Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
(Заⷱ҇ р҃д҃) Тогда̀ оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное десѧти́мъ дѣ́вамъ, ꙗ҆́же прїѧ́ша свѣти́лники своѧ̑ и҆ и҆зыдо́ша въ срѣ́тенїе женихꙋ̀:
1
Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові.
2
пѧ́ть же бѣ̀ ѿ ни́хъ мꙋдры̀ и҆ пѧ́ть ю҆рѡ́дивы.
2
П’ять з них були мудрі, а п’ять — нерозумні.
3
Ю҆рѡ́дивыѧ же, прїе́мшѧ свѣти́лники своѧ̑, не взѧ́ша съ собо́ю є҆ле́а:
3
Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи.
4
мꙋ̑дрыѧ же прїѧ́ша є҆ле́й въ сосꙋ́дѣхъ со свѣти̑лники свои́ми:
4
Мудрі ж взяли оливи в посудинах разом із світильниками своїми.
5
коснѧ́щꙋ же женихꙋ̀, воздрема́шасѧ всѧ̑ и҆ спа́хꙋ.
5
А оскільки жених забарився, то всі задрімали і поснули.
6
Полꙋ́нощи же во́пль бы́сть: сѐ, жени́хъ грѧде́тъ, и҆сходи́те въ срѣ́тенїе є҆гѡ̀.
6
Опівночі ж почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому.
7
Тогда̀ воста́ша всѧ̑ дѣ̑вы ты̑ѧ и҆ оу҆краси́ша свѣти́лники своѧ̑.
7
Тоді встали всі діви та й приготували світильники свої.
8
Ю҆рѡ́дивыѧ же мꙋ́дрымъ рѣ́ша: дади́те на́мъ ѿ є҆ле́а ва́шегѡ, ꙗ҆́кѡ свѣти́лницы на́ши оу҆гаса́ютъ.
8
Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть.
9
Ѿвѣща́ша же мꙋ̑дрыѧ, глаго́люща: є҆да̀ ка́кѡ не доста́нетъ на́мъ и҆ ва́мъ: и҆ди́те же па́че къ продаю́щымъ и҆ кꙋпи́те себѣ̀.
9
А мудрі відповіли, кажучи: а як і нам, і вам не стане? Ідіть краще до продавців та й купіть собі.
10
И҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ кꙋпи́ти, прїи́де жени́хъ: и҆ готѡ́выѧ внидо́ша съ ни́мъ на бра́ки, и҆ затворє́ны бы́ша двє́ри.
10
Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля, і двері зачинилися.
11
Послѣди́ же прїидо́ша и҆ про́чыѧ дѣ̑вы, глаго́лющѧ: го́споди, го́споди, ѿве́рзи на́мъ.
11
Пізніше прийшли й інші діви і говорять: Господи! Господи! Відчини нам.
12
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ.
12
Він же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам: не знаю вас.
13
Бди́те оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ не вѣ́сте днѐ ни часа̀, въ ѻ҆́ньже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прїи́детъ.
13
Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде.
14
(Заⷱ҇ р҃е҃.) Ꙗ҆́коже бо человѣ́къ нѣ́кїй ѿходѧ̀ призва̀ своѧ̑ рабы̑ и҆ предадѐ и҆̀мъ и҆мѣ́нїе своѐ:
14
Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє:
15
и҆ ѻ҆́вомꙋ оу҆́бѡ дадѐ пѧ́ть тала̑нтъ, ѻ҆́вомꙋ же два̀, ѻ҆́вомꙋ же є҆ди́нъ, комꙋ́ждо проти́вꙋ си́лы є҆гѡ̀: и҆ ѿи́де а҆́бїе.
15
одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав.
16
Ше́дъ же прїе́мый пѧ́ть тала̑нтъ, дѣ́ла въ ни́хъ и҆ сотворѝ дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ:
16
Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів.
17
та́кожде и҆ и҆́же два̀, приѡбрѣ́те и҆ то́й дрꙋга̑ѧ два̀:
17
Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два.
18
прїе́мый же є҆ди́нъ, ше́дъ вкопа̀ (є҆го̀) въ зе́млю и҆ скры̀ сребро̀ господи́на своегѡ̀.
18
А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого.
19
По мно́зѣ же вре́мени прїи́де господи́нъ ра̑бъ тѣ́хъ и҆ стѧза́сѧ съ ни́ми ѡ҆ словесѝ.
19
Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту.
20
И҆ пристꙋ́пль пѧ́ть тала̑нтъ прїе́мый, принесѐ дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ, глаго́лѧ: го́споди, пѧ́ть тала̑нтъ мѝ є҆сѝ пре́далъ: сѐ, дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ приѡбрѣто́хъ и҆́ми.
20
Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них.
21
Рече́ же є҆мꙋ̀ госпо́дь є҆гѡ̀: до́брѣ, ра́бе благі́й и҆ вѣ́рный: ѡ҆ ма́лѣ бы́лъ є҆сѝ вѣ́ренъ, над̾ мно́гими тѧ̀ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоегѡ̀.
21
Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
22
Пристꙋ́пль же и҆ и҆́же два̀ тала̑нта прїе́мый, речѐ: го́споди, два̀ тала̑нта мѝ є҆сѝ пре́далъ: сѐ, дрꙋга̑ѧ два̀ тала̑нта приѡбрѣто́хъ и҆́ма.
22
Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них.
23
Рече́ (же) є҆мꙋ̀ госпо́дь є҆гѡ̀: до́брѣ, ра́бе благі́й и҆ вѣ́рный: ѡ҆ ма́лѣ (мѝ) бы́лъ є҆сѝ вѣ́ренъ, над̾ мно́гими тѧ̀ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоегѡ̀.
23
Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
24
Пристꙋ́пль же и҆ прїе́мый є҆ди́нъ тала́нтъ, речѐ: го́споди, вѣ́дѧхъ тѧ̀, ꙗ҆́кѡ же́стокъ є҆сѝ человѣ́къ, жне́ши, и҆дѣ́же не сѣ́ѧлъ є҆сѝ, и҆ собира́еши и҆дѣ́же не расточи́лъ є҆сѝ:
24
Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав;
25
и҆ оу҆боѧ́всѧ, ше́дъ скры́хъ тала́нтъ тво́й въ землѝ: (и҆) сѐ, и҆́маши твоѐ.
25
і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє.
26
Ѿвѣща́въ же госпо́дь є҆гѡ̀ речѐ є҆мꙋ̀: лꙋка́вый ра́бе и҆ лѣни́вый, вѣ́дѣлъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ жнꙋ̀ и҆дѣ́же не сѣ́ѧхъ, и҆ собира́ю и҆дѣ́же не расточи́хъ:
26
Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав;
27
подоба́ше оу҆̀бо тебѣ̀ вда́ти сребро̀ моѐ торжникѡ́мъ, и҆ прише́дъ а҆́зъ взѧ́лъ бы́хъ своѐ съ ли́хвою:
27
тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком.
28
возми́те оу҆̀бо ѿ негѡ̀ тала́нтъ и҆ дади́те и҆мꙋ́щемꙋ де́сѧть тала̑нтъ:
28
Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів.
29
и҆мꙋ́щемꙋ бо вездѣ̀ дано̀ бꙋ́детъ и҆ преизбꙋ́детъ: ѿ неимꙋ́щагѡ же, и҆ є҆́же мни́тсѧ и҆мѣ́ѧ, взѧ́то бꙋ́детъ ѿ негѡ̀:
29
Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має.
30
и҆ неключи́маго раба̀ вве́рзите во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ. Сїѧ̑ гл҃ѧ возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.
30
А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
31
(Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Є҆гда́ же прїи́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ сла́вѣ свое́й и҆ всѝ ст҃і́и а҆́гг҃ли съ ни́мъ, тогда̀ сѧ́детъ на прⷭ҇то́лѣ сла́вы своеѧ̀,
31
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї,
32
и҆ соберꙋ́тсѧ пред̾ ни́мъ всѝ ꙗ҆зы́цы: и҆ разлꙋчи́тъ и҆̀хъ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже па́стырь разлꙋча́етъ ѻ҆́вцы ѿ ко́злищъ:
32
і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів.
33
и҆ поста́витъ ѻ҆́вцы ѡ҆деснꙋ́ю себє̀, а҆ кѡ́злища ѡ҆шꙋ́юю.
33
І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч.
34
Тогда̀ рече́тъ цр҃ь сꙋ́щымъ ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀: прїиди́те, блгⷭ҇ве́ннїи ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, наслѣ́дꙋйте оу҆гото́ванное ва́мъ црⷭ҇твїе ѿ сложе́нїѧ мі́ра:
34
Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу.
35
взалка́хсѧ бо, и҆ да́сте мѝ ꙗ҆́сти: возжада́хсѧ, и҆ напои́сте мѧ̀: стра́ненъ бѣ́хъ, и҆ введо́сте менѐ:
35
Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене;
36
на́гъ, и҆ ѡ҆дѣ́ѧсте мѧ̀: бо́ленъ, и҆ посѣти́сте менѐ: въ темни́цѣ бѣ́хъ, и҆ прїидо́сте ко мнѣ̀.
36
був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене.
37
Тогда̀ ѿвѣща́ютъ є҆мꙋ̀ првⷣницы, глаго́люще: гдⷭ҇и, когда̀ тѧ̀ ви́дѣхомъ а҆́лчꙋща, и҆ напита́хомъ; и҆лѝ жа́ждꙋща, и҆ напои́хомъ;
37
Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи!
38
когда́ же тѧ̀ ви́дѣхомъ стра́нна, и҆ введо́хомъ; и҆лѝ на́га, и҆ ѡ҆дѣ́ѧхомъ;
38
Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли?
39
когда́ же тѧ̀ ви́дѣхомъ болѧ́ща, и҆лѝ въ темни́цѣ, и҆ прїидо́хомъ къ тебѣ̀;
39
Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?
40
И҆ ѿвѣща́въ цр҃ь рече́тъ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, поне́же сотвори́сте є҆ди́номꙋ си́хъ бра́тїй мои́хъ ме́ншихъ, мнѣ̀ сотвори́сте.
40
І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.
41
Тогда̀ рече́тъ и҆ сꙋ́щымъ ѡ҆шꙋ́юю (є҆гѡ̀): и҆ди́те ѿ менє̀, проклѧ́тїи, во ѻ҆́гнь вѣ́чный, оу҆гото́ванный дїа́волꙋ и҆ а҆́ггелѡмъ є҆гѡ̀:
41
Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його.
42
взалка́хсѧ бо, и҆ не да́сте мѝ ꙗ҆́сти: возжада́хсѧ, и҆ не напои́сте менѐ:
42
Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене;
43
стра́ненъ бѣ́хъ, и҆ не введо́сте менѐ: на́гъ, и҆ не ѡ҆дѣ́ѧсте менѐ: бо́ленъ и҆ въ темни́цѣ, и҆ не посѣти́сте менѐ.
43
був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене.
44
Тогда̀ ѿвѣща́ютъ є҆мꙋ̀ и҆ ті́и, глаго́люще: гдⷭ҇и, когда̀ тѧ̀ ви́дѣхомъ а҆́лчꙋща, и҆лѝ жа́ждꙋща, и҆лѝ стра́нна, и҆лѝ на́га, и҆лѝ бо́льна, и҆лѝ въ темни́цѣ, и҆ не послꙋжи́хомъ тебѣ̀;
44
Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?
45
Тогда̀ ѿвѣща́етъ и҆̀мъ, гл҃ѧ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, поне́же не сотвори́сте є҆ди́номꙋ си́хъ ме́ншихъ, ни мнѣ̀ сотвори́сте.
45
Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили.
46
И҆ и҆́дꙋтъ сі́и въ мꙋ́кꙋ вѣ́чнꙋю, првⷣницы же въ живо́тъ вѣ́чный.
46
І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.