Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ н҃.) По си́хъ же ꙗ҆вѝ гдⷭ҇ь и҆ и҆нѣ́хъ се́дмьдесѧтъ, и҆ посла̀ и҆̀хъ по двѣма̀ пред̾ лице́мъ свои́мъ во всѧ́къ гра́дъ и҆ мѣ́сто, а҆́може хотѧ́ше са́мъ и҆тѝ:
1
Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти.
2
гл҃аше же къ ни̑мъ: жа́тва оу҆́бѡ мно́га, дѣ́лателей же ма́лѡ: моли́тесѧ оу҆̀бо гдⷭ҇и́нꙋ жа́твѣ, да и҆зведе́тъ дѣ́латєли на жа́твꙋ свою̀.
2
І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.
3
И҆ди́те: сѐ а҆́зъ посыла́ю вы̀ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы посредѣ̀ волкѡ́въ.
3
Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків.
4
Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапѡ́гъ и҆ ни кого́же на пꙋтѝ цѣлꙋ́йте.
4
Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте.
5
Во́ньже а҆́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣе глаго́лите: ми́ръ до́мꙋ семꙋ̀:
5
В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому.
6
и҆ а҆́ще оу҆́бѡ бꙋ́детъ тꙋ̀ сы́нъ ми́ра, почі́етъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а҆́ще ли же нѝ, къ ва́мъ возврати́тсѧ.
6
І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться.
7
Въ то́мъ же домꙋ̀ пребыва́йте, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще, ꙗ҆́же сꙋ́ть оу҆ ни́хъ: досто́инъ бо є҆́сть дѣ́латель мзды̀ своеѧ̀: не преходи́те и҆з̾ до́мꙋ въ до́мъ.
7
В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім.
8
И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ прїе́млютъ вы̀, ꙗ҆ди́те предлага́ємаѧ ва́мъ:
8
І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть.
9
и҆ и҆сцѣли́те недꙋ̑жныѧ, и҆̀же сꙋ́ть въ не́мъ, и҆ глаго́лите и҆̀мъ: прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе.
9
І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже.
10
И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ не прїе́млютъ ва́съ, и҆зше́дше на распꙋ̑тїѧ є҆гѡ̀, рцы́те:
10
Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть:
11
и҆ пра́хъ прилѣ́пшїй на́мъ ѿ гра́да ва́шегѡ, ѿтрѧса́емъ ва́мъ. Ѻ҆ба́че сїѐ вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе.
11
і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже.
12
Глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ содо́млѧнѡмъ въ де́нь то́й ѿра́днѣе бꙋ́детъ, не́же гра́дꙋ томꙋ̀.
12
Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому.
13
Го́ре тебѣ̀, хоразі́не, го́ре тебѣ̀, виѳсаі́до: ꙗ҆́кѡ а҆́ще въ тѵ́рѣ и҆ сїдѡ́нѣ бы́ша си̑лы бы́ли бы́вшыѧ въ ва́ю, дре́вле оу҆́бѡ во вре́тищи и҆ пе́пелѣ сѣдѧ́ще покаѧ́лисѧ бы́ша:
13
Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися.
14
ѻ҆ба́че тѵ́рꙋ и҆ сїдѡ́нꙋ ѿра́днѣе бꙋ́детъ на сꙋдѣ̀, не́же ва́ма.
14
Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам.
15
И҆ ты̀, капернаꙋ́ме, и҆́же до небе́съ вознесы́йсѧ, до а҆́да низведе́шисѧ.
15
І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.
16
(Заⷱ҇ н҃а҃.) Слꙋ́шаѧй ва́съ, менє̀ слꙋ́шаетъ: и҆ ѿмета́ѧйсѧ ва́съ, менє̀ ѿмета́етсѧ: ѿмета́ѧйсѧ же менє̀, ѿмета́етсѧ посла́вшагѡ мѧ̀.
16
Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене.
17
Возврати́шасѧ же се́дмьдесѧтъ съ ра́достїю, глаго́люще: гдⷭ҇и, и҆ бѣ́си повинꙋ́ютсѧ на́мъ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ.
17
Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє.
18
Рече́ же и҆̀мъ: ви́дѣхъ сатанꙋ̀ ꙗ҆́кѡ мо́лнїю съ небесѐ спа́дша.
18
Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба.
19
(Заⷱ҇.) Сѐ, даю̀ ва́мъ вла́сть настꙋпа́ти на ѕмїю̀ и҆ на скорпі́ю и҆ на всю̀ си́лꙋ вра́жїю: и҆ ничесѡ́же ва́съ вреди́тъ.
19
Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам.
20
Ѻ҆ба́че ѡ҆ се́мъ не ра́дꙋйтесѧ, ꙗ҆́кѡ дꙋ́си ва́мъ повинꙋ́ютсѧ: ра́дꙋйтесѧ же, ꙗ҆́кѡ и҆мена̀ ва̑ша напи̑сана сꙋ́ть на нб҃сѣ́хъ.
20
Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах.
21
Въ то́й ча́съ возра́довасѧ дꙋ́хомъ і҆и҃съ и҆ речѐ: и҆сповѣ́даютисѧ, ѻ҆́ч҃е, гдⷭ҇и нб҃сѐ и҆ землѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆таи́лъ є҆сѝ сїѧ̑ ѿ премꙋ́дрыхъ и҆ разꙋ́мныхъ, и҆ ѿкры́лъ є҆сѝ та̑ младе́нцємъ: є҆́й, ѻ҆́ч҃е, ꙗ҆́кѡ та́кѡ бы́сть бл҃говоле́нїе пред̾ тобо́ю.
21
У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.
22
И҆̀ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, речѐ: всѧ̑ мнѣ̀ предана̑ бы́ша ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: и҆ никто́же вѣ́сть, кто̀ є҆́сть сн҃ъ, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ: и҆ кто̀ є҆́сть ѻ҆ц҃ъ, то́кмѡ сн҃ъ, и҆ є҆мꙋ́же а҆́ще хо́щетъ сн҃ъ ѿкры́ти.
22
І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити.
23
(Заⷱ҇ н҃в҃.) И҆ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь] речѐ: блаже́ни ѻ҆́чи ви́дѧщїи, ꙗ҆̀же ви́дите:
23
І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите!
24
глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мно́зи прⷪ҇ро́цы и҆ ца́рїе восхотѣ́ша ви́дѣти, ꙗ҆̀же вы̀ ви́дите, и҆ не ви́дѣша: и҆ слы́шати, ꙗ҆̀же слы́шите, и҆ не слы́шаша.
24
Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули.
25
(Заⷱ҇ н҃г҃.) И҆ сѐ, зако́нникъ нѣ́кїй воста̀, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ: оу҆чи́телю, что̀ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дꙋю;
25
І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?
26
Ѻ҆́нъ же речѐ къ немꙋ̀: въ зако́нѣ что̀ пи́сано є҆́сть; ка́кѡ чте́ши;
26
Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш?
27
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, и҆ ѿ всеѧ̀ дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ все́ю крѣ́постїю твое́ю, и҆ всѣ́мъ помышле́нїемъ твои́мъ: и҆ бли́жнѧго своего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ.
27
Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе.
28
Рече́ же є҆мꙋ̀: пра́вѡ ѿвѣща́лъ є҆сѝ: сїѐ сотворѝ, и҆ жи́въ бꙋ́деши.
28
Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити.
29
Ѻ҆́нъ же хотѧ̀ ѡ҆правди́тисѧ са́мъ, речѐ ко і҆и҃сꙋ: и҆ кто̀ є҆́сть бли́жнїй мо́й;
29
Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?
30
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: человѣ́къ нѣ́кїй схожда́ше ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма во і҆ерїхѡ́нъ, и҆ въ разбо́йники впадѐ, и҆̀же совле́кше є҆го̀, и҆ ꙗ҆́звы возло́жше ѿидо́ша, ѡ҆ста́вльше є҆два̀ жи́ва сꙋ́ща.
30
На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого.
31
По слꙋ́чаю же свѧще́нникъ нѣ́кїй схожда́ше пꙋте́мъ тѣ́мъ, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, мимои́де.
31
Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо.
32
Та́кожде же и҆ леѵі́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, прише́дъ и҆ ви́дѣвъ, мимои́де.
32
Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо.
33
Самарѧ́нинъ же нѣ́кто грѧды́й, прїи́де над̾ него̀, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, милосе́рдова:
33
Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився;
34
и҆ пристꙋ́пль ѡ҆бвѧза̀ стрꙋ́пы є҆гѡ̀, возлива́ѧ ма́сло и҆ вїно̀: всади́въ же є҆го̀ на сво́й ско́тъ, приведѐ є҆го̀ въ гости́нницꙋ, и҆ прилѣжа̀ є҆мꙋ̀:
34
і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього;
35
и҆ наꙋ́трїѧ и҆зше́дъ, и҆з̾е́мъ два̀ сре́брєника, дадѐ гости́нникꙋ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: прилѣжѝ є҆мꙋ̀: и҆, є҆́же а҆́ще прїиждиве́ши, а҆́зъ є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ, возда́мъ тѝ.
35
а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі.
36
Кто̀ оу҆̀бо ѿ тѣ́хъ трїе́хъ бли́жнїй мни́ттисѧ бы́ти впа́дшемꙋ въ разбо́йники;
36
Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?
37
Ѻ҆́нъ же речѐ: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ, и҆ ты̀ творѝ та́кожде.
37
Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.
38
(Заⷱ҇ н҃д҃.) Бы́сть же ходѧ́щымъ и҆̀мъ, и҆ са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кꙋю: жена́ же нѣ́каѧ и҆́менемъ ма́рѳа прїѧ́тъ є҆го̀ въ до́мъ сво́й.
38
Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім.
39
И҆ сестра̀ є҆́й бѣ̀ нарица́емаѧ марі́а, ꙗ҆́же и҆ сѣ́дши при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ, слы́шаше сло́во є҆гѡ̀.
39
У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його.
40
Ма́рѳа же мо́лвѧше ѡ҆ мно́зѣ слꙋ́жбѣ, ста́вши же речѐ: гдⷭ҇и, не бреже́ши ли, ꙗ҆́кѡ сестра̀ моѧ̀ є҆ди́нꙋ мѧ̀ ѡ҆ста́ви слꙋжи́ти; рцы̀ оу҆̀бо є҆́й, да мѝ помо́жетъ.
40
Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені.
41
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ є҆́й: ма́рѳо, ма́рѳо, пече́шисѧ, и҆ мо́лвиши ѡ҆ мно́зѣ,
41
Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що.
42
є҆ди́но же є҆́сть на потре́бꙋ: марі́а же бл҃гꙋ́ю ча́сть и҆збра̀, ꙗ҆́же не ѿи́метсѧ ѿ неѧ̀.
42
А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.