¹

И҆ бѧ́ше і҆ефѳа́й галааді́тѧнинъ си́ленъ крѣ́постїю: и҆ то́й бы́сть сы́нъ жены̀ блꙋдни́цы, ꙗ҆́же родѝ галаа́дꙋ і҆ефѳа́ѧ.

¹

Ієффай галаадитянин був людиною хороброю. Він був сином блудниці; від Галаада народився Ієффай.

²

И҆ родѝ жена̀ галаа́дова сынѡ́въ є҆мꙋ̀: и҆ возмꙋжа́ша сы́нове жены̀ и҆ и҆згна́ша і҆ефѳа́ѧ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: не наслѣ́диши въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ на́шегѡ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ жены̀ блꙋ́дныѧ є҆сѝ ты̀.

²

І дружина Галаадова народила йому синів. Коли змужніли сини дружини, прогнали вони Ієффая, сказавши йому: ти не спадкоємець у домі батька нашого, тому що ти син іншої жінки.

³

И҆ ѿбѣжѐ і҆ефѳа́й ѿ лица̀ бра́тїи своеѧ̀ и҆ всели́сѧ въ землѝ тѡ́въ: и҆ собира́хꙋсѧ ко і҆ефѳа́ю мꙋ́жїе пра́здни, и҆ хожда́хꙋ съ ни́мъ.

³

І втік Ієффай від братів своїх і жив у землі Тов; і зібралися до Ієффая бездільні люди і виходили з ним.

⁴

И҆ бы́сть по дне́хъ си́хъ, и҆ воева́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни на і҆и҃лѧ.

⁴

Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля.

⁵

И҆ є҆гда̀ воева́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни на і҆и҃лѧ, и҆ поидо́ша старѣ̑йшины галаа́дѡвы поѧ́ти і҆ефѳа́ѧ ѿ землѝ тѡ́въ,

⁵

Під час війни аммонитян з ізраїльтянами прийшли старійшини галаадські взяти Ієффая із землі Тов

⁶

и҆ реко́ша ко і҆ефѳа́ю: прїидѝ и҆ бꙋ́ди на́мъ нача́лникъ, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни.

⁶

і сказали Ієффаю: прийди, будь у нас вождем, і ми будемо воювати з аммонитянами.

⁷

И҆ речѐ і҆ефѳа́й старѣ́йшинамъ галаа̑дскимъ: не вы́ ли возненави́дѣсте мѧ̀, и҆ и҆згна́сте мѧ̀ и҆з̾ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ ѿпꙋсти́сте мѧ̀ ѿ себє̀; и҆ почто̀ прїидо́сте ко мнѣ̀ нн҃ѣ, є҆гда̀ нꙋ́ждꙋ воз̾имѣ́сте;

⁷

Ієффай сказав старійшинам галаадським: чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді?

⁸

И҆ реко́ша старѣ̑йшины галаа́дстїи ко і҆ефѳа́ю: сегѡ̀ ра́ди нн҃ѣ прїидо́хомъ къ тебѣ̀, да по́йдеши съ на́ми, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни: и҆ бꙋ́деши на́мъ кнѧ́зь всѣ̑мъ живꙋ́щымъ въ галаа́дѣ.

⁸

Старійшини галаадські сказали Ієффаю: для того ми тепер прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами й воював з аммонитянами і був у нас начальником усіх жителів галаадських.

⁹

И҆ речѐ і҆ефѳа́й ко старѣ́йшинамъ галаа́дѡвымъ: а҆́ще возвраща́ете мѧ̀ ѡ҆полчи́тисѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни, и҆ преда́стъ и҆̀хъ гдⷭ҇ь предо мно́ю, и҆ а҆́зъ ва́мъ бꙋ́дꙋ ли кнѧ́зь;

⁹

І сказав Ієффай старійшинам галаадським: якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонитянами, і Господь віддасть їх мені, то чи залишуся я у вас начальником?

¹⁰

И҆ реко́ша старѣ̑йшины галаа́дстїи ко і҆ефѳа́ю: гдⷭ҇ь да бꙋ́детъ по́слꙋхъ междꙋ̀ на́ми, а҆́ще по сло́вꙋ твоемꙋ̀ та́кѡ не сотвори́мъ.

¹⁰

Старійшини галаадські сказали Ієффаю: Господь нехай буде свідком між нами, що ми зробимо за словом твоїм!

¹¹

И҆ по́йде і҆ефѳа́й со старѣ́йшинами галаа́дскими, и҆ поста́виша є҆го̀ лю́дїе над̾ собо́ю главꙋ̀ и҆ кнѧ́зѧ: и҆ глаго́ла і҆ефѳа́й всѧ̑ словеса̀ своѧ̑ пред̾ гдⷭ҇емъ въ массифѣ̀.

