Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ ѕѣлѡ̀ ра́нѡ прїидо́ша на гро́бъ, носѧ́щѧ ꙗ҆̀же оу҆гото́ваша а҆рѡма́ты: и҆ дрꙋгі̑ѧ съ ни́ми:
1
Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші.
2
ѡ҆брѣто́ша же ка́мень ѿвале́нъ ѿ гро́ба,
2
Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу.
3
и҆ вше́дшѧ не ѡ҆брѣто́ша тѣлесѐ гдⷭ҇а і҆и҃са.
3
І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.
4
И҆ бы́сть не домышлѧ́ющымсѧ и҆̀мъ ѡ҆ се́мъ, и҆ сѐ мꙋ̑жа два̀ ста́ста пред̾ ни́ми въ ри́захъ блеща́щихсѧ.
4
Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих.
5
Пристра̑шнымъ же бы́вшымъ и҆̀мъ и҆ покло́ншымъ ли́ца на зе́млю, реко́ста къ ни̑мъ: что̀ и҆́щете жива́го съ ме́ртвыми;
5
Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими?
6
нѣ́сть здѣ̀, но воста̀: помѧни́те, ꙗ҆́коже гл҃а ва́мъ, є҆щѐ сы́й въ галїле́и,
6
Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї,
7
глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ пре́данꙋ бы́ти въ рꙋ́цѣ человѣ̑къ грѣ̑шникъ, и҆ пропѧ́тꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскре́снꙋти.
7
кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути.
8
И҆ помѧнꙋ́ша гл҃го́лы є҆гѡ̀:
8
І згадали слова Його.
9
и҆ возвра́щшѧсѧ ѿ гро́ба, возвѣсти́ша всѧ̑ сїѧ̑ є҆диномꙋна́десѧте и҆ всѣ́мъ про́чымъ.
9
І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших.
10
Бѧ́ше же магдали́на марі́а и҆ і҆ѡа́нна и҆ марі́а і҆а́кѡвлѧ, и҆ про́чыѧ съ ни́ми, ꙗ҆̀же глаго́лахꙋ ко а҆пⷭ҇лѡмъ сїѧ̑.
10
То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам.
11
И҆ ꙗ҆ви́шасѧ пред̾ ни́ми ꙗ҆́кѡ лжа̀ глаго́лы и҆́хъ, и҆ не вѣ́ровахꙋ и҆̀мъ.
11
І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм.
12
(Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) Пе́тръ же воста́въ течѐ ко гро́бꙋ, и҆ прини́къ ви́дѣ ри̑зы є҆ди̑ны лежа́щѧ: и҆ ѿи́де, въ себѣ̀ дивѧ́сѧ бы́вшемꙋ.
12
Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося.
13
И҆ сѐ два̀ ѿ ни́хъ бѣ́ста и҆дꙋ̑ща въ то́йже де́нь въ ве́сь, ѿстоѧ́щꙋ ста́дїй шестьдесѧ́тъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, є҆́йже и҆́мѧ є҆ммаꙋ́съ:
13
Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій* за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус.
14
и҆ та̑ бесѣ́доваста къ себѣ̀ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ приклю́чшихсѧ.
14
І розмовляли між собою про всі ці події.
15
И҆ бы́сть бесѣ́дꙋющема и҆́ма и҆ совопроша́ющемасѧ, и҆ са́мъ і҆и҃съ прибли́живсѧ и҆дѧ́ше съ ни́ма:
15
І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними.
16
ѻ҆́чи же є҆ю̀ держа́стѣсѧ, да є҆гѡ̀ не позна́ета.
16
Але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його.
17
Рече́ же къ ни́ма: что̀ сꙋ́ть словеса̀ сїѧ̑, ѡ҆ ни́хже стѧза́етасѧ къ себѣ̀ и҆дꙋ̑ща, и҆ є҆ста̀ дрѧ̑хла;
17
Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені?
18
Ѿвѣща́въ же є҆ди́нъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ клео́па, речѐ къ немꙋ̀: ты́ ли є҆ди́нъ пришле́цъ є҆сѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ не оу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ бы́вшихъ въ не́мъ во дни̑ сїѧ̑;
18
Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями?
