¹

И҆ глаго́ла мѡѷсе́й сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка заповѣ́да гдⷭ҇ь мѡѷсе́ю:

¹

І переказав Мойсей синам Ізраїлевим усе, що повелів Господь Мойсеєві.

²

и҆ глаго́ла мѡѷсе́й кнѧзє́мъ племе́нъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, глаго́лѧ: сїѐ сло́во, є҆́же повелѣ̀ гдⷭ҇ь.

²

І сказав Мойсей начальникам колін синів Ізраїлевих, говорячи: ось що повелів Господь:

³

Человѣ́къ человѣ́къ, и҆́же а҆́ще ѡ҆бѣща́етъ ѡ҆бѣ́тъ гдⷭ҇ꙋ, и҆лѝ заклене́тсѧ клѧ́твою, и҆лѝ ѡ҆предѣли́тъ предѣ́ломъ ѡ҆ дꙋшѝ свое́й, не ѡ҆скверна́витъ словесѐ своегѡ̀: всѧ̑, є҆ли̑ка и҆зы́дꙋтъ и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀, да сотвори́тъ.

³

якщо хто дасть обітницю Господу, або поклянеться клятвою, поклавши зарок на душу свою, то він не повинен порушувати слова свого, але повинен виконати все, що вийшло з уст його.

⁴

А҆́ще же ѡ҆бѣща́етъ жена̀ ѡ҆бѣ́тъ гдⷭ҇ꙋ, и҆лѝ ѡ҆предѣли́тъ ѡ҆предѣле́нїе въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ ю҆́ности свое́й,

⁴

Якщо жінка дасть обітницю Господу і покладе на себе зарок в домі батька свого, в юності своїй,

⁵

и҆ оу҆слы́шитъ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆предѣлє́нїѧ є҆ѧ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀, и҆ премолчи́тъ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀, и҆ да состоѧ́тсѧ всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀, и҆ всѧ̑ ѡ҆предѣлє́нїѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀, да пребꙋ́дꙋтъ є҆́й.

⁵

і почує батько обітницю її і зарок, який вона поклала на душу свою, і промовчить про те батько її, то всі обітниці її відбудуться, і всякий зарок її, що вона поклала на душу свою, відбудеться;

⁶

А҆́ще же возбране́нїемъ возбрани́тъ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀, въ ѻ҆́ньже де́нь оу҆слы́шитъ всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆предѣлє́нїѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀, не состоѧ́тсѧ: и҆ гдⷭ҇ь ѡ҆чи́ститъ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ возбранѝ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀.

⁶

якщо ж батько її, почувши, заборонить їй, то всі обітниці її і зароки, які вона поклала на душу свою, не відбудуться, і Господь простить їй, тому що заборонив їй батько її.

⁷

А҆́ще же посѧ́гла за мꙋ́жа, и҆ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀ на не́й, по ѡ҆предѣле́нїи оу҆́стъ є҆ѧ̀, є҆ли̑ка ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀,

⁷

Якщо вона вийде заміж, а на ній обітниця її, або слово уст її, яким вона зв’язала себе,

⁸

и҆ оу҆слы́шитъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, и҆ премолчи́тъ є҆́й, въ ѻ҆́ньже де́нь оу҆слы́шитъ, и҆ та́кѡ состоѧ́тсѧ всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆предѣлє́нїѧ є҆ѧ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀, да состоѧ́тсѧ.

⁸

і почує чоловік її і, почувши, промовчить: то обітниці її відбудуться, і зароки її, що вона поклала на душу свою, відбудуться;

⁹

А҆́ще же возбране́нїемъ возбрани́тъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, въ ѻ҆́ньже де́нь оу҆слы́шитъ всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆предѣлє́нїѧ є҆ѧ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀, да не пребꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ возбранѝ є҆́й: и҆ гдⷭ҇ь ѡ҆чи́ститъ ю҆̀.

⁹

якщо ж чоловік її, почувши, заборонить їй і відкине обітницю її, яка на ній, і слово уст її, яким вона зв’язала себе, [то вони не відбудуться, тому що заборонив їй чоловік її,] і Господь простить їй.

¹⁰

И҆ ѡ҆бѣ́тъ вдови́цы и҆ пꙋщени́цы, є҆ли̑ка а҆́ще ѡ҆бѣща́ютъ на дꙋ́шꙋ свою̀, да пребꙋ́дꙋтъ и҆̀мъ.

¹⁰

Обітниця ж удови і розведеної, який би вона не поклала зарок на душу свою, відбудеться.

¹¹

А҆́ще же въ домꙋ̀ мꙋ́жа є҆ѧ̀ ѡ҆бѣ́тъ є҆ѧ̀ и҆лѝ ѡ҆предѣле́нїе, є҆́же на дꙋ́шꙋ є҆ѧ̀ съ клѧ́твою,

¹¹

Якщо дружина в домі чоловіка свого дала обітницю, або поклала зарок на душу свою з клятвою,

¹²

и҆ оу҆слы́шитъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, и҆ премолчи́тъ є҆́й, и҆ не возбрани́тъ є҆́й, и҆ состоѧ́тсѧ всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀, и҆ всѧ̑ ѡ҆предѣлє́нїѧ є҆ѧ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆предѣлѝ на дꙋ́шꙋ свою̀ да состоѧ́тсѧ на ню̀.

¹²

і чоловік її чув, і промовчав про те, і не заборонив їй, то всі обітниці її відбудуться, і всякий зарок, який вона поклала на душу свою, відбудеться;

¹³

А҆́ще же ѿлꙋча́ѧ ѿлꙋчи́тъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, въ ѻ҆́ньже де́нь оу҆слы́шитъ, всѧ̑ є҆ли̑ка и҆зыдо́ша и҆з̾ оу҆́стъ є҆ѧ̀ по ѡ҆бѣ́тѡмъ є҆ѧ̀ и҆ по ѡ҆предѣле́нїємъ є҆ѧ̀ ꙗ҆̀же на дꙋ́шꙋ є҆ѧ̀, не пребꙋ́дꙋтъ є҆́й: мꙋ́жъ бо є҆ѧ̀ ѿлꙋчи́лъ є҆́сть, и҆ гдⷭ҇ь ѡ҆чи́ститъ ю҆̀.

¹³

якщо ж чоловік її, почувши, відкинув їх, то всі, обітниці її, що вийшли з уст її, і зароки душі її не відбудуться: чоловік її знищив їх, і Господь простить їй.

¹⁴

Всѧ́къ ѡ҆бѣ́тъ и҆ всѧ́ка клѧ́тва соꙋ́за во є҆́же ѡ҆ѕло́бити дꙋ́шꙋ, мꙋ́жъ є҆ѧ̀ поста́витъ є҆́й, и҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ ѿи́метъ.

¹⁴

Всяку обітницю і всякий клятвений зарок, щоб смирити душу, чоловік її може затвердити, і чоловік її може відкинути;

¹⁵

А҆́ще же молча̀ премолчи́тъ є҆́й де́нь ѿ днѐ, и҆ поста́витъ є҆́й всѧ̑ ѡ҆бѣ́ты є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆предѣлє́нїѧ ꙗ҆̀же на не́й, поста́витъ є҆́й, ꙗ҆́кѡ оу҆молча̀ є҆́й въ де́нь, въ ѻ҆́ньже оу҆слы́ша.

¹⁵

якщо ж чоловік її мовчав про те день за день, то він тим затвердив усі обітниці її і всі зароки її, що на ній, затвердив, тому що він, почувши, мовчав про те;

¹⁶

А҆́ще же ѿлꙋча́ѧ ѿлꙋчи́тъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ по днѝ, въ ѻ҆́ньже оу҆слы́ша, и҆ прїи́метъ грѣ́хъ сво́й.

¹⁶

а якщо [чоловік] відкинув їх, після того як почув, то він узяв на себе гріх її.

¹⁷

Сїѧ̑ ѡ҆правда̑нїѧ, є҆ли̑ка заповѣ́да гдⷭ҇ь мѡѷсе́ю, междꙋ̀ мꙋ́жемъ и҆ междꙋ̀ жено́ю є҆гѡ̀, и҆ междꙋ̀ ѻ҆тце́мъ и҆ дще́рїю въ ю҆́ности є҆ѧ̀, въ домꙋ̀ ѻ҆́тчи.

¹⁷

Ось устави, які Господь заповів Мойсеєві про стосунки між чоловіком і жінкою його, між батьком і дочкою його в юності її, в домі батька її.