¹¹

І пішов Ієффай зі старійшинами галаадськими, і народ поставив його над собою начальником і вождем, і Ієффай виголосив усі слова свої перед лицем Господа в Массифі.

¹²

И҆ посла̀ і҆ефѳа́й послы̀ къ царю̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, глаго́лѧ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ ко мнѣ̀ воева́ти на землѝ мое́й;

¹²

І послав Ієффай послів до царя Аммонитського сказати: що тобі до мене, чому ти прийшов до мене воювати на землі моїй?

¹³

И҆ речѐ ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ къ послѡ́мъ і҆ефѳа́євымъ: ꙗ҆́кѡ взѧ̀ і҆и҃ль зе́млю мою̀, є҆гда̀ и҆зы́де и҆з̾ є҆гѵ́пта, ѿ а҆рнѡ́на да́же до і҆аво́ка и҆ до і҆ѻрда́на: и҆ нн҃ѣ возвратѝ ю҆̀ съ ми́ромъ, и҆ ѿидꙋ̀.

¹³

Цар Аммонитський сказав послам Ієффая: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, взяв землю мою від Арнона до Іавока і Йордану; отже, поверни мені її з миром [і я відступлю].

¹⁴

И҆ возврати́шасѧ послы̀ ко і҆ефѳа́ю. И҆ приложѝ є҆щѐ і҆ефѳа́й, и҆ посла̀ послы̀ къ царю̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀:

¹⁴

[І повернулися посли до Ієффая.] Ієффай удруге послав послів до царя Аммонитського,

¹⁵

та́кѡ глаго́летъ і҆ефѳа́й: не взѧ̀ і҆и҃ль землѝ мѡа́вли и҆ землѝ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ,

¹⁵

сказати йому: так говорить Ієффай: Ізраїль не забирав землі Моавитської і землі Аммонитської;

¹⁶

поне́же є҆гда̀ и҆схожда́ше и҆з̾ є҆гѵ́пта, по́йде і҆и҃ль по пꙋсты́ни до мо́рѧ чермна́гѡ, и҆ прїи́де до ка́диса:

¹⁶

бо коли йшли з Єгипту, Ізраїль пішов у пустелю до Червоного моря і прийшов у Кадес;

¹⁷

и҆ посла̀ і҆и҃ль послы̀ къ царю̀ є҆дѡ́мскꙋ, глаго́лѧ: да прейдꙋ̀ сквозѣ̀ зе́млю твою̀: и҆ не послꙋ́ша ца́рь є҆дѡ́мскъ: та́кожде посыла̀ и҆ къ царю̀ мѡа́вскꙋ, и҆ не восхотѣ̀: и҆ сѣ́де і҆и҃ль въ ка́дисѣ:

¹⁷

звідти послав Ізраїль послів до царя Едомського сказати: «дозволь мені пройти землею твоєю»; але цар Едомський не послухав; і до царя Моавитського він посилав, але і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадесі.

¹⁸

и҆ и҆́де пꙋсты́нею, и҆ ѡ҆бы́де зе́млю є҆дѡ́млю и҆ зе́млю мѡа́влю, и҆ прїи́де на восто́ки со́лнца землѝ мѡа́вли, и҆ ѡ҆полчи́сѧ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ а҆рнѡ́на, и҆ не вни́де въ предѣ́лы мѡа̑вли, ꙗ҆́кѡ а҆рнѡ́нъ бѧ́ше предѣ́лъ мѡа́вль:

¹⁸

І пішов пустелею, й оминув землю Едомську і землю Моавитську, і, прийшовши до східної межі землі Моавитської, розташувався станом за Арноном; але не входив у межі Моавитські, тому що Арнон є межа Моава.

¹⁹

и҆ посла̀ і҆и҃ль послы̀ къ сиѡ́нꙋ царю̀ а҆морре́йскꙋ, царю̀ є҆севѡ́нскꙋ, и҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆и҃ль: да пре́йдемъ по землѝ твое́й до мѣ́ста на́шегѡ:

¹⁹

І послав Ізраїль послів до Сигона, царя Аморрейського, царя Есевонського, і сказав йому Ізраїль: дозволь нам пройти землею твоєю в своє місце.

²⁰

и҆ не восхотѣ̀ сиѡ́нъ і҆и҃лю преитѝ по предѣ́лѡмъ свои̑мъ, и҆ собра̀ сиѡ́нъ всѧ̑ лю́ди своѧ̑, и҆ ѡ҆полчи́сѧ во і҆а́сѣ, и҆ воева̀ на і҆и҃лѧ:

²⁰

Але Сигон не погодився пропустити Ізраїля через межі свої, і зібрав Сигон весь народ свій, і розташувався станом у Іааці, і воював з Ізраїлем.

