Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
А҆́лефъ. Ка́кѡ сѣ́де є҆ди́нъ гра́дъ оу҆мно́женный людьмѝ: бы́сть ꙗ҆́кѡ вдови́ца, оу҆мно́женный во ꙗ҆зы́цѣхъ, владѧ́й страна́ми бы́сть под̾ да́нїю.
1
Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником.
2
Бе́ѳъ. Пла́чѧ пла́касѧ въ нощѝ, и҆ сле́зы є҆гѡ̀ на лани́тѣхъ є҆гѡ̀, и҆ нѣ́сть оу҆тѣша́ѧй є҆го̀ ѿ всѣ́хъ лю́бѧщихъ є҆го̀: всѝ дрꙋжа́щїисѧ съ ни́мъ ѿверго́шасѧ є҆гѡ̀, бы́ша є҆мꙋ̀ вразѝ.
2
Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його, зробилися ворогами його.
3
Гі́мель. Пресели́сѧ і҆ꙋ́да ра́ди смире́нїѧ своегѡ̀ и҆ ра́ди мно́жества рабо́ты своеѧ̀: сѣ́де во ꙗ҆зы́цѣхъ, не ѡ҆брѣ́те поко́ѧ. Всѝ гонѧ́щїи є҆го̀ пости́гнꙋша и҆̀ средѣ̀ стꙋжа́ющихъ є҆мꙋ̀.
3
Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях.
4
Да́леѳъ. Пꙋтїѐ сїѡ̑ни рыда́ютъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ходѧ́щихъ по ни́хъ въ пра́здникъ, всѧ̑ врата̀ є҆гѡ̀ разорє́на, жерцы̀ є҆гѡ̀ воздыха́ютъ, дѣви̑цы є҆гѡ̀ ведѡ́мы, и҆ са́мъ ѡ҆горчева́емь въ себѣ̀.
4
Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому.
5
Гѐ. Бы́ша стꙋжа́ющїи є҆мꙋ̀ во главꙋ̀, и҆ вразѝ є҆гѡ̀ оу҆гобзи́шасѧ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь смирѝ є҆го̀ за мно́жество нече́стїѧ є҆гѡ̀: младе́нцы є҆гѡ̀ ѿидо́ша плѣне́ни пред̾ лице́мъ стꙋжа́ющагѡ.
5
Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога.
6
Ва́ѵъ. И҆ ѿѧ́сѧ ѿ дще́ре сїѡ́ни всѧ̀ лѣ́пота є҆ѧ̀: бы́ша кнѧ̑зи є҆ѧ̀ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вни не и҆мꙋ́щїи па́жити, и҆ хожда́хꙋ не съ крѣ́постїю пред̾ лице́мъ гонѧ́щагѡ.
6
І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича.
7
За́їнъ. Помѧнꙋ̀ і҆ерⷭ҇ли́мъ дни̑ смире́нїѧ своегѡ̀ и҆ ѿринове́нїй свои́хъ, всѧ̑ вождєлѣ́нїѧ своѧ̑, ꙗ҆̀же и҆мѣ́ѧше ѿ дні́й пе́рвыхъ, є҆гда̀ падо́ша лю́дїе є҆гѡ̀ въ рꙋ́цѣ стꙋжа́ющагѡ, и҆ не бѣ̀ помага́ющагѡ є҆мꙋ̀: ви́дѣвше вразѝ є҆гѡ̀ посмѣѧ́шасѧ ѡ҆ преселе́нїи є҆гѡ̀.
7
Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот.
8
И҆́ѳъ. Грѣхо́мъ согрѣшѝ і҆ерⷭ҇ли́мъ, тогѡ̀ ра́ди въ мѧте́жъ бы́сть: всѝ сла́вѧщїи є҆го̀ смири́ша и҆̀, ви́дѣша бо сра́мъ є҆гѡ̀: се́й же стенѧ́щь ѡ҆брати́сѧ вспѧ́ть.
8
Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад.
9
Те́ѳъ. Нечистота̀ є҆гѡ̀ пред̾ нога́ма є҆гѡ̀, не помѧнꙋ̀ послѣ́днихъ свои́хъ и҆ низведе́сѧ пречꙋ́днѡ: нѣ́сть оу҆тѣша́ѧй є҆го̀. Ви́ждь, гдⷭ҇и, смире́нїе моѐ, ꙗ҆́кѡ возвели́чисѧ вра́гъ.
9
На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!»
10
І҆ѡ́дъ. Рꙋ́кꙋ свою̀ прострѐ стꙋжа́ѧй на всѧ̑ вожделѣ̑ннаѧ є҆гѡ̀, ви́дѣ бо ꙗ҆зы́ки вше́дшыѧ во ст҃ы́ню свою̀, и҆̀мже повелѣ́лъ є҆сѝ не входи́ти во цр҃ковь твою̀.
10
Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє.
11
Ка́фъ. Всѝ лю́дїе є҆гѡ̀ воздыха́юще и҆́щꙋтъ хлѣ́ба: да́ша вождєлѣ́ннаѧ своѧ̑ за пи́щꙋ, є҆́же бы ѡ҆брати́ти дꙋ́шꙋ. Ви́ждь, гдⷭ҇и, и҆ при́зри, ꙗ҆́кѡ бы́хъ безче́стенъ.
11
Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!»
12
Ла́медъ. Всѝ, и҆̀же къ ва́мъ проходѧ́щїи пꙋте́мъ, ѡ҆брати́тесѧ и҆ ви́дите, а҆́ще є҆́сть болѣ́знь, ꙗ҆́кѡ болѣ́знь моѧ̀, ꙗ҆́же бы́сть: гл҃авый ѡ҆ мнѣ̀ смири́ мѧ гдⷭ҇ь въ де́нь гнѣ́ва ꙗ҆́рости своеѧ̀.
12
Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого?
13
Ме́мъ. Съ высоты̀ своеѧ̀ посла̀ ѻ҆́гнь, въ кѡ́сти моѧ̑ сведѐ є҆го̀: прострѐ сѣ́ть нога́ма мои́ма, ѡ҆брати́ мѧ вспѧ́ть, даде́ мѧ гдⷭ҇ь въ погꙋбле́нїе, ве́сь де́нь болѣ́знꙋюща.
13
З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня.
14
Нꙋ́нъ. Бдѧ́ше на нечє́стїѧ моѧ̑, въ рꙋкꙋ̀ моє́ю сплето́шасѧ: взыдо́ша на вы́ю мою̀, и҆знемо́же крѣ́пость моѧ̀, ꙗ҆́кѡ дадѐ гдⷭ҇ь въ рꙋ́цѣ моѝ бѡлѣ́зни, не возмогꙋ̀ ста́ти.
14
Ярмо беззаконь моїх зв’язано у руці Його; вони сплетені і піднялися на шию мою; Він послабив сили мої. Господь віддав мене до рук, з яких не можу піднятися.
15
Са́мехъ. Ѿѧ̀ всѧ̑ крѣ̑пкїѧ моѧ̑ гдⷭ҇ь ѿ среды̀ менє̀, призва̀ на мѧ̀ вре́мѧ, є҆́же сокрꙋши́ти и҆збра̑нныѧ моѧ̑: точи́ло и҆стопта̀ гдⷭ҇ь дѣви́цѣ, дще́ри і҆ꙋ́динѣ: ѡ҆ си́хъ а҆́зъ пла́чꙋ.
15
Усіх сильних моїх Господь повалив серед мене, скликав проти мене зібрання, щоб знищити юнаків моїх; як у точилі, потоптав Господь діву, дочку Іуди.
16
А҆́їнъ. Ѻ҆́чи моѝ и҆злїѧ́стѣ во́дꙋ, ꙗ҆́кѡ оу҆дали́сѧ ѿ менє̀ оу҆тѣша́ѧй мѧ̀, возвраща́ѧй дꙋ́шꙋ мою̀: погибо́ша сы́нове моѝ, ꙗ҆́кѡ возмо́же вра́гъ.
16
Про це плачу я; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішитель, який оживив би душу мою; діти мої розорені, тому що ворог переміг.
17
Фѝ. Воздѣ̀ рꙋцѣ̀ своѝ сїѡ́нъ, нѣ́сть оу҆тѣша́ѧй є҆го̀. Заповѣ́да гдⷭ҇ь на і҆а́кѡва, ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ вразѝ є҆гѡ̀: бы́сть і҆ерⷭ҇ли́мъ ꙗ҆́кѡ ѡ҆скверне́на кровоточе́нїемъ въ ни́хъ.
17
Сион простягає руки свої, але утішителя нема йому. Господь дав повеління про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим зробився мерзотою серед них.
18
Ца́ди. Првⷣнъ є҆́сть гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ ѡ҆горчи́хъ. Слы́шите оу҆̀бо, всѝ лю́дїе, и҆ ви́дите болѣ́знь мою̀: дѣви̑цы моѧ̑ и҆ ю҆́нѡты ѿидо́ша въ плѣ́нъ.
18
Праведний Господь, бо я непокірливим був слову Його. Послухайте, усі народи, і подивіться на хворість мою: діви мої та юнаки мої пішли у полон.
19
Кѡ́фъ. Позва́хъ люби́тєли моѧ̑, и҆ ті́и прельсти́ша мѧ̀: жерцы̀ моѝ и҆ ста́рцы моѝ во гра́дѣ ѡ҆скꙋдѣ́ша, ꙗ҆́кѡ взыска́ша пи́щи себѣ̀, да оу҆крѣпѧ́тъ дꙋ́шы своѧ̑, и҆ не ѡ҆брѣто́ша.
19
Кличу друзів моїх, але вони обманули мене; священики мої і старці мої гинуть у місті, шукаючи їжі собі, щоб підкріпити душу свою.
20
Ре́шъ. Ви́ждь, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ скорблю̀, оу҆тро́ба моѧ̀ смѧте́сѧ во мнѣ̀, и҆ преврати́сѧ се́рдце моѐ, ꙗ҆́кѡ го́рести и҆спо́лнихсѧ: ѿвнѣ̀ ѡ҆безча́ди менѐ ме́чь, а҆́ки сме́рть въ домꙋ̀.
20
Зглянься, Господи, бо мені прикро, хвилюються у мені нутрощі, серце моє перевернулося у мені за те, що я вперто противився Тобі; ззовні зробив бездітним мене меч, а доми — як смерть.
21
Ши́нъ. Слы́шаша оу҆́бѡ, ꙗ҆́кѡ воздыха́ю а҆́зъ, нѣ́сть оу҆тѣша́ющагѡ мѧ̀. Всѝ вразѝ моѝ слы́шаша ѕла̑ѧ моѧ̑ и҆ пора́довашасѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ: приве́лъ є҆сѝ де́нь, призва́лъ є҆сѝ вре́мѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ подо́бни мнѣ̀.
21
Почули, що я стогну, а утішителя у мене немає; почули всі вороги мої про біду мою і зраділи, що Ти зробив це: о, якби Ти повелів настати дню, прореченому Тобою, і вони стали б подібними до мене!
22
Ѳа́ѵъ. Да прїи́детъ всѧ̀ ѕло́ба и҆́хъ пред̾ лицѐ твоѐ, и҆ ѡ҆требѝ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже сотвори́ша ѡ҆требле́нїе ѡ҆ всѣ́хъ грѣсѣ́хъ мои́хъ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га сꙋ́ть стєна́нїѧ моѧ̑, и҆ се́рдце моѐ скорби́тъ.
22
Нехай постане перед лице Твоє вся злоба їх; і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.