Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) И҆ бы́сть во є҆ди́нъ ѿ дні́й ѻ҆́нѣхъ, оу҆ча́щꙋ є҆мꙋ̀ лю́ди въ це́ркви и҆ бл҃говѣствꙋ́ющꙋ, прїидо́ша свѧще́нницы и҆ кни́жницы со ста̑рцы
1
І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами.
2
и҆ рѣ́ша къ немꙋ̀, глаго́люще: рцы̀ на́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ твори́ши, и҆лѝ кто̀ є҆́сть да́вый тебѣ̀ вла́сть сїю̀;
2
І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
3
Ѿвѣща́въ же речѐ къ ни̑мъ: вопрошꙋ́ вы и҆ а҆́зъ є҆ди́нагѡ словесѐ, и҆ рцы́те мѝ:
3
Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені —
4
креще́нїе і҆ѡа́нново съ нб҃се́ ли бѣ̀, и҆лѝ ѿ человѣ̑къ;
4
хрещення Іоанове було з небес чи від людей?
5
Ѻ҆ни́ же помышлѧ́хꙋ въ себѣ̀, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ а҆́ще рече́мъ: съ нб҃сѐ, рече́тъ: почто̀ оу҆̀бо не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀;
5
Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
6
а҆́ще ли же рече́мъ: ѿ человѣ̑къ, всѝ лю́дїе ка́менїемъ побїю́тъ ны̀: и҆звѣ́стно бо бѣ̀ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ бѣ̀.
6
А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк.
7
И҆ ѿвѣща́ша: не вѣ́мы ѿкꙋ́дꙋ.
7
І відповіли: не знаємо, звідки.
8
І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: ни а҆́зъ гл҃ю ва́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ творю̀.
8
Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
9
(Заⷱ҇ р҃.) Нача́тъ же къ лю́демъ глаго́лати при́тчꙋ сїю̀: человѣ́къ нѣ́кїй насадѝ вїногра́дъ, и҆ вдадѐ є҆го̀ дѣ́лателємъ, и҆ ѿи́де на лѣ̑та мнѡ́га.
9
І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час.
10
И҆ во вре́мѧ посла̀ къ дѣ́лателємъ раба̀, да ѿ плода̀ вїногра́да дадꙋ́тъ є҆мꙋ̀: дѣ́латєли же би́вше є҆го̀, посла́ша тща̀.
10
І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
11
И҆ приложѝ посла́ти дрꙋга́го раба̀: ѻ҆ни́ же и҆ того̀ би́вше и҆ досади́вше є҆мꙋ̀, посла́ша тща̀.
11
Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим.
12
И҆ приложѝ посла́ти тре́тїѧго: ѻ҆ни́ же и҆ того̀ оу҆ѧ́звльше и҆згна́ша.
12
І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали.
13
Рече́ же господи́нъ вїногра́да: что̀ сотворю̀; послю̀ сы́на моего̀ возлю́бленнаго, є҆да̀ ка́кѡ, є҆го̀ ви́дѣвше, оу҆срамѧ́тсѧ.
13
Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться.
14
Ви́дѣвше же є҆го̀ дѣ́лателє, мы́шлѧхꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: се́й є҆́сть наслѣ́дникъ: прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀, да на́ше бꙋ́детъ достоѧ́нїе.
14
А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою.
15
И҆ и҆зве́дше є҆го̀ во́нъ и҆з̾ вїногра́да, оу҆би́ша. Что̀ оу҆̀бо сотвори́тъ и҆̀мъ господи́нъ вїногра́да;
15
І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника?
16
Прїи́детъ и҆ погꙋби́тъ дѣ́латєли сїѧ̑, и҆ вда́стъ вїногра́дъ и҆нѣ̑мъ. Слы́шавше же реко́ша: да не бꙋ́детъ.
16
Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так!
17
Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ на ни́хъ, речѐ: что̀ оу҆̀бо пи́саное сїѐ: ка́мень, є҆гѡ́же небрего́ша зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла;
17
А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?
18
Всѧ́къ пады́й на ка́мени то́мъ, сокрꙋши́тсѧ: а҆ на не́мже паде́тъ, стры́етъ є҆го̀.
18
Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.
19
(Заⷱ҇ р҃а҃.) И҆ взыска́ша а҆рхїере́є и҆ книжни́цы возложи́ти на́нь рꙋ́цѣ въ то́й ча́съ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ наро́да: разꙋмѣ́ша бо, ꙗ҆́кѡ къ ни̑мъ при́тчꙋ сїю̀ речѐ.
19
І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу.
20
И҆ наблю́дше посла́ша ла́ѧтєли [навѣ́тникѡвъ], притворѧ́ющихъ себѐ пра́ведники бы́ти: да и҆́мꙋтъ є҆го̀ въ словесѝ, во є҆́же преда́ти є҆го̀ нача́лствꙋ и҆ ѡ҆́бласти и҆ге́мѡновѣ.
20
І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя.
21
И҆ вопроси́ша є҆го̀, глаго́люще: оу҆чи́телю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ пра́вѡ глаго́леши и҆ оу҆чи́ши, и҆ не на лица̑ зри́ши, но вои́стиннꙋ пꙋтѝ бж҃їю оу҆чи́ши:
21
І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш;
22
досто́итъ ли на́мъ ке́сареви да́нь даѧ́ти, и҆лѝ нѝ;
22
чи належить нам давати податок кесареві, чи ні?