²¹

и҆ предадѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ сиѡ́на и҆ всѧ̑ лю́ди є҆гѡ̀ въ рꙋ́ки і҆и҃лѧ, и҆ и҆збѝ и҆̀хъ:

²¹

І віддав Господь Бог Ізраїлів Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він розбив їх; і одержав Ізраїль у спадщину всю землю Аморрея, що жив у землі тій;

²²

и҆ наслѣ́дова і҆и҃ль всю̀ зе́млю а҆морре́а живꙋ́щагѡ на землѝ то́й: и҆ взѧ̀ ве́сь предѣ́лъ а҆морре́йскъ ѿ а҆рнѡ́на да́же до і҆аво́ка, и҆ ѿ пꙋсты́ни до і҆ѻрда́на:

²²

і одержали вони у спадщину всі землі Аморрея від Арнона до Іавока і від пустелі до Йордану.

²³

и҆ нн҃ѣ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ и҆згна̀ а҆морре́а ѿ лица̀ люді́й свои́хъ і҆и҃лѧ, и҆ ты́ ли хо́щеши наслѣ́дити є҆го̀;

²³

Отже, Господь Бог Ізраїлів прогнав Аморрея від імені народу Свого Ізраїля, а ти хочеш узяти його спадщину?

²⁴

нѝ, но є҆ли́кѡ дадѐ въ наслѣ́дїе тебѣ̀ хамѡ́съ бо́гъ тво́й, сїѧ̑ да наслѣ́диши: а҆ всѣ́хъ, и҆̀хже и҆згна̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ѿ лица̀ на́шегѡ, сїѧ̑ мы̀ наслѣ́димъ:

²⁴

Чи не володієш ти тим, що дав тобі Хамос, бог твій? І ми володіємо всім тим, що дав нам у спадщину Господь Бог наш.

²⁵

и҆ нн҃ѣ є҆да̀ лꙋ́чшїй є҆сѝ ты̀ вала́ка сы́на сепфѡ́рова, царѧ̀ мѡа́влѧ; не бра́нїю ли борѧ́шесѧ со і҆и҃лемъ, и҆лѝ вою́ѧ воева̀ є҆го̀;

²⁵

Хіба ти кращий за Валака, сина Сепфорового, царя Моавитського? Чи сварився він з Ізраїлем, або воював з ними?

²⁶

є҆гда̀ всели́сѧ і҆и҃ль во є҆севѡ́нѣ и҆ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ во а҆рои́рѣ и҆ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ во всѣ́хъ градѣ́хъ, и҆̀же оу҆ і҆ѻрда́на, три́ста лѣ́тъ, и҆ почто̀ не и҆зба́вилъ є҆сѝ и҆́хъ во вре́мѧ ѻ҆́но;

²⁶

Ізраїль уже живе триста років у Есевоні й у залежних від нього містах, у Ароері і залежних від нього містах, і в усіх містах, що біля Арнона; чому ви в той час не віднімали [їх]?

²⁷

а҆́зъ же не согрѣши́хъ тебѣ̀, и҆ ты̀ твори́ши со мно́ю ѕло̀, вою́ѧ на мѧ̀: да сꙋ́дитъ гдⷭ҇ь сꙋдѧ́й дне́сь междꙋ̀ сы̑ны і҆и҃левыми и҆ междꙋ̀ сы̑ны а҆ммѡ̑ни.

²⁷

А я не винен перед тобою, і ти робиш мені зло, виступивши проти мене війною. Господь Суддя нехай буде нині суддею між синами Ізраїля і між аммонитянами!

²⁸

И҆ не послꙋ́ша ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ слове́съ і҆ефѳа́евыхъ, ꙗ҆̀же посыла́ше къ немꙋ̀.

²⁸

Але цар Аммонитський не послухав слів Ієффая, з якими він посилав до нього.

²⁹

И҆ бы́сть на і҆ефѳа́и дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ пре́йде галаа́да и҆ манассі́ю, и҆ пре́йде стражбꙋ̀ галаа́довꙋ, и҆ ѿ стражбы̀ галаа́довы и҆́де на ѻ҆́нꙋ странꙋ̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.

²⁹

І був на Ієффаєві Дух Господній, і пройшов він Галаад і Манассію, і пройшов Массифу галаадську, і з Массифи галаадської пішов до аммонитян.

