Глава́ а҃

¹

(Заⷱ҇ а҃) Кни́га родства̀ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, сн҃а дв҃дова, сн҃а а҆враа́млѧ.

¹

Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.

²

А҆враа́мъ родѝ і҆саа́ка. І҆саа́къ же родѝ і҆а́кова. І҆а́ковъ же родѝ і҆ꙋ́дꙋ и҆ бра́тїю є҆гѡ̀.

²

Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його;

³

І҆ꙋ́да же родѝ фаре́са и҆ за́рꙋ ѿ ѳама́ры. Фаре́съ же родѝ є҆сро́ма. Є҆сро́мъ же родѝ а҆ра́ма.

³

Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама;

⁴

А҆ра́мъ же родѝ а҆мїнада́ва. А҆мїнада́въ же родѝ наассѡ́на. Наассѡ́нъ же родѝ салмѡ́на.

⁴

Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона;

⁵

Салмѡ́нъ же родѝ воо́за ѿ раха́вы. Воо́зъ же родѝ ѡ҆ви́да ѿ рꙋ́ѳы. Ѡ҆ви́дъ же родѝ і҆ессе́а.

⁵

Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея;

⁶

І҆ессе́й же родѝ дв҃да царѧ̀. Дв҃дъ же ца́рь родѝ соломѡ́на ѿ оу҆рі́ины.

⁶

Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої;

⁷

Соломѡ́нъ же родѝ ровоа́ма. Ровоа́мъ же родѝ а҆ві́ю. А҆ві́а же родѝ а҆́сꙋ.

⁷

Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу;

⁸

А҆́са же родѝ і҆ѡсафа́та. І҆ѡсафа́тъ же родѝ і҆ѡра́ма. І҆ѡра́мъ же родѝ ѻ҆зі́ю.

⁸

Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію;

⁹

Ѻ҆зі́а же родѝ і҆ѡаѳа́ма. І҆ѡаѳа́мъ же родѝ а҆ха́за. А҆ха́зъ же родѝ є҆зекі́ю.

⁹

Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію;

¹⁰

Є҆зекі́а же родѝ манассі́ю. Манассі́а же родѝ а҆мѡ́на. А҆мѡ́нъ же родѝ і҆ѡсі́ю.

¹⁰

Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію;

¹¹

І҆ѡсі́а же родѝ і҆ехо́нїю и҆ бра́тїю є҆гѡ̀, въ преселе́нїе вавѷлѡ́нское [Ст. а҃і҃ въ нѣ́кїихъ гре́ч.: і҆ѡсі́а же родѝ і҆ѡакі́ма и҆ бра́тїю є҆гѡ̀. І҆ѡакі́мъ же родѝ і҆ехо́нїю въ преселе́нїе вавѷлѡ́нское.].

¹¹

Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського.

¹²

По преселе́нїи же вавѷлѡ́нстѣмъ, і҆ехо́нїа родѝ салаѳі́илѧ. Салаѳі́иль же родѝ зорова́велѧ.

¹²

По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля;

¹³

Зорова́вель же родѝ а҆вїꙋ́да. А҆вїꙋ́дъ же родѝ є҆лїакі́ма. Є҆лїакі́мъ же родѝ а҆зѡ́ра.

¹³

Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора;

¹⁴

А҆зѡ́ръ же родѝ садѡ́ка. Садѡ́къ же родѝ а҆хі́ма. А҆хі́мъ же родѝ є҆лїꙋ́да.

¹⁴

Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда;

¹⁵

Є҆лїꙋ́дъ же родѝ є҆леаза́ра. Є҆леаза́ръ же родѝ матѳа́на. Матѳа́нъ же родѝ і҆а́кѡва.

¹⁵

Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова;

¹⁶

І҆а́кѡвъ же родѝ і҆ѡ́сифа, мꙋ́жа мр҃і́ина, и҆з̾ неѧ́же роди́сѧ і҆и҃съ, глаго́лемый хрⷭ҇то́съ.

¹⁶

Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом.

¹⁷

Всѣ́хъ же родѡ́въ ѿ а҆враа́ма до дв҃да ро́дове четырена́десѧте: и҆ ѿ дв҃да до преселе́нїѧ вавѷлѡ́нскаго ро́дове четырена́десѧте: и҆ ѿ преселе́нїѧ вавѷлѡ́нскаго до хрⷭ҇та̀ ро́дове четырена́десѧте.

¹⁷

Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

¹⁸

(Заⷱ҇ в҃.) І҆и҃съ хрⷭ҇то́во ржⷭ҇тво̀ си́це бѣ̀: ѡ҆брꙋче́ннѣй бо бы́вши мт҃ри є҆гѡ̀ мр҃і́и і҆ѡ́сифови, пре́жде да́же не сни́тисѧ и҆́ма, ѡ҆брѣ́тесѧ и҆мꙋ́щи во чре́вѣ ѿ дх҃а ст҃а.

¹⁸

Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого.

¹⁹

І҆ѡ́сифъ же мꙋ́жъ є҆ѧ̀, првⷣнъ сы́й и҆ не хотѧ̀ є҆ѧ̀ ѡ҆бличи́ти, восхотѣ̀ та́й пꙋсти́ти ю҆̀.

¹⁹

Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її.

²⁰

Сїѧ̑ же є҆мꙋ̀ помы́слившꙋ, сѐ, а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень во снѣ̀ ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: і҆ѡ́сифе, сы́не дв҃довъ, не оу҆бо́йсѧ прїѧ́ти мр҃їа́мъ жены̀ твоеѧ̀: ро́ждшеебосѧ въ не́й, ѿ дх҃а є҆́сть ст҃а:

²⁰

Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого.

²¹

роди́тъ же сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: то́й бо сп҃се́тъ лю́ди своѧ̑ ѿ грѣ̑хъ и҆́хъ.

²¹

Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх.

²²

Сїе́ же всѐ бы́сть, да сбꙋ́детсѧ рече́нное ѿ гдⷭ҇а прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:

²²

Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить:

²³

сѐ, дв҃а во чре́вѣ прїи́метъ и҆ роди́тъ сн҃а, и҆ нарекꙋ́тъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆мманꙋ́илъ, є҆́же є҆́сть сказа́емо: съ на́ми бг҃ъ.

²³

ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог.

²⁴

Воста́въ же і҆ѡ́сифъ ѿ сна̀, сотворѝ ꙗ҆́коже повелѣ̀ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень, и҆ прїѧ́тъ женꙋ̀ свою̀,

²⁴

Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою.

²⁵

и҆ не зна́ѧше є҆ѧ̀, до́ндеже родѝ сн҃а своего̀ пе́рвенца, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ.

²⁵

І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.

Глава́ в҃

¹

(Заⷱ҇ г҃) І҆и҃сꙋ же ро́ждшꙋсѧ въ виѳлее́мѣ і҆ꙋде́йстѣмъ во дни̑ и҆́рѡда царѧ̀, сѐ, волсвѝ ѿ востѡ́къ прїидо́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, глаго́люще:

¹

Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви^* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи:

²

гдѣ̀ є҆́сть рожде́йсѧ цр҃ь і҆ꙋде́йскїй; ви́дѣхомъ бо ѕвѣздꙋ̀ є҆гѡ̀ на восто́цѣ и҆ прїидо́хомъ поклони́тисѧ є҆мꙋ̀.

²

де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.

³

Слы́шавъ же и҆́рѡдъ ца́рь смꙋти́сѧ, и҆ ве́сь і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ни́мъ.

³

Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним.

⁴

И҆ собра́въ всѧ̑ первосвѧще́нники и҆ кни́жники людскі̑ѧ, вопроша́ше ѿ ни́хъ: гдѣ̀ хрⷭ҇то́съ ражда́етсѧ;

⁴

І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?

⁵

Ѻ҆ни́ же реко́ша є҆мꙋ̀: въ виѳлее́мѣ і҆ꙋде́йстѣмъ, та́кѡ бо пи́сано є҆́сть прⷪ҇ро́комъ:

⁵

Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком:

⁶

и҆ ты̀, виѳлее́ме, землѐ і҆ꙋ́дова, ни чи́мже ме́нши є҆сѝ во влады́кахъ і҆ꙋ́довыхъ: и҆з̾ тебє́ бо и҆зы́детъ во́ждь, и҆́же оу҆пасе́тъ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ.

⁶

і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля.

⁷

Тогда̀ и҆́рѡдъ та́й призва̀ волхвы̀, и҆ и҆спы́товаше ѿ ни́хъ вре́мѧ ꙗ҆́вльшїѧсѧ ѕвѣзды̀,

⁷

Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки

⁸

и҆ посла́въ и҆̀хъ въ виѳлее́мъ, речѐ: ше́дше и҆спыта́йте и҆звѣ́стнѡ ѡ҆ ѻ҆троча́ти: є҆гда́ же ѡ҆брѧ́щете, возвѣсти́те мѝ, ꙗ҆́кѡ да и҆ а҆́зъ ше́дъ поклоню́сѧ є҆мꙋ̀.

⁸

і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.

⁹

Ѻ҆ни́ же послꙋ́шавше царѧ̀, и҆до́ша. И҆ сѐ, ѕвѣзда̀, ю҆́же ви́дѣша на восто́цѣ, и҆дѧ́ше пред̾ ни́ми, до́ндеже прише́дши ста̀ верхꙋ̀, и҆дѣ́же бѣ̀ ѻ҆троча̀.

⁹

Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля.

¹⁰

Ви́дѣвше же ѕвѣздꙋ̀, возра́довашасѧ ра́достїю ве́лїею ѕѣлѡ̀,

¹⁰

Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою.

¹¹

и҆ прише́дше въ хра́минꙋ, ви́дѣша ѻ҆троча̀ съ мр҃і́ею мт҃рїю є҆гѡ̀, и҆ па́дше поклони́шасѧ є҆мꙋ̀: и҆ ѿве́рзше сокрѡ́вища своѧ̑, принесо́ша є҆мꙋ̀ да́ры, зла́то и҆ лїва́нъ и҆ смѵ́рнꙋ.

¹¹

І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну^*.

¹²

И҆ вѣ́сть прїе́мше во снѣ̀ не возврати́тисѧ ко и҆́рѡдꙋ, и҆ны́мъ пꙋте́мъ ѿидо́ша во странꙋ̀ свою̀.

¹²

І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.

¹³

(Заⷱ҇ д҃.) Ѿше́дшымъ же и҆̀мъ, сѐ, а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень во снѣ̀ ꙗ҆ви́сѧ і҆ѡ́сифꙋ, глаго́лѧ: воста́въ поимѝ ѻ҆троча̀ и҆ мт҃рь є҆гѡ̀, и҆ бѣжѝ во є҆гѵ́петъ, и҆ бꙋ́ди та́мѡ, до́ндеже рекꙋ́ ти: хо́щетъ бо и҆́рѡдъ и҆ска́ти ѻ҆троча́те, да погꙋби́тъ є҆̀.

¹³

Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його.

¹⁴

Ѻ҆́нъ же воста́въ, поѧ́тъ ѻ҆троча̀ и҆ мт҃рь є҆гѡ̀ но́щїю, и҆ ѿи́де во є҆гѵ́петъ,

¹⁴

Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет

¹⁵

и҆ бѣ̀ та́мѡ до оу҆ме́ртвїѧ и҆́рѡдова: да сбꙋ́детсѧ рече́нное ѿ гдⷭ҇а прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: ѿ є҆гѵ́пта воззва́хъ сн҃а моего̀.

¹⁵

і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.

¹⁶

Тогда̀ и҆́рѡдъ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ порꙋ́ганъ бы́сть ѿ волхвѡ́въ, разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀ и҆ посла́въ и҆збѝ всѧ̑ дѣ́ти сꙋ́щыѧ въ виѳлее́мѣ и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, ѿ двою̀ лѣ́тꙋ и҆ нижа́йше, по вре́мени, є҆́же и҆звѣ́стнѡ и҆спыта̀ ѿ волхвѡ́въ.

¹⁶

Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше — за часом, про який вивідав у волхвів.

¹⁷

Тогда̀ сбы́стсѧ рече́нное і҆еремі́емъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:

¹⁷

Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить:

¹⁸

гла́съ въ ра́мѣ слы́шанъ бы́сть, пла́чь и҆ рыда́нїе и҆ во́пль мно́гъ: рахи́ль пла́чꙋщисѧ ча̑дъ свои́хъ, и҆ не хотѧ́ше оу҆тѣ́шитисѧ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть.

¹⁸

голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.

¹⁹

Оу҆ме́ршꙋ же и҆́рѡдꙋ, сѐ, а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень во снѣ̀ ꙗ҆ви́сѧ і҆ѡ́сифꙋ во є҆гѵ́птѣ,

¹⁹

Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті

²⁰

глаго́лѧ: воста́въ поимѝ ѻ҆троча̀ и҆ мт҃рь є҆гѡ̀ и҆ и҆дѝ въ зе́млю і҆и҃левꙋ, и҆зомро́ша бо и҆́щꙋщїи дш҃ѝ ѻ҆троча́те.

²⁰

і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти.

²¹

Ѻ҆́нъ же воста́въ, поѧ́тъ ѻ҆троча̀ и҆ мт҃рь є҆гѡ̀ и҆ прїи́де въ зе́млю і҆и҃левꙋ.

²¹

Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву.

²²

Слы́шавъ же, ꙗ҆́кѡ а҆рхела́й ца́рствꙋетъ во і҆ꙋде́и вмѣ́стѡ и҆́рѡда ѻ҆тца̀ своегѡ̀, оу҆боѧ́сѧ та́мѡ и҆тѝ: вѣ́сть же прїе́мь во снѣ̀, ѿи́де въ предѣ́лы галїлє́йскїѧ.

²²

Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську.

²³

И҆ прише́дъ всели́сѧ во гра́дѣ нарица́емѣмъ назаре́тъ: ꙗ҆́кѡ да сбꙋ́детсѧ рече́нное прⷪ҇рѡ́ки, ꙗ҆́кѡ назѡре́й нарече́тсѧ.

²³

І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.

Глава́ г҃

¹

(Заⷱ҇ е҃) Во дни̑ же ѡ҆́ны прїи́де і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель, проповѣ́даѧ въ пꙋсты́ни і҆ꙋде́йстѣй

¹

У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській,

²

и҆ глаго́лѧ: пока́йтесѧ, прибли́жибосѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное.

²

і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне.

³

Се́й бо є҆́сть рѣче́нный и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: оу҆гото́вайте пꙋ́ть гдⷭ҇ень, пра̑вы твори́те стєзѝ є҆гѡ̀.

³

Бо Він є Той, про Якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.

⁴

Са́мъ же і҆ѡа́ннъ и҆мѧ́ше ри́зꙋ свою̀ ѿ вла̑съ велблꙋ̑ждь, и҆ по́ѧсъ оу҆сме́нъ ѡ҆ чреслѣ́хъ свои́хъ: снѣ́дь же є҆гѡ̀ бѣ̀ прꙋ́жїе и҆ ме́дъ ди́вїй.

⁴

Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди^* та мед дикий.

⁵

Тогда̀ и҆схожда́ше къ немꙋ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ всѧ̀ і҆ꙋде́а, и҆ всѧ̀ страна̀ і҆ѻрда́нскаѧ,

⁵

Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська;

⁶

и҆ креща́хꙋсѧ во і҆ѻрда́нѣ ѿ негѡ̀, и҆сповѣ́дающе грѣхѝ своѧ̑.

⁶

І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.

⁷

Ви́дѣвъ же (і҆ѡа́ннъ) мнѡ́ги фарїсє́и и҆ саддꙋкє́и грѧдꙋ́щыѧ на креще́нїе є҆гѡ̀, речѐ и҆̀мъ: рождє́нїѧ є҆хі́днѡва, кто̀ сказа̀ ва́мъ бѣжа́ти ѿ бꙋ́дꙋщагѡ гнѣ́ва;

⁷

А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?

⁸

сотвори́те оу҆̀бо пло́дъ досто́инъ покаѧ́нїѧ,

⁸

Створіть же плід, достойний покаяння.

⁹

и҆ не начина́йте глаго́лати въ себѣ̀: ѻ҆тца̀ и҆́мамы а҆враа́ма: глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мо́жетъ бг҃ъ ѿ ка́менїѧ сегѡ̀ воздви́гнꙋти ча̑да а҆враа́мꙋ:

⁹

І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить:

¹⁰

оу҆же́ бо и҆ сѣки́ра при ко́рени дре́ва лежи́тъ: всѧ́ко оу҆̀бо дре́во, є҆́же не твори́тъ плода̀ добра̀, посѣка́емо быва́етъ и҆ во ѻ҆́гнь вмета́емо:

¹⁰

бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь.

¹¹

а҆́зъ оу҆́бѡ креща́ю вы̀ водо́ю въ покаѧ́нїе: грѧды́й же по мнѣ̀ крѣ́плїй менє̀ є҆́сть, є҆мꙋ́же нѣ́смь досто́инъ сапогѝ понестѝ: то́й вы̀ крⷭ҇ти́тъ дх҃омъ ст҃ы́мъ и҆ ѻ҆гне́мъ:

¹¹

Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем;

¹²

є҆мꙋ́же лопа́та въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆треби́тъ гꙋмно̀ своѐ, и҆ собере́тъ пшени́цꙋ свою̀ въ жи́тницꙋ, пле́вы же сожже́тъ ѻ҆гне́мъ негаса́ющимъ.

¹²

Його лопата^* в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим.

¹³

(Заⷱ҇ ѕ҃.) Тогда̀ прихо́дитъ і҆и҃съ ѿ галїле́и на і҆ѻрда́нъ ко і҆ѡа́ннꙋ крⷭ҇ти́тисѧ ѿ негѡ̀.

¹³

Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.

¹⁴

І҆ѡа́ннъ же возбранѧ́ше є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: а҆́зъ тре́бꙋю тобо́ю крⷭ҇ти́тисѧ, и҆ ты́ ли грѧде́ши ко мнѣ̀;

¹⁴

Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?

¹⁵

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ къ немꙋ̀: ѡ҆ста́ви нн҃ѣ: та́кѡ бо подоба́етъ на́мъ и҆спо́лнити всѧ́кꙋ пра́вдꙋ. Тогда̀ ѡ҆ста́ви є҆го̀.

¹⁵

Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його.

¹⁶

И҆ крⷭ҇ти́всѧ і҆и҃съ взы́де а҆́бїе ѿ воды̀: и҆ сѐ, ѿверзо́шасѧ є҆мꙋ̀ небеса̀, и҆ ви́дѣ дх҃а бж҃їѧ сходѧ́ща ꙗ҆́кѡ го́лꙋбѧ и҆ грѧдꙋ́ща на него̀.

¹⁶

І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього.

¹⁷

И҆ сѐ, гла́съ съ небесѐ гл҃ѧ: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ не́мже бл҃говоли́хъ.

¹⁷

І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління.

Глава́ д҃

¹

(Заⷱ҇ з҃) Тогда̀ і҆и҃съ возведе́нъ бы́сть дх҃омъ въ пꙋсты́ню и҆скꙋси́тисѧ ѿ дїа́вола,

¹

Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол.

²

и҆ пости́всѧ дні́й четы́редесѧть и҆ но́щїй четы́редесѧть, послѣдѝ взалка̀.

²

І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів.

³

И҆ пристꙋ́пль къ немꙋ̀ и҆скꙋси́тель речѐ: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, рцы̀, да ка́менїе сїѐ хлѣ́бы бꙋ́дꙋтъ.

³

І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало.

⁴

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: пи́сано є҆́сть: не ѡ҆ хлѣ́бѣ є҆ди́нѣмъ жи́въ бꙋ́детъ человѣ́къ, но ѡ҆ всѧ́цѣмъ гл҃го́лѣ и҆сходѧ́щемъ и҆зо оу҆́стъ бж҃їихъ.

⁴

Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих.

⁵

Тогда̀ поѧ́тъ є҆го̀ дїа́волъ во ст҃ы́й гра́дъ, и҆ поста́ви є҆го̀ на крилѣ̀ церко́внѣмъ,

⁵

Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму,

⁶

и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, ве́рзисѧ ни́зꙋ: пи́сано бо є҆́сть, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лѡмъ свои̑мъ заповѣ́сть ѡ҆ тебѣ̀ (сохрани́ти тѧ̀), и҆ на рꙋка́хъ во́змꙋтъ тѧ̀, да не когда̀ преткне́ши ѡ҆ ка́мень но́гꙋ твою̀.

⁶

та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.

⁷

Рече́ (же) є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: па́ки пи́сано є҆́сть: не и҆скꙋ́сиши гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀.

⁷

Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого.

⁸

Па́ки поѧ́тъ є҆го̀ дїа́волъ на горꙋ̀ высокꙋ̀ ѕѣлѡ̀, и҆ показа̀ є҆мꙋ̀ всѧ̑ ца̑рствїѧ мі́ра и҆ сла́вꙋ и҆́хъ,

⁸

Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню,

⁹

и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: сїѧ̑ всѧ̑ тебѣ̀ да́мъ, а҆́ще па́дъ поклони́шимисѧ.

⁹

та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені.

¹⁰

Тогда̀ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀: пи́сано бо є҆́сть: гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀ поклони́шисѧ и҆ томꙋ̀ є҆ди́номꙋ послꙋ́жиши.

¹⁰

Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.

¹¹

Тогда̀ ѡ҆ста́ви є҆го̀ дїа́волъ, и҆ сѐ, а҆́гг҃ли пристꙋпи́ша и҆ слꙋжа́хꙋ є҆мꙋ̀.

¹¹

Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

¹²

(Заⷱ҇ и҃.) Слы́шавъ же і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ пре́данъ бы́сть, ѿи́де въ галїле́ю,

¹²

Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї.

¹³

и҆ ѡ҆ста́вль назаре́тъ, прише́дъ всели́сѧ въ капернаꙋ́мъ въ помо́рїе, въ предѣ́лѣхъ завꙋлѡ́нихъ и҆ нефѳалі́млихъ:

¹³

І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових,

¹⁴

да сбꙋ́детсѧ рече́нное и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:

¹⁴

щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить:

¹⁵

землѧ̀ завꙋлѡ́нѧ и҆ землѧ̀ нефѳалі́млѧ, пꙋ́ть мо́рѧ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, галїле́а ꙗ҆зы̑къ,

¹⁵

земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників.

¹⁶

лю́дїе сѣдѧ́щїи во тмѣ̀ ви́дѣша свѣ́тъ ве́лїй, и҆ сѣдѧ́щымъ въ странѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй, свѣ́тъ возсїѧ̀ и҆̀мъ.

¹⁶

Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм.

¹⁷

Ѿто́лѣ нача́тъ і҆и҃съ проповѣ́дати и҆ гл҃ати: пока́йтесѧ, прибли́жисѧ бо црⷭ҇тво нбⷭ҇ное.

¹⁷

Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.

¹⁸

(Заⷱ҇ ѳ҃.) Ходѧ́ же при мо́ри галїле́йстѣмъ, ви́дѣ два̀ бра̑та, сі́мѡна глаго́лемаго петра̀, и҆ а҆ндре́а бра́та є҆гѡ̀, вмета̑юща мрє́жи въ мо́ре, бѣ́ста бо ры̑барѧ:

¹⁸

Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками.

¹⁹

и҆ гл҃а и҆́ма: грѧди́та по мнѣ̀, и҆ сотворю̀ вы̀ ловца̑ человѣ́кѡмъ.

¹⁹

Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей.

²⁰

Ѡ҆́на же а҆́бїе ѡ҆ста̑вльша мрє́жи, по не́мъ и҆до́ста.

²⁰

І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним.

²¹

И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ, ви́дѣ и҆́на два̀ бра̑та, і҆а́кѡва зеведе́ева, и҆ і҆ѡа́нна бра́та є҆гѡ̀, въ кораблѝ съ зеведе́омъ ѻ҆тце́мъ є҆ю̀, завѧзꙋ̑юща мрє́жи своѧ̑, и҆ воззва̀ ѧ҆̀.

²¹

І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх.

²²

Ѡ҆́на же а҆́бїе ѡ҆ста̑вльша кора́бль и҆ ѻ҆тца̀ своего̀, по не́мъ и҆до́ста.

²²

Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.

²³

И҆ прохожда́ше всю̀ галїле́ю і҆и҃съ, оу҆чѧ̀ на со́нмищахъ и҆́хъ и҆ проповѣ́даѧ є҆ѵⷢ҇лїе црⷭ҇твїѧ, и҆сцѣлѧ́ѧ всѧ́къ недꙋ́гъ и҆ всѧ́кꙋ ꙗ҆́зю въ лю́дехъ.

²³

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.

²⁴

И҆ и҆зы́де слꙋ́хъ є҆гѡ̀ по все́й сѷрі́и: и҆ приведо́ша къ немꙋ̀ всѧ̑ болѧ́щыѧ, разли́чными недꙋ̑ги и҆ страстьмѝ ѡ҆держи̑мы, и҆ бѣ̑сны, и҆ мѣ̑сѧчныѧ, и҆ разсла́блєнныѧ (жи́лами): и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ.

²⁴

І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених — і Він зціляв їх.

²⁵

(Заⷱ҇ і҃.) И҆ по не́мъ и҆до́ша наро́ди мно́зи ѿ галїле́и и҆ десѧтѝ гра̑дъ, и҆ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ і҆ꙋде́и, и҆ со ѻ҆́нагѡ по́лꙋ і҆ѻрда́на.

²⁵

І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана.

Глава́ є҃

¹

Оу҆зрѣ́въ же наро́ды, взы́де на горꙋ̀: и҆ сѣ́дшꙋ є҆мꙋ̀, пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.

¹

Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його.

²

И҆ ѿве́рзъ оу҆ста̀ своѧ̑, оу҆ча́ше и҆̀хъ, гл҃ѧ:

²

І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:

³

бл҃же́ни ни́щїи дꙋ́хомъ: ꙗ҆́кѡ тѣ́хъ є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное.

³

Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

⁴

Бл҃же́ни пла́чꙋщїи: ꙗ҆́кѡ ті́и оу҆тѣ́шатсѧ.

⁴

Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

⁵

Бл҃же́ни кро́тцыи: ꙗ҆́кѡ ті́и наслѣ́дѧтъ зе́млю.

⁵

Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.

⁶

Бл҃же́ни а҆́лчꙋщїи и҆ жа́ждꙋщїи пра́вды: ꙗ҆́кѡ ті́и насы́тѧтсѧ.

⁶

Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.

⁷

Бл҃же́ни млⷭ҇тивїи: ꙗ҆́кѡ ті́и поми́ловани бꙋ́дꙋтъ.

⁷

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

⁸

Бл҃же́ни чтⷭ҇їи срⷣцемъ: ꙗ҆́кѡ ті́и бг҃а оу҆́зрѧтъ.

⁸

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

⁹

Бл҃же́ни миротво́рцы: ꙗ҆́кѡ ті́и сн҃ове бж҃їи нарекꙋ́тсѧ.

⁹

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

¹⁰

Бл҃же́ни и҆згна́ни пра́вды ра́ди: ꙗ҆́кѡ тѣ́хъ є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное.

¹⁰

Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

¹¹

Бл҃же́ни є҆стѐ, є҆гда̀ поно́сѧтъ ва́мъ, и҆ и҆жденꙋ́тъ, и҆ рекꙋ́тъ всѧ́къ ѕо́лъ глаго́лъ на вы̀ лжꙋ́ще, менє̀ ра́ди:

¹¹

Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради.

¹²

ра́дꙋйтесѧ и҆ весели́тесѧ, ꙗ҆́кѡ мзда̀ ва́ша мно́га на нб҃сѣ́хъ: та́кѡ бо и҆згна́ша прⷪ҇ро́ки, и҆̀же (бѣ́ша) пре́жде ва́съ.

¹²

Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.

¹³

Вы̀ є҆стѐ со́ль землѝ: а҆́ще же со́ль ѡ҆бꙋѧ́етъ, чи́мъ ѡ҆соли́тсѧ; ни во что́же бꙋ́детъ ктомꙋ̀, то́чїю да и҆зсы́пана бꙋ́детъ во́нъ и҆ попира́ема человѣ̑ки.

¹³

Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям.

¹⁴

(Заⷱ҇ а҃і҃.) Вы̀ є҆стѐ свѣ́тъ мі́ра: не мо́жетъ гра́дъ оу҆кры́тисѧ верхꙋ̀ горы̀ стоѧ̀:

¹⁴

Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори.

¹⁵

нижѐ вжига́ютъ свѣти́лника и҆ поставлѧ́ютъ є҆го̀ под̾ спꙋ́домъ, но на свѣ́щницѣ, и҆ свѣ́титъ всѣ̑мъ, и҆̀же въ хра́минѣ (сꙋ́ть).

¹⁵

І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі.

¹⁶

Та́кѡ да просвѣти́тсѧ свѣ́тъ ва́шъ пред̾ человѣ̑ки, ꙗ҆́кѡ да ви́дѧтъ ва̑ша дѡ́браѧ дѣла̀ и҆ просла́вѧтъ ѻ҆ц҃а̀ ва́шего, и҆́же на нб҃сѣ́хъ.

¹⁶

Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.

¹⁷

(Да) не мни́те, ꙗ҆́кѡ прїидо́хъ разори́ти зако́нъ, и҆лѝ прⷪ҇ро́ки: не прїидо́хъ разори́ти, но и҆спо́лнити.

¹⁷

Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати.

¹⁸

А҆ми́нь бо гл҃ю ва́мъ: до́ндеже пре́йдетъ не́бо и҆ землѧ̀, і҆ѡ́та є҆ди́на, и҆лѝ є҆ди́на черта̀ не пре́йдетъ ѿ зако́на, до́ндеже всѧ̑ бꙋ́дꙋтъ.

¹⁸

Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все.

¹⁹

И҆́же а҆́ще разори́тъ є҆ди́нꙋ за́повѣдїй си́хъ ма́лыхъ и҆ наꙋчи́тъ та́кѡ человѣ́ки, мні́й нарече́тсѧ въ црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ: а҆ и҆́же сотвори́тъ и҆ наꙋчи́тъ, се́й ве́лїй нарече́тсѧ въ црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ.

¹⁹

Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному.

²⁰

(Заⷱ҇ в҃і҃.) Гл҃ю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не и҆збꙋ́детъ пра́вда ва́ша па́че кни̑жникъ и҆ фарїсє́й, не вни́дете въ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное.

²⁰

Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.

²¹

Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ рече́но бы́сть дрє́внимъ: не оу҆бїе́ши: и҆́же (бо) а҆́ще оу҆бїе́тъ, пови́ненъ є҆́сть сꙋдꙋ̀.

²¹

Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду.

²²

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ гнѣ́ваѧйсѧ на бра́та своего̀ всꙋ́е пови́ненъ є҆́сть сꙋдꙋ̀: и҆́же бо а҆́ще рече́тъ бра́тꙋ своемꙋ̀: рака̀, пови́ненъ є҆́сть со́нмищꙋ: а҆ и҆́же рече́тъ: оу҆ро́де, пови́ненъ є҆́сть гее́ннѣ ѻ҆́гненнѣй.

²²

Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака»^*, підлягає синедріону^*; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній.

²³

А҆́ще оу҆̀бо принесе́ши да́ръ тво́й ко ѻ҆лтарю̀ и҆ тꙋ̀ помѧне́ши, ꙗ҆́кѡ бра́тъ тво́й и҆́мать нѣ́что на тѧ̀:

²³

Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе,

²⁴

ѡ҆ста́ви тꙋ̀ да́ръ тво́й пред̾ ѻ҆лтаре́мъ и҆ ше́дъ пре́жде смири́сѧ съ бра́томъ твои́мъ, и҆ тогда̀ прише́дъ принесѝ да́ръ тво́й.

²⁴

залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій.

²⁵

Бꙋ́ди оу҆вѣщава́ѧсѧ съ сопе́рникомъ твои́мъ ско́рѡ, до́ндеже є҆сѝ на пꙋтѝ съ ни́мъ, да не преда́стъ тебѐ сопе́рникъ сꙋдїѝ, и҆ сꙋдїѧ̀ тѧ̀ преда́стъ слꙋзѣ̀, и҆ въ темни́цꙋ вве́рженъ бꙋ́деши:

²⁵

Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю.

²⁶

а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: не и҆зы́деши ѿтꙋ́дꙋ, до́ндеже возда́си послѣ́днїй кодра́нтъ.

²⁶

Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант^*.

²⁷

(Заⷱ҇ г҃і҃.) Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ рѣче́но бы́сть дрє́внимъ: не прелюбы̀ сотвори́ши.

²⁷

Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу.

²⁸

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ, и҆́же воззри́тъ на женꙋ̀ ко є҆́же вожделѣ́ти є҆ѧ̀, оу҆жѐ любодѣ́йствова съ не́ю въ се́рдцы свое́мъ:

²⁸

А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму.

²⁹

а҆́ще же ѻ҆́ко твоѐ десно́е соблажнѧ́етъ тѧ̀, и҆змѝ є҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: оу҆́не бо тѝ є҆́сть, да поги́бнетъ є҆ди́нъ ѿ оу҆́дъ твои́хъ, а҆ не всѐ тѣ́ло твоѐ вве́ржено бꙋ́детъ въ гее́ннꙋ (ѻ҆́гненнꙋю):

²⁹

Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну.

³⁰

и҆ а҆́ще десна́ѧ твоѧ̀ рꙋка̀ соблажнѧ́етъ тѧ̀, оу҆сѣцы̀ ю҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: оу҆́не бо тѝ є҆́сть, да поги́бнетъ є҆ди́нъ ѿ оу҆́дъ твои́хъ, а҆ не всѐ тѣ́ло твоѐ вве́ржено бꙋ́детъ въ гее́ннꙋ.

³⁰

І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну.

³¹

Рече́но же бы́сть, ꙗ҆́кѡ и҆́же а҆́ще пꙋ́ститъ женꙋ̀ свою̀, да да́стъ є҆́й кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю.

³¹

Сказано також: коли хто розводиться з жінкою своєю, нехай дасть їй лист про розлучення.

³²

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ ѿпꙋща́ѧй женꙋ̀ свою̀, ра́звѣ словесѐ любодѣ́йнагѡ, твори́тъ ю҆̀ прелюбодѣ́йствовати: и҆ и҆́же пꙋщени́цꙋ по́йметъ, прелюбодѣ́йствꙋетъ.

³²

А Я кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує.

³³

(Заⷱ҇ д҃і҃.) Па́ки слы́шасте, ꙗ҆́кѡ рѣче́но бы́сть дрє́внимъ: не во лжꙋ̀ клене́шисѧ, возда́си же гдⷭ҇еви клѧ̑твы твоѧ̑.

³³

Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої.

³⁴

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ не клѧ́тисѧ всѧ́кѡ: ни нб҃омъ, ꙗ҆́кѡ прⷭ҇то́лъ є҆́сть бж҃їй:

³⁴

А Я кажу вам — не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим;

³⁵

ни земле́ю, ꙗ҆́кѡ подно́жїе є҆́сть нога́ма є҆гѡ̀: ни і҆ерⷭ҇ли́момъ, ꙗ҆́кѡ гра́дъ є҆́сть вели́кагѡ цр҃ѧ̀:

³⁵

ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя.

³⁶

нижѐ главо́ю твое́ю клени́сѧ, ꙗ҆́кѡ не мо́жеши вла́са є҆ди́нагѡ бѣ́ла и҆лѝ че́рна сотвори́ти:

³⁶

І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити.

³⁷

бꙋ́ди же сло́во ва́ше: є҆́й, є҆́й: нѝ, нѝ: ли́шше же сею̀ ѿ непрїѧ́зни є҆́сть.

³⁷

Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.

³⁸

Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ рѣче́но бы́сть: ѻ҆́ко за ѻ҆́ко, и҆ зꙋ́бъ за зꙋ́бъ.

³⁸

Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб.

³⁹

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ не проти́витисѧ ѕлꙋ̀: но а҆́ще тѧ̀ кто̀ оу҆да́ритъ въ деснꙋ́ю твою̀ лани́тꙋ, ѡ҆братѝ є҆мꙋ̀ и҆ дрꙋгꙋ́ю:

³⁹

А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу.

⁴⁰

и҆ хотѧ́щемꙋ сꙋди́тисѧ съ тобо́ю и҆ ри́зꙋ твою̀ взѧ́ти, ѿпꙋстѝ є҆мꙋ̀ и҆ срачи́цꙋ:

⁴⁰

І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку.

⁴¹

и҆ а҆́ще кто̀ тѧ̀ по́йметъ по си́лѣ по́прище є҆ди́но, и҆дѝ съ ни́мъ два̀.

⁴¹

І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два.

⁴²

(Заⷱ҇ е҃і҃.) Просѧ́щемꙋ оу҆ тебє̀ да́й, и҆ хотѧ́щаго ѿ тебє̀ заѧ́ти не ѿвратѝ.

⁴²

Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся.

⁴³

Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ рѣче́но є҆́сть: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ и҆ возненави́диши врага̀ твоего̀.

⁴³

Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.

⁴⁴

А҆́зъ же гл҃ю ва́мъ: люби́те врагѝ ва́шѧ, благослови́те кленꙋ́щыѧ вы̀, добро̀ твори́те ненави́дѧщымъ ва́съ, и҆ моли́тесѧ за творѧ́щихъ ва́мъ напа́сть и҆ и҆згонѧ́щыѧ вы̀,

⁴⁴

А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас,

⁴⁵

ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дете сн҃ове ѻ҆ц҃а̀ ва́шегѡ, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ: ꙗ҆́кѡ со́лнце своѐ сїѧ́етъ на ѕлы̑ѧ и҆ бл҃гі̑ѧ и҆ дожди́тъ на првⷣныѧ и҆ на непра́вєдныѧ.

⁴⁵

щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.

⁴⁶

А҆́ще бо лю́бите лю́бѧщихъ ва́съ, кꙋ́ю мздꙋ̀ и҆́мате; не и҆ мытари̑ ли то́жде творѧ́тъ;

⁴⁶

Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?

⁴⁷

И҆ а҆́ще цѣлꙋ́ете дрꙋ́ги ва́шѧ то́кмѡ, что̀ ли́шше творитѐ; не и҆ ꙗ҆зы̑чницы ли та́кожде творѧ́тъ;

⁴⁷

І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?

⁴⁸

Бꙋ́дите оу҆̀бо вы̀ соверше́ни, ꙗ҆́коже ѻ҆ц҃ъ ва́шъ нбⷭ҇ный соверше́нъ є҆́сть.

⁴⁸

Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.

Глава́ ѕ҃

¹

(Заⷱ҇ ѕ҃і҃) Внемли́те ми́лостыни ва́шеѧ не твори́ти пред̾ человѣ̑ки, да ви́дими бꙋ́дете и҆́ми: а҆́ще ли же нѝ, мзды̀ не и҆́мате ѿ ѻ҆ц҃а̀ ва́шегѡ, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ.

¹

Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного.

²

Є҆гда̀ оу҆̀бо твори́ши ми́лостыню, не вострꙋбѝ пред̾ собо́ю, ꙗ҆́коже лицемѣ́ри творѧ́тъ въ со́нмищихъ и҆ въ сто́гнахъ, ꙗ҆́кѡ да просла́вѧтсѧ ѿ человѣ̑къ. А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, воспрїе́млютъ мздꙋ̀ свою̀.

²

Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

³

Тебѣ́ же творѧ́щꙋ ми́лостыню, да не оу҆вѣ́сть шꙋ́йца твоѧ̀, что̀ твори́тъ десни́ца твоѧ̀,

³

У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя,

⁴

ꙗ҆́кѡ да бꙋ́детъ ми́лостынѧ твоѧ̀ въ та́йнѣ: и҆ ѻ҆ц҃ъ тво́й, ви́дѧй въ та́йнѣ, то́й возда́стъ тебѣ̀ ꙗ҆́вѣ.

⁴

щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

⁵

И҆ є҆гда̀ мо́лишисѧ, не бꙋ́ди ꙗ҆́коже лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ лю́бѧтъ въ со́нмищихъ и҆ въ сто́гнахъ пꙋті́й стоѧ́ще моли́тисѧ, ꙗ҆́кѡ да ꙗ҆вѧ́тсѧ человѣ́кѡмъ. А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ воспрїе́млютъ мздꙋ̀ свою̀.

⁵

І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

⁶

Ты́ же, є҆гда̀ мо́лишисѧ, вни́ди въ клѣ́ть твою̀, и҆ затвори́въ двє́ри твоѧ̑, помоли́сѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́же въ та́йнѣ: и҆ ѻ҆ц҃ъ тво́й, ви́дѧй въ та́йнѣ, возда́стъ тебѣ̀ ꙗ҆́вѣ.

⁶

Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

⁷

Молѧ́щесѧ же не ли́шше глаго́лите, ꙗ҆́коже ꙗ҆зы̑чницы: мнѧ́тъ бо, ꙗ҆́кѡ во многоглаго́ланїи свое́мъ оу҆слы́шани бꙋ́дꙋтъ:

⁷

А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть.

⁸

не подо́битесѧ оу҆̀бо и҆̀мъ: вѣ́сть бо ѻ҆ц҃ъ ва́шъ, и҆́хже тре́бꙋете, пре́жде проше́нїѧ ва́шегѡ.

⁸

Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього.

⁹

Си́це оу҆̀бо моли́тесѧ вы̀: ѻ҆́ч҃е на́шъ, и҆́же є҆сѝ на нб҃сѣ́хъ, да ст҃и́тсѧ и҆́мѧ твоѐ:

⁹

Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;

¹⁰

да прїи́детъ црⷭ҇твїе твоѐ: да бꙋ́детъ во́лѧ твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ на нб҃сѝ, и҆ на землѝ:

¹⁰

нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

¹¹

хлѣ́бъ на́шъ насꙋ́щный да́ждь на́мъ дне́сь:

¹¹

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

¹²

и҆ ѡ҆ста́ви на́мъ до́лги на́шѧ, ꙗ҆́кѡ и҆ мы̀ ѡ҆ставлѧ́емъ должникѡ́мъ на́шымъ:

¹²

І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;

¹³

и҆ не введѝ на́съ въ напа́сть, но и҆зба́ви на́съ ѿ лꙋка́вагѡ: ꙗ҆́кѡ твоѐ є҆́сть црⷭ҇твїе и҆ си́ла и҆ сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.

¹³

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

¹⁴

(Заⷱ҇ з҃і҃.) А҆́ще бо ѿпꙋща́ете человѣ́кѡмъ согрѣшє́нїѧ и҆́хъ, ѿпꙋ́ститъ и҆ ва́мъ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ нбⷭ҇ный:

¹⁴

Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний.

¹⁵

а҆́ще ли не ѿпꙋща́ете человѣ́кѡмъ согрѣшє́нїѧ и҆́хъ, ни ѻ҆ц҃ъ ва́шъ ѿпꙋ́ститъ ва́мъ согрѣше́нїй ва́шихъ.

¹⁵

А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.

¹⁶

Є҆гда́ же постите́сѧ, не бꙋ́дите ꙗ҆́коже лицемѣ́ри сѣ́тꙋюще: помрача́ютъ бо ли́ца своѧ̑, ꙗ҆́кѡ да ꙗ҆вѧ́тсѧ человѣ́кѡмъ постѧ́щесѧ. А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ воспрїе́млютъ мздꙋ̀ свою̀.

¹⁶

Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

¹⁷

Ты́ же постѧ́сѧ пома́жи главꙋ̀ твою̀, и҆ лицѐ твоѐ оу҆мы́й,

¹⁷

Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє,

¹⁸

ꙗ҆́кѡ да не ꙗ҆ви́шисѧ человѣ́кѡмъ постѧ́сѧ, но ѻ҆ц҃ꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́же въ та́йнѣ: и҆ ѻ҆ц҃ъ тво́й, ви́дѧй въ та́йнѣ, возда́стъ тебѣ̀ ꙗ҆́вѣ.

¹⁸

щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

¹⁹

Не скрыва́йте себѣ̀ сокро́вищъ на землѝ, и҆дѣ́же че́рвь и҆ тлѧ̀ тли́тъ, и҆ и҆дѣ́же та́тїе подко́пываютъ и҆ кра́дꙋтъ:

¹⁹

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть.

²⁰

скрыва́йте же себѣ̀ сокро́вище на нб҃сѝ, и҆дѣ́же ни че́рвь, ни тлѧ̀ тли́тъ, и҆ и҆дѣ́же та́тїе не подко́пываютъ, ни кра́дꙋтъ:

²⁰

Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть,

²¹

и҆дѣ́же бо є҆́сть сокро́вище ва́ше, тꙋ̀ бꙋ́детъ и҆ се́рдце ва́ше.

²¹

бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

²²

(Заⷱ҇ и҃і҃.) Свѣти́лникъ тѣ́лꙋ є҆́сть ѻ҆́ко. А҆́ще оу҆̀бо бꙋ́детъ ѻ҆́ко твоѐ про́сто, всѐ тѣ́ло твоѐ свѣ́тло бꙋ́детъ:

²²

Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим;

²³

а҆́ще ли ѻ҆́ко твоѐ лꙋка́во бꙋ́детъ, всѐ тѣ́ло твоѐ те́мно бꙋ́детъ. А҆́ще оу҆̀бо свѣ́тъ, и҆́же въ тебѣ̀, тма̀ є҆́сть, то̀ тма̀ кольмѝ;

²³

коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?

²⁴

Никто́же мо́жетъ двѣма̀ господи́нома рабо́тати: лю́бо є҆ди́наго возлю́битъ, а҆ дрꙋга́го возненави́дитъ: и҆лѝ є҆ди́нагѡ держи́тсѧ, ѡ҆ дрꙋзѣ́мъ же неради́ти на́чнетъ. Не мо́жете бг҃ꙋ рабо́тати и҆ мамѡ́нѣ.

²⁴

Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні^*.

²⁵

Сегѡ̀ ра́ди гл҃ю ва́мъ: не пецы́тесѧ дꙋше́ю ва́шею, что̀ ꙗ҆́сте, и҆лѝ что̀ пїе́те: ни тѣ́ломъ ва́шимъ, во что̀ ѡ҆блече́тесѧ. Не дꙋша́ ли бо́лши є҆́сть пи́щи, и҆ тѣ́ло ѻ҆де́жди;

²⁵

Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло — за одяг?

²⁶

Воззри́те на пти̑цы небє́сныѧ, ꙗ҆́кѡ не сѣ́ютъ, ни жнꙋ́тъ, ни собира́ютъ въ жи̑тницы, и҆ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ нбⷭ҇ный пита́етъ и҆̀хъ. Не вы́ ли па́че лꙋ́чши и҆́хъ є҆стѐ;

²⁶

Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?

²⁷

Кто́ же ѿ ва́съ пекі́йсѧ мо́жетъ приложи́ти во́зрастꙋ своемꙋ̀ ла́коть є҆ди́нъ;

²⁷

Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?

²⁸

И҆ ѡ҆ ѻ҆де́жди что̀ пече́тесѧ; Смотри́те крі̑нъ се́лныхъ, ка́кѡ растꙋ́тъ: не трꙋжда́ютсѧ, ни прѧдꙋ́тъ:

²⁸

І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть;

²⁹

гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ни соломѡ́нъ во все́й сла́вѣ свое́й ѡ҆блече́сѧ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ си́хъ:

²⁹

кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них;

³⁰

а҆́ще же сѣ́но се́лное, дне́сь сꙋ́ще и҆ оу҆́трѣ въ пе́щь вмета́емо, бг҃ъ та́кѡ ѡ҆дѣва́етъ, не мно́гѡ ли па́че ва́съ, маловѣ́ри;

³⁰

якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!

³¹

(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Не пецы́тесѧ оу҆́бѡ, глаго́люще: что̀ ꙗ҆́мы, и҆лѝ что̀ пїе́мъ, и҆лѝ чи́мъ ѡ҆де́ждемсѧ;

³¹

Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?

³²

Всѣ́хъ бо си́хъ ꙗ҆зы́цы и҆́щꙋтъ: вѣ́сть бо ѻ҆ц҃ъ ва́шъ нбⷭ҇ный, ꙗ҆́кѡ тре́бꙋете си́хъ всѣ́хъ.

³²

Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому.

³³

И҆щи́те же пре́жде црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ и҆ пра́вды є҆гѡ̀, и҆ сїѧ̑ всѧ̑ приложа́тсѧ ва́мъ.

³³

Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.

³⁴

Не пецы́тесѧ оу҆̀бо на оу҆́трей, оу҆́тренїй бо собо́ю пече́тсѧ: довлѣ́етъ дне́ви ѕло́ба [попече́нїе] є҆гѡ̀.

³⁴

Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот.

Глава́ з҃

¹

(Заⷱ҇ к҃) Не сꙋди́те, да не сꙋди́ми бꙋ́дете:

¹

Не судіть, щоб і вас не судили;

²

и҆́мже бо сꙋдо́мъ сꙋ́дите, сꙋ́дѧтъ ва́мъ: и҆ въ ню́же мѣ́рꙋ мѣ́рите, возмѣ́ритсѧ ва́мъ.

²

бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.

³

Что́ же ви́диши сꙋче́цъ, и҆́же во ѻ҆́цѣ бра́та твоегѡ̀, бервна́ же, є҆́же є҆́сть во ѻ҆́цѣ твое́мъ, не чꙋ́еши;

³

І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?

⁴

И҆лѝ ка́кѡ рече́ши бра́тꙋ твоемꙋ̀: ѡ҆ста́ви, да и҆змꙋ̀ сꙋче́цъ и҆з̾ ѻ҆чесѐ твоегѡ̀: и҆ сѐ, бервно̀ во ѻ҆́цѣ твое́мъ;

⁴

Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм?

⁵

Лицемѣ́ре, и҆змѝ пе́рвѣе бервно̀ и҆з̾ ѻ҆чесѐ твоегѡ̀, и҆ тогда̀ оу҆́зриши и҆з̾ѧ́ти сꙋче́цъ и҆з̾ ѻ҆чесѐ бра́та твоегѡ̀.

⁵

Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

⁶

Не дади́те ст҃а̑ѧ псѡ́мъ, ни помета́йте би́сєръ ва́шихъ пред̾ свинїѧ́ми, да не поперꙋ́тъ и҆̀хъ нога́ми свои́ми и҆ вра́щшесѧ расто́ргнꙋтъ вы̀.

⁶

Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас.

⁷

(Заⷱ҇.) Проси́те, и҆ да́стсѧ ва́мъ: и҆щи́те, и҆ ѡ҆брѧ́щете: толцы́те, и҆ ѿве́рзетсѧ ва́мъ:

⁷

Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам;

⁸

всѧ́къ бо просѧ́й прїе́млетъ, и҆ и҆щѧ́й ѡ҆брѣта́етъ, и҆ толкꙋ́щемꙋ ѿве́рзетсѧ.

⁸

бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.

⁹

И҆лѝ кто̀ є҆́сть ѿ ва́съ человѣ́къ, є҆го́же а҆́ще воспро́ситъ сы́нъ є҆гѡ̀ хлѣ́ба, є҆да̀ ка́мень пода́стъ є҆мꙋ̀;

⁹

Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?

¹⁰

И҆лѝ а҆́ще ры́бы про́ситъ, є҆да̀ ѕмїю̀ пода́стъ є҆мꙋ̀;

¹⁰

І коли попросить риби, подала б йому змію?

¹¹

А҆́ще оу҆̀бо вы̀, лꙋка́ви сꙋ́ще, оу҆мѣ́ете даѧ̑нїѧ бла̑га даѧ́ти ча́дѡмъ ва́шымъ, кольмѝ па́че ѻ҆ц҃ъ ва́шъ нбⷭ҇ный да́стъ бла̑га просѧ́щымъ оу҆ негѡ̀.

¹¹

Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього.

¹²

(Заⷱ҇ к҃а҃.) Всѧ̑ оу҆̀бо, є҆ли̑ка а҆́ще хо́щете, да творѧ́тъ ва́мъ человѣ́цы, та́кѡ и҆ вы̀ твори́те и҆̀мъ: се́ бо є҆́сть зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́цы.

¹²

Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки.

¹³

Вни́дите оу҆́зкими враты̀: ꙗ҆́кѡ простра̑ннаѧ врата̀ и҆ широ́кїй пꙋ́ть вводѧ́й въ па́гꙋбꙋ, и҆ мно́зи сꙋ́ть входѧ́щїи и҆́мъ:

¹³

Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними.

¹⁴

что̀ оу҆́зкаѧ врата̀, и҆ тѣ́сный пꙋ́ть вводѧ́й въ живо́тъ, и҆ ма́лѡ и҆́хъ є҆́сть, и҆̀же ѡ҆брѣта́ютъ є҆го̀.

¹⁴

А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх.

¹⁵

(Заⷱ҇ к҃в҃.) Внемли́те же ѿ лжи́выхъ прорѡ́къ, и҆̀же прихо́дѧтъ къ ва́мъ во ѻ҆де́ждахъ ѻ҆́вчихъ, внꙋ́трь же сꙋ́ть во́лцы хи́щницы:

¹⁵

Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі.

¹⁶

ѿ плѡ́дъ и҆́хъ позна́ете и҆̀хъ. Є҆да̀ ѡ҆б̾е́млютъ ѿ те́рнїѧ гро́зды, и҆лѝ ѿ ре́пїѧ смѡ́квы;

¹⁶

По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?

¹⁷

Та́кѡ всѧ́ко дре́во до́брое плоды̀ дѡбры̀ твори́тъ, а҆ ѕло́е дре́во плоды̀ ѕлы̑ твори́тъ:

¹⁷

Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить.

¹⁸

не мо́жетъ дре́во добро̀ плоды̀ ѕлы̑ твори́ти, ни дре́во ѕло̀ плоды̀ дѡбры̀ твори́ти.

¹⁸

Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити.

¹⁹

Всѧ́ко оу҆̀бо дре́во, є҆́же не твори́тъ плода̀ добра̀, посѣка́ютъ є҆̀ и҆ во ѻ҆́гнь вмета́ютъ.

¹⁹

Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають.

²⁰

Тѣ́мже оу҆̀бо ѿ плѡ́дъ и҆́хъ позна́ете и҆̀хъ.

²⁰

Тож за їхніми плодами пізнаєте їх.

²¹

(Заⷱ҇ к҃г҃.) Не всѧ́къ глаго́лѧй мѝ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, вни́детъ въ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное: но творѧ́й во́лю ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ.

²¹

Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.

²²

Мно́зи рекꙋ́тъ мнѣ̀ во ѡ҆́нъ де́нь: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, не въ твое́ ли и҆́мѧ проро́чествовахомъ, и҆ твои́мъ и҆́менемъ бѣ́сы и҆згони́хомъ, и҆ твои́мъ и҆́менемъ си̑лы мнѡ́ги сотвори́хомъ;

²²

Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?

²³

И҆ тогда̀ и҆сповѣ́мъ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ николи́же зна́хъ ва́съ: ѿиди́те ѿ менє̀, дѣ́лающїи беззако́нїе.

²³

І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.

²⁴

(Заⷱ҇ к҃д҃.) Всѧ́къ оу҆̀бо, и҆́же слы́шитъ словеса̀ моѧ̑ сїѧ̑ и҆ твори́тъ ѧ҆̀, оу҆подо́блю є҆го̀ мꙋ́жꙋ мꙋ́дрꙋ, и҆́же созда̀ хра́минꙋ свою̀ на ка́мени:

²⁴

Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені;

²⁵

и҆ сни́де до́ждь, и҆ прїидо́ша рѣ́ки, и҆ возвѣ́ѧша вѣ́три, и҆ нападо́ша на хра́минꙋ тꙋ̀: и҆ не паде́сѧ, ѡ҆снована́ бо бѣ̀ на ка́мени.

²⁵

І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені.

²⁶

И҆ всѧ́къ слы́шай словеса̀ моѧ̑ сїѧ̑, и҆ не творѧ̀ и҆́хъ, оу҆подо́битсѧ мꙋ́жꙋ оу҆ро́дивꙋ, и҆́же созда̀ хра́минꙋ свою̀ на песцѣ̀:

²⁶

А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску;

²⁷

и҆ сни́де до́ждь, и҆ прїидо́ша рѣ́ки, и҆ возвѣ́ѧша вѣ́три, и҆ ѡ҆про́шасѧ хра́минѣ то́й, и҆ паде́сѧ: и҆ бѣ̀ разрꙋше́нїе є҆ѧ̀ ве́лїе.

²⁷

І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.

²⁸

И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ словеса̀ сїѧ̑, дивлѧ́хꙋсѧ наро́ди ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀:

²⁸

І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його,

²⁹

бѣ́ бо оу҆чѧ̀ и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆мѣ́ѧ, и҆ не ꙗ҆́кѡ кни́жницы (и҆ фарїсе́є).

²⁹

бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї.

Глава́ и҃

¹

Сше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ съ горы̀, в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ наро́ди мно́зи.

¹

Коли ж Він зійшов з гори, слідом за Ним пішло багато народу.

²

И҆ сѐ, прокаже́нъ прише́дъ кла́нѧшесѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: гдⷭ҇и, а҆́ще хо́щеши, мо́жеши мѧ̀ ѡ҆чⷭ҇тити.

²

І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.

³

И҆ просте́ръ рꙋ́кꙋ і҆и҃съ, коснꙋ́сѧ є҆мꙋ̀, гл҃ѧ: хощꙋ̀, ѡ҆чи́стисѧ. И҆ а҆́бїе ѡ҆чи́стисѧ є҆мꙋ̀ прока́за.

³

Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази.

⁴

И҆ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ви́ждь, ни комꙋ́же повѣ́ждь: но ше́дъ покажи́сѧ і҆ере́ови и҆ принесѝ да́ръ, є҆го́же повелѣ̀ (въ зако́нѣ) мѡѷсе́й, во свидѣ́телство и҆̀мъ.

⁴

І говорить йому Ісус: гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм.

⁵

(Заⷱ҇ к҃е҃.) Вше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ въ капернаꙋ́мъ, пристꙋпѝ къ немꙋ̀ со́тникъ, молѧ̀ є҆го̀

⁵

А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його:

⁶

и҆ глаго́лѧ: гдⷭ҇и, ѻ҆́трокъ мо́й лежи́тъ въ домꙋ̀ разсла́бленъ, лю́тѣ стражда̀.

⁶

Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає.

⁷

И҆ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́зъ прише́дъ и҆сцѣлю̀ є҆го̀.

⁷

І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його.

⁸

И҆ ѿвѣща́въ со́тникъ, речѐ (є҆мꙋ̀): гдⷭ҇и, нѣ́смь досто́инъ, да под̾ кро́въ мо́й вни́деши: но то́кмѡ рцы̀ сло́во, и҆ и҆сцѣлѣ́етъ ѻ҆́трокъ мо́й:

⁸

Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій.

⁹

и҆́бо а҆́зъ человѣ́къ є҆́смь под̾ вла́стїю, и҆мы́й под̾ собо́ю во́ины: и҆ глаго́лю семꙋ̀: и҆дѝ, и҆ и҆́детъ: и҆ дрꙋго́мꙋ: прїидѝ, и҆ прихо́дитъ: и҆ рабꙋ̀ моемꙋ̀: сотворѝ сїѐ, и҆ сотвори́тъ.

⁹

Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить.

¹⁰

Слы́шавъ же і҆и҃съ, оу҆диви́сѧ, и҆ речѐ грѧдꙋ́щымъ по не́мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: ни во і҆и҃ли толи́ки вѣ́ры ѡ҆брѣто́хъ.

¹⁰

Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри.

¹¹

Гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мно́зи ѿ востѡ́къ и҆ за̑падъ прїи́дꙋтъ и҆ возлѧ́гꙋтъ со а҆враа́момъ и҆ і҆саа́комъ и҆ і҆а́кѡвомъ во црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ:

¹¹

Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному;

¹²

сы́нове же ца́рствїѧ и҆згна́ни бꙋ́дꙋтъ во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ.

¹²

А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.

¹³

И҆ речѐ і҆и҃съ со́тникꙋ: и҆дѝ, и҆ ꙗ҆́коже вѣ́ровалъ є҆сѝ, бꙋ́ди тебѣ̀. И҆ и҆сцѣлѣ̀ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀ въ то́й ча́съ.

¹³

І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.

¹⁴

(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) И҆ прише́дъ і҆и҃съ въ до́мъ петро́въ, ви́дѣ те́щꙋ є҆гѡ̀ лежа́щꙋ и҆ ѻ҆гне́мъ жего́мꙋ,

¹⁴

Прийшовши до Петрової господи, Ісус побачив тещу його, що лежала в гарячці,

¹⁵

и҆ прикоснꙋ́сѧ рꙋцѣ̀ є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆ста́ви ю҆̀ ѻ҆́гнь: и҆ воста̀ и҆ слꙋжа́ше є҆мꙋ̀.

¹⁵

і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому.

¹⁶

По́здѣ же бы́вшꙋ, приведо́ша къ немꙋ̀ бѣ̑сны мнѡ́ги: и҆ и҆згна̀ дꙋ́хи сло́вомъ и҆ всѧ̑ болѧ́щыѧ и҆сцѣлѝ:

¹⁶

Коли ж настав вечір, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих,

¹⁷

да сбꙋ́детсѧ рѣче́нное и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: то́й недꙋ́ги на́шѧ прїѧ́тъ и҆ бѡлѣ́зни понесѐ.

¹⁷

щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби.

¹⁸

Ви́дѣвъ же і҆и҃съ мнѡ́ги наро́ды ѡ҆́крестъ себє̀, повелѣ̀ (оу҆чн҃кѡ́мъ) и҆тѝ на ѡ҆́нъ по́лъ.

¹⁸

А як побачив Ісус довкола Себе багато народу, звелів ученикам відпливти на другий бік.

¹⁹

И҆ пристꙋ́пль є҆ди́нъ кни́жникъ, речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, и҆дꙋ̀ по тебѣ̀, а҆́може а҆́ще и҆́деши.

¹⁹

Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.

²⁰

Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ли́си ꙗ҆́звины и҆́мꙋтъ, и҆ пти̑цы небє́сныѧ гнѣ́зда: сн҃ъ же чл҃вѣ́ческїй не и҆́мать гдѣ̀ главы̀ подклони́ти.

²⁰

І каже йому Ісус: лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити.

²¹

Дрꙋгі́й же ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, повели́ ми пре́жде и҆тѝ и҆ погребстѝ ѻ҆тца̀ моего̀.

²¹

Інший же з учеників Його сказав Йому: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого.

²²

І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: грѧдѝ по мнѣ̀ и҆ ѡ҆ста́ви ме́ртвыхъ погребстѝ своѧ̑ мертвецы̀.

²²

Але Ісус сказав йому: іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців.

²³

(Заⷱ҇ к҃з҃.) И҆ влѣ́зшꙋ є҆мꙋ̀ въ кора́бль, по не́мъ и҆до́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.

²³

І як увійшов Він у човен, за Ним пішли ученики Його.

²⁴

И҆ сѐ, трꙋ́съ вели́къ бы́сть въ мо́ри, ꙗ҆́коже кораблю̀ покрыва́тисѧ волна́ми: то́й же спа́ше.

²⁴

І ось піднялися хвилі великі на морі, аж човен покривало; Він же спав.

²⁵

И҆ прише́дше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ возбꙋди́ша є҆го̀, глаго́люще: гдⷭ҇и, сп҃си́ ны, погиба́емъ.

²⁵

Тоді ученики Його, підійшовши до Нього, розбудили Його і сказали: Господи, рятуй нас, гинемо.

²⁶

И҆ гл҃а и҆̀мъ: что̀ страшли́ви є҆стѐ, маловѣ́ри; Тогда̀ воста́въ запретѝ вѣ́трѡмъ и҆ мо́рю, и҆ бы́сть тишина̀ ве́лїѧ.

²⁶

І говорить їм: чого ви такі боязкі, маловіри? Відтак, уставши, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша.

²⁷

Человѣ́цы же чꙋди́шасѧ, глаго́люще: кто̀ є҆́сть се́й, ꙗ҆́кѡ и҆ вѣ́три и҆ мо́ре послꙋ́шаютъ є҆гѡ̀;

²⁷

Люди ж, дивуючись, говорили: Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?

²⁸

(Заⷱ҇ к҃и҃.) И҆ прише́дшꙋ є҆мꙋ̀ на ѡ҆́нъ по́лъ, въ странꙋ̀ гергеси́нскꙋю, срѣто́ста є҆го̀ два̀ бѣ̑сна ѿ грѡ́бъ и҆сходѧ̑ща, лю̑та ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не мощѝ никомꙋ̀ минꙋ́ти пꙋте́мъ тѣ́мъ.

²⁸

І коли Він прибув на другий бік, до країни Гергесинської, Його зустріли двоє біснуватих, що вийшли з гробниць, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою.

²⁹

И҆ сѐ, возопи́ста глагѡ́люща: что̀ на́ма и҆ тебѣ̀, і҆и҃се сн҃е бж҃їй; прише́лъ є҆сѝ сѣ́мѡ пре́жде вре́мене мꙋ́чити на́съ.

²⁹

І ось вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас.

³⁰

Бѧ́ше же дале́че ѿ нею̀ ста́до свині́й мно́го пасо́мо.

³⁰

А віддалік паслося велике стадо свиней.

³¹

Бѣ́си же молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: а҆́ще и҆зго́ниши ны̀, повелѝ на́мъ и҆тѝ въ ста́до свино́е.

³¹

І біси благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней.

³²

И҆ речѐ и҆̀мъ: и҆ди́те. Ѻ҆ни́ же и҆зше́дше и҆до́ша въ ста́до свино́е: и҆ сѐ, (а҆́бїе) оу҆стреми́сѧ ста́до всѐ по бре́гꙋ въ мо́ре, и҆ оу҆топо́ша въ вода́хъ.

³²

І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилось у воді.

³³

Пасꙋ́щїи же бѣжа́ша, и҆ ше́дше во гра́дъ, возвѣсти́ша всѧ̑, и҆ ѡ҆ бѣсно́ю.

³³

Пастухи ж побігли і, прийшовши у місто, розповіли про все і про те, що було з біснуватими.

³⁴

И҆ сѐ, ве́сь гра́дъ и҆зы́де въ срѣ́тенїе і҆и҃сови: и҆ ви́дѣвше є҆го̀, моли́ша, ꙗ҆́кѡ дабы̀ преше́лъ ѿ предѣ̑лъ и҆́хъ.

³⁴

І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю.

Глава́ ѳ҃

¹

(Заⷱ҇ к҃ѳ҃) И҆ влѣ́зъ въ кора́бль, пре́йде и҆ прїи́де во сво́й гра́дъ.

¹

Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста.

²

И҆ сѐ, принесо́ша є҆мꙋ̀ разсла́блена (жи́лами), на ѻ҆дрѣ̀ лежа́ща: и҆ ви́дѣвъ і҆и҃съ вѣ́рꙋ и҆́хъ, речѐ разсла́бленномꙋ: дерза́й, ча́до, ѿпꙋща́ютсѧ тѝ грѣсѝ твоѝ.

²

І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!

³

И҆ сѐ, нѣ́цыи ѿ кни̑жникъ рѣ́ша въ себѣ̀: се́й хꙋ́литъ.

³

При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує.

⁴

И҆ ви́дѣвъ і҆и҃съ помышлє́нїѧ и҆́хъ, речѐ: вскꙋ́ю вы̀ мы́слите лꙋка̑ваѧ въ сердца́хъ свои́хъ;

⁴

Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?

⁵

что́ бо є҆́сть оу҆до́бѣе рещѝ: ѿпꙋща́ютсѧ тѝ грѣсѝ: и҆лѝ рещѝ: воста́ни и҆ ходѝ;

⁵

Бо що легше — сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи?

⁶

но да оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆́мать сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй на землѝ ѿпꙋща́ти грѣхѝ: тогда̀ гл҃а разсла́бленномꙋ: воста́ни, возмѝ тво́й ѻ҆́дръ и҆ и҆дѝ въ до́мъ тво́й.

⁶

Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій.

⁷

И҆ воста́въ, (взе́мъ ѻ҆́дръ сво́й,) и҆́де въ до́мъ сво́й.

⁷

І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій.

⁸

Ви́дѣвше же наро́ди чꙋди́шасѧ и҆ просла́виша бг҃а, да́вшаго вла́сть таковꙋ́ю человѣ́кѡмъ.

⁸

Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям.

⁹

(Заⷱ҇ л҃.) И҆ преходѧ̀ і҆и҃съ ѿтꙋ́дꙋ, ви́дѣ человѣ́ка сѣдѧ́ща на мы́тницѣ, матѳе́а глаго́лема: и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: по мнѣ̀ грѧдѝ. И҆ воста́въ по не́мъ и҆́де.

⁹

Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним.

¹⁰

И҆ бы́сть є҆мꙋ̀ возлежа́щꙋ въ домꙋ̀, и҆ сѐ, мно́зи мытари̑ и҆ грѣ̑шницы прише́дше возлежа́хꙋ со і҆и҃сомъ и҆ со оу҆чн҃ки̑ є҆гѡ̀.

¹⁰

І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його.

¹¹

И҆ ви́дѣвше фарїсе́є, глаго́лахꙋ оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀: почто̀ съ мытари̑ и҆ грѣ̑шники оу҆чт҃ль ва́шъ ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ;

¹¹

Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?

¹²

І҆и҃съ же слы́шавъ речѐ и҆̀мъ: не тре́бꙋютъ здра́вїи врача̀, но болѧ́щїи:

¹²

Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі,

¹³

ше́дше же наꙋчи́тесѧ, что̀ є҆́сть: ми́лости хощꙋ̀, а҆ не же́ртвы; не прїидо́хъ бо призва́ти првⷣники, но грѣ́шники на покаѧ́нїе.

¹³

підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння.

¹⁴

(Заⷱ҇ л҃а҃.) Тогда̀ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆ченицы̀ і҆ѡа́ннѡвы, глаго́люще: почто̀ мы̀ и҆ фарїсе́є пости́мсѧ мно́гѡ, оу҆чн҃цы́ же твоѝ не постѧ́тсѧ;

¹⁴

Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять?

¹⁵

И҆ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆да̀ мо́гꙋтъ сы́нове бра́чнїи пла́кати, є҆ли́ко вре́мѧ съ ни́ми є҆́сть жени́хъ; Прїи́дꙋтъ же дні́е, є҆гда̀ ѿи́метсѧ ѿ ни́хъ жени́хъ, и҆ тогда̀ постѧ́тсѧ.

¹⁵

І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть.

¹⁶

Никто́же бо приставлѧ́етъ приставле́нїѧ пла́та небѣ́лена ри́зѣ ве́тсѣ: во́зметъ бо кончи́нꙋ свою̀ ѿ ри́зы [ѿто́ргнетъ бо приставле́нїе є҆гѡ̀ ѿ ри́зы (нѣ́что)], и҆ го́рша дира̀ бꙋ́детъ.

¹⁶

Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша.

¹⁷

Нижѐ влива́ютъ вїна̀ но́ва въ мѣ́хи вє́тхи: а҆́ще ли же нѝ, то̀ просадѧ́тсѧ мѣ́си, и҆ вїно̀ пролїе́тсѧ, и҆ мѣ́си поги́бнꙋтъ: но влива́ютъ вїно̀ но́во въ мѣ́хи нѡ́вы, и҆ ѻ҆боѐ соблюде́тсѧ.

¹⁷

Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.

¹⁸

(Заⷱ҇ л҃в҃.) Сїѧ̑ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ къ ни̑мъ, сѐ, кнѧ́зь нѣ́кїй прише́дъ кла́нѧшесѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ дщѝ моѧ̀ нн҃ѣ оу҆́мре: но прише́дъ возложѝ на ню̀ рꙋ́кꙋ твою̀, и҆ ѡ҆живе́тъ.

¹⁸

Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, кланяючись Йому, сказав: дочка моя нині померла, але Ти прийди, поклади на неї руку Свою, і буде жива.

¹⁹

И҆ воста́въ і҆и҃съ по не́мъ и҆́де, и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.

¹⁹

І, вставши, Ісус за ним пішов, і ученики Його.

²⁰

И҆ сѐ, жена̀ кровоточи́ва двана́десѧте лѣ́тъ, пристꙋ́пльши созадѝ, прикоснꙋ́сѧ воскри́лїю ри́зы є҆гѡ̀,

²⁰

І ось жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одягу Його,

²¹

глаго́лаше бо въ себѣ̀: а҆́ще то́кмѡ прикоснꙋ́сѧ ри́зѣ є҆гѡ̀, сп҃се́на бꙋ́дꙋ.

²¹

бо вона казала сама собі: як тільки доторкнусь до одягу Його, одужаю.

²²

І҆и҃съ же ѡ҆бра́щьсѧ и҆ ви́дѣвъ ю҆̀, речѐ: дерза́й, дщѝ, вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ. И҆ сп҃се́на бы́сть жена̀ ѿ часа̀ тогѡ̀.

²²

Ісус же, обернувшись і побачивши її, сказав: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. І одужала жінка з того ж часу.

²³

И҆ прише́дъ і҆и҃съ въ до́мъ кнѧ́жь, и҆ ви́дѣвъ сопцы̀ и҆ наро́дъ мо́лвѧщь,

²³

Прийшов Ісус до господи начальника і побачив сопілкарів та людей, що голосили.

²⁴

гл҃а и҆̀мъ: ѿиди́те, не оу҆́мре бо дѣви́ца, но спи́тъ. И҆ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀.

²⁴

І сказав їм: відійдіть, бо не вмерла дівчина, а спить. І глузували з Нього.

²⁵

Є҆гда́ же и҆згна́нъ бы́сть наро́дъ, вше́дъ ꙗ҆́тъ ю҆̀ за рꙋ́кꙋ: и҆ воста̀ дѣви́ца.

²⁵

Коли ж людей було випроваджено, Він, увійшовши, взяв її за руку, і дівчина встала.

²⁶

И҆ и҆зы́де вѣ́сть сїѧ̀ по все́й землѝ то́й.

²⁶

І рознеслася чутка про це по всій землі тій.

²⁷

(Заⷱ҇ л҃г҃.) И҆ преходѧ́щꙋ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃сови, по не́мъ и҆до́ста два̀ слѣпца̑, зовꙋ̑ща и҆ глагѡ́люща: поми́лꙋй ны̀, (і҆и҃се) сн҃е дв҃довъ.

²⁷

Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!

²⁸

Прише́дшꙋ же є҆мꙋ̀ въ до́мъ, пристꙋпи́ста къ немꙋ̀ слѣпца̑, и҆ гл҃а и҆́ма і҆и҃съ: вѣ́рꙋета ли, ꙗ҆́кѡ могꙋ̀ сїѐ сотвори́ти; Глаго́ласта є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и.

²⁸

Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи!

²⁹

Тогда̀ прикоснꙋ́сѧ ѻ҆́чїю и҆́хъ, гл҃ѧ: по вѣ́рѣ ва́ю бꙋ́ди ва́ма.

²⁹

Тоді Він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам.

³⁰

И҆ ѿверзо́стасѧ ѻ҆́чи и҆́ма: и҆ запретѝ и҆́ма і҆и҃съ, гл҃ѧ: блюди́та, да никто́же оу҆вѣ́сть.

³⁰

І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався.

³¹

Ѡ҆́на же и҆зшє́дша просла́виста є҆го̀ по все́й землѝ то́й.

³¹

Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.

³²

Тѣ́ма же и҆сходѧ́щема, сѐ, приведо́ша къ немꙋ̀ человѣ́ка нѣ́ма бѣснꙋ́ема.

³²

Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого.

³³

И҆ и҆згна́нꙋ бѣ́сꙋ, проглаго́ла нѣмы́й. И҆ диви́шасѧ наро́ди, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ николи́же ꙗ҆ви́сѧ та́кѡ во і҆и҃ли.

³³

І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі.

³⁴

Фарїсе́є же глаго́лахꙋ: ѡ҆ кнѧ́зи бѣсо́встѣмъ и҆зго́нитъ бѣ́сы.

³⁴

Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.

³⁵

И҆ прохожда́ше і҆и҃съ гра́ды всѧ̑ и҆ вє́си, оу҆чѧ̀ на со́нмищихъ и҆́хъ, и҆ проповѣ́даѧ є҆ѵⷢ҇лїе црⷭ҇твїѧ, и҆ цѣлѧ̀ всѧ́къ недꙋ́гъ и҆ всѧ́кꙋ ꙗ҆́зю въ лю́дехъ.

³⁵

І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях.

³⁶

(Заⷱ҇ л҃д҃.) Ви́дѣвъ же наро́ды, млⷭ҇рдова ѡ҆ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ бѧ́хꙋ смѧте́ни и҆ ѿве́ржени, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы не и҆мꙋ́щыѧ па́стырѧ.

³⁶

Бачачи безліч людей, Він змилосердився над ними, бо вони були зморені й розпорошені, як вівці, що не мають пастиря.

³⁷

Тогда̀ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: жа́тва оу҆́бѡ мно́га, дѣ́лателей же ма́лѡ:

³⁷

Тоді говорить до учеників Своїх: жнива багато, а женців замало.

³⁸

моли́тесѧ оу҆̀бо гдⷭ҇и́нꙋ жа́твы, ꙗ҆́кѡ да и҆зведе́тъ дѣ́латєли на жа́твꙋ свою̀.

³⁸

Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.

Глава́ і҃

¹

И҆ призва̀ ѻ҆бана́десѧть оу҆чн҃кѝ своѧ̑, дадѐ и҆̀мъ вла́сть на дꙋ́сѣхъ нечи́стыхъ, ꙗ҆́кѡ да и҆зго́нѧтъ и҆̀хъ, и҆ цѣли́ти всѧ́къ недꙋ́гъ и҆ всѧ́кꙋ болѣ́знь.

¹

Прикликавши дванадцять учеників Своїх, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всяку недугу і всяку неміч.

²

Двана́десѧтихъ же а҆пⷭ҇лѡвъ и҆мена̀ сꙋ́ть сїѧ̑: пе́рвый сі́мѡнъ, и҆́же нарица́етсѧ пе́тръ, и҆ а҆ндре́й бра́тъ є҆гѡ̀: і҆а́кѡвъ зеведе́евъ и҆ і҆ѡа́ннъ бра́тъ є҆гѡ̀:

²

Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його, Яків Зеведеїв та Іоан, брат його,

³

фїлі́ппъ и҆ варѳоломе́й: ѳѡма̀ и҆ матѳе́й мыта́рь: і҆а́кѡвъ а҆лфе́евъ и҆ левве́й, нарѣче́нный ѳадде́й:

³

Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм,

⁴

сі́мѡнъ канані́тъ и҆ і҆ꙋ́да і҆скарїѡ́тскїй, и҆́же и҆ предадѐ є҆го̀.

⁴

Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його.

⁵

Сїѧ̑ ѻ҆бана́десѧть посла̀ і҆и҃съ, заповѣ́да и҆̀мъ, гл҃ѧ: на пꙋ́ть ꙗ҆зы̑къ не и҆ди́те и҆ во гра́дъ самарѧ́нскїй не вни́дите:

⁵

Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте;

⁶

и҆ди́те же па́че ко ѻ҆вца́мъ поги́бшымъ до́мꙋ і҆и҃лева:

⁶

а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого;

⁷

ходѧ́ще же проповѣ́дꙋйте, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное:

⁷

ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне;

⁸

болѧ́щыѧ и҆сцѣлѧ́йте, прокажє́нныѧ ѡ҆чища́йте, мє́ртвыѧ воскреша́йте, бѣ́сы и҆згонѧ́йте: тꙋ́не прїѧ́сте, тꙋ́не дади́те.

⁸

хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте.

⁹

(Заⷱ҇ л҃е҃.) Не стѧжи́те зла́та, ни сребра̀, ни мѣ́ди при поѧсѣ́хъ ва́шихъ,

⁹

Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої,

¹⁰

ни пи́ры въ пꙋ́ть, ни двою̀ ри̑зꙋ, ни сапѡ́гъ, ни жезла̀: досто́инъ бо є҆́сть дѣ́латель мзды̀ своеѧ̀.

¹⁰

ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха, бо той, хто трудиться, достойний нагороди своєї.

¹¹

Въ ѻ҆́ньже а҆́ще (коли́ждо) гра́дъ и҆лѝ ве́сь вни́дете, и҆спыта́йте, кто̀ въ не́мъ досто́инъ є҆́сть, и҆ тꙋ̀ пребꙋ́дите, до́ндеже и҆зы́дете:

¹¹

В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете;

¹²

входѧ́ще же въ до́мъ цѣлꙋ́йте є҆го̀, глаго́люще: ми́ръ до́мꙋ семꙋ̀:

¹²

а входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому.

¹³

и҆ а҆́ще оу҆́бѡ бꙋ́детъ до́мъ досто́инъ, прїи́детъ ми́ръ ва́шъ на́нь: а҆́ще ли же не бꙋ́детъ досто́инъ, ми́ръ ва́шъ къ ва́мъ возврати́тсѧ.

¹³

І якщо буде дім достойний, то мир ваш зійде на нього; якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться.

¹⁴

И҆ и҆́же а҆́ще не прїи́метъ ва́съ, нижѐ послꙋ́шаетъ слове́съ ва́шихъ, и҆сходѧ́ще и҆з̾ до́мꙋ и҆лѝ и҆з̾ гра́да тогѡ̀, ѿтрѧси́те пра́хъ но́гъ ва́шихъ:

¹⁴

А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших.

¹⁵

а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: ѿра́днѣе бꙋ́детъ землѝ содо́мстѣй и҆ гомо́ррстѣй въ де́нь сꙋ́дный, не́же гра́дꙋ томꙋ̀.

¹⁵

Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморрській у день судний, аніж місту тому.

¹⁶

(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) Сѐ, а҆́зъ посыла́ю ва́съ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы посредѣ̀ волкѡ́въ: бꙋ́дите оу҆̀бо мꙋ́дри ꙗ҆́кѡ ѕмїѧ̑, и҆ цѣ́ли ꙗ҆́кѡ го́лꙋбїе.

¹⁶

Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби.

¹⁷

Внемли́те же ѿ человѣ̑къ: предадѧ́тъ бо вы̀ на со́нмы, и҆ на собо́рищихъ и҆́хъ бїю́тъ ва́съ,

¹⁷

Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас,

¹⁸

и҆ пред̾ влады̑ки же и҆ цари̑ веде́ни бꙋ́дете менє̀ ра́ди, во свидѣ́телство и҆̀мъ и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ.

¹⁸

і поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам.

¹⁹

Є҆гда́ же предаю́тъ вы̀, не пецы́тесѧ, ка́кѡ и҆лѝ что̀ возглаго́лете: да́стбосѧ ва́мъ въ то́й ча́съ, что̀ возглаго́лете:

¹⁹

Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати,

²⁰

не вы́ бо бꙋ́дете глаго́лющїи, но дх҃ъ ѻ҆ц҃а̀ ва́шегѡ гл҃ѧй въ ва́съ.

²⁰

бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас.

²¹

Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и҆ ѻ҆те́цъ ча́до: и҆ воста́нꙋтъ ча̑да на роди́тєли и҆ оу҆бїю́тъ и҆̀хъ:

²¹

Видасть же брат брата на смерть і батько сина; і повстануть діти на батьків і уб’ють їх;

²²

и҆ бꙋ́дете ненави́дими всѣ́ми и҆́мене моегѡ̀ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца̀, то́й сп҃се́нъ бꙋ́детъ.

²²

і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.

²³

(Заⷱ҇ л҃з҃.) Є҆гда́ же го́нѧтъ вы̀ во гра́дѣ се́мъ, бѣ́гайте въ дрꙋгі́й. А҆ми́нь бо гл҃ю ва́мъ: не и҆́мате сконча́ти гра́ды і҆и҃лєвы, до́ндеже прїи́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй.

²³

Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти ще міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.

²⁴

Нѣ́сть оу҆чени́къ над̾ оу҆чи́телѧ (своего̀), нижѐ ра́бъ над̾ господи́на своего̀:

²⁴

Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого.

²⁵

довлѣ́етъ оу҆ченикꙋ̀, да бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ оу҆чи́тель є҆гѡ̀, и҆ ра́бъ ꙗ҆́кѡ госпо́дь є҆гѡ̀. А҆́ще господи́на до́мꙋ веельзевꙋ́ла нареко́ша, кольмѝ па́че дома̑шнїѧ є҆гѡ̀;

²⁵

Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше — домашніх його?

²⁶

Не оу҆бо́йтесѧ оу҆̀бо и҆́хъ: ничто́же бо є҆́сть покрове́но, є҆́же не ѿкры́етсѧ, и҆ та́йно, є҆́же не оу҆вѣ́дѣно бꙋ́детъ.

²⁶

Отже, не бійтесь їх, бо нема нічого прихованого, що не відкрилося б, і потайного, що не стало б відомим.

²⁷

Є҆́же гл҃ю ва́мъ во тмѣ̀, рцы́те во свѣ́тѣ: и҆ є҆́же во оу҆́шы слы́шите, проповѣ́дите на кро́вѣхъ.

²⁷

Що кажу вам у темряві, говоріть при світлі, і що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях.

²⁸

И҆ не оу҆бо́йтесѧ ѿ оу҆бива́ющихъ тѣ́ло, дꙋши́ же не могꙋ́щихъ оу҆би́ти: оу҆бо́йтесѧ же па́че могꙋ́щагѡ и҆ дꙋ́шꙋ и҆ тѣ́ло погꙋби́ти въ гее́ннѣ.

²⁸

І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні.

²⁹

Не двѣ́ ли пти̑цѣ цѣни́тѣсѧ є҆ди́номꙋ а҆сса́рїю; и҆ ни є҆ди́на ѿ ни́хъ паде́тъ на землѝ без̾ ѻ҆ц҃а̀ ва́шегѡ:

²⁹

Чи не дві малі пташки продаються за один асарій^*? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого;

³⁰

ва́мъ же и҆ вла́си главні́и всѝ и҆зочте́ни сꙋ́ть:

³⁰

у вас же і волосся на голові все полічено;

³¹

не оу҆бо́йтесѧ оу҆̀бо: мно́зѣхъ пти́цъ лꙋ́чши є҆стѐ вы̀.

³¹

не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок.

³²

(Заⷱ҇ л҃и҃.) Всѧ́къ оу҆̀бо и҆́же и҆сповѣ́сть мѧ̀ пред̾ человѣ̑ки, и҆сповѣ́мъ є҆го̀ и҆ а҆́зъ пред̾ ѻ҆ц҃е́мъ мои́мъ, и҆́же на нб҃сѣ́хъ:

³²

Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.

³³

а҆ и҆́же ѿве́ржетсѧ менє̀ пред̾ человѣ̑ки, ѿве́ргꙋсѧ є҆гѡ̀ и҆ а҆́зъ пред̾ ѻ҆ц҃е́мъ мои́мъ, и҆́же на нб҃сѣ́хъ.

³³

А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.

³⁴

Не мни́те, ꙗ҆́кѡ прїидо́хъ воврещѝ ми́ръ на зе́млю: не прїидо́хъ воврещѝ ми́ръ, но ме́чь:

³⁴

Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.

³⁵

прїидо́хъ бо разлꙋчи́ти человѣ́ка на ѻ҆тца̀ своего̀, и҆ дще́рь на ма́терь свою̀, и҆ невѣ́стꙋ на свекро́вь свою̀.

³⁵

Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її.

³⁶

И҆ вразѝ человѣ́кꙋ дома́шнїи є҆гѡ̀.

³⁶

І вороги людини — домашні її.

³⁷

(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) И҆́же лю́битъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь па́че менє̀, нѣ́сть менє̀ досто́инъ: и҆ и҆́же лю́битъ сы́на и҆лѝ дще́рь па́че менє̀, нѣ́сть менє̀ досто́инъ:

³⁷

Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене;

³⁸

и҆ и҆́же не прїи́метъ креста̀ своегѡ̀ и҆ в̾слѣ́дъ менє̀ грѧде́тъ, нѣ́сть менє̀ досто́инъ.

³⁸

і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.

³⁹

Ѡ҆брѣты́й дꙋ́шꙋ свою̀ погꙋби́тъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди, ѡ҆брѧ́щетъ ю҆̀.

³⁹

Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її.

⁴⁰

И҆́же ва́съ прїе́млетъ, менѐ прїе́млетъ: и҆ и҆́же прїе́млетъ менѐ, прїе́млетъ посла́вшаго мѧ̀:

⁴⁰

Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене;

⁴¹

прїе́млѧй прⷪ҇ро́ка во и҆́мѧ прⷪ҇ро́чо, мздꙋ̀ прⷪ҇ро́чꙋ прїи́метъ: и҆ прїе́млѧй првⷣника во и҆́мѧ првⷣничо, мздꙋ̀ првⷣничꙋ прїи́метъ:

⁴¹

хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника.

⁴²

и҆ и҆́же а҆́ще напои́тъ є҆ди́наго ѿ ма́лыхъ си́хъ ча́шею стꙋдены̀ воды̀ то́кмѡ, во и҆́мѧ оу҆чн҃ка̀, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не погꙋби́тъ мзды̀ своеѧ̀.

⁴²

І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.

Глава́ а҃і

¹

И҆ бы́сть, є҆гда̀ совершѝ і҆и҃съ заповѣ́даѧ ѻ҆бѣмана́десѧте оу҆чн҃ко́ма свои́ма, пре́йде ѿтꙋ́дꙋ оу҆чи́ти и҆ проповѣ́дати во градѣ́хъ и҆́хъ.

¹

І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.

²

(Заⷱ҇ м҃.) І҆ѡа́ннъ же слы́шавъ во оу҆зи́лищи дѣла̀ хрⷭ҇тѡ́ва, посла̀ два̀ ѿ оу҆чени́къ свои́хъ,

²

Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх

³

речѐ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ грѧды́й, и҆лѝ и҆но́гѡ ча́емъ;

³

запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?

⁴

И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆́ма: шє́дша возвѣсти́та і҆ѡа́ннови, ꙗ҆̀же слы́шита и҆ ви́дита:

⁴

І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите:

⁵

слѣпі́и прозира́ютъ и҆ хро́мїи хо́дѧтъ, прокаже́ннїи ѡ҆чища́ютсѧ и҆ глꙋсі́и слы́шатъ, ме́ртвїи востаю́тъ и҆ ни́щїи благовѣствꙋ́ютъ:

⁵

сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять;

⁶

и҆ бл҃же́нъ є҆́сть, и҆́же а҆́ще не соблазни́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀.

⁶

і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

⁷

Тѣ́ма же и҆сходѧ́щема, нача́тъ і҆и҃съ наро́дѡмъ гл҃ати ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ: чесѡ̀ и҆зыдо́сте въ пꙋсты́ню ви́дѣти; тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блемꙋ;

⁷

Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?

⁸

Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; человѣ́ка ли въ мѧ̑гки ри̑зы ѡ҆блече́нна; Сѐ, и҆̀же мѧ̑гкаѧ носѧ́щїи, въ домѣ́хъ ца́рскихъ сꙋ́ть.

⁸

На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть.

⁹

Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; прⷪ҇ро́ка ли; Є҆́й, гл҃ю ва́мъ, и҆ ли́шше прⷪ҇ро́ка.

⁹

На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка.

¹⁰

Се́й бо є҆́сть, ѡ҆ не́мже є҆́сть пи́сано: сѐ, а҆́зъ посыла́ю а҆́гг҃ла моего̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆́же оу҆гото́витъ пꙋ́ть тво́й пред̾ тобо́ю.

¹⁰

Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.

¹¹

А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не воста̀ въ рожде́нныхъ жена́ми бо́лїй і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: мні́й же во црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ бо́лїй є҆гѡ̀ є҆́сть.

¹¹

Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.

¹²

Ѿ дні́й же і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ досе́лѣ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное нꙋ́дитсѧ [съ нꙋ́ждею воспрїе́млетсѧ], и҆ нꙋ́ждницы восхища́ютъ є҆̀:

¹²

Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,

¹³

вси́ бо прⷪ҇ро́цы и҆ зако́нъ до і҆ѡа́нна прореко́ша.

¹³

бо всі пророки і закон провіщали до Іоана.

¹⁴

И҆ а҆́ще хо́щете прїѧ́ти, то́й є҆́сть и҆лїа̀ хотѧ́й прїитѝ:

¹⁴

І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти.

¹⁵

и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.

¹⁵

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

¹⁶

(Заⷱ҇ м҃а҃.) Комꙋ́ же оу҆подо́блю ро́дъ се́й; Подо́бенъ є҆́сть дѣ́темъ сѣдѧ́щымъ на то́ржищихъ, и҆ возглаша́ющымъ дрꙋгѡ́мъ свои̑мъ

¹⁶

Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів,

¹⁷

и҆ глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и҆ не плѧса́сте: пла́кахомъ ва́мъ, и҆ не рыда́сте.

¹⁷

кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали.

¹⁸

Прїи́де бо і҆ѡа́ннъ ни ꙗ҆ды́й, ни пїѧ́й: и҆ глаго́лютъ: бѣ́са и҆́мать.

¹⁸

Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має.

¹⁹

Прїи́де сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ꙗ҆ды́й и҆ пїѧ́й: и҆ глаго́лютъ: сѐ, человѣ́къ ꙗ҆́дца и҆ вїнопі́йца, мытарє́мъ дрꙋ́гъ и҆ грѣ́шникѡмъ. И҆ ѡ҆правди́сѧ премꙋ́дрость ѿ ча̑дъ свои́хъ.

¹⁹

Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.

²⁰

(Заⷱ҇ м҃в҃.) Тогда̀ нача́тъ і҆и҃съ поноша́ти градовѡ́мъ, въ ни́хже бы́ша мно́жайшыѧ си̑лы є҆гѡ̀, занѐ не пока́ѧшасѧ:

²⁰

Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.

²¹

го́ре тебѣ̀, хоразі́не, го́ре тебѣ̀, виѳсаі́до: ꙗ҆́кѡ а҆́ще въ тѵ́рѣ и҆ сїдѡ́нѣ бы́ша си̑лы бы́ли бы́вшыѧ въ ва́съ, дре́вле оу҆́бѡ во вре́тищи и҆ пе́пелѣ пока́ѧлисѧ бы́ша:

²¹

Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі.

²²

ѻ҆ба́че гл҃ю ва́мъ тѵ́рꙋ и҆ сїдѡ́нꙋ ѿра́днѣе бꙋ́детъ въ де́нь сꙋ́дный, не́же ва́мъ.

²²

Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам.

²³

И҆ ты̀, капернаꙋ́ме, и҆́же до нб҃съ вознесы́йсѧ, до а҆́да сни́деши: занѐ а҆́ще въ содо́мѣхъ бы́ша си̑лы бы́ли бы́вшыѧ въ тебѣ̀, пребы́ли оу҆́бѡ бы́ша до дне́шнѧгѡ днѐ:

²³

І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня.

²⁴

ѻ҆ба́че гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ землѝ содо́мстѣй ѿра́днѣе бꙋ́детъ въ де́нь сꙋ́дный, не́же тебѣ̀.

²⁴

Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі.

²⁵

Въ то̀ вре́мѧ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ: и҆сповѣ́даютисѧ, ѻ҆́ч҃е, гдⷭ҇и нб҃сѐ и҆ землѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆таи́лъ є҆сѝ сїѧ̑ ѿ премꙋ́дрыхъ и҆ разꙋ́мныхъ и҆ ѿкры́лъ є҆сѝ та̑ младе́нцємъ:

²⁵

Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам.

²⁶

є҆́й, ѻ҆́ч҃е, ꙗ҆́кѡ та́кѡ бы́сть бл҃говоле́нїе пред̾ тобо́ю.

²⁶

Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

²⁷

(Заⷱ҇ м҃г҃.) Всѧ̑ мнѣ̀ прєдана̀ сꙋ́ть ѻ҆ц҃е́мъ мои́мъ: и҆ никто́же зна́етъ сн҃а, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ: ни ѻ҆ц҃а̀ кто̀ зна́етъ, то́кмѡ сн҃ъ, и҆ є҆мꙋ́же а҆́ще во́литъ сн҃ъ ѿкры́ти.

²⁷

Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити.

²⁸

Прїиди́те ко мнѣ̀ всѝ трꙋжда́ющїисѧ и҆ ѡ҆бремене́ннїи, и҆ а҆́зъ оу҆поко́ю вы̀:

²⁸

Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас;

²⁹

возми́те и҆́го моѐ на себѐ и҆ наꙋчи́тесѧ ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ кро́токъ є҆́смь и҆ смире́нъ срⷣцемъ: и҆ ѡ҆брѧ́щете поко́й дꙋша́мъ ва́шымъ:

²⁹

візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим;

³⁰

и҆́го бо моѐ бл҃го, и҆ бре́мѧ моѐ легко̀ є҆́сть.

³⁰

бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.

Глава́ в҃і

¹

(Заⷱ҇ м҃д҃) Въ то̀ вре́мѧ и҆́де і҆и҃съ въ сꙋббѡ̑ты сквозѣ̀ сѣ̑ѧнїѧ: оу҆чн҃цы́ же є҆гѡ̀ взалка́ша и҆ нача́ша востерза́ти кла́сы и҆ ꙗ҆́сти.

¹

У той час проходив Ісус у суботу засіяними ланами; ученики ж Його зголодніли і почали зривати колоски та їсти.

²

Фарїсе́є же ви́дѣвше рѣ́ша є҆мꙋ̀: сѐ, оу҆чн҃цы̀ твоѝ творѧ́тъ, є҆гѡ́же не досто́итъ твори́ти въ сꙋббѡ́тꙋ.

²

Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: ось ученики Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу.

³

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: нѣ́сте ли члѝ, что̀ сотворѝ дв҃дъ, є҆гда̀ взалка̀ са́мъ и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ;

³

Він же сказав їм: хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?

⁴

ка́кѡ вни́де въ хра́мъ бж҃їй и҆ хлѣ́бы предложе́нїѧ снѣдѐ, и҆́хже не досто́йно бѣ̀ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́сти, ни сꙋ́щымъ съ ни́мъ, то́кмѡ і҆ере́ємъ є҆ди̑нымъ;

⁴

Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам?

⁵

и҆лѝ нѣ́сте члѝ въ зако́нѣ, ꙗ҆́кѡ въ сꙋббѡ̑ты свѧще́нницы въ це́ркви сꙋббѡ̑ты сквернѧ́тъ и҆ непови́нни сꙋ́ть;

⁵

Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні?

⁶

гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ це́ркве бо́лѣ є҆́сть здѣ̀:

⁶

Говорю ж вам, що тут Той, Хто більший від храму.

⁷

а҆́ще ли бы́сте вѣ́дали, что̀ є҆́сть: ми́лости хощꙋ̀, а҆ не же́ртвы, николи́же оу҆́бѡ бы́сте ѡ҆сꙋжда́ли непови́нныхъ:

⁷

Коли б ви знали, що значить: милости хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних.

⁸

госпо́дь бо є҆́сть и҆ сꙋббѡ́ты сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй.

⁸

Бо Син Людський є господарем і суботи.

⁹

(Заⷱ҇ м҃е҃.) И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ, прїи́де на со́нмище и҆́хъ.

⁹

І відійшовши звідти, прийшов Він до їхньої синагоги.

¹⁰

И҆ сѐ, человѣ́къ бѣ̀ тꙋ̀, рꙋ́кꙋ и҆мы́й сꙋ́хꙋ. И҆ вопроси́ша є҆го̀, глаго́люще: а҆́ще досто́итъ въ сꙋббѡ̑ты цѣли́ти; да на него̀ возглаго́лютъ.

¹⁰

І ось був там чоловік, що мав суху руку, і спитали Його, чи дозволено зціляти в суботу, щоб звинуватити Його.

¹¹

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: кто̀ є҆́сть ѿ ва́съ человѣ́къ, и҆́же и҆́мать ѻ҆вча̀ є҆ди́но, и҆ а҆́ще впаде́тъ сїѐ въ сꙋббѡ̑ты въ ꙗ҆́мꙋ, не и҆́метъ ли є҆̀ и҆ и҆́зметъ;

¹¹

Він же сказав їм: чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її?

¹²

кольмѝ оу҆̀бо лꙋ́чши є҆́сть человѣ́къ ѻ҆вча́те; тѣ́мже досто́итъ въ сꙋббѡ̑ты добро̀ твори́ти.

¹²

Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити.

¹³

Тогда̀ гл҃а человѣ́кꙋ: прострѝ рꙋ́кꙋ твою̀. И҆ прострѐ: и҆ оу҆тверди́сѧ цѣла̀ ꙗ҆́кѡ дрꙋга́ѧ.

¹³

Тоді каже чоловікові тому: простягни руку твою. Той простягнув, і стала вона здоровою, як і друга.

¹⁴

(Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) Фарїсе́є же ше́дше совѣ́тъ сотвори́ша на него̀, ка́кѡ є҆го̀ погꙋбѧ́тъ. І҆и҃съ же разꙋмѣ́въ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ.

¹⁴

Фарисеї ж, вийшовши, радилися проти Нього, як би Його погубити. Але Ісус, дізнавшись, пішов звідти.

¹⁵

(Заⷱ҇.) И҆ по не́мъ и҆до́ша наро́ди мно́зи, и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ всѣ́хъ:

¹⁵

І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх.

¹⁶

и҆ запретѝ и҆̀мъ, да не ꙗ҆́вѣ є҆го̀ творѧ́тъ:

¹⁶

І заборонив, щоб не являли Його.

¹⁷

ꙗ҆́кѡ да сбꙋ́детсѧ рече́нное и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:

¹⁷

Щоб справдилося сказане Ісайєю пророком, який говорить:

¹⁸

сѐ, ѻ҆́трокъ мо́й, є҆го́же и҆зво́лихъ, возлю́бленный мо́й, на́ньже бл҃говолѝ дш҃а̀ моѧ̀: положꙋ̀ дх҃ъ мо́й на не́мъ, и҆ сꙋ́дъ ꙗ҆зы́кѡмъ возвѣсти́тъ:

¹⁸

це Отрок Мій, Якого Я обрав. Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього, і Він провістить народам суд.

¹⁹

не пререче́тъ, ни возопїе́тъ, нижѐ оу҆слы́шитъ кто̀ на распꙋ́тїихъ гла́са є҆гѡ̀:

¹⁹

Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його;

²⁰

тро́сти сокрꙋше́нны не прело́митъ и҆ ле́на вне́мшасѧ не оу҆гаси́тъ, до́ндеже и҆зведе́тъ въ побѣ́дꙋ сꙋ́дъ:

²⁰

тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги;

²¹

и҆ на и҆́мѧ є҆гѡ̀ ꙗ҆зы́цы оу҆пова́ти и҆́мꙋтъ.

²¹

і на ім’я Його уповатимуть народи.

²²

Тогда̀ приведо́ша къ немꙋ̀ бѣснꙋ́ющасѧ слѣ́па и҆ нѣ́ма: и҆ и҆сцѣлѝ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ слѣпо́мꙋ и҆ нѣмо́мꙋ глаго́лати и҆ глѧ́дати.

²²

Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого і німого; і Він зцілив його, так що сліпий і німий став говорити й бачити.

²³

И҆ дивлѧ́хꙋсѧ всѝ наро́ди глаго́люще: є҆да̀ се́й є҆́сть (хрⷭ҇то́съ) сн҃ъ дв҃довъ;

²³

І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, Син Давидів?

²⁴

Фарїсе́є же слы́шавше рѣ́ша: се́й не и҆зго́нитъ бѣ́сы, то́кмѡ ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ кнѧ́зи бѣсо́встѣмъ.

²⁴

Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського.

²⁵

Вѣ́дый же і҆и҃съ мы̑сли и҆́хъ, речѐ и҆̀мъ: всѧ́кое ца́рство раздѣ́льшеесѧ на сѧ̀ запꙋстѣ́етъ, и҆ всѧ́къ гра́дъ и҆лѝ до́мъ раздѣли́выйсѧ на сѧ̀ не ста́нетъ.

²⁵

Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять.

²⁶

И҆ а҆́ще сатана̀ сатанꙋ̀ и҆зго́нитъ, на сѧ̀ раздѣли́лсѧ є҆́сть: ка́кѡ оу҆̀бо ста́нетъ ца́рство є҆гѡ̀;

²⁶

І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його?

²⁷

И҆ а҆́ще а҆́зъ ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ и҆згоню̀ бѣ́сы, сы́нове ва́ши ѡ҆ ко́мъ и҆зго́нѧтъ; сегѡ̀ ра́ди ті́и ва́мъ бꙋ́дꙋтъ сꙋдїи̑.

²⁷

І якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями.

²⁸

А҆́ще ли же а҆́зъ ѡ҆ дс҃ѣ бж҃їи и҆згоню̀ бѣ́сы, оу҆̀бо пости́же на ва́съ црⷭ҇твїе бж҃їе.

²⁸

Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.

²⁹

И҆лѝ ка́кѡ мо́жетъ кто̀ вни́ти въ до́мъ крѣ́пкагѡ и҆ сосꙋ́ды є҆гѡ̀ расхи́тити, а҆́ще не пе́рвѣе свѧ́жетъ крѣ́пкаго, и҆ тогда̀ до́мъ є҆гѡ̀ расхи́титъ;

²⁹

Або як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного? І тоді розграбує дім його.

³⁰

(Заⷱ҇ м҃з҃.) И҆́же нѣ́сть со мно́ю, на мѧ̀ є҆́сть: и҆ и҆́же не собира́етъ со мно́ю, расточа́етъ.

³⁰

Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує.

³¹

Сегѡ̀ ра́ди гл҃ю ва́мъ: всѧ́къ грѣ́хъ и҆ хꙋла̀ ѿпꙋ́ститсѧ человѣ́кѡмъ: а҆ ꙗ҆́же на дх҃а хꙋла̀ не ѿпꙋ́ститсѧ человѣ́кѡмъ:

³¹

Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям.

³²

и҆ и҆́же а҆́ще рече́тъ сло́во на сн҃а чл҃вѣ́ческаго, ѿпꙋ́ститсѧ є҆мꙋ̀: а҆ и҆́же рече́тъ на дх҃а ст҃а́го, не ѿпꙋ́ститсѧ є҆мꙋ̀ ни въ се́й вѣ́къ, ни въ бꙋ́дꙋщїй.

³²

І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому.

³³

И҆лѝ сотворитѐ дре́во добро̀ и҆ пло́дъ є҆гѡ̀ до́бръ: и҆лѝ сотворитѐ дре́во ѕло̀ и҆ пло́дъ є҆гѡ̀ ѕо́лъ: ѿ плода́ бо дре́во позна́но бꙋ́детъ.

³³

Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду.

³⁴

Порождє́нїѧ є҆хі́днѡва, ка́кѡ мо́жете добро̀ глаго́лати, ѕлѝ сꙋ́ще; Ѿ и҆збы́тка бо се́рдца оу҆ста̀ глаго́лютъ.

³⁴

Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста.

³⁵

Бл҃гі́й человѣ́къ ѿ бл҃га́гѡ сокро́вища и҆зно́ситъ бл҃га̑ѧ: и҆ лꙋка́вый человѣ́къ ѿ лꙋка́вагѡ сокро́вища и҆зно́ситъ лꙋка̑ваѧ.

³⁵

Добра людина з доброго скарбу^* виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе.

³⁶

Гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́ко сло́во пра́здное, є҆́же а҆́ще рекꙋ́тъ человѣ́цы, воздадѧ́тъ ѡ҆ не́мъ сло́во въ де́нь сꙋ́дный:

³⁶

Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний:

³⁷

ѿ слове́съ бо свои́хъ ѡ҆правди́шисѧ и҆ ѿ слове́съ свои́хъ ѡ҆сꙋ́дишисѧ.

³⁷

бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.

³⁸

(Заⷱ҇ м҃и҃.) Тогда̀ ѿвѣща́ша нѣ́цыи ѿ кни̑жникъ и҆ фарїсє́й, глаго́люще: оу҆чт҃лю, хо́щемъ ѿ тебє̀ зна́менїе ви́дѣти.

³⁸

Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити.

³⁹

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: ро́дъ лꙋка́въ и҆ прелюбодѣ́й зна́менїѧ и҆́щетъ, и҆ зна́менїе не да́стсѧ є҆мꙋ̀, то́кмѡ зна́менїе і҆ѡ́ны прⷪ҇ро́ка:

³⁹

Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.

⁴⁰

ꙗ҆́коже бо бѣ̀ і҆ѡ́на во чре́вѣ ки́товѣ трѝ дни̑ и҆ трѝ но́щы, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ се́рдцы землѝ трѝ дни̑ и҆ трѝ но́щы.

⁴⁰

Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі.

⁴¹

Мꙋ́жїе нїнеѵі́тстїи воста́нꙋтъ на сꙋ́дъ съ ро́домъ си́мъ и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ пока́ѧшасѧ про́повѣдїю і҆ѡ́ниною: и҆ сѐ, бо́лѣ і҆ѡ́ны здѣ̀.

⁴¹

Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону.

⁴²

Цари́ца ю҆́жскаѧ воста́нетъ на сꙋ́дъ съ ро́домъ си́мъ и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ и҆̀, ꙗ҆́кѡ прїи́де ѿ конє́цъ землѝ слы́шати премꙋ́дрость соломѡ́новꙋ: и҆ сѐ, бо́лѣ соломѡ́на здѣ̀.

⁴²

Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона.

⁴³

Є҆гда́ же нечи́стый дꙋ́хъ и҆зы́детъ ѿ человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ̀ безвѡ́днаѧ мѣ̑ста, и҆щѧ̀ поко́ѧ, и҆ не ѡ҆брѣта́етъ:

⁴³

Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить.

⁴⁴

тогда̀ рече́тъ: возвращꙋ́сѧ въ до́мъ мо́й, ѿню́дꙋже и҆зыдо́хъ. И҆ прише́дъ ѡ҆брѧ́щетъ пра́зденъ, помете́нъ и҆ оу҆кра́шенъ:

⁴⁴

Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним.

⁴⁵

тогда̀ и҆́детъ и҆ по́йметъ съ собо́ю се́дмь и҆́ныхъ дꙋхѡ́въ лютѣ́йшихъ себє̀, и҆ вше́дше живꙋ́тъ тꙋ̀: и҆ бꙋ́дꙋтъ послѣ̑днѧѧ человѣ́кꙋ томꙋ̀ гѡ́рша пе́рвыхъ. Та́кѡ бꙋ́детъ и҆ ро́дꙋ семꙋ̀ лꙋка́вомꙋ.

⁴⁵

Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.

⁴⁶

(Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) Є҆ще́ же є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ къ наро́дѡмъ, сѐ, мт҃и (є҆гѡ̀) и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ стоѧ́хꙋ внѣ̀, и҆́щꙋще глаго́лати є҆мꙋ̀.

⁴⁶

Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним.

⁴⁷

Рече́ же нѣ́кїй є҆мꙋ̀: сѐ, мт҃и твоѧ̀ и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ внѣ̀ стоѧ́тъ, хотѧ́ще глаго́лати тебѣ̀.

⁴⁷

І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою.

⁴⁸

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ ко глаго́лющемꙋ є҆мꙋ̀: кто̀ є҆́сть мт҃и моѧ̀, и҆ кто̀ сꙋ́ть бра́тїѧ моѧ̑;

⁴⁸

Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої?

⁴⁹

И҆ просте́ръ рꙋ́кꙋ свою̀ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ: сѐ, мт҃и моѧ̀ и҆ бра́тїѧ моѧ̑:

⁴⁹

І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої;

⁵⁰

и҆́же бо а҆́ще сотвори́тъ во́лю ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ, то́й бра́тъ мо́й, и҆ сестра̀, и҆ мт҃и (мѝ) є҆́сть.

⁵⁰

бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.

Глава́ г҃і

¹

Въ де́нь же то́й и҆зше́дъ і҆и҃съ и҆з̾ до́мꙋ, сѣдѧ́ше при мо́ри.

¹

Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.

²

И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ наро́ди мно́зи, ꙗ҆́коже є҆мꙋ̀ въ кора́бль влѣ́зти и҆ сѣ́сти: и҆ ве́сь наро́дъ на бре́зѣ стоѧ́ше.

²

І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.

³

И҆ гл҃а и҆̀мъ при́тчами мно́гѡ, гл҃ѧ: (Заⷱ҇ н҃.) сѐ, и҆зы́де сѣ́ѧй, да сѣ́етъ:

³

І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;

⁴

и҆ сѣ́ющꙋ є҆мꙋ̀, ѡ҆́ва падо́ша при пꙋтѝ, и҆ прїидо́ша пти̑цы и҆ позоба́ша ѧ҆̀:

⁴

І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.

⁵

дрꙋга̑ѧ же падо́ша на ка́менныхъ, и҆дѣ́же не и҆мѣ́ѧхꙋ землѝ мно́ги, и҆ а҆́бїе прозѧбо́ша, занѐ не и҆мѣ́ѧхꙋ глꙋбины̀ землѝ:

⁵

Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.

⁶

со́лнцꙋ же возсїѧ́вшꙋ присвѧ́нꙋша, и҆ занѐ не и҆мѣ́ѧхꙋ коре́нїѧ, и҆зсхо́ша:

⁶

Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.

⁷

дрꙋга̑ѧ же падо́ша въ те́рнїи, и҆ взы́де те́рнїе и҆ подавѝ и҆̀хъ:

⁷

Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;

⁸

дрꙋга̑ѧ же падо́ша на землѝ до́брѣй и҆ даѧ́хꙋ пло́дъ, ѻ҆́во оу҆́бѡ сто̀, ѻ҆́во же шестьдесѧ́тъ, ѻ҆́во же три́десѧть:

⁸

інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.

⁹

и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.

⁹

Хто має вуха слухати, нехай слухає!

¹⁰

(Заⷱ҇ н҃а҃.) И҆ пристꙋпи́вше оу҆чн҃цы̀ (є҆гѡ̀) реко́ша є҆мꙋ̀: почто̀ при́тчами гл҃еши и҆̀мъ;

¹⁰

І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?

¹¹

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ ва́мъ дано̀ є҆́сть разꙋмѣ́ти та̑йны црⷭ҇твїѧ нбⷭ҇нагѡ, ѡ҆́нѣмъ же не дано̀ є҆́сть:

¹¹

Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.

¹²

и҆́же бо и҆́мать, да́стсѧ є҆мꙋ̀ и҆ преизбꙋ́детъ (є҆мꙋ̀): а҆ и҆́же не и҆́мать, и҆ є҆́же и҆́мать, во́зметсѧ ѿ негѡ̀:

¹²

Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.

¹³

сегѡ̀ ра́ди въ при́тчахъ гл҃ю и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѧще не ви́дѧтъ, и҆ слы́шаще не слы́шатъ, ни разꙋмѣ́ютъ:

¹³

Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;

¹⁴

и҆ сбыва́етсѧ въ ни́хъ прⷪ҇ро́чество и҆са́їино, глаго́лющее: слꙋ́хомъ оу҆слы́шите, и҆ не и҆́мате разꙋмѣ́ти: и҆ зрѧ́ще оу҆́зрите, и҆ не и҆́мате ви́дѣти:

¹⁴

і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.

¹⁵

ѡ҆толстѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и҆ оу҆ши́ма тѧ́жкѡ слы́шаша, и҆ ѻ҆́чи своѝ смежи́ша, да не когда̀ оу҆́зрѧтъ ѻ҆чи́ма, и҆ оу҆ши́ма оу҆слы́шатъ, и҆ се́рдцемъ оу҆разꙋмѣ́ютъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ.

¹⁵

Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.

¹⁶

Ва̑ша же бл҃жє́нна ѻ҆чеса̀, ꙗ҆́кѡ ви́дѧтъ, и҆ оу҆́ши ва́ши, ꙗ҆́кѡ слы́шатъ:

¹⁶

Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.

¹⁷

а҆ми́нь бо гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мно́зи прⷪ҇ро́цы и҆ првⷣницы вожделѣ́ша ви́дѣти, ꙗ҆̀же ви́дите, и҆ не ви́дѣша, и҆ слы́шати, ꙗ҆̀же слы́шите, и҆ не слы́шаша.

¹⁷

Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.

¹⁸

Вы́ же оу҆слы́шите при́тчꙋ сѣ́ющагѡ:

¹⁸

Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.

¹⁹

всѧ́комꙋ слы́шащемꙋ сло́во црⷭ҇твїѧ и҆ не разꙋмѣва́ющꙋ, прихо́дитъ лꙋка́вый и҆ восхища́етъ всѣ́ѧнное въ се́рдцы є҆гѡ̀: сїѐ є҆́сть, є҆́же при пꙋтѝ сѣ́ѧнное.

¹⁹

До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.

²⁰

А҆ на ка́мени сѣ́ѧнное, сїѐ є҆́сть слы́шай сло́во и҆ а҆́бїе съ ра́достїю прїе́млетъ є҆̀:

²⁰

А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,

²¹

не и҆́мать же ко́рене въ себѣ̀, но привре́мененъ є҆́сть: бы́вши же печа́ли и҆лѝ гоне́нїю словесѐ ра́ди, а҆́бїе соблажнѧ́етсѧ.

²¹

але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.

²²

А҆ сѣ́ѧнное въ те́рнїи, сѐ є҆́сть слы́шай сло́во, и҆ печа́ль вѣ́ка сегѡ̀ и҆ ле́сть бога́тства подавлѧ́етъ сло́во, и҆ без̾ плода̀ быва́етъ.

²²

А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.

²³

А҆ сѣ́ѧнное на до́брѣй землѝ, сѐ є҆́сть слы́шай сло́во и҆ разꙋмѣва́ѧ: и҆́же оу҆́бѡ пло́дъ прино́ситъ и҆ твори́тъ ѻ҆́во сто̀, ѻ҆́во же шестьдесѧ́тъ, ѻ҆́во три́десѧть.

²³

Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.

²⁴

(Заⷱ҇ н҃в҃.) И҆́нꙋ при́тчꙋ предложѝ и҆̀мъ, гл҃ѧ: оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ, сѣ́ѧвшꙋ до́брое сѣ́мѧ на селѣ̀ свое́мъ:

²⁴

Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;

²⁵

спѧ́щымъ же человѣ́кѡмъ, прїи́де вра́гъ є҆гѡ̀ и҆ всѣ́ѧ пле́велы посредѣ̀ пшени́цы и҆ ѿи́де:

²⁵

коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.

²⁶

є҆гда́ же прозѧбѐ трава̀ и҆ пло́дъ сотворѝ, тогда̀ ꙗ҆ви́шасѧ и҆ пле́велїе.

²⁶

Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.

²⁷

Прише́дше же рабѝ господи́на, рѣ́ша є҆мꙋ̀: го́споди, не до́брое ли сѣ́мѧ сѣ́ѧлъ є҆сѝ на селѣ̀ твое́мъ; ѿкꙋ́дꙋ оу҆̀бо и҆́мать пле́велы;

²⁷

Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?

²⁸

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: вра́гъ человѣ́къ сїѐ сотворѝ. Раби́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: хо́щеши ли оу҆̀бо, да ше́дше и҆сплеве́мъ ѧ҆̀;

²⁸

Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?

²⁹

Ѻ҆́нъ же речѐ (и҆̀мъ): нѝ: да не когда̀ восторга́юще пле́велы, восто́ргнете кꙋ́пнѡ съ ни́ми (и҆) пшени́цꙋ:

²⁹

Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.

³⁰

ѡ҆ста́вите растѝ ѻ҆боѐ кꙋ́пнѡ до жа́твы: и҆ во вре́мѧ жа́твы рекꙋ̀ жа́телємъ: собери́те пе́рвѣе пле́велы и҆ свѧжи́те и҆̀хъ въ снопы̀, ꙗ҆́кѡ сожещѝ ѧ҆̀: а҆ пшени́цꙋ собери́те въ жи́тницꙋ мою̀.

³⁰

Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.

³¹

(Заⷱ҇ н҃г҃.) И҆́нꙋ при́тчꙋ предложѝ и҆̀мъ, гл҃ѧ: подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное зе́рнꙋ горꙋ́шичнꙋ, є҆́же взе́мъ человѣ́къ всѣ́ѧ на селѣ̀ свое́мъ,

³¹

Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

³²

є҆́же ма́лѣйше оу҆́бѡ є҆́сть ѿ всѣ́хъ сѣ́менъ: є҆гда́ же возрасте́тъ, бо́лѣе (всѣ́хъ) ѕе́лїй є҆́сть и҆ быва́етъ дре́во, ꙗ҆́кѡ прїитѝ пти́цамъ небє́снымъ и҆ вита́ти на вѣ́твехъ є҆гѡ̀.

³²

Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.

³³

И҆́нꙋ при́тчꙋ гл҃а и҆̀мъ: подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное ква́сꙋ, є҆го́же взе́мши жена̀ скры̀ въ са́тѣхъ трїе́хъ мꙋкѝ, до́ндеже вскисо́ша всѧ̑.

³³

Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.

³⁴

Сїѧ̑ всѧ̑ гл҃а і҆и҃съ въ при́тчахъ наро́дѡмъ, и҆ без̾ при́тчи ничесо́же гл҃аше къ ни̑мъ:

³⁴

Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,

³⁵

ꙗ҆́кѡ да сбꙋ́детсѧ рече́нное прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: ѿве́рзꙋ въ при́тчахъ оу҆ста̀ моѧ̑: ѿры́гнꙋ сокровє́ннаѧ ѿ сложе́нїѧ мі́ра.

³⁵

щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.

³⁶

Тогда̀ ѡ҆ста́вль наро́ды, прїи́де въ до́мъ і҆и҃съ. (Заⷱ҇ н҃д҃.) И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: скажѝ на́мъ при́тчꙋ пле́вєлъ се́лныхъ.

³⁶

Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.

³⁷

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: сѣ́ѧвый до́брое сѣ́мѧ є҆́сть сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй:

³⁷

Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;

³⁸

а҆ село̀ є҆́сть мі́ръ: до́брое же сѣ́мѧ, сі́и сꙋ́ть сн҃ове црⷭ҇твїѧ, а҆ пле́велїе сꙋ́ть сы́нове непрїѧ́зненнїи:

³⁸

поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;

³⁹

а҆ вра́гъ всѣ́ѧвый и҆̀хъ є҆́сть дїа́волъ: а҆ жа́тва кончи́на вѣ́ка є҆́сть: а҆ жа́тєли а҆́гг҃ли сꙋ́ть.

³⁹

ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.

⁴⁰

Ꙗ҆́коже оу҆̀бо собира́ютъ пле́велы и҆ ѻ҆гне́мъ сожига́ютъ, та́кѡ бꙋ́детъ въ сконча́нїе вѣ́ка сегѡ̀:

⁴⁰

Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:

⁴¹

по́слетъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй а҆́гг҃лы своѧ̑, и҆ соберꙋ́тъ ѿ црⷭ҇твїѧ є҆гѡ̀ всѧ̑ собла́зны и҆ творѧ́щихъ беззако́нїе

⁴¹

пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,

⁴²

и҆ вве́ргꙋтъ и҆̀хъ въ пе́щь ѻ҆́гненнꙋ: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ:

⁴²

і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.

⁴³

тогда̀ првⷣницы просвѣтѧ́тсѧ ꙗ҆́кѡ со́лнце въ црⷭ҇твїи ѻ҆ц҃а̀ и҆́хъ. И҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.

⁴³

Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!

⁴⁴

(Заⷱ҇ н҃е҃.) Па́ки подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное сокро́вищꙋ сокрове́нꙋ на селѣ̀, є҆́же ѡ҆брѣ́тъ человѣ́къ скры̀, и҆ ѿ ра́дости є҆гѡ̀ и҆́детъ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать, продае́тъ, и҆ кꙋпꙋ́етъ село̀ то̀.

⁴⁴

Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.

⁴⁵

Па́ки подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ кꙋпцꙋ̀, и҆́щꙋщꙋ до́брыхъ би́серей,

⁴⁵

Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,

⁴⁶

и҆́же ѡ҆брѣ́тъ є҆ди́нъ многоцѣ́ненъ би́серъ, ше́дъ продадѐ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆мѧ́ше, и҆ кꙋпѝ є҆го̀.

⁴⁶

і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.

⁴⁷

Па́ки подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное не́водꙋ вве́рженꙋ въ мо́ре и҆ ѿ всѧ́кагѡ ро́да собра́вшꙋ,

⁴⁷

Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;

⁴⁸

и҆́же є҆гда̀ и҆спо́лнисѧ, и҆звлеко́ша и҆̀ на кра́й, и҆ сѣ́дше и҆збра́ша дѡ́брыѧ въ сосꙋ́ды, а҆ ѕлы̑ѧ и҆зверго́ша во́нъ.

⁴⁸

коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.

⁴⁹

Та́кѡ бꙋ́детъ въ сконча́нїе вѣ́ка: и҆зы́дꙋтъ а҆́гг҃ли, и҆ ѿлꙋча́тъ ѕлы̑ѧ ѿ среды̀ првⷣныхъ,

⁴⁹

Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,

⁵⁰

и҆ вве́ргꙋтъ и҆̀хъ въ пе́щь ѻ҆́гненнꙋю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ.

⁵⁰

і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.

⁵¹

Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: разꙋмѣ́сте ли сїѧ̑ всѧ̑; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и.

⁵¹

І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!

⁵²

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: сегѡ̀ ра́ди всѧ́къ кни́жникъ, наꙋчи́всѧ црⷭ҇твїю нбⷭ҇номꙋ, подо́бенъ є҆́сть человѣ́кꙋ домови́тꙋ, и҆́же и҆зно́ситъ ѿ сокро́вища своегѡ̀ нѡ́ваѧ и҆ вє́тхаѧ.

⁵²

Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.

⁵³

(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) И҆ бы́сть, є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ при̑тчи сїѧ̑, пре́йде ѿтꙋ́дꙋ.

⁵³

І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.

⁵⁴

И҆ прише́дъ во ѻ҆те́чествїе своѐ, оу҆ча́ше и҆̀хъ на со́нмищи и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ и҆̀мъ и҆ глаго́лати: ѿкꙋ́дꙋ семꙋ̀ премⷣрость сїѧ̀ и҆ си̑лы;

⁵⁴

І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?

⁵⁵

не се́й ли є҆́сть текто́новъ сн҃ъ; не мт҃и ли є҆гѡ̀ нарица́етсѧ мр҃їа́мъ, и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ і҆а́кѡвъ и҆ і҆ѡсі́й, и҆ сі́мѡнъ и҆ і҆ꙋ́да;

⁵⁵

Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?

⁵⁶

и҆ сєстры̀ є҆гѡ̀ не всѧ̑ ли въ на́съ сꙋ́ть; ѿкꙋ́дꙋ оу҆̀бо семꙋ̀ сїѧ̑ всѧ̑;

⁵⁶

І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?

⁵⁷

И҆ блажнѧ́хꙋсѧ ѡ҆ не́мъ. І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: нѣ́сть прⷪ҇ро́къ без̾ че́сти, то́кмѡ во ѻ҆те́чествїи свое́мъ и҆ въ домꙋ̀ свое́мъ.

⁵⁷

І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.

⁵⁸

И҆ не сотворѝ тꙋ̀ си́лъ мно́гихъ за невѣ́рство и҆́хъ.

⁵⁸

І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

Глава́ д҃і

¹

(Заⷱ҇ н҃з҃) Въ то̀ вре́мѧ оу҆слы́ша и҆́рѡдъ четвертовла́стникъ слꙋ́хъ і҆и҃совъ

¹

У той час почув Ірод четвертовладник чутку про Ісуса

²

и҆ речѐ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: се́й є҆́сть і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель: то́й воскре́се ѿ ме́ртвыхъ, и҆ сегѡ̀ ра́ди си̑лы дѣ́ютсѧ ѡ҆ не́мъ.

²

і сказав прислужникам своїм: це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діються ним.

³

И҆́рѡдъ бо є҆́мь і҆ѡа́нна, свѧза̀ є҆го̀ и҆ всадѝ въ темни́цꙋ, и҆рѡдїа́ды ра́ди жены̀ фїлі́ппа бра́та своегѡ̀:

³

Бо Ірод узяв Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого,

⁴

глаго́лаше бо є҆мꙋ̀ і҆ѡа́ннъ: не досто́итъ тѝ и҆мѣ́ти є҆ѧ̀.

⁴

тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її.

⁵

И҆ хотѧ́щь є҆го̀ оу҆би́ти, оу҆боѧ́сѧ наро́да, занѐ ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка є҆го̀ и҆мѣ́ѧхꙋ.

⁵

І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком.

⁶

Дню́ же бы́вшꙋ рождества̀ и҆́рѡдова, плѧса̀ дщѝ и҆рѡдїа́дина посредѣ̀ и҆ оу҆годѝ и҆́рѡдови:

⁶

Коли був день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала посеред зібрання і догодила Іродові,

⁷

тѣ́мже и҆ съ клѧ́твою и҆зречѐ є҆́й да́ти, є҆гѡ́же а҆́ще воспро́ситъ.

⁷

тому він поклявся дати їй, чого б вона не попросила.

⁸

Ѻ҆на́ же нава́ждена ма́терїю свое́ю, да́ждь мѝ, речѐ, здѣ̀ на блю́дѣ главꙋ̀ і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ.

⁸

Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя.

⁹

И҆ печа́ленъ бы́сть ца́рь: клѧ́твы же ра́ди и҆ за возлежа́щихъ съ ни́мъ, повелѣ̀ да́ти (є҆́й)

⁹

І засмутився цар; але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй.

¹⁰

и҆ посла́въ оу҆сѣ́кнꙋ і҆ѡа́нна въ темни́цѣ.

¹⁰

І послав відсікти голову Іоана у в’язниці.

¹¹

И҆ принесо́ша главꙋ̀ є҆гѡ̀ на блю́дѣ и҆ да́ша дѣви́цѣ: и҆ ѿнесѐ ма́тери свое́й.

¹¹

І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла матері своїй.

¹²

И҆ пристꙋ́пльше оу҆ченицы̀ є҆гѡ̀ взѧ́ша тѣ́ло (є҆гѡ̀) и҆ погребо́ша є҆̀: и҆ прише́дше возвѣсти́ша і҆и҃сови.

¹²

Ученики ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Ісуса.

¹³

И҆ слы́шавъ і҆и҃съ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ въ кораблѝ въ пꙋ́сто мѣ́сто є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь]: и҆ слы́шавше наро́ди по не́мъ и҆до́ша пѣ́ши ѿ градѡ́въ.

¹³

І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки.

¹⁴

(Заⷱ҇ н҃и҃.) И҆ и҆зше́дъ і҆и҃съ ви́дѣ мно́гъ наро́дъ, и҆ млⷭ҇рдова ѡ҆ ни́хъ, и҆ и҆сцѣлѝ недꙋ̑жныѧ и҆́хъ.

¹⁴

І, вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх.

¹⁵

По́здѣ же бы́вшꙋ, пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: пꙋ́сто є҆́сть мѣ́сто, и҆ ча́съ оу҆жѐ минꙋ̀: ѿпꙋстѝ наро́ды, да ше́дше въ вє́си кꙋ́пѧтъ бра̑шна себѣ̀.

¹⁵

Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти.

¹⁶

І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: не тре́бꙋютъ ѿитѝ: дади́те и҆̀мъ вы̀ ꙗ҆́сти.

¹⁶

Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти.

¹⁷

Ѻ҆ни́ же глаго́лаша є҆мꙋ̀: не и҆́мамы здѣ̀ то́кмѡ пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ двѣ̀ ры̑бѣ.

¹⁷

Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини.

¹⁸

Ѻ҆́нъ же речѐ: принеси́те мѝ и҆̀хъ сѣ́мѡ.

¹⁸

Він сказав: принесіть їх Мені сюди.

¹⁹

И҆ повелѣ́въ наро́дѡмъ возлещѝ на травѣ̀, и҆ прїе́мъ пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ ѻ҆́бѣ ры̑бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, блгⷭ҇вѝ и҆ преломи́въ дадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ хлѣ́бы, оу҆чн҃цы́ же наро́дѡмъ.

¹⁹

І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики — народові.

²⁰

И҆ ꙗ҆до́ша всѝ и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, двана́десѧть ко́шѧ и҆спо́лнь:

²⁰

І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків;

²¹

ꙗ҆дꙋ́щихъ же бѣ̀ мꙋже́й ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ, ра́звѣ же́нъ и҆ дѣте́й.

²¹

а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей.

²²

(Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) И҆ а҆́бїе понꙋ́ди і҆и҃съ оу҆чн҃кѝ своѧ̑ влѣ́зти въ кора́бль и҆ вари́ти є҆го̀ на ѻ҆́номъ полꙋ̀ [пред̾итѝ є҆мꙋ̀ на ѡ҆́нъ по́лъ], до́ндеже ѿпꙋ́ститъ наро́ды.

²²

І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпустить людей.

²³

И҆ ѿпꙋсти́въ наро́ды, взы́де на горꙋ̀ є҆ди́нъ помоли́тисѧ: по́здѣ же бы́вшꙋ, є҆ди́нъ бѣ̀ тꙋ̀.

²³

І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишився там один.

²⁴

Кора́бль же бѣ̀ посредѣ̀ мо́рѧ вла́ѧсѧ волна́ми: бѣ́ бо проти́венъ вѣ́тръ.

²⁴

А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був супротивний.

²⁵

Въ четве́ртꙋю же стра́жꙋ но́щи и҆́де къ ни̑мъ і҆и҃съ, ходѧ̀ по мо́рю.

²⁵

У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю.

²⁶

И҆ ви́дѣвше є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ по мо́рю ходѧ́ща, смꙋти́шасѧ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ призра́къ є҆́сть: и҆ ѿ стра́ха возопи́ша.

²⁶

І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали.

²⁷

А҆́бїе же речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ, гл҃ѧ: дерза́йте: а҆́зъ є҆́смь, не бо́йтесѧ.

²⁷

Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся.

²⁸

Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ: гдⷭ҇и, а҆́ще ты̀ є҆сѝ, повели́ ми прїитѝ къ тебѣ̀ по вода́мъ. Ѻ҆́нъ же речѐ: прїидѝ.

²⁸

Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді.

²⁹

И҆ и҆злѣ́зъ и҆з̾ кораблѧ̀ пе́тръ, хожда́ше по вода́мъ, прїитѝ ко і҆и҃сови:

²⁹

Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса.

³⁰

ви́дѧ же вѣ́тръ крѣ́покъ, оу҆боѧ́сѧ, и҆ наче́нъ оу҆топа́ти, возопѝ, глаго́лѧ: гдⷭ҇и, сп҃си́ мѧ.

³⁰

Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!

³¹

И҆ а҆́бїе і҆и҃съ просте́ръ рꙋ́кꙋ, ꙗ҆́тъ є҆го̀ и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: маловѣ́ре, почто̀ оу҆сꙋмнѣ́лсѧ є҆сѝ;

³¹

Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?

³²

И҆ влѣ́зшема и҆́ма въ кора́бль, преста̀ вѣ́тръ.

³²

І, як увійшли вони в човен, вітер стих.

³³

Сꙋ́щїи же въ кораблѝ прише́дше поклони́шасѧ є҆мꙋ̀, глаго́люще: вои́стиннꙋ бж҃їй сн҃ъ є҆сѝ.

³³

Ті, що були в човні, підійшли, вклонилися Йому і сказали: воістину Ти Син Божий.

³⁴

И҆ преше́дше прїидо́ша въ зе́млю геннисаре́ѳскꙋю.

³⁴

Переправившись, вони прибули в землю Генісаретську.

³⁵

(Заⷱ҇ ѯ҃.) И҆ позна́вше є҆го̀ мꙋ́жїе мѣ́ста тогѡ̀, посла́ша во всю̀ странꙋ̀ тꙋ̀, и҆ принесо́ша къ немꙋ̀ всѧ̑ болѧ́щыѧ:

³⁵

Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих,

³⁶

и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да то́кмѡ прико́снꙋтсѧ вскри́лїю ри́зы є҆гѡ̀: и҆ є҆ли́цы прикоснꙋ́шасѧ, сп҃се́ни бы́ша.

³⁶

і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися.

Глава́ є҃і

¹

Тогда̀ пристꙋпи́ша ко і҆и҃сови и҆̀же ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма кни́жницы и҆ фарїсе́є, глаго́люще:

¹

Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:

²

почто̀ оу҆чн҃цы̀ твоѝ престꙋпа́ютъ преда́нїе ста́рєцъ; не оу҆мыва́ютъ бо рꙋ́къ свои́хъ, є҆гда̀ хлѣ́бъ ꙗ҆дѧ́тъ.

²

чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.

³

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆ вы̀ престꙋпа́ете за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше;

³

Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?

⁴

Бг҃ъ бо заповѣ́да, гл҃ѧ: чтѝ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь: и҆: и҆́же ѕлосло́витъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь, сме́ртїю да оу҆́мретъ.

⁴

Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.

⁵

Вы́ же глаго́лете: и҆́же а҆́ще рече́тъ ѻ҆тцꙋ̀ и҆лѝ ма́тери: да́ръ, и҆́мже бы ѿ менє̀ по́льзовалсѧ є҆сѝ:

⁵

А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,

⁶

и҆ да не почти́тъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆лѝ ма́тере [ма́тере своеѧ̀]: и҆ разори́сте за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше.

⁶

той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.

⁷

Лицемѣ́ри, до́брѣ прⷪ҇ро́чествова ѡ҆ ва́съ и҆са́їа, глаго́лѧ:

⁷

Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:

⁸

приближа́ютсѧ мнѣ̀ лю́дїе сі́и оу҆сты̑ свои́ми и҆ оу҆стна́ми чтꙋ́тъ мѧ̀: се́рдце же и҆́хъ дале́че ѿстои́тъ ѿ менє̀:

⁸

наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;

⁹

всꙋ́е же чтꙋ́тъ мѧ̀, оу҆ча́ще оу҆че́нїємъ, за́повѣдемъ человѣ́чєскимъ.

⁹

але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.

¹⁰

И҆ призва́въ наро́ды, речѐ и҆̀мъ: слы́шите и҆ разꙋмѣ́йте:

¹⁰

І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!

¹¹

не входѧ́щее во оу҆ста̀ скверни́тъ человѣ́ка: но и҆сходѧ́щее и҆зо оу҆́стъ, то̀ скверни́тъ человѣ́ка.

¹¹

Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.

¹²

(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Тогда̀ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ рѣ́ша є҆мꙋ̀: вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ фарїсе́є слы́шавше сло́во соблазни́шасѧ;

¹²

Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?

¹³

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: всѧ́къ са́дъ, є҆го́же не насадѝ ѻ҆ц҃ъ мо́й нбⷭ҇ный, и҆скорени́тсѧ:

¹³

Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.

¹⁴

ѡ҆ста́вите и҆̀хъ: вожди̑ сꙋ́ть слѣ́пи слѣпцє́мъ: слѣпе́цъ же слѣпца̀ а҆́ще во́дитъ, ѻ҆́ба въ ꙗ҆́мꙋ впаде́тасѧ.

¹⁴

Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.

¹⁵

Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: скажѝ на́мъ при́тчꙋ сїю̀.

¹⁵

Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.

¹⁶

І҆и҃съ же речѐ (и҆̀мъ): є҆дина́че [є҆щѐ] ли и҆ вы̀ без̾ ра́зꙋма є҆стѐ;

¹⁶

Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?

¹⁷

не оу҆̀ ли разꙋмѣва́ете, ꙗ҆́кѡ всѧ́ко, є҆́же вхо́дитъ во оу҆ста̀, во чре́во вмѣща́етсѧ и҆ а҆федрѡ́номъ и҆схо́дитъ;

¹⁷

Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?

¹⁸

и҆сходѧ̑щаѧ же и҆зо оу҆́стъ, ѿ се́рдца и҆схо́дѧтъ, и҆ та̑ сквернѧ́тъ человѣ́ка:

¹⁸

А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,

¹⁹

ѿ се́рдца бо и҆схо́дѧтъ помышлє́нїѧ ѕла̑ѧ, оу҆бі̑йства, прелюбодѣѧ̑нїѧ, любодѣѧ̑нїѧ, татьбы̑, лжесвидѣ́тєлства, хꙋлы̑:

¹⁹

бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.

²⁰

сїѧ̑ сꙋ́ть сквернѧ̑щаѧ человѣ́ка: а҆ є҆́же неꙋмове́нныма рꙋка́ма ꙗ҆́сти, не скверни́тъ человѣ́ка.

²⁰

Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.

²¹

(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) И҆ и҆зше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, ѿи́де во страны̑ тѵ̑рскїѧ и҆ сїдѡ̑нскїѧ.

²¹

І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.

²²

И҆ сѐ, жена̀ ханане́йска, ѿ предѣ̑лъ тѣ́хъ и҆зше́дши, возопѝ къ немꙋ̀ глаго́лющи: поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, сн҃е дв҃довъ, дщѝ моѧ̀ ѕлѣ̀ бѣснꙋ́етсѧ.

²²

І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.

²³

Ѻ҆́нъ же не ѿвѣща̀ є҆́й словесѐ. И҆ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: ѿпꙋстѝ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ вопїе́тъ в̾слѣ́дъ на́съ.

²³

Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.

²⁴

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́смь по́сланъ, то́кмѡ ко ѻ҆вца́мъ поги́бшымъ до́мꙋ і҆и҃лева.

²⁴

Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.

²⁵

Ѻ҆на́ же прише́дши поклони́сѧ є҆мꙋ̀, глаго́лющи: гдⷭ҇и, помози́ ми.

²⁵

А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.

²⁶

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́сть добро̀ ѿѧ́ти хлѣ́ба ча́дѡмъ и҆ поврещѝ псѡ́мъ.

²⁶

Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.

²⁷

Ѻ҆на́ же речѐ: є҆́й, гдⷭ҇и: и҆́бо и҆ псѝ ꙗ҆дѧ́тъ ѿ крꙋпи́цъ па́дающихъ ѿ трапе́зы господе́й свои́хъ.

²⁷

Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.

²⁸

Тогда̀ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆́й: ѽ, же́но, ве́лїѧ вѣ́ра твоѧ̀: бꙋ́ди тебѣ̀ ꙗ҆́коже хо́щеши. И҆ и҆сцѣлѣ̀ дщѝ є҆ѧ̀ ѿ тогѡ̀ часа̀.

²⁸

Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.

²⁹

(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, прїи́де на мо́ре галїле́йское, и҆ возше́дъ на горꙋ̀, сѣ́де тꙋ̀.

²⁹

Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.

³⁰

И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ наро́ди мно́зи, и҆мꙋ́ще съ собо́ю хрѡмы́ѧ, слѣпы̑ѧ, нѣмы̑ѧ, бѣ̑дныѧ и҆ и҆́ны мнѡ́ги, и҆ приверго́ша и҆̀хъ къ нога́ма і҆и҃совыма: и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ:

³⁰

І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.

³¹

ꙗ҆́коже наро́дѡмъ диви́тисѧ, ви́дѧщимъ нѣмы̑ѧ глаго́люща, бѣ̑дныѧ здра̑вы, хрѡмы́ѧ ходѧ́щѧ и҆ слѣпы̑ѧ ви́дѧщѧ: и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а і҆и҃лева.

³¹

І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.

³²

(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) І҆и҃съ же призва́въ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ (и҆̀мъ): млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ (се́мъ), ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ дни̑ трѝ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти: и҆ ѿпꙋсти́ти и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ не хощꙋ̀, да не ка́кѡ ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ.

³²

Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.

³³

И҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ на́мъ въ пꙋсты́ни хлѣ́би толи́цы, ꙗ҆́кѡ да насы́титсѧ толи́къ наро́дъ;

³³

Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?

³⁴

И҆ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: коли́кѡ хлѣ́бы и҆́мате; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь, и҆ ма́лѡ ры́бицъ.

³⁴

Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.

³⁵

И҆ повелѣ̀ наро́дѡмъ возлещѝ на землѝ,

³⁵

Тоді звелів народові возлягти на землю.

³⁶

и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бы и҆ ры̑бы, хвалꙋ̀ возда́въ преломѝ и҆ дадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, оу҆чн҃цы́ же наро́дѡмъ.

³⁶

І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.

³⁷

И҆ ꙗ҆до́ша всѝ и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ и҆спо́лнь:

³⁷

І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,

³⁸

ꙗ҆́дшихъ же бѧ́ше четы́ре ты́сѧщы мꙋже́й, ра́звѣ же́нъ и҆ дѣте́й.

³⁸

а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

³⁹

И҆ ѿпꙋсти́въ наро́ды, влѣ́зе въ кора́бль и҆ прїи́де въ предѣ́лы магдали̑нски.

³⁹

І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.

Глава́ ѕ҃і

¹

(Заⷱ҇ ѯ҃е҃) И҆ пристꙋпи́ша (къ немꙋ̀) фарїсе́є и҆ саддꙋке́є, и҆скꙋша́юще проси́ша є҆го̀ зна́менїе съ нб҃сѐ показа́ти и҆̀мъ.

¹

І приступили до Нього фарисеї і саддукеї і, спокушаючи Його, просили показати їм знамення з неба.

²

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: ве́черꙋ бы́вшꙋ, глаго́лете: ве́дро, чермнꙋ́етбосѧ не́бо:

²

Він же сказав їм у відповідь: увечері ви говорите: буде погода, бо небо червоне;

³

и҆ оу҆́трꙋ: дне́сь зима̀, чермнꙋ́етбосѧ дрѧселꙋ́ѧ не́бо. Лицемѣ́ри, лицѐ оу҆́бѡ небесѐ оу҆мѣ́ете разсꙋжда́ти, зна́менїй же временѡ́мъ не мо́жете (и҆скꙋси́ти).

³

А вранці: сьогодні негода, бо небо багряне. Лицеміри! Розпізнавати лице неба ви вмієте, а знамення часу не можете.

⁴

Ро́дъ лꙋка́въ и҆ прелюбодѣ́йный зна́менїѧ и҆́щетъ: и҆ зна́менїе не да́стсѧ є҆мꙋ̀, то́кмѡ зна́менїе і҆ѡ́ны прⷪ҇ро́ка. И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, ѿи́де.

⁴

Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. І, залишивши їх, відійшов.

⁵

И҆ преше́дше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на ѡ҆́нъ по́лъ, забы́ша хлѣ́бы взѧ́ти.

⁵

Переправившись на той бік, ученики Його забули взяти хлібів.

⁶

(Заⷱ҇ ѯ҃ѕ҃.) І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: внемли́те и҆ блюди́тесѧ ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ саддꙋке́йска.

⁶

Ісус сказав їм: пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської.

⁷

Ѻ҆ни́ же помышлѧ́хꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не взѧ́хомъ.

⁷

Вони ж розмірковували над цим і говорили: ми ж хлібів не взяли.

⁸

Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: что̀ мы́слите въ себѣ̀, маловѣ́ри, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не взѧ́сте;

⁸

Зрозумівши те, Ісус сказав їм: що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли?

⁹

не оу҆̀ ли разꙋмѣ́ете, нижѐ по́мните пѧ́ть хлѣ́бы пѧти́мъ ты́сѧщамъ, и҆ коли́кѡ кѡ́шъ взѧ́сте;

⁹

Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали?

¹⁰

ни ли се́дмь хлѣ́бы четы́ремъ ты́сѧщамъ, и҆ коли́кѡ ко́шницъ взѧ́сте;

¹⁰

Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали?

¹¹

ка́кѡ не разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ хлѣ́бѣхъ рѣ́хъ ва́мъ внима́ти, (но) ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ саддꙋке́йска;

¹¹

Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської та саддукейської?

¹²

Тогда̀ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ не речѐ храни́тисѧ ѿ ква́са хлѣ́бнагѡ, но ѿ оу҆че́нїѧ фарїсе́йска и҆ саддꙋке́йска.

¹²

Тоді вони зрозуміли, що Він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського та саддукейського.

¹³

(Заⷱ҇ ѯ҃з҃.) Прише́дъ же і҆и҃съ во страны̑ кесарі́и фїлі́пповы, вопроша́ше оу҆чн҃кѝ своѧ̑, гл҃ѧ: кого́ мѧ глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти, сн҃а чл҃вѣ́ческаго;

¹³

Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?

¹⁴

Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѻ҆́ви оу҆́бѡ і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ, и҆ні́и же и҆лїю̀, дрꙋзі́и же і҆еремі́ю и҆лѝ є҆ди́наго ѿ прⷪ҇рѡ́къ.

¹⁴

Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.

¹⁵

Гл҃а и҆̀мъ (і҆и҃съ): вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти;

¹⁵

Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?

¹⁶

Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ пе́тръ речѐ: ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бг҃а жива́гѡ.

¹⁶

Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.

¹⁷

И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆мꙋ̀: бл҃же́нъ є҆сѝ, сі́мѡне, ва́ръ і҆ѡ́на, ꙗ҆́кѡ пло́ть и҆ кро́вь не ꙗ҆вѝ тебѣ̀, но ѻ҆ц҃ъ мо́й, и҆́же на нб҃сѣ́хъ:

¹⁷

Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров^* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;

¹⁸

и҆ а҆́зъ же тебѣ̀ гл҃ю, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ пе́тръ, и҆ на се́мъ ка́мени сози́ждꙋ цр҃ковь мою̀, и҆ врата̀ а҆́дѡва не ѡ҆долѣ́ютъ є҆́й:

¹⁸

і Я кажу тобі: ти Петро^*, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.

¹⁹

и҆ да́мъ тѝ ключи̑ црⷭ҇тва нбⷭ҇нагѡ: и҆ є҆́же а҆́ще свѧ́жеши на землѝ, бꙋ́детъ свѧ́зано на нб҃сѣ́хъ: и҆ є҆́же а҆́ще разрѣши́ши на землѝ, бꙋ́детъ разрѣше́но на нб҃сѣ́хъ.

¹⁹

І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.

²⁰

(Заⷱ҇ ѯ҃и҃.) Тогда̀ запретѝ і҆и҃съ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да ни комꙋ́же рекꙋ́тъ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ.

²⁰

Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос.

²¹

Ѿто́лѣ нача́тъ і҆и҃съ ска́зовати оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ є҆мꙋ̀ и҆тѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ мно́гѡ пострада́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воста́ти.

²¹

З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

²²

И҆ пое́мь є҆го̀ пе́тръ, нача́тъ прерѣца́ти є҆мꙋ̀ глаго́лѧ: млⷭ҇рдъ ты̀, гдⷭ҇и: не и҆́мать бы́ти тебѣ̀ сїѐ.

²²

І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!

²³

Ѻ҆́нъ же ѡ҆бра́щьсѧ речѐ петро́ви: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀, собла́знъ мѝ є҆сѝ: ꙗ҆́кѡ не мы́слиши ꙗ҆̀же (сꙋ́ть) бж҃їѧ, но человѣ́чєскаѧ.

²³

Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське.

²⁴

(Заⷱ҇ ѯ҃ѳ҃.) Тогда̀ і҆и҃съ речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: а҆́ще кто̀ хо́щетъ по мнѣ̀ и҆тѝ, да ѿве́ржетсѧ себє̀ и҆ во́зметъ кре́стъ сво́й и҆ по мнѣ̀ грѧде́тъ:

²⁴

Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною.

²⁵

и҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: и҆ и҆́же а҆́ще погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди, ѡ҆брѧ́щетъ ю҆̀:

²⁵

Бо хто хоче душу^* свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.

²⁶

ка́ѧ бо по́льза человѣ́кꙋ, а҆́ще мі́ръ ве́сь прїѡбрѧ́щетъ, дꙋ́шꙋ же свою̀ ѡ҆тщети́тъ; и҆лѝ что̀ да́стъ человѣ́къ и҆змѣ́нꙋ за дꙋ́шꙋ свою̀;

²⁶

Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?

²⁷

прїити́ бо и҆́мать сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй во сла́вѣ ѻ҆ц҃а̀ своегѡ̀ со а҆́гг҃лы свои́ми, и҆ тогда̀ возда́стъ комꙋ́ждо по дѣѧ́нїємъ є҆гѡ̀:

²⁷

Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його.

²⁸

а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, (ꙗ҆́кѡ) сꙋ́ть нѣ́цыи ѿ здѣ̀ стоѧ́щихъ, и҆̀же не и҆́мꙋтъ вкꙋси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дѧтъ сн҃а чл҃вѣ́ческаго грѧдꙋ́ща во црⷭ҇твїи свое́мъ.

²⁸

Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.

Глава́ з҃і

¹

(Заⷱ҇ о҃) И҆ по дне́хъ шести́хъ поѧ́тъ і҆и҃съ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна бра́та є҆гѡ̀, и҆ возведѐ и҆̀хъ на горꙋ̀ высокꙋ̀ є҆ди̑ны,

¹

Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних,

²

и҆ преѡбрази́сѧ пред̾ ни́ми: и҆ просвѣти́сѧ лицѐ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ со́лнце, ри̑зы же є҆гѡ̀ бы́ша бѣлы̀ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ.

²

і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло.

³

И҆ сѐ, ꙗ҆ви́стасѧ и҆̀мъ мѡѷсе́й и҆ и҆лїа̀, съ ни́мъ глагѡ́люща.

³

І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним.

⁴

Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ (ко) і҆и҃сови: гдⷭ҇и, добро̀ є҆́сть на́мъ здѣ̀ бы́ти: а҆́ще хо́щеши, сотвори́мъ здѣ̀ трѝ сѣ̑ни, тебѣ̀ є҆ди́нꙋ, и҆ мѡѷсе́ови є҆ди́нꙋ, и҆ є҆ди́нꙋ и҆лїѝ.

⁴

При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі.

⁵

Є҆ще́ (же) є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, сѐ, ѡ҆́блакъ свѣ́телъ ѡ҆сѣнѝ и҆̀хъ: и҆ сѐ, гла́съ и҆з̾ ѡ҆́блака гл҃ѧ: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ не́мже бл҃говоли́хъ: тогѡ̀ послꙋ́шайте.

⁵

Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте.

⁶

И҆ слы́шавше оу҆чн҃цы̀ падо́ша ни́цы и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

⁶

І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались.

⁷

И҆ пристꙋ́пль і҆и҃съ прикоснꙋ́сѧ и҆́хъ и҆ речѐ: воста́ните и҆ не бо́йтесѧ.

⁷

Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся.

⁸

Возве́дше же ѻ҆́чи своѝ, ни кого́же ви́дѣша, то́кмѡ і҆и҃са є҆ди́наго.

⁸

Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса.

⁹

И҆ сходѧ́щымъ и҆̀мъ съ горы̀, заповѣ́да и҆̀мъ і҆и҃съ, гл҃ѧ: ни комꙋ́же повѣ́дите видѣ́нїѧ, до́ндеже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆з̾ ме́ртвыхъ воскрⷭ҇нетъ.

⁹

І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.

¹⁰

(Заⷱ҇ о҃а҃.) И҆ вопроси́ша є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: что̀ оу҆̀бо кни́жницы глаго́лютъ, ꙗ҆́кѡ и҆лїѝ подоба́етъ прїитѝ пре́жде;

¹⁰

І спитали Його ученики Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніш?

¹¹

І҆и҃съ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: и҆лїа̀ оу҆́бѡ прїи́детъ пре́жде и҆ оу҆стро́итъ всѧ̑:

¹¹

Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує;

¹²

гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆лїа̀ оу҆жѐ прїи́де, и҆ не позна́ша є҆гѡ̀, но сотвори́ша ѡ҆ не́мъ, є҆ли̑ка восхотѣ́ша: та́кѡ и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆́мать пострада́ти ѿ ни́хъ.

¹²

але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них.

¹³

Тогда̀ разꙋмѣ́ша оу҆чн҃цы̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ крⷭ҇ти́тели речѐ и҆̀мъ.

¹³

Тоді ученики зрозуміли, що Він говорив їм про Іоана Хрестителя.

¹⁴

(Заⷱ҇ о҃в҃.) И҆ прише́дшымъ и҆̀мъ къ наро́дꙋ, пристꙋпѝ къ немꙋ̀ человѣ́къ, кла́нѧѧсѧ є҆мꙋ̀

¹⁴

Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна,

¹⁵

и҆ глаго́лѧ: гдⷭ҇и, поми́лꙋй сы́на моего̀, ꙗ҆́кѡ на нѡ́вы мцⷭ҇ы бѣснꙋ́етсѧ и҆ ѕлѣ̀ стра́ждетъ: мно́жицею бо па́даетъ во ѻ҆́гнь и҆ мно́жицею въ во́дꙋ:

¹⁵

сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду.

¹⁶

и҆ приведо́хъ є҆го̀ ко оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ, и҆ не возмого́ша є҆го̀ и҆сцѣли́ти.

¹⁶

Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його.

¹⁷

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: ѽ, ро́де невѣ́рный и҆ развраще́нный, доко́лѣ бꙋ́дꙋ съ ва́ми; доко́лѣ терплю̀ ва́мъ; приведи́те мѝ є҆го̀ сѣ́мѡ.

¹⁷

Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди.

¹⁸

И҆ запретѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, и҆ и҆зы́де и҆з̾ негѡ̀ бѣ́съ: и҆ и҆сцѣлѣ̀ ѻ҆́трокъ ѿ часа̀ тогѡ̀.

¹⁸

І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить.

¹⁹

Тогда̀ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ ко і҆и҃сꙋ на є҆ди́нѣ, рѣ́ша: почто̀ мы̀ не возмого́хомъ и҆згна́ти є҆го̀;

¹⁹

Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його?

²⁰

І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: за невѣ́рствїе ва́ше: а҆ми́нь бо гл҃ю ва́мъ: а҆́ще и҆́мате вѣ́рꙋ ꙗ҆́кѡ зе́рно горꙋ́шно, рече́те горѣ̀ се́й: прейдѝ ѿсю́дꙋ та́мѡ, и҆ пре́йдетъ: и҆ ничто́же невозмо́жно бꙋ́детъ ва́мъ:

²⁰

Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас.

²¹

се́й же ро́дъ не и҆схо́дитъ, то́кмѡ моли́твою и҆ посто́мъ.

²¹

Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.

²²

Живꙋ́щымъ же и҆̀мъ въ галїле́и, речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: пре́данъ и҆́мать бы́ти сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ рꙋ́цѣ человѣ́кѡмъ,

²²

Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям,

²³

и҆ оу҆бїю́тъ є҆го̀, и҆ въ тре́тїй де́нь воста́нетъ. И҆ ско́рбни бы́ша ѕѣлѡ̀.

²³

і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.

²⁴

(Заⷱ҇ о҃г҃.) Прише́дшымъ же и҆̀мъ въ капернаꙋ́мъ, пристꙋпи́ша прїе́млющїи дїдра̑хмы къ петро́ви и҆ рѣ́ша: оу҆чт҃ль ва́шъ не да́стъ ли дїдра̑хмы;

²⁴

Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм^* і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми?

²⁵

Глаго́лѧ: є҆́й. И҆ є҆гда̀ вни́де въ до́мъ, предварѝ є҆го̀ і҆и҃съ, гл҃ѧ: что́ ти мни́тсѧ, сі́мѡне; ца́рїе зе́мстїи ѿ кі́ихъ прїе́млютъ да̑ни и҆лѝ кинсо́нъ; ѿ свои́хъ ли сынѡ́въ, и҆лѝ ѿ чꙋжи́хъ;

²⁵

Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих?

²⁶

Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: ѿ чꙋжи́хъ. Речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: оу҆̀бо свобо́дни сꙋ́ть сы́нове:

²⁶

Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні;

²⁷

но да не соблазни́мъ и҆́хъ, ше́дъ на мо́ре, ве́рзи оу҆́дицꙋ, и҆, ю҆́же пре́жде и҆́меши ры́бꙋ, возмѝ: и҆ ѿве́рзъ оу҆ста̀ є҆́й, ѡ҆брѧ́щеши стати́ръ: то́й взе́мъ да́ждь и҆̀мъ за мѧ̀ и҆ за сѧ̀.

²⁷

але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир^*, візьми його і віддай їм за Мене і за себе.

Глава́ и҃і

¹

(Заⷱ҇ о҃д҃) Въ то́й ча́съ пристꙋпи́ша оу҆чн҃цы̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́люще: кто̀ оу҆́бѡ бо́лїй є҆́сть въ црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ;

¹

У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному?

²

И҆ призва́въ і҆и҃съ ѻ҆троча̀, поста́ви є҆̀ посредѣ̀ и҆́хъ

²

Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них

³

и҆ речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще не ѡ҆братите́сѧ и҆ бꙋ́дете ꙗ҆́кѡ дѣ́ти, не вни́дете въ црⷭ҇тво нбⷭ҇ное:

³

і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне.

⁴

и҆́же оу҆̀бо смири́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀ сїѐ, то́й є҆́сть бо́лїй во црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ:

⁴

Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному.

⁵

и҆ и҆́же а҆́ще прїи́метъ ѻ҆троча̀ таково̀ во и҆́мѧ моѐ, менѐ прїе́млетъ:

⁵

І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає;

⁶

а҆ и҆́же а҆́ще соблазни́тъ є҆ди́наго ма́лыхъ си́хъ вѣ́рꙋющихъ въ мѧ̀, оу҆́не є҆́сть є҆мꙋ̀, да ѡ҆бѣ́ситсѧ же́рновъ ѻ҆се́лскїй на вы́и є҆гѡ̀, и҆ пото́нетъ въ пꙋчи́нѣ морстѣ́й.

⁶

а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині.

⁷

Го́ре мі́рꙋ ѿ собла̑знъ: нꙋ́жда бо є҆́сть прїитѝ собла́знѡмъ: ѻ҆ба́че го́ре человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже собла́знъ прихо́дитъ.

⁷

Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить.

⁸

А҆́ще ли рꙋка̀ твоѧ̀ и҆лѝ нога̀ твоѧ̀ соблажнѧ́етъ тѧ̀, ѿсѣцы̀ ю҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: добрѣ́йше тѝ є҆́сть вни́ти въ живо́тъ хро́мꙋ и҆лѝ бѣ́днꙋ [без̾ рꙋкѝ], не́же двѣ̀ рꙋ́цѣ и҆ двѣ̀ но́зѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти во ѻ҆́гнь вѣ́чный:

⁸

Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний.

⁹

и҆ а҆́ще ѻ҆́ко твоѐ соблажнѧ́етъ тѧ̀, и҆змѝ є҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: добрѣ́йше тѝ є҆́сть со є҆ди́нѣмъ ѻ҆́комъ въ живо́тъ вни́ти, не́же двѣ̀ ѡ҆́цѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти въ гее́ннꙋ ѻ҆́гненнꙋю.

⁹

Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.

¹⁰

(Заⷱ҇ о҃е҃.) Блюди́те, да не пре́зрите є҆ди́нагѡ (ѿ) ма́лыхъ си́хъ: гл҃ю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли и҆́хъ на нб҃сѣ́хъ вы́нꙋ ви́дѧтъ лицѐ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ нбⷭ҇нагѡ.

¹⁰

Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного.

¹¹

Прїи́де бо сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй (взыска́ти и҆) спⷭ҇тѝ поги́бшаго.

¹¹

Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.

¹²

Что̀ ва́мъ мни́тсѧ; А҆́ще бꙋ́детъ нѣ́коемꙋ человѣ́кꙋ сто̀ ѻ҆ве́цъ, и҆ заблꙋ́дитъ є҆ди́на ѿ ни́хъ: не ѡ҆ста́витъ ли де́вѧтьдесѧтъ и҆ де́вѧть въ гора́хъ и҆ ше́дъ и҆́щетъ заблꙋ́ждшїѧ;

¹²

Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала?

¹³

и҆ а҆́ще бꙋ́детъ [приключи́тсѧ] ѡ҆брѣстѝ ю҆̀, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ра́дꙋетсѧ ѡ҆ не́й па́че, не́же ѡ҆ девѧти́десѧтихъ и҆ девѧтѝ не заблꙋ́ждшихъ.

¹³

І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали.

¹⁴

Та́кѡ нѣ́сть во́лѧ пред̾ ѻ҆ц҃е́мъ ва́шимъ нбⷭ҇нымъ, да поги́бнетъ є҆ди́нъ ѿ ма́лыхъ си́хъ.

¹⁴

Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.

¹⁵

А҆́ще же согрѣши́тъ къ тебѣ̀ бра́тъ тво́й, и҆дѝ и҆ ѡ҆бличѝ є҆го̀ междꙋ̀ тобо́ю и҆ тѣ́мъ є҆ди́нѣмъ: а҆́ще тебѐ послꙋ́шаетъ, прїѡбрѣ́лъ є҆сѝ бра́та твоего̀:

¹⁵

Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.

¹⁶

а҆́ще ли тебѐ не послꙋ́шаетъ, поимѝ съ собо́ю є҆щѐ є҆ди́наго и҆лѝ два̀, да при оу҆стѣ́хъ двою̀ и҆лѝ трїе́хъ свидѣ́телей ста́нетъ всѧ́къ глаго́лъ:

¹⁶

Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.

¹⁷

а҆́ще же не послꙋ́шаетъ и҆́хъ, повѣ́ждь цр҃кви: а҆́ще же и҆ цр҃ковь преслꙋ́шаетъ, бꙋ́ди тебѣ̀ ꙗ҆́коже ꙗ҆зы́чникъ и҆ мыта́рь.

¹⁷

Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.

¹⁸

(Заⷱ҇ о҃ѕ҃.) А҆ми́нь (бо) гл҃ю ва́мъ: є҆ли̑ка а҆́ще свѧ́жете на землѝ, бꙋ́дꙋтъ свѧ̑зана на нб҃сѝ: и҆ є҆ли̑ка а҆́ще разрѣшитѐ на землѝ, бꙋ́дꙋтъ разрѣшє́на на нб҃сѣ́хъ.

¹⁸

Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі.

¹⁹

Па́ки а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще два̀ ѿ ва́съ совѣща́ета на землѝ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи, є҆ѧ́же а҆́ще про́сита, бꙋ́детъ и҆́ма ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆́же на нб҃сѣ́хъ:

¹⁹

Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного;

²⁰

и҆дѣ́же бо є҆ста̀ два̀ и҆лѝ трїѐ со́брани во и҆́мѧ моѐ, тꙋ̀ є҆́смь посредѣ̀ и҆́хъ.

²⁰

бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.

²¹

Тогда̀ пристꙋ́пль къ немꙋ̀ пе́тръ речѐ: гдⷭ҇и, колькра́ты а҆́ще согрѣши́тъ въ мѧ̀ бра́тъ мо́й, и҆ ѿпꙋщꙋ́ ли є҆мꙋ̀ до се́дмь кра́тъ;

²¹

Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?

²²

Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: не гл҃ю тебѣ̀: до се́дмь кра́тъ, но до се́дмьдесѧтъ кра́тъ седмери́цею.

²²

Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.

²³

(Заⷱ҇ о҃з҃.) Сегѡ̀ ра́ди оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ царю̀, и҆́же восхотѣ̀ стѧза́тисѧ ѡ҆ словесѝ съ рабы̑ свои́ми.

²³

Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми;

²⁴

Наче́ншꙋ же є҆мꙋ̀ стѧза́тисѧ, приведо́ша є҆мꙋ̀ є҆ди́наго должника̀ тмо́ю тала̑нтъ:

²⁴

коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів^*;

²⁵

не и҆мꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀ возда́ти, повелѣ̀ и҆̀ госпо́дь є҆гѡ̀ прода́ти, и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ча̑да, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧше, и҆ ѿда́ти.

²⁵

а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати.

²⁶

Па́дъ оу҆̀бо ра́бъ то́й, кла́нѧшесѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: го́споди, потерпѝ на мнѣ̀, и҆ всѧ̑ тѝ возда́мъ.

²⁶

Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам.

²⁷

Милосе́рдовавъ же госпо́дь раба̀ того̀, простѝ є҆го̀ и҆ до́лгъ ѿпꙋстѝ є҆мꙋ̀.

²⁷

Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому.

²⁸

И҆зше́дъ же ра́бъ то́й, ѡ҆брѣ́те є҆ди́наго (ѿ) клеврє́тъ свои́хъ, и҆́же бѣ̀ до́лженъ є҆мꙋ̀ сто́мъ пѣ̑нѧзь: и҆ є҆́мь є҆го̀ давлѧ́ше, глаго́лѧ: ѿда́ждь мѝ, и҆́мже (мѝ) є҆сѝ до́лженъ.

²⁸

Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв^*, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен.

²⁹

Па́дъ оу҆̀бо клевре́тъ є҆гѡ̀ на но́зѣ є҆гѡ̀, молѧ́ше є҆го̀, глаго́лѧ: потерпѝ на мнѣ̀, и҆ всѧ̑ возда́мъ тѝ.

²⁹

Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі.

³⁰

Ѻ҆́нъ же не хотѧ́ше, но ве́дъ всадѝ є҆го̀ въ темни́цꙋ, до́ндеже возда́стъ до́лжное.

³⁰

Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу.

³¹

Ви́дѣвше же клевре́ти є҆гѡ̀ бы̑вшаѧ, сжа́лиша сѝ ѕѣлѡ̀ и҆ прише́дше сказа́ша господи́нꙋ своемꙋ̀ всѧ̑ бы̑вшаѧ.

³¹

Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося.

³²

Тогда̀ призва́въ є҆го̀ господи́нъ є҆гѡ̀, глаго́ла є҆мꙋ̀: ра́бе лꙋка́вый, ве́сь до́лгъ ѡ҆́нъ ѿпꙋсти́хъ тебѣ̀, поне́же оу҆моли́лъ мѧ̀ є҆сѝ:

³²

Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене.

³³

не подоба́ше ли и҆ тебѣ̀ поми́ловати клевре́та твоего̀, ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ тѧ̀ поми́ловахъ;

³³

Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?

³⁴

И҆ прогнѣ́вавсѧ госпо́дь є҆гѡ̀, предадѐ є҆го̀ мꙋчи́телємъ, до́ндеже возда́стъ ве́сь до́лгъ сво́й.

³⁴

І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу.

³⁵

Та́кѡ и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й нбⷭ҇ный сотвори́тъ ва́мъ, а҆́ще не ѿпꙋститѐ кі́йждо бра́тꙋ своемꙋ̀ ѿ серде́цъ ва́шихъ прегрѣшє́нїѧ и҆́хъ.

³⁵

Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.

Глава́ ѳ҃і

¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ словеса̀ сїѧ̑, пре́йде ѿ галїле́и и҆ прїи́де въ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на.

¹

Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом.

²

И҆ по не́мъ и҆до́ша наро́ди мно́зи, и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ тꙋ̀.

²

За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.

³

(Заⷱ҇ о҃и҃.) И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ фарїсе́є и҆скꙋша́юще є҆го̀ и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: а҆́ще досто́итъ человѣ́кꙋ пꙋсти́ти женꙋ̀ свою̀ по всѧ́цѣй винѣ̀;

³

І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю?

⁴

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: нѣ́сте ли члѝ, ꙗ҆́кѡ сотвори́вый и҆сконѝ, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй сотвори́лъ ѧ҆̀ є҆́сть;

⁴

Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх?

⁵

И҆ речѐ: сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́витъ человѣ́къ ѻ҆тца̀ (своего̀) и҆ ма́терь и҆ прилѣпи́тсѧ къ женѣ̀ свое́й, и҆ бꙋ́дета ѻ҆́ба въ пло́ть є҆ди́нꙋ,

⁵

І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю.

⁶

ꙗ҆́коже ктомꙋ̀ нѣ́ста два̀, но пло́ть є҆ди́на: є҆́же оу҆̀бо бг҃ъ сочета̀, человѣ́къ да не разлꙋча́етъ.

⁶

Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.

⁷

Глаго́лаша є҆мꙋ̀: что̀ оу҆̀бо мѡѷсе́й заповѣ́да да́ти кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю и҆ ѿпꙋсти́ти ю҆̀;

⁷

Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її?

⁸

Гл҃а и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ мѡѷсе́й по жестосе́рдїю ва́шемꙋ повелѣ̀ ва́мъ пꙋсти́ти жєны̀ ва́шѧ: и҆знача́ла же не бы́сть та́кѡ:

⁸

Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так.

⁹

гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́же а҆́ще пꙋ́ститъ женꙋ̀ свою̀, ра́звѣ словесѐ прелюбодѣ́йна, и҆ ѡ҆жени́тсѧ и҆но́ю, прелюбы̀ твори́тъ: и҆ женѧ́йсѧ пꙋщени́цею прелюбы̀ дѣ́етъ.

⁹

Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб.

¹⁰

Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: а҆́ще та́кѡ є҆́сть вина̀ человѣ́кꙋ съ жено́ю, лꙋ́чше є҆́сть не жени́тисѧ.

¹⁰

Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись.

¹¹

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: не всѝ вмѣща́ютъ словесѐ сегѡ̀, но и҆̀мже дано̀ є҆́сть:

¹¹

Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано.

¹²

сꙋ́ть бо скопцы̀, и҆̀же и҆з̾ чре́ва ма́тернѧ роди́шасѧ та́кѡ: и҆ сꙋ́ть скопцы̀, и҆̀же скопи́шасѧ ѿ человѣ̑къ: и҆ сꙋ́ть скопцы̀, и҆̀же и҆скази́ша са́ми себѐ црⷭ҇твїѧ ра́ди нбⷭ҇нагѡ: могі́й вмѣсти́ти да вмѣсти́тъ.

¹²

Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.

¹³

Тогда̀ приведо́ша къ немꙋ̀ дѣ́ти, да рꙋ́цѣ возложи́тъ на ни́хъ и҆ помо́литсѧ: оу҆чн҃цы́ же запрети́ша и҆̀мъ.

¹³

Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм.

¹⁴

І҆и҃съ же речѐ (и҆̀мъ): ѡ҆ста́вите дѣте́й и҆ не возбранѧ́йте и҆̀мъ прїитѝ ко мнѣ̀: таковы́хъ бо є҆́сть црⷭ҇тво нбⷭ҇ное.

¹⁴

Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне.

¹⁵

И҆ возло́жь на ни́хъ рꙋ́цѣ, ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ.

¹⁵

І, поклавши на них руки, пішов звідти.

¹⁶

(Заⷱ҇ о҃ѳ҃.) И҆ сѐ, є҆ди́нъ (нѣ́кїй) пристꙋ́пль речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ бла́го сотворю̀, да и҆́мамъ живо́тъ вѣ́чный;

¹⁶

І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?

¹⁷

Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: что́ мѧ глаго́леши бл҃га; никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ: а҆́ще ли хо́щеши вни́ти въ живо́тъ, соблюдѝ за́пѡвѣди.

¹⁷

Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей.

¹⁸

Глаго́ла є҆мꙋ̀: кі̑ѧ; І҆и҃съ же речѐ: є҆́же, не оу҆бїе́ши: не прелюбы̀ сотвори́ши: не оу҆кра́деши: не лжесвидѣ́телствꙋеши:

¹⁸

Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи;

¹⁹

чтѝ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь: и҆: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ.

¹⁹

шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе.

²⁰

Глаго́ла є҆мꙋ̀ ю҆́ноша: всѧ̑ сїѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀: что̀ є҆́смь є҆щѐ не доконча́лъ;

²⁰

Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?

²¹

Речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще хо́щеши соверше́нъ бы́ти, и҆дѝ, прода́ждь и҆мѣ́нїе твоѐ и҆ да́ждь ни́щымъ: и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ грѧдѝ в̾слѣ́дъ менє̀.

²¹

Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.

²²

Слы́шавъ же ю҆́ноша сло́во, ѿи́де скорбѧ̀: бѣ́ бо и҆мѣ́ѧ стѧжа̑нїѧ мнѡ́га.

²²

Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра.

²³

І҆и҃съ же речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ неꙋдо́бь бога́тый вни́детъ въ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное:

²³

Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне.

²⁴

па́ки же гл҃ю ва́мъ: оу҆до́бѣе є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̀ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти.

²⁴

І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти.

²⁵

Слы́шавше же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, дивлѧ́хꙋсѧ ѕѣлѡ̀, глаго́люще: кто̀ оу҆̀бо мо́жетъ спасе́нъ бы́ти;

²⁵

Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися?

²⁶

Воззрѣ́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: оу҆ человѣ̑къ сїѐ невозмо́жно є҆́сть, оу҆ бг҃а же всѧ̑ возмѡ́жна.

²⁶

Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.

²⁷

Тогда̀ ѿвѣща́въ пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆до́хомъ: что̀ оу҆̀бо бꙋ́детъ на́мъ;

²⁷

Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?

²⁸

І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ вы̀ ше́дшїи по мнѣ̀, въ пакибытїѐ, є҆гда̀ сѧ́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй на прⷭ҇то́лѣ сла́вы своеѧ̀, сѧ́дете и҆ вы̀ на двоюна́десѧте прⷭ҇тѡ́лꙋ, сꙋдѧ́ще ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома і҆и҃левома:

²⁸

Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.

²⁹

и҆ всѧ́къ, и҆́же ѡ҆ста́витъ до́мъ, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сєстры̀, и҆лѝ ѻ҆тца̀, и҆лѝ ма́терь, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча̑да, и҆лѝ се́ла, и҆́мене моегѡ̀ ра́ди, стори́цею прїи́метъ и҆ живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дитъ:

²⁹

І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне.

³⁰

мно́зи же бꙋ́дꙋтъ пе́рви послѣ́днїи, и҆ послѣ́дни пе́рвїи.

³⁰

І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.

Глава́ к҃

¹

(Заⷱ҇ п҃) Подо́бно бо є҆́сть црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ домови́тꙋ, и҆́же и҆зы́де кꙋ́пнѡ [ѕѣлѡ̀] оу҆́трѡ наѧ́ти дѣ́латєли въ вїногра́дъ сво́й,

¹

Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника.

²

и҆ совѣща́въ съ дѣ́латєли по пѣ́нѧзю на де́нь, посла̀ и҆̀хъ въ вїногра́дъ сво́й.

²

І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.

³

И҆ и҆зше́дъ въ тре́тїй ча́съ, ви́дѣ и҆́ны стоѧ́щѧ на то́ржищи пра̑здны,

³

А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла.

⁴

и҆ тѣ̑мъ речѐ: и҆ди́те и҆ вы̀ въ вїногра́дъ мо́й, и҆ є҆́же бꙋ́детъ пра́вда, да́мъ ва́мъ. Ѻ҆ни́ же и҆до́ша.

⁴

І сказав їм: ідіть і ви до мого виноградника, і, що належатиме, дам вам. Вони пішли.

⁵

Па́ки же и҆зше́дъ въ шесты́й и҆ девѧ́тый ча́съ, сотворѝ та́коже.

⁵

А як вийшов він знову близько шостої і дев’ятої години, зробив так само.

⁶

Во є҆диныйжена́десѧть ча́съ и҆зше́дъ, ѡ҆брѣ́те дрꙋгі̑ѧ стоѧ́щѧ пра̑здны и҆ глаго́ла и҆̀мъ: что̀ здѣ̀ стоитѐ ве́сь де́нь пра́здни;

⁶

Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла?

⁷

Глаго́лаша є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ никто́же на́съ наѧ́тъ. Глаго́ла и҆̀мъ: и҆ди́те и҆ вы̀ въ вїногра́дъ (мо́й), и҆ є҆́же бꙋ́детъ пра́ведно, прїи́мете.

⁷

Вони кажуть йому: ніхто нас не найняв. Він говорить їм: ідіть і ви до виноградника мого і, що належатиме, одержите.

⁸

Ве́черꙋ же бы́вшꙋ, глаго́ла господи́нъ вїногра́да къ приста́вникꙋ своемꙋ̀: призовѝ дѣ́латєли и҆ да́ждь и҆̀мъ мздꙋ̀, наче́нъ ѿ послѣ́днихъ до пе́рвыхъ.

⁸

Коли ж настав вечір, господар виноградника говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших.

⁹

И҆ прише́дше и҆̀же во є҆диныйна́десѧть ча́съ, прїѧ́ша по пѣ́нѧзю.

⁹

І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію.

¹⁰

Прише́дше же пе́рвїи мнѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ вѧ́щше прїи́мꙋтъ: и҆ прїѧ́ша и҆ ті́и по пѣ́нѧзю:

¹⁰

Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію.

¹¹

прїе́мше же ропта́хꙋ на господи́на,

¹¹

І, одержавши, стали дорікати господареві

¹²

глаго́люще, ꙗ҆́кѡ сі́и послѣ́днїи є҆ди́нъ ча́съ сотвори́ша, и҆ ра́вныхъ на́мъ сотвори́лъ и҆̀хъ є҆сѝ, поне́сшымъ тѧготꙋ̀ днѐ и҆ ва́ръ.

¹²

і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку.

¹³

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆ди́номꙋ и҆́хъ: дрꙋ́же, не ѡ҆би́жꙋ тебѐ: не по пѣ́нѧзю ли совѣща́лъ є҆сѝ со мно́ю;

¹³

Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною?

¹⁴

возмѝ твоѐ и҆ и҆дѝ: хощꙋ́ же и҆ семꙋ̀ послѣ́днемꙋ да́ти, ꙗ҆́коже и҆ тебѣ̀:

¹⁴

Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі.

¹⁵

и҆лѝ нѣ́сть мѝ лѣ́ть сотвори́ти, є҆́же хощꙋ̀, во свои́хъ мѝ; а҆́ще ѻ҆́ко твоѐ лꙋка́во є҆́сть, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бла́гъ є҆́смь;

¹⁵

Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?

¹⁶

Та́кѡ бꙋ́дꙋтъ послѣ́днїи пе́рви, и҆ пе́рвїи послѣ́дни: мно́зи бо сꙋ́ть зва́ни, ма́лѡ же и҆збра́нныхъ.

¹⁶

Так будуть останні першими, і перші — останніми; бо багато покликаних, та мало обраних.

¹⁷

(Заⷱ҇ п҃а҃.) И҆ восходѧ̀ і҆и҃съ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, поѧ́тъ ѻ҆бана́десѧте оу҆чн҃ка̑ є҆ди̑ны [ѡ҆со́бь] на пꙋтѝ и҆ речѐ и҆̀мъ:

¹⁷

Ідучи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцять учеників окремо, і дорогою сказав їм:

¹⁸

сѐ, восхо́димъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ а҆рхїере́ємъ и҆ кни́жникѡмъ: и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ є҆го̀ на сме́рть,

¹⁸

ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і вони засудять Його на смерть;

¹⁹

и҆ предадѧ́тъ є҆го̀ ꙗ҆зы́кѡмъ на порꙋга́нїе и҆ бїе́нїе и҆ пропѧ́тїе: и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нетъ.

¹⁹

і віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне.

²⁰

Тогда̀ пристꙋпѝ къ немꙋ̀ ма́ти сы̑нꙋ зеведе́ѡвꙋ съ сыно́ма свои́ма, кла́нѧющисѧ и҆ просѧ́щи нѣ́что ѿ негѡ̀.

²⁰

Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих з синами своїми і, вклоняючись, просила чогось у Нього.

²¹

Ѻ҆́нъ же речѐ є҆́й: чесѡ̀ хо́щеши; Глаго́ла є҆мꙋ̀: рцы̀, да сѧ́дета сїѧ̑ ѻ҆́ба сы̑на моѧ̑, є҆ди́нъ ѡ҆деснꙋ́ю тебє̀, и҆ є҆ди́нъ ѡ҆шꙋ́юю (тебє̀), во црⷭ҇твїи твое́мъ.

²¹

Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм.

²²

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: не вѣ́ста, чесѡ̀ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шꙋ, ю҆́же а҆́зъ и҆́мамъ пи́ти, и҆лѝ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, крⷭ҇ти́тисѧ; Глаго́ласта є҆мꙋ̀: мо́жева.

²²

Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся? Вони кажуть Йому: можемо.

²³

И҆ гл҃а и҆́ма: ча́шꙋ оу҆́бѡ мою̀ и҆спїе́та, и҆ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, и҆́мате крести́тисѧ: а҆ є҆́же сѣ́сти ѡ҆деснꙋ́ю менє̀ и҆ ѡ҆шꙋ́юю менє̀, нѣ́сть моѐ да́ти, но и҆̀мже оу҆гото́васѧ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.

²³

І говорить їм: чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм.

²⁴

И҆ слы́шавше де́сѧть, негодова́ша ѡ҆ ѻ҆бою̀ бра̑тꙋ.

²⁴

Почувши це, інші десять учеників обурились на обох братів.

²⁵

І҆и҃съ же призва́въ и҆̀хъ, речѐ: вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ кнѧ̑зи ꙗ҆зы̑къ госпо́дствꙋютъ и҆́ми, и҆ вели́цыи ѡ҆блада́ютъ и҆́ми:

²⁵

Ісус же, підізвавши їх, сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними.

²⁶

не та́кѡ же бꙋ́детъ въ ва́съ: но и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ вѧ́щшїй бы́ти, да бꙋ́детъ ва́мъ слꙋга̀:

²⁶

Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою.

²⁷

и҆ и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти пе́рвый, бꙋ́ди ва́мъ ра́бъ:

²⁷

І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом.

²⁸

ꙗ҆́коже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй не прїи́де, да послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀, но послꙋжи́ти и҆ да́ти дш҃ꙋ свою̀ и҆збавле́нїе за мно́гихъ.

²⁸

Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох.

²⁹

(Заⷱ҇ п҃в҃.) И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ ѿ і҆ерїхѡ́на, по не́мъ и҆́де наро́дъ мно́гъ.

²⁹

І коли виходили вони з Єрихона, за Ним ішло багато народу.

³⁰

И҆ сѐ, два̀ слѣпца̑ сѣдѧ̑ща при пꙋтѝ, слы̑шавша, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ мимохо́дитъ, возопи́ста, глагѡ́люща: поми́лꙋй ны̀, гдⷭ҇и, сн҃е дв҃довъ.

³⁰

І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!

³¹

Наро́дъ же преща́ше и҆́ма, да оу҆молчи́та: ѡ҆́на же па́че вопїѧ́ста, глагѡ́люща: поми́лꙋй ны̀, гдⷭ҇и, сн҃е дв҃довъ.

³¹

Народ же примушував їх мовчати; але вони ще голосніше почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!

³²

И҆ воста́въ і҆и҃съ возгласѝ ѧ҆̀ и҆ речѐ: что̀ хо́щета, да сотворю̀ ва́ма;

³²

Ісус, зупинившись, підізвав їх і сказав: що хочете, щоб Я зробив вам?

³³

Глаго́ласта є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, да ѿве́рзетѣсѧ ѻ҆́чи на́ю.

³³

Вони говорять Йому: Господи, щоб відкрились очі наші.

³⁴

Млⷭ҇рдовавъ же і҆и҃съ прикоснꙋ́сѧ ѻ҆́чїю и҆́ма: и҆ а҆́бїе прозрѣ́ста и҆́ма ѻ҆́чи, и҆ по не́мъ и҆до́ста.

³⁴

Ісус же, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей; і в ту ж мить прозріли очі їхні, і вони пішли за Ним.

Глава́ к҃а

¹

(Заⷱ҇ п҃г҃) И҆ є҆гда̀ прибли́жишасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ прїидо́ша въ виѳсфагі́ю къ горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, тогда̀ і҆и҃съ посла̀ два̀ оу҆чн҃ка̑,

¹

І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників

²

гл҃ѧ и҆́ма: и҆ди́та въ ве́сь, ꙗ҆́же прѧ́мѡ ва́ма: и҆ а҆́бїе ѡ҆брѧ́щета ѻ҆слѧ̀ привѧ́зано, и҆ жребѧ̀ съ ни́мъ: ѿрѣши̑вша приведи́та мѝ:

²

і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене.

³

и҆ а҆́ще ва́ма кто̀ рече́тъ что̀, рече́та, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆ю̀ тре́бꙋетъ: а҆́бїе же по́слетъ ѧ҆̀.

³

І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх.

⁴

Сїе́ же всѐ бы́сть, да сбꙋ́детсѧ рече́нное прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ:

⁴

Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить:

⁵

рцы́те дще́ри сїѡ́новѣ: сѐ, цр҃ь тво́й грѧде́тъ тебѣ̀ кро́токъ, и҆ всѣ́дъ на ѻ҆слѧ̀ и҆ жребѧ̀, сы́на под̾ѧре́мнича.

⁵

скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної.

⁶

Шє́дша же оу҆чн҃ка̑ и҆ сотвѡ́рша, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆́ма і҆и҃съ,

⁶

Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус:

⁷

приведо́ста ѻ҆слѧ̀ и҆ жребѧ̀: и҆ возложи́ша верхꙋ̀ є҆ю̀ ри̑зы своѧ̑, и҆ всѣ́де верхꙋ̀ и҆́хъ.

⁷

привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього.

⁸

Мно́жайшїи же наро́ди постила́хꙋ ри̑зы своѧ̑ по пꙋтѝ: дрꙋзі́и же рѣ́захꙋ вѣ̑тви ѿ дре́въ и҆ постила́хꙋ по пꙋтѝ.

⁸

Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі.

⁹

Наро́ди же предходѧ́щїи (є҆мꙋ̀) и҆ вслѣ́дствꙋющїи зва́хꙋ, глаго́люще: ѡ҆са́нна сн҃ꙋ дв҃довꙋ: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не: ѡ҆са́нна въ вы́шнихъ.

⁹

Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна^* Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!

¹⁰

И҆ вше́дшꙋ є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, потрѧсе́сѧ ве́сь гра́дъ, глаго́лѧ: кто́ є҆сть се́й;

¹⁰

І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий?

¹¹

Наро́ди же глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть і҆и҃съ прⷪ҇ро́къ, и҆́же ѿ назаре́та галїле́йска.

¹¹

Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського.

¹²

(Заⷱ҇ п҃г҃.) И҆ вни́де і҆и҃съ въ це́рковь бж҃їю и҆ и҆згна̀ всѧ̑ продаю́щыѧ и҆ кꙋпꙋ́ющыѧ въ це́ркви, и҆ трапє́зы торжникѡ́мъ и҆спрове́рже и҆ сѣда̑лища продаю́щихъ гѡ́лꙋби,

¹²

І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів.

¹³

и҆ гл҃а и҆̀мъ: пи́сано є҆́сть: хра́мъ мо́й хра́мъ мл҃твы нарече́тсѧ: вы́ же сотвори́сте и҆̀ верте́пъ разбо́йникѡмъ.

¹³

І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників.

¹⁴

И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ хро́мїи и҆ слѣпі́и въ це́ркви: и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ.

¹⁴

І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх.

¹⁵

Ви́дѣвше же а҆рхїере́є и҆ кни́жницы чꙋдеса̀, ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ ѻ҆́троки зовꙋ́щѧ въ це́ркви и҆ глаго́лющѧ: ѡ҆са́нна сн҃ꙋ дв҃довꙋ, негодова́ша

¹⁵

А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились

¹⁶

и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: слы́шиши ли, что̀ сі́и глаго́лютъ; І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: є҆́й: нѣ́сте ли члѝ николи́же, ꙗ҆́кѡ и҆з̾ оу҆́стъ младе́нєцъ и҆ ссꙋ́щихъ соверши́лъ є҆сѝ хвалꙋ̀;

¹⁶

і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу?

¹⁷

И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, и҆зы́де во́нъ и҆з̾ гра́да въ виѳа́нїю и҆ водвори́сѧ тꙋ̀.

¹⁷

І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.

¹⁸

(Заⷱ҇ п҃д҃.) Оу҆́трꙋ же возвра́щьсѧ во гра́дъ, взалка̀:

¹⁸

Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів.

¹⁹

и҆ оу҆зрѣ́въ смоко́вницꙋ є҆ди́нꙋ при пꙋтѝ, прїи́де къ не́й, и҆ ничто́же ѡ҆брѣ́те на не́й, то́кмѡ ли́ствїе є҆ди́но, и҆ гл҃а є҆́й: да николи́же ѿ тебє̀ плода̀ бꙋ́детъ во вѣ́ки. И҆ а҆́бїе и҆́зсше смоко́вница.

¹⁹

Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла.

²⁰

И҆ ви́дѣвше оу҆чн҃цы̀ диви́шасѧ, глаго́люще: ка́кѡ а҆́бїе и҆́зсше смоко́вница;

²⁰

Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця?

²¹

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще и҆́мате вѣ́рꙋ и҆ не оу҆сꙋмните́сѧ, не то́кмѡ смоко́вничное сотворитѐ, но а҆́ще и҆ горѣ̀ се́й рече́те: дви́гнисѧ и҆ ве́рзисѧ въ мо́ре, бꙋ́детъ:

²¹

Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде;

²²

и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка а҆́ще воспро́сите въ моли́твѣ вѣ́рꙋюще, прїи́мете.

²²

і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите.

²³

(Заⷱ҇ п҃е҃.) И҆ прише́дшꙋ є҆мꙋ̀ въ це́рковь, пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆ча́щꙋ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы людсті́и, глаго́люще: ко́ею вла́стїю сїѧ̑ твори́ши; и҆ кто́ ти дадѐ вла́сть сїю̀;

²³

І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу?

²⁴

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: вопрошꙋ́ вы и҆ а҆́зъ сло́во є҆ди́но: є҆́же а҆́ще рече́те мнѣ̀, и҆ а҆́зъ ва́мъ рекꙋ̀, ко́ею вла́стїю сїѧ̑ творю̀:

²⁴

Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю.

²⁵

кр҃ще́нїе і҆ѡа́нново ѿкꙋ́дꙋ бѣ̀; съ нб҃се́ ли, и҆лѝ ѿ человѣ̑къ; Ѻ҆ни́ же помышлѧ́хꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: а҆́ще рече́мъ, съ нб҃сѐ: рече́тъ на́мъ: почто̀ оу҆̀бо не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀;

²⁵

Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому?

²⁶

а҆́ще ли рече́мъ, ѿ человѣ̑къ: бои́мсѧ наро́да: вси́ бо и҆́мꙋтъ і҆ѡа́нна ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка.

²⁶

А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка.

²⁷

И҆ ѿвѣща́вше і҆и҃сови рѣ́ша: не вѣ́мы. Речѐ и҆̀мъ и҆ то́й: ни а҆́зъ ва́мъ гл҃ю, ко́ею вла́стїю сїѧ̑ творю̀.

²⁷

І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.

²⁸

(Заⷱ҇ п҃ѕ҃.) Что́ же сѧ̀ ва́мъ мни́тъ; Человѣ́къ нѣ́кїй и҆мѧ́ше два̀ сы̑на, и҆ прише́дъ къ пе́рвомꙋ, речѐ: ча́до, и҆дѝ дне́сь, дѣ́лай въ вїногра́дѣ мое́мъ.

²⁸

А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму.

²⁹

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: не хощꙋ̀: послѣди́ же раска́ѧвсѧ, и҆́де.

²⁹

Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов.

³⁰

И҆ пристꙋ́пль къ дрꙋго́мꙋ, речѐ та́коже. Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: а҆́зъ, го́споди (и҆дꙋ̀): и҆ не и҆́де.

³⁰

І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов.

³¹

Кі́й ѿ ѻ҆бою̀ сотворѝ во́лю ѻ҆́тчꙋ; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: пе́рвый. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мытари̑ и҆ любодѣ̑йцы варѧ́ютъ вы̀ въ црⷭ҇твїи бж҃їи:

³¹

Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже.

³²

прїи́де бо къ ва́мъ і҆ѡа́ннъ (крⷭ҇ти́тель) пꙋте́мъ првⷣнымъ, и҆ не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀, мытари̑ же и҆ любодѣ̑йцы вѣ́роваша є҆мꙋ̀: вы́ же ви́дѣвше, не раска́ѧстесѧ послѣдѝ вѣ́ровати є҆мꙋ̀.

³²

Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому.

³³

(Заⷱ҇ п҃з҃.) И҆́нꙋ при́тчꙋ слы́шите. Человѣ́къ нѣ́кїй бѣ̀ домови́тъ, и҆́же насадѝ вїногра́дъ, и҆ ѡ҆пло́томъ ѡ҆градѝ є҆го̀, и҆ и҆скопа̀ въ не́мъ точи́ло, и҆ созда̀ сто́лпъ, и҆ вдадѐ и҆̀ дѣ́лателємъ, и҆ ѿи́де.

³³

Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав.

³⁴

Є҆гда́ же прибли́жисѧ вре́мѧ плодѡ́въ, посла̀ рабы̑ своѧ̑ къ дѣ́лателємъ прїѧ́ти плоды̀ є҆гѡ̀:

³⁴

Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.

³⁵

и҆ є҆́мше дѣ́лателє рабѡ́въ є҆гѡ̀, ѻ҆́ваго оу҆́бѡ би́ша, ѻ҆́ваго же оу҆би́ша, ѻ҆́ваго же ка́менїемъ поби́ша.

³⁵

Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.

³⁶

Па́ки посла̀ и҆́ны рабы̑ мно́жайшѧ пе́рвыхъ: и҆ сотвори́ша и҆̀мъ та́коже.

³⁶

Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само.

³⁷

Послѣди́ же посла̀ къ ни̑мъ сы́на своего̀, глаго́лѧ: оу҆срамѧ́тсѧ сы́на моегѡ̀.

³⁷

Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.

³⁸

Дѣ́лателє же ви́дѣвше сы́на, рѣ́ша въ себѣ̀: се́й є҆́сть наслѣ́дникъ: прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀ и҆ оу҆держи́мъ достоѧ́нїе є҆гѡ̀.

³⁸

Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.

³⁹

И҆ є҆́мше є҆го̀ и҆зведо́ша во́нъ и҆з̾ вїногра́да и҆ оу҆би́ша.

³⁹

І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.

⁴⁰

Є҆гда̀ оу҆̀бо прїи́детъ господи́нъ вїногра́да, что̀ сотвори́тъ дѣ́лателємъ тѣ̑мъ;

⁴⁰

Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?

⁴¹

Глаго́лаша є҆мꙋ̀: ѕлы́хъ ѕлѣ̀ погꙋби́тъ и҆̀хъ, и҆ вїногра́дъ преда́стъ и҆́нымъ дѣ́лателємъ, и҆̀же воздадѧ́тъ є҆мꙋ̀ плоды̀ во времена̀ своѧ̑.

⁴¹

Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.

⁴²

Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: нѣ́сте ли члѝ николи́же въ писа́нїихъ: ка́мень, є҆гѡ́же не въ рѧдꙋ̀ сотвори́ша [небрего́ша] зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла; ѿ гдⷭ҇а бы́сть сїѐ, и҆ є҆́сть ди́вно во ѻ҆́чїю ва́шєю [на́шєю].

⁴²

Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.

⁴³

(Заⷱ҇ п҃и҃.) Сегѡ̀ ра́ди гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿи́метсѧ ѿ ва́съ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ да́стсѧ ꙗ҆зы́кꙋ творѧ́щемꙋ плоды̀ є҆гѡ̀:

⁴³

Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його.

⁴⁴

и҆ пады́й на ка́мени се́мъ сокрꙋши́тсѧ: а҆ на не́мже паде́тъ, сотры́етъ и҆̀.

⁴⁴

І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.

⁴⁵

И҆ слы́шавше а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є при̑тчи є҆гѡ̀, разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ни́хъ гл҃етъ:

⁴⁵

І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить.

⁴⁶

и҆ и҆́щꙋще є҆го̀ ꙗ҆́ти, оу҆боѧ́шасѧ наро́да, поне́же ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка є҆го̀ и҆мѣ́ѧхꙋ.

⁴⁶

І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.

Глава́ к҃в

¹

(Заⷱ҇ п҃ѳ҃) И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ, па́ки речѐ и҆̀мъ въ при́тчахъ, гл҃ѧ:

¹

Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:

²

оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ царю̀, и҆́же сотворѝ бра́ки сы́нꙋ своемꙋ̀

²

Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.

³

и҆ посла̀ рабы̑ своѧ̑ призва́ти зва̑нныѧ на бра́ки: и҆ не хотѧ́хꙋ прїитѝ.

³

І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.

⁴

Па́ки посла̀ и҆́ны рабы̑, глаго́лѧ: рцы́те зва̑ннымъ: сѐ, ѡ҆бѣ́дъ мо́й оу҆гото́вахъ, ю҆нцы̀ моѝ и҆ оу҆пита̑ннаѧ и҆сколє́на, и҆ всѧ̑ готѡ́ва: прїиди́те на бра́ки.

⁴

Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.

⁵

Ѻ҆ни́ же небре́гше ѿидо́ша, ѻ҆́въ оу҆́бѡ на село̀ своѐ, ѻ҆́въ же на кꙋ̑пли своѧ̑:

⁵

Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.

⁶

про́чїи же є҆́мше рабѡ́въ є҆гѡ̀, досади́ша и҆̀мъ и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ.

⁶

Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.

⁷

И҆ слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́васѧ, и҆ посла́въ вѡ́ѧ своѧ̑, погꙋбѝ оу҆бі̑йцы ѡ҆́ны и҆ гра́дъ и҆́хъ зажжѐ.

⁷

Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.

⁸

Тогда̀ глаго́ла рабѡ́мъ свои̑мъ: бра́къ оу҆́бѡ гото́въ є҆́сть, зва́ннїи же не бы́ша досто́йни:

⁸

Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.

⁹

и҆ди́те оу҆̀бо на и҆схѡ́дища пꙋті́й, и҆ є҆ли́цѣхъ а҆́ще ѡ҆брѧ́щете, призови́те на бра́ки.

⁹

Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.

¹⁰

И҆ и҆зше́дше рабѝ ѻ҆́ни на распꙋ̑тїѧ, собра́ша всѣ́хъ, є҆ли́цѣхъ ѡ҆брѣто́ша, ѕлы́хъ же и҆ до́брыхъ: и҆ и҆спо́лнисѧ бра́къ возлежа́щихъ.

¹⁰

І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.

¹¹

Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ тꙋ̀ человѣ́ка не ѡ҆болче́на во ѡ҆дѣѧ́нїе бра́чное,

¹¹

Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.

¹²

и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, ка́кѡ вше́лъ є҆сѝ сѣ́мѡ не и҆мы́й ѡ҆дѣѧ́нїѧ бра́чна; Ѻ҆́нъ же оу҆молча̀.

¹²

І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.

¹³

Тогда̀ речѐ ца́рь слꙋга́мъ: свѧза́вше є҆мꙋ̀ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ, возми́те є҆го̀ и҆ вве́рзите во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ:

¹³

Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.

¹⁴

мно́зи бо сꙋ́ть зва́ни, ма́лѡ же и҆збра́нныхъ.

¹⁴

Бо багато покликаних, та мало обраних.

¹⁵

(Заⷱ҇ ч҃.) Тогда̀ ше́дше фарїсе́є, совѣ́тъ воспрїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆больстѧ́тъ є҆го̀ сло́вомъ.

¹⁵

Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.

¹⁶

И҆ посыла́ютъ къ немꙋ̀ оу҆ченикѝ своѧ̑ со и҆рѡдїа̑ны, глаго́люще: оу҆чт҃лю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ и҆́стиненъ є҆сѝ, и҆ пꙋтѝ бж҃їю вои́стиннꙋ оу҆чи́ши, и҆ неради́ши ни ѡ҆ ко́мже: не зри́ши бо на лицѐ человѣ́кѡмъ:

¹⁶

І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.

¹⁷

рцы̀ оу҆̀бо на́мъ, что̀ ти́ сѧ мни́тъ; досто́йно ли є҆́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, и҆лѝ нѝ;

¹⁷

Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?

¹⁸

Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ лꙋка́вство и҆́хъ, речѐ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете, лицемѣ́ри;

¹⁸

Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?

¹⁹

покажи́те мѝ злати́цꙋ кинсо́ннꙋю. Ѻ҆ни́ же принесо́ша є҆мꙋ̀ пѣ́нѧзь.

¹⁹

Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.

²⁰

И҆ гл҃а и҆̀мъ: чі́й ѡ҆́бразъ се́й и҆ написа́нїе;

²⁰

І говорить їм: чиє це зображення і напис?

²¹

(И҆) глаго́лаша є҆мꙋ̀: ке́саревъ. Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ: воздади́те оу҆́бѡ ке́сарєва ке́сареви, и҆ бж҃їѧ бг҃ови.

²¹

Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.

²²

И҆ слы́шавше диви́шасѧ: и҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ ѿидо́ша.

²²

Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.

²³

(Заⷱ҇ ч҃а҃.) Въ то́й де́нь пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ саддꙋке́є, и҆̀же глаго́лютъ не бы́ти воскрⷭ҇нїю, и҆ вопроси́ша є҆го̀,

²³

В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:

²⁴

глаго́люще: оу҆чт҃лю, мѡѷсе́й речѐ: а҆́ще кто̀ оу҆́мретъ не и҆мы́й ча̑дъ, (да) по́йметъ бра́тъ є҆гѡ̀ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ воскреси́тъ сѣ́мѧ бра́та своегѡ̀:

²⁴

Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.

²⁵

бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тїѧ: и҆ пе́рвый ѡ҆же́ньсѧ оу҆́мре, и҆ не и҆мы́й сѣ́мене, ѡ҆ста́ви женꙋ̀ свою̀ бра́тꙋ своемꙋ̀:

²⁵

Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.

²⁶

та́кожде же и҆ вторы́й, и҆ тре́тїй, да́же до седма́гѡ:

²⁶

Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.

²⁷

послѣди́ же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀:

²⁷

А після всіх померла і жінка.

²⁸

въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, кото́рагѡ ѿ седми́хъ бꙋ́детъ жена̀; вси́ бо и҆мѣ́ша ю҆̀.

²⁸

Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.

²⁹

Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: прельща́етесѧ, не вѣ́дꙋще писа́нїѧ, ни си́лы бж҃їѧ:

²⁹

Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.

³⁰

въ воскрⷭ҇нїе бо ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ, но ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли бж҃їи на нб҃сѝ сꙋ́ть:

³⁰

Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.

³¹

ѡ҆ воскрⷭ҇нїи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли члѝ рече́ннагѡ ва́мъ бг҃омъ, гл҃ющимъ:

³¹

А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:

³²

а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́мовъ, и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ, и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль; нѣ́сть бг҃ъ бг҃ъ ме́ртвыхъ, но (бг҃ъ) живы́хъ.

³²

Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.

³³

И҆ слы́шавше наро́ди дивлѧ́хꙋсѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.

³³

І, чуючи, народ дивувався вченню Його.

³⁴

(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Фарїсе́є же слы́шавше, ꙗ҆́кѡ посрамѝ саддꙋкє́и, собра́шасѧ вкꙋ́пѣ.

³⁴

А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.

³⁵

И҆ вопросѝ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ законоꙋчи́тель, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ:

³⁵

І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:

³⁶

оу҆чт҃лю, ка́ѧ за́повѣдь бо́лши (є҆́сть) въ зако́нѣ;

³⁶

Учителю, яка заповідь найбільша в законі?

³⁷

І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и҆ все́ю дꙋше́ю твое́ю, и҆ все́ю мы́слїю твое́ю:

³⁷

Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.

³⁸

сїѧ̀ є҆́сть пе́рваѧ и҆ бо́лшаѧ за́повѣдь:

³⁸

Це є перша і найбільша заповідь.

³⁹

втора́ѧ же подо́бна є҆́й: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ:

³⁹

Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.

⁴⁰

въ сїю̑ ѻ҆бою̀ за́пѡвѣдїю ве́сь зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́цы ви́сѧтъ.

⁴⁰

На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.

⁴¹

Собра́вшымсѧ же фарїсе́ѡмъ, вопросѝ и҆̀хъ і҆и҃съ,

⁴¹

Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:

⁴²

гл҃ѧ: что̀ ва́мъ мни́тсѧ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀; чі́й є҆́сть сн҃ъ; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: дв҃довъ.

⁴²

що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.

⁴³

Гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ оу҆̀бо дв҃дъ дх҃омъ гдⷭ҇а є҆го̀ нарица́етъ, глаго́лѧ:

⁴³

Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:

⁴⁴

речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма;

⁴⁴

сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.

⁴⁵

а҆́ще оу҆̀бо дв҃дъ нарица́етъ є҆го̀ гдⷭ҇а, ка́кѡ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть;

⁴⁵

Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

⁴⁶

И҆ никто́же можа́ше ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀ словесѐ: нижѐ смѣ́ѧше кто̀ ѿ тогѡ̀ днѐ вопроси́ти є҆го̀ ктомꙋ̀.

⁴⁶

І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.

Глава́ к҃г

¹

(Заⷱ҇ ч҃г҃) Тогда̀ і҆и҃съ гл҃а къ наро́дѡмъ и҆ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ,

¹

Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх,

²

гл҃ѧ: на мѡѷсе́овѣ сѣда́лищи сѣдо́ша кни́жницы и҆ фарїсе́є:

²

кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї.

³

всѧ̑ оу҆̀бо, є҆ли̑ка а҆́ще рекꙋ́тъ ва́мъ блюстѝ, соблюда́йте и҆ твори́те: по дѣлѡ́мъ же и҆́хъ не твори́те: глаго́лютъ бо, и҆ не творѧ́тъ:

³

Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять.

⁴

свѧзꙋ́ютъ бо бремена̀ тѧ̑жка и҆ бѣ́днѣ носи̑ма, и҆ возлага́ютъ на плєща̀ человѣ́чєска, пе́рстомъ же свои́мъ не хотѧ́тъ дви́гнꙋти и҆̀хъ.

⁴

Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх.

⁵

Всѧ̑ же дѣла̀ своѧ̑ творѧ́тъ, да ви́дими бꙋ́дꙋтъ человѣ̑ки: разширѧ́ютъ же храни̑лища своѧ̑ и҆ велича́ютъ воскри̑лїѧ ри́зъ свои́хъ:

⁵

Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки^* свої і подовжують край одежі своєї.

⁶

лю́бѧтъ же преждевозлега̑нїѧ на ве́черѧхъ, и҆ преждесѣда̑нїѧ на со́нмищихъ,

⁶

Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах;

⁷

и҆ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ, и҆ зва́тисѧ ѿ человѣ̑къ: оу҆чи́телю, оу҆чи́телю.

⁷

і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю!

⁸

Вы́ же не нарица́йтесѧ оу҆чи́тєлїе: є҆ди́нъ бо є҆́сть ва́шъ оу҆чт҃ль, хрⷭ҇то́съ: вси́ же вы̀ бра́тїѧ є҆стѐ:

⁸

Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття.

⁹

и҆ ѻ҆тца̀ не зови́те себѣ̀ на землѝ: є҆ди́нъ бо є҆́сть ѻ҆ц҃ъ ва́шъ, и҆́же на нб҃сѣ́хъ:

⁹

І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах.

¹⁰

нижѐ нарица́йтесѧ наста̑вницы: є҆ди́нъ бо є҆́сть наста́вникъ ва́шъ, хрⷭ҇то́съ.

¹⁰

І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос.

¹¹

Бо́лїй же въ ва́съ да бꙋ́детъ ва́мъ слꙋга̀:

¹¹

Більший же з вас нехай буде вам слугою.

¹²

и҆́же бо вознесе́тсѧ, смири́тсѧ: и҆ смирѧ́ѧйсѧ вознесе́тсѧ.

¹²

Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться.

¹³

(Заⷱ҇ ч҃д҃.) Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ затворѧ́ете црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное пред̾ человѣ̑ки: вы́ бо не вхо́дите, ни входѧ́щихъ ѡ҆ставлѧ́ете вни́ти.

¹³

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.

¹⁴

Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ снѣда́ете до́мы вдови́цъ, и҆ вино́ю дале́че моли̑твы творѧ́ще [и҆ лицемѣ́рнѡ на до́лзѣ моли̑твы творитѐ]: сегѡ̀ ра́ди ли́шшее прїи́мете ѡ҆сꙋжде́нїе.

¹⁴

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете.

¹⁵

Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ прехо́дите мо́ре и҆ сꙋ́шꙋ, сотвори́ти є҆ди́наго прише́лца: и҆ є҆гда̀ бꙋ́детъ, творитѐ є҆го̀ сы́на гее́нны сꙋгꙋ́бѣйша ва́съ.

¹⁵

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас.

¹⁶

Го́ре ва́мъ, вожди̑ слѣпі́и, глаго́лющїи: и҆́же а҆́ще клене́тсѧ це́рковїю, ничесѡ́же є҆́сть: а҆ и҆́же клене́тсѧ зла́томъ церко́внымъ, до́лженъ є҆́сть.

¹⁶

Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний.

¹⁷

Бꙋ́и и҆ слѣпі́и, что́ бо бо́лѣе є҆́сть, зла́то ли, и҆лѝ це́рковь, свѧтѧ́щаѧ зла́то;

¹⁷

Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото?

¹⁸

И҆: и҆́же а҆́ще клене́тсѧ ѻ҆лтаре́мъ, ничесо́же є҆́сть: а҆ и҆́же клене́тсѧ да́ромъ, и҆́же верхꙋ̀ є҆гѡ̀, до́лженъ є҆́сть.

¹⁸

І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний.

¹⁹

Бꙋ́и и҆ слѣпі́и, что́ бо бо́лѣе, да́ръ ли, и҆лѝ ѻ҆лта́рь, свѧтѧ́й да́ръ;

¹⁹

Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар?

²⁰

И҆́же оу҆̀бо клене́тсѧ ѻ҆лтаре́мъ, клене́тсѧ и҆́мъ и҆ сꙋ́щимъ верхꙋ̀ є҆гѡ̀:

²⁰

Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому.

²¹

и҆ и҆́же клене́тсѧ це́рковїю, клене́тсѧ є҆́ю и҆ живꙋ́щимъ въ не́й:

²¹

І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому.

²²

и҆ клены́йсѧ нб҃се́мъ клене́тсѧ прⷭ҇то́ломъ бж҃їимъ и҆ сѣдѧ́щимъ на не́мъ.

²²

І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому.

²³

(Заⷱ҇ ч҃е҃.) Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ ѡ҆десѧ́тствꙋете мѧ́твꙋ и҆ ко́пръ и҆ кѵ́мїнъ, и҆ ѡ҆ста́висте вѧ̑щшаѧ зако́на, сꙋ́дъ и҆ млⷭ҇ть и҆ вѣ́рꙋ: сїѧ̑ (же) подоба́ше твори́ти, и҆ ѻ҆́нѣхъ не ѡ҆ставлѧ́ти.

²³

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину^* з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати.

²⁴

Вожди̑ слѣпі́и, ѡ҆цѣжда́ющїи комары̀, велблꙋ́ды же пожира́юще.

²⁴

Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!

²⁵

Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ ѡ҆чища́ете внѣ́шнее стклѧ́ницы и҆ блю́да, внꙋтрьꙋ́дꙋ же сꙋ́ть по́лни хище́нїѧ и҆ непра́вды:

²⁵

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди.

²⁶

фарїсе́е слѣпы́й, ѡ҆чи́сти пре́жде внꙋ́треннее стклѧ́ницы и҆ блю́да, да бꙋ́детъ и҆ внѣ́шнее и҆́ма чи́сто.

²⁶

Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони.

²⁷

Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ подо́битесѧ гробѡ́мъ пова́плєнымъ, и҆̀же внѣꙋ́дꙋ оу҆̀бо ꙗ҆влѧ́ютсѧ красны̀, внꙋтрьꙋ́дꙋ же по́лни сꙋ́ть косте́й ме́ртвыхъ и҆ всѧ́кїѧ нечистоты̀:

²⁷

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти.

²⁸

та́кѡ и҆ вы̀, внѣꙋ́дꙋ оу҆́бѡ ꙗ҆влѧ́етесѧ человѣ́кѡмъ пра́ведни, внꙋтрьꙋ́дꙋ же є҆стѐ по́лни лицемѣ́рїѧ и҆ беззако́нїѧ.

²⁸

Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня.

²⁹

(Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є, лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ зи́ждете гро́бы прⷪ҇ро́чєскїѧ, и҆ кра́сите ра̑ки првⷣныхъ,

²⁹

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам,

³⁰

и҆ глаго́лете: а҆́ще бы́хомъ бы́ли во дни̑ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, не бы́хомъ оу҆́бѡ ѡ҆́бщницы и҆̀мъ бы́ли въ кро́ви прⷪ҇рѡ́къ:

³⁰

і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків.

³¹

тѣ́мже са́ми свидѣ́телствꙋете себѣ̀, ꙗ҆́кѡ сы́нове є҆стѐ и҆зби́вшихъ прⷪ҇ро́ки:

³¹

Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків.

³²

и҆ вы̀ и҆спо́лните мѣ́рꙋ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ.

³²

І ви доповнюєте міру зла батьків ваших.

³³

Ѕмїѧ̑, порождє́нїѧ є҆хі́днѡва, ка́кѡ оу҆бѣжитѐ ѿ сꙋда̀ (ѻ҆гнѧ̀) гее́нскагѡ;

³³

Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського?

³⁴

Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ послю̀ къ ва́мъ прⷪ҇ро́ки и҆ премⷣры и҆ кни́жники: и҆ ѿ ни́хъ оу҆бїе́те и҆ ра́спнете, и҆ ѿ ни́хъ бїе́те на со́нмищихъ ва́шихъ, и҆ и҆зжене́те ѿ гра́да во гра́дъ:

³⁴

Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста.

³⁵

ꙗ҆́кѡ да прїи́детъ на вы̀ всѧ́ка кро́вь првⷣна, пролива́емаѧ на землѝ, ѿ кро́ве а҆́велѧ првⷣнагѡ до кро́ве заха́рїи сы́на варахі́ина, є҆го́же оу҆би́сте междꙋ̀ це́рковїю и҆ ѻ҆лтаре́мъ.

³⁵

Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником.

³⁶

А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: (ꙗ҆́кѡ) прїи́дꙋтъ всѧ̑ сїѧ̑ на ро́дъ се́й.

³⁶

Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей.

³⁷

І҆ерⷭ҇ли́ме, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆зби́вый прⷪ҇ро́ки и҆ ка́менїемъ побива́ѧй пѡ́сланныѧ къ тебѣ̀, колькра́ты восхотѣ́хъ собра́ти ча̑да твоѧ̑, ꙗ҆́коже собира́етъ ко́кошъ птенцы̀ своѧ̑ под̾ крилѣ̑, и҆ не восхотѣ́сте;

³⁷

Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!

³⁸

Сѐ, ѡ҆ставлѧ́етсѧ ва́мъ до́мъ ва́шъ пꙋ́стъ.

³⁸

Ось лишається вам дім ваш пустий.

³⁹

Гл҃ю бо ва́мъ: (ꙗ҆́кѡ) не и҆́мате менѐ ви́дѣти ѿсе́лѣ, до́ндеже рече́те: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не.

³⁹

Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!

Глава́ к҃д

¹

(Заⷱ҇ ч҃з҃) И҆ и҆зше́дъ і҆и҃съ и҆дѧ́ше ѿ це́ркве. И҆ пристꙋпи́ша (къ немꙋ̀) оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ показа́ти є҆мꙋ̀ зда̑нїѧ церкѡ́внаѧ.

¹

І, вийшовши, Ісус пішов від храму; і підійшли до Нього ученики Його, щоб показати Йому будівлі храму.

²

І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: не ви́дите ли всѧ̑ сїѧ̑; а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не и҆́мать ѡ҆ста́ти здѣ̀ ка́мень на ка́мени, и҆́же не разори́тсѧ.

²

Ісус же сказав їм: чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано.

³

(Заⷱ҇ ч҃и҃.) Сѣдѧ́щꙋ же є҆мꙋ̀ на горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ на є҆ди́нѣ, глаго́люще: рцы̀ на́мъ, когда̀ сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ; и҆ что̀ є҆́сть зна́менїе твоегѡ̀ прише́ствїѧ и҆ кончи́на вѣ́ка;

³

Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?

⁴

И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: блюди́те, да никто́же ва́съ прельсти́тъ:

⁴

Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас,

⁵

мно́зи бо прїи́дꙋтъ во и҆́мѧ моѐ, глаго́люще: а҆́зъ є҆́смь хрⷭ҇то́съ: и҆ мнѡ́ги прельстѧ́тъ.

⁵

бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять.

⁶

Оу҆слы́шати же и҆́мате бра̑ни и҆ слы̑шанїѧ бра́немъ. Зри́те, не оу҆жаса́йтесѧ, подоба́етъ бо всѣ̑мъ (си̑мъ) бы́ти: но не тогда̀ є҆́сть кончи́на.

⁶

Також почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому бути, та це ще не кінець.

⁷

Воста́нетъ бо ꙗ҆зы́къ на ꙗ҆зы́къ, и҆ ца́рство на ца́рство: и҆ бꙋ́дꙋтъ гла́ди и҆ па̑гꙋбы и҆ трꙋ́си по мѣ́стѡмъ:

⁷

Постане бо народ на народ, і царство на царство; і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях;

⁸

всѧ̑ же сїѧ̑ нача́ло болѣ́знемъ.

⁸

усе ж це — лиш початок хвороб.

⁹

Тогда̀ предадѧ́тъ вы̀ въ скѡ́рби и҆ оу҆бїю́тъ вы̀: и҆ бꙋ́дете ненави́дими всѣ́ми ꙗ҆зы̑ки и҆́мене моегѡ̀ ра́ди.

⁹

Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє.

¹⁰

И҆ тогда̀ соблазнѧ́тсѧ мно́зи, и҆ дрꙋ́гъ дрꙋ́га предадѧ́тъ, и҆ возненави́дѧтъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га:

¹⁰

І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного;

¹¹

и҆ мно́зи лжепроро́цы воста́нꙋтъ и҆ прельстѧ́тъ мнѡ́гїѧ:

¹¹

і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять;

¹²

и҆ за оу҆множе́нїе беззако́нїѧ, и҆зсѧ́кнетъ любы̀ мно́гихъ.

¹²

і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох.

¹³

(Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) Претерпѣ́вый же до конца̀, то́й спасе́тсѧ.

¹³

Хто ж витерпить до кінця, той спасеться.

¹⁴

И҆ проповѣ́стсѧ сїѐ є҆ѵⷢ҇лїе црⷭ҇твїѧ по все́й вселе́ннѣй, во свидѣ́телство всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ: и҆ тогда̀ прїи́детъ кончи́на.

¹⁴

І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!

¹⁵

Є҆гда̀ оу҆̀бо оу҆́зрите ме́рзость запꙋстѣ́нїѧ, рече́ннꙋю данїи́ломъ прⷪ҇ро́комъ, стоѧ́щꙋ на мѣ́стѣ ст҃ѣ: и҆́же чте́тъ, да разꙋмѣ́етъ:

¹⁵

Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє, —

¹⁶

тогда̀ сꙋ́щїи во і҆ꙋде́и да бѣжа́тъ на го́ры:

¹⁶

тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори.

¹⁷

(и҆) и҆́же на кро́вѣ, да не схо́дитъ взѧ́ти ꙗ҆̀же въ домꙋ̀ є҆гѡ̀:

¹⁷

І хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого;

¹⁸

и҆ и҆̀же на селѣ̀, да не возврати́тсѧ вспѧ́ть взѧ́ти ри́зъ свои́хъ.

¹⁸

і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій.

¹⁹

Го́ре же непра̑зднымъ и҆ доѧ́щымъ въ ты̑ѧ дни̑.

¹⁹

Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!

²⁰

Моли́тесѧ же, да не бꙋ́детъ бѣ́гство ва́ше въ зимѣ̀, ни въ сꙋббѡ́тꙋ.

²⁰

Моліться ж, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу,

²¹

Бꙋ́детъ бо тогда̀ ско́рбь ве́лїѧ, ꙗ҆кова́же не была̀ ѿ нача́ла мі́ра досе́лѣ, нижѐ и҆́мать бы́ти.

²¹

бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині і не буде.

²²

И҆ а҆́ще не бы́ша прекрати́лисѧ дні́е ѡ҆́ны, не бы̀ оу҆́бѡ спасла́сѧ всѧ́ка пло́ть: и҆збра́нныхъ же ра́ди прекратѧ́тсѧ дні́е ѡ҆́ны.

²²

І якби не вкоротилися ті дні, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних скоротяться ті дні.

²³

Тогда̀ а҆́ще кто̀ рече́тъ ва́мъ: сѐ, здѣ̀ хрⷭ҇то́съ, и҆лѝ ѻ҆́ндѣ: не и҆ми́те вѣ́ры:

²³

Тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри.

²⁴

воста́нꙋтъ бо лжехрі́сти и҆ лжепроро́цы и҆ дадѧ́тъ зна́мєнїѧ вє́лїѧ и҆ чꙋдеса̀, ꙗ҆́коже прельсти́ти, а҆́ще возмо́жно, и҆ и҆збра̑нныѧ.

²⁴

Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних.

²⁵

Сѐ, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ.

²⁵

Ось Я наперед сказав вам.

²⁶

А҆́ще оу҆̀бо рекꙋ́тъ ва́мъ: сѐ, въ пꙋсты́ни є҆́сть, не и҆зыди́те: сѐ, въ сокро́вищихъ, не и҆ми́те вѣ́ры:

²⁶

Отже, коли скажуть вам: «ось Він у пустелі», — не виходьте; «ось Він у потаємних кімнатах», — не йміть віри.

²⁷

(Заⷱ҇ р҃.) ꙗ҆́коже бо мо́лнїѧ и҆схо́дитъ ѿ востѡ́къ и҆ ꙗ҆влѧ́етсѧ до за̑падъ, та́кѡ бꙋ́детъ прише́ствїе сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ:

²⁷

Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського.

²⁸

и҆дѣ́же бо а҆́ще бꙋ́детъ трꙋ́пъ, та́мѡ соберꙋ́тсѧ ѻ҆рлѝ.

²⁸

Бо де буде труп, там зберуться орли.

²⁹

А҆́бїе же, по ско́рби дні́й тѣ́хъ, со́лнце поме́ркнетъ, и҆ лꙋна̀ не да́стъ свѣ́та своегѡ̀, и҆ ѕвѣ́зды спадꙋ́тъ съ небесѐ, и҆ си̑лы небє́сныѧ подви́гнꙋтсѧ:

²⁹

І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються.

³⁰

и҆ тогда̀ ꙗ҆ви́тсѧ зна́менїе сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ на небесѝ: и҆ тогда̀ воспла́чꙋтсѧ всѧ̑ кѡлѣ́на земна̑ѧ и҆ оу҆́зрѧтъ сн҃а чл҃вѣ́ческаго грѧдꙋ́ща на ѡ҆́блацѣхъ небе́сныхъ съ си́лою и҆ сла́вою мно́гою:

³⁰

І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою.

³¹

и҆ по́слетъ а҆́гг҃лы своѧ̑ съ трꙋ́бнымъ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ соберꙋ́тъ и҆збра̑нныѧ є҆гѡ̀ ѿ четы́рехъ вѣ̑тръ, ѿ конє́цъ небе́съ до конє́цъ и҆́хъ.

³¹

І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх.

³²

Ѿ смоко́вницы же наꙋчи́тесѧ при́тчи: є҆гда̀ оу҆жѐ ва̑їѧ є҆ѧ̀ бꙋ́дꙋтъ мла́да, и҆ ли́ствїе прозѧ́бнетъ, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть жа́тва:

³²

Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.

³³

та́кѡ и҆ вы̀, є҆гда̀ ви́дите сїѧ̑ всѧ̑, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть, при две́рехъ.

³³

Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях.

³⁴

(Заⷱ҇ р҃а҃.) А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мимои́детъ ро́дъ се́й, до́ндеже всѧ̑ сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ:

³⁴

Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.

³⁵

не́бо и҆ землѧ̀ мимои́детъ, словеса́ же моѧ̑ не мимои́дꙋтъ.

³⁵

Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.

³⁶

(Заⷱ҇ р҃в҃.) Ѡ҆ дни́ же то́мъ и҆ часѣ̀ никто́же вѣ́сть, ни а҆́гг҃ли нбⷭ҇нїи, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ мо́й є҆ди́нъ:

³⁶

Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один.

³⁷

ꙗ҆́коже (бо бы́сть во) дни̑ нѡ́євы, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ прише́ствїе сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ:

³⁷

Але, як було у дні Ноя, так буде і в пришестя Сина Людського;

³⁸

ꙗ҆́коже бо бѣ́хꙋ во дни̑ пре́жде пото́па ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще, женѧ́щесѧ и҆ посѧга́юще, до негѡ́же днѐ вни́де нѡ́е въ ковче́гъ,

³⁸

бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег,

³⁹

и҆ не оу҆вѣ́дѣша, до́ндеже прїи́де вода̀ и҆ взѧ́тъ всѧ̑: та́кѡ бꙋ́детъ и҆ прише́ствїе сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ:

³⁹

і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, — так буде і в пришестя Сина Людського.

⁴⁰

тогда̀ два̀ бꙋ́дета на селѣ̀: є҆ди́нъ пое́млетсѧ, а҆ дрꙋгі́й ѡ҆ставлѧ́етсѧ:

⁴⁰

Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено;

⁴¹

двѣ̀ ме́лющѣ въ же́рновахъ: є҆ди́на пое́млетсѧ, и҆ є҆ди́на ѡ҆ставлѧ́етсѧ.

⁴¹

дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено.

⁴²

(Заⷱ҇ р҃г҃.) Бди́те оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ не вѣ́сте, въ кі́й ча́съ гдⷭ҇ь ва́шъ прїи́детъ.

⁴²

Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде.

⁴³

Сїе́ же вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы вѣ́далъ до́мꙋ влады́ка, въ кꙋ́ю стра́жꙋ та́ть прїи́детъ, бдѣ́лъ оу҆́бѡ бы и҆ не бы̀ да́лъ подкопа́ти хра́ма своегѡ̀.

⁴³

Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.

⁴⁴

Сегѡ̀ ра́ди и҆ вы̀ бꙋ́дите гото́ви: ꙗ҆́кѡ, въ ѻ҆́ньже ча́съ не мнитѐ, сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прїи́детъ.

⁴⁴

Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський.

⁴⁵

Кто̀ оу҆̀бо є҆́сть вѣ́рный ра́бъ и҆ мꙋ́дрый, є҆го́же поста́витъ господи́нъ є҆гѡ̀ над̾ до́момъ свои́мъ, є҆́же даѧ́ти и҆̀мъ пи́щꙋ во вре́мѧ (и҆́хъ);

⁴⁵

Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно?

⁴⁶

бл҃же́нъ ра́бъ то́й, є҆го́же, прише́дъ господи́нъ є҆гѡ̀, ѡ҆брѧ́щетъ та́кѡ творѧ́ща:

⁴⁶

Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так.

⁴⁷

а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ над̾ всѣ́мъ и҆мѣ́нїемъ свои́мъ поста́витъ є҆го̀.

⁴⁷

Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його.

⁴⁸

А҆́ще ли же рече́тъ ѕлы́й ра́бъ то́й въ се́рдцы свое́мъ: косни́тъ господи́нъ мо́й прїитѝ,

⁴⁸

Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій,

⁴⁹

и҆ на́чнетъ би́ти клевре́ты своѧ̑, ꙗ҆́сти же и҆ пи́ти съ пїѧ́ницами:

⁴⁹

і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, —

⁵⁰

прїи́детъ господи́нъ раба̀ тогѡ̀ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже не ча́етъ, и҆ въ ча́съ, въ ѻ҆́ньже не вѣ́сть,

⁵⁰

то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає.

⁵¹

и҆ расте́шетъ є҆го̀ полма̀, и҆ ча́сть є҆гѡ̀ съ невѣ́рными положи́тъ: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ.

⁵¹

І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.

Глава́ к҃є

¹

(Заⷱ҇ р҃д҃) Тогда̀ оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное десѧти́мъ дѣ́вамъ, ꙗ҆́же прїѧ́ша свѣти́лники своѧ̑ и҆ и҆зыдо́ша въ срѣ́тенїе женихꙋ̀:

¹

Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові.

²

пѧ́ть же бѣ̀ ѿ ни́хъ мꙋдры̀ и҆ пѧ́ть ю҆рѡ́дивы.

²

П’ять з них були мудрі, а п’ять — нерозумні.

³

Ю҆рѡ́дивыѧ же, прїе́мшѧ свѣти́лники своѧ̑, не взѧ́ша съ собо́ю є҆ле́а:

³

Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи.

⁴

мꙋ̑дрыѧ же прїѧ́ша є҆ле́й въ сосꙋ́дѣхъ со свѣти̑лники свои́ми:

⁴

Мудрі ж взяли оливи в посудинах разом із світильниками своїми.

⁵

коснѧ́щꙋ же женихꙋ̀, воздрема́шасѧ всѧ̑ и҆ спа́хꙋ.

⁵

А оскільки жених забарився, то всі задрімали і поснули.

⁶

Полꙋ́нощи же во́пль бы́сть: сѐ, жени́хъ грѧде́тъ, и҆сходи́те въ срѣ́тенїе є҆гѡ̀.

⁶

Опівночі ж почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому.

⁷

Тогда̀ воста́ша всѧ̑ дѣ̑вы ты̑ѧ и҆ оу҆краси́ша свѣти́лники своѧ̑.

⁷

Тоді встали всі діви та й приготували світильники свої.

⁸

Ю҆рѡ́дивыѧ же мꙋ́дрымъ рѣ́ша: дади́те на́мъ ѿ є҆ле́а ва́шегѡ, ꙗ҆́кѡ свѣти́лницы на́ши оу҆гаса́ютъ.

⁸

Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть.

⁹

Ѿвѣща́ша же мꙋ̑дрыѧ, глаго́люща: є҆да̀ ка́кѡ не доста́нетъ на́мъ и҆ ва́мъ: и҆ди́те же па́че къ продаю́щымъ и҆ кꙋпи́те себѣ̀.

⁹

А мудрі відповіли, кажучи: а як і нам, і вам не стане? Ідіть краще до продавців та й купіть собі.

¹⁰

И҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ кꙋпи́ти, прїи́де жени́хъ: и҆ готѡ́выѧ внидо́ша съ ни́мъ на бра́ки, и҆ затворє́ны бы́ша двє́ри.

¹⁰

Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля, і двері зачинилися.

¹¹

Послѣди́ же прїидо́ша и҆ про́чыѧ дѣ̑вы, глаго́лющѧ: го́споди, го́споди, ѿве́рзи на́мъ.

¹¹

Пізніше прийшли й інші діви і говорять: Господи! Господи! Відчини нам.

¹²

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ.

¹²

Він же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам: не знаю вас.

¹³

Бди́те оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ не вѣ́сте днѐ ни часа̀, въ ѻ҆́ньже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прїи́детъ.

¹³

Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде.

¹⁴

(Заⷱ҇ р҃е҃.) Ꙗ҆́коже бо человѣ́къ нѣ́кїй ѿходѧ̀ призва̀ своѧ̑ рабы̑ и҆ предадѐ и҆̀мъ и҆мѣ́нїе своѐ:

¹⁴

Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє:

¹⁵

и҆ ѻ҆́вомꙋ оу҆́бѡ дадѐ пѧ́ть тала̑нтъ, ѻ҆́вомꙋ же два̀, ѻ҆́вомꙋ же є҆ди́нъ, комꙋ́ждо проти́вꙋ си́лы є҆гѡ̀: и҆ ѿи́де а҆́бїе.

¹⁵

одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав.

¹⁶

Ше́дъ же прїе́мый пѧ́ть тала̑нтъ, дѣ́ла въ ни́хъ и҆ сотворѝ дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ:

¹⁶

Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів.

¹⁷

та́кожде и҆ и҆́же два̀, приѡбрѣ́те и҆ то́й дрꙋга̑ѧ два̀:

¹⁷

Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два.

¹⁸

прїе́мый же є҆ди́нъ, ше́дъ вкопа̀ (є҆го̀) въ зе́млю и҆ скры̀ сребро̀ господи́на своегѡ̀.

¹⁸

А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого.

¹⁹

По мно́зѣ же вре́мени прїи́де господи́нъ ра̑бъ тѣ́хъ и҆ стѧза́сѧ съ ни́ми ѡ҆ словесѝ.

¹⁹

Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту.

²⁰

И҆ пристꙋ́пль пѧ́ть тала̑нтъ прїе́мый, принесѐ дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ, глаго́лѧ: го́споди, пѧ́ть тала̑нтъ мѝ є҆сѝ пре́далъ: сѐ, дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть тала̑нтъ приѡбрѣто́хъ и҆́ми.

²⁰

Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них.

²¹

Рече́ же є҆мꙋ̀ госпо́дь є҆гѡ̀: до́брѣ, ра́бе благі́й и҆ вѣ́рный: ѡ҆ ма́лѣ бы́лъ є҆сѝ вѣ́ренъ, над̾ мно́гими тѧ̀ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоегѡ̀.

²¹

Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.

²²

Пристꙋ́пль же и҆ и҆́же два̀ тала̑нта прїе́мый, речѐ: го́споди, два̀ тала̑нта мѝ є҆сѝ пре́далъ: сѐ, дрꙋга̑ѧ два̀ тала̑нта приѡбрѣто́хъ и҆́ма.

²²

Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них.

²³

Рече́ (же) є҆мꙋ̀ госпо́дь є҆гѡ̀: до́брѣ, ра́бе благі́й и҆ вѣ́рный: ѡ҆ ма́лѣ (мѝ) бы́лъ є҆сѝ вѣ́ренъ, над̾ мно́гими тѧ̀ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоегѡ̀.

²³

Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.

²⁴

Пристꙋ́пль же и҆ прїе́мый є҆ди́нъ тала́нтъ, речѐ: го́споди, вѣ́дѧхъ тѧ̀, ꙗ҆́кѡ же́стокъ є҆сѝ человѣ́къ, жне́ши, и҆дѣ́же не сѣ́ѧлъ є҆сѝ, и҆ собира́еши и҆дѣ́же не расточи́лъ є҆сѝ:

²⁴

Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵

и҆ оу҆боѧ́всѧ, ше́дъ скры́хъ тала́нтъ тво́й въ землѝ: (и҆) сѐ, и҆́маши твоѐ.

²⁵

і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє.

²⁶

Ѿвѣща́въ же госпо́дь є҆гѡ̀ речѐ є҆мꙋ̀: лꙋка́вый ра́бе и҆ лѣни́вый, вѣ́дѣлъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ жнꙋ̀ и҆дѣ́же не сѣ́ѧхъ, и҆ собира́ю и҆дѣ́же не расточи́хъ:

²⁶

Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав;

²⁷

подоба́ше оу҆̀бо тебѣ̀ вда́ти сребро̀ моѐ торжникѡ́мъ, и҆ прише́дъ а҆́зъ взѧ́лъ бы́хъ своѐ съ ли́хвою:

²⁷

тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком.

²⁸

возми́те оу҆̀бо ѿ негѡ̀ тала́нтъ и҆ дади́те и҆мꙋ́щемꙋ де́сѧть тала̑нтъ:

²⁸

Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів.

²⁹

и҆мꙋ́щемꙋ бо вездѣ̀ дано̀ бꙋ́детъ и҆ преизбꙋ́детъ: ѿ неимꙋ́щагѡ же, и҆ є҆́же мни́тсѧ и҆мѣ́ѧ, взѧ́то бꙋ́детъ ѿ негѡ̀:

²⁹

Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має.

³⁰

и҆ неключи́маго раба̀ вве́рзите во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ. Сїѧ̑ гл҃ѧ возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.

³⁰

А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!

³¹

(Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Є҆гда́ же прїи́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ сла́вѣ свое́й и҆ всѝ ст҃і́и а҆́гг҃ли съ ни́мъ, тогда̀ сѧ́детъ на прⷭ҇то́лѣ сла́вы своеѧ̀,

³¹

Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї,

³²

и҆ соберꙋ́тсѧ пред̾ ни́мъ всѝ ꙗ҆зы́цы: и҆ разлꙋчи́тъ и҆̀хъ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже па́стырь разлꙋча́етъ ѻ҆́вцы ѿ ко́злищъ:

³²

і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів.

³³

и҆ поста́витъ ѻ҆́вцы ѡ҆деснꙋ́ю себє̀, а҆ кѡ́злища ѡ҆шꙋ́юю.

³³

І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч.

³⁴

Тогда̀ рече́тъ цр҃ь сꙋ́щымъ ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀: прїиди́те, блгⷭ҇ве́ннїи ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, наслѣ́дꙋйте оу҆гото́ванное ва́мъ црⷭ҇твїе ѿ сложе́нїѧ мі́ра:

³⁴

Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу.

³⁵

взалка́хсѧ бо, и҆ да́сте мѝ ꙗ҆́сти: возжада́хсѧ, и҆ напои́сте мѧ̀: стра́ненъ бѣ́хъ, и҆ введо́сте менѐ:

³⁵

Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене;

³⁶

на́гъ, и҆ ѡ҆дѣ́ѧсте мѧ̀: бо́ленъ, и҆ посѣти́сте менѐ: въ темни́цѣ бѣ́хъ, и҆ прїидо́сте ко мнѣ̀.

³⁶

був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене.

³⁷

Тогда̀ ѿвѣща́ютъ є҆мꙋ̀ првⷣницы, глаго́люще: гдⷭ҇и, когда̀ тѧ̀ ви́дѣхомъ а҆́лчꙋща, и҆ напита́хомъ; и҆лѝ жа́ждꙋща, и҆ напои́хомъ;

³⁷

Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи!

³⁸

когда́ же тѧ̀ ви́дѣхомъ стра́нна, и҆ введо́хомъ; и҆лѝ на́га, и҆ ѡ҆дѣ́ѧхомъ;

³⁸

Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли?

³⁹

когда́ же тѧ̀ ви́дѣхомъ болѧ́ща, и҆лѝ въ темни́цѣ, и҆ прїидо́хомъ къ тебѣ̀;

³⁹

Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?

⁴⁰

И҆ ѿвѣща́въ цр҃ь рече́тъ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, поне́же сотвори́сте є҆ди́номꙋ си́хъ бра́тїй мои́хъ ме́ншихъ, мнѣ̀ сотвори́сте.

⁴⁰

І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.

⁴¹

Тогда̀ рече́тъ и҆ сꙋ́щымъ ѡ҆шꙋ́юю (є҆гѡ̀): и҆ди́те ѿ менє̀, проклѧ́тїи, во ѻ҆́гнь вѣ́чный, оу҆гото́ванный дїа́волꙋ и҆ а҆́ггелѡмъ є҆гѡ̀:

⁴¹

Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його.

⁴²

взалка́хсѧ бо, и҆ не да́сте мѝ ꙗ҆́сти: возжада́хсѧ, и҆ не напои́сте менѐ:

⁴²

Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене;

⁴³

стра́ненъ бѣ́хъ, и҆ не введо́сте менѐ: на́гъ, и҆ не ѡ҆дѣ́ѧсте менѐ: бо́ленъ и҆ въ темни́цѣ, и҆ не посѣти́сте менѐ.

⁴³

був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене.

⁴⁴

Тогда̀ ѿвѣща́ютъ є҆мꙋ̀ и҆ ті́и, глаго́люще: гдⷭ҇и, когда̀ тѧ̀ ви́дѣхомъ а҆́лчꙋща, и҆лѝ жа́ждꙋща, и҆лѝ стра́нна, и҆лѝ на́га, и҆лѝ бо́льна, и҆лѝ въ темни́цѣ, и҆ не послꙋжи́хомъ тебѣ̀;

⁴⁴

Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?

⁴⁵

Тогда̀ ѿвѣща́етъ и҆̀мъ, гл҃ѧ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, поне́же не сотвори́сте є҆ди́номꙋ си́хъ ме́ншихъ, ни мнѣ̀ сотвори́сте.

⁴⁵

Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили.

⁴⁶

И҆ и҆́дꙋтъ сі́и въ мꙋ́кꙋ вѣ́чнꙋю, првⷣницы же въ живо́тъ вѣ́чный.

⁴⁶

І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.

Глава́ к҃ѕ

¹

(Заⷱ҇ р҃з҃) И҆ бы́сть, є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ:

¹

Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм:

²

вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ по двою̀ дню̑ па́сха бꙋ́детъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ на пропѧ́тїе.

²

ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття.

³

Тогда̀ собра́шасѧ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы и҆ ста́рцы людсті́и во дво́ръ а҆рхїере́овъ, глаго́лемагѡ каїа́фы,

³

Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа,

⁴

и҆ совѣща́ша, да і҆и҃са ле́стїю и҆́мꙋтъ и҆ оу҆бїю́тъ:

⁴

і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.

⁵

глаго́лахꙋ же: но не въ пра́здникъ, да не молва̀ бꙋ́детъ въ лю́дехъ.

⁵

Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі.

⁶

(Заⷱ҇ р҃и҃.) І҆и҃сꙋ же бы́вшꙋ въ виѳа́нїи, въ домꙋ̀ сі́мѡна прокаже́ннагѡ,

⁶

Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого,

⁷

пристꙋпѝ къ немꙋ̀ жена̀, стклѧ́ницꙋ мѵ́ра и҆мꙋ́щи многоцѣ́ннагѡ, и҆ возлива́ше на главꙋ̀ є҆гѡ̀ возлежа́ща.

⁷

підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову.

⁸

Ви́дѣвше же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ негодова́ша, глаго́люще: чесѡ̀ ра́ди ги́бель сїѧ̀ (бы́сть);

⁸

Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство?

⁹

можа́ше бо сїѐ мѵ́ро продано̀ бы́ти на мно́зѣ и҆ да́тисѧ ни́щымъ.

⁹

Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим.

¹⁰

Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: что̀ трꙋжда́ете женꙋ̀; дѣ́ло бо добро̀ содѣ́ла ѡ҆ мнѣ̀:

¹⁰

Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене.

¹¹

всегда́ бо ни́щыѧ и҆́мате съ собо́ю, менє́ же не всегда̀ и҆́мате:

¹¹

Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте.

¹²

возлїѧ́вши бо сїѧ̀ мѵ́ро сїѐ на тѣ́ло моѐ, на погребе́нїе мѧ̀ сотворѝ:

¹²

Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала.

¹³

а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆дѣ́же а҆́ще проповѣ́дано бꙋ́детъ є҆ѵⷢ҇лїе сїѐ во все́мъ мі́рѣ, рече́тсѧ и҆ є҆́же сотворѝ сїѧ̀, въ па́мѧть є҆ѧ̀.

¹³

Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її.

¹⁴

Тогда̀ ше́дъ є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, глаго́лемый і҆ꙋ́да і҆скарїѡ́тскїй, ко а҆рхїере́ѡмъ,

¹⁴

Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників

¹⁵

речѐ: что́ ми хо́щете да́ти, и҆ а҆́зъ ва́мъ преда́мъ є҆го̀; Ѻ҆ни́ же поста́виша є҆мꙋ̀ три́десѧть сре́брєникъ:

¹⁵

і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників.

¹⁶

и҆ ѿто́лѣ и҆ска́ше оу҆до́бна вре́мене, да є҆го̀ преда́стъ.

¹⁶

І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його.

¹⁷

Въ пе́рвый же де́нь ѡ҆прѣсно́чный пристꙋпи́ша оу҆чн҃цы̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́люще є҆мꙋ̀: гдѣ̀ хо́щеши оу҆гото́ваемъ тѝ ꙗ҆́сти па́схꙋ;

¹⁷

Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?

¹⁸

Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ди́те во гра́дъ ко ѻ҆́нсицѣ, и҆ рцы́те є҆мꙋ̀: оу҆чт҃ль гл҃етъ: вре́мѧ моѐ бли́з̾ є҆́сть: оу҆ тебє̀ сотворю̀ па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми.

¹⁸

Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми.

¹⁹

И҆ сотвори́ша оу҆чн҃цы̀, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆̀мъ і҆и҃съ, и҆ оу҆гото́ваша па́схꙋ.

¹⁹

Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску.

²⁰

Ве́черꙋ же бы́вшꙋ, возлежа́ше со ѻ҆бѣмана́десѧте оу҆чн҃ко́ма:

²⁰

Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками.

²¹

и҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ, речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀.

²¹

І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене.

²²

И҆ скорбѧ́ще ѕѣлѡ̀, нача́ша глаго́лати є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ кі́йждо и҆́хъ: є҆да̀ а҆́зъ є҆́смь, гдⷭ҇и;

²²

Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи?

²³

Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: ѡ҆мочи́вый со мно́ю въ соли́ло рꙋ́кꙋ, то́й мѧ̀ преда́стъ:

²³

Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене.

²⁴

сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано ѡ҆ не́мъ: го́ре же человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй преда́стсѧ: добро́ бы бы́ло є҆мꙋ̀, а҆́ще не бы̀ роди́лсѧ человѣ́къ то́й.

²⁴

Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.

²⁵

Ѿвѣща́въ же і҆ꙋ́да предаѧ́й є҆го̀, речѐ: є҆да̀ а҆́зъ є҆́смь, равві̀; Гл҃а є҆мꙋ̀: ты̀ ре́клъ є҆сѝ.

²⁵

При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав.

²⁶

Ꙗ҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ, прїе́мь і҆и҃съ хлѣ́бъ и҆ блгⷭ҇ви́въ преломѝ, и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ, и҆ речѐ: прїими́те, ꙗ҆ди́те: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ.

²⁶

І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.

²⁷

И҆ прїе́мъ ча́шꙋ и҆ хвалꙋ̀ возда́въ, дадѐ и҆̀мъ, гл҃ѧ: пі́йте ѿ неѧ̀ всѝ:

²⁷

І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі,

²⁸

сїѧ́ бо є҆́сть кро́вь моѧ̀, но́вагѡ завѣ́та, ꙗ҆́же за мнѡ́гїѧ и҆злива́ема во ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ.

²⁸

бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.

²⁹

Гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ пи́ти ѿнн҃ѣ ѿ сегѡ̀ плода̀ ло́знагѡ, до днѐ тогѡ̀, є҆гда̀ є҆̀ пїю̀ съ ва́ми но́во во црⷭ҇твїи ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.

²⁹

Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого.

³⁰

И҆ воспѣ́вше и҆зыдо́ша въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋ.

³⁰

І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.

³¹

Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: всѝ вы̀ соблазните́сѧ ѡ҆ мнѣ̀ въ но́щь сїю̀: пи́сано бо є҆́сть: поражꙋ̀ па́стырѧ, и҆ разы́дꙋтсѧ ѻ҆́вцы ста́да:

³¹

Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари.

³²

по воскрⷭ҇нїи же мое́мъ варѧ́ю вы̀ въ галїле́и.

³²

По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї.

³³

Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще и҆ всѝ соблазнѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀, а҆́зъ никогда́же соблажню́сѧ.

³³

Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь.

³⁴

Речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ въ сїю̀ но́щь, пре́жде да́же а҆ле́ктѡръ не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀.

³⁴

Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.

³⁵

Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: а҆́ще мѝ є҆́сть и҆ оу҆мре́ти съ тобо́ю, не ѿве́ргꙋсѧ тебє̀. Та́кожде и҆ всѝ оу҆чн҃цы̀ рѣ́ша.

³⁵

Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики.

³⁶

Тогда̀ прїи́де съ ни́ми і҆и҃съ въ ве́сь, нарица́емꙋю геѳсима́нїа, и҆ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ: сѣди́те тꙋ̀, до́ндеже ше́дъ помолю́сѧ та́мѡ.

³⁶

Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там.

³⁷

И҆ пое́мъ петра̀ и҆ ѻ҆́ба сы̑на зеведе́ѡва, нача́тъ скорбѣ́ти и҆ тꙋжи́ти.

³⁷

І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити.

³⁸

Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: приско́рбна є҆́сть дш҃а̀ моѧ̀ до сме́рти: пожди́те здѣ̀ и҆ бди́те со мно́ю.

³⁸

Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною.

³⁹

И҆ преше́дъ ма́лѡ, падѐ на лицы̀ свое́мъ, молѧ́сѧ и҆ гл҃ѧ: ѻ҆́ч҃е мо́й, а҆́ще возмо́жно є҆́сть, да мимои́детъ ѿ менє̀ ча́ша сїѧ̀: ѻ҆ба́че не ꙗ҆́коже а҆́зъ хощꙋ̀, но ꙗ҆́коже ты̀.

³⁹

І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти.

⁴⁰

И҆ прише́дъ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, и҆ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ, и҆ гл҃а петро́ви: та́кѡ ли не возмого́сте є҆ди́нагѡ часа̀ побдѣ́ти со мно́ю;

⁴⁰

І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?

⁴¹

бди́те и҆ моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть: дꙋ́хъ оу҆́бѡ бо́дръ, пло́ть же немощна̀.

⁴¹

Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.

⁴²

Па́ки втори́цею ше́дъ помоли́сѧ, гл҃ѧ: ѻ҆́ч҃е мо́й, а҆́ще не мо́жетъ сїѧ̀ ча́ша мимоитѝ ѿ менє̀, а҆́ще не пїю̀ є҆ѧ̀, бꙋ́ди во́лѧ твоѧ̀.

⁴²

Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя.

⁴³

И҆ прише́дъ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ па́ки спѧ́щихъ: бѣ́ста бо и҆̀мъ ѻ҆́чи ѡ҆тѧготѣ́нѣ.

⁴³

І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли.

⁴⁴

И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, ше́дъ па́ки, помоли́сѧ трети́цею, то́жде сло́во ре́къ.

⁴⁴

І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово.

⁴⁵

Тогда̀ прїи́де ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ и҆ гл҃а и҆̀мъ: спи́те про́чее и҆ почива́йте: сѐ, прибли́жисѧ ча́съ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй предае́тсѧ въ рꙋ́ки грѣ́шникѡвъ:

⁴⁵

Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників.

⁴⁶

воста́ните, и҆́демъ: сѐ, прибли́жисѧ предаѧ́й мѧ̀.

⁴⁶

Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене.

⁴⁷

И҆ є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, сѐ, і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, прїи́де, и҆ съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми, ѿ а҆рхїерє́й и҆ ста́рєцъ людски́хъ.

⁴⁷

І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських.

⁴⁸

Предаѧ́й же є҆го̀ дадѐ и҆̀мъ зна́менїе, глаго́лѧ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть: и҆ми́те є҆го̀.

⁴⁸

Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його.

⁴⁹

И҆ а҆́бїе пристꙋ́пль ко і҆и҃сови, речѐ: ра́дꙋйсѧ, равві̀. И҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀.

⁴⁹

І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його.

⁵⁰

І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, (творѝ,) на не́же є҆сѝ прише́лъ [дрꙋ́же, на сїе́ ли прише́лъ є҆сѝ;]. Тогда̀ пристꙋ́пльше возложи́ша рꙋ́цѣ на і҆и҃са и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀.

⁵⁰

Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його.

⁵¹

И҆ сѐ, є҆ди́нъ ѿ сꙋ́щихъ со і҆и҃сомъ, просте́ръ рꙋ́кꙋ, и҆звлечѐ но́жъ сво́й, и҆ оу҆да́ри раба̀ а҆рхїере́ова, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо.

⁵¹

І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо.

⁵²

Тогда̀ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: возвратѝ но́жъ тво́й въ мѣ́сто є҆гѡ̀: вси́ бо прїе́мшїи но́жъ ноже́мъ поги́бнꙋтъ:

⁵²

Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть;

⁵³

и҆лѝ мни́тсѧ тѝ, ꙗ҆́кѡ не могꙋ̀ нн҃ѣ оу҆моли́ти ѻ҆ц҃а̀ моего̀, и҆ предста́витъ мѝ вѧ́щше не́же двана́десѧте легеѡ̑на а҆́гг҃лъ;

⁵³

чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів?

⁵⁴

ка́кѡ оу҆̀бо сбꙋ́дꙋтсѧ писа̑нїѧ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ подоба́етъ бы́ти;

⁵⁴

Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?

⁵⁵

Въ то́й ча́съ речѐ і҆и҃съ наро́дѡмъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀; по всѧ̑ дни̑ при ва́съ сѣдѣ́хъ оу҆чѧ̀ въ це́ркви, и҆ не ꙗ҆́сте менѐ.

⁵⁵

Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене.

⁵⁶

Се́ же всѐ бы́сть, да сбꙋ́дꙋтсѧ писа̑нїѧ прⷪ҇ро́чєскаѧ. Тогда̀ оу҆чн҃цы̀ всѝ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ бѣжа́ша.

⁵⁶

Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися.

⁵⁷

(Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) (Во́ини) же є҆́мше і҆и҃са ведо́ша къ каїа́фѣ а҆рхїере́ови, и҆дѣ́же кни́жницы и҆ ста́рцы собра́шасѧ.

⁵⁷

А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини.

⁵⁸

Пе́тръ же и҆дѧ́ше по не́мъ и҆здале́ча до двора̀ а҆рхїере́ова: и҆ вше́дъ внꙋ́трь, сѣдѧ́ше со слꙋга́ми, ви́дѣти кончи́нꙋ.

⁵⁸

Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець.

⁵⁹

А҆рхїере́є же и҆ ста́рцы и҆ со́нмъ ве́сь и҆ска́хꙋ лжесвидѣ́телства на і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ да оу҆бїю́тъ є҆го̀,

⁵⁹

Первосвященики і старійшини, і весь синедріон^* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його,

⁶⁰

и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ: и҆ мнѡ́гимъ лжесвидѣ́телємъ пристꙋ́пльшымъ, не ѡ҆брѣто́ша. По́слѣжде же пристꙋпи̑вша два̀ лжесвидѣ́телѧ,

⁶⁰

і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки

⁶¹

рѣ́ста: се́й речѐ: могꙋ̀ разори́ти це́рковь бж҃їю и҆ тремѝ де́нми созда́ти ю҆̀.

⁶¹

і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його.

⁶²

И҆ воста́въ а҆рхїере́й речѐ є҆мꙋ̀: ничесѡ́же ли ѿвѣщава́еши, что̀ сі́и на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;

⁶²

І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?

⁶³

І҆и҃съ же молча́ше. И҆ ѿвѣща́въ а҆рхїере́й речѐ є҆мꙋ̀: заклина́ю тѧ̀ бг҃омъ живы́мъ, да рече́ши на́мъ, а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бж҃їй;

⁶³

Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?

⁶⁴

Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ты̀ ре́клъ є҆сѝ: ѻ҆ба́че гл҃ю ва́мъ: ѿсе́лѣ оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго сѣдѧ́ща ѡ҆деснꙋ́ю си́лы и҆ грѧдꙋ́ща на ѡ҆́блацѣхъ небе́сныхъ.

⁶⁴

Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних.

⁶⁵

Тогда̀ а҆рхїере́й растерза̀ ри̑зы своѧ̑, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ хꙋлꙋ̀ гл҃а: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телей; сѐ, нн҃ѣ слы́шасте хꙋлꙋ̀ є҆гѡ̀:

⁶⁵

Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його!

⁶⁶

что̀ ва́мъ мни́тсѧ; Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́вше рѣ́ша: пови́ненъ є҆́сть сме́рти.

⁶⁶

Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті.

⁶⁷

Тогда̀ заплева́ша лицѐ є҆гѡ̀ и҆ па́кѡсти є҆мꙋ̀ дѣ́ѧхꙋ [и҆ по лани́тома бїѧ́хꙋ є҆го̀]: ѻ҆́вїи же за лани́тꙋ оу҆да́риша [заꙋша́хꙋ є҆го̀],

⁶⁷

Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках

⁶⁸

глаго́люще: прорцы̀ на́мъ, хрⷭ҇тѐ, кто̀ є҆́сть оу҆даре́й тѧ̀;

⁶⁸

і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?

⁶⁹

Пе́тръ же внѣ̀ сѣдѧ́ше во дворѣ̀. И҆ пристꙋпѝ къ немꙋ̀ є҆ди́на рабы́нѧ, глаго́лющи: и҆ ты̀ бы́лъ є҆сѝ со і҆и҃сомъ галїле́йскимъ.

⁶⁹

Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським.

⁷⁰

Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ пред̾ всѣ́ми, глаго́лѧ: не вѣ́мъ, что̀ глаго́леши.

⁷⁰

Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш.

⁷¹

И҆зше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ ко вратѡ́мъ, оу҆зрѣ̀ є҆го̀ дрꙋга́ѧ, и҆ глаго́ла сꙋ́щымъ та́мѡ: и҆ се́й бѣ̀ со і҆и҃сомъ назѡре́омъ.

⁷¹

Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм.

⁷²

И҆ па́ки ѿве́ржесѧ съ клѧ́твою, ꙗ҆́кѡ не зна́ю чл҃вѣ́ка.

⁷²

І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка.

⁷³

Пома́лѣ же пристꙋпи́вше стоѧ́щїи, рѣ́ша петро́ви: вои́стиннꙋ и҆ ты̀ ѿ ни́хъ є҆сѝ, и҆́бо бесѣ́да твоѧ̀ ꙗ҆́вѣ тѧ̀ твори́тъ.

⁷³

Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе.

⁷⁴

Тогда̀ нача́тъ роти́тисѧ и҆ клѧ́тисѧ, ꙗ҆́кѡ не зна́ю чл҃вѣ́ка. И҆ а҆́бїе пѣ́тель возгласѝ.

⁷⁴

Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень.

⁷⁵

И҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ гл҃го́лъ і҆и҃совъ, рече́нный є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀. И҆ и҆зше́дъ во́нъ пла́касѧ го́рькѡ.

⁷⁵

І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.

Глава́ к҃з

¹

(Заⷱ҇ р҃і҃) Оу҆́трꙋ же бы́вшꙋ, совѣ́тъ сотвори́ша всѝ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы людсті́и на і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ оу҆би́ти є҆го̀:

¹

Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його.

²

и҆ свѧза́вше є҆го̀ ведо́ша и҆ преда́ша є҆го̀ понті́йскомꙋ пїла́тꙋ и҆ге́мѡнꙋ.

²

І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю.

³

(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Тогда̀ ви́дѣвъ і҆ꙋ́да преда́вый є҆го̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆сꙋди́ша є҆го̀, раска́ѧвсѧ возвратѝ три́десѧть сре́бреники а҆рхїере́ємъ и҆ ста́рцємъ,

³

Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам,

⁴

глаго́лѧ: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́ннꙋю. Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: что́ є҆сть на́мъ; ты̀ оу҆́зриши.

⁴

кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам.

⁵

И҆ пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, ѿи́де: и҆ ше́дъ оу҆дави́сѧ.

⁵

І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився.

⁶

А҆рхїере́є же прїе́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно є҆́сть вложи́ти и҆̀хъ въ корва́нꙋ, поне́же цѣна̀ кро́ве є҆́сть.

⁶

Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови.

⁷

Совѣ́тъ же сотво́рше, кꙋпи́ша и҆́ми село̀ скꙋде́льничо, въ погреба́нїе стра̑ннымъ:

⁷

І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх.

⁸

тѣ́мже нарече́сѧ село̀ то̀ село̀ кро́ве, до сегѡ̀ днѐ:

⁸

Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня.

⁹

тогда̀ сбы́стсѧ рече́нное і҆еремі́емъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: и҆ прїѧ́ша три́десѧть сре́брєникъ, цѣ́нꙋ цѣне́ннагѡ, є҆го́же цѣни́ша ѿ сынѡ́въ і҆и҃лєвъ,

⁹

Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля,

¹⁰

и҆ да́ша ѧ҆̀ на село̀ скꙋде́льничо, ꙗ҆́коже сказа̀ мнѣ̀ гдⷭ҇ь.

¹⁰

і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.

¹¹

І҆и҃съ же ста̀ пред̾ и҆ге́мѡномъ. И҆ вопросѝ є҆го̀ и҆ге́мѡнъ, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскїй; І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши.

¹¹

Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш.

¹²

И҆ є҆гда̀ на́нь глаго́лахꙋ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы, ничесѡ́же ѿвѣщава́ше.

¹²

І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав.

¹³

Тогда̀ глаго́ла є҆мꙋ̀ пїла́тъ: не слы́шиши ли, коли̑ка на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;

¹³

Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?

¹⁴

И҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ ни къ є҆ди́номꙋ глаго́лꙋ, ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ и҆ге́мѡнꙋ ѕѣлѡ̀.

¹⁴

І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався.

¹⁵

На (всѧ́къ) же пра́здникъ ѡ҆бы́чай бѣ̀ и҆ге́мѡнꙋ ѿпꙋща́ти є҆ди́наго наро́дꙋ свѧ́знѧ, є҆го́же хотѧ́хꙋ:

¹⁵

На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли.

¹⁶

и҆мѧ́хꙋ же тогда̀ свѧ́зана наро́чита, глаго́лемаго вара́ввꙋ:

¹⁶

Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою.

¹⁷

собра́вшымсѧ же и҆̀мъ, речѐ и҆̀мъ пїла́тъ: кого̀ хо́щете (ѿ ѻ҆бою̀) ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ: вара́ввꙋ ли, и҆лѝ і҆и҃са глаго́лемаго хрⷭ҇та̀;

¹⁷

Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?

¹⁸

Вѣ́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ за́висти ра́ди преда́ша є҆го̀.

¹⁸

Бо знав, що видали Його через заздрощі.

¹⁹

Сѣдѧ́щꙋ же є҆мꙋ̀ на сꙋди́щи, посла̀ къ немꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀, глаго́лющи: ничто́же тебѣ̀ и҆ првⷣникꙋ томꙋ̀: мно́гѡ бо пострада́хъ дне́сь во снѣ̀ є҆гѡ̀ ра́ди.

¹⁹

Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього.

²⁰

А҆рхїере́є же и҆ ста́рцы наꙋсти́ша наро́ды, да и҆спро́сѧтъ вара́ввꙋ, і҆и҃са же погꙋбѧ́тъ.

²⁰

Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити.

²¹

Ѿвѣща́въ же и҆ге́мѡнъ речѐ и҆̀мъ: кого̀ хо́щете ѿ ѻ҆бою̀ ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: вара́ввꙋ.

²¹

Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.

²²

Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: что̀ оу҆̀бо сотворю̀ і҆и҃сꙋ глаго́лемомꙋ хрⷭ҇тꙋ̀; Глаго́лаша є҆мꙋ̀ всѝ: да ра́спѧтъ бꙋ́детъ.

²²

Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий.

²³

И҆ге́мѡнъ же речѐ: ко́е оу҆̀бо ѕло̀ сотворѝ; Ѻ҆ни́ же и҆́злиха вопїѧ́хꙋ, глаго́люще: да про́пѧтъ бꙋ́детъ.

²³

Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий.

²⁴

Ви́дѣвъ же пїла́тъ, ꙗ҆́кѡ ничто́же оу҆спѣва́етъ, но па́че молва̀ быва́етъ, прїе́мь во́дꙋ, оу҆мы̀ рꙋ́цѣ пред̾ наро́домъ, глаго́лѧ: непови́ненъ є҆́смь ѿ кро́ве првⷣнагѡ сегѡ̀: вы̀ оу҆́зрите.

²⁴

Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви.

²⁵

И҆ ѿвѣща́вше всѝ лю́дїе рѣ́ша: кро́вь є҆гѡ̀ на на́съ и҆ на ча́дѣхъ на́шихъ.

²⁵

Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.

²⁶

Тогда̀ ѿпꙋстѝ и҆̀мъ вара́ввꙋ: і҆и҃са же би́въ предадѐ (и҆̀мъ), да є҆го̀ про́пнꙋтъ.

²⁶

Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.

²⁷

(Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Тогда̀ во́ини и҆ге́мѡнѡвы, прїе́мше і҆и҃са на сꙋди́ще, собра́ша на́нь всѐ мно́жество вѡ́инъ:

²⁷

Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії^*, зібрали на Нього багато воїнів

²⁸

и҆ совле́кше є҆го̀, ѡ҆дѣ́ѧша є҆го̀ хламѵ́дою червле́ною:

²⁸

і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю;

²⁹

и҆ спле́тше вѣне́цъ ѿ те́рнїѧ, возложи́ша на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ тро́сть въ десни́цꙋ є҆гѡ̀: и҆ покло́ншесѧ на кѡлѣ́нꙋ пред̾ ни́мъ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, глаго́люще: ра́дꙋйсѧ, цр҃ю̀ і҆ꙋде́йскїй.

²⁹

і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський!

³⁰

И҆ плю́нꙋвше на́нь, прїѧ́ша тро́сть и҆ бїѧ́хꙋ по главѣ̀ є҆гѡ̀.

³⁰

І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.

³¹

И҆ є҆гда̀ порꙋга́шасѧ є҆мꙋ̀, совлеко́ша съ негѡ̀ багрѧни́цꙋ и҆ ѡ҆блеко́ша є҆го̀ въ ри̑зы є҆гѡ̀: и҆ ведо́ша є҆го̀ на пропѧ́тїе.

³¹

А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття.

³²

И҆сходѧ́ще же ѡ҆брѣто́ша человѣ́ка кѷрине́йска, и҆́менемъ сі́мѡна: и҆ семꙋ̀ задѣ́ша понестѝ крⷭ҇тъ є҆гѡ̀.

³²

Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.

³³

(Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) И҆ прише́дше на мѣ́сто нарица́емое голго́ѳа, є҆́же є҆́сть глаго́лемо кра́нїево мѣ́сто,

³³

І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце,

³⁴

да́ша є҆мꙋ̀ пи́ти ѻ҆́цетъ съ же́лчїю смѣ́шенъ: и҆ вкꙋ́шь, не хотѧ́ше пи́ти.

³⁴

дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити.

³⁵

Распе́ншїи же є҆го̀ раздѣли́ша ри̑зы є҆гѡ̀, ве́ргше жрє́бїѧ:

³⁵

Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб;

³⁶

и҆ сѣдѧ́ще стрежа́хꙋ є҆го̀ тꙋ̀:

³⁶

І, сидячи, стерегли Його там.

³⁷

и҆ возложи́ша верхꙋ̀ главы̀ є҆гѡ̀ винꙋ̀ є҆гѡ̀ напи́санꙋ: се́й є҆́сть і҆и҃съ, цр҃ь і҆ꙋде́йскїй.

³⁷

І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський.

³⁸

Тогда̀ распѧ́ша съ ни́мъ два̀ разбѡ́йника: є҆ди́наго ѡ҆ деснꙋ́ю, и҆ є҆ди́наго ѡ҆ шꙋ́юю.

³⁸

Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

³⁹

Мимоходѧ́щїи же хꙋ́лѧхꙋ є҆го̀, покива́юще глава́ми свои́ми

³⁹

Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми

⁴⁰

и҆ глаго́люще: разорѧ́ѧй це́рковь и҆ тремѝ де́нми созида́ѧй, сп҃си́сѧ са́мъ: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, сни́ди со крⷭ҇та̀.

⁴⁰

і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.

⁴¹

Та́кожде же и҆ а҆рхїере́є рꙋга́ющесѧ съ кни̑жники и҆ ста̑рцы (и҆ фарїсє́и), глаго́лахꙋ:

⁴¹

Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили:

⁴²

и҆ны̑ѧ сп҃сѐ, себе́ ли не мо́жетъ спⷭ҇тѝ; а҆́ще цр҃ь і҆и҃левъ є҆́сть, да сни́детъ нн҃ѣ со крⷭ҇та̀, и҆ вѣ́рꙋемъ въ него̀:

⁴²

інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього;

⁴³

оу҆пова̀ на бг҃а: да и҆зба́витъ нн҃ѣ є҆го̀, а҆́ще хо́щетъ є҆мꙋ̀. Рече́ бо, ꙗ҆́кѡ бж҃їй є҆́смь сн҃ъ.

⁴³

уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий.

⁴⁴

То́жде же и҆ разбѡ́йника распѧ̑таѧ съ ни́мъ поноша́ста є҆мꙋ̀.

⁴⁴

Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.

⁴⁵

Ѿ шеста́гѡ же часа̀ тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ:

⁴⁵

З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої.

⁴⁶

ѡ҆ девѧ́тѣмъ же часѣ̀ возопѝ і҆и҃съ гла́сомъ ве́лїимъ, гл҃ѧ: и҆лі̀, и҆лі̀, лїма̀ савахѳані̀; є҆́же є҆́сть, бж҃е мо́й, бж҃е мо́й, вскꙋ́ю мѧ̀ є҆сѝ ѡ҆ста́вилъ;

⁴⁶

А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?

⁴⁷

Нѣ́цыи же ѿ тꙋ̀ стоѧ́щихъ слы́шавше глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆лїю̀ глаша́етъ се́й.

⁴⁷

Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю.

⁴⁸

И҆ а҆́бїе те́къ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ, и҆ прїе́мь гꙋ́бꙋ, и҆спо́лнивъ же ѻ҆́цта, и҆ вонзѐ на тро́сть, напаѧ́ше є҆го̀.

⁴⁸

І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити.

⁴⁹

Про́чїи же глаго́лахꙋ: ѡ҆ста́ви, да ви́димъ, а҆́ще прїи́детъ и҆лїа̀ спастѝ є҆го̀.

⁴⁹

А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його.

⁵⁰

І҆и҃съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆спꙋстѝ дх҃ъ.

⁵⁰

Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух.

⁵¹

И҆ сѐ, завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ на дво́е съ вы́шнѧгѡ кра́ѧ до ни́жнѧгѡ: и҆ землѧ̀ потрѧсе́сѧ: и҆ ка́менїе распаде́сѧ:

⁵¹

І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу;

⁵²

и҆ гро́би ѿверзо́шасѧ: и҆ мнѡ́га тѣлеса̀ оу҆со́пшихъ ст҃ы́хъ воста́ша:

⁵²

і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли

⁵³

и҆ и҆зше́дше и҆з̾ грѡ́бъ, по воскрⷭ҇нїи є҆гѡ̀, внидо́ша во ст҃ы́й гра́дъ и҆ ꙗ҆ви́шасѧ мнѡ́зѣмъ.

⁵³

і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом.

⁵⁴

Со́тникъ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ стрегꙋ́щїи і҆и҃са, ви́дѣвше трꙋ́съ и҆ бы̑вшаѧ, оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀, глаго́люще: вои́стиннꙋ бж҃їй сн҃ъ бѣ̀ се́й.

⁵⁴

Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.

⁵⁵

Бѧ́хꙋ же тꙋ̀ и҆ жєны̀ мнѡ́ги и҆здале́ча зрѧ́щѧ, ꙗ҆̀же и҆до́ша по і҆и҃сѣ ѿ галїле́и, слꙋжа́щѧ є҆мꙋ̀:

⁵⁵

Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому;

⁵⁶

въ ни́хже бѣ̀ марі́а магдали́на, и҆ марі́а і҆а́кѡва и҆ і҆ѡсі́и ма́ти, и҆ ма́ти сы̑нꙋ зеведе́ѡвꙋ.

⁵⁶

між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.

⁵⁷

По́здѣ же бы́вшꙋ, прїи́де человѣ́къ бога́тъ ѿ а҆рїмаѳе́а, и҆́менемъ і҆ѡ́сифъ, и҆́же и҆ са́мъ оу҆чи́сѧ оу҆ і҆и҃са:

⁵⁷

Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса.

⁵⁸

се́й пристꙋ́пль къ пїла́тꙋ, просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова. Тогда̀ пїла́тъ повелѣ̀ да́ти тѣ́ло.

⁵⁸

Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло.

⁵⁹

И҆ прїе́мь тѣ́ло і҆ѡ́сифъ, ѡ҆бви́тъ є҆̀ плащани́цею чи́стою

⁵⁹

І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею

⁶⁰

и҆ положѝ є҆̀ въ но́вѣмъ свое́мъ гро́бѣ, є҆го́же и҆зсѣчѐ въ ка́мени: и҆ возвали́въ ка́мень ве́лїй над̾ двє́ри гро́ба, ѿи́де.

⁶⁰

і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.

⁶¹

Бѣ́ же тꙋ̀ марі́а магдали́на и҆ дрꙋга́ѧ марі́а, сѣдѧ́щѣ прѧ́мѡ гро́ба.

⁶¹

Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу.

⁶²

(Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) Во оу҆́трїй же де́нь, и҆́же є҆́сть по пѧтцѣ̀, собра́шасѧ а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є къ пїла́тꙋ,

⁶²

Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата

⁶³

глаго́люще: го́споди, помѧнꙋ́хомъ, ꙗ҆́кѡ льсте́цъ ѡ҆́нъ речѐ, є҆щѐ сы́й жи́въ: по трїе́хъ дне́хъ воста́нꙋ:

⁶³

і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну.

⁶⁴

повелѝ оу҆̀бо оу҆тверди́ти гро́бъ до тре́тїѧгѡ днѐ, да не ка́кѡ прише́дше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ но́щїю оу҆кра́дꙋтъ є҆го̀ и҆ рекꙋ́тъ лю́демъ: воста̀ ѿ ме́ртвыхъ: и҆ бꙋ́детъ послѣ́днѧѧ ле́сть го́рша пе́рвыѧ.

⁶⁴

То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого.

⁶⁵

Рече́ же и҆̀мъ пїла́тъ: и҆́мате кꙋстѡді́ю: и҆ди́те, оу҆тверди́те, ꙗ҆́коже вѣ́сте.

⁶⁵

Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.

⁶⁶

Ѻ҆ни́ же ше́дше оу҆тверди́ша гро́бъ, зна́менавше ка́мень съ кꙋстѡді́ею.

⁶⁶

Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.

Глава́ к҃и

¹

(Заⷱ҇ р҃е҃і҃) Въ ве́черъ же сꙋббѡ́тный [по ве́чери же сꙋббѡ́тнѣмъ], свита́ющи во є҆ди́нꙋ ѿ сꙋббѡ́тъ, прїи́де марі́а магдали́на и҆ дрꙋга́ѧ марі́а, ви́дѣти гро́бъ.

¹

Після ж суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшли Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб.

²

И҆ сѐ, трꙋ́съ бы́сть ве́лїй: а҆́гг҃лъ бо гдⷭ҇ень сше́дъ съ нб҃сѐ, пристꙋ́пль ѿвалѝ ка́мень ѿ две́рїй гро́ба и҆ сѣдѧ́ше на не́мъ:

²

І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому.

³

бѣ́ же зра́къ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ мо́лнїѧ, и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе є҆гѡ̀ бѣло̀ ꙗ҆́кѡ снѣ́гъ.

³

Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг.

⁴

Ѿ стра́ха же є҆гѡ̀ сотрѧсо́шасѧ стрегꙋ́щїи и҆ бы́ша ꙗ҆́кѡ ме́ртви.

⁴

Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і стали як мертві;

⁵

Ѿвѣща́въ же а҆́гг҃лъ речѐ жена́мъ: не бо́йтесѧ вы̀: вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ і҆и҃са распѧ́таго и҆́щете:

⁵

Ангел же, звернувшись до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого.

⁶

нѣ́сть здѣ̀: воста́ бо, ꙗ҆́коже речѐ: прїиди́те, ви́дите мѣ́сто, и҆дѣ́же лежа̀ гдⷭ҇ь,

⁶

Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь.

⁷

и҆ ско́рѡ ше́дшѣ рцы́те оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ воста̀ ѿ ме́ртвыхъ и҆ сѐ, варѧ́етъ вы̀ въ галїле́и: та́мѡ є҆го̀ оу҆́зрите: сѐ, рѣ́хъ ва́мъ.

⁷

І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес з мертвих і попередить вас у Галилеї; там Його побачите. Ось я сказав вам.

⁸

И҆ и҆зше́дшѣ ско́рѡ ѿ гро́ба со стра́хомъ и҆ ра́достїю ве́лїею, теко́стѣ возвѣсти́ти оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀.

⁸

І, вийшовши поспішно з гробу, вони зі страхом і великою радістю побігли сповістити учеників Його.

⁹

Є҆гда́ же и҆дѧ́стѣ возвѣсти́ти оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ сѐ, і҆и҃съ срѣ́те ѧ҆̀, гл҃ѧ: ра́дꙋйтесѧ. Ѻ҆нѣ́ же пристꙋ́пльшѣ ꙗ҆́стѣсѧ за но́зѣ є҆гѡ̀ и҆ поклони́стѣсѧ є҆мꙋ̀.

⁹

Коли ж вони йшли сповістити учеників Його, ось Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому.

¹⁰

Тогда̀ гл҃а и҆́ма і҆и҃съ: не бо́йтесѧ: и҆ди́те, возвѣсти́те бра́тїи мое́й, да и҆́дꙋтъ въ галїле́ю, и҆ тꙋ̀ мѧ̀ ви́дѧтъ.

¹⁰

Тоді говорить їм Ісус: не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене.

¹¹

И҆дꙋ́щема же и҆́ма, сѐ, нѣ́цыи ѿ кꙋстѡді́и прише́дше во гра́дъ, возвѣсти́ша а҆рхїере́ѡмъ всѧ̑ бы̑вшаѧ.

¹¹

Коли ж вони йшли, то дехто зі сторожі, прийшовши до міста, сповістив первосвящеників про все, що сталося.

¹²

И҆ собра́вшесѧ со ста̑рцы, совѣ́тъ сотвори́ша, сре́бреники довѡ́лны да́ша во́инѡмъ,

¹²

І вони, зібравшись із старійшинами, скликали раду, дали чимало грошей воїнам

¹³

глаго́люще: рцы́те, ꙗ҆́кѡ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ но́щїю прише́дше оу҆крадо́ша є҆го̀, на́мъ спѧ́щымъ:

¹³

і сказали: говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали.

¹⁴

и҆ а҆́ще сїѐ оу҆слы́шано бꙋ́детъ оу҆ и҆ге́мѡна, мы̀ оу҆толи́мъ є҆го̀ и҆ ва́съ безпеча̑льны сотвори́мъ.

¹⁴

І якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо.

¹⁵

Ѻ҆ни́ же прїе́мше сре́бреники, сотвори́ша, ꙗ҆́коже наꙋче́ни бы́ша. И҆ промче́сѧ сло́во сїѐ во і҆ꙋде́ехъ да́же до сегѡ̀ днѐ.

¹⁵

Вони, взявши гроші, зробили, як були навчені; і пронеслося слово це між юдеями, навіть до цього дня.

¹⁶

(Заⷱ҇ р҃ѕ҃і҃.) Є҆ди́нїи же на́десѧте оу҆чн҃цы̀ и҆до́ша въ галїле́ю, въ го́рꙋ, а҆́може повелѣ̀ и҆̀мъ і҆и҃съ:

¹⁶

А одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус.

¹⁷

и҆ ви́дѣвше є҆го̀, поклони́шасѧ є҆мꙋ̀: ѻ҆́ви же оу҆сꙋмнѣ́шасѧ.

¹⁷

І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались.

¹⁸

И҆ пристꙋ́пль і҆и҃съ, речѐ и҆̀мъ, гл҃ѧ: даде́сѧ мѝ всѧ́ка вла́сть на нб҃сѝ и҆ на землѝ:

¹⁸

І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі.

¹⁹

ше́дше оу҆̀бо наꙋчи́те всѧ̑ ꙗ҆зы́ки, крⷭ҇тѧ́ще и҆̀хъ во и҆́мѧ ѻ҆ц҃а̀ и҆ сн҃а и҆ ст҃а́гѡ дх҃а,

¹⁹

Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

²⁰

оу҆ча́ще и҆̀хъ блюстѝ всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́дахъ ва́мъ: и҆ сѐ, а҆́зъ съ ва́ми є҆́смь во всѧ̑ дни̑ до сконча́нїѧ вѣ́ка. А҆ми́нь.

²⁰

навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.