Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Заⷱ҇ п҃г҃) И҆ є҆гда̀ прибли́жишасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ прїидо́ша въ виѳсфагі́ю къ горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, тогда̀ і҆и҃съ посла̀ два̀ оу҆чн҃ка̑,
1
І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників
2
гл҃ѧ и҆́ма: и҆ди́та въ ве́сь, ꙗ҆́же прѧ́мѡ ва́ма: и҆ а҆́бїе ѡ҆брѧ́щета ѻ҆слѧ̀ привѧ́зано, и҆ жребѧ̀ съ ни́мъ: ѿрѣши̑вша приведи́та мѝ:
2
і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене.
3
и҆ а҆́ще ва́ма кто̀ рече́тъ что̀, рече́та, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆ю̀ тре́бꙋетъ: а҆́бїе же по́слетъ ѧ҆̀.
3
І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх.
4
Сїе́ же всѐ бы́сть, да сбꙋ́детсѧ рече́нное прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:
4
Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить:
5
рцы́те дще́ри сїѡ́новѣ: сѐ, цр҃ь тво́й грѧде́тъ тебѣ̀ кро́токъ, и҆ всѣ́дъ на ѻ҆слѧ̀ и҆ жребѧ̀, сы́на под̾ѧре́мнича.
5
скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної.
6
Шє́дша же оу҆чн҃ка̑ и҆ сотвѡ́рша, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆́ма і҆и҃съ,
6
Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус:
7
приведо́ста ѻ҆слѧ̀ и҆ жребѧ̀: и҆ возложи́ша верхꙋ̀ є҆ю̀ ри̑зы своѧ̑, и҆ всѣ́де верхꙋ̀ и҆́хъ.
7
привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього.
8
Мно́жайшїи же наро́ди постила́хꙋ ри̑зы своѧ̑ по пꙋтѝ: дрꙋзі́и же рѣ́захꙋ вѣ̑тви ѿ дре́въ и҆ постила́хꙋ по пꙋтѝ.
8
Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі.
9
Наро́ди же предходѧ́щїи (є҆мꙋ̀) и҆ вслѣ́дствꙋющїи зва́хꙋ, глаго́люще: ѡ҆са́нна сн҃ꙋ дв҃довꙋ: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не: ѡ҆са́нна въ вы́шнихъ.
9
Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна* Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
10
И҆ вше́дшꙋ є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, потрѧсе́сѧ ве́сь гра́дъ, глаго́лѧ: кто́ є҆сть се́й;
10
І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий?
11
Наро́ди же глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть і҆и҃съ прⷪ҇ро́къ, и҆́же ѿ назаре́та галїле́йска.
11
Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського.
12
(Заⷱ҇ п҃г҃.) И҆ вни́де і҆и҃съ въ це́рковь бж҃їю и҆ и҆згна̀ всѧ̑ продаю́щыѧ и҆ кꙋпꙋ́ющыѧ въ це́ркви, и҆ трапє́зы торжникѡ́мъ и҆спрове́рже и҆ сѣда̑лища продаю́щихъ гѡ́лꙋби,
12
І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів.
13
и҆ гл҃а и҆̀мъ: пи́сано є҆́сть: хра́мъ мо́й хра́мъ мл҃твы нарече́тсѧ: вы́ же сотвори́сте и҆̀ верте́пъ разбо́йникѡмъ.
13
І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників.
14
И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ хро́мїи и҆ слѣпі́и въ це́ркви: и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ.
14
І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх.
15
Ви́дѣвше же а҆рхїере́є и҆ кни́жницы чꙋдеса̀, ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ ѻ҆́троки зовꙋ́щѧ въ це́ркви и҆ глаго́лющѧ: ѡ҆са́нна сн҃ꙋ дв҃довꙋ, негодова́ша
15
А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились
16
и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: слы́шиши ли, что̀ сі́и глаго́лютъ; І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: є҆́й: нѣ́сте ли члѝ николи́же, ꙗ҆́кѡ и҆з̾ оу҆́стъ младе́нєцъ и҆ ссꙋ́щихъ соверши́лъ є҆сѝ хвалꙋ̀;
16
і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу?
