Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И҆ бѣ̀ мꙋ́жъ зна́емый мꙋ́жꙋ ноеммі́ню: мꙋ́жъ же си́ленъ ѿ ро́да є҆лїмеле́хова, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ воо́зъ.
1
У Ноємині був родич з боку чоловіка її, людина дуже знатна, з племені Елимелехового, ім’я йому Вооз.
2
И҆ речѐ рꙋ́ѳь мѡаві́тїнѧ къ ноеммі́ни: да и҆дꙋ̀ оу҆̀бо на ни́вꙋ и҆ соберꙋ̀ кла́сы вслѣ́дствꙋющи, и҆дѣ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀. Рече́ же є҆́й: и҆дѝ, дщѝ (моѧ̀).
2
І сказала Руф моавитянка Ноємині: піду я на поле і буду підбирати колосся за слідами того, у кого знайду благовоління. Вона сказала їй: іди, дочко моя.
3
И҆ и҆́де, и҆ прише́дши собира́ше на ни́вѣ вслѣ́дствꙋющи жа́телємъ: и҆ прїи́де по слꙋ́чаю въ ча́сть ни́вы воо́зовы, и҆́же ѿ сро́дства є҆лїмеле́хова.
3
Вона пішла, і прийшла, і підбирала в полі колосся за женцями. І трапилося, що та частина поля належала Воозу, який із племені Елимелехового.
4
И҆ сѐ, воо́зъ прїи́де ѿ виѳлее́ма и҆ речѐ жнꙋ́щымъ: гдⷭ҇ь съ ва́ми. И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: да блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь.
4
І ось, Вооз прийшов з Вифлеєма і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали йому: нехай благословить тебе Господь!
5
И҆ речѐ воо́зъ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ стоѧ́щемꙋ над̾ жа́тєли: чїѧ̀ ѻ҆трокови́ца сїѧ̀;
5
І сказав Вооз слузі своєму, приставленому до женців: чия це молода жінка?
6
И҆ ѿвѣща̀ ѻ҆́трокъ стоѧ́й над̾ жнꙋ́щими, и҆ речѐ: ѻ҆трокови́ца мѡаві́тїнѧ є҆́сть, прише́дшаѧ съ ноеммі́ною ѿ села̀ мѡа́влѧ:
6
Слуга, приставлений до женців, відповів і сказав: ця молода жінка — моавитянка, яка прийшла з Ноєминню з полів моавитських;
7
и҆ речѐ: да соберꙋ̀ нн҃ѣ и҆ сложꙋ̀ въ снопѣ́хъ по слѣ́дꙋ жнꙋ́щихъ: и҆ прїи́де, и҆ ста̀ ѿ оу҆́тра да́же и҆ до ве́чера, и҆ ни ма́лѡ почѝ на ни́вѣ.
7
вона сказала: «буду я підбирати і збирати між снопами за женцями»; і прийшла, і знаходиться тут від самого ранку досі; мало буває вона вдома.
8
И҆ речѐ воо́зъ къ рꙋ́ѳѣ: слы́ши, дщѝ, не ходѝ собира́ти на ни́вꙋ и҆́нꙋ, и҆ ты̀ да не ѿи́деши ѿсю́дꙋ: но здѣ̀ прилѣпи́сѧ ко ѻ҆трокови́цамъ мои̑мъ,
8
І сказав Вооз Руфі: послухай, дочко моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідси, але будь тут з моїми служницями;
9
и҆ ѻ҆́чи твоѝ да бꙋ́дꙋтъ на ни́вѣ, и҆дѣ́же жнꙋ́тъ, и҆ да хо́диши в̾слѣ́дъ и҆́хъ: сѐ, заповѣ́дахъ ѻ҆трокѡ́мъ не коснꙋ́тисѧ тебѣ̀: и҆ є҆гда̀ возжа́ждеши, и҆ да и҆́деши къ сосꙋ́дѡмъ, и҆ пїе́ши ѿню́дꙋже че́рплютъ ѻ҆́троцы.
9
нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними; ось, я наказав слугам моїм не чіпати тебе; коли захочеш пити, йди до сосудів і пий, звідки черпають слуги мої.
10
И҆ падѐ (ѻ҆трокови́ца) ни́цъ и҆ поклони́сѧ до землѝ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, є҆́же позна́ти мѧ̀, а҆́зъ же є҆́смь стра́нна;
10
Вона впала на лице своє і вклонилася до землі і сказала йому: чим здобула я в очах твоїх милість, що ти приймаєш мене, хоча я і чужинка?
11
И҆ ѿвѣща̀ воо́зъ и҆ речѐ къ не́й: возвѣще́нїемъ возвѣсти́сѧ мнѣ̀, є҆ли̑ка сотвори́ла є҆сѝ со свекро́вїю твое́ю по оу҆ме́ртвїи мꙋ́жа твоегѡ̀, и҆ ка́кѡ ѡ҆ста́вила є҆сѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀ и҆ зе́млю рожде́нїѧ твоегѡ̀, и҆ пришла̀ є҆сѝ въ лю́ди, и҆́хже не вѣ́дала ѿ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ:
11
Вооз відповів і сказав їй: мені сказано все, що зробила ти для свекрухи своєї після смерти чоловіка твого, що ти залишила твого батька і твою матір і твою батьківщину і прийшла до народу, якого ти не знала вчора і третього дня;
12
да возда́стъ гдⷭ҇ь дѣ́ло твоѐ, и҆ да бꙋ́детъ мзда̀ твоѧ̀ и҆спо́лнь ѿ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, къ немꙋ́же пришла̀ є҆сѝ оу҆пова́ти под̾ крило́ма є҆гѡ̀.
12
нехай воздасть Господь за цю справу твою, і нехай буде тобі повна нагорода від Господа Бога Ізраїлевого, до Якого ти прийшла, щоб заспокоїтися під Його крилами!
13
Ѻ҆на́ же речѐ: ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, господи́не мо́й, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шилъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ глаго́лалъ є҆сѝ въ се́рдце рабы̀ твоеѧ̀, и҆ сѐ, а҆́зъ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ѿ рабы́нь твои́хъ.
13
Вона сказала: нехай буду я в милості перед очима твоїми, господарю мій! Ти втішив мене і говорив до серця раби твоєї, тим часом як я не варта жодної з рабинь твоїх.
14
И҆ речѐ є҆́й воо́зъ: оу҆жѐ ча́съ ꙗ҆́сти, прибли́жисѧ оу҆̀бо сѣ́мѡ, да ꙗ҆́си хлѣ́бъ мо́й, и҆ ѡ҆мочѝ оу҆крꙋ́хъ тво́й во ѻ҆́цетъ. И҆ сѧ́де рꙋ́ѳь ѿ страны̀ жа́телей: и҆ подадѐ є҆́й воо́зъ прѧ́жмо, и҆ ꙗ҆дѐ и҆ насы́тисѧ, и҆ ѡ҆ста̀:
14
І сказав їй Вооз: час обіду; прийди сюди і їж хліб і вмочуй шматок твій в оцет. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба; вона їла, наїлася, і ще залишилося.
15
и҆ воста̀ собира́ти. И҆ заповѣ́да воо́зъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: средѣ̀ снопѡ́въ да собира́етъ, и҆ не посрами́те ю҆̀:
15
І встала, щоб підбирати. Вооз дав наказ слугам своїм, сказавши: нехай підбирає вона і між снопами, і не кривдьте її;
16
и҆ носѧ́ще носи́те є҆́й, и҆ ѿлага́юще ѿлага́йте є҆́й ѿ снопѡ́въ, и҆ ѡ҆ста́вите ю҆̀ собира́ти и҆ ꙗ҆́сти, и҆ не возбрани́те є҆́й.
16
та й від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає [і їсть], і не сваріть її.
17
И҆ собира̀ до ве́чера на ни́вѣ, и҆ и҆змлатѝ є҆́же собра̀, и҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ і҆фі̀ мѣ́ра ꙗ҆чме́нѧ:
17
Так підбирала вона на полі до вечора і вимолотила зібране, і вийшло близько ефи ячменю.
18
и҆ взѧ̀, и҆ прїи́де во гра́дъ. И҆ ви́дѣ свекро́вь є҆ѧ̀ є҆́же собра̀: и҆ и҆з̾е́мши рꙋ́ѳь ѿ нѣ́дръ свои́хъ, дадѐ свекро́ви свое́й, є҆́же ѡ҆ста́вила, ѿ ни́хже насы́тисѧ.
18
Узявши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона набрала. І вийняла [Руф з пазухи своєї] і дала їй те, що залишила, наївшись сама.
19
И҆ речѐ къ не́й свекро́вь є҆ѧ̀: гдѣ̀ є҆сѝ собира́ла дне́сь, и҆ гдѣ̀ рабо́тала; да бꙋ́детъ благослове́нъ позна́вый тѧ̀. И҆ повѣ́да рꙋ́ѳь свекро́ви свое́й, гдѣ̀ рабо́тала, и҆ речѐ: и҆́мѧ мꙋ́жꙋ воо́зъ, оу҆ негѡ́же рабо́тахъ дне́сь.
19
І сказала їй свекруха її: де ти збирала сьогодні і де працювала? нехай буде благословенний той, хто прийняв тебе! [Руф] відкрила свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: чоловікові тому, у якого я сьогодні працювала, ім’я Вооз.
20
Рече́ же ноеммі́нь снохѣ̀ свое́й: блгⷭ҇ве́нъ є҆́сть гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́ви ми́лости своеѧ̀ съ живы́ми и҆ со оу҆ме́ршими. И҆ речѐ є҆́й ноеммі́нь: оу҆́жикъ є҆́сть на́мъ мꙋ́жъ то́й, и҆ є҆́сть ѿ оу҆́жикъ на́шихъ.
20
І сказала Ноєминь невістці своїй: благословенний він від Господа за те, що не позбавив милости своєї ні живих, ні мертвих! І сказала їй Ноєминь: чоловік цей близький до нас; він з наших родичів.
21
И҆ речѐ рꙋ́ѳь ко свекро́ви свое́й: и҆ мнѣ̀ оу҆́бѡ речѐ: ко ѻ҆трокови́цамъ мои̑мъ приста́ни, до́ндеже сконча́ютъ всю̀ жа́твꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть мнѣ̀.
21
Руф моавитянка сказала [свекрусі своїй]: він навіть сказав мені: будь з моїми служницями, доки не закінчать вони жнива мої.
22
И҆ речѐ ноеммі́нь къ рꙋ́ѳѣ снохѣ̀ свое́й: бла́го, дщѝ, ꙗ҆́кѡ ходи́ла є҆сѝ со ѻ҆трокови́цами є҆гѡ̀, и҆ не сопроти́вѧтсѧ тебѣ̀ на и҆́нѣй ни́вѣ.
22
І сказала Ноєминь невістці своїй Руфі: добре, дочко моя, що ти будеш ходити зі служницями його, і не будуть ображати тебе на іншому полі.
23
И҆ приста̀ рꙋ́ѳь ко ѻ҆трокови́цамъ воо́зѡвымъ собира́ти (кла́сы), до́ндеже сконча́сѧ жа́тва ꙗ҆чме́нѧ и҆ пшени́цы: и҆ сѣ́де со свекро́вїю свое́ю.
23
Так була вона зі служницями Воозовими і підбирала [колосся], доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і жила у свекрухи своєї.