҆́сть хлѣ́бъ сходѧ́й съ нб҃сѐ, да, а҆́ще кто̀ ѿ негѡ̀ ꙗ҆́стъ, не оу҆́мретъ:
50
Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре.
51
а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный, и҆́же сше́дый съ нб҃сѐ: а҆́ще кто̀ снѣ́сть ѿ хлѣ́ба сегѡ̀, жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки: и҆ хлѣ́бъ, є҆го́же а҆́зъ да́мъ, пл҃ть моѧ̀ є҆́сть, ю҆́же а҆́зъ да́мъ за живо́тъ мі́ра.
51
Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.
52
Прѧ́хꙋсѧ же междꙋ̀ собо́ю жи́дове, глаго́люще: ка́кѡ мо́жетъ се́й на́мъ да́ти пл҃ть (свою̀) ꙗ҆́сти;
52
Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?
53
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще не снѣ́сте пл҃ти сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ, ни пїе́те кро́ве є҆гѡ̀, живота̀ не и҆́мате въ себѣ̀.
53
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.
54
Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.
54
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.
55
Пл҃ть бо моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть бра́шно, и҆ кро́вь моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть пи́во.
55
Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.
56
(Заⷱ҇ к҃д҃.) Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь во мнѣ̀ пребыва́етъ, и҆ а҆́зъ въ не́мъ.
56
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.
57
Ꙗ҆́коже посла́ мѧ живы́й ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ живꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ ра́ди: и҆ ꙗ҆ды́й мѧ̀, и҆ то́й жи́въ бꙋ́детъ менє̀ ра́ди.
57
Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.
58
Се́й є҆́сть хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ: не ꙗ҆́коже ꙗ҆до́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши ма́ннꙋ, и҆ оу҆мро́ша: ꙗ҆ды́й хлѣ́бъ се́й жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки.
58
Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік.
59
Сїѧ̑ речѐ на со́нмищи, оу҆чѧ̀ въ капернаꙋ́мѣ.
59
Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі.
60
Мно́зи оу҆̀бо слы́шавше ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, рѣ́ша: жесто́ко є҆́сть сло́во сїѐ: (и҆) кто̀ мо́жетъ є҆гѡ̀ послꙋ́шати;
60
Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати?
61
Вѣ́дый же і҆и҃съ въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ро́пщꙋтъ ѡ҆ се́мъ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, речѐ и҆́мъ: сїе́ ли вы̀ блазни́тъ;
61
Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас?
62
а҆́ще оу҆̀бо оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго восходѧ́ща, и҆дѣ́же бѣ̀ пре́жде;
62
А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?
63
дꙋ́хъ є҆́сть, и҆́же ѡ҆живлѧ́етъ, пло́ть не по́льзꙋетъ ничто́же: гл҃го́лы, ꙗ҆́же а҆́зъ гл҃ахъ ва́мъ, дꙋ́хъ сꙋ́ть и҆ живо́тъ сꙋ́ть:
63
Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.
64
но сꙋ́ть ѿ ва́съ нѣ́цыи, и҆́же не вѣ́рꙋютъ. Вѣ́дѧше бо и҆сконѝ і҆и҃съ, кі́и сꙋ́ть невѣ́рꙋющїи, и҆ кто̀ є҆́сть предаѧ́й є҆го̀.
64
Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.
65
И҆ гл҃аше: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ дано̀ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.
65
І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.
66
Ѿ сегѡ̀ мно́зи ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ и҆до́ша вспѧ́ть, и҆ ктомꙋ̀ не хожда́хꙋ съ ни́мъ.
66
Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.
67
Рече́ же і҆и҃съ ѻ҆бѣмана́десѧте: є҆да̀ и҆ вы̀ хо́щете и҆тѝ;
67
Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?
68
Ѿвѣща̀ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, къ комꙋ̀ и҆́демъ; гл҃го́лы живота̀ вѣ́чнагѡ и҆́маши,
68
Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,
69
и҆ мы̀ вѣ́ровахомъ, и҆ позна́хомъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бг҃а жива́гѡ.
69
і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.
70
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: не а҆́зъ ли ва́съ двана́десѧте и҆збра́хъ; и҆ є҆ди́нъ ѿ ва́съ дїа́волъ є҆́сть.
70
Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.
71
Гл҃аше же і҆ꙋ́дꙋ сїмѡ́нова і҆скарїѡ́та: се́й бо хотѧ́ше преда́ти є҆го̀, є҆ди́нъ сы́й ѿ ѻ҆боюна́десѧте.
71
Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.
Глава́ з҃
1
(Заⷱ҇ к҃е҃.) И҆ хожда́ше і҆и҃съ по си́хъ въ галїле́и: не хотѧ́ше бо во і҆ꙋде́и ходи́ти, ꙗ҆́кѡ и҆ска́хꙋ є҆го̀ і҆ꙋде́є оу҆би́ти.
1
Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.
2
Бѣ́ же бли́з̾ пра́здникъ і҆ꙋде́йскїй, потче́нїе сѣ́ни.
2
Наближалося свято юдейське — ставлення кущів.
3
Рѣ́ша оу҆̀бо къ немꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀: прейдѝ ѿсю́дꙋ, и҆ и҆дѝ во і҆ꙋде́ю, да и҆ оу҆чн҃цы̀ твоѝ ви́дѧтъ дѣла̀ твоѧ̑, ꙗ҆̀же твори́ши:
3
Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш.
4
никто́же бо въ та́йнѣ твори́тъ что̀, и҆ и҆́щетъ са́мъ ꙗ҆́вѣ бы́ти: а҆́ще сїѧ̑ твори́ши, ꙗ҆вѝ себѐ мі́рови.
4
Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові.
5
Ни бра́тїѧ бо є҆гѡ̀ вѣ́ровахꙋ въ него̀.
5
Бо і брати Його не вірували в Нього.
6
Гл҃а оу҆̀бо и҆̀мъ і҆и҃съ: вре́мѧ моѐ не оу҆̀ прїи́де: вре́мѧ же ва́ше всегда̀ гото́во є҆́сть:
6
На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий.
7
не мо́жетъ мі́ръ ненави́дѣти ва́съ: мене́ же ненави́дитъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ дѣла̀ є҆гѡ̀ ѕла̑ сꙋ́ть:
7
Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.
8
вы̀ взы́дите въ пра́здникъ се́й: а҆́зъ не взы́дꙋ [не оу҆̀ взы́дꙋ] въ пра́здникъ се́й, ꙗ҆́кѡ вре́мѧ моѐ не оу҆̀ и҆спо́лнисѧ.
8
Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав.
9
Сїѧ̑ ре́къ и҆̀мъ, ѡ҆ста̀ въ галїле́и.
9
Сказавши це їм, залишився в Галилеї.
10
Є҆гда́ же взыдо́ша бра́тїѧ є҆гѡ̀ въ пра́здникъ, тогда̀ и҆ са́мъ взы́де, не ꙗ҆́вѣ, но ꙗ҆́кѡ та́й.
10
Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно.
11
Жи́дове же и҆ска́хꙋ є҆го̀ въ пра́здникъ, и҆ глаго́лахꙋ: гдѣ̀ є҆́сть ѻ҆́нъ;
11
Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він?
12
И҆ ро́потъ мно́гъ бѣ̀ ѡ҆ не́мъ въ наро́дѣхъ: ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ є҆́сть: и҆ні́и же глаго́лахꙋ: нѝ, но льсти́тъ наро́ды.
12
І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ.
13
Никто́же оу҆́бѡ ꙗ҆́вѣ глаго́лаше ѡ҆ не́мъ, стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йскагѡ.
13
Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.
14
(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) А҆́бїе же въ преполове́нїе пра́здника взы́де і҆и҃съ во це́рковь, и҆ оу҆ча́ше.
14
У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав.
15
И҆ дивлѧ́хꙋсѧ і҆ꙋде́є, глаго́люще: ка́кѡ се́й кни̑ги вѣ́сть не оу҆чи́всѧ;
15
І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?
16
Ѿвѣща̀ (оу҆̀бо) и҆̀мъ і҆и҃съ и҆ речѐ: моѐ оу҆ч҃нїе нѣ́сть моѐ, но посла́вшагѡ мѧ̀:
16
Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене;
17
а҆́ще кто̀ хо́щетъ во́лю є҆гѡ̀ тво́рити, разꙋмѣ́етъ ѡ҆ оу҆ч҃нїи, ко́е ѿ бг҃а є҆́сть, и҆лѝ а҆́зъ ѿ себє̀ гл҃ю:
17
хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу.
18
глаго́лѧй ѿ себє̀, сла́вы своеѧ̀ и҆́щетъ: а҆ и҆щѧ́й сла́вы посла́вшагѡ є҆го̀, се́й и҆́стиненъ є҆́сть, и҆ нѣ́сть непра́вды въ не́мъ.
18
Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому.
19
Не мѡѷсе́й ли дадѐ ва́мъ зако́нъ; и҆ никто́же ѿ ва́съ твори́тъ зако́на. Что̀ менѐ и҆́щете оу҆би́ти;
19
Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене?
20
Ѿвѣща̀ наро́дъ и҆ речѐ: бѣ́са ли и҆́маши; кто̀ тебѐ и҆́щетъ оу҆би́ти;
20
Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити?
21
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: є҆ди́но дѣ́ло сотвори́хъ, и҆ всѝ дивите́сѧ:
21
Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся.
22
сегѡ̀ ра́ди мѡѷсе́й дадѐ ва́мъ ѡ҆брѣ́занїе, не ꙗ҆́кѡ ѿ мѡѷсе́а є҆́сть, но ѿ ѻ҆тє́цъ: и҆ въ сꙋббѡ́тꙋ ѡ҆брѣ́заете человѣ́ка:
22
Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка.
23
а҆́ще ѡ҆брѣ́занїе прїе́млетъ человѣ́къ въ сꙋббѡ́тꙋ, да не разори́тсѧ зако́нъ мѡѷсе́овъ: на мѧ́ ли гнѣ́ваетесѧ, ꙗ҆́кѡ всего̀ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ сꙋббѡ́тꙋ;
23
Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?
24
не сꙋди́те на лица̑, но првⷣный сꙋ́дъ сꙋди́те.
24
Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим.
25
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо нѣ́цыи ѿ і҆ерⷭ҇ли́млѧнъ: не се́й ли є҆́сть, є҆го́же и҆́щꙋтъ оу҆би́ти;
25
Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити?
26
и҆ сѐ, не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃етъ, и҆ ничесѡ́же є҆мꙋ̀ не глаго́лютъ: є҆да̀ ка́кѡ [вои́стиннꙋ] разꙋмѣ́ша кнѧ̑зи, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ;
26
Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?
27
но сего̀ вѣ́мы, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть: хрⷭ҇то́съ же є҆гда̀ прїи́детъ, никто́же вѣ́сть, ѿкꙋ́дꙋ бꙋ́детъ.
27
Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він.
28
Воззва̀ оу҆̀бо въ це́ркви оу҆чѧ̀ і҆и҃съ и҆ гл҃ѧ: и҆ менѐ вѣ́сте, и҆ вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ є҆́смь: и҆ ѡ҆ себѣ̀ не прїидо́хъ, но є҆́сть и҆́стиненъ посла́вый мѧ̀, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте:
28
Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте.
29
а҆́зъ вѣ́мъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ ѿ негѡ̀ є҆́смь, и҆ то́й мѧ̀ посла̀.
29
Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене.
30
И҆ска́хꙋ оу҆̀бо, да и҆́мꙋтъ є҆го̀: и҆ никто́же возложѝ на́нь рꙋкѝ, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ бѣ̀ прише́лъ ча́съ є҆гѡ̀.
30
І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його.
31
Мно́зи же ѿ наро́да вѣ́роваша въ него̀, и҆ глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ, є҆гда̀ прїи́детъ, є҆да̀ бѡ́лша зна́мєнїѧ сотвори́тъ, ꙗ҆̀же се́й твори́тъ;
31
Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?
32
Слы́шаша фарїсе́є наро́дъ ро́пщꙋщь ѡ҆ не́мъ сїѧ̑: и҆ посла́ша фарїсе́є и҆ а҆рхїере́є слꙋги̑, да и҆́мꙋтъ є҆го̀.
32
Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його.
33
Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ: є҆щѐ ма́ло вре́мѧ съ ва́ми є҆́смь, и҆ и҆дꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀:
33
Ісус же сказав їм: ще недовго бути Мені з вами, і Я піду до Того, Хто Мене послав.
34
взы́щете менѐ, и҆ не ѡ҆брѧ́щете: и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, вы̀ не мо́жете прїитѝ.
34
Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти.
35
Рѣ́ша же і҆ꙋде́є къ себѣ̀: ка́мѡ се́й хо́щетъ и҆тѝ, ꙗ҆́кѡ мы̀ не ѡ҆брѧ́щемъ є҆гѡ̀; є҆да̀ въ разсѣ́ѧнїе є҆́ллинское хо́щетъ и҆тѝ и҆ оу҆чи́ти є҆́ллины;
35
При цьому юдеї говорили між собою: куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів?
36
что̀ є҆́сть сїѐ сло́во, є҆́же речѐ: взы́щете менѐ, и҆ не ѡ҆брѧ́щете; и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, вы̀ не мо́жете прїитѝ;
36
Що означають слова ці, які Він сказав: будете шукати Мене і не знайдете; і де Я буду, туди ви не зможете прийти?
37
(Заⷱ҇ к҃з҃.) Въ послѣ́днїй же де́нь вели́кїй пра́здника стоѧ́ше і҆и҃съ, и҆ зва́ше, гл҃ѧ: а҆́ще кто̀ жа́ждетъ, да прїи́детъ ко мнѣ̀ и҆ пїе́тъ:
37
В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є.
38
вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, ꙗ҆́коже речѐ писа́нїе, рѣ́ки ѿ чре́ва є҆гѡ̀ и҆стекꙋ́тъ воды̀ жи́вы.
38
Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої.
39
Сїе́ же речѐ ѡ҆ д©ѣ, є҆го́же хотѧ́хꙋ прїима́ти вѣ́рꙋющїи во и҆́мѧ є҆гѡ̀: не оу҆̀ бо бѣ̀ дх҃ъ ст҃ы́й, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ не оу҆̀ бѣ̀ просла́вленъ.
39
Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений.
40
Мно́зи же ѿ наро́да слы́шавше сло́во, глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ.
40
Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк.
41
Дрꙋзі́и глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ. Ѻ҆́вїи же глаго́лахꙋ: є҆да̀ ѿ галїле́и хрⷭ҇то́съ прихо́дитъ;
41
Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галилеї Христос прийде?
42
не писа́нїе ли речѐ, ꙗ҆́кѡ ѿ сѣ́мене дв҃дова и҆ ѿ виѳлее́мскїѧ ве́си, и҆дѣ́же бѣ̀ дв҃дъ, хрⷭ҇то́съ прїи́детъ;
42
Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид?
43
Ра́спрѧ оу҆̀бо бы́сть въ наро́дѣ є҆гѡ̀ ра́ди.
43
Отже, виникла в народі через Нього незгода.
44
Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ хотѧ́хꙋ ꙗ҆́ти є҆го̀: но никто́же возложѝ на́нь рꙋ́цѣ.
44
Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук.
45
Прїидо́ша же слꙋги̑ ко а҆рхїере́ѡмъ и҆ фарїсе́ѡмъ: и҆ рѣ́ша и҆̀мъ ті́и: почто̀ не приведо́сте є҆гѡ̀;
45
І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його?
46
Ѿвѣща́ша слꙋги̑: николи́же та́кѡ є҆́сть глаго́лалъ человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ се́й чл҃вѣ́къ.
46
Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік.
47
Ѿвѣща́ша оу҆̀бо и҆̀мъ фарїсе́є: є҆да̀ и҆ вы̀ прельще́ни бы́сте;
47
Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися?
48
є҆да̀ кто̀ ѿ кнѧ̑зь вѣ́рова въ ѻ҆́нь, и҆лѝ ѿ фарїсє́й;
48
Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?
49
но наро́дъ се́й, и҆́же не вѣ́сть зако́на, про́клѧти сꙋ́ть.
49
Але цей народ, що не знає закону, проклятий він.
50
Глаго́ла нїкоди́мъ къ ни̑мъ, и҆́же прише́дый къ немꙋ̀ но́щїю, є҆ди́нъ сы́й ѿ ни́хъ:
50
Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм:
51
є҆да̀ зако́нъ на́шъ сꙋ́дитъ человѣ́кꙋ, а҆́ще не слы́шитъ ѿ негѡ̀ пре́жде и҆ разꙋмѣ́етъ, что̀ твори́тъ;
51
хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?
52
Ѿвѣща́ша и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ ты̀ ѿ галїле́и є҆сѝ; и҆спыта́й и҆ ви́ждь, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ ѿ галїле́и не прихо́дитъ.
52
На це сказали йому: чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить.
53
И҆ и҆́де кі́йждо въ до́мъ сво́й.
53
І кожний пішов до свого дому.
Глава́ и҃
1
І҆и҃съ же и҆́де въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋ.
1
Ісус же пішов на гору Елеонську.
2
Заꙋ́тра же па́ки прїи́де въ це́рковь, и҆ всѝ лю́дїе и҆дѧ́хꙋ къ немꙋ̀: и҆ сѣ́дъ оу҆ча́ше и҆̀хъ.
2
А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх.
3
(Заⷱ҇ к҃и҃.) Приведо́ша же кни́жницы и҆ фарїсе́є къ немꙋ̀ женꙋ̀ въ прелюбодѣѧ́нїи ꙗ҆́тꙋ, и҆ поста́вивше ю҆̀ посредѣ̀,
3
Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому:
4
глаго́лаша є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, сїѧ̀ жена̀ ꙗ҆́та є҆́сть нн҃ѣ въ прелюбодѣѧ́нїи:
4
Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі;
5
въ зако́нѣ же на́мъ мѡѷсе́й повелѣ̀ такѡвы́ѧ ка́менїемъ побива́ти: ты́ же что̀ гл҃еши;
5
а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш?
6
Сїе́ же рѣ́ша и҆скꙋша́юще є҆го̀, да бы́ша и҆мѣ́ли что̀ глаго́лати на́нь. І҆и҃съ же до́лꙋ прекло́ньсѧ, пе́рстомъ писа́ше на землѝ, не слага́ѧ (и҆̀мъ).
6
Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги.
7
Ꙗ҆́коже прилѣжа́хꙋ вопроша́юще є҆го̀, воскло́ньсѧ речѐ къ ни̑мъ: и҆́же є҆́сть без̾ грѣха̀ въ ва́съ, пре́жде [пе́рвый] ве́рзи ка́мень на ню̀.
7
Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь.
8
И҆ па́ки до́лꙋ прекло́ньсѧ, писа́ше на землѝ.
8
І знов, нахилившись додолу, писав на землі.