17
И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, и҆зы́де во́нъ и҆з̾ гра́да въ виѳа́нїю и҆ водвори́сѧ тꙋ̀.
17
І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.
18
(Заⷱ҇ п҃д҃.) Оу҆́трꙋ же возвра́щьсѧ во гра́дъ, взалка̀:
18
Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів.
19
и҆ оу҆зрѣ́въ смоко́вницꙋ є҆ди́нꙋ при пꙋтѝ, прїи́де къ не́й, и҆ ничто́же ѡ҆брѣ́те на не́й, то́кмѡ ли́ствїе є҆ди́но, и҆ гл҃а є҆́й: да николи́же ѿ тебє̀ плода̀ бꙋ́детъ во вѣ́ки. И҆ а҆́бїе и҆́зсше смоко́вница.
19
Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла.
20
И҆ ви́дѣвше оу҆чн҃цы̀ диви́шасѧ, глаго́люще: ка́кѡ а҆́бїе и҆́зсше смоко́вница;
20
Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця?
21
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще и҆́мате вѣ́рꙋ и҆ не оу҆сꙋмните́сѧ, не то́кмѡ смоко́вничное сотворитѐ, но а҆́ще и҆ горѣ̀ се́й рече́те: дви́гнисѧ и҆ ве́рзисѧ въ мо́ре, бꙋ́детъ:
21
Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде;
22
и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка а҆́ще воспро́сите въ моли́твѣ вѣ́рꙋюще, прїи́мете.
22
і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите.
23
(Заⷱ҇ п҃е҃.) И҆ прише́дшꙋ є҆мꙋ̀ въ це́рковь, пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆ча́щꙋ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы людсті́и, глаго́люще: ко́ею вла́стїю сїѧ̑ твори́ши; и҆ кто́ ти дадѐ вла́сть сїю̀;
23
І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу?
24
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: вопрошꙋ́ вы и҆ а҆́зъ сло́во є҆ди́но: є҆́же а҆́ще рече́те мнѣ̀, и҆ а҆́зъ ва́мъ рекꙋ̀, ко́ею вла́стїю сїѧ̑ творю̀:
24
Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю.
25
кр҃ще́нїе і҆ѡа́нново ѿкꙋ́дꙋ бѣ̀; съ нб҃се́ ли, и҆лѝ ѿ человѣ̑къ; Ѻ҆ни́ же помышлѧ́хꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: а҆́ще рече́мъ, съ нб҃сѐ: рече́тъ на́мъ: почто̀ оу҆̀бо не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀;
25
Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому?
26
а҆́ще ли рече́мъ, ѿ человѣ̑къ: бои́мсѧ наро́да: вси́ бо и҆́мꙋтъ і҆ѡа́нна ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка.
26
А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка.
27
И҆ ѿвѣща́вше і҆и҃сови рѣ́ша: не вѣ́мы. Речѐ и҆̀мъ и҆ то́й: ни а҆́зъ ва́мъ гл҃ю, ко́ею вла́стїю сїѧ̑ творю̀.
27
І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.
28
(Заⷱ҇ п҃ѕ҃.) Что́ же сѧ̀ ва́мъ мни́тъ; Человѣ́къ нѣ́кїй и҆мѧ́ше два̀ сы̑на, и҆ прише́дъ къ пе́рвомꙋ, речѐ: ча́до, и҆дѝ дне́сь, дѣ́лай въ вїногра́дѣ мое́мъ.
28
А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму.
29
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: не хощꙋ̀: послѣди́ же раска́ѧвсѧ, и҆́де.
29
Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов.
30
И҆ пристꙋ́пль къ дрꙋго́мꙋ, речѐ та́коже. Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: а҆́зъ, го́споди (и҆дꙋ̀): и҆ не и҆́де.
30
І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов.
31
Кі́й ѿ ѻ҆бою̀ сотворѝ во́лю ѻ҆́тчꙋ; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: пе́рвый. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мытари̑ и҆ любодѣ̑йцы варѧ́ютъ вы̀ въ црⷭ҇твїи бж҃їи:
31
Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже.
32
прїи́де бо къ ва́мъ і҆ѡа́ннъ (крⷭ҇ти́тель) пꙋте́мъ првⷣнымъ, и҆ не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀, мытари̑ же и҆ любодѣ̑йцы вѣ́роваша є҆мꙋ̀: вы́ же ви́дѣвше, не раска́ѧстесѧ послѣдѝ вѣ́ровати є҆мꙋ̀.
32
Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому.
33
(Заⷱ҇ п҃з҃.) И҆́нꙋ при́тчꙋ слы́шите. Человѣ́къ нѣ́кїй бѣ̀ домови́тъ, и҆́же насадѝ вїногра́дъ, и҆ ѡ҆пло́томъ ѡ҆градѝ є҆го̀, и҆ и҆скопа̀ въ не́мъ точи́ло, и҆ созда̀ сто́лпъ, и҆ вдадѐ и҆̀ дѣ́лателємъ, и҆ ѿи́де.
33
Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав.
34
Є҆гда́ же прибли́жисѧ вре́мѧ плодѡ́въ, посла̀ рабы̑ своѧ̑ къ дѣ́лателємъ прїѧ́ти плоды̀ є҆гѡ̀:
34
Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.
35
и҆ є҆́мше дѣ́лателє рабѡ́въ є҆гѡ̀, ѻ҆́ваго оу҆́бѡ би́ша, ѻ҆́ваго же оу҆би́ша, ѻ҆́ваго же ка́менїемъ поби́ша.
35
Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.
36
Па́ки посла̀ и҆́ны рабы̑ мно́жайшѧ пе́рвыхъ: и҆ сотвори́ша и҆̀мъ та́коже.
36
Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само.
37
Послѣди́ же посла̀ къ ни̑мъ сы́на своего̀, глаго́лѧ: оу҆срамѧ́тсѧ сы́на моегѡ̀.
37
Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.
38
Дѣ́лателє же ви́дѣвше сы́на, рѣ́ша въ себѣ̀: се́й є҆́сть наслѣ́дникъ: прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀ и҆ оу҆держи́мъ достоѧ́нїе є҆гѡ̀.
38
Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.
39
И҆ є҆́мше є҆го̀ и҆зведо́ша во́нъ и҆з̾ вїногра́да и҆ оу҆би́ша.
39
І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.
40
Є҆гда̀ оу҆̀бо прїи́детъ господи́нъ вїногра́да, что̀ сотвори́тъ дѣ́лателємъ тѣ̑мъ;
40
Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?
41
Глаго́лаша є҆мꙋ̀: ѕлы́хъ ѕлѣ̀ погꙋби́тъ и҆̀хъ, и҆ вїногра́дъ преда́стъ и҆́нымъ дѣ́лателємъ, и҆̀же воздадѧ́тъ є҆мꙋ̀ плоды̀ во времена̀ своѧ̑.
41
Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.
42
Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: нѣ́сте ли члѝ николи́же въ писа́нїихъ: ка́мень, є҆гѡ́же не въ рѧдꙋ̀ сотвори́ша [небрего́ша] зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла; ѿ гдⷭ҇а бы́сть сїѐ, и҆ є҆́сть ди́вно во ѻ҆́чїю ва́шєю [на́шєю].
42
Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.
43
(Заⷱ҇ п҃и҃.) Сегѡ̀ ра́ди гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿи́метсѧ ѿ ва́съ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ да́стсѧ ꙗ҆зы́кꙋ творѧ́щемꙋ плоды̀ є҆гѡ̀:
43
Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його.
44
и҆ пады́й на ка́мени се́мъ сокрꙋши́тсѧ: а҆ на не́мже паде́тъ, сотры́етъ и҆̀.
44
І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.
45
И҆ слы́шавше а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є при̑тчи є҆гѡ̀, разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ни́хъ гл҃етъ:
45
І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить.
46
и҆ и҆́щꙋще є҆го̀ ꙗ҆́ти, оу҆боѧ́шасѧ наро́да, поне́же ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка є҆го̀ и҆мѣ́ѧхꙋ.
46
І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.