Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Реко́ша бо въ себѣ̀ помышлѧ́ющїи непра́вѡ: ма́лъ є҆́сть и҆ печа́ленъ живо́тъ на́шъ, и҆ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ кончи́нѣ человѣ́честѣ, и҆ нѣ́сть позна́нъ возврати́выйсѧ ѿ а҆́да.
1
Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла.
2
Ꙗ҆́кѡ самослꙋча́йнѡ рожде́ни є҆смы̀, и҆ по се́мъ бꙋ́демъ ꙗ҆́коже не бы́вше: поне́же ды́мъ дыха́нїе въ но́здрехъ на́шихъ, и҆ сло́во и҆́скра въ движе́нїи се́рдца на́шегѡ:
2
Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця
3
є҆́йже оу҆га́сшей пе́пелъ бꙋ́детъ тѣ́ло, и҆ дꙋ́хъ на́шъ разлїе́тсѧ ꙗ҆́кѡ мѧ́гкїй воздꙋ́хъ,
3
Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря;
4
и҆ и҆́мѧ на́ше забве́но бꙋ́детъ во вре́мѧ, и҆ никто́же воспомѧне́тъ дѣ́лъ на́шихъ: и҆ пре́йдетъ живо́тъ на́шъ ꙗ҆́кѡ слѣды̀ ѡ҆́блака, и҆ ꙗ҆́кѡ мгла̀ разрꙋши́тсѧ, разгна́наѧ ѿ лꙋ̑чь со́лнечныхъ и҆ теплото́ю є҆гѡ̀ ѡ҆тѧгчи́вшисѧ.
4
й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його.
5
Стѣ́ни бо прехо́дъ житїѐ на́ше, и҆ нѣ́сть возвраще́нїѧ кончи́ны на́шеѧ: ꙗ҆́кѡ запеча́тана є҆́сть, и҆ никто̀ возвраща́етсѧ.
5
Бо життя наше — проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається.
6
Прїиди́те оу҆̀бо и҆ наслади́мсѧ настоѧ́щихъ благи́хъ, и҆ оу҆потреби́мъ созда́нїѧ, ꙗ҆́кѡ въ ю҆́ности ско́рѡ:
6
Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю;
7
вїна̀ дража́йшагѡ и҆ мѵ́ра (благово́нна) и҆спо́лнимсѧ, и҆ да не пре́йдетъ на́съ цвѣ́тъ житїѧ̀:
7
переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя;
8
оу҆вѣнча́имъ на́съ ши́пковыми цвѣ́ты, пре́жде не́же оу҆вѧ́нꙋтъ:
8
увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть;
9
ни є҆ди́нъ ѿ на́съ лише́нъ да бꙋ́детъ на́шегѡ наслажде́нїѧ, вездѣ̀ ѡ҆ста́вимъ зна́менїе весе́лїѧ, ꙗ҆́кѡ сїѧ̀ ча́сть на́ша и҆ жре́бїй се́й.
9
ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб.
10
Наси́лїе сотвори́мъ оу҆бо́гꙋ првⷣномꙋ, не пощади́мъ вдови́цы, нижѐ ста́рца оу҆стыди́мсѧ сѣди́нъ многолѣ́тныхъ.
10
Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця.
11
Да бꙋ́детъ же на́мъ крѣ́пость зако́нъ пра́вды: некрѣ́пкое бо неполе́зно ѡ҆брѣта́етсѧ.
11
Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним.
12
Оу҆лови́мъ же (ле́стїю) првⷣнаго, ꙗ҆́кѡ непотре́бенъ на́мъ є҆́сть и҆ проти́витсѧ дѣлѡ́мъ на́шымъ, и҆ поно́ситъ на́мъ грѣхѝ зако́на и҆ ѕлосла́витъ на́мъ грѣхѝ оу҆че́нїѧ на́шегѡ:
12
Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання;
13
возвѣща́етъ на́мъ ра́зꙋмъ и҆мѣ́ти бж҃їй, и҆ ѻ҆́трока гдⷭ҇нѧ себѐ и҆менꙋ́етъ:
13
оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа;
14
бы́сть на́мъ на ѡ҆бличе́нїе помышле́нїй на́шихъ:
14
він перед нами — викриття помислів наших.
15
тѧ́жекъ є҆́сть на́мъ и҆ къ видѣ́нїю, ꙗ҆́кѡ неподо́бно (є҆́сть) и҆ны̑мъ житїѐ є҆гѡ̀, и҆ ѿмѣ̑нны (сꙋ́ть) стєзѝ є҆гѡ̀:
15
Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його:
16
въ порꙋга́нїе вмѣни́хомсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆далѧ́етесѧ ѿ пꙋті́й на́шихъ ꙗ҆́кѡ ѿ нечисто́тъ: блажи́тъ послѣ̑днѧѧ првⷣныхъ и҆ сла́витсѧ ѻ҆ц҃а̀ и҆мѣ́ти (себѣ̀) бг҃а.
16
він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога.
17
Оу҆ви́димъ, а҆́ще словеса̀ є҆гѡ̀ и҆́стинна, и҆ и҆скꙋ́симъ ꙗ҆̀же сбꙋ́дꙋтсѧ є҆мꙋ̀.
17
Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його;
18
А҆́ще бо є҆́сть и҆́стинный сы́нъ бж҃їй, защи́титъ є҆го̀ и҆ и҆зба́витъ є҆го̀ ѿ рꙋкѝ проти́вѧщихсѧ.
18
бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів.
19
Досажде́нїемъ и҆ мꙋ́кою и҆стѧ́жимъ є҆го̀, да оу҆вѣ́мы кро́тость є҆гѡ̀ и҆ и҆скꙋ́симъ безѕло́бство є҆гѡ̀:
19
Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його;
20
сме́ртїю поно́сною ѡ҆сꙋ́димъ є҆го̀, бꙋ́детъ бо є҆мꙋ̀ разсмотре́нїе ѿ слове́съ є҆гѡ̀.
20
засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування».
21
Сїѧ̑ помы́слиша и҆ прельсти́шасѧ: ѡ҆слѣпи́ бо и҆̀хъ ѕло́ба и҆́хъ,
21
Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх,
22
и҆ не оу҆вѣ́дѣша та̑инъ бж҃їихъ, нижѐ мзды̀ оу҆пова́ша преподо́бїѧ, нижѐ присꙋди́ша че́сти дꙋша́мъ непорѡ́чнымъ.
22
і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних.
23
Ꙗ҆́кѡ бг҃ъ созда̀ человѣ́ка въ неистлѣ́нїе и҆ во ѡ҆́бразъ подо́бїѧ своегѡ̀ сотворѝ є҆го̀:
23
Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого;
24
за́вистїю же дїа́волею сме́рть вни́де въ мі́ръ: вкꙋша́ютъ же ю҆̀, и҆̀же ѿ є҆ѧ̀ ча́сти сꙋ́ть.
24
але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його.