9
Ѻ҆ни́ же слы́шавше и҆ со́вѣстїю ѡ҆блича́еми, и҆схожда́хꙋ є҆ди́нъ по є҆ди́номꙋ, наче́нше ѿ ста́рєцъ до послѣ́днихъ: и҆ ѡ҆ста̀ є҆ди́нъ і҆и҃съ, и҆ жена̀ посредѣ̀ сꙋ́щи.
9
Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині.
10
Воскло́ньсѧ же і҆и҃съ, и҆ ни є҆ди́наго ви́дѣвъ, то́чїю женꙋ̀, речѐ є҆́й: же́но, гдѣ̀ сꙋ́ть, и҆̀же важда́хꙋ на тѧ̀; никі́йже ли тебѐ ѡ҆сꙋдѝ;
10
Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?
11
Ѻ҆на́ же речѐ: никто́же, гдⷭ҇и. Рече́ же є҆́й і҆и҃съ: ни а҆́зъ тебѐ ѡ҆сꙋжда́ю: и҆дѝ, и҆ ѿсе́лѣ ктомꙋ̀ не согрѣша́й.
11
Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.
12
(Заⷱ҇ к҃ѳ҃.) Па́ки же и҆̀мъ і҆и҃съ речѐ, гл҃ѧ: а҆́зъ є҆́смь свѣ́тъ мі́рꙋ: ходѧ́й по мнѣ̀ не и҆́мать ходи́ти во тмѣ̀, но и҆́мать свѣ́тъ живо́тный.
12
Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.
13
Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀ фарїсе́є: ты̀ ѡ҆ себѣ̀ са́мъ свидѣ́телствꙋеши: свидѣ́телство твоѐ нѣ́сть и҆́стинно.
13
Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве.
14
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆́ще а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ себѣ̀, и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство моѐ: ꙗ҆́кѡ вѣ́мъ, ѿкꙋ́дꙋ прїидо́хъ и҆ ка́мѡ и҆дꙋ̀: вы́ же не вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ прихождꙋ̀ и҆ ка́мѡ грѧдꙋ̀:
14
Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.
15
вы̀ по пло́ти сꙋ́дите, а҆́зъ не сꙋждꙋ̀ никомꙋ́же:
15
Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.
16
и҆ а҆́ще сꙋждꙋ̀ а҆́зъ, сꙋ́дъ мо́й и҆́стиненъ є҆́сть: ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ нѣ́смь, но а҆́зъ и҆ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ:
16
А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав.
17
и҆ въ зако́нѣ же ва́шемъ пи́сано є҆́сть, ꙗ҆́кѡ двою̀ человѣ́кꙋ свидѣ́телство и҆́стинно є҆́сть:
17
У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве.
18
а҆́зъ є҆́смь свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ мнѣ̀ само́мъ, и҆ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ.
18
Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав.
19
Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀: гдѣ̀ є҆́сть ѻ҆ц҃ъ тво́й; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ни менє̀ вѣ́сте, ни ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: а҆́ще мѧ̀ бы́сте вѣ́дали, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ вѣ́дали бы́сте.
19
Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.
20
Сїѧ̑ глаго́лы гл҃а і҆и҃съ въ газофѷлакі́и, оу҆чѧ̀ въ це́ркви: и҆ никто́же ꙗ҆́тъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ бѣ̀ прише́лъ ча́съ є҆гѡ̀.
20
Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його.
21
(Заⷱ҇ л҃.) Рече́ же и҆̀мъ па́ки і҆и҃съ: а҆́зъ и҆дꙋ̀, и҆ взы́щете менѐ, и҆ во грѣсѣ̀ ва́шемъ оу҆́мрете: а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ.
21
Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти.
22
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо і҆ꙋде́є: є҆да̀ сѧ̀ са́мъ оу҆бїе́тъ, ꙗ҆́кѡ гл҃етъ: а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ;
22
Говорили ж юдеї: невже Він уб’є Сам Себе, що каже: куди Я іду, ви не можете прийти?
23
И҆ речѐ и҆̀мъ: вы̀ ѿ ни́жнихъ є҆стѐ, а҆́зъ ѿ вы́шнихъ є҆́смь: вы̀ ѿ мі́ра сегѡ̀ є҆стѐ, а҆́зъ нѣ́смь ѿ мі́ра сегѡ̀:
23
Він сказав їм: ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу.
24
рѣ́хъ оу҆̀бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ: а҆́ще бо не и҆́мете вѣ́ры, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь, оу҆́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ.
24
Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших.
25
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо є҆мꙋ̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ; И҆ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: нача́токъ, ꙗ҆́кѡ и҆ гл҃ю ва́мъ:
25
Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам.
26
мнѡ́га и҆́мамъ ѡ҆ ва́съ гл҃ати и҆ сꙋди́ти: но посла́вый мѧ̀ и҆́стиненъ є҆́сть, и҆ а҆́зъ ꙗ҆̀же слы́шахъ ѿ негѡ̀, сїѧ̑ гл҃ю въ мі́рѣ.
26
Багато чого маю говорити і судити про вас, але Той, Хто послав Мене, істинний є, і що почув Я від Нього, те й кажу світові.
27
Не разꙋмѣ́ша (оу҆̀бо), ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ и҆̀мъ гл҃аше.
27
Не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця.
28
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆гда̀ вознесе́те сн҃а чл҃вѣ́ческаго, тогда̀ оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь, и҆ ѡ҆ себѣ̀ ничесѡ́же творю̀, но, ꙗ҆́коже наꙋчи́ мѧ ѻ҆ц҃ъ мо́й, сїѧ̑ гл҃ю:
28
Сказав же їм Ісус: коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я, і що нічого не роблю від Себе, а як навчив Мене Отець Мій, так і говорю.
29
и҆ посла́вый мѧ̀ со мно́ю є҆́сть: не ѡ҆ста́ви менє̀ є҆ди́нагѡ ѻ҆ц҃ъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆гѡ́днаѧ є҆мꙋ̀ всегда̀ творю̀.
29
Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому.
30
Сїѧ̑ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, мно́зи вѣ́роваша въ него̀.
30
Коли Він це говорив, багато хто увірував у Нього.
31
(Заⷱ҇ л҃а҃.) Гл҃аше оу҆̀бо і҆и҃съ къ вѣ́ровавшымъ є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́ѡмъ: а҆́ще вы̀ пребꙋ́дете во словесѝ мое́мъ, вои́стиннꙋ оу҆чн҃цы̀ моѝ бꙋ́дете:
31
Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками;
32
и҆ оу҆разꙋмѣ́ете и҆́стинꙋ, и҆ и҆́стина свободи́тъ вы̀.
32
і пізнаєте істину, і істина визволить вас.
33
Ѿвѣща́ша (и҆ рѣ́ша) є҆мꙋ̀: сѣ́мѧ а҆враа́мле є҆смы̀, и҆ никомꙋ́же рабо́тахомъ николи́же: ка́кѡ ты̀ гл҃еши, ꙗ҆́кѡ свобо́дни бꙋ́дете;
33
Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними?
34
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ творѧ́й грѣ́хъ ра́бъ є҆́сть грѣха̀:
34
Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха.
35
ра́бъ же не пребыва́етъ въ домꙋ̀ во вѣ́къ: сы́нъ пребыва́етъ во вѣ́къ:
35
Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно.
36
а҆́ще оу҆̀бо сн҃ъ вы̀ свободи́тъ, вои́стиннꙋ свобо́дни бꙋ́дете:
36
Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними.
37
вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ сѣ́мѧ а҆враа́мле є҆стѐ: но и҆́щете менѐ оу҆би́ти, ꙗ҆́кѡ сло́во моѐ не вмѣща́етсѧ въ вы̀:
37
Знаю, що ви рід Авраамів, однак шукаєте, як вбити Мене, бо слово Моє не вміщається у вас.
38
а҆́зъ, є҆́же ви́дѣхъ оу҆ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, гл҃ю: и҆ вы̀ оу҆̀бо, є҆́же ви́дѣсте оу҆ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ, творитѐ.
38
Я говорю те, що бачив у Отця Мого; і ви робите те, що бачили в отця вашого.
39
Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ѻ҆те́цъ на́шъ а҆враа́мъ є҆́сть. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще ча̑да а҆враа̑млѧ бы́сте бы́ли, дѣла̀ а҆враа̑млѧ бы́сте твори́ли:
39
Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові.
40
нн҃ѣ же и҆́щете менѐ оу҆би́ти, чл҃вѣ́ка, и҆́же и҆́стинꙋ ва́мъ гл҃ахъ, ю҆́же слы́шахъ ѿ бг҃а: сегѡ̀ а҆враа́мъ нѣ́сть сотвори́лъ:
40
Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив.
41
вы̀ творитѐ дѣла̀ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: мы̀ ѿ любодѣѧ́нїѧ нѣ́смы рожде́ни: є҆ди́наго ѻ҆ц҃а̀ и҆́мамы, бг҃а.
41
Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога.
42
(Заⷱ҇ л҃в҃.) Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще бг҃ъ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ (бы) бы́лъ, люби́ли бы́сте (оу҆́бѡ) менѐ: а҆́зъ бо ѿ бг҃а и҆зыдо́хъ и҆ прїидо́хъ: не ѡ҆ себѣ́ бо прїидо́хъ, но то́й мѧ̀ посла̀:
42
Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.
43
почто̀ бесѣ́ды моеѧ̀ не разꙋмѣ́ете; ꙗ҆́кѡ не мо́жете слы́шати словесѐ моегѡ̀:
43
Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого.
44
вы̀ ѻ҆тца̀ (ва́шегѡ) дїа́вола є҆стѐ, и҆ по́хѡти ѻ҆тца̀ ва́шегѡ хо́щете твори́ти: ѻ҆́нъ человѣкоꙋбі́йца бѣ̀ и҆сконѝ, и҆ во и҆́стинѣ не стои́тъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть и҆́стины въ не́мъ: є҆гда̀ глаго́летъ лжꙋ̀, ѿ свои́хъ глаго́летъ: ꙗ҆́кѡ ло́жь є҆́сть и҆ ѻ҆те́цъ лжѝ:
44
Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди.
45
а҆́зъ же занѐ и҆́стинꙋ гл҃ю, не вѣ́рꙋете мнѣ̀:
45
А коли Я істину говорю, то не вірите Мені.
46
кто̀ ѿ ва́съ ѡ҆блича́етъ мѧ̀ ѡ҆ грѣсѣ̀; а҆́ще ли и҆́стинꙋ гл҃ю, почто̀ вы̀ не вѣ́рꙋете мнѣ̀;
46
Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені?
47
и҆́же є҆́сть ѿ бг҃а, гл҃го́лѡвъ бж҃їихъ послꙋ́шаетъ: сегѡ̀ ра́ди вы̀ не послꙋ́шаете, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а нѣ́сте.
47
Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога.
48
Ѿвѣща́ша оу҆̀бо і҆ꙋде́є и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: не до́брѣ ли мы̀ глаго́лемъ, ꙗ҆́кѡ самарѧни́нъ є҆сѝ ты̀ и҆ бѣ́са и҆́маши;
48
На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?
49
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆́зъ бѣ́са не и҆́мамъ, но чтꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ моего̀, и҆ вы̀ не чте́те менє̀:
49
Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене.
50
а҆́зъ же не и҆щꙋ̀ сла́вы моеѧ̀: є҆́сть и҆щѧ̀ и҆ сꙋдѧ̀:
50
А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить.
51
(Заⷱ҇ л҃г҃.) а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще кто̀ сло́во моѐ соблюде́тъ, сме́рти не и҆́мать ви́дѣти во вѣ́ки.
51
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.
52
Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀ жи́дове: нн҃ѣ разꙋмѣ́хомъ, ꙗ҆́кѡ бѣ́са и҆́маши: а҆враа́мъ оу҆́мре и҆ прⷪ҇ро́цы, и҆ ты̀ гл҃еши: а҆́ще кто̀ сло́во моѐ соблюде́тъ, сме́рти не и҆́мать вкꙋси́ти во вѣ́ки:
52
Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік.
53
є҆да̀ ты̀ бо́лїй є҆сѝ ѻ҆тца̀ на́шегѡ а҆враа́ма, и҆́же оу҆́мре; и҆ прⷪ҇ро́цы оу҆мро́ша: кого̀ себѐ са́мъ ты̀ твори́ши;
53
Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер? [Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?]*
54
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆́ще а҆́зъ сла́влюсѧ са́мъ, сла́ва моѧ̀ ничесѡ́же є҆́сть: є҆́сть ѻ҆ц҃ъ мо́й сла́вѧй мѧ̀, є҆го́же вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ ва́шъ є҆́сть:
54
Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш.
55
и҆ не позна́сте є҆гѡ̀, а҆́зъ же вѣ́мъ є҆го̀: и҆ а҆́ще рекꙋ̀, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ є҆гѡ̀, бꙋ́дꙋ подо́бенъ ва́мъ ло́жь: но вѣ́мъ є҆го̀, и҆ сло́во є҆гѡ̀ соблюда́ю:
55
І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю.
56
а҆враа́мъ ѻ҆те́цъ ва́шъ ра́дъ бы бы́лъ, да бы̀ ви́дѣлъ де́нь мо́й: и҆ ви́дѣ, и҆ возра́довасѧ.
56
Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів.
57
Рѣ́ша оу҆̀бо і҆ꙋде́є къ немꙋ̀: пѧти́десѧтъ лѣ́тъ не оу҆̀ и҆́маши, и҆ а҆враа́ма лѝ є҆сѝ ви́дѣлъ;
57
На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама?
58
Рече́ (же) и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: пре́жде да́же а҆враа́мъ не бы́сть, а҆́зъ є҆́смь.
58
Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є.
59
Взѧ́ша оу҆̀бо ка́менїе, да ве́ргꙋтъ на́нь: і҆и҃съ же скры́сѧ, и҆ и҆зы́де и҆з̾ це́ркве, проше́дъ посредѣ̀ и҆́хъ: и҆ мимохожда́ше та́кѡ.
59
Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.
Глава́ ѳ҃
1
(Заⷱ҇ л҃д҃.) И҆ мимоиды́й ви́дѣ человѣ́ка слѣ́па ѿ рождества̀.
1
І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження.
2
И҆ вопроси́ша є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: равві̀, кто̀ согрѣшѝ, се́й ли, и҆лѝ роди́тєлѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ;
2
Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?
3
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ни се́й согрѣшѝ, ни роди́тєлѧ є҆гѡ̀, но да ꙗ҆вѧ́тсѧ дѣла̀ бж҃їѧ на не́мъ:
3
Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі.
4
мнѣ̀ подоба́етъ дѣ́лати дѣла̀ посла́вшагѡ мѧ̀, до́ндеже де́нь є҆́сть: прїи́детъ но́щь, є҆гда̀ никто́же мо́жетъ дѣ́лати:
4
Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе.
5
є҆гда̀ въ мі́рѣ є҆́смь, свѣ́тъ є҆́смь мі́рꙋ.
5
Доки Я в світі, Я Світло для світу.
6
Сїѧ̑ ре́къ, плю́нꙋ на зе́млю, и҆ сотворѝ бре́нїе ѿ плюнове́нїѧ, и҆ пома́за ѻ҆́чи бре́нїемъ слѣпо́мꙋ,
6
Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому.
7
и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ, оу҆мы́йсѧ въ кꙋпѣ́ли сїлѡа́мстѣ, є҆́же сказа́етсѧ, по́сланъ. И҆́де оу҆̀бо, и҆ оу҆мы́сѧ, и҆ прїи́де ви́дѧ.
7
І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.
8
Сосѣ́ди же и҆ и҆́же бѧ́хꙋ ви́дѣли є҆го̀ пре́жде, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ̀, глаго́лахꙋ: не се́й лѝ є҆́сть сѣдѧ́й и҆ просѧ́й;
8
Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив?
9
Ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть: и҆ні́и же глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ подо́бенъ є҆мꙋ̀ є҆́сть. Ѻ҆́нъ (же) глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь.
9
Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.
10
Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀: ка́кѡ тѝ ѿверзо́стѣсѧ ѻ҆́чи;
10
Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?
11
Ѿвѣща̀ ѻ҆́нъ и҆ речѐ: чл҃вѣ́къ нарица́емый і҆и҃съ бре́нїе сотворѝ, и҆ пома́за ѻ҆́чи моѝ, и҆ рече́ ми: и҆дѝ въ кꙋпѣ́ль сїлѡа́млю и҆ оу҆мы́йсѧ. Ше́дъ же и҆ оу҆мы́всѧ, прозрѣ́хъ.
11
Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.
12
Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀: кто̀ [гдѣ̀] то́й є҆́сть; Глаго́ла: не вѣ́мъ.
12
Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.
13
Ведо́ша (же) є҆го̀ къ фарїсе́ѡмъ, и҆́же бѣ̀ и҆ногда̀ слѣ́пъ.
13
Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв.
14
Бѣ́ же сꙋббѡ́та, є҆гда̀ сотворѝ бре́нїе і҆и҃съ и҆ ѿве́рзе є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи.
14
А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.
15
Па́ки же вопроша́хꙋ є҆го̀ и҆ фарїсе́є, ка́кѡ прозрѣ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: бре́нїе положѝ мнѣ̀ на ѻ҆́чи, и҆ оу҆мы́хсѧ, и҆ ви́жꙋ.
15
Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.
16
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо ѿ фарїсє́и нѣ́цыи: нѣ́сть се́й ѿ бг҃а чл҃вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ сꙋббѡ́тꙋ не храни́тъ. Ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ: ка́кѡ мо́жетъ человѣ́къ грѣ́шенъ сицєва̑ зна́мєнїѧ твори́ти; И҆ ра́спрѧ бѣ̀ въ ни́хъ.
16
Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.
17
Глаго́лахꙋ (оу҆̀бо) слѣпцꙋ̀ па́ки: ты̀ что̀ глаго́леши ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿве́рзе ѻ҆́чи твоѝ; Ѻ҆́нъ же речѐ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆́сть.
17
Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.
18
Не ꙗ҆́ша оу҆̀бо вѣ́ры і҆ꙋде́є ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ̀ и҆ прозрѣ̀, до́ндеже возгласи́ша роди́тєлѧ тогѡ̀ прозрѣ́вшагѡ
18
Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,
19
и҆ вопроси́ша ѧ҆̀, глаго́люще: се́й ли є҆́сть сы́нъ ва́ю, є҆го́же вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ; ка́кѡ оу҆̀бо нн҃ѣ ви́дитъ;
19
і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?
20
Ѿвѣща́ста (же) и҆̀мъ роди́тєлѧ є҆гѡ̀ и҆ рѣ́ста: вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сы́нъ на́ю и҆ ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ:
20
Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,
21
ка́кѡ же нн҃ѣ ви́дитъ, не вѣ́мы: и҆лѝ кто̀ ѿве́рзе є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи, мы̀ не вѣ́мы: са́мъ во́зрастъ и҆́мать, самого̀ вопроси́те, са́мъ ѡ҆ себѣ̀ да глаго́летъ.
