¹

Ταύτας οὖν ἔχοντες τὰς ἐπαγγελίας, ἀγαπητοί, καθαρίσωμεν ἑαυτοὺς ἀπὸ παντὸς μολυσμοῦ σαρκὸς καὶ πνεύματος, ἐπιτελοῦντες ἁγιωσύνην ἐν φόβῳ θεοῦ.

¹

Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому.

²

Χωρήσατε ἡμᾶς· οὐδένα ἠδικήσαμεν, οὐδένα ἐφθείραμεν, οὐδένα ἐπλεονεκτήσαμεν.

²

Дайте нам місце. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, ні від кого не шукали користи.

³

Οὐ πρὸς κατάκρισιν λέγω· προείρηκα γάρ, ὅτι ἐν ταῖς καρδίαις ἡμῶν ἐστὲ εἰς τὸ συναποθανεῖν καὶ συζῇν.

³

Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити.

⁴

Πολλή μοι παρρησία πρὸς ὑμᾶς, πολλή μοι καύχησις ὑπὲρ ὑμῶν· πεπλήρωμαι τῇ παρακλήσει, ὑπερπερισσεύομαι τῇ χαρᾷ ἐπὶ πάσῃ τῇ θλίψει ἡμῶν.

⁴

Я дуже надіюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.

⁵

Καὶ γὰρ ἐλθόντων ἡμῶν εἰς Μακεδονίαν οὐδεμίαν ἔσχηκεν ἄνεσιν ἡ σὰρξ ἡμῶν, ἀλλ’ ἐν παντὶ θλιβόμενοι· ἔξωθεν μάχαι, ἔσωθεν φόβοι.

⁵

Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні — боротьба, всередині — страхи.

⁶

Ἀλλ’ ὁ παρακαλῶν τοὺς ταπεινοὺς παρεκάλεσεν ἡμᾶς, ὁ θεός, ἐν τῇ παρουσίᾳ Τίτου·

⁶

Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,

⁷

οὐ μόνον δὲ ἐν τῇ παρουσίᾳ αὐτοῦ, ἀλλὰ καὶ ἐν τῇ παρακλήσει ᾗ παρεκλήθη ἐφ’ ὑμῖν, ἀναγγέλλων ἡμῖν τὴν ὑμῶν ἐπιπόθησιν, τὸν ὑμῶν ὀδυρμόν, τὸν ὑμῶν ζῆλον ὑπὲρ ἐμοῦ, ὥστε με μᾶλλον χαρῆναι.

⁷

і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше.

⁸

Ὅτι εἰ καὶ ἐλύπησα ὑμᾶς ἐν τῇ ἐπιστολῇ, οὐ μεταμέλομαι, εἰ καὶ μετεμελόμην· βλέπω γὰρ ὅτι ἡ ἐπιστολὴ ἐκείνη, εἰ καὶ πρὸς ὥραν, ἐλύπησεν ὑμᾶς.

⁸

Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.

⁹

Νῦν χαίρω, οὐχ ὅτι ἐλυπήθητε, ἀλλ’ ὅτι ἐλυπήθητε εἰς μετάνοιαν· ἐλυπήθητε γὰρ κατὰ θεόν, ἵνα ἐν μηδενὶ ζημιωθῆτε ἐξ ἡμῶν.

⁹

Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.

¹⁰

Ἡ γὰρ κατὰ θεὸν λύπη μετάνοιαν εἰς σωτηρίαν ἀμεταμέλητον κατεργάζεται· ἡ δὲ τοῦ κόσμου λύπη θάνατον κατεργάζεται.

¹⁰

Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть.

¹¹

Ἰδοὺ γάρ, αὐτὸ τοῦτο, τὸ κατὰ θεὸν λυπηθῆναι ὑμᾶς, πόσην κατειργάσατο ὑμῖν σπουδήν, ἀλλὰ ἀπολογίαν, ἀλλὰ ἀγανάκτησιν, ἀλλὰ φόβον, ἀλλὰ ἐπιπόθησιν, ἀλλὰ ζῆλον, ἀλλὰ ἐκδίκησιν. Ἐν παντὶ συνεστήσατε ἑαυτοὺς ἁγνοὺς εἶναι ἐν τῷ πράγματι.

¹¹

Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.

¹²

Ἄρα εἰ καὶ ἔγραψα ὑμῖν, οὐχ εἵνεκεν τοῦ ἀδικήσαντος, οὐδὲ εἵνεκεν τοῦ ἀδικηθέντος, ἀλλ’ εἵνεκεν τοῦ φανερωθῆναι τὴν σπουδὴν ὑμῶν τὴν ὑπὲρ ἡμῶν πρὸς ὑμᾶς ἐνώπιον τοῦ θεοῦ.

¹²

Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.

¹³

Διὰ τοῦτο παρακεκλήμεθα. Ἐπὶ δὲ τῇ παρακλήσει ὑμῶν περισσοτέρως μᾶλλον ἐχάρημεν ἐπὶ τῇ χαρᾷ Τίτου, ὅτι ἀναπέπαυται τὸ πνεῦμα αὐτοῦ ἀπὸ πάντων ὑμῶν.

¹³

Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.

¹⁴

Ὅτι εἴ τι αὐτῷ ὑπὲρ ὑμῶν κεκαύχημαι, οὐ κατῃσχύνθην· ἀλλ’ ὡς πάντα ἐν ἀληθείᾳ ἐλαλήσαμεν ὑμῖν, οὕτως καὶ ἡ καύχησις ἡμῶν ἡ ἐπὶ Τίτου ἀλήθεια ἐγενήθη.

¹⁴

Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.

¹⁵

Καὶ τὰ σπλάγχνα αὐτοῦ περισσοτέρως εἰς ὑμᾶς ἐστίν, ἀναμιμνῃσκομένου τὴν πάντων ὑμῶν ὑπακοήν, ὡς μετὰ φόβου καὶ τρόμου ἐδέξασθε αὐτόν.

¹⁵

І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.

¹⁶

Χαίρω ὅτι ἐν παντὶ θαρρῶ ἐν ὑμῖν.

¹⁶

Отже, радію, що в усьому можу покластися на вас.