23
Разꙋмѣ́въ же и҆́хъ лꙋка́вство, речѐ къ ни̑мъ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете;
23
Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте?
24
покажи́те мѝ ца́тꙋ [дина́рїй]: чі́й и҆́мать ѡ҆́бразъ и҆ надписа́нїе; Ѿвѣща́вше же реко́ша: ке́саревъ.
24
Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве.
25
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: воздади́те оу҆̀бо, ꙗ҆́же ке́сарєва, ке́сареви, и҆ ꙗ҆̀же бж҃їѧ, бг҃ови.
25
Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
26
И҆ не мого́ша зазрѣ́ти глаго́ла є҆гѡ̀ пред̾ людьмѝ: и҆ диви́шасѧ ѡ҆ ѿвѣ́тѣ є҆гѡ̀, и҆ оу҆молча́ша.
26
І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.
27
(Заⷱ҇ р҃в҃.) Пристꙋпи́ша же нѣ́цыи ѿ саддꙋкє́й, глаго́лющїи воскрⷭ҇нїю не бы́ти, вопроша́хꙋ є҆го̀,
27
Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його:
28
глаго́люще: оу҆чи́телю, мѡѷсе́й написа̀ на́мъ: а҆́ще комꙋ̀ бра́тъ оу҆́мретъ и҆мы́й женꙋ̀, и҆ то́й безча́денъ оу҆́мретъ, да бра́тъ є҆гѡ̀ по́йметъ женꙋ̀ и҆ возста́витъ сѣ́мѧ бра́тꙋ своемꙋ̀.
28
Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму.
29
Се́дмь оу҆̀бо бра́тїй бѣ̀: и҆ пе́рвый поѧ́тъ женꙋ̀, оу҆́мре безча́денъ:
29
Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним;
30
и҆ поѧ́тъ вторы́й женꙋ̀, и҆ то́й оу҆́мре безча́денъ:
30
узяв ту жінку другий, і той помер бездітним;
31
и҆ тре́тїй поѧ́тъ ю҆̀: та́кожде же и҆ всѝ се́дмь: и҆ не ѡ҆ста́виша ча̑дъ, и҆ оу҆мро́ша:
31
узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли.
32
по́слѣжде же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀:
32
Після всіх померла і жінка.
33
въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, кото́рагѡ и҆́хъ бꙋ́детъ жена̀; се́дмь бо и҆мѣ́ша ю҆̀ женꙋ̀.
33
Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину.
34
И҆ ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: сы́нове вѣ́ка сегѡ̀ же́нѧтсѧ и҆ посѧга́ютъ:
34
Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж;
35
а҆ сподо́бльшїисѧ вѣ́къ ѡ҆́нъ оу҆лꙋчи́ти и҆ воскрⷭ҇нїе, є҆́же ѿ ме́ртвыхъ, ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ:
35
а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж.
36
ни оу҆мре́ти бо ктомꙋ̀ мо́гꙋтъ: ра́вни бо сꙋ́ть а҆́гг҃лѡмъ, и҆ сы́нове сꙋ́ть бж҃їи, воскрⷭ҇нїѧ сы́нове сꙋ́ще.
36
І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння.
37
А҆ ꙗ҆́кѡ востаю́тъ ме́ртвїи, и҆ мѡѷсе́й сказа̀ при кꙋпинѣ̀, ꙗ҆́коже глаго́летъ гдⷭ҇а бг҃а а҆враа́млѧ и҆ бг҃а і҆саа́кова и҆ бг҃а і҆а́кѡвлѧ.
37
А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
38
Бг҃ъ же нѣ́сть ме́ртвыхъ, но живы́хъ: вси́ бо томꙋ̀ жи́ви сꙋ́ть.
38
Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.
39
Ѿвѣща́вше же нѣ́цый ѿ кни̑жникъ реко́ша: оу҆чи́телю, до́брѣ ре́клъ є҆сѝ.
39
На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав.
40
Ктомꙋ́же не смѣ́ѧхꙋ є҆го̀ вопроси́ти ничесѡ́же. Рече́ же къ ни̑мъ:
40
І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:
41
ка́кѡ глаго́лютъ хрⷭ҇та̀ сн҃а дв҃дова бы́ти;
41
як це кажуть, що Христос є сином Давидовим,
42
Са́мъ бо дв҃дъ глаго́летъ въ кни́зѣ ѱало́мстѣй: речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀,
42
А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
43
до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма.
43
доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?
44
Дв҃дъ оу҆̀бо гдⷭ҇а є҆го̀ нарица́етъ, и҆ ка́кѡ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть;
44
Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому?
45
(Заⷱ҇ р҃г҃.) Слы́шащымъ же всѣ̑мъ лю́демъ, речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ:
45
І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм:
46
внемли́те себѣ̀ ѿ кни̑жникъ, хотѧ́щихъ ходи́ти во ѻ҆де́ждахъ, и҆ лю́бѧщихъ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ и҆ предсѣда̑нїѧ на со́нмищихъ, и҆ преждевозлежа̑нїѧ на ве́черѧхъ:
46
стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях,
47
и҆̀же снѣда́ютъ до́мы вдови́цъ, и҆ вино́ю дале́че мо́лѧтсѧ [и҆ лицемѣ́рнѡ на до́лзѣ мо́лѧтсѧ]: сі́и прїи́мꙋтъ ли́шше ѡ҆сꙋжде́нїе.
47
які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.