21
а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.
22
Сїѧ̑ реко́ста роди́тєлѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ боѧ́стасѧ жидѡ́въ: оу҆же́ бо бѧ́хꙋ сложи́лисѧ жи́дове, да, а҆́ще кто̀ є҆го̀ и҆сповѣ́сть хрⷭ҇та̀, ѿлꙋче́нъ ѿ со́нмища бꙋ́детъ:
22
Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.
23
сегѡ̀ ра́ди роди́тєлѧ є҆гѡ̀ реко́ста, ꙗ҆́кѡ во́зрастъ и҆́мать, самого̀ вопроси́те.
23
Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте.
24
Возгласи́ша же втори́цею человѣ́ка, и҆́же бѣ̀ слѣ́пъ, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: да́ждь сла́вꙋ бг҃ꙋ: мы̀ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ чл҃вѣ́къ се́й грѣ́шенъ є҆́сть.
24
Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник.
25
Ѿвѣща̀ оу҆̀бо ѻ҆́нъ и҆ речѐ: а҆́ще грѣ́шенъ є҆́сть, не вѣ́мъ: є҆ди́но вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ́хъ, нн҃ѣ же ви́жꙋ.
25
Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу.
26
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀ па́ки: что̀ сотворѝ тебѣ̀; ка́кѡ ѿве́рзе ѻ҆́чи твоѝ;
26
Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?
27
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ: реко́хъ ва́мъ оу҆жѐ, и҆ не слы́шасте: что̀ па́ки хо́щете слы́шати; є҆да̀ и҆ вы̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ хо́щете бы́ти;
27
Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?
28
Ѻ҆ни́ же оу҆кори́ша є҆гѡ̀ и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ты̀ оу҆чн҃къ є҆сѝ тогѡ̀: мы́ же мѡѷсе́ѡвы є҆смы̀ оу҆ченицы̀:
28
Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні.
29
мы̀ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ мѡѷсе́ови гл҃а бг҃ъ: сегѡ́ же не вѣ́мы, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть.
29
Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.
30
Ѿвѣща̀ человѣ́къ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ се́мъ бо ди́вно є҆́сть, ꙗ҆́кѡ вы̀ не вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть, и҆ ѿве́рзе ѻ҆́чи моѝ:
30
Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі.
31
вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ грѣ́шники бг҃ъ не послꙋ́шаетъ: но а҆́ще кто̀ бг҃очте́цъ є҆́сть и҆ во́лю є҆гѡ̀ твори́тъ, тогѡ̀ послꙋ́шаетъ:
31
Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає.
32
ѿ вѣ́ка нѣ́сть слы́шано, ꙗ҆́кѡ кто̀ ѿве́рзе ѻ҆́чи слѣ́пꙋ рожде́нꙋ:
32
Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження.
33
а҆́ще не бы̀ бы́лъ се́й ѿ бг҃а, не мо́глъ бы твори́ти ничесѡ́же.
33
Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.
34
Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: во грѣсѣ́хъ ты̀ роди́лсѧ є҆сѝ ве́сь, и҆ ты́ ли ны̀ оу҆́чиши; И҆ и҆згна́ша є҆го̀ во́нъ.
34
Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть.
35
Оу҆слы́ша і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ и҆згна́ша є҆го̀ во́нъ: и҆ ѡ҆брѣ́тъ є҆го̀, речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ вѣ́рꙋеши ли въ сн҃а бж҃їѧ;
35
Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого?
36
Ѿвѣща̀ ѻ҆́нъ и҆ речѐ: и҆ кто̀ є҆́сть, гдⷭ҇и, да вѣ́рꙋю въ него̀;
36
Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?
37
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆ ви́дѣлъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ гл҃ѧй съ тобо́ю то́й є҆́сть.
37
Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.
38
Ѻ҆́нъ же речѐ: вѣ́рꙋю, гдⷭ҇и. И҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀.
38
Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.
39
(Заⷱ҇ л҃е҃.) И҆ речѐ і҆и҃съ: на сꙋ́дъ а҆́зъ въ мі́ръ се́й прїидо́хъ, да неви́дѧщїи ви́дѧтъ, и҆ ви́дѧщїи слѣ́пи бꙋ́дꙋтъ.
39
І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.
40
И҆ слы́шаша ѿ фарїсє́й сїѧ̑ сꙋ́щїи съ ни́мъ, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ мы̀ слѣ́пи є҆смы̀;
40
Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі?
41
Речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще бы́сте слѣ́пи бы́ли, не бы́сте и҆мѣ́ли грѣха̀: нн҃ѣ же глаго́лете, ꙗ҆́кѡ ви́димъ: грѣ́хъ оу҆̀бо ва́шъ пребыва́етъ.
41
Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас.
Глава́ і҃
1
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: не входѧ́й две́рьми во дво́ръ ѻ҆́вчїй, но прела́зѧ и҆́нꙋдѣ, то́й та́ть є҆́сть и҆ разбо́йникъ:
1
Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник.
2
а҆ входѧ́й две́рьми па́стырь є҆́сть ѻ҆вца́мъ:
2
А хто входить у двері, той пастир овець.
3
семꙋ̀ две́рникъ ѿверза́етъ, и҆ ѻ҆́вцы гла́съ є҆гѡ̀ слы́шатъ, и҆ своѧ̑ ѻ҆́вцы глаша́етъ по и҆́мени, и҆ и҆зго́нитъ и҆̀хъ:
3
Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх.
4
и҆ є҆гда̀ своѧ̑ ѻ҆́вцы и҆ждене́тъ, пред̾ ни́ми хо́дитъ: и҆ ѻ҆́вцы по не́мъ и҆́дꙋтъ, ꙗ҆́кѡ вѣ́дѧтъ гла́съ є҆гѡ̀:
4
І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос.
5
по чꙋжде́мъ же не и҆́дꙋтъ, но бѣжа́тъ ѿ негѡ̀, ꙗ҆́кѡ не зна́ютъ чꙋжда́гѡ гла́са.
5
За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу.
6
Сїю̀ при́тчꙋ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша, что̀ бѧ́ше, ꙗ҆́же гл҃аше и҆̀мъ.
6
Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм.
7
Рече́ же па́ки и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь две́рь ѻ҆вца́мъ.
7
Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям.
8
Всѝ, є҆ли́кѡ (и҆́хъ) прїи́де пре́жде менє̀, та́тїе сꙋ́ть и҆ разбо́йницы: но не послꙋ́шаша и҆́хъ ѻ҆́вцы.
8
Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх.
9
(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) А҆́зъ є҆́смь две́рь: мно́ю а҆́ще кто̀ вни́детъ, сп҃се́тсѧ: и҆ вни́детъ и҆ и҆зы́детъ, и҆ па́жить ѡ҆брѧ́щетъ.
9
Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде.
10
Та́ть не прихо́дитъ, ра́звѣ да оу҆кра́детъ и҆ оу҆бїе́тъ и҆ погꙋби́тъ: а҆́зъ прїидо́хъ, да живо́тъ и҆́мꙋтъ и҆ ли́шше и҆́мꙋтъ.
10
Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали.
11
А҆́зъ є҆́смь па́стырь до́брый: па́стырь до́брый дꙋ́шꙋ свою̀ полага́етъ за ѻ҆́вцы:
11
Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець.
12
а҆ нае́мникъ, и҆́же нѣ́сть па́стырь, є҆мꙋ́же не сꙋ́ть ѻ҆́вцы своѧ̑, ви́дитъ во́лка грѧдꙋ́ща, и҆ ѡ҆ставлѧ́етъ ѻ҆́вцы, и҆ бѣ́гаетъ: и҆ во́лкъ расхи́титъ и҆̀хъ, и҆ распꙋ́дитъ ѻ҆́вцы:
12
А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець.
13
а҆ нае́мникъ бѣжи́тъ, ꙗ҆́кѡ нае́мникъ є҆́сть, и҆ неради́тъ ѡ҆ ѻ҆вца́хъ.
13
А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець.
14
А҆́зъ є҆́смь па́стырь до́брый: и҆ зна́ю моѧ̑, и҆ зна́ютъ мѧ̀ моѧ̑:
14
Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої.
15
ꙗ҆́коже зна́етъ мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ зна́ю ѻ҆ц҃а̀: и҆ дꙋ́шꙋ мою̀ полага́ю за ѻ҆́вцы.
15
Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець.
16
И҆ и҆́ны ѻ҆́вцы и҆́мамъ, ꙗ҆̀же не сꙋ́ть ѿ двора̀ сегѡ̀: и҆ ты̑ѧ мѝ подоба́етъ привестѝ, и҆ гла́съ мо́й оу҆слы́шатъ: и҆ бꙋ́детъ є҆ди́но ста́до и҆ є҆ди́нъ па́стырь.
16
Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир.
17
(Заⷱ҇ л҃з҃.) Сегѡ̀ ра́ди мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ лю́битъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ дш҃ꙋ мою̀ полага́ю, да па́ки прїимꙋ̀ ю҆̀:
17
Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її.
18
никто́же во́зметъ ю҆̀ ѿ менє̀, но а҆́зъ полага́ю ю҆̀ ѡ҆ себѣ̀: ѡ҆́бласть и҆́мамъ положи́ти ю҆̀, и҆ ѡ҆́бласть и҆́мамъ па́ки прїѧ́ти ю҆̀. Сїю̀ за́повѣдь прїѧ́хъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.
18
Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого.
19
Ра́спрѧ же па́ки бы́сть во і҆ꙋде́ехъ за словеса̀ сїѧ̑.
19
Через ці слова знову виникла суперечка між юдеями.
20
Глаго́лахꙋ же мно́зи ѿ ни́хъ: бѣ́са и҆́мать и҆ неи́стовъ є҆́сть: что̀ є҆гѡ̀ послꙋ́шаете;
20
Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його?
21
И҆ні́и глаго́лахꙋ: сїѝ гл҃гѡ́ли не сꙋ́ть бѣснꙋ́ющагѡсѧ: є҆да̀ мо́жетъ бѣ́съ слѣпы̑мъ ѻ҆́чи ѿве́рсти;
21
Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?
22
(Заⷱ҇.) Бы́ша же (тогда̀) ѡ҆бновлє́нїѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ, и҆ зима̀ бѣ̀.
22
Було тоді в Єрусалимі свято оновлення, і стояла зима.
23
И҆ хожда́ше і҆и҃съ въ це́ркви, въ притво́рѣ соломѡ́ни.
23
Ісус ходив у храмі, у притворі Соломоновім.
24
Ѡ҆быдо́ша же є҆го̀ і҆ꙋде́є, и҆ глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀: доко́лѣ дꙋ́шы на́шѧ взе́млеши, а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, рцы̀ на́мъ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ.
24
Тут юдеї обступили Його і говорили Йому: чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо.
25
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: рѣ́хъ ва́мъ, и҆ не вѣ́рꙋете: дѣла̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ творю̀ ѡ҆ и҆́мени ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, та̑ свидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ мнѣ̀:
25
Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене.
26
но вы̀ не вѣ́рꙋете: нѣ́сте бо ѿ ѻ҆ве́цъ мои́хъ, ꙗ҆́коже рѣ́хъ ва́мъ:
26
Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам.
27
(Заⷱ҇ л҃и҃.) ѻ҆́вцы моѧ̑ гла́са моегѡ̀ слꙋ́шаютъ, и҆ а҆́зъ зна́ю и҆́хъ, и҆ по мнѣ̀ грѧдꙋ́тъ:
27
Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною.
28
и҆ а҆́зъ живо́тъ вѣ́чный да́мъ и҆̀мъ, и҆ не поги́бнꙋтъ во вѣ́ки, и҆ не восхи́титъ и҆́хъ никто́же ѿ рꙋкѝ моеѧ̀:
28
І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї.
29
ѻ҆ц҃ъ мо́й, и҆́же дадѐ мнѣ̀, бо́лїй всѣ́хъ є҆́сть: и҆ никто́же мо́жетъ восхи́тити и҆̀хъ ѿ рꙋкѝ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀:
29
Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого.
30
а҆́зъ и҆ ѻ҆ц҃ъ є҆ди́но є҆сма̀.
30
Я і Отець — єдине.
31
Взѧ́ша же ка́менїе па́ки і҆ꙋде́є, да побїю́тъ є҆го̀.
31
Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його.
32
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: мнѡ́га дѡбра̀ дѣла̀ ꙗ҆ви́хъ ва́мъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: за ко́е и҆́хъ дѣ́ло ка́менїе ме́щете на мѧ̀;
32
Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням?
33
Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є, глаго́люще: ѡ҆ добрѣ̀ дѣ́лѣ ка́менїе не ме́щемъ на тѧ̀, но ѡ҆ хꙋлѣ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀, чл҃вѣ́къ сы́й, твори́ши себѐ бг҃а.
33
Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом.
34
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: нѣ́сть ли пи́сано въ зако́нѣ ва́шемъ: а҆́зъ рѣ́хъ: бо́зи є҆стѐ;
34
Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги?
35
А҆́ще ѻ҆́ныхъ речѐ богѡ́въ, къ ни̑мже сло́во бж҃їе бы́сть, и҆ не мо́жетъ разори́тисѧ писа́нїе:
35
Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, —
36
є҆го́же ѻ҆ц҃ъ ст҃ѝ и҆ посла̀ въ мі́ръ, вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ хꙋлꙋ̀ гл҃еши, занѐ рѣ́хъ: сн҃ъ бж҃їй є҆́смь.
36
чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий?
37
А҆́ще не творю̀ дѣла̀ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, не и҆ми́те мѝ вѣ́ры:
37
Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені;
38
а҆́ще ли творю̀, а҆́ще и҆ мнѣ̀ не вѣ́рꙋете, дѣлѡ́мъ (мои̑мъ) вѣ́рꙋйте: да разꙋмѣ́ете и҆ вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ во мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ въ не́мъ.
38
а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому.
39
И҆ска́хꙋ оу҆̀бо па́ки ꙗ҆́ти є҆го̀: и҆ и҆зы́де ѿ рꙋ́къ и҆́хъ,
39
Тоді знову намагалися Його схопити; але Він ухилився від рук їхніх.
40
и҆ и҆́де па́ки на ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, на мѣ́сто, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆ѡа́ннъ пре́жде крестѧ̀: и҆ пребы́сть тꙋ̀.
40
І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і залишився там.
41
И҆ мно́зи прїидо́ша къ немꙋ̀, и҆ глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ оу҆́бѡ зна́менїѧ не сотворѝ ни є҆ди́нагѡ: всѧ̑ же, є҆ли̑ка речѐ і҆ѡа́ннъ ѡ҆ се́мъ, и҆́стинна бѧ́хꙋ.
41
І багато прийшло до Нього і говорили, що Іоан не створив жодного чуда, але все, що Іоан сказав про Нього, було правдою.
42
И҆ мно́зи вѣ́роваша въ него̀ тꙋ̀.
42
І багато хто там увірував у Нього.
Глава́ а҃і
1
(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Бѣ́ же нѣ́кто болѧ̀ ла́зарь ѿ виѳа́нїи, ѿ ве́си марі́ины и҆ ма́рѳы сестры̀ є҆ѧ̀.
1
Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.
2
Бѣ́ же марі́а пома́завшаѧ гдⷭ҇а мѵ́ромъ и҆ ѡ҆те́ршаѧ но́зѣ є҆гѡ̀ власы̑ свои́ми, є҆ѧ́же бра́тъ ла́зарь болѧ́ше.
2
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.
3
Посла́стѣ оу҆̀бо сєстрѣ̑ къ немꙋ̀, глаго́лющѣ: гдⷭ҇и, сѐ, є҆го́же лю́биши, боли́тъ.
3
Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.
4
Слы́шавъ же і҆и҃съ речѐ: сїѧ̀ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но ѡ҆ сла́вѣ бж҃їи, да просла́витсѧ сн҃ъ бж҃їй є҆ѧ̀ ра́ди.
4
Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.
5
Люблѧ́ше же і҆и҃съ ма́рѳꙋ и҆ сестрꙋ̀ є҆ѧ̀ и҆ ла́зарѧ.
5
Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.
6
Є҆гда́ же оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ боли́тъ, тогда̀ пребы́сть на не́мже бѣ̀ мѣ́стѣ два̀ дни̑.
6
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
7
Пото́мъ же гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ во і҆ꙋде́ю па́ки.
7
Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.
8
Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀: равві̀, нн҃ѣ и҆ска́хꙋ тебѐ ка́менїемъ поби́ти і҆ꙋде́є, и҆ па́ки ли и҆́деши та́мѡ;
8
Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?
9
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: не два́ ли на́десѧте часа̑ є҆ста̀ во днѝ; а҆́ще кто̀ хо́дитъ во днѝ, не по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ мі́ра сегѡ̀ ви́дитъ:
9
Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;
10
а҆́ще же кто̀ хо́дитъ въ нощѝ, по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.
10
а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.
11
Сїѧ̑ речѐ, и҆ посе́мъ гл҃а и҆̀мъ: ла́зарь дрꙋ́гъ на́шъ оу҆́спе: но и҆дꙋ̀, да возбꙋжꙋ̀ є҆го̀.
11
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.
12
Рѣ́ша оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆́спе, спасе́нъ бꙋ́детъ.
12
Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.
13
Рече́ же і҆и҃съ ѡ҆ сме́рти є҆гѡ̀: ѻ҆ни́ же мнѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ оу҆спе́нїи сна̀ гл҃етъ.
13
Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
14
Тогда̀ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ: ла́зарь оу҆́мре:
14
Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;
15
и҆ ра́дꙋюсѧ ва́съ ра́ди, да вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ не бѣ́хъ та́мѡ: но и҆́демъ къ немꙋ̀.
15
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.
16
Рече́ же ѳѡма̀, глаго́лемый близне́цъ, оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ и҆ мы̀, да оу҆́мремъ съ ни́мъ.
16
Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.
17
Прише́дъ же і҆и҃съ, ѡ҆брѣ́те є҆го̀ четы́ри дни̑ оу҆жѐ и҆мꙋ́ща во гро́бѣ.
17
Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.
18
Бѣ́ же виѳа́нїа бли́з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма ꙗ҆́кѡ ста́дїй пѧтьна́десѧть,
18
Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.
19
и҆ мно́зи ѿ і҆ꙋдє́й бѧ́хꙋ пришлѝ къ ма́рѳѣ и҆ марі́и, да оу҆тѣ́шатъ и҆̀хъ ѡ҆ бра́тѣ є҆ю̀.
19
І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
20
Ма́рѳа оу҆̀бо є҆гда̀ оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ, срѣ́те є҆го̀: марі́а же до́ма сѣдѧ́ше.
20
Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.
21
Рече́ же ма́рѳа ко і҆и҃сꙋ: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ здѣ̀ бы́лъ, не бы̀ бра́тъ мо́й оу҆́мерлъ:
21
Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
22
но и҆ нн҃ѣ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще про́сиши ѿ бг҃а, да́стъ тебѣ̀ бг҃ъ.
22
Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.
23
Ісус говорить їй: воскресне брат твій.
24
Глаго́ла є҆мꙋ̀ ма́рѳа: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ воскре́снетъ въ воскр҃ше́нїе, въ послѣ́днїй де́нь.
24
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.
25
Рече́ (же) є҆́й і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь воскр҃ше́нїе и҆ живо́тъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, а҆́ще и҆ оу҆́мретъ, ѡ҆живе́тъ:
25
Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.
26
и҆ всѧ́къ живы́й и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не оу҆́мретъ во вѣ́ки. Є҆́млеши ли вѣ́рꙋ семꙋ̀;
26
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
27
Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и: а҆́зъ вѣ́ровахъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй, и҆́же въ мі́ръ грѧды́й.
27
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.
28
И҆ сїѧ̑ ре́кши, и҆́де и҆ пригласѝ марі́ю сестрꙋ̀ свою̀ та́й, ре́кши: оу҆чт҃ль прише́лъ є҆́сть, и҆ глаша́етъ тѧ̀.
28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
29
Ѻ҆на́ (же) ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша, воста̀ ско́рѡ и҆ и҆́де къ немꙋ̀.
29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.
30
Не оу҆же́ бо бѣ̀ прише́лъ і҆и҃съ въ ве́сь, но бѣ̀ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же срѣ́те є҆го̀ ма́рѳа.
30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
31
І҆ꙋде́є (же) оу҆̀бо сꙋ́щїи съ не́ю въ домꙋ̀ и҆ оу҆тѣша́юще ю҆̀, ви́дѣвше марі́ю, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ воста̀ и҆ и҆зы́де, по не́й и҆до́ша, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мѡ.
31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.
32
Марі́а же ꙗ҆́кѡ прїи́де, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆и҃съ, ви́дѣвши є҆го̀, падѐ є҆мꙋ̀ на ногꙋ̀, глаго́лющи є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ бы́лъ здѣ̀, не бы̀ оу҆́мерлъ мо́й бра́тъ.
32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
33
І҆и҃съ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ ви́дѣ ю҆̀ пла́чꙋщꙋсѧ и҆ прише́дшыѧ съ не́ю і҆ꙋдє́и пла́чꙋщѧ, запретѝ дх҃ꙋ, и҆ возмꙋти́сѧ са́мъ,
33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.
34
и҆ речѐ: гдѣ̀ положи́сте є҆го̀; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, прїидѝ и҆ ви́ждь.
34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.
35
Прослези́сѧ і҆и҃съ.
35
Заплакав Ісус.
36
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо жи́дове: ви́ждь, ка́кѡ люблѧ́ше є҆го̀.
36
Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.
37
Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли се́й, ѿве́рзый ѻ҆́чи слѣпо́мꙋ, сотвори́ти, да и҆ се́й не оу҆́мретъ;
37
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?
38
І҆и҃съ же па́ки претѧ̀ въ себѣ̀, прїи́де ко гро́бꙋ. Бѣ́ же пеще́ра, и҆ ка́мень лежа́ше на не́й.
38
Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.
39
Гл҃а і҆и҃съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла є҆мꙋ̀ сестра̀ оу҆ме́ршагѡ ма́рѳа: гдⷭ҇и, оу҆жѐ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є҆́сть.
39
Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.
40
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: не рѣ́хъ ли тѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще вѣ́рꙋеши, оу҆́зриши сла́вꙋ бж҃їю;
40
Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
41
Взѧ́ша оу҆̀бо ка́мень, и҆дѣ́же бѣ̀ оу҆ме́рый лежѧ̀. І҆и҃съ же возведѐ ѻ҆́чи горѣ̀ и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, хвалꙋ̀ тебѣ̀ воздаю̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ є҆сѝ мѧ̀:
41
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
42
а҆́зъ же вѣ́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ всегда̀ мѧ̀ послꙋ́шаеши: но наро́да ра́ди стоѧ́щагѡ ѡ҆́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́рꙋ и҆́мꙋтъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
43
И҆ сїѧ̑ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва̀: ла́заре, грѧдѝ во́нъ.
43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.
44
И҆ и҆зы́де оу҆ме́рый, ѡ҆бѧ́занъ рꙋка́ма и҆ нога́ма оу҆кро́емъ, и҆ лицѐ є҆гѡ̀ оу҆брꙋ́сомъ ѡ҆бѧ́зано. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: разрѣши́те є҆го̀, и҆ ѡ҆ста́вите и҆тѝ.
44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.
45
Мно́зи оу҆̀бо ѿ і҆ꙋдє́й прише́дшїи къ марі́и и҆ ви́дѣвше, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ, вѣ́роваша въ него̀:
45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.
46
нѣ́цыи же ѿ ни́хъ и҆до́ша къ фарїсе́ѡмъ и҆ реко́ша и҆̀мъ, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ.
46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.
47
(Заⷱ҇ м҃.) Собра́ша оу҆̀бо а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є со́нмъ, и҆ глаго́лахꙋ: что̀ сотвори́мъ; ꙗ҆́кѡ чл҃вѣ́къ се́й мнѡ́га зна́мєнїѧ твори́тъ:
47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
48
а҆́ще ѡ҆ста́вимъ є҆го̀ та́кѡ, всѝ оу҆вѣ́рꙋютъ въ него̀: и҆ прїи́дꙋтъ ри́млѧне, и҆ во́змꙋтъ мѣ́сто и҆ ꙗ҆зы́къ на́шъ.
48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.
49
Є҆ди́нъ же нѣ́кто ѿ ни́хъ каїа́фа, а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, речѐ и҆̀мъ: вы̀ не вѣ́сте ничесѡ́же,
49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
50
ни помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ оу҆́не є҆́сть на́мъ, да є҆ди́нъ человѣ́къ оу҆́мретъ за лю́ди, а҆ не ве́сь ꙗ҆зы́къ поги́бнетъ.
50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
51
Сегѡ́ же ѡ҆ себѣ̀ не речѐ: но а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, проречѐ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ше і҆и҃съ оу҆мре́ти за лю́ди,
51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —
52
и҆ не то́кмѡ за лю́ди, но да и҆ ча̑да бж҃їѧ расточє́наѧ собере́тъ во є҆ди́но.
52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
53
Ѿ тогѡ̀ оу҆̀бо днѐ совѣща́ша, да оу҆бїю́тъ є҆го̀.
53
З того дня змовились убити Його.
54
І҆и҃съ же ктомꙋ̀ не ꙗ҆́вѣ хожда́ше во і҆ꙋде́ехъ, но и҆́де ѿтꙋ́дꙋ во странꙋ̀ бли́з̾ пꙋсты́ни, во є҆фре́мъ нарица́емый гра́дъ, и҆ тꙋ̀ хожда́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.
54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.
55
Бѣ́ же бли́з̾ па́сха і҆ꙋде́йска, и҆ взыдо́ша мно́зи во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѿ стра́нъ пре́жде па́схи, да ѡ҆чи́стѧтсѧ.
55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
56
И҆ска́хꙋ оу҆̀бо і҆и҃са, и҆ глаго́лахꙋ къ себѣ̀, въ це́ркви стоѧ́ще: что̀ мни́тсѧ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ли прїитѝ въ пра́здникъ;
56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?
57
Да́ша же а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є за́повѣдь, да а҆́ще кто̀ ѡ҆щꙋти́тъ (є҆го̀), гдѣ̀ бꙋ́детъ, повѣ́сть, ꙗ҆́кѡ да и҆́мꙋтъ є҆го̀.
57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.
Глава́ в҃і
1
(Заⷱ҇ м҃а҃.) І҆и҃съ же пре́жде шестѝ дні́й па́схи прїи́де въ виѳа́нїю, и҆дѣ́же бѣ̀ ла́зарь оу҆ме́рый, є҆го́же воскр҃сѝ ѿ ме́ртвыхъ.
1
Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
2
Сотвори́ша же є҆мꙋ̀ ве́черю тꙋ̀, и҆ ма́рѳа слꙋжа́ше: ла́зарь же є҆ди́нъ бѣ̀ ѿ возлежа́щихъ съ ни́мъ.
2
Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
3
Марі́а же прїе́мши лі́трꙋ мѵ́ра на́рда пїсті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ і҆и҃сѡвѣ, и҆ ѡ҆трѐ власы̑ свои́ми но́зѣ є҆гѡ̀: хра́мина же и҆спо́лнисѧ ѿ вонѝ ма́сти (благово́нныѧ).
3
Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.
4
Глаго́ла же є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, і҆ꙋ́да сі́мѡновъ і҆скарїѡ́тскїй, и҆́же хотѧ́ше є҆го̀ преда́ти:
4
Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
5
чесѡ̀ ра́ди мѵ́ро сїѐ не про́дано бы́сть на трїе́хъ стѣ́хъ пѣ̑нѧзь и҆ дано̀ ни́щымъ;
5
а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
6
Сїе́ же речѐ, не ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ни́щихъ печа́шесѧ, но ꙗ҆́кѡ та́ть бѣ̀, и҆ ковче́жецъ и҆мѣ́ѧше, и҆ вмета́ємаѧ ноша́ше.
6
Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
7
Рече́ же і҆и҃съ: не дѣ́йте є҆ѧ̀, да въ де́нь погребе́нїѧ моегѡ̀ соблюде́тъ є҆̀:
7
Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.
8
ни́щыѧ бо всегда̀ и҆́мате съ собо́ю, мене́ же не всегда̀ и҆́мате.
8
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
9
Разꙋмѣ́ же наро́дъ мно́гъ ѿ і҆ꙋдє́й, ꙗ҆́кѡ тꙋ̀ є҆́сть: и҆ прїидо́ша не і҆и҃са ра́ди то́кмѡ, но да и҆ ла́зарѧ ви́дѧтъ, є҆го́же воскресѝ ѿ ме́ртвыхъ.
9
Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.
10
Совѣща́ша же а҆рхїере́є, да и҆ ла́зарѧ оу҆бїю́тъ,
10
Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,
11
ꙗ҆́кѡ мно́зи є҆гѡ̀ ра́ди и҆дѧ́хꙋ ѿ і҆ꙋдє́й и҆ вѣ́ровахꙋ во і҆и҃са.
11
бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.
12
Во оу҆́трїй (же) де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ,
12
На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13
прїѧ́ша ва̑їа ѿ фі̑нїкъ, и҆ и҆зыдо́ша въ срѣ́тенїе є҆мꙋ̀, и҆ зва́хꙋ (глаго́люще): ѡ҆са́нна, блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не, цр҃ь і҆и҃левъ.
13
взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
14
Ѡ҆брѣ́тъ же і҆и҃съ ѻ҆слѧ̀, всѣ́де на нѐ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано:
14
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15
не бо́йсѧ, дщѝ сїѡ́нѧ: сѐ цр҃ь тво́й грѧде́тъ, сѣдѧ̀ на жребѧ́ти ѻ҆́сли.
15
не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.
16
Си́хъ же не разꙋмѣ́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ пре́жде: но є҆гда̀ просла́висѧ і҆и҃съ, тогда̀ помѧнꙋ́ша, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ бы́ша ѡ҆ не́мъ пи̑сана, и҆ сїѧ̑ сотвори́ша є҆мꙋ̀.
16
Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
17
Свидѣ́телствоваше оу҆̀бо наро́дъ, и҆́же бѣ̀ (пре́жде) съ ни́мъ, є҆гда̀ ла́зарѧ возгласѝ ѿ гро́ба и҆ воскресѝ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ:
17
Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
18
сегѡ̀ ра́ди и҆ срѣ́те є҆го̀ наро́дъ, ꙗ҆́кѡ слы́шаша є҆го̀ сїѐ сотво́рша зна́менїе.
18
Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.
19
(Заⷱ҇ м҃в҃.) Фарїсе́є оу҆̀бо рѣ́ша къ себѣ̀: ви́дите, ꙗ҆́кѡ ника́ѧже по́льза є҆́сть; сѐ мі́ръ по не́мъ и҆́детъ.
19
Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.
20
Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи є҆́ллини ѿ прише́дшихъ, да покло́нѧтсѧ въ пра́здникъ:
20
Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.
21
сі́и оу҆̀бо пристꙋпи́ша къ фїлі́ппꙋ, и҆́же бѣ̀ ѿ виѳсаі́ды галїле́йскїѧ, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ і҆и҃са ви́дѣти.
21
Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.
22
Прїи́де фїлі́ппъ и҆ глаго́ла а҆ндре́ови: и҆ па́ки а҆ндре́й и҆ фїлі́ппъ глаго́ласта і҆и҃сови.
22
Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.
23
І҆и҃съ же ѿвѣща̀ и҆́ма, гл҃ѧ: прїи́де ча́съ, да просла́витсѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй:
23
Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.
24
а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на землѝ не оу҆́мретъ, то̀ є҆ди́но пребыва́етъ: а҆́ще же оу҆́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ:
24
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.
25
любѧ́й дꙋ́шꙋ свою̀, погꙋби́тъ ю҆̀: и҆ ненави́дѧй дꙋшѝ своеѧ̀ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю҆̀:
25
Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.
26
а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, мнѣ̀ да послѣ́дствꙋетъ: и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, тꙋ̀ и҆ слꙋга̀ мо́й бꙋ́детъ: и҆ а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, почти́тъ є҆го̀ ѻ҆ц҃ъ мо́й:
26
Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.
27
нн҃ѣ дш҃а̀ моѧ̀ возмꙋти́сѧ и҆ что̀ рекꙋ̀; Ѻ҆́ч҃е, сп҃си́ мѧ ѿ часа̀ сегѡ̀: но сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ на ча́съ се́й:
27
Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.
28
(Заⷱ҇.) ѻ҆́ч҃е, просла́ви и҆́мѧ твоѐ. Прїи́де же гла́съ съ небесѐ: и҆ просла́вихъ, и҆ па́ки просла́влю.
28
Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.
29
Наро́дъ же стоѧ́й и҆ слы́шавъ, глаго́лахꙋ: гро́мъ бы́сть. И҆ні́и глаго́лахꙋ: а҆́гг҃лъ глаго́ла є҆мꙋ̀.
29
Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.
30
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ: не менє̀ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди:
30
Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.
31
нн҃ѣ сꙋ́дъ є҆́сть мі́рꙋ семꙋ̀: нн҃ѣ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ и҆згна́нъ бꙋ́детъ во́нъ:
31
Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.
32
и҆ а҆́ще а҆́зъ вознесе́нъ бꙋ́дꙋ ѿ землѝ, всѧ̑ привлекꙋ̀ къ себѣ̀.
32
І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.
33
Сїе́ же гл҃аше, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю хотѧ́ше оу҆мре́ти.
33
Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.
34
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ наро́дъ: мы̀ слы́шахомъ ѿ зако́на, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ пребыва́етъ во вѣ́ки: ка́кѡ ты̀ гл҃еши: вознести́сѧ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ; кто̀ є҆́сть се́й сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй;
34
Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?
35
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆щѐ ма́ло вре́мѧ свѣ́тъ въ ва́съ є҆́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, да тма̀ ва́съ не и҆́метъ: и҆ ходѧ́й во тмѣ̀ не вѣ́сть, ка́мѡ и҆́детъ:
35
Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
36
(Заⷱ҇ м҃г҃.) до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, вѣ́рꙋйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бꙋ́дете. Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ, и҆ ѿше́дъ скры́сѧ ѿ ни́хъ.
36
Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.
37
Толи̑ка [же] зна́мєнїѧ сотво́ршꙋ є҆мꙋ̀ пред̾ ни́ми, не вѣ́ровахꙋ въ него̀,
37
Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,
38
да сбꙋ́детсѧ сло́во и҆са́їи прⷪ҇ро́ка, є҆́же речѐ: гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ; и҆ мы́шца гдⷭ҇нѧ комꙋ̀ ѿкры́сѧ;
38
щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?
39
Сегѡ̀ ра́ди не можа́хꙋ вѣ́ровати, ꙗ҆́кѡ па́ки речѐ и҆са́їа:
39
Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:
40
ѡ҆слѣпѝ ѻ҆́чи и҆́хъ, и҆ ѡ҆ка́менилъ є҆́сть сердца̀ и҆́хъ, да не ви́дѧтъ ѻ҆чи́ма, ни разꙋмѣ́ютъ се́рдцемъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ.
40
засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
41
Сїѧ̑ речѐ и҆са́їа, є҆гда̀ ви́дѣ сла́вꙋ є҆гѡ̀ и҆ глаго́ла ѡ҆ не́мъ.
41
Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
42
Ѻ҆ба́че оу҆́бѡ и҆ ѿ кнѧ̑зь мно́зи вѣ́роваша въ него̀: но фарїсє́й ра́ди не и҆сповѣ́довахꙋ, да не и҆з̾ со́нмищъ и҆згна́ни бꙋ́дꙋтъ:
42
Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.
43
возлюби́ша бо па́че сла́вꙋ человѣ́ческꙋю, не́же сла́вꙋ бж҃їю.
43
Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.
44
І҆и҃съ же воззва̀ и҆ речѐ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не вѣ́рꙋетъ въ мѧ̀, но въ посла́вшаго мѧ̀:
44
Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.
45
и҆ ви́дѧй мѧ̀ ви́дитъ посла́вшаго мѧ̀:
45
І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.
46
а҆́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ прїидо́хъ, да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ во тмѣ̀ не пребꙋ́детъ:
46
Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.
47
и҆ а҆́ще кто̀ оу҆слы́шитъ гл҃го́лы моѧ̑ и҆ не вѣ́рꙋетъ, а҆́зъ не сꙋждꙋ̀ є҆мꙋ̀: не прїидо́хъ бо, да сꙋждꙋ̀ мі́рови, но да спасꙋ̀ мі́ръ:
47
І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.
48
ѿмета́ѧйсѧ менє̀ и҆ не прїе́млѧй гл҃гѡ́лъ мои́хъ и҆́мать сꙋдѧ́щаго є҆мꙋ̀: сло́во, є҆́же гл҃ахъ, то̀ сꙋ́дитъ є҆мꙋ̀ въ послѣ́днїй де́нь:
48
Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.
49
ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ себє̀ не гл҃ахъ: но посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ, то́й мнѣ̀ за́повѣдь дадѐ, что̀ рекꙋ̀ и҆ что̀ возгл҃ю:
49
Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
50
и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдь є҆гѡ̀ живо́тъ вѣ́чный є҆́сть: ꙗ҆́же оу҆̀бо а҆́зъ гл҃ю, ꙗ҆́коже речѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, та́кѡ гл҃ю.
50
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.
Глава́ г҃і
1
(Заⷱ҇ м҃д҃.) Пре́жде же пра́здника па́схи, вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ прїи́де є҆мꙋ̀ ча́съ, да пре́йдетъ ѿ мі́ра сегѡ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀, возлю́бль своѧ̑ сꙋ́щыѧ въ мі́рѣ, до конца̀ возлюбѝ и҆̀хъ.
1
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.
2
И҆ ве́чери бы́вшей, дїа́волꙋ оу҆жѐ вложи́вшꙋ въ се́рдце і҆ꙋ́дѣ сі́мѡновꙋ і҆скарїѡ́тскомꙋ, да є҆го̀ преда́стъ,
2
І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,
3
вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ дадѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆ц҃ъ въ рꙋ́цѣ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆зы́де и҆ къ бг҃ꙋ грѧде́тъ:
3
Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,
4
воста̀ ѿ ве́чери, и҆ положѝ ри̑зы, и҆ прїе́мъ ле́нтїонъ, препоѧ́сасѧ:
4
встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.
5
пото́мъ влїѧ̀ во́дꙋ во оу҆мыва́лницꙋ, и҆ нача́тъ оу҆мыва́ти но́ги оу҆чн҃кѡ́мъ и҆ ѡ҆тира́ти ле́нтїемъ, и҆́мже бѣ̀ препоѧ́санъ.
5
Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.
6
Прїи́де же къ сі́мѡнꙋ петрꙋ̀, и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ то́й: гдⷭ҇и, ты́ ли моѝ оу҆мы́еши но́зѣ;
6
Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?
7
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: є҆́же а҆́зъ творю̀, ты̀ не вѣ́си нн҃ѣ, оу҆разꙋмѣ́еши же по си́хъ.
7
Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
8
Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: не оу҆мы́еши нѡ́гꙋ моє́ю во вѣ́ки. Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще не оу҆мы́ю тебѐ, не и҆́маши ча́сти со мно́ю.
8
Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
9
Глаго́ла є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, не но́зѣ моѝ то́кмѡ, но и҆ рꙋ́цѣ и҆ главꙋ̀.
9
Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.
10
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆змове́нный не тре́бꙋетъ, то́кмѡ но́зѣ оу҆мы́ти, є҆́сть бо ве́сь чи́стъ: и҆ вы̀ чи́сти є҆стѐ, но не всѝ.
10
Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.
11
Вѣ́дѧше бо предаю́щаго є҆го̀: се́гѡ ра́ди речѐ, ꙗ҆́кѡ не всѝ чи́сти є҆стѐ.
11
Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.
12
(Заⷱ҇ м҃е҃.) Є҆гда́ же оу҆мы̀ но́ги и҆́хъ, прїѧ́тъ ри̑зы своѧ̑, возле́гъ па́ки, речѐ и҆̀мъ: вѣ́сте ли, что̀ сотвори́хъ ва́мъ;
12
Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам?
13
Вы̀ глаша́ете мѧ̀ оу҆чт҃лѧ и҆ гдⷭ҇а: и҆ до́брѣ глаго́лете, є҆́смь бо.
13
Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є.
14
А҆́ще оу҆̀бо а҆́зъ оу҆мы́хъ ва́ши но́зѣ, гдⷭ҇ь и҆ оу҆чт҃ль, и҆ вы̀ до́лжни є҆стѐ дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ оу҆мыва́ти но́зѣ:
14
Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному.
15
ѡ҆́бразъ бо да́хъ ва́мъ, да, ꙗ҆́коже а҆́зъ сотвори́хъ ва́мъ, и҆ вы̀ твори́те.
15
Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.
16
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лїй го́спода своегѡ̀, ни посла́нникъ бо́лїй посла́вшагѡ є҆го̀.
16
Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його.
17
А҆́ще сїѧ̑ вѣ́сте, бл҃же́ни є҆стѐ, а҆́ще творитѐ ѧ҆̀.
17
Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте.
18
Не ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ гл҃ю: а҆́зъ (бо) вѣ́мъ, и҆̀хже и҆збра́хъ: но да писа́нїе сбꙋ́детсѧ: ꙗ҆ды́й со мно́ю хлѣ́бъ воздви́же на мѧ̀ пѧ́тꙋ свою̀.
18
Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.
19
Ѿсе́лѣ гл҃ю ва́мъ, пре́жде да́же не бꙋ́детъ, да, є҆гда̀ бꙋ́детъ, вѣ́рꙋ и҆́мете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь.
19
Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я.
20
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: прїе́млѧй, а҆́ще кого̀ послю̀, менѐ прїе́млетъ: а҆ прїе́млѧй менѐ прїе́млетъ посла́вшаго мѧ̀.
20
Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене.
21
Сїѧ̑ ре́къ і҆и҃съ возмꙋти́сѧ дх҃омъ и҆ свидѣ́телствова и҆ речѐ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀.
21
Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.
22
Сзира́хꙋсѧ оу҆̀бо междꙋ̀ собо́ю оу҆чн҃цы̀, недоꙋмѣ́ющесѧ, ѡ҆ ко́мъ гл҃етъ.
22
Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить.
23
Бѣ́ же є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ возлежѧ̀ на ло́нѣ і҆и҃совѣ, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ:
23
Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому.
24
поманꙋ́ же семꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ вопроси́ти, кто́ бы бы́лъ, ѡ҆ не́мже гл҃етъ.
24
Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить.
25
Напа́дъ же то́й на пє́рси і҆и҃сѡвы, глаго́ла є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, кто̀ є҆́сть;
25
Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це?
26
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: то́й є҆́сть, є҆мꙋ́же а҆́зъ ѡ҆мочи́въ хлѣ́бъ пода́мъ. И҆ ѡ҆мо́чь хлѣ́бъ, дадѐ і҆ꙋ́дѣ сі́мѡновꙋ і҆скарїѡ́тскомꙋ.
26
Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту.
27
И҆ по хлѣ́бѣ тогда̀ вни́де въ ѻ҆́нь сатана̀. Гл҃а оу҆̀бо є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: є҆́же твори́ши, сотворѝ ско́рѡ.
27
І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.
28
Се́гѡ же никто́же разꙋмѣ̀ ѿ возлежа́щихъ, къ чесомꙋ̀ речѐ є҆мꙋ̀.
28
Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому.
29
Нѣ́цыи же мнѧ́хꙋ, поне́же ковче́жецъ и҆мѧ́ше і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ гл҃етъ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: кꙋпѝ, є҆́же тре́бꙋемъ на пра́здникъ: и҆лѝ ни́щымъ да нѣ́что да́стъ.
29
Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим.
30
Прїи́мъ же ѻ҆́нъ хлѣ́бъ, а҆́бїе и҆зы́де: бѣ́ же но́щь. Є҆гда̀ и҆зы́де,
30
Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.
31
гл҃а і҆и҃съ: (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) нн҃ѣ просла́висѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй, и҆ бг҃ъ просла́висѧ ѡ҆ не́мъ:
31
Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.
32
а҆́ще бг҃ъ просла́висѧ ѡ҆ не́мъ, и҆ бг҃ъ просла́витъ є҆го̀ въ себѣ̀, и҆ а҆́бїе просла́витъ є҆го̀.
32
Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його.
33
Ча̑дца, є҆щѐ съ ва́ми ма́лѡ є҆́смь: взы́щете менѐ, и҆ ꙗ҆́коже рѣ́хъ і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ: и҆ ва́мъ гл҃ю нн҃ѣ.
33
Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер.
34
За́повѣдь но́вꙋю даю̀ ва́мъ, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га: ꙗ҆́коже возлюби́хъ вы̀, да и҆ вы̀ лю́бите себѐ:
34
Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.
35
ѡ҆ се́мъ разꙋмѣ́ютъ всѝ, ꙗ҆́кѡ моѝ оу҆чн҃цы̀ є҆стѐ, а҆́ще любо́вь и҆́мате междꙋ̀ собо́ю.
35
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.
36
Глаго́ла є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, ка́мѡ и҆́деши; Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́може (а҆́зъ) и҆дꙋ̀, не мо́жеши нн҃ѣ по мнѣ̀ и҆тѝ: послѣди́ же по мнѣ̀ и҆́деши.
36
Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.
37
Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: гдⷭ҇и, почто̀ не могꙋ̀ нн҃ѣ по тебѣ̀ и҆тѝ; нн҃ѣ дꙋ́шꙋ мою̀ за тѧ̀ положꙋ̀.
37
Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.
38
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: дꙋ́шꙋ ли твою̀ за мѧ̀ положи́ши; а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: не возгласи́тъ а҆ле́ктѡръ, до́ндеже ѿве́ржешисѧ менє̀ три́щи.
38
Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.
Глава́ д҃і
1
(Заⷱ҇ м҃з҃.) Да не смꙋща́етсѧ се́рдце ва́ше: вѣ́рꙋйте въ бг҃а, и҆ въ мѧ̀ вѣ́рꙋйте:
1
Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте.
2
въ домꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ ѡ҆би́тєли мнѡ́ги сꙋ́ть: а҆́ще ли же нѝ, ре́клъ бы́хъ ва́мъ: и҆дꙋ̀ оу҆гото́вати мѣ́сто ва́мъ:
2
В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам.
3
и҆ а҆́ще [а҆́ще пойдꙋ̀ и҆] оу҆гото́влю мѣ́сто ва́мъ, па́ки прїидꙋ̀ и҆ поимꙋ̀ вы̀ къ себѣ̀, да, и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ и҆ вы̀ бꙋ́дете:
3
І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.
4
и҆ а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вѣ́сте, и҆ пꙋ́ть вѣ́сте.
4
А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте.
5
Глаго́ла є҆мꙋ̀ ѳома̀: гдⷭ҇и, не вѣ́мы, ка́мѡ и҆́деши: и҆ ка́кѡ мо́жемъ пꙋ́ть вѣ́дѣти;
5
Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?
6
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь пꙋ́ть и҆ и҆́стина и҆ живо́тъ: никто́же прїи́детъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀, то́кмѡ мно́ю:
6
Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.
7
а҆́ще мѧ̀ бы́сте зна́ли, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ зна́ли бы́сте (оу҆́бѡ): и҆ ѿсе́лѣ позна́сте є҆го̀, и҆ ви́дѣсте є҆го̀.
7
Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.
8
Глаго́ла є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: гдⷭ҇и, покажѝ на́мъ ѻ҆ц҃а̀, и҆ довлѣ́етъ на́мъ.
8
Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить.
9
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: толи́ко вре́мѧ съ ва́ми є҆́смь, и҆ не позна́лъ є҆сѝ менѐ, фїлі́ппе; ви́дѣвый менѐ ви́дѣ ѻ҆ц҃а̀: и҆ ка́кѡ ты̀ глаго́леши: покажѝ на́мъ ѻ҆ц҃а̀;
9
Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця?
10
не вѣ́рꙋеши ли, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀, и҆ ѻ҆ц҃ъ во мнѣ̀ є҆́сть; (Заⷱ҇ м҃и҃.) гл҃го́лы, ꙗ҆̀же а҆́зъ гл҃ю ва́мъ, ѡ҆ себѣ̀ не гл҃ю: ѻ҆ц҃ъ же во мнѣ̀ пребыва́ѧй, то́й твори́тъ дѣла̀:
10
Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла.
11
вѣ́рꙋйте мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀, и҆ ѻ҆ц҃ъ во мнѣ̀: а҆́ще ли же нѝ, за та̑ дѣла̀ вѣ́рꙋ и҆ми́те мѝ.
11
Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.
12
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, дѣла̀, ꙗ҆́же а҆́зъ творю̀, и҆ то́й сотвори́тъ, и҆ бѡ́лша си́хъ сотвори́тъ: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ грѧдꙋ̀:
12
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.
13
и҆ є҆́же а҆́ще что̀ про́сите (ѿ ѻ҆ц҃а̀) во и҆́мѧ моѐ, то̀ сотворю̀, да просла́витсѧ ѻ҆ц҃ъ въ сн҃ѣ:
13
І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині.
14
(и҆) а҆́ще чесѡ̀ про́сите во и҆́мѧ моѐ, а҆́зъ сотворю̀.
14
І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю.
15
А҆́ще лю́бите мѧ̀, за́пѡвѣди моѧ̑ соблюди́те,
15
Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей.
16
и҆ а҆́зъ оу҆молю̀ ѻ҆ц҃а̀, и҆ и҆но́го оу҆тѣ́шителѧ да́стъ ва́мъ, да бꙋ́детъ съ ва́ми въ вѣ́къ,
16
І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,
17
дх҃ъ и҆́стины, є҆гѡ́же мі́ръ не мо́жетъ прїѧ́ти, ꙗ҆́кѡ не ви́дитъ є҆гѡ̀, нижѐ зна́етъ є҆гѡ̀: вы́ же зна́ете є҆го̀, ꙗ҆́кѡ въ ва́съ пребыва́етъ и҆ въ ва́съ бꙋ́детъ.
17
Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде.
18
Не ѡ҆ста́влю ва́съ си̑ры: прїидꙋ̀ къ ва́мъ:
18
Не залишу вас сиротами; прийду до вас.
19
є҆щѐ ма́лѡ, и҆ мі́ръ ктомꙋ̀ не оу҆ви́дитъ менѐ, вы́ же оу҆ви́дите мѧ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ живꙋ̀, и҆ вы̀ жи́ви бꙋ́дете:
19
Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити.
20
въ то́й де́нь оу҆разꙋмѣ́ете вы̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀ мое́мъ, и҆ вы̀ во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ ва́съ.
20
Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас.
21
(Заⷱ҇.) И҆мѣ́ѧй за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ соблюда́ѧй и҆̀хъ, то́й є҆́сть любѧ́й мѧ̀: а҆ любѧ́й мѧ̀ возлю́бленъ бꙋ́детъ ѻ҆ц҃е́мъ мои́мъ, и҆ а҆́зъ возлюблю̀ є҆го̀, и҆ ꙗ҆влю́сѧ є҆мꙋ̀ са́мъ.
21
Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам.
22
Глаго́ла є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да не і҆скарїѡ́тскїй: гдⷭ҇и, и҆ что̀ бы́сть, ꙗ҆́кѡ на́мъ хо́щеши ꙗ҆ви́тисѧ, а҆ не мі́рови;
22
Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?
23
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще кто̀ лю́битъ мѧ̀, сло́во моѐ соблюде́тъ: и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й возлю́битъ є҆го̀, и҆ къ немꙋ̀ прїи́дема, и҆ ѡ҆би́тель оу҆ негѡ̀ сотвори́ма:
23
Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього.
24
не любѧ́й мѧ̀ слове́съ мои́хъ не соблюда́етъ: и҆ сло́во, є҆́же слы́шасте, нѣ́сть моѐ, но посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
24
А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене.
25
Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ въ ва́съ сы́й:
25
Це сказав Я вам, перебуваючи з вами.
26
оу҆тѣ́шитель же, дх҃ъ ст҃ы́й, є҆го́же по́слетъ ѻ҆ц҃ъ во и҆́мѧ моѐ, то́й вы̀ наꙋчи́тъ всемꙋ̀, и҆ воспомѧне́тъ ва́мъ всѧ̑, ꙗ҆̀же рѣ́хъ ва́мъ.
26
Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам.
27
Ми́ръ ѡ҆ставлѧ́ю ва́мъ, ми́ръ мо́й даю̀ ва́мъ: не ꙗ҆́коже мі́ръ дае́тъ, а҆́зъ даю̀ ва́мъ. (Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) Да не смꙋща́етсѧ се́рдце ва́ше, ни оу҆страша́етъ.
27
Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.
28
Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: и҆дꙋ̀ и҆ прїидꙋ̀ къ ва́мъ. А҆́ще бы́сте люби́ли мѧ̀, возра́довалисѧ бы́сте (оу҆́бѡ), ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀: ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ мо́й бо́лїй менє̀ є҆́сть.
28
Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене.
29
И҆ нн҃ѣ рѣ́хъ ва́мъ, пре́жде да́же не бꙋ́детъ, да, є҆гда̀ бꙋ́детъ, вѣ́рꙋ и҆́мете.
29
І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться.
30
Ктомꙋ̀ не мно́гѡ гл҃ю съ ва́ми: грѧде́тъ бо сегѡ̀ мі́ра кнѧ́зь, и҆ во мнѣ̀ не и҆́мать ничесѡ́же.
30
Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого.
31
Но да разꙋмѣ́етъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ люблю̀ ѻ҆ц҃а̀, и҆ ꙗ҆́коже заповѣ́да мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, та́кѡ творю̀: воста́ните, и҆́демъ ѿсю́дꙋ.
31
Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси.
Глава́ є҃і
1
(Заⷱ҇ н҃.) А҆́зъ є҆́смь лоза̀ и҆́стиннаѧ, и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й дѣ́латель є҆́сть:
1
Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар.
2
всѧ́кꙋ ро́згꙋ ѡ҆ мнѣ̀ не творѧ́щꙋю плода̀, и҆́зметъ ю҆̀: и҆ всѧ́кꙋ творѧ́щꙋю пло́дъ, ѡ҆треби́тъ ю҆̀, да мно́жайшїй пло́дъ принесе́тъ.
2
Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду.
3
Оу҆жѐ вы̀ чи́сти є҆стѐ за сло́во, є҆́же гл҃ахъ ва́мъ.
3
Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам.
4
Бꙋ́дите во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ ва́съ. Ꙗ҆́коже розга̀ не мо́жетъ плода̀ сотвори́ти ѡ҆ себѣ̀, а҆́ще не бꙋ́детъ на лозѣ̀, та́кѡ и҆ вы̀, а҆́ще во мнѣ̀ не пребꙋ́дете.
4
Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені.
5
А҆́зъ є҆́смь лоза̀, вы́ (же) ро́ждїе: (и҆) и҆́же бꙋ́детъ во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ не́мъ, то́й сотвори́тъ пло́дъ мно́гъ, ꙗ҆́кѡ без̾ менє̀ не мо́жете твори́ти ничесѡ́же:
5
Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого.
6
а҆́ще кто̀ во мнѣ̀ не пребꙋ́детъ, и҆зве́ржетсѧ во́нъ, ꙗ҆́коже розга̀, и҆ и҆зсы́шетъ: и҆ собира́ютъ ю҆̀ и҆ во ѻ҆́гнь влага́ютъ, и҆ сгара́етъ:
6
Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють.
7
а҆́ще пребꙋ́дете во мнѣ̀ и҆ гл҃го́лы моѝ въ ва́съ пребꙋ́дꙋтъ, є҆гѡ́же а҆́ще хо́щете, проси́те, и҆ бꙋ́детъ ва́мъ:
7
Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам.
8
ѡ҆ се́мъ просла́висѧ ѻ҆ц҃ъ мо́й, да пло́дъ мно́гъ сотворитѐ, и҆ бꙋ́дете моѝ оу҆чн҃цы̀.
8
Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками.
9
(Заⷱ҇ н҃а҃.) Ꙗ҆́коже возлюби́ мѧ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ возлюби́хъ ва́съ: бꙋ́дите въ любвѝ мое́й:
9
Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові.
10
а҆́ще за́пѡвѣди моѧ̑ соблюде́те, пребꙋ́дете въ любвѝ мое́й, ꙗ҆́коже а҆́зъ за́пѡвѣди ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ соблюдо́хъ, и҆ пребыва́ю въ є҆гѡ̀ любвѝ.