19
И҆ речѐ и҆́ма: кі́ихъ; Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: ꙗ҆̀же ѡ҆ і҆и҃сѣ назарѧни́нѣ, и҆́же бы́сть мꙋ́жъ прⷪ҇ро́къ, си́ленъ дѣ́ломъ и҆ сло́вомъ пред̾ бг҃омъ и҆ всѣ́ми людьмѝ:
19
І сказав їм: що саме? Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми.
20
ка́кѡ преда́ша є҆го̀ а҆рхїерє́и и҆ кнѧ̑зи на́ши на ѡ҆сꙋжде́нїе сме́рти, и҆ распѧ́ша є҆го̀:
20
Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його.
21
мы́ же надѣ́ѧхомсѧ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хотѧ̀ и҆зба́вити і҆и҃лѧ: но и҆ над̾ всѣ́ми си́ми, тре́тїй се́й де́нь є҆́сть дне́сь, ѿне́лиже сїѧ̑ бы́ша.
21
Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося.
22
Но и҆ жєны̀ нѣ̑кїѧ ѿ на́съ оу҆жаси́ша ны̀, бы́вшыѧ ра́нѡ оу҆ гро́ба:
22
Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу,
23
и҆ не ѡ҆брѣ́тшѧ тѣлесѐ є҆гѡ̀, прїидо́ша, глаго́лющѧ, ꙗ҆́кѡ и҆ ꙗ҆вле́нїе а҆́гг҃лъ ви́дѣша, и҆̀же глаго́лютъ є҆го̀ жи́ва.
23
і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий.
24
И҆ и҆до́ша нѣ́цыи ѿ на́съ ко гро́бꙋ, и҆ ѡ҆брѣто́ша та́кѡ, ꙗ҆́коже и҆ жєны̀ рѣ́ша: самагѡ́ же не ви́дѣша.
24
І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили.
25
И҆ то́й речѐ къ ни́ма: ѽ несмы́слєннаѧ и҆ кѡ́снаѧ се́рдцемъ, є҆́же вѣ́ровати ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же глаго́лаша прⷪ҇ро́цы:
25
Тоді Він сказав їм: о нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки!
26
не сїѧ̑ ли подоба́ше пострада́ти хрⷭ҇тꙋ̀ и҆ вни́ти въ сла́вꙋ свою̀;
26
Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою?
27
И҆ наче́нъ ѿ мѡѷсе́а и҆ ѿ всѣ́хъ прⷪ҇рѡ́къ, сказа́ше и҆́ма ѿ всѣ́хъ писа́нїй ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ.
27
І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні.
28
И҆ прибли́жишасѧ въ ве́сь, въ ню́же и҆дѧ́ста: и҆ то́й творѧ́шесѧ далеча́йше и҆тѝ.
28
І наблизились вони до того села, куди йшли; і Він робив вигляд, що хоче йти далі.
29
И҆ нꙋ́ждаста є҆го̀, глагѡ́люща: ѡ҆блѧ́зи съ на́ма, ꙗ҆́кѡ къ ве́черꙋ є҆́сть, и҆ приклони́лсѧ є҆́сть де́нь. И҆ вни́де съ ни́ма ѡ҆блещѝ.
29
А вони затримували Його, кажучи: залишся з нами, бо вже вечоріє, і день закінчується. І Він увійшов і залишився з ними.
30
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ возлежѐ съ ни́ма, и҆ прїи́мъ хлѣ́бъ блгⷭ҇вѝ, и҆ преломи́въ даѧ́ше и҆́ма:
30
І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм.
31
ѻ҆́нѣма же ѿверзо́стѣсѧ ѻ҆́чи, и҆ позна́ста є҆го̀: и҆ то́й неви́димь бы́сть и҆́ма.
31
У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них.
32
И҆ реко́ста къ себѣ̀: не се́рдце ли на́ю горѧ̀ бѣ̀ въ на́ю, є҆гда̀ гл҃аше на́ма на пꙋтѝ и҆ є҆гда̀ ска́зоваше на́ма писа̑нїѧ;
32
І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання?
33
И҆ воста̑вша въ то́й ча́съ, возврати́стасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѡ҆брѣто́ста совокꙋ́пленныхъ є҆динона́десѧте и҆ и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́ми,
33
І, вставши тієї ж години, повернулися до Єрусалима і знайшли разом одинадцятьох і тих, що були з ними,
34
глаго́лющихъ, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ воста̀ гдⷭ҇ь и҆ ꙗ҆ви́сѧ сі́мѡнꙋ.
