Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
(Заⷱ҇ п҃ѳ҃) И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ, па́ки речѐ и҆̀мъ въ при́тчахъ, гл҃ѧ:
1
Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
2
оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ царю̀, и҆́же сотворѝ бра́ки сы́нꙋ своемꙋ̀
2
Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
3
и҆ посла̀ рабы̑ своѧ̑ призва́ти зва̑нныѧ на бра́ки: и҆ не хотѧ́хꙋ прїитѝ.
3
І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
4
Па́ки посла̀ и҆́ны рабы̑, глаго́лѧ: рцы́те зва̑ннымъ: сѐ, ѡ҆бѣ́дъ мо́й оу҆гото́вахъ, ю҆нцы̀ моѝ и҆ оу҆пита̑ннаѧ и҆сколє́на, и҆ всѧ̑ готѡ́ва: прїиди́те на бра́ки.
4
Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
5
Ѻ҆ни́ же небре́гше ѿидо́ша, ѻ҆́въ оу҆́бѡ на село̀ своѐ, ѻ҆́въ же на кꙋ̑пли своѧ̑:
5
Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
6
про́чїи же є҆́мше рабѡ́въ є҆гѡ̀, досади́ша и҆̀мъ и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ.
6
Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
7
И҆ слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́васѧ, и҆ посла́въ вѡ́ѧ своѧ̑, погꙋбѝ оу҆бі̑йцы ѡ҆́ны и҆ гра́дъ и҆́хъ зажжѐ.
7
Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
8
Тогда̀ глаго́ла рабѡ́мъ свои̑мъ: бра́къ оу҆́бѡ гото́въ є҆́сть, зва́ннїи же не бы́ша досто́йни:
8
Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
9
и҆ди́те оу҆̀бо на и҆схѡ́дища пꙋті́й, и҆ є҆ли́цѣхъ а҆́ще ѡ҆брѧ́щете, призови́те на бра́ки.
9
Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
10
И҆ и҆зше́дше рабѝ ѻ҆́ни на распꙋ̑тїѧ, собра́ша всѣ́хъ, є҆ли́цѣхъ ѡ҆брѣто́ша, ѕлы́хъ же и҆ до́брыхъ: и҆ и҆спо́лнисѧ бра́къ возлежа́щихъ.
10
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
11
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ тꙋ̀ человѣ́ка не ѡ҆болче́на во ѡ҆дѣѧ́нїе бра́чное,
11
Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
12
и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, ка́кѡ вше́лъ є҆сѝ сѣ́мѡ не и҆мы́й ѡ҆дѣѧ́нїѧ бра́чна; Ѻ҆́нъ же оу҆молча̀.
12
І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
13
Тогда̀ речѐ ца́рь слꙋга́мъ: свѧза́вше є҆мꙋ̀ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ, возми́те є҆го̀ и҆ вве́рзите во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ:
13
Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
14
мно́зи бо сꙋ́ть зва́ни, ма́лѡ же и҆збра́нныхъ.
14
Бо багато покликаних, та мало обраних.
15
(Заⷱ҇ ч҃.) Тогда̀ ше́дше фарїсе́є, совѣ́тъ воспрїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆больстѧ́тъ є҆го̀ сло́вомъ.
15
Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
16
И҆ посыла́ютъ къ немꙋ̀ оу҆ченикѝ своѧ̑ со и҆рѡдїа̑ны, глаго́люще: оу҆чт҃лю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ и҆́стиненъ є҆сѝ, и҆ пꙋтѝ бж҃їю вои́стиннꙋ оу҆чи́ши, и҆ неради́ши ни ѡ҆ ко́мже: не зри́ши бо на лицѐ человѣ́кѡмъ:
16
І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
17
рцы̀ оу҆̀бо на́мъ, что̀ ти́ сѧ мни́тъ; досто́йно ли є҆́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, и҆лѝ нѝ;
17
Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
18
Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ лꙋка́вство и҆́хъ, речѐ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете, лицемѣ́ри;
18
Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
19
покажи́те мѝ злати́цꙋ кинсо́ннꙋю. Ѻ҆ни́ же принесо́ша є҆мꙋ̀ пѣ́нѧзь.
19
Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
20
И҆ гл҃а и҆̀мъ: чі́й ѡ҆́бразъ се́й и҆ написа́нїе;
20
І говорить їм: чиє це зображення і напис?
21
(И҆) глаго́лаша є҆мꙋ̀: ке́саревъ. Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ: воздади́те оу҆́бѡ ке́сарєва ке́сареви, и҆ бж҃їѧ бг҃ови.
21
Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
22
И҆ слы́шавше диви́шасѧ: и҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ ѿидо́ша.
22
Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
23
(Заⷱ҇ ч҃а҃.) Въ то́й де́нь пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ саддꙋке́є, и҆̀же глаго́лютъ не бы́ти воскрⷭ҇нїю, и҆ вопроси́ша є҆го̀,
23
В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
24
глаго́люще: оу҆чт҃лю, мѡѷсе́й речѐ: а҆́ще кто̀ оу҆́мретъ не и҆мы́й ча̑дъ, (да) по́йметъ бра́тъ є҆гѡ̀ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ воскреси́тъ сѣ́мѧ бра́та своегѡ̀:
24
Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
25
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тїѧ: и҆ пе́рвый ѡ҆же́ньсѧ оу҆́мре, и҆ не и҆мы́й сѣ́мене, ѡ҆ста́ви женꙋ̀ свою̀ бра́тꙋ своемꙋ̀:
25
Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
26
та́кожде же и҆ вторы́й, и҆ тре́тїй, да́же до седма́гѡ:
26
Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
27
послѣди́ же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀:
27
А після всіх померла і жінка.
28
въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, кото́рагѡ ѿ седми́хъ бꙋ́детъ жена̀; вси́ бо и҆мѣ́ша ю҆̀.
28
Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
29
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: прельща́етесѧ, не вѣ́дꙋще писа́нїѧ, ни си́лы бж҃їѧ:
29
Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
30
въ воскрⷭ҇нїе бо ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ, но ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли бж҃їи на нб҃сѝ сꙋ́ть:
30
Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
31
ѡ҆ воскрⷭ҇нїи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли члѝ рече́ннагѡ ва́мъ бг҃омъ, гл҃ющимъ:
31
А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
32
а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́мовъ, и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ, и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль; нѣ́сть бг҃ъ бг҃ъ ме́ртвыхъ, но (бг҃ъ) живы́хъ.
32
Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
33
И҆ слы́шавше наро́ди дивлѧ́хꙋсѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.
33
І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
34
(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Фарїсе́є же слы́шавше, ꙗ҆́кѡ посрамѝ саддꙋкє́и, собра́шасѧ вкꙋ́пѣ.
34
А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
35
И҆ вопросѝ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ законоꙋчи́тель, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ:
35
І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
36
оу҆чт҃лю, ка́ѧ за́повѣдь бо́лши (є҆́сть) въ зако́нѣ;
36
Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
37
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и҆ все́ю дꙋше́ю твое́ю, и҆ все́ю мы́слїю твое́ю:
37
Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
38
сїѧ̀ є҆́сть пе́рваѧ и҆ бо́лшаѧ за́повѣдь:
38
Це є перша і найбільша заповідь.
39
втора́ѧ же подо́бна є҆́й: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ:
39
Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
40
въ сїю̑ ѻ҆бою̀ за́пѡвѣдїю ве́сь зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́цы ви́сѧтъ.
40
На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
41
Собра́вшымсѧ же фарїсе́ѡмъ, вопросѝ и҆̀хъ і҆и҃съ,
41
Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
42
гл҃ѧ: что̀ ва́мъ мни́тсѧ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀; чі́й є҆́сть сн҃ъ; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: дв҃довъ.
42
що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
43
Гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ оу҆̀бо дв҃дъ дх҃омъ гдⷭ҇а є҆го̀ нарица́етъ, глаго́лѧ:
43
Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
44
речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма;
44
сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
45
а҆́ще оу҆̀бо дв҃дъ нарица́етъ є҆го̀ гдⷭ҇а, ка́кѡ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть;
45
Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
46
И҆ никто́же можа́ше ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀ словесѐ: нижѐ смѣ́ѧше кто̀ ѿ тогѡ̀ днѐ вопроси́ти є҆го̀ ктомꙋ̀.
46
І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.