10
Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові.
11
Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да ра́дость моѧ̀ въ ва́съ бꙋ́детъ и҆ ра́дость ва́ша и҆спо́лнитсѧ.
11
Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна.
12
Сїѧ̀ є҆́сть за́повѣдь моѧ̀, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже возлюби́хъ вы̀:
12
Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.
13
бо́лши сеѧ̀ любвѐ никто́же и҆́мать, да кто̀ дꙋ́шꙋ свою̀ положи́тъ за дрꙋ́ги своѧ̑.
13
Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх.
14
Вы̀ дрꙋ́зи моѝ є҆стѐ, а҆́ще творитѐ, є҆ли̑ка а҆́зъ заповѣ́даю ва́мъ:
14
Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам.
15
не ктомꙋ̀ ва́съ гл҃ю рабы̑, ꙗ҆́кѡ ра́бъ не вѣ́сть, что̀ твори́тъ госпо́дь є҆гѡ̀: ва́съ же реко́хъ дрꙋ́ги, ꙗ҆́кѡ всѧ̑, ꙗ҆̀же слы́шахъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, сказа́хъ ва́мъ.
15
Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.
16
Не вы̀ менѐ и҆збра́сте, но а҆́зъ и҆збра́хъ ва́съ, и҆ положи́хъ ва́съ, да вы̀ и҆́дете и҆ пло́дъ принесе́те, и҆ пло́дъ ва́шъ пребꙋ́детъ, да, є҆гѡ́же а҆́ще про́сите ѿ ѻ҆ц҃а̀ во и҆́мѧ моѐ, да́стъ ва́мъ.
16
Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам.
17
(Заⷱ҇ н҃в҃.) Сїѧ̑ заповѣ́даю ва́мъ, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га.
17
Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного.
18
А҆́ще мі́ръ ва́съ ненави́дитъ, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ менѐ пре́жде ва́съ возненави́дѣ:
18
Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів.
19
а҆́ще ѿ мі́ра бы́сте бы́ли, мі́ръ оу҆́бѡ своѐ люби́лъ бы̀: ꙗ҆́коже ѿ мі́ра нѣ́сте, но а҆́зъ и҆збра́хъ вы̀ ѿ мі́ра, сегѡ̀ ра́ди ненави́дитъ ва́съ мі́ръ.
19
Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ.
20
Помина́йте сло́во, є҆́же а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лїй го́спода своегѡ̀: а҆́ще менѐ и҆згна́ша, и҆ ва́съ и҆зженꙋ́тъ: а҆́ще сло́во моѐ соблюдо́ша, и҆ ва́ше соблюдꙋ́тъ:
20
Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого.
21
но сїѧ̑ всѧ̑ творѧ́тъ ва́мъ за и҆́мѧ моѐ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧтъ посла́вшагѡ мѧ̀.
21
Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене.
22
А҆́ще не бы́хъ прише́лъ и҆ гл҃алъ и҆̀мъ, грѣха̀ не бы́ша и҆мѣ́ли: нн҃ѣ же вины̀ [и҆звине́нїѧ] не и҆́мꙋтъ ѡ҆ грѣсѣ̀ свое́мъ:
22
Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій.
23
ненави́дѧй менѐ, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ ненави́дитъ:
23
Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого.
24
а҆́ще дѣ́лъ не бы́хъ сотвори́лъ въ ни́хъ, и҆́хже и҆́нъ никто́же сотворѝ, грѣха̀ не бы́ша и҆мѣ́ли: нн҃ѣ же и҆ ви́дѣша, и҆ возненави́дѣша менѐ и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀:
24
Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого.
25
но да сбꙋ́детсѧ сло́во, пи́санное въ зако́нѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ возненави́дѣша мѧ̀ тꙋ́не.
25
Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно.
26
Є҆гда́ же прїи́детъ оу҆тѣ́шитель, є҆го́же а҆́зъ послю̀ ва́мъ ѿ ѻ҆ц҃а̀, дх҃ъ и҆́стины, и҆́же ѿ ѻ҆ц҃а̀ и҆схо́дитъ, то́й свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀:
26
Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене.
27
и҆ вы́ же свидѣ́телствꙋете, ꙗ҆́кѡ и҆сконѝ со мно́ю є҆стѐ.
27
Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.
Глава́ ѕ҃і
1
Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да не соблазни́тесѧ.
1
Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися.
2
Ѿ со́нмищъ и҆жденꙋ́тъ вы̀: (Заⷱ҇ н҃г҃.) но прїи́детъ ча́съ, да всѧ́къ, и҆́же оу҆бїе́тъ вы̀, возмни́тсѧ слꙋ́жбꙋ приноси́ти бг҃ꙋ:
2
Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові.
3
и҆ сїѧ̑ сотворѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ не позна́ша ѻ҆ц҃а̀, ни менє̀.
3
Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене.
4
Но сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да, є҆гда̀ прїи́детъ ча́съ, воспомѧ́нете сїѧ̑, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: си́хъ же ва́мъ и҆спе́рва не рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ съ ва́ми бѣ́хъ.
4
Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами.
5
Нн҃ѣ же и҆дꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀, и҆ никто́же ѿ ва́съ вопроша́етъ менѐ: ка́мѡ и҆́деши;
5
А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш?
6
Но ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, ско́рби и҆спо́лнихъ сердца̀ ва̑ша.
6
Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші.
7
Но а҆́зъ и҆́стинꙋ ва́мъ гл҃ю: оу҆́не є҆́сть ва́мъ, да а҆́зъ и҆дꙋ̀: а҆́ще бо не и҆дꙋ̀ а҆́зъ, оу҆тѣ́шитель не прїи́детъ къ ва́мъ: а҆́ще (ли) же и҆дꙋ̀, послю̀ є҆го̀ къ ва́мъ,
7
Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас,
8
и҆ прише́дъ ѻ҆́нъ ѡ҆бличи́тъ мі́ръ ѡ҆ грѣсѣ̀ и҆ ѡ҆ пра́вдѣ и҆ ѡ҆ сꙋдѣ̀:
8
і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд.
9
ѡ҆ грѣсѣ̀ оу҆́бѡ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рꙋютъ въ мѧ̀:
9
За гріх — тому, що не вірують в Мене.
10
ѡ҆ пра́вдѣ же, ꙗ҆́кѡ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ и҆дꙋ̀, и҆ ктомꙋ̀ не ви́дите менє̀:
10
За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене.
11
ѡ҆ сꙋдѣ́ же, ꙗ҆́кѡ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ ѡ҆сꙋжде́нъ бы́сть.
11
А за суд, бо князя світу цього осуджено.
12
Є҆щѐ мно́гѡ и҆́мамъ гл҃ати ва́мъ, но не мо́жете носи́ти нн҃ѣ:
12
Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити.
13
є҆гда́ же прїи́детъ ѻ҆́нъ, дх҃ъ и҆́стины, наста́витъ вы̀ на всѧ́кꙋ и҆́стинꙋ: не ѿ себє́ бо гл҃ати и҆́мать, но є҆ли̑ка а҆́ще оу҆слы́шитъ, гл҃ати и҆́мать, и҆ грѧдꙋ̑щаѧ возвѣсти́тъ ва́мъ:
13
Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам.
14
ѻ҆́нъ мѧ̀ просла́витъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
14
Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам.
15
(Заⷱ҇ н҃д҃.) Всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать ѻ҆ц҃ъ, моѧ̑ сꙋ́ть: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
15
Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам.
16
Вма́лѣ, и҆ (ктомꙋ̀) не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
16
Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця.
17
Рѣ́ша же ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ къ себѣ̀: что̀ є҆́сть сїѐ, є҆́же гл҃етъ на́мъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀: и҆: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀;
17
Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця?
18
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо: что̀ сїѐ є҆́сть, є҆́же гл҃етъ: вма́лѣ, не вѣ́мы, что̀ гл҃етъ.
18
Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже.
19
Разꙋмѣ́ же і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́хꙋ є҆го̀ вопроша́ти, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ се́мъ ли стѧза́етесѧ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀;
19
Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене?
20
а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ воспла́четесѧ и҆ возрыда́ете вы̀, а҆ мі́ръ возра́дꙋетсѧ: вы́ же печа́льни бꙋ́дете, но печа́ль ва́ша въ ра́дость бꙋ́детъ:
20
Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде.
21
жена̀ є҆гда̀ ражда́етъ, ско́рбь и҆́мать, ꙗ҆́кѡ прїи́де го́дъ є҆ѧ̀: є҆гда́ же роди́тъ ѻ҆троча̀, ктомꙋ̀ не по́мнитъ ско́рби за ра́дость, ꙗ҆́кѡ роди́сѧ человѣ́къ въ мі́ръ:
21
Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ.
22
и҆ вы́ же печа́ль и҆́мате оу҆́бѡ нн҃ѣ: па́ки же оу҆зрю́ вы, и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце ва́ше, и҆ ра́дости ва́шеѧ никто́же во́зметъ ѿ ва́съ:
22
Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас.
23
и҆ въ то́й де́нь менѐ не воспро́сите ничесѡ́же. (Заⷱ҇ н҃е҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще (чесѡ̀) про́сите ѿ ѻ҆ц҃а̀ во и҆́мѧ моѐ, да́стъ ва́мъ:
23
І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам.
24
досе́лѣ не проси́сте ничесѡ́же во и҆́мѧ моѐ: проси́те, и҆ прїи́мете, да ра́дость ва́ша и҆спо́лнена бꙋ́детъ.
24
Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.
25
Сїѧ̑ въ при́тчахъ гл҃ахъ ва́мъ: но прїи́детъ ча́съ, є҆гда̀ ктомꙋ̀ въ при́тчахъ не гл҃ю ва́мъ, но ꙗ҆́вѣ ѡ҆ ѻ҆ц҃ѣ̀ возвѣщꙋ̀ ва́мъ.
25
Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця.
26
Въ то́й де́нь во и҆́мѧ моѐ воспро́сите, и҆ не гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆молю̀ ѻ҆ц҃а̀ ѡ҆ ва́съ:
26
В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас:
27
са́мъ бо ѻ҆ц҃ъ лю́битъ вы̀, ꙗ҆́кѡ вы̀ менѐ возлюби́сте и҆ вѣ́ровасте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ бг҃а и҆зыдо́хъ.
27
бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога.
28
И҆зыдо́хъ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆ прїидо́хъ въ мі́ръ: (и҆) па́ки ѡ҆ставлѧ́ю мі́ръ, и҆ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
28
Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.
29
Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: сѐ, нн҃ѣ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃еши, а҆ при́тчи ни коеѧ́же не гл҃еши:
29
Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої.
30
нн҃ѣ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ вѣ́си всѧ̑ и҆ не тре́бꙋеши, да кто̀ тѧ̀ вопроша́етъ: ѡ҆ се́мъ вѣ́рꙋемъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆зше́лъ є҆сѝ.
30
Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов.
31
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: нн҃ѣ ли вѣ́рꙋете;
31
Ісус відповів їм: тепер віруєте?
32
сѐ, грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ прїи́де, да разы́детесѧ кі́йждо во своѧ̑ и҆ менѐ є҆ди́наго ѡ҆ста́вите: и҆ нѣ́смь є҆ди́нъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ со мно́ю є҆́сть:
32
Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.
33
сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да во мнѣ̀ ми́ръ и҆́мате: въ мі́рѣ ско́рбни бꙋ́дете: но дерза́йте, (ꙗ҆́кѡ) а҆́зъ побѣди́хъ мі́ръ.
33
Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.
Глава́ з҃і
1
(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ и҆ возведѐ ѻ҆́чи своѝ на не́бо и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, прїи́де ча́съ: просла́ви сн҃а твоего̀, да и҆ сн҃ъ тво́й просла́витъ тѧ̀:
1
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;
2
ꙗ҆́коже да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ вла́сть всѧ́кїѧ пло́ти, да всѧ́ко, є҆́же да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, да́стъ и҆̀мъ живо́тъ вѣ́чный:
2
як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.
3
се́ же є҆́сть живо́тъ вѣ́чный, да зна́ютъ тебѐ є҆ди́наго и҆́стиннаго бг҃а, и҆ є҆го́же посла́лъ є҆сѝ і҆и҃съ хрⷭ҇та̀.
3
Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.
4
А҆́зъ просла́вихъ тѧ̀ на землѝ, дѣ́ло соверши́хъ, є҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ да сотворю̀:
4
Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.
5
и҆ нн҃ѣ просла́ви мѧ̀ ты̀, ѻ҆́ч҃е, оу҆ тебє̀ самогѡ̀ сла́вою, ю҆́же и҆мѣ́хъ оу҆ тебє̀ пре́жде мі́ръ не бы́сть.
5
І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.
6
Ꙗ҆ви́хъ и҆́мѧ твоѐ человѣ́кѡмъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ ѿ мі́ра: твоѝ бѣ́ша, и҆ мнѣ̀ и҆̀хъ да́лъ є҆сѝ, и҆ сло́во твоѐ сохрани́ша:
6
Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.
7
нн҃ѣ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ всѧ̑, є҆ли̑ка да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ѿ тебє̀ сꙋ́ть:
7
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.
8
ꙗ҆́кѡ гл҃го́лы, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ, и҆ ті́и прїѧ́ша, и҆ разꙋмѣ́ша вои́стиннꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿ тебє̀ и҆зыдо́хъ, и҆ вѣ́роваша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
8
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.
9
А҆́зъ ѡ҆ си́хъ молю̀: не ѡ҆ (все́мъ) мі́рѣ молю̀, но ѡ҆ тѣ́хъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ твоѝ сꙋ́ть:
9
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.
10
и҆ моѧ̑ всѧ̑ твоѧ̑ сꙋ́ть, и҆ твоѧ̑ моѧ̑: и҆ просла́вихсѧ въ ни́хъ:
10
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.
11
и҆ ктомꙋ̀ нѣ́смь въ мі́рѣ, и҆ сі́и въ мі́рѣ сꙋ́ть, и҆ а҆́зъ къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀. Ѻ҆́ч҃е ст҃ы́й, соблюдѝ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже (и҆) мы̀.
11
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.
12
Є҆гда̀ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, а҆́зъ соблюда́хъ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ: и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, сохрани́хъ, и҆ никто́же ѿ ни́хъ поги́бе, то́кмѡ сы́нъ поги́бельный, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе:
12
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.
13
нн҃ѣ же къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀, и҆ сїѧ̑ гл҃ю въ мі́рѣ, да и҆́мꙋтъ ра́дость мою̀ и҆спо́лненꙋ въ себѣ̀.
13
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.
14
А҆́зъ да́хъ и҆̀мъ сло́во твоѐ, и҆ мі́ръ возненави́дѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть ѿ мі́ра, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
14
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.
15
не молю̀, да во́змеши и҆̀хъ ѿ мі́ра, но да соблюде́ши и҆̀хъ ѿ непрїѧ́зни:
15
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.
16
ѿ мі́ра не сꙋ́ть, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
16
Вони не від світу, як і Я не від світу.
17
ст҃ѝ и҆̀хъ во и҆́стинꙋ твою̀: сло́во твоѐ и҆́стина є҆́сть.
17
Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина.
18
(Заⷱ҇ н҃з҃.) Ꙗ҆́коже менѐ посла́лъ є҆сѝ въ мі́ръ, и҆ а҆́зъ посла́хъ и҆̀хъ въ мі́ръ,
18
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.
19
и҆ за ни́хъ а҆́зъ сщ҃ꙋ̀ себѐ, да и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ сщ҃е́ни во и҆́стинꙋ.
19
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.
20
Не ѡ҆ си́хъ же молю̀ то́кмѡ, но и҆ ѡ҆ вѣ́рꙋющихъ словесѐ и҆́хъ ра́ди въ мѧ̀,
20
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.
21
да всѝ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: ꙗ҆́коже ты̀, ѻ҆́ч҃е, во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ тебѣ̀, да и҆ ті́и въ на́съ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: да (и҆) мі́ръ вѣ́рꙋ и҆́метъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
21
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.
22
и҆ а҆́зъ сла́вꙋ, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ: да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже мы̀ є҆ди́но є҆сма̀:
22
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;
23
а҆́зъ въ ни́хъ, и҆ ты̀ во мнѣ̀: да бꙋ́дꙋтъ соверше́ни во є҆ди́но, и҆ да разꙋмѣ́етъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ и҆ возлюби́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже менѐ возлюби́лъ є҆сѝ.
23
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
24
Ѻ҆́ч҃е, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, хощꙋ̀, да и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ со мно́ю, да ви́дѧтъ сла́вꙋ мою̀, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ возлюби́лъ мѧ̀ є҆сѝ пре́жде сложе́нїѧ мі́ра.
24
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.
25
Ѻ҆́ч҃е првⷣный, и҆ мі́ръ тебє̀ не позна̀, а҆́зъ же тѧ̀ позна́хъ, и҆ сі́и позна́ша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
25
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.
26
и҆ сказа́хъ и҆̀мъ и҆́мѧ твоѐ, и҆ скажꙋ̀, да любы̀, є҆́юже мѧ̀ є҆сѝ возлюби́лъ, въ ни́хъ бꙋ́детъ, и҆ а҆́зъ въ ни́хъ.
26
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.
Глава́ и҃і
1
(Заⷱ҇ н҃и҃.) (И҆) сїѧ̑ ре́къ і҆и҃съ, и҆зы́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми на ѡ҆́нъ по́лъ пото́ка ке́дрска, и҆дѣ́же бѣ̀ вертогра́дъ, въ ѻ҆́ньже вни́де са́мъ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀:
1
Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.
2
вѣ́дѧше же [и҆] і҆ꙋ́да предаѧ́й є҆го̀ мѣ́сто, ꙗ҆́кѡ мно́жицею собира́шесѧ і҆и҃съ тꙋ̀ со оу҆чн҃кѝ свои́ми.
2
Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми.
3
І҆ꙋ́да оу҆̀бо прїе́мь спі́рꙋ и҆ ѿ а҆рхїерє́й и҆ фарїсє́й слꙋги̑, прїи́де та́мѡ со свѣти́лы и҆ свѣща́ми и҆ ѻ҆рꙋ̑жїи.
3
Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю.
4
І҆и҃съ же вѣ́дый всѧ̑ грѧдꙋ̑щаѧ на́нь, и҆зше́дъ речѐ и҆̀мъ: когѡ̀ и҆́щете;
4
Ісус же, знаючи все, що з Ним буде, вийшов і сказав їм: кого шукаєте?
5
Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀: і҆и҃са назѡре́а. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь. Стоѧ́ше же и҆ і҆ꙋ́да, и҆́же предаѧ́ше є҆го̀, съ ни́ми.
5
Йому відповіли: Ісуса Назорея. Ісус говорить їм: це Я. Стояв же з ними й Іуда, зрадник Його.
6
Є҆гда́ же речѐ и҆̀мъ: а҆́зъ є҆́смь, и҆до́ша вспѧ́ть и҆ падо́ша на землѝ.
6
І коли сказав їм: це Я, — вони відступили назад і впали на землю.
7
Па́ки оу҆̀бо вопросѝ и҆̀хъ (і҆и҃съ): когѡ̀ и҆́щете; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: і҆и҃са назѡре́а.
7
Знову запитав їх Ісус: кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назорея.
8
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь: а҆́ще оу҆̀бо менє̀ и҆́щете, ѡ҆ста́вите си́хъ и҆тѝ:
8
Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть.
9
да сбꙋ́детсѧ сло́во, є҆́же речѐ, ꙗ҆́кѡ и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, не погꙋби́хъ ѿ ни́хъ ни когѡ́же.
9
Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого.
10
Сі́мѡнъ же пе́тръ, и҆мы́й но́жъ, и҆звлечѐ є҆го̀, и҆ оу҆да́ри а҆рхїере́ова раба̀, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо десно́е: бѣ́ же и҆́мѧ рабꙋ̀ ма́лхъ.
10
Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх.
11
Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ петро́ви, вонзѝ но́жъ въ но́жницꙋ: ча́шꙋ, ю҆́же дадѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, не и҆́мамъ ли пи́ти є҆ѧ̀,
11
Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?
12
спі́ра же и҆ ты́сѧщникъ и҆ слꙋги̑ і҆ꙋде́йстїи ꙗ҆́ша і҆и҃са и҆ свѧза́ша є҆го̀,
12
Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.
13
и҆ ведо́ша є҆го̀ ко а҆́ннѣ пе́рвѣе: бѣ́ бо те́сть каїа́фѣ, и҆́же бѣ̀ а҆рхїере́й лѣ́тꙋ томꙋ̀:
13
І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року.
14
бѣ́ же каїа́фа да́вый совѣ́тъ і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́не є҆́сть є҆ди́номꙋ человѣ́кꙋ оу҆мре́ти за лю́ди.
14
Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.
15
По і҆и҃сѣ же и҆дѧ́ше сі́мѡнъ пе́тръ и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ: оу҆чн҃къ же то́й бѣ̀ зна́емь а҆рхїере́ови, и҆ вни́де со і҆и҃сомъ во дво́ръ а҆рхїере́овъ:
15
Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика.
16
пе́тръ же стоѧ́ше при две́рехъ внѣ̀. И҆зы́де оу҆̀бо оу҆чн҃къ то́й, и҆́же бѣ̀ зна́емь а҆рхїере́ови, и҆ речѐ две́рницѣ, и҆ введѐ петра̀.
16
А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра.
17
Глаго́ла же раба̀ две́рница петро́ви: є҆да̀ и҆ ты̀ оу҆чн҃къ є҆сѝ чл҃вѣ́ка сегѡ̀; Глаго́ла ѻ҆́нъ: нѣ́смь.
17
І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні.
18
Стоѧ́хꙋ же рабѝ и҆ слꙋги̑ ѻ҆́гнь сотво́рше, ꙗ҆́кѡ зима̀ бѣ̀, и҆ грѣ́ѧхꙋсѧ: бѣ́ же съ ни́ми пе́тръ стоѧ̀ и҆ грѣ́ѧсѧ.
18
Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.
19
А҆рхїере́й же вопросѝ і҆и҃са ѡ҆ оу҆чн҃цѣ́хъ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.
19
Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його.
20
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́зъ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃ахъ мі́рꙋ: а҆́зъ всегда̀ оу҆ча́хъ на со́нмищахъ и҆ въ це́ркви, и҆дѣ́же всегда̀ і҆ꙋде́є сне́млютсѧ, и҆ та́й не гл҃ахъ ничесѡ́же:
20
Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого.
21
что́ мѧ вопроша́еши; вопросѝ слы́шавшихъ, что̀ гл҃ахъ и҆̀мъ: сѐ, сі́и вѣ́дѧтъ, ꙗ҆̀же рѣ́хъ а҆́зъ.
21
Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив.
22
Сїѧ̑ же ре́кшꙋ є҆мꙋ̀, є҆ди́нъ ѿ предстоѧ́щихъ слꙋ́гъ оу҆да́ри въ лани́тꙋ і҆и҃са, ре́къ: та́кѡ ли ѿвѣщава́еши а҆рхїере́ови;
22
Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові?
23
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще ѕлѣ̀ гл҃ахъ, свидѣ́телствꙋй ѡ҆ ѕлѣ̀: а҆́ще ли до́брѣ, что́ мѧ бїе́ши;
23
Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?
24
Посла́ же є҆го̀ а҆́нна свѧ́зана къ каїа́фѣ а҆рхїере́ови.
24
Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи.
25
Бѣ́ же сі́мѡнъ пе́тръ стоѧ̀ и҆ грѣ́ѧсѧ. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ ты̀ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ є҆сѝ; Ѻ҆́нъ (же) ѿве́ржесѧ и҆ речѐ: нѣ́смь.
25
А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні.
26
Глаго́ла є҆ди́нъ ѿ ра̑бъ а҆рхїере́овыхъ, ю҆́жика сы́й, є҆мꙋ́же пе́тръ оу҆рѣ́за оу҆́хо: не а҆́зъ ли тѧ̀ ви́дѣхъ въ вертогра́дѣ съ ни́мъ;
26
Один з рабів первосвященика, родич того, якому Петро відсік вухо, говорить: чи я не бачив тебе з Ним у саду?
27
Па́ки оу҆̀бо пе́тръ ѿве́ржесѧ, и҆ а҆́бїе пѣ́тель возгласѝ.
27
Петро знову відрікся, і зараз же заспівав півень.
28
(Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) Ведо́ша же і҆и҃са ѿ каїа́фы въ претѡ́ръ. Бѣ́ же оу҆́тро: и҆ ті́и не внидо́ша въ претѡ́ръ, да не ѡ҆сквернѧ́тсѧ, но да ꙗ҆дѧ́тъ па́схꙋ.
28
Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску.
29
И҆зы́де же пїла́тъ къ ни̑мъ во́нъ и҆ речѐ: кꙋ́ю рѣ́чь [винꙋ̀] прино́сите на человѣ́ка сего̀;
29
Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього?
30
Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: а҆́ще не бы̀ (бы́лъ) се́й ѕлодѣ́й, не бы́хомъ пре́дали є҆го̀ тебѣ̀.
30
Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі.
31
Рече́ же и҆̀мъ пїла́тъ: поими́те є҆го̀ вы̀ и҆ по зако́нꙋ ва́шемꙋ сꙋди́те є҆мꙋ̀. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є: на́мъ не досто́итъ оу҆би́ти ни кого́же:
31
Пилат сказав їм: візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його. Юдеї сказали йому: нам не дозволено віддавати на смерть нікого, —
32
да сло́во і҆и҃сово сбꙋ́детсѧ, є҆́же речѐ, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю хотѧ́ше оу҆мре́ти.
32
щоб справдилося слово Ісусове, яке Він сказав, даючи зрозуміти, якою смертю мав померти.
33
Вни́де оу҆̀бо па́ки пїла́тъ въ претѡ́ръ, и҆ пригласѝ і҆и҃са, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскъ;
33
Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський?
34
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ѡ҆ себѣ́ ли ты̀ сїѐ глаго́леши, и҆лѝ и҆ні́и тебѣ̀ реко́ша ѡ҆ мнѣ̀;
34
Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?
35
Ѿвѣща̀ пїла́тъ: є҆да̀ а҆́зъ жидови́нъ є҆́смь; ро́дъ тво́й и҆ а҆рхїере́є преда́ша тѧ̀ мнѣ̀: что̀ є҆сѝ сотвори́лъ;
35
Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?
36
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: црⷭ҇тво моѐ нѣ́сть ѿ мі́ра сегѡ̀: а҆́ще ѿ мі́ра сегѡ̀ бы́ло бы црⷭ҇тво моѐ, слꙋги̑ моѝ (оу҆́бѡ) подвиза́лисѧ бы́ша, да не пре́данъ бы́хъ бы́лъ і҆ꙋде́ѡмъ: нн҃ѣ же црⷭ҇тво моѐ нѣ́сть ѿсю́дꙋ.
36
Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.
37
Рече́ же є҆мꙋ̀ пїла́тъ: оу҆̀бо цр҃ь ли є҆сѝ ты̀; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ты̀ глаго́леши, ꙗ҆́кѡ цр҃ь є҆́смь а҆́зъ: а҆́зъ на сїѐ роди́хсѧ и҆ на сїѐ прїидо́хъ въ мі́ръ, да свидѣ́телствꙋю и҆́стинꙋ: (и҆) всѧ́къ, и҆́же є҆́сть ѿ и҆́стины, послꙋ́шаетъ гла́са моегѡ̀.
37
Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.
38
Глаго́ла є҆мꙋ̀ пїла́тъ: что̀ є҆́сть и҆́стина; И҆ сїѐ ре́къ, па́ки и҆зы́де ко і҆ꙋде́ѡмъ, и҆ глаго́ла и҆̀мъ: а҆́зъ ни є҆ди́ныѧ вины̀ ѡ҆брѣта́ю въ не́мъ:
38
Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому.
39
є҆́сть же ѡ҆бы́чай ва́мъ, да є҆ди́наго ва́мъ ѿпꙋщꙋ̀ на па́схꙋ: хо́щете ли оу҆̀бо, (да) ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ цр҃ѧ̀ і҆ꙋде́йска;
39
Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
40
Возопи́ша же па́ки всѝ, глаго́люще: не сего̀, но вара́ввꙋ. Бѣ́ же вара́вва разбо́йникъ.
40
Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.
Глава́ ѳ҃і
1
Тогда̀ оу҆̀бо пїла́тъ поѧ́тъ і҆и҃са, и҆ бѝ (є҆го̀):
1
Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його.
2
и҆ во́ини спле́тше вѣне́цъ ѿ те́рнїѧ, возложи́ша є҆мꙋ̀ на главꙋ̀, и҆ въ ри́зꙋ багрѧ́нꙋ ѡ҆блеко́ша є҆го̀,
2
І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю,
3
и҆ глаго́лахꙋ: ра́дꙋйсѧ, цр҃ю̀ і҆ꙋде́йскїй. И҆ бїѧ́хꙋ є҆го̀ по лани́тома.
3
і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках.
4
И҆зы́де оу҆̀бо па́ки во́нъ пїла́тъ, и҆ глаго́ла и҆̀мъ: сѐ, и҆звождꙋ̀ є҆го̀ ва́мъ во́нъ, да разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ въ не́мъ ни є҆ди́ныѧ вины̀ ѡ҆брѣта́ю.
4
Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини.
5
И҆зы́де же во́нъ і҆и҃съ, носѧ̀ терно́венъ вѣне́цъ и҆ багрѧ́нꙋ ри́зꙋ. И҆ глаго́ла и҆̀мъ: сѐ, чл҃вѣ́къ.
5
Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік!
6
Є҆гда́ же ви́дѣша є҆го̀ а҆рхїере́є и҆ слꙋги̑, возопи́ша глаго́люще: (Заⷱ҇ ѯ҃.) распнѝ, распнѝ є҆го̀. Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: поими́те є҆го̀ вы̀, и҆ распни́те, а҆́зъ бо не ѡ҆брѣта́ю въ не́мъ вины̀.
6
Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини.
7
Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є: мы̀ зако́нъ и҆́мамы, и҆ по зако́нꙋ на́шемꙋ до́лженъ є҆́сть оу҆мре́ти, ꙗ҆́кѡ себѐ сн҃а бж҃їѧ сотворѝ.
7
Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим.
8
Є҆гда̀ оу҆̀бо слы́ша пїла́тъ сїѐ сло́во, па́че оу҆боѧ́сѧ,
8
Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався.
9
и҆ вни́де въ претѡ́ръ па́ки, и҆ глаго́ла і҆и҃сови: ѿкꙋ́дꙋ є҆сѝ ты̀; І҆и҃съ же ѿвѣ́та не дадѐ є҆мꙋ̀.
9
І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому.
10
Глаго́ла же є҆мꙋ̀ пїла́тъ: мнѣ́ ли не гл҃еши; не вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆́мамъ распѧ́ти тѧ̀ и҆ вла́сть и҆́мамъ пꙋсти́ти тѧ̀;
10
Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?
11
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: не и҆́маши вла́сти ни є҆ди́ныѧ на мнѣ̀, а҆́ще не бы̀ тѝ дано̀ свы́ше: сегѡ̀ ра́ди преда́вый мѧ̀ тебѣ̀ бо́лїй грѣ́хъ и҆́мать.
11
Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі.
12
Ѿ сегѡ̀ и҆ска́ше пїла́тъ пꙋсти́ти є҆го̀. І҆ꙋде́є же вопїѧ́хꙋ, глаго́люще: а҆́ще сего̀ пꙋ́стиши, нѣ́си дрꙋ́гъ ке́саревъ: всѧ́къ, и҆́же царѧ̀ себѐ твори́тъ, проти́витсѧ ке́сарю.
12
З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві.
13
Пїла́тъ оу҆̀бо слы́шавъ сїѐ сло́во, и҆зведѐ во́нъ і҆и҃са и҆ сѣ́де на сꙋди́щи, на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ лїѳострѡто́нъ, є҆вре́йски же гавва́ѳа.
13
Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Ліфостротон*, а по-єврейськи — Гаввафа.
14
Бѣ́ же пѧто́къ па́сцѣ, ча́съ же ꙗ҆́кѡ шесты́й. И҆ глаго́ла і҆ꙋде́ѡмъ: сѐ, цр҃ь ва́шъ.
14
Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш!
15
Ѻ҆ни́ же вопїѧ́хꙋ: возмѝ, возмѝ, распнѝ є҆го̀. Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: цр҃ѧ́ ли ва́шего распнꙋ̀; Ѿвѣща́ша а҆рхїере́є: не и҆́мамы царѧ̀ то́кмѡ ке́сарѧ.
15
Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.
16
Тогда̀ оу҆̀бо предадѐ є҆го̀ и҆̀мъ, да ра́спнетсѧ. Пое́мше же і҆и҃са и҆ ведо́ша:
16
І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели.
17
и҆ носѧ̀ крⷭ҇тъ сво́й, и҆зы́де на глаго́лемое ло́бное мѣ́сто, є҆́же глаго́летсѧ є҆вре́йски голго́ѳа,
17
І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа;
18
и҆дѣ́же пропѧ́ша є҆го̀, и҆ съ ни́мъ и҆́на два̀ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ, посредѣ́ же і҆и҃са.
18
там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса.
19
Написа́ же и҆ ті̑тла пїла́тъ, и҆ положѝ на крⷭ҇тѣ̀. Бѣ́ же напи́сано: і҆и҃съ назѡрѧни́нъ, цр҃ь і҆ꙋде́йскїй.
19
Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський.
20
Сегѡ́ же ті́тла мно́зи что́ша ѿ і҆ꙋдє́й, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ бѣ̀ мѣ́сто гра́да, и҆дѣ́же пропѧ́ша і҆и҃са: и҆ бѣ̀ напи́сано є҆вре́йски, гре́чески, ри́мски.
20
Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами.
21
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо пїла́тꙋ а҆рхїере́є і҆ꙋде́йстїи: не пишѝ: цр҃ь і҆ꙋде́йскїй: но ꙗ҆́кѡ са́мъ речѐ: цр҃ь є҆́смь і҆ꙋде́йскїй.
21
Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський.
22
Ѿвѣща̀ пїла́тъ: є҆́же писа́хъ, писа́хъ.
22
Пилат відповів: що я написав — те написав.
23
Во́ини же, є҆гда̀ пропѧ́ша і҆и҃са, прїѧ́ша ри̑зы є҆гѡ̀, и҆ сотвори́ша четы́ри ча̑сти, коемꙋ́ждо во́инꙋ ча́сть, и҆ хїтѡ́нъ: бѣ́ же хїтѡ́нъ нешве́нъ, свы́ше и҆стка́нъ ве́сь.
23
Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон. Хітон же був не зшитий, а весь зітканий згори.
24
Рѣ́ша же къ себѣ̀: не предере́мъ є҆гѡ̀, но ме́тнемъ жрє́бїѧ ѡ҆ не́мъ, комꙋ̀ бꙋ́детъ: да сбꙋ́детсѧ писа́нїе, глаго́лющее: раздѣли́ша ри̑зы моѧ̑ себѣ̀ и҆ ѡ҆ і҆маті́смѣ мое́й мета́ша жрє́бїѧ. Во́ини оу҆̀бо сїѧ̀ сотвори́ша.
24
Вирішили між собою: не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде, — щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб. Так воїни і зробили.
25
(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Стоѧ́хꙋ же при крⷭ҇тѣ̀ і҆и҃совѣ мт҃и є҆гѡ̀, и҆ сестра̀ мт҃ре є҆гѡ̀, марі́а клеѡ́пова, и҆ марі́а магдали́на.
25
Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.
26
І҆и҃съ же ви́дѣвъ мт҃рь и҆ оу҆чн҃ка̀ стоѧ́ща, є҆го́же люблѧ́ше, гл҃а мт҃ри свое́й: же́но, сѐ, сы́нъ тво́й.
26
Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій.
27
Пото́мъ гл҃а оу҆чн҃кꙋ̀: сѐ, мт҃и твоѧ̀. И҆ ѿ тогѡ̀ часа̀ поѧ́тъ ю҆̀ оу҆чн҃къ во своѧ̑ си.
27
Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.
28
Посе́мъ вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ оу҆жѐ соверши́шасѧ, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе, гл҃а: жа́ждꙋ.
28
Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити!
29
Сосꙋ́дъ же стоѧ́ше по́лнъ ѻ҆́цта. Ѻ҆ни́ же и҆спо́лнивше гꙋ́бꙋ ѻ҆́цта и҆ на тро́сть во́нзше, придѣ́ша ко оу҆стѡ́мъ є҆гѡ̀.
29
Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його.
30
Є҆гда́ же прїѧ́тъ ѻ҆́цетъ і҆и҃съ, речѐ: соверши́шасѧ. И҆ прекло́нь главꙋ̀, предадѐ дх҃ъ.
30
Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.
31
І҆ꙋде́є же, поне́же пѧто́къ бѣ̀, да не ѡ҆ста́нꙋтъ на крестѣ̀ тѣлеса̀ въ сꙋббѡ́тꙋ, бѣ́ бо вели́къ де́нь тоѧ̀ сꙋббѡ́ты, моли́ша пїла́та, да пребїю́тъ гѡ́лени и҆́хъ и҆ во́змꙋтъ.
31
А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх.
32
Прїидо́ша же во́ини, и҆ пе́рвомꙋ оу҆́бѡ преби́ша гѡ́лени, и҆ дрꙋго́мꙋ распѧ́томꙋ съ ни́мъ:
32
Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним.