34
які говорили, що Господь воістину воскрес і явився Симонові.
35
И҆ та̑ повѣ́даста, ꙗ҆̀же бы́ша на пꙋтѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ позна́сѧ и҆́ма въ преломле́нїи хлѣ́ба.
35
І вони розповіли, що було в дорозі, і як вони Його впізнали у переломленні хліба.
36
(Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) Сїѧ̑ же и҆̀мъ глаго́лющымъ, (и҆) са́мъ і҆и҃съ ста̀ посредѣ̀ и҆́хъ, и҆ гл҃а и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ.
36
Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам.
37
Оу҆боѧ́вшесѧ же и҆ пристра́шни бы́вше, мнѧ́хꙋ дꙋ́хъ ви́дѣти:
37
Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа.
38
и҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ смꙋще́ни є҆стѐ; и҆ почто̀ помышлє́нїѧ вхо́дѧтъ въ сердца̀ ва̑ша;
38
Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших?
39
ви́дите рꙋ́цѣ моѝ и҆ но́зѣ моѝ, ꙗ҆́кѡ са́мъ а҆́зъ є҆́смь: ѡ҆сѧжи́те мѧ̀ и҆ ви́дите: ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ пло́ти и҆ ко́сти не и҆́мать, ꙗ҆́коже менѐ ви́дите и҆мꙋ́ща.
39
Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене.
40
И҆ сїѐ ре́къ, показа̀ и҆̀мъ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ.
40
І, сказавши це, показав їм руки і ноги.
41
Є҆ще́ же невѣ́рꙋющымъ и҆̀мъ ѿ ра́дости и҆ чꙋдѧ́щымсѧ, речѐ и҆̀мъ: и҆́мате ли что̀ снѣ́дно здѣ̀;
41
Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу?
42
Ѻ҆ни́ же да́ша є҆мꙋ̀ ры́бы пече́ны ча́сть и҆ ѿ пче́лъ со́тъ.
42
Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед.
43
И҆ взе́мъ пред̾ ни́ми ꙗ҆дѐ,
43
І, взявши, їв перед ними.
44
рече́ же и҆̀мъ: сїѧ̑ сꙋ́ть словеса̀, ꙗ҆̀же гл҃ахъ къ ва́мъ є҆щѐ сы́й съ ва́ми, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сконча́тисѧ всѣ̑мъ напи̑саннымъ въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ и҆ прⷪ҇ро́цѣхъ и҆ ѱалмѣ́хъ ѡ҆ мнѣ̀.
44
І сказав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справдитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах.
45
Тогда̀ ѿве́рзе и҆̀мъ оу҆́мъ разꙋмѣ́ти писа̑нїѧ
45
Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання.
46
и҆ речѐ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ пи́сано є҆́сть, и҆ та́кѡ подоба́ше пострада́ти хрⷭ҇тꙋ̀ и҆ воскрⷭ҇нꙋти ѿ ме́ртвыхъ въ тре́тїй де́нь,
46
І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день,
47
и҆ проповѣ́датисѧ во и҆́мѧ є҆гѡ̀ покаѧ́нїю и҆ ѿпꙋще́нїю грѣхѡ́въ во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, наче́нше ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма:
47
і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима.
48
вы́ же є҆стѐ свидѣ́телїе си̑мъ:
48
Ви ж є свідками цього.
49
и҆ сѐ, а҆́зъ послю̀ ѡ҆бѣтова́нїе ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ на вы̀: вы́ же сѣди́те во гра́дѣ і҆ерⷭ҇ли́мстѣ, до́ндеже ѡ҆блече́тесѧ си́лою свы́ше.
49
І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба.
50
И҆зве́дъ же и҆̀хъ во́нъ до виѳа́нїи и҆ воздви́гъ рꙋ́цѣ своѝ, (и҆) блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ.
50
І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх.
51
И҆ бы́сть є҆гда̀ блгⷭ҇влѧ́ше и҆̀хъ, ѿстꙋпѝ ѿ ни́хъ и҆ возноша́шесѧ на не́бо.
51
І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо.
52
И҆ ті́и поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ и҆ возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ра́достїю вели́кою:
52
Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю.
53
и҆ бѧ́хꙋ вы́нꙋ въ це́ркви, хва́лѧще и҆ благословѧ́ще бг҃а. А҆ми́нь.
53
І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь.