Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ ѿри́нꙋ бг҃ъ лю́ди своѧ̑; Да не бꙋ́детъ. И҆́бо и҆ а҆́зъ і҆и҃лтѧнинъ є҆́смь, ѿ сѣ́мене а҆враа́млѧ, колѣ́на венїамі́нова.
1
Отже, питаю: «Hевже Бог відкинув народ Свій?» Зовсім ні. Бо і я ізраїльтянин із потомства Авраамового, з коліна Веніамінового.
2
Не ѿри́нꙋ бг҃ъ люде́й свои́хъ, и҆̀хже пре́жде разꙋмѣ̀. (Заⷱ҇ р҃е҃.) И҆лѝ не вѣ́сте, ѡ҆ и҆лїѝ что̀ глаго́летъ писа́нїе, ꙗ҆́кѡ приповѣ́дꙋетъ бг҃ови [вопїе́тъ къ бг҃ꙋ] на і҆и҃лѧ, глаго́лѧ:
2
Hе відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що говорить Писання про Іллю? Як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи:
3
гдⷭ҇и, прⷪ҇ро́ки твоѧ̑ и҆зби́ша и҆ ѻ҆лтари̑ твоѧ̑ раскопа́ша: и҆ а҆́зъ ѡ҆ста́хъ є҆ди́нъ, и҆ и҆́щꙋтъ дꙋшѝ моеѧ̀, и҆з̾ѧ́ти ю҆̀.
3
«Господи! Пророків Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, і душі моєї шукають».
4
Но что̀ гл҃етъ є҆мꙋ̀ бжⷭ҇твенный ѿвѣ́тъ; Ѡ҆ста́вихъ себѣ̀ се́дмь ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆̀же не преклони́ша колѣ́на пред̾ ваа́ломъ.
4
Що ж говорить йому Божа відповідь? «Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом».
5
Та́кѡ оу҆̀бо и҆ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ ѡ҆ста́нокъ по и҆збра́нїю блгⷣти бы́сть.
5
Так і тепер, після обрання благодаті, зберігся останок.
6
А҆́ще ли по блгⷣти, то̀ не ѿ дѣ́лъ: занѐ блгⷣть оу҆жѐ не быва́етъ блгⷣть. А҆́ще ли ѿ дѣ́лъ, ктомꙋ̀ нѣ́сть блгⷣть: занѐ дѣ́ло оу҆жѐ нѣ́сть дѣ́ло.
6
Але якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло.
7
Что̀ оу҆̀бо; Є҆гѡ́же и҆ска́ше і҆и҃ль, сегѡ̀ не полꙋчѝ, а҆ и҆збра́нїе полꙋчѝ: про́чїи же ѡ҆слѣпи́шасѧ,
7
Що ж? Ізраїль, чого шукав, того не одержав; обрані ж одержали, а інші озлобилися,
8
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: дадѐ и҆̀мъ бг҃ъ дꙋ́хъ оу҆миле́нїѧ [дꙋ́ха нечꙋ́вствїѧ], ѻ҆́чи не ви́дѣти и҆ оу҆́шы не слы́шати, да́же до дне́шнѧгѡ днѐ.
8
як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очі, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня».
9
И҆ дв҃дъ глаго́летъ: да бꙋ́детъ трапе́за и҆́хъ въ сѣ́ть и҆ въ ло́въ, и҆ въ собла́знъ и҆ въ воздаѧ́нїе и҆̀мъ:
9
І Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сіттю, і тенетами, і петлею на відплату їм;
10
да помрача́тсѧ ѻ҆́чи и҆́хъ є҆́же не ви́дѣти, и҆ хребе́тъ и҆́хъ вы́нꙋ слѧца́й.
10
нехай потьмаряться очі їхні, щоб не бачили; і хребет їхній нехай назавжди зігнеться».
11
Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ согрѣши́ша, да ѿпадꙋ́тъ; Да не бꙋ́детъ. Но тѣ́хъ паде́нїемъ спⷭ҇нїе ꙗ҆зы́кѡмъ, во є҆́же раздражи́ти и҆̀хъ.
11
Отже, питаю: «Hевже вони спіткнулися, щоб зовсім упасти?» Зовсім ні. Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі.
12
А҆́ще ли же прегрѣше́нїе и҆́хъ бога́тство мі́ра, и҆ ѿпаде́нїе и҆́хъ бога́тство ꙗ҆зы́кѡвъ: кольмѝ па́че и҆сполне́нїе и҆́хъ;
12
Якщо ж падіння їхнє — багатство світові і занепад їхній — багатство язичникам, то тим більше повнота їхня.
13
(Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Ва́мъ бо глаго́лю ꙗ҆зы́кѡмъ: поне́же оу҆́бѡ є҆́смь а҆́зъ ꙗ҆зы́кѡмъ а҆пⷭ҇лъ, слꙋ́жбꙋ мою̀ прославлѧ́ю.
13
Вам кажу, язичникам. Як апостол язичників, я прославляю служіння моє.
14
А҆́ще ка́кѡ раздражꙋ̀ мою̀ пло́ть, и҆ спасꙋ̀ нѣ̑кїѧ ѿ ни́хъ;
14
Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них?
15
А҆́ще бо ѿложе́нїе и҆́хъ, примире́нїе мі́рꙋ, что̀ прїѧ́тїе, ра́звѣ жи́знь и҆з̾ ме́ртвыхъ;
15
Бо якщо відторгнення їх є примирення світу, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих?
16
А҆́ще ли нача́токъ ст҃ъ, то̀ и҆ примѣше́нїе: и҆ а҆́ще ко́рень ст҃ъ, то̀ и҆ вѣ̑тви.
16
Якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля.
