Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) И҆ прїидо́ша на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, во странꙋ̀ гадари́нскꙋю.
1
І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську.
2
И҆ и҆злѣ́зшꙋ є҆мꙋ̀ и҆з̾ кораблѧ̀, а҆́бїе срѣ́те є҆го̀ ѿ гробѡ́въ человѣ́къ въ дꙋ́сѣ нечи́стѣ,
2
І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого;
3
и҆́же жили́ще и҆мѧ́ше во гробѣ́хъ, и҆ ни вери́гами никто́же можа́ше є҆го̀ свѧза́ти:
3
він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами,
4
занѐ є҆мꙋ̀ мно́гажды пꙋ̑ты и҆ оу҆́жы (желѣ̑зны) свѧ́занꙋ сꙋ́щꙋ, и҆ растерза́тисѧ ѿ негѡ̀ оу҆́жємъ (желѣ̑знымъ) и҆ пꙋ́тѡмъ сокрꙋша́тисѧ: и҆ никто́же можа́ше є҆го̀ оу҆мꙋ́чити [оу҆кроти́ти]:
4
бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його.
5
и҆ вы́нꙋ но́щь и҆ де́нь во гробѣ́хъ и҆ въ гора́хъ бѣ̀, вопїѧ̀ и҆ толкі́йсѧ ка́менїемъ.
5
Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння.
6
Оу҆зрѣ́въ же і҆и҃са и҆здале́ча, течѐ и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀,
6
Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому.
7
и҆ возопи́въ гла́сомъ ве́лїимъ, речѐ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се, сн҃е бг҃а вы́шнѧгѡ; заклина́ю тѧ̀ бг҃омъ, не мꙋ́чи менє̀.
7
І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!
8
Гл҃аше бо є҆мꙋ̀: и҆зы́ди, дꙋ́ше нечи́стый, ѿ человѣ́ка.
8
Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка.
9
И҆ вопроша́ше є҆го̀: что́ ти є҆́сть и҆́мѧ; И҆ ѿвѣща̀ глаго́лѧ: легеѡ́нъ и҆́мѧ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ мно́зи є҆смы̀.
9
І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас.
10
И҆ моли́ша є҆го̀ мно́гѡ, да не по́слетъ и҆̀хъ внѣ̀ страны̀.
10
І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї.
11
Бѣ́ же тꙋ̀ при горѣ̀ ста́до свино́е ве́лїе пасо́мо.
11
Паслось же там біля гори велике стадо свиней.
12
И҆ моли́ша є҆го̀ всѝ бѣ́си, глаго́люще: посли́ ны во свинїѧ̑, да въ нѧ̀ вни́демъ.
12
І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них.
13
И҆ повелѣ̀ и҆̀мъ а҆́бїе і҆и҃съ. И҆ и҆зше́дше дꙋ́си нечи́стїи, внидо́ша во свинїѧ̑: и҆ оу҆стреми́сѧ ста́до по бре́гꙋ въ мо́ре, бѧ́хꙋ же ꙗ҆́кѡ двѣ̀ ты́сѧщы, и҆ оу҆топа́хꙋ въ мо́ри.
13
Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі.
14
Пасꙋ́щїи же свинїѧ̑ бѣжа́ша и҆ возвѣсти́ша во гра́дѣ и҆ въ се́лѣхъ. И҆ и҆зыдо́ша ви́дѣти, что̀ є҆́сть бы́вшее.
14
Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося.
15
И҆ прїидо́ша ко і҆и҃сови, и҆ ви́дѣша бѣснова́вшагосѧ сѣдѧ́ща и҆ ѡ҆болче́на и҆ смы́слѧща, и҆мѣ́вшаго легеѡ́нъ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ.
15
Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися.
16
Повѣ́даша же и҆̀мъ ви́дѣвшїи, ка́кѡ бы́сть бѣсно́мꙋ, и҆ ѡ҆ свинїѧ́хъ.
16
Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней.
17
И҆ нача́ша моли́ти є҆го̀ ѿитѝ ѿ предѣ̑лъ и҆́хъ.
17
І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх.
18
И҆ влѣ́зшꙋ є҆мꙋ̀ въ кора́бль, молѧ́ше є҆го̀ бѣснова́выйсѧ, дабы̀ бы́лъ съ ни́мъ.
18
І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним.
19
І҆и҃съ же не дадѐ є҆мꙋ̀, но речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ въ до́мъ тво́й ко твои̑мъ и҆ возвѣстѝ и҆̀мъ, є҆ли̑ка тѝ гдⷭ҇ь сотворѝ и҆ поми́лова тѧ̀.
19
Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе.
20
И҆ и҆́де и҆ нача̀ проповѣ́дати въ десѧтѝ гра́дѣхъ, є҆ли̑ка сотворѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ. И҆ всѝ дивлѧ́хꙋсѧ.
20
І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.
21
(Заⷱ҇ к҃.) И҆ преше́дшꙋ і҆и҃сꙋ въ кораблѝ па́ки на ѡ҆́нъ по́лъ, собра́сѧ наро́дъ мно́гъ ѡ҆ не́мъ [къ немꙋ̀]. И҆ бѣ̀ при мо́ри.
21
Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря.
22
И҆ сѐ, прїи́де є҆ди́нъ ѿ а҆рхїсѷнагѡ̑гъ, и҆́менемъ і҆аі́ръ, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, падѐ при ногꙋ̀ є҆гѡ̀
22
І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його
23
и҆ молѧ́ше є҆го̀ мно́гѡ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ дщѝ моѧ̀ на кончи́нѣ є҆́сть: да прише́дъ возложи́ши на ню̀ рꙋ́цѣ, ꙗ҆́кѡ да спасе́тсѧ и҆ жива̀ бꙋ́детъ.
23
і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива.
24
И҆ и҆́де съ ни́мъ: (Заⷱ҇ к҃а҃.) и҆ по не́мъ и҆дѧ́хꙋ наро́ди мно́зи и҆ оу҆гнета́хꙋ є҆го̀.
24
Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25
И҆ жена̀ нѣ́каѧ сꙋ́щи въ точе́нїи кро́ве лѣ́тъ двана́десѧте,
25
Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років,
26
и҆ мно́гѡ пострада́вши ѿ мнѡ́гъ врачє́въ, и҆ и҆зда́вши своѧ̑ всѧ̑, и҆ ни є҆ди́ныѧ по́льзы ѡ҆брѣ́тши, но па́че въ го́ршее прише́дши:
26
багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, —
27
слы́шавши ѡ҆ і҆и҃сѣ, прише́дши въ наро́дѣ созадѝ, прикоснꙋ́сѧ ри́зѣ є҆гѡ̀:
27
почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його,
28
глаго́лаше бо, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще прикоснꙋ́сѧ ри́замъ є҆гѡ̀, спасе́на бꙋ́дꙋ.
28
бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю.
29
И҆ а҆́бїе и҆зсѧ́кнꙋ и҆сто́чникъ кро́ве є҆ѧ̀: и҆ разꙋмѣ̀ [ѡ҆щꙋтѝ] тѣ́ломъ, ꙗ҆́кѡ и҆сцѣлѣ̀ ѿ ра́ны.
29
І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги.
30
И҆ а҆́бїе і҆и҃съ разꙋмѣ̀ въ себѣ̀ си́лꙋ и҆зше́дшꙋю ѿ негѡ̀, (и҆) ѡ҆бра́щьсѧ въ наро́дѣ, гл҃аше: кто̀ прикоснꙋ́сѧ ри́замъ мои̑мъ;
30
І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї?
31
И҆ глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ви́диши наро́дъ оу҆гнета́ющь тѧ̀, и҆ гл҃еши: кто̀ прикоснꙋ́сѧ мнѣ̀;
31
Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене?
32
И҆ ѡ҆бглѧ́даше ви́дѣти сотво́ршꙋю сїѐ.
32
Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це.
33
Жена́ же оу҆боѧ́вшисѧ и҆ трепе́щꙋщи, вѣ́дѧщи, є҆́же бы́сть є҆́й, прїи́де и҆ припадѐ къ немꙋ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀ всю̀ и҆́стинꙋ.
33
Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду.
34
Ѻ҆́нъ же речѐ є҆́й: дщѝ, вѣ́ра твоѧ̀ спасе́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ и҆ бꙋ́ди цѣла̀ ѿ ра́ны твоеѧ̀.
34
Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.
35
Є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, (и҆) прїидо́ша ѿ а҆рхїсѷнагѡ́га, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ дщѝ твоѧ̀ оу҆́мре: что̀ є҆щѐ дви́жеши оу҆чт҃лѧ;
35
Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя?
36
І҆и҃съ же а҆́бїе слы́шавъ сло́во глаго́лемое, гл҃а а҆рхїсѷнагѡ́гови: не бо́йсѧ, то́кмѡ вѣ́рꙋй.
36
Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй.
37
И҆ не ѡ҆ста́ви по себѣ̀ ни є҆ди́наго и҆тѝ, то́кмѡ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна бра́та і҆а́кѡвлѧ.
37
І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова.
38
И҆ прїи́де въ до́мъ а҆рхїсѷнагѡ́говъ и҆ ви́дѣ молвꙋ̀, пла́чꙋщыѧсѧ и҆ крича́щыѧ мно́гѡ.
38
І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили.
39
И҆ вше́дъ гл҃а и҆̀мъ: что̀ мо́лвите и҆ пла́четесѧ; ѻ҆трокови́ца нѣ́сть оу҆мерла̀, но спи́тъ.
39
І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить.
40
И҆ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀. Ѻ҆́нъ же и҆згна́въ всѧ̑, поѧ́тъ ѻ҆тца̀ ѻ҆трокови́цы и҆ ма́терь, и҆ и҆̀же (бѣ́хꙋ) съ ни́мъ, и҆ вни́де, и҆дѣ́же бѣ̀ ѻ҆трокови́ца лежа́щи.
40
І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина.
41
И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ ѻ҆трокови́цꙋ, гл҃а є҆́й: талїѳа̀ кꙋ́мї: є҆́же є҆́сть сказа́емо: дѣви́це, тебѣ̀ гл҃ю, воста́ни.
41
І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань.
42
И҆ а҆́бїе воста̀ дѣви́ца и҆ хожда́ше: бѣ́ бо лѣ́тъ двоюна́десѧте. И҆ оу҆жасо́шасѧ оу҆́жасомъ ве́лїимъ.
42
В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого.
43
И҆ запретѝ и҆̀мъ мно́гѡ, да никто́же оу҆вѣ́сть сегѡ̀, и҆ речѐ: дади́те є҆́й ꙗ҆́сти.
43
І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.