Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ словеса̀ сїѧ̑, пре́йде ѿ галїле́и и҆ прїи́де въ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на.
1
Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом.
2
И҆ по не́мъ и҆до́ша наро́ди мно́зи, и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ тꙋ̀.
2
За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.
3
(Заⷱ҇ о҃и҃.) И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ фарїсе́є и҆скꙋша́юще є҆го̀ и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: а҆́ще досто́итъ человѣ́кꙋ пꙋсти́ти женꙋ̀ свою̀ по всѧ́цѣй винѣ̀;
3
І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю?
4
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: нѣ́сте ли члѝ, ꙗ҆́кѡ сотвори́вый и҆сконѝ, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй сотвори́лъ ѧ҆̀ є҆́сть;
4
Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх?
5
И҆ речѐ: сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́витъ человѣ́къ ѻ҆тца̀ (своего̀) и҆ ма́терь и҆ прилѣпи́тсѧ къ женѣ̀ свое́й, и҆ бꙋ́дета ѻ҆́ба въ пло́ть є҆ди́нꙋ,
5
І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю.
6
ꙗ҆́коже ктомꙋ̀ нѣ́ста два̀, но пло́ть є҆ди́на: є҆́же оу҆̀бо бг҃ъ сочета̀, человѣ́къ да не разлꙋча́етъ.
6
Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
7
Глаго́лаша є҆мꙋ̀: что̀ оу҆̀бо мѡѷсе́й заповѣ́да да́ти кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю и҆ ѿпꙋсти́ти ю҆̀;
7
Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її?
8
Гл҃а и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ мѡѷсе́й по жестосе́рдїю ва́шемꙋ повелѣ̀ ва́мъ пꙋсти́ти жєны̀ ва́шѧ: и҆знача́ла же не бы́сть та́кѡ:
8
Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так.
9
гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́же а҆́ще пꙋ́ститъ женꙋ̀ свою̀, ра́звѣ словесѐ прелюбодѣ́йна, и҆ ѡ҆жени́тсѧ и҆но́ю, прелюбы̀ твори́тъ: и҆ женѧ́йсѧ пꙋщени́цею прелюбы̀ дѣ́етъ.
9
Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб.
10
Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: а҆́ще та́кѡ є҆́сть вина̀ человѣ́кꙋ съ жено́ю, лꙋ́чше є҆́сть не жени́тисѧ.
10
Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись.
11
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: не всѝ вмѣща́ютъ словесѐ сегѡ̀, но и҆̀мже дано̀ є҆́сть:
11
Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано.
12
сꙋ́ть бо скопцы̀, и҆̀же и҆з̾ чре́ва ма́тернѧ роди́шасѧ та́кѡ: и҆ сꙋ́ть скопцы̀, и҆̀же скопи́шасѧ ѿ человѣ̑къ: и҆ сꙋ́ть скопцы̀, и҆̀же и҆скази́ша са́ми себѐ црⷭ҇твїѧ ра́ди нбⷭ҇нагѡ: могі́й вмѣсти́ти да вмѣсти́тъ.
12
Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.
13
Тогда̀ приведо́ша къ немꙋ̀ дѣ́ти, да рꙋ́цѣ возложи́тъ на ни́хъ и҆ помо́литсѧ: оу҆чн҃цы́ же запрети́ша и҆̀мъ.
13
Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм.
14
І҆и҃съ же речѐ (и҆̀мъ): ѡ҆ста́вите дѣте́й и҆ не возбранѧ́йте и҆̀мъ прїитѝ ко мнѣ̀: таковы́хъ бо є҆́сть црⷭ҇тво нбⷭ҇ное.
14
Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне.
15
И҆ возло́жь на ни́хъ рꙋ́цѣ, ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ.
15
І, поклавши на них руки, пішов звідти.
16
(Заⷱ҇ о҃ѳ҃.) И҆ сѐ, є҆ди́нъ (нѣ́кїй) пристꙋ́пль речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ бла́го сотворю̀, да и҆́мамъ живо́тъ вѣ́чный;
16
І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?
17
Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: что́ мѧ глаго́леши бл҃га; никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ: а҆́ще ли хо́щеши вни́ти въ живо́тъ, соблюдѝ за́пѡвѣди.
17
Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей.
18
Глаго́ла є҆мꙋ̀: кі̑ѧ; І҆и҃съ же речѐ: є҆́же, не оу҆бїе́ши: не прелюбы̀ сотвори́ши: не оу҆кра́деши: не лжесвидѣ́телствꙋеши:
18
Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи;
19
чтѝ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь: и҆: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ.
19
шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе.
20
Глаго́ла є҆мꙋ̀ ю҆́ноша: всѧ̑ сїѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀: что̀ є҆́смь є҆щѐ не доконча́лъ;
20
Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?
21
Речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще хо́щеши соверше́нъ бы́ти, и҆дѝ, прода́ждь и҆мѣ́нїе твоѐ и҆ да́ждь ни́щымъ: и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ грѧдѝ в̾слѣ́дъ менє̀.
21
Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.
22
Слы́шавъ же ю҆́ноша сло́во, ѿи́де скорбѧ̀: бѣ́ бо и҆мѣ́ѧ стѧжа̑нїѧ мнѡ́га.
22
Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра.
23
І҆и҃съ же речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ неꙋдо́бь бога́тый вни́детъ въ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное:
23
Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне.
24
па́ки же гл҃ю ва́мъ: оу҆до́бѣе є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̀ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти.
24
І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти.
25
Слы́шавше же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, дивлѧ́хꙋсѧ ѕѣлѡ̀, глаго́люще: кто̀ оу҆̀бо мо́жетъ спасе́нъ бы́ти;
25
Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися?
26
Воззрѣ́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: оу҆ человѣ̑къ сїѐ невозмо́жно є҆́сть, оу҆ бг҃а же всѧ̑ возмѡ́жна.
26
Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.
27
Тогда̀ ѿвѣща́въ пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆до́хомъ: что̀ оу҆̀бо бꙋ́детъ на́мъ;
27
Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?
28
І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ вы̀ ше́дшїи по мнѣ̀, въ пакибытїѐ, є҆гда̀ сѧ́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй на прⷭ҇то́лѣ сла́вы своеѧ̀, сѧ́дете и҆ вы̀ на двоюна́десѧте прⷭ҇тѡ́лꙋ, сꙋдѧ́ще ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома і҆и҃левома:
28
Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
29
и҆ всѧ́къ, и҆́же ѡ҆ста́витъ до́мъ, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сєстры̀, и҆лѝ ѻ҆тца̀, и҆лѝ ма́терь, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча̑да, и҆лѝ се́ла, и҆́мене моегѡ̀ ра́ди, стори́цею прїи́метъ и҆ живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дитъ:
29
І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне.
30
мно́зи же бꙋ́дꙋтъ пе́рви послѣ́днїи, и҆ послѣ́дни пе́рвїи.
30
І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.