³⁰

И҆ ѡ҆бѣща̀ і҆ефѳа́й ѡ҆бѣ́тъ гдⷭ҇еви и҆ речѐ: а҆́ще преда́нїемъ преда́си сы́ны а҆ммѡ̑ни въ рꙋ́кꙋ мою̀,

³⁰

І дав Ієффай обітницю Господу і сказав: якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої,

³¹

и҆ бꙋ́детъ и҆сходѧ́й, и҆́же а҆́ще и҆зы́детъ и҆з̾ вра́тъ до́мꙋ моегѡ̀ во срѣ́тенїе мнѣ̀, є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ съ ми́ромъ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇еви, и҆ вознесꙋ̀ є҆го̀ во всесожже́нїе.

³¹

то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення.

³²

И҆ прїи́де і҆ефѳа́й къ сынѡ́мъ а҆ммѡ̑нимъ воева́ти на нѧ̀: и҆ предадѐ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀

³²

І прийшов Ієффай до аммонитян — воювати з ними, і віддав їх Господь у руки його;

³³

и҆ и҆збѝ и҆̀хъ ѿ а҆рои́ра, до́ндеже прїитѝ въ мені́ѳъ, два́десѧть градѡ́въ, и҆ да́же до а҆ве́лѧ вїногра́дѡвъ, ꙗ҆́звою вели́кою ѕѣлѡ̀. И҆ покоре́ни бы́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни пред̾ лице́мъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.

³³

і вразив їх поразкою дуже великою, від Ароера до Минифа двадцять міст, і до Авель-Керамима, і підкорилися аммонитяни синам Ізраїлевим.

³⁴

И҆ прїи́де і҆ефѳа́й въ массифꙋ̀ въ до́мъ сво́й: и҆ сѐ, дще́рь є҆гѡ̀ и҆схожда́ше во срѣ́тенїе є҆гѡ̀ съ тѷмпа̑ны и҆ ли̑ки: и҆ сїѧ̀ бѧ́ше є҆диноро́дна є҆мꙋ̀ возлю́бленна: и҆ не бѣ̀ є҆мꙋ̀ сы́на, ни дрꙋгі́ѧ дще́ре, кромѣ̀ є҆ѧ̀.

³⁴

І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки.

³⁵

И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣ ю҆̀ са́мъ, растерза̀ ри̑зы своѧ̑ и҆ речѐ: ѽ, дщѝ моѧ̀, смꙋща́ющи смꙋти́ла мѧ̀ є҆сѝ: и҆ ты̀ нн҃ѣ въ претыка́нїе была̀ є҆сѝ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма: а҆́зъ бо ѿверзо́хъ оу҆ста̀ моѧ̑ на тѧ̀ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ не возмогꙋ̀ вспѧ́ть возврати́ти.

³⁵

Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися.

³⁶

И҆ речѐ къ немꙋ̀: ѻ҆́тче, а҆́ще ѿве́рзлъ є҆сѝ оу҆ста̀ твоѧ̑ ко гдⷭ҇ꙋ, сотворѝ мнѣ̀, ꙗ҆́коже и҆зы́де и҆зо оу҆́стъ твои́хъ, зане́же сотворѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь ме́сть врагѡ́мъ твои̑мъ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.

³⁶

Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом — і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам.

³⁷

И҆ речѐ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: сотворѝ, ѻ҆́тче мо́й, сїѐ сло́во: ѡ҆ста́ви мѧ̀ два̀ мѣ̑сѧца, да пойдꙋ̀ и҆ взы́дꙋ на го́ры и҆ пла́чꙋсѧ дѣ́вства моегѡ̀ а҆́зъ и҆ дрꙋги̑ни моѝ.

³⁷

І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми.

³⁸

И҆ речѐ: и҆дѝ. И҆ ѿпꙋстѝ ю҆̀ на два̀ мѣ̑сѧца: и҆ и҆́де сама̀ и҆ дрꙋги̑ни є҆ѧ̀, и҆ пла́касѧ дѣ́вства своегѡ̀ на гора́хъ.

³⁸

Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах.

³⁹

И҆ бы́сть въ концѣ̀ двою̀ мѣ̑сѧцꙋ, и҆ возврати́сѧ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: и҆ сотворѝ на не́й ѡ҆бѣ́тъ сво́й, и҆́мже ѡ҆бѣща́сѧ: и҆ сїѧ̀ не позна̀ мꙋ́жа. И҆ бы́сть въ повелѣ́нїе во і҆и҃ли:

³⁹

Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звершив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля,

⁴⁰

ѿ дні́й до дні́й и҆схожда́хꙋ дщє́ри і҆и҃лєвы пла́кати ѡ҆ дще́ри і҆ефѳа́ѧ галааді́тина четы́ри дни̑ въ лѣ́тѣ.

⁴⁰

що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік.