¹

И҆ и҆́де самѱѡ́нъ въ га́зꙋ, и҆ ви́дѣ та́мѡ женꙋ̀ блꙋдни́цꙋ и҆ вни́де къ не́й.

¹

Прийшов одного разу Самсон у Газу і, побачивши там блудницю, увійшов до неї.

²

И҆ повѣ́даша га́зѧнѡмъ, глаго́люще: прїи́де самѱѡ́нъ сѣ́мѡ. И҆ ѡ҆быдо́ша и҆ подсѣдо́ша є҆мꙋ̀ всю̀ но́щь оу҆ вра́тъ гра́дныхъ, и҆ оу҆таи́шасѧ всю̀ но́щь, глаго́люще: до́ндеже ѡ҆свѣта́етъ оу҆́тро, и҆ оу҆бїе́мъ є҆го̀.

²

Жителям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони навкруги, і підстерігали його всю ніч біля воріт міста, і ховалися всю ніч, говорячи: до світла ранкового почекаємо, і вб’ємо його.

³

И҆ спа̀ самѱѡ́нъ до полꙋ́нощи: и҆ воста̀ въ полꙋ́нощи, и҆ восхи́ти двє́ри оу҆ вра́тъ гра́да со ѻ҆бѣ́ими вереѧ́ми, и҆ под̾ѧ̀ ѡ҆́ныѧ съ заво́рою, и҆ возложѝ ѧ҆̀ на ра́мена своѧ̑, и҆ вознесѐ ѧ҆̀ на ве́рхъ горы̀, ꙗ҆́же пред̾ лице́мъ хеврѡ́на, и҆ положѝ и҆̀хъ та́мѡ.

³

А Самсон спав до півночі; опівночі ж, уставши, схопив двері міських воріт з обома одвірками, підняв їх разом із запором, поклав на плечі свої і відніс їх на вершину гори, яка на шляху до Хеврона, [і поклав їх там].

⁴

И҆ бы́сть по се́мъ, и҆ возлюбѝ женꙋ̀ ѿ водоте́чи сѡри́ховы: и҆́мѧ же є҆́й далі́да.

⁴

Після того полюбив він одну жінку, яка жила в долині Сорек; ім’я їй Даліда.

⁵

И҆ взыдо́ша къ не́й кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи и҆ реко́ша є҆́й: прельстѝ є҆го̀, и҆ ви́ждь, въ че́мъ є҆́сть крѣ́пость є҆гѡ̀ вели́каѧ, и҆ чи́мъ премо́жемъ є҆го̀, и҆ свѧ́жемъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ смири́ти є҆го̀: и҆ мы̀ тебѣ̀ дади́мъ кі́йждо ты́сѧщꙋ и҆ сто̀ сре́бреникѡвъ.

⁵

До неї прийшли власники филистимські і говорять їй: умов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його й упокорити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячу сто сиклів срібла.

⁶

И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: повѣ́ждь мѝ нн҃ѣ, въ че́мъ крѣ́пость твоѧ̀ (та́кѡ) вели́каѧ, и҆ чи́мъ свѧ́жешисѧ и҆ смири́шисѧ;

⁶

І сказала Даліда Самсону: скажи мені, в чому велика сила твоя і чим зв’язати тебе, щоб упокорити тебе?

⁷

И҆ речѐ є҆́й самѱѡ́нъ: а҆́ще свѧ́жꙋтъ мѧ̀ седмїю̀ тѧтива́ми сыры́ми неистлѣ́вшими, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.

⁷

Самсон сказав їй: якщо зв’яжуть мене сімома сирими тятивами, які не висушені, то я зроблюся безсилим і буду як і інші люди.

⁸

И҆ принесо́ша є҆́й кнѧ̑зи ѿ и҆ноплемє́нникъ се́дмь тѧти́въ мо́крыхъ неистлѣ́вшихъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ и҆́ми:

⁸

І принесли їй власники филистимські сім сирих тятив, які не висохли, і вона зв’язала його ними.

⁹

и҆ подса́да є҆мꙋ̀ сѣдѧ́ше въ хра́минѣ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ расто́рже тѧтивы̑, а҆́ки бы кто̀ расто́ргнꙋлъ соска́нїе и҆згре́бїй, є҆гда̀ ко́снетсѧ є҆мꙋ̀ ѻ҆́гнь: и҆ не оу҆вѣ́дасѧ крѣ́пость є҆гѡ̀.

⁹

[Тим часом один таємно сидів у неї в спальні.] І сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. Він розірвав тятиви, як розривають нитку з клоччя, коли перепалить її вогонь. І не пізнана сила його.

¹⁰

И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: сѐ, прельсти́лъ є҆сѝ мѧ̀, глаго́лѧ ко мнѣ̀ лжꙋ̀: нн҃ѣ оу҆̀бо повѣ́ждь мѝ, чи́мъ свѧ́жешисѧ;

¹⁰

І сказала Даліда Самсону: ось, ти обманув мене і говорив мені неправду; скажи ж тепер мені, чим зв’язати тебе?

¹¹

И҆ речѐ къ не́й: а҆́ще вѧ́жꙋще свѧ́жꙋтъ мѧ̀ оу҆́жы но́выми, и҆́миже не дѣ́лано, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.

¹¹

Він сказав їй: якщо зв’яжуть мене новими мотузками, що не були в ділі, то я зроблюся безсилим і буду, як інші люди.

¹²

И҆ взѧ̀ далі́да оу҆́жы нѡ́вы и҆ свѧза̀ є҆го̀ и҆́ми, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. Подса́да же сѣдѧ́ше въ хра́минѣ. И҆ расто́рже ѧ҆̀ ѿ рꙋкꙋ̀ своє́ю а҆́ки ни́ть.

¹²

Даліда взяла нові мотузки і зв’язала його і сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. [Тим часом один таємно сидів у спальні.] І зірвав він їх з рук своїх, як нитки.

¹³

И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: да́же до нн҃ѣ прельща́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ глаго́лалъ ко мнѣ̀ лжꙋ̀: повѣ́ждь мѝ оу҆̀бо, чи́мъ свѧ́жешисѧ; И҆ речѐ є҆́й: а҆́ще сплете́ши се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ моеѧ̀ спрѧде́нїемъ и҆ вбїе́ши ко́ломъ въ стѣ́нꙋ, и҆ бꙋ́дꙋ не́мощенъ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.

¹³

І сказала Даліда Самсону: все ти обманюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим би зв’язати тебе? Він сказав їй: якщо ти увіткнеш сім кіс голови моєї в тканину і приб’єш її цвяхом до ткальної колоди, [то я буду безсилим, як і інші люди].

¹⁴

И҆ оу҆спѝ далі́да є҆го̀ на колѣ́нѣхъ свои́хъ, и҆ бы́сть внегда̀ оу҆снꙋ́ти є҆мꙋ̀, взѧ̀ далі́да се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ є҆гѡ̀ и҆ сплетѐ спрѧде́нїемъ и҆ вонзѐ ко́ломъ въ стѣ́нꙋ, и҆ речѐ: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ возбнꙋ̀ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ и҆сто́рже ко́лъ сплете́нїемъ и҆з̾ стѣны̀, и҆ не оу҆вѣ́дасѧ крѣ́пость є҆гѡ̀.

¹⁴

[І приспала його Даліда на колінах своїх. І коли він заснув, узяла Даліда сім кіс голови його,] і прикріпила їх до колоди, і сказала йому: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого і висмикнув ткальну колоду разом із тканиною; [і не пізнана сила його].

¹⁵

И҆ речѐ къ немꙋ̀ далі́да: ка́кѡ глаго́леши, возлюби́хъ тѧ̀, и҆ се́рдце твоѐ нѣ́сть со мно́ю; сѐ, тре́тїе прельсти́лъ є҆сѝ мѧ̀, и҆ не повѣ́далъ є҆сѝ мнѣ̀, въ че́мъ крѣ́пость твоѧ̀ вели́каѧ.

¹⁵

І сказала йому [Даліда]: як же ти говориш: «люблю тебе», а серце твоє не зі мною? ось, ти тричі обманув мене, і не сказав мені, в чому велика сила твоя.

¹⁶

И҆ бы́сть є҆гда̀ стꙋжѝ є҆мꙋ̀ словесы̀ свои́ми по всѧ̑ дни̑, и҆ оу҆бѣдѝ є҆го̀, и҆ и҆знемо́же да́же до оу҆ме́ртвїѧ.

¹⁶

І оскільки вона словами своїми тяготила його кожного дня і мучила його, то душі його стало важко до смерти.

¹⁷

И҆ повѣ́да є҆́й всѐ се́рдце своѐ, и҆ речѐ къ не́й: желѣ́зо не взы́де на главꙋ̀ мою̀, ꙗ҆́кѡ назѡре́й є҆́смь а҆́зъ гдⷭ҇ꙋ ѿ оу҆тро́бы ма́тере моеѧ̀: а҆́ще оу҆̀бо ѡ҆брі́юсѧ, ѿстꙋ́питъ ѿ менє̀ крѣ́пость моѧ̀, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́коже всѝ человѣ́цы.

¹⁷

І він відкрив їй усе серце своє, і сказав їй: бритва не торкалася голови моєї, тому що я назорей Божий від утроби матері моєї; якщо ж обстригти мене, то відступить від мене сила моя; я зроблюся слабким і буду, як інші люди.

¹⁸

И҆ ви́дѣ далі́да, ꙗ҆́кѡ повѣ́да є҆́й всѐ се́рдце своѐ, посла̀ и҆ призва̀ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи, глаго́лющи: взы́дите є҆щѐ є҆ди́ною, ꙗ҆́кѡ повѣ́да мѝ всѐ се́рдце своѐ. И҆ взыдо́ша къ не́й всѝ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи, и҆ принесо́ша сребро̀ въ рꙋка́хъ свои́хъ.

¹⁸

Даліда, бачачи, що він відкрив їй усе серце своє, послала і покликала власників филистимських, сказавши їм: йдіть тепер; він відкрив мені все серце своє. І прийшли до неї власники филистимські і принесли срібло в руках своїх.

¹⁹

И҆ оу҆спѝ далі́да самѱѡ́на на колѣ́нѣхъ свои́хъ: и҆ призва̀ стригача̀, и҆ ѡ҆стрижѐ се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ є҆гѡ̀: и҆ нача̀ смирѧ́тисѧ, и҆ ѿстꙋпѝ крѣ́пость є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀.

¹⁹

І приспала його [Даліда] на колінах своїх, і покликала чоловіка, і веліла йому обстригти сім кіс голови його. І почав він слабнути, і відступила від нього сила його.

²⁰

И҆ речѐ далі́да: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ возбꙋди́сѧ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ речѐ: и҆зы́дꙋ ꙗ҆́коже и҆ пре́жде, и҆ ѡ҆трѧсꙋ́сѧ. И҆ не разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь ѿстꙋпѝ ѿ негѡ̀.

²⁰

Вона сказала: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого, і сказав: піду, як і раніше, і визволюся. А не знав, що Господь відступив від нього.

²¹

И҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ и҆ноплемє́нницы, и҆ и҆збодо́ша є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи, и҆ введо́ша є҆го̀ въ га́зꙋ, и҆ ѡ҆кова́ша є҆го̀ пꙋ̑ты мѣ̑дѧны: и҆ бѧ́ше мелѧ̀ въ хра́минѣ темни́чнѣй.

²¹

Филистимляни взяли його і викололи йому очі, привели його в Газу й скували його двома мідними ланцюгами, і він молов у в’язниці.

²²

И҆ нача́ша власы̀ главы̀ є҆гѡ̀ растѝ по ѡ҆стриже́нїи.

²²

Тим часом волосся на голові його почало рости, де воно було обстрижене.

²³

И҆ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи собра́шасѧ пожре́ти же́ртвꙋ вели́кꙋ дагѡ́нꙋ бо́гꙋ своемꙋ̀ и҆ возвесели́тисѧ, и҆ реко́ша: предадѐ бо́гъ на́шъ въ рꙋ́ки на́шѧ самѱѡ́на врага̀ на́шего.

²³

Власники филистимські зібралися, щоб принести велику жертву Дагону, богу своєму, і повеселитися, і сказали: бог наш віддав Самсона, ворога нашого, в руки наші.

²⁴

И҆ ви́дѣша є҆го̀ лю́дїе, и҆ похвали́ша бо́га своего̀, ꙗ҆́кѡ рѣ́ша: предадѐ бо́гъ на́шъ въ рꙋ́ки на́шѧ врага̀ на́шего, ѡ҆пꙋстоши́вшаго зе́млю на́шꙋ, и҆ и҆́же оу҆мно́жи ꙗ҆́звенныхъ на́шихъ.

²⁴

Також і народ, бачачи його, прославляв бога свого, говорячи: бог наш видав у руки наші ворога нашого, і спустошувача землі нашої, який убив багатьох з нас.

²⁵

И҆ бы́сть є҆гда̀ возблажа̀ се́рдце и҆́хъ, и҆ реко́ша: призови́те самѱѡ́на и҆з̾ до́мꙋ темни́чнагѡ, и҆ да и҆гра́етъ пред̾ на́ми. И҆ призва́ша самѱѡ́на и҆з̾ до́мꙋ темни́чнагѡ, и҆ и҆гра́ше пред̾ ни́ми: и҆ заꙋша́хꙋ є҆го̀, и҆ поста́виша є҆го̀ междꙋ̀ стѡлпы̀.

²⁵

І коли розвеселилося серце їхнє, сказали: покличте Самсона [з в’язниці], нехай він забавляє нас. І покликали Самсона з в’язниці, і він забавляв їх, [і били його по обличчю] і поставили його між стовпами.

²⁶

И҆ речѐ самѱѡ́нъ ко ю҆́ноши держа́щемꙋ є҆го̀ за рꙋ́кꙋ: ѡ҆ста́ви менѐ, да ѡ҆сѧжꙋ̀ столпы̀, на ни́хже до́мъ се́й оу҆твержде́нъ є҆́сть, и҆ ѡ҆прꙋ́сѧ на ни́хъ. Ю҆́ноша же сотворѝ та́кѡ.

²⁶

І сказав Самсон юнакові, який водив його за руку: підведи мене, щоб обмацати мені стовпи, на яких утверджений дім, і притулитися до них. [Юнак так і зробив.]

²⁷

До́мъ же бѧ́ше по́лнъ мꙋже́й и҆ же́нъ, и҆ та́мѡ всѝ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи: на кро́вѣ же то́мъ до тре́хъ ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ же́нъ, зрѧ́ще рꙋга́емаго самѱѡ́на.

²⁷

Дім же був повен чоловіків і жінок; там були всі власники филистимські, і на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, які дивилися на Самсона, що забавляв їх.

²⁸

И҆ воззва̀ самѱѡ́нъ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ: а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇и, гдⷭ҇и си́лъ, помѧни́ мѧ нн҃ѣ, и҆ оу҆крѣпи́ мѧ є҆щѐ є҆ди́ною, бж҃е, да возда́мъ мще́нїе є҆ди́но за два̀ ѡ҆́ка моѧ̑ фѷлїсті́мѡмъ.

²⁸

І воззвав Самсон до Господа і сказав: Господи Боже! згадай мене і зміцни мене тільки тепер, о Боже! щоб мені за один раз помститися филистимлянам за два ока мої.

²⁹

И҆ ѻ҆б̾ѧ̀ самѱѡ́нъ ѻ҆́ба столпа̑ срє́днїѧ, на ни́хже хра́мина бѧ́ше оу҆твержде́на, и҆ ѡ҆пре́сѧ на ни́хъ, держѧ̀ є҆ди́нъ рꙋко́ю десно́ю, а҆ дрꙋгі́й лѣ́вою.

²⁹

І зрушив Самсон з місця два середніх стовпи, на яких був утверджений дім, упершись у них, в один правою рукою своєю, а в другий лівою.

³⁰

И҆ речѐ самѱѡ́нъ: да оу҆́мретъ дꙋша̀ моѧ̀ со и҆ноплемє́нники. И҆ преклони́сѧ крѣ́постїю, и҆ падѐ хра́мина на кнѧ̑зи и҆ на всѧ̑ лю́ди и҆̀же въ не́й: и҆ бы́сть ме́ртвыхъ, и҆̀хже оу҆мертвѝ самѱѡ́нъ при сме́рти свое́й, мно́жае не́же и҆̀хже оу҆мертвѝ въ животѣ̀ свое́мъ.

³⁰

І сказав Самсон: помри, душе моя, з филистимлянами! Й уперся з усією силою, й обвалився дім на власників і на весь народ, що був у ньому. І було померлих, яких умертвив [Самсон] у смерті своїй, більше, ніж він умертвив за життя своє.

³¹

И҆ снидо́ша бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ взѧ́ша є҆го̀: и҆ взыдо́ша, и҆ погребо́ша є҆го̀ междꙋ̀ сараѝ и҆ междꙋ̀ є҆сѳао́ломъ во гро́бѣ манѡ́ѧ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀. И҆ се́й сꙋдѝ і҆и҃лю лѣ́тъ два́десѧть. (И҆ воста̀ по самѱѡ́нѣ є҆мега́ръ сы́нъ є҆на́нь, и҆ оу҆бѝ ѿ и҆ноплеме́нникѡвъ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й кромѣ̀ скота̀, и҆ спасѐ и҆ ѻ҆́нъ і҆и҃лѧ.)

³¹

І прийшли брати його і весь дім батька його, і взяли його, і пішли і поховали його між Цорою й Естаолом, у гробі Маноя, батька його. Він був суддею Ізраїля двадцять років. [Після Самсона постав Емегар, син Енана, й убив з іноплемінників шістсот чоловік, крім худоби. І він спас Ізраїля.]