Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Є҆гда́ же сконча̀ всѧ̑ гл҃го́лы своѧ̑ въ слꙋ́хи лю́демъ, (Заⷱ҇ к҃ѳ҃.) вни́де въ капернаꙋ́мъ.
1
Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума.
2
Со́тникꙋ же нѣ́коемꙋ ра́бъ болѧ̀ ѕлѣ̀, хотѧ́ше [и҆мѣ́ѧше] оу҆мре́ти, и҆́же бѣ̀ є҆мꙋ̀ че́стенъ.
2
У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив.
3
Слы́шавъ же ѡ҆ і҆и҃сѣ, посла̀ къ немꙋ̀ ста́рцы і҆ꙋдє́йскїѧ, молѧ̀ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ да прише́дъ сп҃се́тъ раба̀ є҆гѡ̀.
3
Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його.
4
Ѻ҆ни́ же прише́дше ко і҆и҃сови, молѧ́хꙋ є҆го̀ то́щно, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ досто́инъ є҆́сть, є҆мꙋ́же да́си сїѐ:
4
І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це,
5
лю́битъ бо ꙗ҆зы́къ на́шъ, и҆ со́нмище то́й созда̀ на́мъ.
5
бо любить народ наш і збудував нам синагогу.
6
І҆и҃съ же и҆дѧ́ше съ ни́ми. И҆ оу҆жѐ є҆мꙋ̀ не дале́че сꙋ́щꙋ ѿ хра́мины, посла̀ къ немꙋ̀ со́тникъ дрꙋ́ги, глаго́лѧ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, не дви́жисѧ: нѣ́смь бо досто́инъ, да под̾ кро́въ мо́й вни́деши:
6
Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов.
7
тѣ́мже ни себѐ досто́йна сотвори́хъ прїитѝ къ тебѣ̀: но рцы̀ сло́во, и҆ и҆сцѣлѣ́етъ ѻ҆́трокъ мо́й:
7
Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій.
8
и҆́бо и҆ а҆́зъ человѣ́къ є҆́смь под̾ влады́кою оу҆чине́нъ, и҆мѣ́ѧ под̾ собо́ю во́ины: и҆ глаго́лю семꙋ̀: и҆дѝ, и҆ и҆де́тъ: и҆ дрꙋго́мꙋ: прїидѝ, и҆ прїи́детъ: и҆ рабꙋ̀ моемꙋ̀: сотворѝ сїѐ, и҆ сотвори́тъ.
8
Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить.
9
Слы́шавъ же сїѧ̑ і҆и҃съ, чꙋди́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ ѡ҆бра́щьсѧ и҆дꙋ́щемꙋ по не́мъ наро́дꙋ речѐ: глаго́лю ва́мъ, ни во і҆и҃ли толи́ки вѣ́ры ѡ҆брѣто́хъ.
9
Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.
10
И҆ возвра́щшесѧ по́сланїи ѡ҆брѣто́ша болѧ́щаго раба̀ и҆сцѣлѣ́вша.
10
Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.
11
(Заⷱ҇ л҃.) И҆ бы́сть посе́мъ, и҆дѧ́ше во гра́дъ, нарица́емый наі́нъ: и҆ съ ни́мъ и҆дѧ́хꙋ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ мно́зи и҆ наро́дъ мно́гъ.
11
Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу.
12
Ꙗ҆́коже прибли́жисѧ ко вратѡ́мъ гра́да, и҆ сѐ и҆зноша́хꙋ оу҆ме́рша, сы́на є҆диноро́дна ма́тери свое́й, и҆ та̀ бѣ̀ вдова̀: и҆ наро́дъ ѿ гра́да мно́гъ съ не́ю.
12
Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста.
13
И҆ ви́дѣвъ ю҆̀ гдⷭ҇ь, милосе́рдова ѡ҆ не́й, и҆ речѐ є҆́й: не пла́чи.
13
Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач.
14
И҆ пристꙋ́пль коснꙋ́сѧ во ѻ҆́дръ: носѧ́щїи же ста́ша: и҆ речѐ: ю҆́ноше, тебѣ̀ глаго́лю, воста́ни.
14
І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!
15
И҆ сѣ́де ме́ртвый, и҆ нача́тъ глаго́лати: и҆ дадѐ є҆го̀ ма́тери є҆гѡ̀.
15
І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.
16
Прїѧ́тъ же стра́хъ всѣ́хъ, и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ ве́лїй воста̀ въ на́съ, и҆ ꙗ҆́кѡ посѣтѝ бг҃ъ люде́й свои́хъ.
16
І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.
