¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша санавалла́тъ, ꙗ҆́кѡ мы̀ созида́емъ стѣ́ны, и҆ ѕло̀ є҆мꙋ̀ вмѣни́сѧ, и҆ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀, и҆ посмѣѧ́шесѧ і҆ꙋде́ѡмъ,

¹

Коли почув Санаваллат, що ми будуємо стіну, він розсердився і багато досадував і знущався з юдеїв;

²

и҆ речѐ пред̾ бра́тїею свое́ю, и҆̀же бѧ́хꙋ си́ла сомо́рѡвъ, и҆ речѐ: что̀ і҆ꙋде́є сі́и созида́ютъ сво́й гра́дъ; є҆да̀ жре́ти бꙋ́дꙋтъ; и҆лѝ возмо́гꙋтъ; и҆лѝ дне́сь и҆зцѣлѧ́тъ ка́менїе, повнегда̀ бы́ти и҆̀мъ въ пра́хъ землѝ сожжє́ннымъ;

²

і говорив при братах своїх і при самарійських військових людях, і сказав: що роблять ці жалюгідні юдеї? невже їм це дозволять? невже будуть вони приносити жертви? невже вони коли-небудь закінчать? невже вони оживлять камені з куп пороху, і притому попалені?

³

И҆ тѡві́а а҆ммані́тѧнинъ бли́з̾ є҆гѡ̀ прїи́де и҆ речѐ и҆̀мъ: є҆да̀ пожрꙋ́тъ, и҆лѝ ꙗ҆́сти и҆́мꙋтъ на мѣ́стѣ свое́мъ; не взы́детъ ли лиси́ца и҆ разори́тъ стѣ́нꙋ ка́меней и҆́хъ;

³

А Товія аммонитянин, який був поруч з ним, сказав: нехай будують їх; піде лисиця, і зруйнує їхню кам’яну стіну.

⁴

И҆ речѐ неемі́а: оу҆слы́ши, бж҃е на́шъ, ꙗ҆́кѡ сотворе́ни є҆смы̀ въ посмѣѧ́нїе,

⁴

Почуй, Боже наш, у якій ми зневазі, і оберни ганьбу їх на їхню голову, і віддай їх на презирство в землі полону;

⁵

и҆ ѡ҆братѝ поноше́нїе и҆́хъ на главꙋ̀ и҆́хъ, и҆ да́ждь и҆̀хъ въ посмѣѧ́нїе въ зе́млю плѣне́нїѧ,

⁵

і не покривай беззаконня їх, і гріх їх нехай не згладиться перед лицем Твоїм, тому що вони засмутили тих, що будують!

⁶

и҆ не покры́й беззако́нїѧ и҆́хъ.

⁶

Ми однак же будували стіну, і складена була вся стіна до половини її. І в народу вистачало ретельности працювати.

⁷

Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша санавалла́тъ и҆ тѡві́а, и҆ а҆ра́влѧне и҆ а҆ммані́те, ꙗ҆́кѡ взы́де ѿра́сль стѣ́нъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ, занѐ нача́ша разсѣ̑лины загражда́ти, и҆ ѕло̀ и҆̀мъ ꙗ҆ви́сѧ ѕѣлѡ̀.

⁷

Коли почув Санаваллат і Товія, й аравитяни, й аммонитяни, і азотяни, що стіни Єрусалимські відновлюються, що пошкодження почали лагодитися, то їм стало дуже прикро.

⁸

И҆ собра́шасѧ всѝ вкꙋ́пѣ, да прїи́дꙋтъ и҆ ѡ҆полча́тсѧ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ разорѧ́тъ є҆го̀.

⁸

І змовилися всі разом піти війною на Єрусалим і зруйнувати його.

⁹

И҆ моли́хомсѧ ко бг҃ꙋ на́шемꙋ и҆ поста́вихомъ стра́жы на стѣнѣ̀ проти́вꙋ и҆́хъ де́нь и҆ но́щь ѿ лица̀ и҆́хъ.

⁹

І ми молилися Богу нашому, і ставили проти них варту вдень і вночі, для порятунку від них.

¹⁰

Рече́ же і҆ꙋ́да: и҆стомле́на є҆́сть си́ла (ѿ) вра̑гъ, и҆ землѧ̀ мно́га є҆́сть, и҆ мы̀ не мо́жемъ созида́ти стѣны̀.

¹⁰

Але юдеї сказали: ослабла сила в носіїв, а сміття багато; ми не в змозі будувати стіну.

¹¹

И҆ реко́ша ѡ҆скорблѧ́ющїи на́съ: не позна́ютъ и҆ не оу҆ви́дѧтъ, до́ндеже прїи́демъ посредѣ̀ и҆́хъ и҆ оу҆бїе́мъ и҆̀хъ, и҆ преста́ти сотвори́мъ дѣ́лꙋ.

¹¹

А вороги наші говорили: не дізнаються і не побачать, як раптом ми ввійдемо в середину їх і переб’ємо їх, і зупинимо справу.

¹²

И҆ бы́сть є҆гда̀ прїидо́ша і҆ꙋде́є, и҆̀же ѡ҆бита́хꙋ бли́з̾ и҆́хъ, и҆ рѣ́ша на́мъ: восхо́дѧтъ ѿ всѣ́хъ ꙗ҆зы̑къ на ны̀.

¹²

Коли приходили юдеї, які жили поряд з ними, і говорили нам разів десять, з усіх місць, що вони нападуть на нас,

¹³

И҆ поста́вихъ въ нижа́йшихъ мѣ́стѣхъ созадѝ стѣ́нъ въ закрове́нїи, и҆ поста́вихъ лю́ди по племенѡ́мъ съ мєчѝ и҆́хъ и҆ съ сꙋ́лицами и҆́хъ и҆ съ лꙋ́ками.

¹³

тоді в низинних місцях біля міста, за стіною, на місцях сухих поставив я народ за племенами з мечами їхніми, зі списами їхніми і луками їхніми.

¹⁴

И҆ ви́дѣхъ, и҆ воста́хъ, и҆ реко́хъ ко чєстны́мъ и҆ къ воево́дамъ и҆ ко про́чымъ лю́демъ: не оу҆бо́йтесѧ ѿ лица̀ и҆́хъ, помѧни́те гдⷭ҇а бг҃а на́шего вели́каго и҆ стра́шнаго, и҆ ѡ҆полчи́тесѧ за бра́тїю ва́шꙋ, за сы́ны ва́шѧ и҆ дщє́ри ва́шѧ, жєны̀ ва́шѧ и҆ до́мы ва́шѧ.

¹⁴

І оглянув я, і став, і сказав найзнатнішим і начальникам і решті народу: не бійтеся їх; пом’ятайте Господа великого і страшного і воюйте за братів своїх, за синів своїх і за дочок своїх, за дружин своїх і за доми свої.

¹⁵

Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́шаша вразѝ на́ши, ꙗ҆́кѡ вѣ́домо бы́сть на́мъ, и҆ разорѝ бг҃ъ совѣ́тъ и҆́хъ: и҆ возврати́хомсѧ всѝ мы̀ на стѣ́ны, кі́йждо ко дѣ́лꙋ своемꙋ̀.

¹⁵

Коли почули вороги наші, що нам відомий намір їхній, тоді зруйнував Бог задум їхній, і всі ми повернулися до стіни, кожен на свою роботу.

¹⁶

И҆ бы́сть ѿ днѐ тогѡ̀, по́лъ вчине́ныхъ дѣ́лахꙋ дѣ́ло, и҆ полови́на и҆́хъ оу҆гото́вана бы́сть ко бра́ни съ сꙋ́лицами и҆ щита́ми, и҆ лꙋ̑ки и҆ бронѧ́ми, и҆ нача̑лницы созадѝ всегѡ̀ до́мꙋ і҆ꙋ́дина.

¹⁶

З того дня половина молодих людей у мене займалася роботою, а інша половина їх тримала списи, щити і луки і лати; і начальники знаходилися позаду всього дому Іудиного.

¹⁷

Созида́ющїи стѣ́нꙋ и҆ носѧ́щїи бремена̀ со ѻ҆рꙋ́жїемъ: є҆ди́ною рꙋко́ю свое́ю творѧ́хꙋ дѣ́ло, а҆ дрꙋго́ю держа́хꙋ ме́чь.

¹⁷

Ті, що будували стіну і носили важке, яке накладали на них, однією рукою виконували роботу, а другою тримали спис.

¹⁸

Созида́ющымъ же є҆ди́номꙋ коемꙋ́ждо ме́чь бы́сть ѡ҆поѧ́санъ при бедрѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ созида́хꙋ, и҆ трꙋбѧ́хꙋ трꙋба́ми бли́з̾ и҆́хъ.

¹⁸

Кожен із тих, що будували, підперезаний був мечем по стегнах своїх, і так вони будували. Біля мене знаходився сурмач.

¹⁹

И҆ реко́хъ ко чєстны́мъ и҆ ко старѣ́йшинамъ и҆ ко про́чымъ лю́демъ: дѣ́ло вели́ко є҆́сть и҆ простра́нно, и҆ мы̀ разлꙋче́ни є҆смы̀ на стѣнѣ̀ дале́че кі́йждо ѿ бра́та своегѡ̀:

¹⁹

І сказав я найзнатнішим і начальникам і решті народу: робота велика і об’ємна, і ми розсіяні по стіні і віддалені один від одного;

²⁰

на мѣ́стѣ и҆дѣ́же оу҆слы́шите гла́съ трꙋ́бный, та́мѡ тецы́те къ на́мъ, и҆ бг҃ъ на́шъ ѡ҆полчи́тсѧ ѡ҆ на́съ.

²⁰

тому звідки ви почуєте звук труби, в те місце збирайтеся до нас: Бог наш буде воювати за нас.

²¹

И҆ мы̀ бы́хомъ творѧ́ще дѣ́ло, и҆ по́лъ на́съ держа́хꙋ сꙋ̑лицы ѿ восхо́да зарѝ оу҆́треннїѧ да́же до восхо́да ѕвѣ́здъ.

²¹

Так виконували ми роботу; і половина тримала списи від сходу зорі до появи зірок.

²²

Во вре́мѧ же то̀ реко́хъ лю́демъ: кі́йждо со ѻ҆́трокомъ свои́мъ да пребыва́етъ въ средѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ бꙋ́детъ ва́мъ но́щь на стра́жꙋ, а҆ де́нь на дѣ́ланїе.

²²

Крім цього, у той же час я сказав народу, щоб в Єрусалимі ночували всі з рабами своїми, — і будуть вони у нас вночі на варті, а вдень на роботі.

²³

А҆́зъ же и҆ бра́тїѧ моѝ и҆ ѻ҆́троцы и҆ мꙋ́жїе стра́жи, и҆̀же бѧ́хꙋ созадѝ менє̀, не снима́хомъ ѡ҆дѣѧ́нїй на́шихъ та́мѡ ни є҆ди́нъ ѿ на́съ.

²³

І ні я, ні брати мої, ні слуги мої, ні вартові, які супроводжували мене, не знімали із себе одягу свого, у кожного були під рукою меч і вода.