17
А҆́ще ли нѣ̑кїѧ ѿ вѣ́твей ѿломи́шасѧ, ты́ же, ди́вїѧ ма́слина сы́й, прицѣпи́лсѧ є҆сѝ въ ни́хъ, и҆ прича́стникъ ко́рене и҆ ма́сти ма́слинныѧ сотвори́лсѧ є҆сѝ,
17
Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє місце і став причасником кореня та соку оливи,
18
не хвали́сѧ на вѣ̑тви: а҆́ще ли же хва́лишисѧ, не ты̀ ко́рень но́сиши, но ко́рень тебѐ.
18
то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корінь підтримуєш, а корінь тебе.
19
Рече́ши оу҆̀бо: ѿломи́шасѧ вѣ̑тви, да а҆́зъ прицѣплю́сѧ.
19
Скажеш: «Гілки відломилися, щоб мені прищепитися».
20
До́брѣ: невѣ́рїемъ ѿломи́шасѧ, ты́ же вѣ́рою стои́ши: не высокомꙋ́дрствꙋй, но бо́йсѧ.
20
Добре. Вони відломилися невір’ям, а ти тримаєшся вірою: не величайся, але бійся.
21
А҆́ще бо бг҃ъ є҆сте́ственныхъ вѣтве́й не пощадѣ̀, да не ка́кѡ и҆ тебѐ не пощади́тъ.
21
Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить і тебе.
22
Ви́ждь оу҆̀бо бл҃гость и҆ непощадѣ́нїе бж҃їе: на ѿпа́дшихъ оу҆́бѡ непощадѣ́нїе, а҆ на тебѣ̀ бл҃гость бж҃їѧ, а҆́ще пребꙋ́деши въ бл҃гости: а҆́ще ли же нѝ, то̀ и҆ ты̀ ѿсѣ́ченъ бꙋ́деши.
22
Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений.
23
И҆ ѻ҆ни́ же, а҆́ще не пребꙋ́дꙋтъ въ невѣ́рствїи, прицѣпѧ́тсѧ: си́ленъ бо є҆́сть бг҃ъ па́ки прицѣпи́ти и҆̀хъ.
23
Але і ті, якщо не перебуватимуть у невір’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх.
24
А҆́ще бо ты̀ ѿ є҆сте́ственныѧ ѿсѣче́нъ ди́вїѧ ма́слины, и҆ чрез̾ є҆стество̀ прицѣпи́лсѧ є҆сѝ къ до́брѣй ма́слинѣ: кольмѝ па́че сі́и, и҆̀же по є҆стествꙋ̀, прицѣпѧ́тсѧ свое́й масли́нѣ;
24
Бо коли ти, відсічений від дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим більше ці, природні, прищепляться до своєї оливи.
25
(Заⷱ҇ р҃з҃.) Не бо̀ хощꙋ̀ ва́съ не вѣ́дѣти та́йны сеѧ̀, бра́тїе, да не бꙋ́дете ѡ҆ себѣ̀ мꙋ́дри, ꙗ҆́кѡ ѡ҆слѣпле́нїе ѿ ча́сти і҆и҃леви бы́сть, до́ндеже и҆сполне́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ вни́детъ,
25
Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, — щоб ви не думали про себе, — що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників;
26
и҆ та́кѡ ве́сь і҆и҃ль спасе́тсѧ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: прїи́детъ ѿ сїѡ́на и҆збавлѧ́ѧй, и҆ ѿврати́тъ нече́стїе ѿ і҆а́кѡва:
26
таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова.
27
и҆ се́й и҆̀мъ ѿ менє̀ завѣ́тъ, є҆гда̀ ѿимꙋ̀ грѣхѝ и҆́хъ.
27
Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхнi».
28
По бл҃говѣствова́нїю оу҆́бѡ, вразѝ ва́съ ра́ди: по и҆збра́нїю же, возлю́блени ѻ҆тє́цъ ра́ди.
28
Щодо благовістя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленці Божі заради отців.
29
Нераска̑ѧнна бо дарова̑нїѧ и҆ зва́нїе бж҃їе.
29
Бо дари і покликання Божі непорушні.
30
Ꙗ҆́коже бо и҆ вы̀ и҆ногда̀ проти́вистесѧ бг҃ови, нн҃ѣ же поми́ловани бы́сте си́хъ противле́нїемъ [си́хъ ра́ди противле́нїѧ]:
30
Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню,
31
та́кожде и҆ сі́и нн҃ѣ проти́вишасѧ ва́шей ми́лости [ва́шегѡ ра́ди поми́лованїѧ], да и҆ ті́и поми́ловани бꙋ́дꙋтъ.
31
так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані.
32
Затвори́ бо бг҃ъ всѣ́хъ въ противле́нїе, да всѣ́хъ поми́лꙋетъ.
32
Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати.
33
Ѽ, глꙋбина̀ бога́тства и҆ премꙋ́дрости и҆ ра́зꙋма бж҃їѧ! ꙗ҆́кѡ неиспы́тани сꙋ́дове є҆гѡ̀, и҆ неизслѣ́довани пꙋтїѐ є҆гѡ̀.
33
О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!
34
Кто̀ бо̀ разꙋмѣ̀ оу҆́мъ гдⷭ҇ень, и҆лѝ кто̀ совѣ́тникъ є҆мꙋ̀ бы́сть;
34
Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?
35
И҆лѝ кто̀ пре́жде дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ возда́стсѧ є҆мꙋ̀;
35
Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати?
36
Ꙗ҆́кѡ и҆з̾ тогѡ̀ и҆ тѣ́мъ и҆ въ не́мъ всѧ́чєскаѧ. Томꙋ̀ сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.
36
Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь.