¹

ΚΑΜΝΩΝ τῇ ψυχῇ μου, στένων ἐπαφήσω ἐπ᾿ αὐτὸν τὰ ρήματά μου· λαλήσω πικρίᾳ ψυχῆς μου συνεχόμενος

¹

Обридло душі моїй життя моє; віддамся суму моєму; буду говорити в скорботі душі моєї.

²

καὶ ἐρῶ πρὸς Κύριον· μή με ἀσεβεῖν δίδασκε· καὶ διατί με οὕτως ἔκρινας;

²

Скажу Богу: не звинувачуй мене; оголоси мені, за що Ти зі мною борешся?

³

ἦ καλόν σοι, ἐὰν ἀδικήσω, ὅτι ἀπείπω ἔργα χειρῶν σου, βουλῇ δὲ ἀσεβῶν προσέσχες;

³

Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш діла рук Твоїх, а на раду нечестивих посилаєш світло?

⁴

ἦ ὥσπερ βροτὸς ὁρᾷ καθορᾷς ἢ καθὼς ὁρᾷ ἄνθρωπος βλέψῃ;

⁴

Хіба у Тебе плотські очі, і Ти дивишся, як дивиться людина?

⁵

ἦ ὁ βίος σου ἀνθρώπινός ἐστιν ἢ τὰ ἔτη σου ἀνδρός;

⁵

Хіба дні Твої, як дні людини, або літа Твої, як дні чоловіка,

⁶

ὅτι ἀνεζήτησας τὴν ἀνομίαν μου καὶ τὰς ἁμαρτίας μου ἐξιχνίασας;

⁶

чому Ти шукаєш пороку в мені і допитуєшся гріха в мені,

⁷

οἶδας γὰρ ὅτι οὐκ ἠσέβησα· ἀλλὰ τίς ἐστιν ὁ ἐκ τῶν χειρῶν σου ἐξαιρούμενος;

⁷

хоча знаєш, що я не беззаконник, і що нема кому визволити мене від руки Твоєї?

⁸

αἱ χεῖρές σου ἔπλασάν με καὶ ἐποίησάν με, μετὰ ταῦτα μεταβαλών με ἔπαισας.

⁸

Твої руки трудилися наді мною й створили всього мене цілком, — і Ти губиш мене?

⁹

μνήσθητι ὅτι πηλόν με ἔπλασας, εἰς δὲ γῆν με πάλιν ἀποστρέφεις.

⁹

Згадай, що Ти, як глину, обробив мене, і в порох повертаєш мене?

¹⁰

ἦ οὐχ ὥσπερ γάλα με ἤμελξας, ἐτύρωσας δέ με ἴσα τυρῷ;

¹⁰

Чи не Ти вилив мене, як молоко, і, як сир, згустив мене,

¹¹

δέρμα δὲ καὶ κρέας με ἐνέδυσας, ὀστέοις δὲ καὶ νεύροις με ἐνεῖρας.

¹¹

шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене,

¹²

ζωὴν δὲ καὶ ἔλεος ἔθου παρ᾿ ἐμοί, ἡ δὲ ἐπισκοπή σου ἐφύλαξέ μου τὸ πνεῦμα.

¹²

життя і милість дарував мені, і піклування Твоє зберігало дух мій?

¹³

ταῦτα ἔχων ἐν σεαυτῷ οἶδα ὅτι πάντα δύνασαι, ἀδυνατεῖ δέ σοι οὐθέν.

¹³

Але і те приховував Ти в серці Своєму, — знаю, що це було в Тебе, —

¹⁴

ἐάν τε γὰρ ἁμάρτω, φυλάσσεις με, ἀπὸ δὲ ἀνομίας οὐκ ἀθῷόν με πεποίηκας.

¹⁴

бо якщо я згрішу, Ти помітиш і не залишиш гріха мого без покарання.

¹⁵

ἐάν τε γὰρ ἀσεβήσω, οἴμοι· ἐὰν δὲ ὦ δίκαιος, οὐ δύναμαι ἀνακύψαι, πλήρης γὰρ ἀτιμίας εἰμί.

¹⁵

Якщо я винен, горе мені! якщо і правий, то не насмілюся підняти голови моєї. Я пересичений приниженням; глянь на страждання моє:

¹⁶

ἀγρεύομαι γὰρ ὥσπερ λέων εἰς σφαγήν, πάλιν γὰρ μεταβαλὼν δεινῶς με ὀλέκεις

¹⁶

воно збільшується. Ти женешся за мною, як лев, і знову нападаєш на мене і дивним являєшся в мені.

¹⁷

ἐπανακαινίζων ἐπ᾿ ἐμὲ τὴν ἔτασίν μου· ὀργῇ δὲ μεγάλῃ μοι ἐχρήσω, ἐπήγαγες δὲ ἐπ᾿ ἐμὲ πειρατήρια.

¹⁷

Виводиш нових свідків Твоїх проти мене; підсилюєш гнів Твій на мене; і біди, одні за іншими, ополчаються проти мене.

¹⁸

ἱνατί οὖν ἐκ κοιλίας με ἐξήγαγες, καὶ οὐκ ἀπέθανον, ὀφθαλμὸς δέ με οὐκ εἶδε,

¹⁸

І навіщо Ти вивів мене з утроби? нехай би я помер, коли ще нічиє око не бачило мене;

¹⁹

καὶ ὥσπερ οὐκ ὢν ἐγενόμην; διατί γὰρ ἐκ γαστρὸς εἰς μνῆμα οὐκ ἀπηλλάγην;

¹⁹

нехай би я, як той, що не був, з утроби перенесений був у гріб!

²⁰

ἦ οὐκ ὀλίγος ἐστὶν ὁ χρόνος τοῦ βίου μου; ἔασόν με ἀναπαύσασθαι μικρὸν

²⁰

Чи не короткі дні мої? Залиш, відступи від мене, щоб я трохи підбадьорився,

²¹

πρὸ τοῦ με πορευθῆναι ὅθεν οὐκ ἀναστρέψω, εἰς γῆν σκοτεινὴν καὶ γνοφεράν,

²¹

раніше ніж відійду, — і вже не повернуся, — у країну темряви і сіні смертної,

²²

εἰς γῆν σκότους αἰωνίου, οὗ οὐκ ἔστι φέγγος, οὐδὲ ὁρᾶν ζωὴν βροτῶν.

²²

у країну мороку, який є морок тіні смертної, де немає упорядкування, де темно, як сама темрява.