33
на і҆и҃са же прише́дше, ꙗ҆́кѡ ви́дѣша є҆го̀ оу҆жѐ оу҆ме́рша, не преби́ша є҆мꙋ̀ го́ленїй,
33
А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок.
34
но є҆ди́нъ ѿ вѡ́инъ копїе́мъ ре́бра є҆мꙋ̀ прободѐ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де кро́вь и҆ вода̀.
34
Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода.
35
И҆ ви́дѣвый свидѣ́телствова, и҆ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство є҆гѡ̀, и҆ то́й вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ и҆́стинꙋ глаго́летъ, да вы̀ вѣ́рꙋ и҆́мете.
35
І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили.
36
Бы́ша бо сїѧ̑, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе: ко́сть не сокрꙋши́тсѧ ѿ негѡ̀.
36
Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього.
37
И҆ па́ки дрꙋго́е писа́нїе глаго́летъ: воззрѧ́тъ на́нь, є҆го́же прободо́ша.
37
Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.
38
(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) По си́хъ же молѝ пїла́та і҆ѡ́сифъ, и҆́же ѿ а҆римаѳе́а, сы́й оу҆чн҃къ і҆и҃совъ, потае́нъ же стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йска, да во́зметъ тѣ́ло і҆и҃сово: и҆ повелѣ̀ пїла́тъ. Прїи́де же и҆ взѧ́тъ тѣ́ло і҆и҃сово.
38
Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса.
39
Прїи́де же и҆ нїкоди́мъ, прише́дый ко і҆и҃сови но́щїю пре́жде, носѧ̀ смѣше́нїе смѵ́рнено и҆ а҆ло́йно, ꙗ҆́кѡ лі́тръ сто̀.
39
Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів.
40
Прїѧ́ста же тѣ́ло і҆и҃сово, и҆ ѡ҆бви́ста є҆̀ ри́зами со а҆рѡма̑ты, ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть і҆ꙋде́ѡмъ погреба́ти.
40
Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв.
41
Бѣ́ же на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же распѧ́тсѧ, вѣ́ртъ [вертогра́дъ], и҆ въ ве́ртѣ гро́бъ но́въ, въ не́мже николи́же никто́же положе́нъ бѣ̀:
41
На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений.
42
тꙋ̀ оу҆̀бо пѧтка̀ ра́ди і҆ꙋде́йска, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ бѧ́ше гро́бъ, положи́ста і҆и҃са.
42
Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.
Глава́ к҃
1
(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ марі́а магдали́на прїи́де заꙋ́тра, є҆щѐ сꙋ́щей тмѣ̀, на гро́бъ, и҆ ви́дѣ ка́мень взѧ́тъ ѿ гро́ба:
1
У перший же день після суботи Марія Магдалина приходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу.
2
течѐ оу҆̀бо и҆ прїи́де къ сі́мѡнꙋ петрꙋ̀ и҆ къ дрꙋго́мꙋ оу҆чн҃кꙋ̀, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, и҆ глаго́ла и҆́ма: взѧ́ша гдⷭ҇а ѿ гро́ба, и҆ не вѣ́мъ, гдѣ̀ положи́ша є҆го̀.
2
Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його.
3
И҆зы́де же пе́тръ и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ, и҆ и҆дѧ́ста ко гро́бꙋ,
3
Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу.
4
теча́ста же ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ: и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ течѐ скорѣ́е петра̀ и҆ прїи́де пре́жде ко гро́бꙋ,
4
Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший.
5
и҆ прини́къ ви́дѣ ри̑зы лежа́щѧ: ѻ҆ба́че не вни́де.
5
І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов.
6
Прїи́де же сі́мѡнъ пе́тръ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ вни́де во гро́бъ, и҆ ви́дѣ ри̑зы (є҆ди̑ны) лежа́щѧ
6
Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали;
7
и҆ сꙋда́рь, и҆́же бѣ̀ на главѣ̀ є҆гѡ̀, не съ ри́зами лежа́щь, но ѡ҆со́бь сви́тъ на є҆ди́нѣмъ мѣ́стѣ.
7
а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці.
8
Тогда̀ оу҆̀бо вни́де и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ, прише́дый пре́жде ко гро́бꙋ, и҆ ви́дѣ, и҆ вѣ́рова:
8
Тоді ввійшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і увірував.
9
не оу҆̀ бо вѣ́дѧхꙋ писа́нїѧ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ є҆мꙋ̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ воскрⷭ҇нꙋти.
9
Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих.
10
И҆до́ста же па́ки къ себѣ̀ оу҆чн҃ка̑.
10
Тоді ученики знову повернулися до себе.
11
(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) Марі́а же стоѧ́ше оу҆ гро́ба внѣ̀ пла́чꙋщи: ꙗ҆́коже пла́кашесѧ, прини́че во гро́бъ
11
Марія стояла зовні біля гробу і плакала; і, коли плакала, нахилилася до гробу,
12
и҆ ви́дѣ два̀ а҆́гг҃ла въ бѣ́лыхъ (ри́захъ) сѣдѧ̑ща, є҆ди́наго оу҆ главы̀ и҆ є҆ди́наго оу҆ ногꙋ̀, и҆дѣ́же бѣ̀ лежа́ло тѣ́ло і҆и҃сово.
12
і бачить двох ангелів у білому, що сиділи — один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове.
13
И҆ глаго́ласта є҆́й ѡ҆́на: же́но, что̀ пла́чешисѧ; Глаго́ла и҆́ма: ꙗ҆́кѡ взѧ́ша гдⷭ҇а моего̀, и҆ не вѣ́мъ, гдѣ̀ положи́ша є҆го̀.
13
І вони кажуть їй: жоно, чого плачеш? Говорить їм: взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
14
И҆ сїѧ̑ ре́кши ѡ҆брати́сѧ вспѧ́ть и҆ ви́дѣ і҆и҃са стоѧ́ща, и҆ не вѣ́дѧше, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть.
14
Сказавши це, обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус.
15
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: же́но, что̀ пла́чеши, кого̀ и҆́щеши; Ѻ҆на́ (же) мнѧ́щи, ꙗ҆́кѡ вертогра́дарь є҆́сть, глаго́ла є҆мꙋ̀: го́споди, а҆́ще ты̀ є҆сѝ взѧ́лъ є҆го̀, повѣ́ждь мѝ, гдѣ̀ є҆сѝ положи́лъ є҆го̀, и҆ а҆́зъ возмꙋ̀ є҆го̀.
15
Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
16
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: марі́е. Ѻ҆на́ (же) ѡ҆бра́щшисѧ глаго́ла є҆мꙋ̀: раввꙋні̀, є҆́же глаго́летсѧ, оу҆чт҃лю.
16
Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! Що означає: Учителю!
17
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: не прикаса́йсѧ мнѣ̀, не оу҆̀ бо взыдо́хъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀: и҆ди́ же ко бра́тїи мое́й и҆ рцы̀ и҆̀мъ: восхождꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ и҆ ѻ҆ц҃ꙋ̀ ва́шемꙋ, и҆ бг҃ꙋ моемꙋ̀ и҆ бг҃ꙋ ва́шемꙋ.
17
Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого.
18
Прїи́де (же) марі́а магдали́на повѣ́дающи оу҆чн҃кѡ́мъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣ гдⷭ҇а, и҆ сїѧ̑ речѐ є҆́й.
18
Марія Магдалина прийшла і сповістила ученикам, що бачила Господа і що Він це сказав їй.
19
(Заⷱ҇ ѯ҃е҃.) Сꙋ́щꙋ же по́здѣ въ де́нь то́й во є҆ди́нꙋ ѿ сꙋббѡ́тъ, и҆ две́ремъ затворє́ннымъ, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ оу҆чн҃цы̀ (є҆гѡ̀) со́брани, стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йска, прїи́де і҆и҃съ и҆ ста̀ посредѣ̀, и҆ гл҃а и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ.
19
Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!
20
И҆ сїѐ ре́къ, показа̀ и҆̀мъ рꙋ́цѣ (и҆ но́зѣ) и҆ ре́бра своѧ̑. Возра́довашасѧ оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀, ви́дѣвше гдⷭ҇а.
20
Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа.
21
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ па́ки: ми́ръ ва́мъ: ꙗ҆́коже посла́ мѧ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ посыла́ю вы̀.
21
Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас.
22
И҆ сїѐ ре́къ, дꙋ́нꙋ и҆ гл҃а и҆̀мъ: прїими́те дх҃ъ ст҃ъ:
22
Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого.
23
и҆̀мже ѿпꙋститѐ грѣхѝ, ѿпꙋ́стѧтсѧ и҆̀мъ: и҆ и҆̀мже держитѐ, держа́тсѧ.
23
Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться.
24
Ѳѡма́ же, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, глаго́лемый близне́цъ, не бѣ̀ (тꙋ̀) съ ни́ми, є҆гда̀ прїи́де і҆и҃съ.
24
Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус.
25
Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀ дрꙋзі́и оу҆чн҃цы̀: ви́дѣхомъ гдⷭ҇а. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: а҆́ще не ви́жꙋ на рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ ꙗ҆́звы гвозди̑нныѧ, и҆ вложꙋ̀ пе́рста моегѡ̀ въ ꙗ҆́звы гвозди̑нныѧ, и҆ вложꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ въ ре́бра є҆гѡ̀, не и҆́мꙋ вѣ́ры.
25
Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю.
26
И҆ по дне́хъ ѻ҆сми́хъ па́ки бѧ́хꙋ внꙋ́трь оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, и҆ ѳѡма̀ съ ни́ми. Прїи́де і҆и҃съ две́ремъ затворє́ннымъ, и҆ ста̀ посредѣ̀ (и҆́хъ) и҆ речѐ: ми́ръ ва́мъ.
26
Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!
27
Пото́мъ гл҃а ѳѡмѣ̀: принесѝ пе́рстъ тво́й сѣ́мѡ, и҆ ви́ждь рꙋ́цѣ моѝ: и҆ принесѝ рꙋ́кꙋ твою̀, и҆ вложѝ въ ре́бра моѧ̑: и҆ не бꙋ́ди невѣ́ренъ, но вѣ́ренъ.
27
Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним.
28
И҆ ѿвѣща̀ ѳѡма̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇ь мо́й и҆ бг҃ъ мо́й.
28
Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій!
29
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ꙗ҆́кѡ ви́дѣвъ мѧ̀, вѣ́ровалъ є҆сѝ: бл҃же́ни не ви́дѣвшїи и҆ вѣ́ровавше.
29
Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.
30
Мнѡ́га же и҆ и҆́на зна́мєнїѧ сотворѝ і҆и҃съ пред̾ оу҆чн҃ки̑ свои́ми, ꙗ҆́же не сꙋ́ть пи̑сана въ кни́гахъ си́хъ:
30
Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі.
31
сїѧ̑ же пи̑сана бы́ша, да вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй, и҆ да вѣ́рꙋюще живо́тъ и҆́мате во и҆́мѧ є҆гѡ̀.
31
Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його.
Глава́ к҃а
1
(Заⷱ҇ ѯ҃ѕ҃.) Посе́мъ ꙗ҆ви́сѧ па́ки і҆и҃съ оу҆чн҃кѡ́мъ (свои̑мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ,) на мо́ри тїверїа́дстѣмъ. Ꙗ҆ви́сѧ же си́це:
1
Після того знову явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні з мертвих біля моря Тиверіадського. Явився ж так:
2
бѧ́хꙋ вкꙋ́пѣ сі́мѡнъ пе́тръ, и҆ ѳѡма̀ нарица́емый близне́цъ, и҆ нафана́илъ, и҆́же (бѣ̀) ѿ ка́ны галїле́йскїѧ, и҆ сы̑на зеведе́ѡва, и҆ и҆́на ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ два̀.
2
були разом Симон-Петро, і Фома, званий Близнюком, і Нафанаїл з Кани галилейської, і сини Зеведеєві, і двоє інших з учеників Його.
3
Глаго́ла и҆̀мъ сі́мѡнъ пе́тръ: и҆дꙋ̀ ры́бы лови́ти. Глаго́лаша є҆мꙋ̀: и҆́демъ и҆ мы̀ съ тобо́ю. И҆зыдо́ша (же) и҆ всѣдо́ша а҆́бїе въ кора́бль, и҆ въ тꙋ̀ но́щь не ꙗ҆́ша ничесѡ́же.
3
Симон-Петро говорить їм: йду ловити рибу. Кажуть йому: йдемо і ми з тобою! Пішли і відразу ввійшли в човен, і не впіймали в ту ніч нічого.
4
Оу҆́трꙋ же бы́вшꙋ, ста̀ і҆и҃съ при бре́зѣ: не позна́ша же оу҆чн҃цы̀, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть.
4
А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус.
5
Гл҃а же и҆̀мъ і҆и҃съ: дѣ́ти, є҆да̀ что̀ снѣ́дно и҆́мате; Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀: нѝ.
5
Ісус говорить їм: діти, чи є у вас яка їжа? Вони відповіли: ні.
6
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: вве́рзите мре́жꙋ ѡ҆ деснꙋ́ю странꙋ̀ кораблѧ̀ и҆ ѡ҆брѧ́щете. Вверго́ша же, и҆ ктомꙋ̀ не можа́хꙋ привлещѝ є҆ѧ̀ ѿ мно́жества ры́бъ.
6
Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби.
7
Глаго́ла же оу҆чн҃къ то́й, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, петро́ви: гдⷭ҇ь є҆́сть. Сі́мѡнъ же пе́тръ слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть, є҆пендѵ́томъ препоѧ́сасѧ, бѣ́ бо на́гъ, и҆ вве́ржесѧ въ мо́ре:
7
Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море.
8
а҆ дрꙋзі́и оу҆чн҃цы̀ кораблеце́мъ прїидо́ша, не бѣ́ша бо дале́че ѿ землѝ, но ꙗ҆́кѡ двѣ̀ стѣ̀ лакте́й, влекꙋ́ще мре́жꙋ ры́бъ.
8
А інші ученики припливли човном, бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот, і тягли сіть з рибою.
9
Є҆гда̀ оу҆̀бо и҆злѣзо́ша на зе́млю, ви́дѣша ѻ҆́гнь лежа́щь, и҆ ры́бꙋ на не́мъ лежа́щꙋ и҆ хлѣ́бъ.
9
А коли вийшли на землю, бачать розкладене вогнище, і рибу, що на ньому лежала, і хліб.
10
(И҆) гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: принеси́те ѿ ры́бъ, ꙗ҆́же ꙗ҆́сте нн҃ѣ.
10
Ісус говорить їм: принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали.
11
Влѣ́зъ (же) сі́мѡнъ пе́тръ, и҆звлечѐ мре́жꙋ на зе́млю, по́лнꙋ вели́кихъ ры́бъ сто̀ (и҆) пѧтьдесѧ́тъ (и҆) трѝ: и҆ толи́кѡ сꙋ́щымъ, не прото́ржесѧ мре́жа.
11
Симон-Петро пішов і витяг на землю сіть, повну великих рибин — сто п’ятдесят три; і від такої кількости риби не прорвалася сіть.
12
Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: прїиди́те, ѡ҆бѣ́дꙋйте. Ни є҆ди́нъ же смѣ́ѧше ѿ оу҆чн҃къ и҆стѧза́ти є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ; вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть.
12
Ісус говорить їм: ідіть обідайте. Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь.
13
Прїи́де же і҆и҃съ, и҆ прїѧ́тъ хлѣ́бъ, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ ры́бꙋ та́кожде.
13
Ісус підходить, бере хліб і дає їм, також і рибу.
14
Сѐ оу҆жѐ тре́тїе ꙗ҆ви́сѧ і҆и҃съ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ.
14
Це вже втретє явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні Своєму з мертвих.
15
(Заⷱ҇ ѯ҃з҃.) Є҆гда́ же ѡ҆бѣ́доваше, гл҃а сі́мѡнꙋ петрꙋ̀ і҆и҃съ: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀ па́че си́хъ; Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и, ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀: пасѝ а҆́гнцы моѧ̑.
15
Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх.
16
Гл҃а є҆мꙋ̀ па́ки второ́е: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и, ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ̑.
16
Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
17
Гл҃а є҆мꙋ̀ тре́тїе: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Ѡ҆скорбѣ́ (же) пе́тръ, ꙗ҆́кѡ речѐ є҆мꙋ̀ тре́тїе: лю́биши ли мѧ̀; и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, ты̀ всѧ̑ вѣ́си: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ̑.
17
Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
18
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: є҆гда̀ бы́лъ є҆сѝ ю҆́нъ, поѧ́салсѧ є҆сѝ са́мъ, и҆ ходи́лъ є҆сѝ, а҆́може хотѣ́лъ є҆сѝ: є҆гда́ же состарѣ́ешисѧ, воздѣ́жеши рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ и҆́нъ тѧ̀ поѧ́шетъ, и҆ веде́тъ, а҆́може не хо́щеши.
18
Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш.
19
Сїе́ же речѐ, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю просла́витъ бг҃а. И҆ сїѧ̑ ре́къ, гл҃а є҆мꙋ̀: и҆дѝ по мнѣ̀.
19
Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною.
20
Ѡ҆бра́щьсѧ же пе́тръ ви́дѣ оу҆чн҃ка̀, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, в̾слѣ́дъ и҆дꙋ́ща, и҆́же и҆ возлежѐ на ве́чери на пе́рси є҆гѡ̀ и҆ речѐ: гдⷭ҇и, кто̀ є҆́сть предаѧ́й тѧ̀;
20
Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус і який на вечері, припавши до грудей Його, сказав: Господи, хто видасть Тебе?
21
Сего̀ ви́дѣвъ пе́тръ, глаго́ла і҆и҃сови: гдⷭ҇и, се́й же что̀;
21
Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що?
22
Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще хощꙋ̀, да то́й пребыва́етъ, до́ндеже прїидꙋ̀, что̀ къ тебѣ̀; ты̀ по мнѣ̀ грѧдѝ.
22
Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною.
23
И҆зы́де же сло́во сѐ въ бра́тїю, ꙗ҆́кѡ оу҆чн҃къ то́й не оу҆́мретъ. И҆ не речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ не оу҆́мретъ, но: а҆́ще хощꙋ̀ томꙋ̀ пребыва́ти, до́ндеже прїидꙋ̀, что̀ къ тебѣ̀;
23
І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре. Але Ісус не сказав йому, що не помре, але: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того?
24
Се́й є҆́сть оу҆чн҃къ свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ си́хъ, и҆́же и҆ написа̀ сїѧ̑: и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство є҆гѡ̀.
24
Це той ученик, що свідчить про це і написав це; і знаємо, що правдиве свідчення його.
25
Сꙋ́ть же и҆ и҆́на мнѡ́га, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ, ꙗ҆̀же а҆́ще бы по є҆ди́номꙋ пи̑сана бы́ша, ни самомꙋ̀ мню̀ (всемꙋ̀) мі́рꙋ вмѣсти́ти пи́шемыхъ кни́гъ. А҆ми́нь.
25
Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.