17
(Заⷱ҇ л҃а҃.) И҆ и҆зы́де сло́во сїѐ по все́й і҆ꙋде́и ѡ҆ не́мъ, и҆ по все́й странѣ̀.
17
Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.
18
И҆ возвѣсти́ша і҆ѡа́ннꙋ оу҆ченицы̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ.
18
І сповістили про все те Іоана учні його.
19
И҆ призва́въ два̀ нѣ̑каѧ ѿ оу҆чени̑къ свои́хъ і҆ѡа́ннъ, посла̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ грѧды́й, и҆лѝ и҆но́гѡ ча́емъ;
19
Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
20
Пришє́дша же къ немꙋ̀ мꙋ̑жа рѣ́ста: і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель посла̀ на́съ къ тебѣ̀, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ грѧды́й, и҆лѝ и҆но́гѡ ча́емъ;
20
Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
21
Въ то́й же ча́съ и҆сцѣлѝ мнѡ́ги ѿ недꙋ̑гъ и҆ ра̑нъ и҆ дꙋ̑хъ ѕлы́хъ, и҆ мнѡ́гимъ слѣпы̑мъ дарова̀ прозрѣ́нїе.
21
А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння.
22
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆́ма: шє́дша возвѣсти́та і҆ѡа́ннꙋ, ꙗ҆̀же ви́дѣста и҆ слы́шаста: ꙗ҆́кѡ слѣпі́и прозира́ютъ, хро́мїи хо́дѧтъ, прокаже́ннїи ѡ҆чища́ютсѧ, глꙋсі́и слы́шатъ, ме́ртвїи востаю́тъ, ни́щїи благовѣствꙋ́ютъ:
22
І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять.
23
и҆ блаже́нъ є҆́сть, и҆́же а҆́ще не соблазни́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀.
23
І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!
24
Ѿше́дшема же оу҆ченико́ма і҆ѡа́нновома, нача́тъ глаго́лати къ наро́дѡмъ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ: чесѡ̀ и҆зыдо́сте въ пꙋсты́ню ви́дѣти, тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блемꙋ;
24
А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?
25
Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; человѣ́ка ли въ мѧ̑гки ри̑зы ѡ҆дѣ́ѧна; Сѐ, и҆̀же во ѻ҆де́жди сла́внѣй и҆ пи́щи сꙋ́щїи, во ца́рствїи [во дво́рѣхъ ца́рскихъ] сꙋ́ть.
25
На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах.
26
Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; прⷪ҇ро́ка ли; Є҆́й, глаго́лю ва́мъ, и҆ ли́шше прⷪ҇ро́ка.
26
На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка.
27
Се́й (бо) є҆́сть, ѡ҆ не́мже пи́сано є҆́сть: сѐ а҆́зъ послю̀ а҆́гг҃ла моего̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆́же оу҆стро́итъ пꙋ́ть тво́й пред̾ тобо́ю.
27
Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
28
Глаго́лю бо ва́мъ: бо́лїй въ рожде́нныхъ жена́ми прⷪ҇ро́ка і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ никто́же є҆́сть: мні́й же во црⷭ҇твїи бж҃їи, бо́лїи є҆гѡ̀ є҆́сть.
28
Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього.
29
И҆ всѝ лю́дїе слы́шавше и҆ мы́тарїе, ѡ҆правди́ша бг҃а, кре́щшесѧ креще́нїемъ і҆ѡа́нновымъ:
29
І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим.
30
фарїсе́є же и҆ зако́нницы совѣ́тъ бж҃їй ѿверго́ша ѡ҆ себѣ̀, не кре́щшесѧ ѿ негѡ̀.
30
Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.
31
(Заⷱ҇ л҃в҃.) Рече́ же гдⷭ҇ь: комꙋ̀ оу҆̀бо оу҆подо́блю человѣ́ки ро́да сегѡ̀, и҆ комꙋ̀ сꙋ́ть подо́бни;
31
Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні?
32
Подо́бни сꙋ́ть ѻ҆́трочищємъ сѣдѧ́щымъ на то́ржищихъ и҆ приглаша́ющымъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и҆ не плѧса́сте: рыда́хомъ ва́мъ, и҆ не пла́касте.
32
Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали.
33
Прїи́де бо і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель ни хлѣ́ба ꙗ҆ды́й, ни вїна̀ пїѧ̀, и҆ глаго́лете: бѣ́сѧ и҆́мать.
33
Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має.
34
Прїи́де сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ꙗ҆ды́й и҆ пїѧ̀, и҆ глаго́лете: се́й человѣ́къ ꙗ҆́дца и҆ вїнопі́йца, дрꙋ́гъ мытарє́мъ и҆ грѣ́шникѡмъ.
34
Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам.
35
И҆ ѡ҆правди́сѧ премꙋ́дрость ѿ ча̑дъ свои́хъ всѣ́хъ.
35
І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*.
36
(Заⷱ҇ л҃г҃.) Молѧ́ше же є҆го̀ нѣ́кїй ѿ фарїсє́й, да бы ꙗ҆́лъ съ ни́мъ: и҆ вше́дъ въ до́мъ фарїсе́овъ, возлежѐ.
36
Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг.
37
И҆ сѐ жена̀ во гра́дѣ, ꙗ҆́же бѣ̀ грѣ́шница, и҆ оу҆вѣ́дѣвши, ꙗ҆́кѡ возлежи́тъ во хра́минѣ фарїсе́овѣ, прине́сши а҆лава́стръ мѵ́ра,
37
І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром
38
и҆ ста́вши при ногꙋ̀ є҆гѡ̀ созадѝ, пла́чꙋщисѧ, нача́тъ оу҆мыва́ти но́зѣ є҆гѡ̀ слеза́ми, и҆ власы̑ главы̀ своеѧ̀ ѡ҆тира́ше, и҆ ѡ҆блобыза́ше но́зѣ є҆гѡ̀, и҆ ма́заше мѵ́ромъ.
38
і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром.
39
Ви́дѣвъ же фарїсе́й воззва́вый є҆го̀, речѐ въ себѣ̀, глаго́лѧ се́й а҆́ще бы бы́лъ прⷪ҇ро́къ, вѣ́дѣлъ бы кто̀ и҆ какова̀ жена̀ прикаса́етсѧ є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ грѣ́шница є҆́сть.
39
Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця.
40
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ немꙋ̀: сі́мѡне, и҆́мамъ тѝ нѣ́что рещѝ. Ѻ҆́нъ же речѐ: оу҆чи́телю, рцы̀.
40
Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю.
41
І҆и҃съ же речѐ: два̀ должника̑ бѣ́ста заимода́вцꙋ нѣ́коемꙋ: є҆ди́нъ бѣ̀ до́лженъ пѧтїю́сѡтъ дина̑рїи, дрꙋгі́й же пѧтїю́десѧтъ:
41
Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
42
не и҆мꙋ́щема же и҆́ма возда́ти, ѻ҆бѣ́ма ѿда̀ [ѡ҆ста́ви]. Кото́рый оу҆̀бо є҆ю̀, рцы̀, па́че возлю́битъ є҆го̀;
42
Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?
43
Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ речѐ: мню̀, ꙗ҆́кѡ є҆мꙋ́же вѧ́щше ѿда̀ [ѡ҆ста́ви]. Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: пра́вѡ сꙋди́лъ є҆сѝ.
43
У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив.
44
И҆ ѡ҆бра́щьсѧ къ женѣ̀, сі́мѡнови речѐ: ви́диши ли сїю̀ женꙋ̀; Внидо́хъ въ до́мъ тво́й, воды̀ на но́зѣ моѝ не да́лъ є҆сѝ: сїѧ́ же слеза́ми ѡ҆блїѧ̀ мѝ но́зѣ и҆ власы̑ главы̀ своеѧ̀ ѡ҆трѐ.
44
І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла.
45
Лобза́нїѧ мѝ не да́лъ є҆сѝ: сїѧ́ же, ѿне́лиже внидо́хъ, не преста̀ ѡ҆блобыза́ющи мѝ но́зѣ.
45
Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої.
46
Ма́сломъ главы̀ моеѧ̀ не пома́залъ є҆сѝ: сїѧ́ же мѵ́ромъ пома́за мѝ но́зѣ.
46
Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої.
47
Є҆гѡ́же ра́ди, глаго́лю тѝ: ѿпꙋща́ютсѧ грѣсѝ є҆ѧ̀ мно́зи, ꙗ҆́кѡ возлюбѝ мно́гѡ: а҆ є҆мꙋ́же ма́лѡ ѡ҆ставлѧ́етсѧ, ме́нше лю́битъ.
47
Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.
48
Рече́ же є҆́й: ѿпꙋща́ютсѧ тебѣ̀ грѣсѝ.
48
Їй же сказав: прощаються тобі гріхи.
49
И҆ нача́ша возлежа́щїи съ ни́мъ глаго́лати въ себѣ̀: кто̀ се́й є҆́сть, и҆́же и҆ грѣхѝ ѿпꙋща́етъ;
49
Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає?
50
Рече́ же къ женѣ̀: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ.
50
Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.