Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Ни є҆ди́но оу҆̀бо нн҃ѣ ѡ҆сꙋжде́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, не по пло́ти ходѧ́щымъ, но по дꙋ́хꙋ:
1
Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом.
2
(Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) зако́нъ бо дꙋ́ха жи́зни ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ свободи́лъ мѧ̀ є҆́сть ѿ зако́на грѣхо́внагѡ и҆ сме́рти.
2
Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти.
3
Немощно́е бо зако́на, въ не́мже немоществова́ше пло́тїю, бг҃ъ сн҃а своего̀ посла̀ въ подо́бїи пло́ти грѣха̀, и҆ ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆сꙋдѝ грѣ́хъ во пло́ти,
3
А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і осудив гріх у плоті,
4
да ѡ҆правда́нїе зако́на и҆спо́лнитсѧ въ на́съ, не по пло́ти ходѧ́щихъ, но по дꙋ́хꙋ.
4
щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом.
5
Сꙋ́щїи бо по пло́ти плотска̑ѧ мꙋ́дрствꙋютъ: а҆ и҆̀же по дꙋ́хꙋ, дꙋхѡ́внаѧ.
5
Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, — про духовне.
6
Мꙋдрова́нїе бо плотско́е сме́рть є҆́сть, а҆ мꙋдрова́нїе дꙋхо́вное живо́тъ и҆ ми́ръ,
6
Помисли плотські є смерть, а помисли духовні — життя і мир,
7
занѐ мꙋдрова́нїе плотско́е вражда̀ на бг҃а: зако́нꙋ бо бж҃їю не покарѧ́етсѧ, ниже́ бо мо́жетъ.
7
тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть.
8
(Заⷱ҇.) Сꙋ́щїи же во пло́ти бг҃ꙋ оу҆годи́ти не мо́гꙋтъ.
8
Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.
9
Вы́ же нѣ́сте во пло́ти, но въ дꙋ́сѣ, поне́же дх҃ъ бж҃їй живе́тъ въ ва́съ. А҆́ще же кто̀ дх҃а хрⷭ҇то́ва не и҆ма́ть, се́й нѣ́сть є҆гѡ́въ.
9
Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його.
10
А҆́ще же хрⷭ҇то́съ въ ва́съ, пло́ть оу҆́бѡ мертва̀ грѣха̀ ра́ди, дꙋ́хъ же живе́тъ пра́вды ра́ди.
10
А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности.
11
А҆́ще ли же дх҃ъ воскр҃си́вшагѡ і҆и҃са ѿ ме́ртвыхъ живе́тъ въ ва́съ, воздви́гїй хрⷭ҇та̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ ѡ҆животвори́тъ и҆ ме́ртвєннаѧ тѣлеса̀ ва́ша, живꙋ́щимъ дх҃омъ є҆гѡ̀ въ ва́съ.
11
Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас.
12
Тѣ́мже оу҆̀бо, бра́тїе, должнѝ є҆́смы не пло́ти, є҆́же по пло́ти жи́ти.
12
Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;
13
А҆́ще бо по пло́ти живе́те, и҆́мате оу҆мре́ти, а҆́ще ли дꙋ́хомъ дѣѧ́нїѧ пло́тскаѧ оу҆мерщвлѧ́ете, жи́ви бꙋ́дете:
13
бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете.
14
(Заⷱ҇ ч҃з҃.) є҆ли́цы бо дх҃омъ бж҃їимъ во́дѧтсѧ, сі́и сꙋ́ть сн҃ове бж҃їи:
14
Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини.
15
не прїѧ́сте бо дꙋ́ха рабо́ты па́ки въ боѧ́знь, но прїѧ́сте дх҃а сн҃оположе́нїѧ, ѡ҆ не́мже вопїе́мъ: а҆́вва ѻ҆́ч҃е.
15
Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!»
16
Са́мый дх҃ъ спослꙋшествꙋ́етъ дꙋ́хови на́шемꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́смы ча̑да бж҃їѧ.
16
Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми — діти Божі.
17
А҆́ще же ча́да, и҆ наслѣ̑дницы: наслѣ̑дницы оу҆́бѡ бг҃ꙋ, снаслѣ̑дницы же хрⷭ҇тꙋ̀, поне́же съ ни́мъ стра́ждемъ, да и҆ съ ни́мъ просла́вимсѧ.
17
А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Hим страждаємо, щоб з Hим і прославитися.
18
Непщꙋ́ю бо, ꙗ҆́кѡ недостѡ́йны стра́сти нн҃ѣшнѧгѡ вре́мене къ хотѧ́щей сла́вѣ ꙗ҆ви́тисѧ въ на́съ.
18
Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас.
19
Ча́ѧнїе бо тва́ри, ѿкрове́нїѧ сн҃ѡ́въ бж҃їихъ ча́етъ:
19
Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих,
20
сꙋетѣ́ бо тва́рь повинꙋ́сѧ не во́лею, но за повинꙋ́вшаго ю҆̀, на оу҆пова́нїи,
20
тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії,
21
ꙗ҆́кѡ и҆ сама̀ тва́рь свободи́тсѧ ѿ рабо́ты и҆стлѣ́нїѧ въ свобо́дꙋ сла́вы ча́дъ бж҃їихъ.
21
що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих.
22
(Заⷱ҇ ч҃и҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ всѧ̀ тва́рь съ на́ми совоздыха́етъ и҆ сболѣ́знꙋетъ да́же донн҃ѣ:
22
Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донинi;
23
не то́чїю же, но и҆ са́ми нача́токъ дх҃а и҆мꙋ́ще, и҆ мы̀ са́ми въ себѣ̀ воздыха́емъ, всн҃овле́нїѧ ча́юще, и҆збавле́нїѧ тѣ́лꙋ на́шемꙋ.
23
і не тільки вони, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого.
24
Оу҆пова́нїемъ бо спасо́хомсѧ. Оу҆пова́нїе же ви́димое, нѣ́сть оу҆пова́нїе: є҆́же бо ви́дитъ кто̀, что̀ и҆ оу҆пова́етъ;
24
Бо ми спаслися в надії. Hадія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися?
25
А҆́ще ли, є҆гѡ́же не ви́димъ, надѣ́емсѧ, терпѣ́нїемъ жде́мъ.
25
Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні.
26
Си́це же и҆ дх҃ъ спосо́бствꙋетъ на́мъ въ не́мощехъ на́шихъ: ѡ҆ че́сомъ бо помо́лимсѧ, ꙗ҆́коже подоба́етъ, не вѣ́мы, но са́мъ дх҃ъ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ воздыха̑нїи неизглаго́ланными.
26
Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними.
27
И҆спыта́ѧй же сердца̀ вѣ́сть, что̀ є҆́сть мꙋдрова́нїе дх҃а, ꙗ҆́кѡ по бг҃ꙋ приповѣ́дꙋетъ [хода́тайствꙋетъ] ѡ҆ ст҃ы́хъ.
27
А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої.
28
(Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ лю́бѧщымъ бг҃а всѧ̑ поспѣшествꙋ́ютъ во бл҃го́е, сꙋ́щымъ по пред̾ꙋвѣ́дѣнїю зва́ннымъ:
28
До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра.
29
и҆̀хже бо пред̾ꙋвѣ́дѣ, (тѣ́хъ) и҆ пред̾ꙋста́ви соѡбра́зныхъ бы́ти ѡ҆́бразꙋ сн҃а своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бы́ти є҆мꙋ̀ перворо́днꙋ во мно́гихъ бра́тїѧхъ:
29
Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями.
30
а҆ и҆̀хже пред̾ꙋста́ви, тѣ́хъ и҆ призва̀: а҆ и҆̀хже призва̀, си́хъ и҆ ѡ҆правда̀: а҆ и҆̀хже ѡ҆правда̀, си́хъ и҆ просла́ви.
30
А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив.
31
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ къ си́мъ, а҆́ще бг҃ъ по на́съ, кто̀ на ны̀;
31
Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?
32
И҆́же оу҆́бѡ своегѡ̀ сн҃а не пощадѣ̀, но за на́съ всѣ́хъ преда́лъ є҆́сть є҆го̀, ка́кѡ оу҆̀бо не и҆ съ ни́мъ всѧ̑ на́мъ да́рствꙋетъ;
32
Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Hим не дарує і нам всього?
33
Кто̀ пое́млетъ на и҆збра̑нныѧ бж҃їѧ, бг҃ъ ѡ҆правда́ѧй.
33
Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх.
34
Кто̀ ѡ҆сꙋжда́ѧй; Хрⷭ҇то́съ і҆и҃съ оу҆ме́рый, па́че же и҆ воскре́сый, и҆́же и҆ є҆́сть ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а, и҆́же и҆ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ.
34
Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас.
35
Кто̀ ны̀ разлꙋчи́тъ ѿ любвѐ бж҃їѧ, ско́рбь ли, и҆лѝ тѣснота̀, и҆лѝ гоне́нїе, и҆лѝ гла́дъ, и҆лѝ нагота̀, и҆лѝ бѣда̀, и҆лѝ ме́чь; ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано:
35
Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано:
36
ꙗ҆́кѡ тебє̀ ра́ди оу҆мерщвлѧ́еми є҆́смы ве́сь де́нь: вмѣни́хомсѧ ꙗ҆́коже ѻ҆́вцы заколе́нїѧ.
36
«За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення».
37
Но во всѣ́хъ си́хъ препобѣжда́емъ за возлю́бльшаго ны̀.
37
Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас.
38
И҆звѣсти́хсѧ бо, ꙗ҆́кѡ ни сме́рть, ни живо́тъ, ни а҆́гг҃ли, ни нача̑ла, нижѐ си́лы, ни настоѧ̑щаѧ, ни грѧдꙋ̑щаѧ,
38
Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє,
39
ни высота̀, ни глꙋбина̀, ни и҆́на тва́рь ка́ѧ возмо́жетъ на́съ разлꙋчи́ти ѿ любвѐ бж҃їѧ, ꙗ҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
39
ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому.