¹

(Заⷱ҇ л҃д҃.) И҆ бы́сть посе́мъ, и҆ то́й прохожда́ше сквозѣ̀ гра́ды и҆ вє́си, проповѣ́дꙋѧ и҆ бл҃говѣствꙋ́ѧ црⷭ҇твїе бж҃їе: и҆ ѻ҆бана́десѧте съ ни́мъ,

¹

Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.

²

и҆ жєны̀ нѣ̑кїѧ, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ и҆сцѣ́лєны ѿ дꙋхѡ́въ ѕлы́хъ и҆ недꙋ̑гъ: марі́а нарица́емаѧ магдали́на, и҆з̾ неѧ́же бѣсѡ́въ се́дмь и҆зы́де,

²

І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,

³

и҆ і҆ѡа́нна жена̀ хꙋза́нѧ, приста́вника и҆́рѡдова, и҆ сꙋса́нна, и҆ и҆́ны мнѡ́ги, ꙗ҆̀же слꙋжа́хꙋ є҆мꙋ̀ ѿ и҆мѣ́нїй свои́хъ.

³

та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.

⁴

Разꙋмѣва́ющꙋ же наро́дꙋ мно́гꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ градѡ́въ грѧдꙋ́щымъ къ немꙋ̀, речѐ при́тчꙋ:

⁴

Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу:

⁵

(Заⷱ҇ л҃е҃.) и҆зы́де сѣ́ѧй сѣ́ѧти сѣ́мене своегѡ̀: и҆ є҆гда̀ сѣ́ѧше, ѻ҆́во падѐ при пꙋтѝ, и҆ попра́но бы́сть, и҆ пти́цы небє́сныѧ позоба́ша є҆̀:

⁵

вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.

⁶

а҆ дрꙋго́е падѐ на ка́мени, и҆ прозѧ́бъ оу҆́сше, занѐ не и҆мѣ́ѧше вла́ги:

⁶

А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.

⁷

и҆ дрꙋго́е падѐ посредѣ̀ те́рнїѧ, и҆ возрастѐ те́рнїе, и҆ подавѝ є҆̀:

⁷

А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його.

⁸

дрꙋго́е же падѐ на землѝ бла́зѣ, и҆ прозѧ́бъ сотворѝ пло́дъ стори́цею. Сїѧ̑ глаго́лѧ, возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати, да слы́шитъ.

⁸

Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!

⁹

Вопроша́хꙋ же є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: что̀ є҆́сть при́тча сїѧ̀;

⁹

Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця?

¹⁰

Ѻ҆́нъ же речѐ: ва́мъ є҆́сть дано̀ вѣ́дати та́йны црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ, про́чымъ же въ при́тчахъ, да ви́дѧще не ви́дѧтъ и҆ слы́шаще не разꙋмѣ́ютъ.

¹⁰

Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.

¹¹

Є҆́сть же сїѧ̀ при́тча: сѣ́мѧ є҆́сть сло́во бж҃їе:

¹¹

Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже.

¹²

а҆ и҆̀же при пꙋтѝ, сꙋ́ть слы́шащїи, пото́мъ же прихо́дитъ дїа́волъ и҆ взе́млетъ сло́во ѿ се́рдца и҆́хъ, да не вѣ́ровавше спасꙋ́тсѧ:

¹²

А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.

¹³

а҆ и҆̀же на ка́мени, и҆̀же є҆гда̀ оу҆слы́шатъ, съ ра́достїю прїе́млютъ сло́во: и҆ сїѝ ко́рене не и҆́мꙋтъ, и҆̀же во вре́мѧ вѣ́рꙋютъ, и҆ во вре́мѧ напа́сти ѿпада́ютъ:

¹³

А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають.

¹⁴

а҆ є҆́же въ те́рнїи па́дшее, сі́и сꙋ́ть слы́шавшїи, и҆ ѿ печа́ли и҆ бога́тства и҆ сластьмѝ жите́йскими ходѧ́ще подавлѧ́ютсѧ, и҆ не соверша́ютъ плода̀:

¹⁴

А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду.

¹⁵

а҆ и҆̀же на до́брѣй землѝ, сі́и сꙋ́ть, и҆̀же до́брымъ се́рдцемъ и҆ благи́мъ слы́шавше сло́во, держа́тъ и҆ пло́дъ творѧ́тъ въ терпѣ́нїи. Сїѧ̑ гл҃ѧ, возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.

¹⁵

А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.

¹⁶

(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) Никто́же (оу҆̀бо) свѣти́лника вже́гъ, покрыва́етъ є҆го̀ сосꙋ́домъ, и҆лѝ под̾ ѻ҆́дръ подлага́етъ: но на свѣ́щникъ возлага́етъ, да входѧ́щїи ви́дѧтъ свѣ́тъ.

¹⁶

Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло.

¹⁷

Нѣ́сть бо та́йно, є҆́же не ꙗ҆́влено бꙋ́детъ: нижѐ оу҆тае́но, є҆́же не позна́етсѧ и҆ въ ꙗ҆вле́нїе прїи́детъ.

¹⁷

Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.

¹⁸

Блюди́тесѧ оу҆̀бо, ка́кѡ слы́шите: и҆́же бо и҆́мать, да́стсѧ є҆мꙋ̀: и҆ и҆́же а҆́ще не и҆́мать, и҆ є҆́же мни́тсѧ и҆мѣ́ѧ, во́зметсѧ ѿ негѡ̀.

¹⁸

Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.

¹⁹

Прїидо́ша же къ немꙋ̀ мт҃и и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ не можа́хꙋ бесѣ́довати къ немꙋ̀ наро́да ра́ди.

¹⁹

Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.

²⁰

И҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀, глаго́люще: мт҃и твоѧ̀ и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ внѣ̀ стоѧ́тъ, ви́дѣти тѧ̀ хотѧ́ще.

²⁰

І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.

²¹

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ къ ни̑мъ: ма́ти моѧ̀ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ сі́и сꙋ́ть, слы́шащїи сло́во бж҃їе, и҆ творѧ́щїи є҆̀.

²¹

Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

²²

(Заⷱ҇ л҃з҃.) И҆ бы́сть во є҆ди́нъ ѿ дні́й, то́й влѣ́зе въ кора́бль и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: и҆ речѐ къ ни̑мъ: пре́йдемъ на ѡ҆́нъ по́лъ є҆́зера. И҆ поидо́ша.

²²

Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.

²³

И҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ, оу҆́спе. И҆ сни́де бꙋ́рѧ вѣ́тренаѧ въ є҆́зеро, и҆ скончава́хꙋсѧ, и҆ въ бѣдѣ̀ бѣ́хꙋ.

²³

Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.

²⁴

И҆ пристꙋ́пльше воздвиго́ша є҆го̀, глаго́люще: наста́вниче, наста́вниче, погиба́емъ. Ѻ҆́нъ же воста́въ запретѝ вѣ́трꙋ и҆ волне́нїю во́дномꙋ: и҆ оу҆лего́ста, и҆ бы́сть тишина̀.

²⁴

І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша.

²⁵

Рече́ же и҆̀мъ: гдѣ̀ є҆́сть вѣ́ра ва́ша; Оу҆боѧ́вшесѧ же чꙋди́шасѧ, глаго́люще дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: кто̀ оу҆̀бо се́й є҆́сть, ꙗ҆́кѡ и҆ вѣ́трѡмъ повелѣва́етъ и҆ водѣ̀, и҆ послꙋ́шаютъ є҆гѡ̀;

²⁵

Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

²⁶

(Заⷱ҇ л҃и҃.) И҆ преидо́ша во странꙋ̀ гадари́нскꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ галїле́и.

²⁶

І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї.

²⁷

И҆зше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ на зе́млю, срѣ́те є҆го̀ мꙋ́жъ нѣ́кїй ѿ гра́да, и҆́же и҆мѧ́ше бѣ́сы ѿ лѣ́тъ мно́гихъ, и҆ въ ри́зꙋ не ѡ҆блача́шесѧ, и҆ во хра́мѣ не живѧ́ше, но во гробѣ́хъ.

²⁷

Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах.

²⁸

Оу҆зрѣ́въ же і҆и҃са и҆ возопи́въ, припадѐ къ немꙋ̀, и҆ гла́сомъ ве́лїимъ речѐ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се сн҃е бг҃а вы́шнѧгѡ; молю́сѧ тѝ, не мꙋ́чи менѐ.

²⁸

Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!

²⁹

Повелѣ́ бо дꙋ́хови нечи́стомꙋ и҆зы́ти ѿ человѣ́ка: ѿ мно́гихъ бо лѣ́тъ восхища́ше є҆го̀: и҆ вѧ́захꙋ є҆го̀ оу҆́зы (желѣ̑зны) и҆ пꙋ̑ты, стрегꙋ́ще є҆го̀: и҆ растерза́ѧ оу҆́зы, гони́мь быва́ше бѣ́сомъ сквозѣ̀ пꙋсты̑ни.

²⁹

Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю.

³⁰

Вопроси́ же є҆го̀ і҆и҃съ, глаго́лѧ: что̀ тѝ є҆́сть и҆́мѧ; Ѻ҆́нъ же речѐ: легеѡ́нъ: ꙗ҆́кѡ бѣ́си мно́зи внидо́ша во́нь.

³⁰

Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього.

³¹

И҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да не повели́тъ и҆̀мъ въ бе́зднꙋ и҆тѝ.

³¹

І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.

³²

Бѣ́ же тꙋ̀ ста́до свине́й мно́го пасо́мо въ горѣ̀: и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да повели́тъ и҆̀мъ въ ты̑ вни́ти. И҆ повелѣ̀ и҆̀мъ.

³²

Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм.

³³

И҆зше́дше же бѣ́си ѿ человѣ́ка, внидо́ша во свинїѧ̑: и҆ оу҆стреми́сѧ ста́до по бре́гꙋ въ є҆́зеро, и҆ и҆стопѐ.

³³

Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.

³⁴

Ви́дѣвше же пасꙋ́щїи бы́вшее, бѣжа́ша, и҆ возвѣсти́ша во гра́дѣ и҆ въ се́лѣхъ.

³⁴

Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.

³⁵

И҆зыдо́ша же ви́дѣти бы́вшее: и҆ прїидо́ша ко і҆и҃сови и҆ ѡ҆брѣто́ша человѣ́ка сѣдѧ́ща, и҆з̾ негѡ́же бѣ́си и҆зыдо́ша, ѡ҆болче́на и҆ смы́слѧща, при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ.

³⁵

І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися.

³⁶

Возвѣсти́ша же и҆̀мъ ви́дѣвшїи, ка́кѡ спасе́сѧ бѣснова́выйсѧ.

³⁶

А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.

³⁷

И҆ молѝ є҆го̀ ве́сь наро́дъ страны̀ гадари́нскїѧ ѿитѝ ѿ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ стра́хомъ ве́лїимъ ѡ҆держи́ми бѣ́хꙋ. Ѻ҆́нъ же влѣ́зъ въ кора́бль, возврати́сѧ.

³⁷

І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся.

³⁸

Молѧ́шесѧ же є҆мꙋ̀ мꙋ́жъ, и҆з̾ негѡ́же и҆зыдо́ша бѣ́си, да бы̀ съ ни́мъ бы́лъ. Ѿпꙋсти́ же є҆го̀ і҆и҃съ, глаго́лѧ:

³⁸

Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши:

³⁹

возврати́сѧ въ до́мъ тво́й и҆ повѣ́дай, є҆ли̑ка тѝ сотворѝ бг҃ъ. И҆ и҆́де, по всемꙋ̀ гра́дꙋ проповѣ́даѧ, є҆ли́ка сотворѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ.

³⁹

повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.

⁴⁰

(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Бы́сть же є҆гда̀ возврати́сѧ і҆и҃съ, прїѧ́тъ є҆го̀ наро́дъ: бѣ́хꙋ бо всѝ ча́юще є҆гѡ̀.

⁴⁰

Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.

⁴¹

И҆ сѐ прїи́де мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆аі́ръ, и҆ то́й кнѧ́зь со́нмищꙋ бѣ̀. И҆ па́дъ при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ, молѧ́ше є҆го̀ вни́ти въ до́мъ сво́й:

⁴¹

І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім;

⁴²

ꙗ҆́кѡ дщѝ є҆диноро́дна бѣ̀ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ лѣ́тъ двоюна́десѧте, и҆ та̀ оу҆мира́ше. Є҆гда́ же и҆дѧ́ше, наро́ди оу҆гнѣта́хꙋ є҆го̀.

⁴²

бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його.

⁴³

И҆ жена̀ сꙋ́щи въ точе́нїи кро́ве ѿ двоюна́десѧте лѣ̑тꙋ, ꙗ҆́же врачє́мъ и҆зда́вши всѐ и҆мѣ́нїе, (и҆) не возмо́же ни ѿ є҆ди́нагѡ и҆сцѣлѣ́ти:

⁴³

І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися.

⁴⁴

(и҆) пристꙋ́пльши созадѝ, коснꙋ́сѧ кра́ѧ ри́зъ є҆гѡ̀: и҆ а҆́бїе ста̀ то́къ кро́ве є҆ѧ̀.

⁴⁴

І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась.

⁴⁵

И҆ речѐ і҆и҃съ: кто̀ є҆́сть коснꙋ́выйсѧ мнѣ̀; Ѿмета́ющымсѧ же всѣ̑мъ, речѐ пе́тръ и҆ и҆̀же съ ни́мъ: наста́вниче, наро́ди ѡ҆держа́тъ тѧ̀ и҆ гнѣтꙋ́тъ, и҆ глаго́леши: кто̀ є҆́сть коснꙋ́выйсѧ мнѣ̀;

⁴⁵

І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?

⁴⁶

І҆и҃съ же речѐ: прикоснꙋ́сѧ мнѣ̀ нѣ́кто: а҆́зъ бо чꙋ́хъ си́лꙋ и҆зше́дшꙋю и҆з̾ менє̀.

⁴⁶

Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.

⁴⁷

Ви́дѣвши же жена̀, ꙗ҆́кѡ не оу҆таи́сѧ, трепе́щꙋщи прїи́де, и҆ па́дши пред̾ ни́мъ, є҆ѧ́же ра́ди вины̀ прикоснꙋ́сѧ є҆мꙋ̀, повѣ́да є҆мꙋ̀ пред̾ всѣ́ми людьмѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆сцѣлѣ̀ а҆́бїе.

⁴⁷

Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася.

⁴⁸

Ѻ҆́нъ же речѐ є҆́й: дерза́й дщѝ, вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ.

⁴⁸

Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!

⁴⁹

Є҆щѐ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, прїи́де нѣ́кїй ѿ а҆рхїсѷнагѡ́га, глаго́лѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре дщѝ твоѧ̀: не дви́жи оу҆чи́телѧ.

⁴⁹

Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя.

⁵⁰

І҆и҃съ же слы́шавъ ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: не бо́йсѧ, то́кмѡ вѣ́рꙋй, и҆ сп҃се́на бꙋ́детъ.

⁵⁰

Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде.

⁵¹

Прише́дъ же въ до́мъ, не ѡ҆ста́ви ни є҆ди́нагѡ вни́ти, то́кмѡ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна и҆ і҆а́кѡва, и҆ ѻ҆тца̀ ѻ҆трокови́цы, и҆ ма́тере.

⁵¹

Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини.

⁵²

Пла́кахꙋсѧ же всѝ и҆ рыда́хꙋ є҆ѧ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: не пла́читесѧ: не оу҆́мре (бо), но спи́тъ.

⁵²

Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить.

⁵³

И҆ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре.

⁵³

І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла.

⁵⁴

Ѻ҆́нъ же и҆згна́въ во́нъ всѣ́хъ, и҆ є҆́мъ за рꙋ́кꙋ є҆ѧ̀, возгласѝ, глаго́лѧ: ѻ҆трокови́це, воста́ни.

⁵⁴

Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань.

⁵⁵

И҆ возврати́сѧ дꙋ́хъ є҆ѧ̀, и҆ воскре́се а҆́бїе: и҆ повелѣ̀ да́ти є҆́й ꙗ҆́сти.

⁵⁵

І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти.

⁵⁶

И҆ диви́стасѧ роди́тєлѧ є҆ѧ̀. Ѻ҆́нъ же повелѣ̀ и҆́ма никомꙋ́же повѣ́дати бы́вшагѡ.

⁵⁶

І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.